Правові засоби викорінення гендерного насильства в Україні: історико-теоретичний аналіз

Наголошується на тому, що з 90-х рр. минулого століття відбулися кардинальні зміни щодо осягнення феномена насильства стосовно жінок, визнання його соціостатевою проблемою і тим самим відкриття нового її бачення в рамках гендерного права. 20 грудня 1993 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла "Декларацію про викорінення насильства щодо жінок", під впливом якої відповідно до резолюції Комітета ООН з прав людини №1994/45 від 4 березня 1994 р. призначено Спеціального доповідача ООН з питання про насильство щодо жінок, його причини і наслідки. Ці події змусили суспільство по-новому подивитися на явище насильства щодо жінок, пов'язавши його з проблемою гендерної дискримінації.

Формулюється висновок, що цей різновид насильства являє собою складне та історично стійке явище, яке торкається приватних осіб, суспільства та держави в цілому. Гендерне насильство пов'язане з існуванням гендерної асиметрії внаслідок усталених стереотипів різного ставлення до жінок і чоловіків у суспільстві. Воно є найбільш поширеним у світі, але досі мало визнаним порушенням прав людини і насамперед прав жінок, будучи крайньою формою соціостатевої нерівності. Дослідження вказують, що у тих суспільствах, де існує гендерний паритет у відношеннях, особливо у сімейному середовищі, є практично відсутнім таке явище, як гендерне насильство. На жаль, на сьогодні у більшості країн світу не досягнуто реального рівноправ'я статей у всіх сферах життєдіяльності суспільства, що вказує на гостроту проблеми гендерного насильства.

У підрозділі 4.2. "Мізогінія та соціостатева нерівність як першопричини гендерного насильства" окреслюються передумови виникнення гендерного насильства, акцентується увага на мізогінії та соціостатевій нерівності як першопричинах цього явища. Наголошується на тому, що з утворенням світу жінка була підпорядкована чоловіку й обмежена у своїх правах. І однією з головних причин цього була мізогінія (англ. misogyny - жінконенависництво), що супроводжувала людство протягом його багатовікової історії, призводячи до соціостатевої нерівності. Вважається, що поняття мізогінії виникло за давньогрецьких часів і означало - презирство до жінок. Під впливом давньогрецької літератури та філософії (Арістотель, Демокріт, Евріпід, Езоп, Сократ та ін.) мізогінія проникла у мораль та право римського суспільства, а з часом охопила практично увесь світ. Саме це явище вплинуло на зародження та появу дискримінації за статевою ознакою як корінної причини гендерного насильства.

Тисячоліттями в усіх традиціях і культурах взаємовідносини чоловіка та жінки визначалися релігійними уявленнями, які були не на користь жінкам. Традиційні релігії - християнство, іудаїзм, іслам, буддизм пропагували ідеї, за якими жінки розглядалися як низькі істоти. Причому ідеї мізогінії знайшли своє відображення навіть і на правовому рівні. Знайомство із законами Хаммурапі, Ману, Салічною Правдою та іншими історичними пам'ятками зарубіжного права дає підставу стверджувати, що в минулому відкрито існували деякі форми гендерного насильства, коли чоловікам дозволялося купувати-продавати жінок, віддавати їх у боргову кабалу замість себе, карати смертю жінок, звинувачуваних у подружній зраді, вбивати новонароджених дівчат, віддаючи перевагу хлопчикам, тощо.

Неоднакове ставлення щодо статей, що було закладено релігійними нормами, з часом призвело до зародження ідеології маскулінізму, яка виправдовувала та затверджувала чоловіче домінування. Характерно, що така ідеологія була присутньою як у західному, так і в азіатському суспільстві.

Формулюється висновок, що структурна нерівність чоловіків та жінок, жорсткі гендерні ролі, уяви про домінування чоловіків та підпорядкування жінок - усі ці ознаки мізогінії значною мірою вплинули на виникнення та поширення гендерного насильства, яке й досі зберігається у сучасному суспільстві.

У підрозділі 4.3. "Типологія основних форм гендерного насильства" окреслюється типологія основних форм гендерного насильства крізь гендерно-правовий вимір шляхом надання характеристики основним його формам та існуючим між ними зв'язкам. Використання різних варіантів типології допомагає розкрити сутність гендерного насильства, зрозуміти глибину цієї проблеми як соціостатевої дискримінації та довести, що за своїм змістом це явище є досить складним, оскільки існує як на рівні сім'ї, суспільства, так і в масштабах держави в цілому.

Розглядаються сім варіантів типології основних форм гендерного насильства. Так, згідно з першим варіантом гендерне насильство аналізується залежно від того, стосовно якої статі воно чиниться - щодо жінок або щодо чоловіків. Відповідно до другого варіанта різноманітні форми гендерного насильства досліджуються на рівні сім'ї, суспільства та держави. За допомогою третього варіанта гендерне насильство, що охоплює безліч форм, аналізується із врахуванням особливостей стабільної або кризової ситуації у світі - у мирний час або під час міжнаціональних, релігійних та збройних конфліктів. З точки зору культурних забобонів, що базуються на традиційних віруваннях, звичаях та ритуалах усупереч дотриманню прав жінок, можна говорити про четвертий варіант типології гендерного насильства з його багатоманітними формами. П'ятий варіант типології зводиться до розгляду можливих форм гендерного насильства, з якими можуть зіткнутися жінки протягом циклу їх життя - від народження і до смерті. Відповідно до шостого варіанта типології пропонується розглядати основні форми гендерного насильства відповідно до характеристики тих, хто його здійснює на двох рівнях - міжособистісному і колективному. І, нарешті, сьомий варіант типології зводиться до того, що це явище може включати такі форми: фізичну, сексуальну (статеву), психологічну (емоційну) та соціально-економічну.

П'ятий розділ "Заборона гендерного насильства як правовий засіб забезпечення соціостатевої рівності в еволюції прав жінок" складається із трьох підрозділів і спрямований на дослідження проблеми рівноправ'я статей з погляду предметного вивчення ідей гендерного ненасильства, проголошених у міжнародно-правових документах, які розроблені, укладені й ратифіковані державами-членами ООН і охоплюють період від часів становлення прав жінок як окремого цілісного інституту до сучасного етапу їхнього розвитку. Наголошується на тому, що в еволюції прав жінок щодо забезпечення гендерної рівності проблема насильства за ознакою статі як соціостатевої дискримінації набула всесвітнього визнання лише наприкінці минулого століття.

У підрозділі 5.1. "Специфіка викорінення гендерного насильства в період становлення прав жінок" зазначається, що права жінок як окремий цілісний інститут починають формуватися після завершення Другої світової війни із прийняттям Статуту ООН 1945 р., коли уперше на міжнародному рівні було проголошено принцип рівноправ'я статей. Специфіка викорінення гендерного насильства на той час насамперед полягала в тому, що світова спільнота не розглядала цю проблему у контексті прав жінок під кутом зору дискримінації за статевою ознакою. В період становлення прав жінок всі спроби були спрямовані перш за все на боротьбу з дискримінацією щодо жінок у політичній, соціально-економічній та культурній сферах життєдіяльності суспільства. Лише окремі види насильства щодо жінок розглядалися у контексті прав жінок - торгівля жінками та експлуатація проституції, сексуальне насильство під час збройних конфліктів, ранній шлюб. Це, зокрема, знайшло закріплення у таких документах ГА ООН, як Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1949 р., Конвенція про згоду на шлюб, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу 1962 р., Декларація про ліквідацію дискримінації щодо жінок 1967 р., Декларація про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів 1974 р.

Окрема увага приділяється з'ясуванню ролі та значення Міжнародного року жінок, проведеного під егідою ООН в 1975 р., щодо викорінення проблеми гендерного насильства. Зокрема, наголошується на тому, що у цей рік у Мехіко відбулася І Всесвітня конференція зі становища жінок, на якій було прийнято декларацію, що закликала людство до припинення насильства щодо жінок (згвалтувань, інцеста, примусу до проституції, фізичних катувань, морального насильства). Проте більшість держав проігнорувала тоді цю проблему, відштовхуючи гендерне насильство на узбіччя дії прав людини.

У підрозділі 5.2. "Формування політики гендерного ненасильства під час "Десятиріччя жінок" аналізується черговий етап розвитку прав жінок щодо викорінення гендерного насильства - "Десятиріччя жінок" під егідою ООН (1976-1985). Кульмінацією цього десятиріччя стало прийняття Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 р. Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок - найбільш важливого із документів у сфері прав жінок. Щоправда, заборона дискримінації щодо жінок, проголошена у цій Конвенції, на жаль, не тлумачилася як заборона практики видів насильства, специфічних стосовно конкретної статі. Знайомство із змістом цього документа дає підстави стверджувати, що у ньому було відсутнє положення про те, що "віднині насильство стосовно жінок заборонено". Лише деякі аспекти цієї проблеми були врегульовані цією Конвенцією, зокрема заборона експлуатації проституції та пов'язаної з нею торгівлі жінками як дискримінації щодо жінок.

У період "Десятиріччя жінок" активізувалася діяльність жіночого руху у привертанні все більшої уваги до характеру та масштабів проблеми насильства щодо жінок. Так, ІІ Всесвітня конференція зі становища жінок (Копенгаген, 1980 р.) визнала, що дискримінація щодо жінок є соціальною проблемою й потребує нагального вирішення, а ІІІ Всесвітня конференція зі становища жінок (Найробі, 1985 р.) наголосила на тому, що насильство проти жінок є однією із перешкод на шляху досягнення рівності, розвитку та миру. Цей принципово новий підхід до проблеми прав людини у подальшому кардинально вплинув на переосмислення світовою спільнотою проблеми насильства щодо жінок у гендерно-правовому контексті.

У підрозділі 5.3. "Подолання гендерного насильства на сучасному етапі розвитку прав жінок", що охоплює період 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст., висвітлюється сучасна політика гендерного ненасильства у контексті прав жінок. Зокрема, аналізується діяльність Віденської всесвітньої конференції з прав людини 1993 р., під впливом якої Генеральна Асамблея ООН вже через півроку прийняла Декларацію "Про викорінення насильства щодо жінок". Ця Декларація стала першим міжнародним документом, що визнав гендерне насильство порушенням прав людини всупереч принципу рівноправ'я статей.

Особлива увага приділяється аналізу Міжамериканської конвенції із запобігання, покарання та викорінення насильства щодо жінок 1994 р., матеріалів Пекінської всесвітньої конференції зі становища жінок 1995 р., загальних рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи та Парламентської Асамблеї Ради Європи тощо. Наголошується на тому, що на сучасному етапі розвитку прав жінок боротьба з гендерним насильством стає одним із основних завдань ООН та інших впливових міжнародних структур. Про це свідчить той факт, що у 1999 р. ООН уперше за всю історію розвитку прав жінок було засновано Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, який припадає на 25 листопада, і з яким пов'язують і проведення щорічної всесвітньої акції "16 днів протидії гендерному насильству".

У шостому розділі "Правові засоби запобігання гендерному насильству в історичному минулому України", що складається із двох підрозділів, розглядається проблема рівноправ'я статей у контексті висвітлення правових засобів запобігання гендерному насильству, починаючи від давньослов'янських часів та завершуючи періодом розпаду СРСР. Приділяється увага дослідженню гендерних витоків феномена насильства за ознакою статі у контексті проблеми соціостатевої дискримінації, аналізу найбільш поширених його форм, вивченню вітчизняних пам'яток права, спрямованих на викорінення цього негативного явища українського суспільства.

У підрозділі 6.1. "Вплив гендерних стереотипів на укорінення феномена насильства за ознакою статі: від давньослов'янських часів і до розпаду СРСР" зазначається, що гендерне насильство - це один із аспектів гендерної проблематики, що має відношення до історії розвитку будь-якого суспільства, зокрема й українського. Протягом багатовікової історії поставлена проблема завжди була актуальною в Україні. Тривалий час в українському суспільстві, як і будь-якому іншому, була пануючою ідеологія гендерної нерівності, за якою домінуюча роль відводилася чоловікам, а другорядна - жінкам. Ця ідеологія значною мірою вплинула на укорінення соціостатевої дискримінації та пов'язаного з нею явища гендерного насильства. гендерний насильство правовий

Як відомо, за давньослов'янських часів та на всіх подальших історичних етапах розвитку українського суспільства існувала гендерна асиметрія. Навіть за радянської доби із проголошенням конституційного принципу рівноправ'я статей ситуація докорінно не змінилася. Де-факто в СРСР соціостатева дискримінація зберігалася, незважаючи на існування де-юре правових норм про рівноправ'я жінок та чоловіків. У зв'язку із цим наводиться позиція спеціалістів у сфері гендерних досліджень О. Вороніної та Н. Лавріненко, що за часів радянської влади виник специфічний тип патріархату, за якого основним його механізмом були не чоловіки як група, а тоталітарна держава з притаманною їй ідеологією, побудованою на маскуліністських цінностях сили та агресії. Розвиваючи цю тезу, Н. Лавріненко зазначає, що за радянської доби пригнічений державною машиною та партійною ідеологією чоловік нерідко "відігравався" на ще більш слабкій істоті - на жінці. Безперечно, на думку автора, це вказує на існування гендерного насильства і в соціалістичному суспільстві, не говорячи вже про більш далекі часи, коли взагалі державою заперечувався принцип рівноправ'я статей.

Таким чином, патріархальні традиції, які втілювалися у вітчизняну культуру впродовж століть, сформували певну систему цінностей щодо ролі та призначення чоловіків та жінок у суспільстві та в сім'ї, які були не на користь представницям слабкої статі. Антифемінні настрої значною мірою спричинили підсилення стереотипів сприйняття другорядної ролі жінки у суспільстві та сім'ї, що сприяло поширенню гендерного насильства, особливо у сімейному побуті та у сфері праці. Це явище міцно укорінилося в українському суспільстві, ставши найбільш поширеною, але менш за все усвідомленою сферою порушення прав і свобод жінок усупереч принципу гендерної рівності, призводячи до соціостатевої дискримінації як на рівні сім'ї, так і на рівні суспільства в цілому.

У підрозділі 6.2. "Традиційні форми гендерного насильства у контексті аналізу вітчизняного законодавства щодо їх усунення", що складається із трьох пунктів, приділяється увага аналізу проблеми гендерного насильства в історичному минулому Української держави під кутом зору висвітлення традиційних його форм, які розглядаються у контексті аналізу вітчизняного законодавства щодо їх усунення.

У пункті 6.2.1. "Домашнє насильство" концентрується увага на висвітленні еволюції вітчизняного законодавства щодо викорінення такої найпоширенішої форми гендерного насильства, як насильство щодо жінок у сім'ї, що мало місце в українських родинах протягом багатьох століть. На жаль, цей різновид гендерного насильства, що являє собою яскравий приклад соціостатевої дискримінації, став українською національною традицією. Домашнє насильство, й особливо така його поширена форма, як подружнє насильство, міцно закріпилося у суспільстві, в системі його норм і правил, якими передбачають певну "чоловічу" та "жіночу" поведінку індивідів. Під впливом патріархальних норм сформувався негласний погляд, що чоловік має право бити дружину. Щоправда, ці гендерні стереотипи не вплинули на розвиток вітчизняного законодавства, спрямованого за своїм змістом на викорінення різних форм домашнього насильства.

Серед широкого кола історичних пам'яток вітчизняного права, проаналізованих у дослідженні, важливе значення відводиться Статутам Великого князівства Литовського та кримінальному законодавству Російської імперії, де приділялася найбільша увага розв'язанню цієї проблеми. Зазначається, що протягом багатьох століть насильство щодо матері, дружини, сестри та інших близьких родичок у сім'ї вважалося тяжким злочином. Особливо жорстоко карали за домашнє насильство Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566 та 1588 рр. та "Права, за якими судиться малоросійський народ", 1743 р. Що стосується більш пізнього періоду, то поступово простежувалася тенденція щодо пом'якшення покарань за скоєння домашнього насильства щодо жінок. При висвітленні радянського періоду наголошується на тому, що проблема домашнього насильства в законодавстві замовчувалася взагалі, адже у "взірцевій радянській сім'ї" її просто не могло існувати.

У пункті 6.2.2. "Викрадення жінок та работоргівля для сексуальної експлуатації" наголошується на тому, що у правовому житті України проблема викрадення та торгівлі жінками відома ще з глибокої давнини. Історично українське суспільство найчастіше стикалося з явищами викрадення людей, що, по суті, є складовою частиною торгівлі людьми. Тому історія вітчизняного законодавства найчастіше містить згадування про такий найбільш наближений до торгівлі людьми злочин, як викрадення жінок. Перша згадка про викрадення жінок з'явилася вже у Х ст. із прийняттям Статуту князя Володимира, де виділяється такий злочин, як умикання дівчини.. У Статуті князя Ярослава про церковні суди за викрадення дівчини було встановлено штраф у гривнях золотом. Статути Великого князівства Литовського 1566 р. та 1588 р. смертю карають того, хто насильницьки викрав жінку чи дівчину задля одруження з нею. Ця ж тенденція простежується і в "Правах, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р. Із прийняттям Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. уперше в історії вітчизняного законодавства з'явилося поняття торгівлі жінками для сексуальної експлуатації. Цей документ також розглядає й проблему викрадення жінок. Подальші документи - Уложення про покарання кримінальні та виправні 1885 р., Кримінальне уложення 1903 р. також обговорюють проблему викрадення жінок та работоргівлі для сексуальної експлуатації. Що стосується радянського періоду, то порушена проблема законодавцями окремо не розглядалася, оскільки вважалася неактуальною для соціалістичного суспільства.

У пункті 6.2.3. "Інші форми насильства за гендерною ознакою" досліджується проблема гендерного насильства під кутом зору висвітлення такої його форми, як сексуальне насильство щодо жінок. На підставі аналізу еволюції вітчизняного законодавства щодо розвитку права жінок на статеву свободу, з яким тісно пов'язана й реалізація загальнолюдського права на свободу від гендерного насильства, наголошується на тому, що протягом всього історико-правового розвитку України проблемі сексуального насильства було приділено значної уваги з боку законодавців, що спрямовували свої зусилля на захист честі, гідності та цноти жінок і дівчат.

Акцентується увага на тому, що проблема згвалтувань посідала центральне місце у вітчизняних історико-правових документах. Вже у Х ст. із прийняттям Статуту Володимира про церковні суди зустрічається перша згадка про "пошибання" (згвалтування). Особлива увага приділяється проблемі розбещення та сексуальних домагань. Зокрема, зазначається, що одним із перших вітчизняних документів, який загострив увагу на проблемі розбещення, став кодекс "Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р. Стосовно проблеми сексуальних домагань вказується, що уперше її було порушено за радянської доби - у 1923 р., відколи у Кримінальний кодекс УСРР 1922 р. було внесено зміни, відповідно до яких з'явилася нова стаття 1691- примус жінки до вступу у статевий зв'язок особою, щодо якої жінка є матеріально або за службою залежною.

У сьомому розділі "Правовий досвід гендерних перетворень щодо викорінення насильства за ознакою статі у незалежній Україні", що складається із трьох підрозділів, увага акцентується на дослідженні гендерного насильства як форми соціостатевої нерівності в українському суспільстві трансформаційного періоду в рамках гендерного права; розробляються теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства України з проблеми забезпечення рівноправ'я статей у контексті викорінення насильства за ознакою статі з урахуванням зарубіжного та вітчизняного правового досвіду гендерних перетворень.

У підрозділі 7.1. "Гендерне насильство як форма соціостатевої нерівності в сучасному українському суспільстві" проблема гендерного насильства розглядається у контексті дискримінації за статевою ознакою, що де-факто має місце у сучасному українському суспільстві, незважаючи на проголошений у ст. 24 Конституції України принцип рівноправ'я статей.

Хоча сьогодні Україна визнає факт гендерної асиметрії в українському суспільстві і бере на себе відповідні зобов'язання з її ліквідації, підписавши, зокрема, Загальну декларацію прав людини, Конвенцію ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", підсумкові документи ІV Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995 р.), проте гендерна дискримінація й досі зберігається. І одним із найпоширеніших її видів є гендерне насильство. Виходячи із цього, порушена проблема досліджується на рівні двох питань: феномен гендерного насильства аналізується, по-перше, у сімейному житті, з акцентуванням уваги на проблемі рівноправ'я статей у шлюбі, і, по-друге, під кутом зору проблеми соціостатевої дискримінації у сфері праці, з охопленням насамперед таких питань, як работоргівля для сексуальної експлуатації, сексуальні домагання на роботі. Ця позиція пояснюється насамперед тим, що насильство стосовно жінок, яке й досі має місце у сучасних українських сім'ях, - яскравий приклад бажання володорювати над жінкою, притаманного певній частині чоловіків. Безумовно, таке ставлення чоловіків щодо жінок суперечить принципу гендерної рівності. Поряд із цим гострою проблемою сьогодення є гендерне насильство у сфері праці, коли всупереч принципу рівноправ'я статей зростають випадки сексуальних домагань на роботі, експлуатації рабської праці жінок у секс-індустрії. Гендерна асиметрія, яка й досі панує в українському суспільстві, значною мірою впливає на поширення та зростання явища гендерного насильства, призводячи до порушення принципу рівноправ'я статей.

Гендерний підхід, покладений в основу дослідження, допомагає сформулювати висновок, що з викоріненням гендерної дискримінації можна розраховувати і на подолання гендерного насильства в українському суспільстві трансформаційного періоду. Такий підхід до розгляду цього питання обумовлений насамперед тим, що проблема гендерної дискримінації в українському суспільстві, можливо, навіть є більш актуальною, ніж у західних країнах, де загальна правова культура є вищою, а феміністичний рух переживає справжній розквіт.

У підрозділі 7.2. "Вітчизняні та зарубіжні правові реформи щодо запобігання гендерному насильству: компаративістський аналіз" наголошується на тому, що останнім часом уряди багатьох країн світу покращують становище жінок і знижують соціостатеву дискримінацію шляхом послідовного та цілеспрямованого проведення правових реформ гендерної спрямованості. Починаючи з 80-90-х рр. минулого століття у ряді країн із паритетною демократією здійснюються законодавчі реформи щодо викорінення гендерного насильства. Разом із тим зазначається, що на сьогодні лише десятки країн мають високорозвинене гендерне законодавство, спрямоване у тому числі й на боротьбу з насильством за статевою ознакою як гендерною дискримінацією. У переважній же більшості країн гендерне насильство все ще залишається однією з актуальних проблем, що потребує вжиття правових засобів її розв'язання на шляху забезпечення рівноправ'я статей.

Акцентується увага на тому, що незалежна Україна, обравши курс на побудову паритетної демократії, у 2005 р. прийняла Закон "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" - один із найважливіших гендерно-правових документів на шляху забезпечення рівноправ'я статей, а відтак - й викорінення гендерної дискримінації. Щоправда, на сьогодні в Україні немає нормативно-правового акта, яким оговорювалися би теоретичні й практичні питання щодо проблеми гендерного насильства як дискримінації за статевою ознакою. У сучасній Україні проблема гендерного насильства розглядається поза межами гендерного права. Окремі аспекти цієї проблеми зазвичай охоплюються кримінальним, адміністративним, трудовим та сімейним правом. У зв'язку із цим аналізується сучасний стан вітчизняних правових реформ із проблеми гендерного насильства у порівнянні із зарубіжними реформами та надаються пропозиції щодо удосконалення законодавства України відповідно до позитивного світового досвіду гендерних перетворень.

У підрозділі 7.3. "Рекомендації конвенційних органів ООН щодо правового забезпечення рівноправ'я статей у контексті подолання гендерного насильства в Україні" аналізуються заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН щодо стану проблеми гендерного насильства, які, на думку автора, є об'єктивними та справедливими. Визначаючи, що досягнуто певного прогресу у правовому забезпеченні гендерної рівності, світова спільнота стурбована нинішньою ситуацією в Україні щодо проблеми гендерного насильства. Про це свідчить той факт, що протягом 90-х рр. ХХ ст. та на початку ХХІ ст. п'ять конвенційних комітетів ООН - з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок; з прав людини; з економічних, соціальних і культурних прав; з прав дитини; проти катування - визнали проблему гендерного насильства в Україні як досить гостру, пов'язану насамперед із соціостатевою дискримінацією. У зв'язку із цим заслуговують на увагу ті рекомендації конвенційних органів ООН, що стосуються проведення правових реформ гендерної спрямованості, відповідно до яких пропонується вживати усіх належних засобів щодо викорінення гендерного насильства як багатогранного явища, пов'язаного з порушенням принципу рівноправ'я статей. У цьому аспекті дана проблема розглядається під кутом зору правового забезпечення гендерної рівності у контексті подолання насильства щодо жінок як на рівні сім'ї (домашнє насильство), так і на рівні суспільства (торгівля жінками, сексуальна експлуатація, статеві домагання та ін.). Формулюється висновок, що поряд із низкою зауважень і рекомендацій вищезгадані комітети загострюють увагу на необхідності подолання соціостатевої дискримінації як першопричини гендерного насильства.

Висновки

У Висновках сформульовано теоретико-методологічні положення та надано практичні рекомендації, що заслуговують на пріоритетну увагу, виокремлено актуальні проблеми, на розв'язанні яких доцільно зосередити зусилля парламентаріїв, працівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, правоохоронних органів, науковців у сфері правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків у контексті викорінення гендерного насильства як форми соціостатевої нерівності в Україні.

У ході дослідження зроблено такі висновки:

1. В останнє десятиліття аналіз і розуміння гендера та статі у контексті прав людини суттєво просунулися в юриспруденції, у практиці держав у цілому та в науковій літературі. Це пов'язано насамперед із тим, що у сучасній методології науки з'явився один із важливих підходів наукового пізнання - гендерний підхід, який поступово впроваджується в юриспруденцію, інформаційно-просвітницьку діяльність, під час здійснення розроблення та формування механізму управління гендерними процесами в системі законодавчої та виконавчої влади. Цей підхід набуває все більшого поширення у новому напрямку юриспруденції - гендерному праві, що за своїм призначенням спрямоване досліджувати проблеми гендерної рівності та дискримінації за статевою ознакою. Покладений в основу дослідження, гендерний підхід допоміг висвітлити проблему гендерного насильства у контексті проблеми рівноправ'я жінок та чоловіків, що дало змогу розкрити природу та сутність цього феномена як соціостатевої дискримінації.

2. Історіографічний аналіз питання дозволив дійти висновку, що особливістю наукового дослідження є відсутність фундаментальних розробок з проблеми гендерного насильства під кутом зору здійснення історико-теоретичного аналізу правових засобів його викорінення в Україні. Специфіка існуючих юридичних наукових праць полягає в тому, що тривалий час спеціалісти не розглядали проблему насильства за статевою ознакою крізь гендерно-правовий вимір. Аналіз наукової літератури дає підставу стверджувати, що проблема гендерного насильства ще не стала об'єктом спеціального дослідження в історіографії, а тому потребує ґрунтовного розроблення й вивчення.

3. На початку ХХІ ст. Україна, яка проголосила стратегію європейського вибору, перебуває на етапі становлення гендерного права. Одним із важливих його завдань є забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а відтак й викорінення усіх форм соціостатевої дискримінації. За своїм призначенням гендерне право відповідальне за справедливе визначення міри свободи двох суб'єктів суспільства: чоловіків та жінок, їхнього статусу. За сферою дії норми гендерного права знаходять своє місце у різних галузях права, що забезпечують здійснення політичних, громадянських, економічних, соціальних та культурних прав людини відповідно до принципу рівноправ'я статей.

4. На сьогодні Україна відстає від тих західних держав, де протягом останніх десятиліть сформувався новий юридичний напрям - теорія гендерного права (Канада, США, країни Євросоюзу). На відміну від цих країн, у вітчизняній правовій науці цей напрям не здобув загального визнання у сучасної юридичної еліти. Повсякденне правове життя свідчить, що процес формування вітчизняного гендерного права відбувається вкрай уповільненими темпами, оскільки на даний час більшість учених-юристів ігнорують соціостатеву проблематику. Зазначена причина впливає на те, що на сьогодні існують певні складності щодо формування інфраструктури правового регулювання у сфері гендера. Це, у свою чергу, віддзеркалилося і на розв'язанні проблеми гендерного насильства як, насамперед, проблеми рівноправ'я статей.

5. Через нерозвиненість гендерного права в українській юриспруденції термін "гендерне насильство" для багатьох учених-юристів і досі залишається невідомим. Складність та багатоаспектність цього явища призводять до того, що на сьогодні у правовій науці не сформовано універсального теоретичного визначення категорії "гендерне насильство", оскільки цей різновид насильства набуває різних форм та охоплює різні соціальні класи й культури. Здійснене дослідження показало, що на даний час існують різні тлумачення, визначення та дефініції категорії гендерного насильства, які в цілому зводяться до бачення цієї проблеми за трьома основними напрямками юриспруденції: а) кримінально-правовим; б) кримінофамілістичним та в) гендерно-правовим. Це дає підставу сформулювати висновок, що немає класичної формули щодо окреслення гендерного насильства як правової категорії, оскільки вченими-юристами не вироблена єдина методологічна концепція щодо досліження цієї проблеми.

6. Безумовно, нинішній етап розвитку юридичної науки вимагає розглядати категорію гендерного насильства під кутом зору гендерного права. Ця позиція ґрунтується на тому, що гендерне насильство пов'язане перш за все з проблемою соціостатевої дискримінації. Тому наразі важливого методологічного значення набуває комплексне дослідження цієї проблеми у контексті гендерного права, що має надати можливість зрозуміти глибину цього феномена як порушення принципу гендерної рівності та окреслити можливі варіанти його розв'язання на шляху вирівнювання правового статусу жінок та чоловіків. Отже, за допомогою гендерного підходу, покладеного в основу дослідження, руйнуються традиційні погляди, за якими категорія насильства за ознакою статі в юриспруденції переважно розглядалася в рамках кримінального права та кримінології, зокрема сімейної кримінології (кримінофамілістики). Цей підхід дозволяє дослідити гендерне насильство у контексті вирішення такого важливого питання сьогодення, як забезпечення та реалізація рівних прав та можливостей жінок та чоловіків з метою подолання гендерної дискримінації.

7. З точки зору гендерного права гендерне насильство означає будь-яке насильство, що базується на гендерних (соціостатевих) засадах, незалежно від того, чи це є факт публічного чи домашнього насильства. Воно виникає в усіх класах, культурах, релігіях, расах, у будь-якої статі та у будь-якому віці. Цей різновид насильства є одним із найпоширеніших порушень прав людини всупереч принципу рівноправ'я статей. Нерівні гендерні відносини сприяють укоріненню насильства в сім'ї, суспільстві та державі.

8. Категорія "гендерне насильство" за своїм обсягом є неоднозначною й умовно охоплює два складових її елементи, що утворюють базову структуру цієї категорії за ознакою статі. Мова йде насамперед про такі визначення, як "насильство щодо жінок" та "насильство щодо чоловіків", без розкриття теоретичного змісту яких неможливо було б у повному обсязі дослідити цю правову категорію. Це дає підставу стверджувати, що де-юре можна подивитися на проблему насильства за ознакою статі двояко, пов'язавши її з проблемою гендерної дискримінації щодо жінок, так само як і навпаки - щодо чоловіків. Щоправда, де-факто категорія "гендерне насильство" традиційно розкривається в контексті проблеми рівноправ'я статей під кутом зору дискримінації щодо жінок. Це дає підставу сформулювати висновок, що терміни "гендерне насильство" і "насильство щодо жінок" звичайно виступають як взаємозамінювані та ототожнювані. Обидва ці терміни означають порушення фундаментальних прав людини: вони укорінюють гендерно-стереотипні ролі, які заперечують людську гідність та самовизначення особистості та перешкоджають повноцінному людському розвитку. Вони означають фізичну, сексуальну та психологічну шкоду, яка посилює підпорядкованість жінок та укорінює владу та домінування чоловіків усупереч принципу рівноправ'я статей.

9. Гендерне насильство - це серйозна перешкода для досягнення рівноправності та дотримання прав людини. Воно порушує, завдає шкоди або нівелює використання жінками їхніх людських прав та фундаментальних свобод. Гендерне насильство посилює соціостатеву дискримінацію та зберігає підпорядкованість жінок чоловікам. Нерівне становище жінок, що де-факто має місце у суспільстві, робить їх беззахисними та провокує насильство з боку чоловіків. Отже, можна стверджувати, що причини цього явища коріняться у соціокультурних нормах гендерної нерівності та дискримінації за статевою ознакою.

10. Гендерне насильство має глибоке історичне коріння як в Україні, так і в зарубіжних країнах. Воно бере свій початок із давніх давен, відтоді як почало існувати людство на Землі. Різноманіття його форм негативно віддзеркалилося на процесах життєдіяльності, що значною мірою вплинуло на дискримінаційне становище жінок у суспільстві та в сім'ї. Канонізована допустимість насильства з боку чоловіків стосовно жінок у патріархальному середовищі нерідко виправдовувалася релігійними нормами. Достеменно відомо, що неабияку роль у цьому відігравали світові релігії, які заклали принципи неоднакового ставлення щодо статей - домінування чоловіка над жінкою, тим самим сприяючи укоріненню гендерної асиметрії суспільства. Внаслідок такого підходу тривалий час насильство щодо жінок виправдовувалося ім'ям релігії - чи то християнство, іслам, іудаізм чи буддизм.

11. Незважаючи на те, що феномен гендерного насильства має глибоке історичне коріння, проте ця проблема почала привертати увагу міжнародних правозахисних організацій лише з другої половини минулого століття. До цього часу світова спільнота окремо не займалася питаннями гендерного насильства як дискримінації за статевою ознакою, оскільки вважалося, що ця проблема входить до приватної сфери. Держави також не втручалися у цю сферу, вважаючи це особистою справою індивідуума. Жінкам знадобилися сотні років численних соціальних зрушень і революцій, щоб це становище змінилося на краще. Із прийняттям Декларації Генеральної Асамблеї ООН "Про викорінення насильства щодо жінок" 1993 р. розпочався новий етап розвитку прав людини. Нарешті світовою спільнотою було визнано, що гендерне насильство є порушенням прав людини, насамперед прав жінок усупереч принципу рівноправ'я статей. Із появою цього документа країни з паритетною демократією почали здійснювати перші спроби з проведення правових реформ гендерного спрямування щодо усунення насильства за ознакою статі як прояву соціостатевої дискримінації.

12. Гендерне насильство є досить актуальним для України, яка увійшла в незалежність від цієї проблеми, успадкованої від її історичного минулого. Здійснене історико-правове дослідження гендерного насильства у контексті соціостатевої дискримінації в українському суспільстві дозволило зробити висновок, що гендерні витоки цього явища сягають у глибину віків. Аналіз таких історичних пам'яток права, як Руська Правда, Церковні Статути Володимира та Ярослава, Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566 та 1588 рр., "Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р., Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. та 1885 р., Кримінальне Уложення 1903 р., кримінальні кодекси радянської України 1922, 1927 та 1961 рр. та ін., є підставою для стверджження, що в історичному минулому українське суспільство зустрічалося з таким феноменом, як гендерне насильство. Щоправда, до сьогодення у більшості випадків законодавці вирішували цю проблему виключно з кримінально-правових позицій, не розглядаючи її у гендерно-правовому аспекті, тобто під кутом зору проблеми дискримінації за ознакою статі.

13. На початку ХХІ ст. гендерне насильство все ще зберігається в сучасному українському суспільстві, призводячи до порушення принципу рівноправ'я жінок та чоловіків, проголошеному у ст. 24 Конституції України. Хоча права людини, що закріплені у чинній Конституції, сконструйовані з позиції поваги до принципу рівності за ознакою статі, проте на практиці існує гендерна асиметрія. Жінки та дівчата певною мірою зазнають різних форм гендерного насильства - фізичного, сексуального, соціально-економічного та психологічного як у публічному, так і в приватному житті, незалежно від ознак заможності, соціального статусу та культури. Така ситуація є характерною для більшості країн світу. Попри те, що зараз у багатьох країнах світу жінки на конституційному рівні отримали рівні права з чоловіками, проте проблема гендерного насильства все ще залишається гострою. Незважаючи на сучасне світове визнання явища гендерного насильства порушенням прав людини всупереч принципу рівноправ'я статей, все ще небагато держав привели свою законодавчу базу у відповідність до вимог міжнародного рівня у сфері гендера.

14. За часів здобуття незалежності України проблема викорінення гендерного насильства знайшла своє певне правове регулювання у Конституції, Кримінальному, Сімейному кодексах, Кодексі про адміністративні правопорушення, Кодексі законів про працю, законах "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", "Про попередження насильства в сім'ї" та ін. У цілому чинне вітчизняне законодавство де-юре гарантує жінкам захист від проявів різних форм насильства, у т.ч. на гендерній основі. Проте де-факто все ще зберігається соціостатева дискримінація, що значною мірою сприяє поширенню явища гендерного насильства.

15. Існуючі теоретичні та практичні аспекти щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків не завжди збігаються при розв'язанні проблеми гендерного насильства, що значною мірою ускладнює процес викорінення цього негативного явища на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Про це йдеться, зокрема, і в заключних зауваженнях та рекомендаціях міжнародних конвенційних органів ООН щодо доповідей України з проблеми насильства стосовно жінок. Задля розв'язання цієї проблеми вони рекомендують всім країнам, у тому числі й Україні, вживати належних та ефективних правових засобів захисту жінок від усіх форм образ, а також для викорінення усіх форм гендерного насильства як у приватному житті, так і в суспільному, насамперед, шляхом ухвалення законів, якими передбачені кримінально-правові та цивільно-правові засоби судового захисту прав жінок.

16. Здійснене дослідження показало, що Україні необхідно на законодавчому рівні визнати гендерне насильство як форму соціостатевої нерівності. Адже на сьогодні така практика вже існує у країнах із паритетною демократією. На основі ознайомлення з світовим досвідом гендерних перетворень Верховній Раді України запропоновано удосконалити гендерне законодавство, зокрема у тій його частині, що стосується окреслення поняття гендерного насильства як порушення прав людини всупереч принципу рівноправ'я статей. Цього можна досягнути, якщо парламентом будуть внесені відповідні зміни до Закону України "Про рівність прав та можливостей жінок і чоловіків" від 8 вересня 2005 р., включивши до нього нову статтю, яку слід викласти у такій редакції: "Гендерне насильство, або насильство на основі статі: будь-яка дія, що призводить до фізичного, розумового, сексуального та матеріального ушкодження чи страждання, а також погроза вчинення таких дій, що заважають користуватися правами та свободами, які ґрунтуються на гендерній рівності, у громадському та приватному житті, включаючи перевезення людей для примусової праці, будь-які обмеження або свавільне позбавлення волі осіб, які зазнали таких дій".

17. Цілком логічно, що подальшим етапом на шляху формування вітчизняного гендерного права має стати розроблення та прийняття Верховною Радою Гендерного кодексу України - систематизованого законодавчого акта, яким будуть врегульовуватися гендерні правовідносини, зокрема й у тій частині, що стосується такої важливої проблеми сьогодення, як забезпечення рівноправ'я жінок та чоловіків шляхом викорінення гендерного насильства - найпоширенішої форми дискримінації за статевою ознакою.

18. Вітчизняна законодавча база має бути приведена у відповідність до вимог світової спільноти у сфері прав людини з урахуванням принципу гендерного паритету. Хоча Україна ратифікувала більшість міжнародних документів у сфері прав людини, проте вітчизняна законодавча база ще не повною мірою відповідає міжнародним стандартам. Так, і досі не ратифіковані деякі найважливіші міжнародні угоди, у тому числі Декларація Генеральної Асамблеї ООН "Про викорінення насильства щодо жінок" 1993 р. Повільно створюється національний механізм забезпечення реалізації та контролю за виконанням законодавства щодо запобігання гендерному насильству. І як наслідок, все ще гостро стоять такі питання, як торгівля жінками та домашнє насильство щодо жінок, сексуальні домагання та інші прояви гендерного насильства як соціостатевої дискримінації.

Безперечно, чітке визнання гендерної нерівності як підґрунтя насильства за статевою ознакою є важливим внеском у справу гостро необхідного об'єднання зусиль, що докладаються, з одного боку, в боротьбі з гендерним насильством, і, з іншого - за усунення соціостатевої дискримінації. Повага до прав людини та їх дотримання мають посідати центральне місце у викоріненні гендерного насильства.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Аніщук Н.В. Гендерне насильство у правовому житті України: монографія / Н.В. Аніщук. - О.: Юрид. л-ра, 2007. - 232 с.

2. Аніщук Н.В. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч.-метод. посіб. / Н.В. Аніщук. - О.: Юрид. л-ра, 2005. - ч. І. - 60 с.

3. Аніщук Н.В. Права жінок у сучасній Україні / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Астропринт, 1999. - Вип. 5. - С. 213-217.

4. Аніщук Н.В. Деякі аспекти проблеми насильства щодо жінок / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Астропринт, 1999. - Вип. 6-7. - С. 33-35.

5. Аніщук Н.В. Соціально-правовий статус жінки в сучасній Україні / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Астропринт, 1999. - Вип. 6-7. - С. 57-61.

6. Аніщук Н.В. Сучасна державна політика щодо жінок в Україні / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. - О.: Астропринт, 1999. - Вип. 6 - Ч. І. - С. 216-219.

7. Аніщук Н.В. Правові засади гендерної демократії в Україні / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Юрид. л-ра, 2000. - Вип. 9. - С. 157-159.

8. Аніщук Н.В. Трудові права жінок в умовах ринкових відносин в Україні / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. - Вип. 9. - О.: Астропринт, 2000. - С. 148-152.

9. Аніщук Н.В. Принцип рівноправності жінок і чоловіків у міжнародному та національному праві України / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Юрид. л-ра, 2001. - Вип. 10-11. - С. 95-106.

10. Аніщук Н.В. Проблеми реалізації прав жінок у сучасній Україні / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Юрид. л-ра, 2001. - Вип. 12. - С. 323 -330.

11. Аніщук Н.В. Правове становище українських жінок в історичному минулому / Н.В. Аніщук // Право України. - 2002. - №3. - С. 155-158.

12. Аніщук Н.В. Роль жіночого руху України в демократизації суспільних відносин / Н.В. Аніщук // Науковий вісник. - Гуманітарні науки: історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. - Київ; Одеса, 2002. - №2. - С. 23-25.

13. Аніщук Н.В. До проблеми работоргівлі жінками / Н.В. Аніщук // Право України. - 2002. - №9. - С. 99-101.

14. Аніщук Н.В. Особливості успадкування престолу жінками в монархіях / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Юрид. л-ра, 2003. - Вип. 16. - С. 433-438.

15. Аніщук Н.В. Правове регулювання прав жінок в Європейській соціальній хартії / Н.В. Аніщук // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О.: Юрид. л-ра, 2003. -- Т. 2. - С. 216-221.

16. Аніщук Н.В. Історичний розвиток виборчого права жінок в світі / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. - О.: Юрид. л-ра, 2003. - Вип. 18. - С. 181-186.

17. Аніщук Н.В. Правове становище жінок за давньоруським законодавством / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. - О.: Юрид. л-ра, 2003. - Вип. 21. - С. 120-124.

18. Аніщук Н.В. Гендерне квотування як засіб реалізації політичних прав жінок / Н.В. Аніщук // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - Т. 3. - О.: Юрид. л-ра, 2004. - С. 220-228.

19. Аніщук Н.В. Права жінок в контексті принципу рівноправ'я статей / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Фенікс, 2005. - Вип. 24. - С. 46-51.

20. Аніщук Н.В. Охорона здоров'я жінок в Україні: стан законодавчого забезпечення та реалізації / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Фенікс, 2005. - Вип. 27. - С. 73-78.

21. Аніщук Н.В. Концепції рівноправ'я жінок і чоловіків у світовій думці / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. - О.: Юрид. л-ра, 2005. - Вип. 24. - С. 369-374.

22. Аніщук Н.В. Жінка в системі демографічної реальності України / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Фенікс, 2006. - Вип. 28. - С. 224-228.

23. Аніщук Н. В. Право на аборт: стан законодавчого забезпечення та реалізації в Україні / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. - О.: Юрид. л-ра, 2006. - Вип. 29. - С. 318-322.

24. Аніщук Н.В. Гендерні аспекти проблеми насильства щодо жінок / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Фенікс, 2007. - Вип. 30. - С. 456-460.

25. Аніщук Н.В. Роль Віденської всесвітньої конференції з прав людини (1993 р.) у вирішенні проблеми гендерного насильства / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. - О.: Фенікс, 2008. - Вип. 36. - С. 216-219.

26. Аніщук Н.В. Поняття гендерного насильства у контексті дискримінації за статевою ознакою: теоретико-правові аспекти / Н.В. Аніщук // Юридический вестник. - 2008. - №1. - С. 18-20.

27. Аніщук Н. В. До проблеми сексуальних домагань: гендерний аспект / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - О.: Фенікс, 2008. - Вип. 33. - С. 485-490.

28. Аніщук Н.В. Цивілізаційний підхід в осягненні феномена гендерного насильства / Н.В. Аніщук // Митна справа. - 2008. - №2. - С. 55-58.

29. Аніщук Н.В. Еволюція прав жінок у контексті викорінення гендерного насильства / Н.В. Аніщук // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - Вип. 39. - С. 19-23.

30. Аніщук Н.В. Визначення категорії гендерного насильства: загально-теоретичні проблеми / Н.В. Аніщук // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - Вип. 40. - С. 18-21.

31. Аніщук Н.В. Виникнення та сутність феномена гендерного насильства: історико-правовий екскурс / Н.В. Аніщук // Форум права. - 2008. - №1. - С. 18-22 [Електронний ресурс] - Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08anpive.pdf

32. Аніщук Н.В. Переслідування за статевою ознакою у контексті проблеми гендерного насильства / Н.В. Аніщук // Форум права. - 2008. - №2. - С. 6-10 [Електронний ресурс] - Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-2/08anvpgn.pdf

33. Аніщук Н.В. Проблеми поліпшення становища молодих жінок у сучасній Україні / Н.В. Аніщук // Материалы Всеукр. науч.-практ. конф. молодых ученых ["Молодежь и общество: пути решения проблем" (к 10-й годовщине независимости Украины"], (Одеса, 18-19 июня 2001 г.) / Укр. нац. ком. молодеж. орг., Всеукр. ассоциация молодых ученых, Ин-т соц. и полит. психологии АПН Украины, Одесск. нац. политех. ун-т - О.: ІСЦ, 2001. - Т. 1. - С. 32-35.

34. Аніщук Н.В. До проблеми нелегальної міграції жінок з України / Н.В. Аніщук // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. за матеріалами 9-ї (59-ї) звітної наук. конф. проф.-викл. і асп. складу ОНЮА, присвяченої четвертій річниці присвоєння ОНЮА статусу національної (Одеса, 22-23 квіт. 2004 р.) - О.: Юрид. л-ра, 2004. - Вип. 22. - С. 134-139.

35. Аніщук Н.В. Про правову легалізацію абортів в Україні / Н.В. Аніщук // Правове життя сучасної України: Тези доповідей 9-ї звітної наук. конф. проф.-викл. і асп. складу Одеської нац. юрид. акад. (Одеса, 26 квіт. 2006 р.) - О.: Фенікс, 2006. - С. 46-48.

36. Аніщук Н.В. До історії прийняття Декларації ГА ООН "Про викорінення насильства щодо жінок" 1993 р. / Н.В. Аніщук // Правове життя сучасної України: Тези доповідей 10-ї ювілейної звітної наук. конф. проф.-викл. і асп. складу Одеської націон. юрид. акад. (Одеса, 27-28 квіт. 2007 р.) - О.: Фенікс, 2007. - С. 45-47.