Забезпечення прав і законних інтересів особи, ув’язненої під час досудового розслідування

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування

Пономаренко Алла Василівна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Баулін Олег Вячеславович, Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри кримінально-правових дисциплін

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Лук'янчиков Євген Дмитрович, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», професор кафедри інформаційного та підприємницького права

кандидат юридичних наук, доцент Бояров Віктор Іванович, Академія адвокатури України,

професор кафедри кримінального процесу та криміналістики

Захист відбудеться «20» травня 2011 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.05 в Національній академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий «13» квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л. Д. Удалова

1. Загальна характеристика роботи

право розслідування досудовий підозрюваний

Актуальність теми. Не зважаючи на позитивні зміни у системі кримінальної юстиції України, проблема забезпечення прав та законних інтересів людини у нашій державі залишається ще досить гострою через надмірне застосування органами досудового розслідування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ув'язненням особи. За даними МВС України у період з січня 2008 р. по січень 2011 р. було затримано за підозрою у вчиненні злочину 137 тис. і взято під варту 112,1 тис. осіб. Проте, поширене застосування ув'язнення до підозрюваних і обвинувачених не відповідає стійкій тенденції гуманізації кримінального покарання, що спостерігається з 2008 р. Так, у зазначений період засуджено до позбавлення волі за вчинення злочинів було лише близько 88,5 тис. осіб (24,0% від загальної кількості засуджених). Примусове тримання під час досудового розслідування в місцях тимчасового ув'язнення значно більшої кількості осіб, ніж тих, які засуджуються до позбавлення волі, свідчить про певні прорахунки кримінально-правової політики держави та системи забезпечення прав і законних інтересів особи в сфері кримінального судочинства.

Відповідно основним у цій сфері є питання про ефективні юридичні засоби захисту ув'язненої особи від незаконних дій органів і посадових осіб, які здійснюють досудове розслідування. У доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини «Стан дотримання Україною європейських стандартів з прав і свобод людини» з нагоди 60-ї річниці прийняття Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошено, що до лікарень через побиття у міліції звернулося у 2008 р. 2 тис. осіб, у 2009 р. - понад 2,5 тис. осіб. У 2008 р. її працівники закатували до смерті 4 особи, в 2009 р. - 3, у 2010 р. - 8 осіб.

З 1147 констатованих (станом на січень 2011 р.) Європейським судом з прав людини порушень Україною положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 90 (7,8%) стосується заборони катування і права на свободу та особисту недоторканність. За цими «показниками» Україна посідає одне з останніх, 42 місце серед держав-членів Ради Європи.

Тому зараз забезпечення прав і законних інтересів особи під час досудового розслідування вимагає концептуально нових підходів щодо правових засад функціонування системи досудового розслідування в Україні, гуманізації діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, удосконалення форм, методів та засобів забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування.

Відтак, проблема забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування, є актуальною й такою, що відповідає рівню розвитку сучасної кримінально-процесуальної науки та практики розслідування злочинів.

Теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних вчених: В.М. Батюка, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, М.В. Джиги, Н.С. Карпова, В.Г. Клочкова, М.М. Короткого, Л.М. Лобойка, Є.Д. Лук'янчикова, О.С. Мазур, В.Т. Маляренка, М.М. Михеєнка, М.Я. Никоненка, В.Т. Нора, М.А. Погорецького, В.В. Рожнової, С.М. Стахівського, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, В.П. Шибіки, М.Є. Шумила, науковців колишнього СРСР і країн-членів СНД: І.М. Гуткіна, Е.Ф. Куцової, О.М. Ларіна, Є.Г. Мартинчика, І.Л. Петрухіна, М.С. Строговича, Л.В. Франка та ін.

Не зважаючи на проведені дослідження, деякі питання, пов'язані із забезпеченням прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування, залишилися поза увагою вчених, оскільки одні автори аналізували окремі аспекти процесуальних гарантій, інші - гарантії прав того чи іншого суб'єкта кримінального процесу.

Отже, не висвітленими залишаються питання, що стосуються сутності досудового ув'язнення, правової регламентації статусу ув'язненого під час досудового розслідування підозрюваного і обвинуваченого. Деякі проблеми, що стосуються гарантій прав і законних інтересів осіб, яких ув'язнено під час досудового розслідування, та реалізації їх на практиці, мають дискусійний характер та недостатньо досліджені; і тому вимагають якісно нового теоретичного обґрунтування.

Сукупність наведеного й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, завдання та результати якого спрямовані на отримання наукових результатів для вироблення нових підходів до посилення захисту прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження відповідає завданням, визначеним Програмою інтеграції України до ЄС, схваленою Указом Президента України № 1072/2000 від 14 вересня 2000 р., в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» і Указі Президента України № 1119/2005 від 19 липня 2005 р. «Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності», Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 р. «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів». Дисертація виконана відповідно до планів проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007-2010 рр. Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Київського інституту внутрішніх справ при НАВСУ від 25 грудня 2003 р., протокол № 11, та зареєстрована Координаційним бюро Академії правових наук України у 2003 р. (реєстр. № 863).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є отримання нових наукових результатів щодо забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування, та формулювання на цій основі рекомендацій для удосконалення кримінально-процесуального законодавства.

Для досягнення зазначеної мети були поставленні та вирішені такі завдання:

- розкрити систему забезпечення прав і законних інтересів особи у кримінальному судочинстві;

- визначити сутність гарантій прав і законних інтересів особи у кримінальному судочинстві;

- розкрити сутність досудового ув'язнення;

- з'ясувати порядок застосування досудового ув'язнення і рівень забезпечення в Україні прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування;

- охарактеризувати правове становище особи, ув'язненої під час досудового розслідування;

- визначити роль прокурорського нагляду та судового контролю у забезпеченні прав і законних інтересів осіб, ув'язнених під час досудового розслідування;

- розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства з метою підвищення ефективності забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування.

Об'єкт дослідження - кримінально-процесуальні відносини, що виникають у зв'язку з ув'язненням особи під час досудового розслідування.

Предмет дослідження - забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано такі методи: історико-правовий застосовано під час розгляду становлення і розвитку засобів забезпечення прав та законних інтересів особи при затриманні та взятті під варту (підрозділ 1.1); формально-логічний - при визначенні понять «гарантії прав і законних інтересів ув'язненої особи», «затримання», «короткочасне ув'язнення», «досудово ув'язнена особа», «судовий контроль» та ін. (підрозділи 1.1-1.3, 3.2); порівняльно-правовий - для аналізу та порівняння національного та зарубіжного законодавства, що стосується захисту прав людини, а також допустимості обмежень прав особи при ув'язненні під час досудового розслідування (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1, 2.2.); статистичний - для узагальнення одержаних результатів (підрозділи 1.3, 2.1, 3.1, 3.2) і соціологічні методи при проведенні анкетування (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).

Нормативною базою дослідження є чинне законодавство України та деяких інших держав, міжнародні документи, відомчі нормативно-правові акти, що стосуються кримінально-процесуальної діяльності. Норми чинного КПК досліджено у порівнянні з проектом КПК України, підготовленим у профільному комітеті Верховної Ради України (реєстр. № 1233).

Емпіричну базу дослідження склали дані статистичної звітності правоохоронних органів України за 2008-2010 рр. та вивчення й узагальнення матеріалів судової і слідчої практики. З цією метою проводилося вивчення 150 кримінальних справ, які перебували в провадженні органів досудового розслідування МВС України в м. Києві, Київській, Запорізькій, Дніпропетровській областях у 2007-2009 рр., і аналізувалися дані анкетування 90 працівників органу дізнання та 90 слідчих системи МВС і 50 працівників прокуратури. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи в органах дізнання МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній кримінально-процесуальній науці комплексних досліджень питань забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування. У дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, що розширюють наукове уявлення про гарантії прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування.

До найбільш суттєвих з них належать такі:

вперше:

- пропонується, тимчасово обмежену в свободі особу, яка затримана чи взята під варту і тримається в спеціальних установах під час досудового розслідування, розглядати як досудово ув'язнену і вживати в теорії кримінального процесу термін «досудово ув'язнена особа», закріплення якого в законі сприятиме удосконаленню правового становища такої особи;

- обґрунтовано необхідність доповнення КПК статтею «Фактичне затримання особи», яка б регламентувала фізичне захоплення особи під час вчинення злочину;

- доведено доцільність внесення до КПК України положення про обов'язкове складання протоколу фактичного затримання, огляду і доставлення особи;

- запропоновано поміщення особи до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ), вважати як «короткочасне ув'язнення особи», тобто тимчасовий захід процесуального примусу, що застосовується органами досудового розслідування до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, і полягає у короткочасному тримання її у місцях та умовах, передбачених законом, з метою встановлення її причетності до вчинення злочину або вирішення питання про обрання щодо неї запобіжного заходу;

удосконалено:

- поняття законного інтересу особи, ув'язненої під час досудового розслідування;

- наукову точку зору, за якою пропонується доповнити ч.5 ст.44 КПК обов'язком особи, яка проводить дізнання, слідчого негайно надсилати прокурору постанову про допуск захисника до участі у справі;

- положення стосовно чіткої нормативної регламентації порядку повідомлення прокурора про кожний факт затримання особи органами досудового розслідування;

дістало подальшого розвитку:

- точка зору щодо необхідності законодавчого уточнення положень п.3 ч.2 ст.48 КПК України щодо обсягу матеріалів кримінальної справи, з якими захисник має право ознайомлюватися;

_ наукова позиція щодо правової регламентації фактичного затримання особи як слідчої дії, що може провадитись до порушення кримінальної справи, і короткочасного ув'язнення (кримінально-процесуального затримання) як заходу процесуального примусу;

_ обґрунтування необхідності зменшення часу тримання органами досудового розслідування особи в ув'язненні без рішення суду до 48 годин;

_ аргументація щодо доцільності обчислення строків кримінально-процесуального затримання з моменту фактичного затримання особи;

_ обґрунтування необхідності доповнення ч.2 ст.21 КПК положенням про обов'язок дізнавача і слідчого негайно направляти прокурору копію складеного до першого допиту підозрюваного (обвинуваченого) протоколу про відмову цих учасників користуватися допомогою захисника;

- аргументація необхідності оновлення та приведення у відповідність до чинного законодавства України Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, до якого відсилає ст.1061 КПК.

Практичне значення одержаних результатів. На користь практичного значення викладених у роботі висновків і пропозицій свідчить те, що їх використано:

- у законодавчій роботі - прийнято Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України для опрацювання проект Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Закону «Про попереднє ув'язнення» та КПК України (лист № 06-19/14-1867 від 14 грудня 2005 р.);

- у правозастосовній діяльності - рекомендації щодо удосконалення практичної діяльності із забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування (акти впровадження Бориспільського МРВ ГУМВС України в Київській області від 23 вересня 2004 р., Енергодарського МВ УМВС України в Запорізькій області від 25 жовтня 2004 р., ГСУ МВС України від 13 липня 2010 р.);

- у навчальному процесі - при викладені курсу кримінального процесу, при підготовці навчально-методичної літератури (акти впровадження Міжгалузевого інституту управління від 30 червня 2004 р., Національного авіаційного університету від 2 вересня 2004 р., Академії прокуратури України від 30 серпня 2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно. Щодо публікації, яку підготовлено з І.В. Озерським (Правова регламентація затримання особи у кримінальному процесі / А.В. Озерська, І.В. Озерський // Судовий контроль за дотриманням конституційних прав особи під час досудового розслідування: Методичні матеріали до семінару. - Київ, 2005. - С. 1-4.) - участь здобувача становить 50 %.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідались на наукових конференціях і семінарах, а саме: Міжнародній науковій конференції «Другі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2003 р.), Науковій конференції «Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції» (Дніпропетровськ, 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (Острог, 2005р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи» (Івано-Франківськ, 2005 р.), Міжнародному науково-практичному семінарі «Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення» (Харків, 2006 р.), Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (Івано-Франківськ, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: de lege praeterita, instante, future» (Миколаїв, 2009 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 наукових статей, 5 з яких - у виданнях, визначених ВАК України як фахові з юридичних наук, 8 тез у збірниках матеріалів конференцій і семінарів, на яких доповідалися результати дослідження.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, що охоплюють 7 підрозділів, висновків, 14 додатків та списку використаних джерел (269 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 252 сторінки, з них загальний обсяг тексту - 185 сторінок.

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Правові гарантії прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття та значення забезпечення прав і законних інтересів особи у кримінальному процесі» досліджуються історико-правові етапи розвитку забезпечення прав і інтересів особи у вітчизняному кримінальному процесі, що відбувалося упродовж тривалого часу, доки отримало своє належне оформлення в сучасному законодавстві.

Аналіз історичних документів показав, що починаючи з норм Руської Правди, Литовських статутів, Магдебурзького права, Соборного уложення 1649 р., Статуту кримінального судочинства 1864 р., КПК УСРР 1922 і 1927 рр. на теренах України діяли різні правові засоби захисту життя, здоров'я, честі і гідності особи, зокрема, гарантії проти незаконних затримань та арештів, проти катування особи під час провадження кримінального судочинства. Істотно розширив права обвинуваченого (підозрюваного) і захисника та їх гарантії чинний й зараз КПК УРСР 1960 р.

За роки незалежності України кримінально-процесуальне законодавство наповнилось низкою положень, спрямованих на посилення захисту прав особи у судовому порядку, гарантування правової допомоги, щодо судового контролю за тимчасовим обмеженням конституційних прав і свобод громадян, змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і доведенні їх переконливості перед судом, розширення прав захисника у кримінальному процесі тощо.

Враховуючи погляди В.О. Стремовського, О.І. Сергеєва, М.С. Строговича, В.М. Батюка, М.Я. Никоненка та ін. на поняття процесуальних гарантій, автор підтримує позицію, що ними слід вважати передбачені кримінально-процесуальним законом правові вимоги (умови, засоби та способи), які забезпечують фактичну реалізацію, охорону та надійний захист прав і законних інтересів учасників кримінального процесу.

Забезпечення прав та законних інтересів особи складається з таких елементів: 1) створення умов для реалізації прав і законних інтересів особи; 2) охорона прав і законних інтересів особи шляхом запобігання їх порушенням; 3) захист прав і законних інтересів шляхом поновлення порушених прав і притягнення винних у їхньому порушенні суб'єктів до юридичної відповідальності.

Підкреслюється, що від якості і ефективності роботи органів досудового розслідування, прокуратури і суду значною мірою залежить реалізація прав і дійсне задоволення законних інтересів підозрюваного і обвинуваченого. Тому вони завжди повинні розглядатися у взаємозв'язку з державними і суспільними інтересами.

У підрозділі 1.2. «Правова сутність досудового ув'язнення у кримінальному процесі» здійснюється науковий аналіз поняття та змісту досудового ув'язнення.

Автор доводить, що затримання і взяття під варту як форми досудового ув'язнення органічно пов'язані, оскільки затримання особи фактично передує взяттю її під варту. Поміщення взятої під варту особи до слідчого ізолятора (СІЗО) завжди відбувається через її ув'язнення до ІТТ (навіть, якщо особа стає досудово ув'язненою при винесенні постанови суду). Окрім цього, затримання і взяття під варту мають спільні риси, зокрема: 1) дані заходи пов'язані з ізоляцією від суспільства; 2) рішення про затримання приймається тими ж службовими особами, які уповноважені вносити відповідне подання або приймати рішення про взяття під варту; 3) обидва заходи мають спільну мету: запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень; 4) строк затримання входить до строку перебування під вартою. Тому, ведучи мову про ізоляцію особи на стадії досудового розслідування, слід розглядати дві форми ув'язнення особи, а саме: кримінально-процесуальне затримання і взяття під варту.

Аналізуючи наукову літературу і чинне кримінально-процесуальне законодавство України та зарубіжних країн, автор звертає увагу, що термін «попереднє ув'язнення» вживається як до особи, яка перебуває під слідством, так і до засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. З метою конкретизації стадії, на якій ув'язнюється особа, та уточнення кола осіб, щодо яких він застосовується, дисертант пропонує вживати термін «досудове ув'язнення» якщо мова йде про підозрюваного чи обвинуваченого, яких ув'язнено на стадії досудового розслідування внаслідок затримання або взяття під варту. Таку пропозицію підтримали 71,0% слідчих і 73,0% працівників органу дізнання системи МВС України. При взятті під варту підсудного та засудженого слід використовувати термін «попереднє ув'язнення».

Сутність досудового ув'язнення полягає в примусовій ізоляції підозрюваного чи обвинуваченого, і триманні їх під вартою в спеціально визначених для цього установах, з метою забезпечення процесу досудового розслідування, а також виконання процесуальних рішень, до направлення матеріалів кримінальної справи до суду.

Досудове ув'язнення вважається закінченим після закінчення досудового слідства та направлення справи прокурором до суду в порядку ст.232 КПК України.

У підрозділі 1.3. «Гарантії прав і законних інтересів підозрюваного та обвинуваченого, які перебувають в ізоляції» досліджується рівень забезпечення прав та законних інтересів досудово ув'язнених осіб.

Відзначено, що правовими гарантіями охорони прав і законних інтересів підозрюваного чи обвинуваченого, що перебувають в ізоляції, є: парламентський контроль, який здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; прокурорський нагляд; судовий контроль; громадський контроль, який полягає у проведенні моніторингу стану дотримання прав та свобод осіб, що тримаються в ІТТ та СІЗО; юридична відповідальність владних суб'єктів за незаконне досудове ув'язнення особи.

На підставі дослідження, здобувач дійшла висновку: сьогодні умови тримання підозрюваних і обвинувачених в місцях досудового ув'язнення, якими є СІЗО та ІТТ, а також рівень забезпечення прав та законних інтересів даних осіб не повністю відповідають європейським стандартам (щодо надання негайної правової допомоги кожній досудово ув'язненій особі, протидії катуванням та жорсткому поводженню в органах досудового розслідування і в місцях досудового ув'язнення). Щоб привести сучасну діяльність вітчизняних органів кримінальної юстиції до європейських стандартів автор пропонує змінити чинне законодавство.

Розділ 2 «Правове становище особи, щодо якої застосовано досудове ув'язнення під час досудового розслідування» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Порядок застосування досудового ув'язнення щодо осіб під час дізнання і досудового слідства» досліджуються особливості проведення затримання особи, взяття її під варту та встановлення моменту, з якого особа вважається затриманою та досудово ув'язненою.

Анкетування автором слідчих та працівників органу дізнання системи МВС України показало, що 58,0% слідчих та 48,7% працівників органу дізнання надають перевагу у застосуванні до підозрюваних і обвинувачених таких запобіжних заходів як затримання і взяття під варту.

З метою посилення гарантій конституційних прав особи під час її фактичного затримання і доставлення до правоохоронного органу та додержання відповідних процесуальних строків, обґрунтовується необхідність закріплення в КПК норми про обов'язкове складання протоколу фактичного затримання, огляду і доставлення особи, в якому повинні зазначатися: дата, місце, час початку та закінчення фактичного затримання; підстави затримання; фізичний стан особи на момент затримання; час, протягом якого особа доставляється; яким чином, на якому транспортному засобі здійснено доставлення; прізвище та інші дані про осіб, які проводили фактичне затримання та доставлення. Таку пропозицію підтримали 73,0% слідчих і 71,0% працівників органу дізнання системи МВС України.

Особу слід вважати затриманою з моменту, коли вона не може на свій розсуд вільно пересуватись та змушена силою або через підкорення іншому правомірному впливу перебувати у місці, визначеному особою, яка її затримала. У зв'язку з цим, пропонується доповнити КПК статтею «Фактичне затримання особи», якою слід врегулювати фізичне захоплення особи під час вчинення злочину або замаху на його вчинення.

Автор пропонує при застосуванні уповноваженими службовими особами кримінально-процесуального затримання та поміщенні особи до спеціальної установи складати протокол короткочасного ув'язнення особи, з моменту складання якого цю особу потрібно вважати досудово ув'язненою.

Наголошується, що ст.1061 КПК та Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, потребують оновлення і приведення у відповідність до чинного законодавства України. На таку обставину вказали 95,6% слідчих і 90,1% працівників органів дізнання.

Необхідно також нормативно уточнити обсяг матеріалів кримінальної справи, які надаються органом досудового розслідування захиснику для ознайомлення, відповідно до п.3. ч.2 ст.48 КПК та п.3. ч.2 ст.49 проекту нового КПК (реєстр. № 1233 від 13 грудня 2007 р.). Як уявляється, матеріалами, що обґрунтовують подання прокурора або погоджене з ним подання органу досудового розслідування про взяття особи під варту, і з якими повинен мати право на ознайомлення захисник, мають вважатися постанова про визнання особи потерпілим; протокол допиту потерпілого; постанова про приєднання до справи документів і речових доказів, протокол впізнання потерпілим предметів або осіб, протокол допиту свідка (якщо відомості з цих джерел доказів використані для обґрунтування подання). При цьому, протоколи допиту потерпілого і свідка надаються для ознайомлення лише за наявності на це згоди цих осіб.

Ув'язнення повинно вважатися запобіжним заходом виключного характеру, оскільки ізолюється особа, яка ще не визнана за вироком суду винною у вчинені злочину. У зв'язку з чим, слід запровадити практику, за якої у поданнях прокурорів і слідчих та рішеннях суду про взяття під варту має обґрунтовуватися неможливість застосування інших запобіжних заходів.

Звертається увага на те, що у більшості держав-членів Ради Європи строк затримання становить не більше 48 годин. Враховуючи те, що Україна здійснює кроки з інтеграції до Європейського союзу, пропонується внести зміни до Конституції України та КПК, встановивши граничний строк кримінально-процесуального затримання особи до 48 годин.

У підрозділі 2.2. «Правова регламентація статусу підозрюваного та обвинуваченого, ув'язнених під час досудового розслідування» розкриваються теоретичні положення щодо сутності правового статусу підозрюваного та обвинуваченого як важливих феноменів кримінального процесу.

Спираючись на результати аналізу чинного кримінально-процесуального законодавства, матеріалів вивчених кримінальних справ і опитування практичних працівників, автор дійшла висновку, що сучасна регламентація правового статус підозрюваного і реальне становище цього учасника кримінального процесу не відповідає демократичним і гуманістичним тенденціям розвитку нашого суспільства та його правової системи. Такий висновок підтримують 58,0% опитаних слідчих, 63,0% - працівників органу дізнання та 74,7% працівників прокуратури. В кримінально-процесуальному законодавстві продовжує залишатися не чітко визначеним момент визнання особи підозрюваним і строк перебування її у цьому статусі, що потребує від законодавця негайного виправлення.

При аналізі правового статусу підозрюваного підтримано висловлену М.Я. Никоненком позицію, що підозрюваним визнається особа, щодо якої є дані про вчинення нею злочину, але які недостатні для пред'явлення їй обвинувачення, а для повного, об'єктивного і всебічного розслідування справи необхідно цю особу допитати із з'ясуванням її ролі у тих чи інших діяннях або виникла потреба у її затриманні.

Дисертантом також підтримується пропозиція Ю.М. Грошевого, що статус підозрюваного особа повинна набувати за окремим процесуальним рішенням - постановою про визнання особи підозрюваним. Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, сприяє підвищенню ефективності забезпечення прав особи, залученої до сфери кримінального судочинства, і забезпечує індивідуалізацію кримінального переслідування.

Звертається увага на те, що у ст.2 Закону «Про попереднє ув'язнення», яка визначає мету попереднього ув'язнення, всі суб'єкти, стосовно яких застосовується цей запобіжний захід, названі одним словом - «особи». Проте, одна справа, коли йдеться про ув'язнення засуджених осіб, а інша - коли мова йде про ув'язнення осіб, які перебувають під слідством. На думку автора, повинна бути різниця між триманням під вартою підозрюваного та обвинуваченого і засудженого. Отже, хоч підозрюваний і обвинувачений мають різний статус учасників кримінального процесу, в місцях досудового ув'язнення вони, як досудово ув'язнені особи, повинні мати однакові права і обов'язки, що повинні відрізнятися від прав і обов'язків засудженого, який перебуває в місцях досудового ув'язнення.

З метою конкретизації кола осіб, щодо яких ув'язнення застосовується під час досудового розслідування, пропонується особу, свобода якої тимчасово обмежена внаслідок її затримання чи взяття під варту, і яка тримається у спеціальних установах, розглядати як досудово ув'язнену. Вживання терміну «досудово ув'язнена особа» і його закріплення в законі сприятиме удосконаленню правового становища такої особи і уніфікації у кримінальному законодавстві її прав і обов'язків. Таку думку підтримують і опитані практичні працівники: 70,0% слідчих та 82,0% працівників органу дізнання системи МВС і 72,0% працівників прокуратури.

Розділ 3 «Напрями вдосконалення забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Ефективність здійснення прокурорського нагляду за забезпеченням законності під час досудового ув'язнення» розкривається роль прокурора в досудовому розслідуванні і його повноваження зі здійснення нагляду за законністю затримання і взяття підозрюваного та обвинуваченого під варту. Активна участь прокурора не лише запобігає порушенню закону та необґрунтованому обмеженню прав і законних інтересів даних учасників кримінальному процесу, а й сприяє їх своєчасному виявленню та усуненню.

Основними критеріями оцінки ефективності прокурорського нагляду за додержанням законів у діяльності органів досудового розслідування є своєчасне вжиття заходів щодо недопущення порушення прав і законних інтересів учасників такого розслідування, зокрема, щодо недоторканості особи, і вжиття невідкладних заходів до поновлення порушених прав і притягнення винних суб'єктів до встановленої законом відповідальності.

Відзначається, що порядок повідомлення прокурора про затримання особи в КПК чітко не визначений, що призводить на практиці до того, що прокурор часто дізнається про затримання підозрюваного вже після його допиту. Так, за вивченими кримінальними справами прокурора повідомлено про затримання особи через добу у 63,0%, через дві доби - у 6,0% випадках. Тому бажано, крім направленням йому письмового повідомлення, закріпити в законі вимогу негайного повідомлення прокурора про затримання особи за телефоном або іншими засобами зв'язку (електронною поштою). Цю пропозицію підтримує 96,0% опитаних працівників прокуратури.

Прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави як для затримання, так і для взяття особи під варту, перевірити законність та обґрунтованість подання органу досудового розслідування про взяття особи під варту, зокрема законність одержання доказів та їх достатність. Перевіряючи законність затримання і вивчаючи матеріали кримінальної справи при погодженні у нього зазначеного подання, прокурор повинен обов'язково з'ясувати причини відмови підозрюваного (обвинуваченого) від допомоги захисника, якщо такий не бере участі у справі. Дослідження показало, що 68,0% опитаних дізнавачів і слідчих приймали відмову підозрюваного від захисника без з'ясування її мотивів. Зважаючи на це, пропонується доповнити ч.2 ст.21 і ч.5 ст.44 КПК положеннями про обов'язок дізнавача і слідчого негайно направляти прокурору копію, відповідно, протоколу про відмову підозрюваного (обвинуваченого) від допомоги захисника із зазначенням мотивів такої відмови, і постанови про допуск захисника до участі у справі. Сприйняття запропонованого законодавцем посилить забезпечення прав і законних інтересів ув'язнених під час досудового розслідування осіб.

У підрозділі 3.2. «Судовий контроль за рішеннями про застосування досудового ув'язнення щодо осіб під час досудового розслідування» розглядається роль суду в забезпеченні додержання законності при застосуванні затримання та досудового ув'язнення на досудових стадіях кримінального процесу.

На основі дослідження сутності судового контролю під час досудового розслідування, автор підтримує позицію О.В. Кондратьєва, що судовий контроль у стадії досудового розслідування - це один із напрямків реалізації судової влади, що має попереджувальний і правовідновлюючий характер, а також самостійна кримінально-процесуальна функція, яка полягає у здійсненні судом перевірочних дій з метою забезпечення законності та обґрунтованості дій і рішень органів досудового розслідування, якими обмежуються права, свободи і законні інтереси особи.

Чинним законодавством передбачено засоби судового контролю, застосування яких є важливою гарантією прав і законних інтересів досудово ув'язнених осіб. Це завдання вирішується судом двома способами, один з яких пов'язаний з розглядом судом подання компетентних органів про взяття під варту підозрюваного (обвинуваченого) і, відповідно, з перевіркою судом законності та обґрунтованості кримінально-процесуального затримання і короткострокового ув'язнення затриманої особи. Другий спосіб судового контролю пов'язаний з оскарженням затримання та взяття під варту, а також їх подовження до відповідної судової інстанції.

Відповідно до чинного КПК подання органів досудового розслідування і прокурора про взяття під варту, а також скарги учасників кримінального процесу розглядаються суддями загальних судів, що суттєво підвищує їх навантаження і в ряді випадків негативно позначається на рівні правової захищеності особи. У зв'язку з цим, автор підтримує позицію щодо запровадження інституту слідчого судді як суб'єкта уповноваженого забезпечувати законність і обґрунтованість обмеження конституційних прав і законних інтересів особи під час досудового розслідування.

Частина третя ст.29 Конституції України прямо зобов'язує суд перевіряти законність кожного затримання особи. У зв'язку з цим, необхідно копію протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручати затриманому і направляти як прокурору, так і суду. На вимогу судді йому, як і прокурору, мають надсилатися матеріали, що стали підставою для затримання підозрюваного.

Через те, що законодавець визначає участь прокурора при розгляді судом подання про взяття особи під варту обов'язковою, необхідно формування практики обов'язкової участі захисника під час розгляду суддею даного подання. Також пропонується встановити порядок, за яким суддя, перш ніж приступити до розгляду подання про взяття обвинуваченого (підозрюваного) під варту, повинен з'ясувати причини відсутності у нього захисника й, у разі потреби, відкласти розгляд цього подання, для залучення захисника до участі у судовому засіданні. Закріплення цього в законі посилить гарантії прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час досудового розслідування, та засади змагальності у кримінальному процесі.

Висновки

У висновках дисертації сформульовано наукові положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та практики, зокрема:

1. Система забезпечення прав та законних інтересів особи, залученої до сфери кримінального судочинства, складається з таких елементів державної діяльності: 1) створення належних умов (загально соціальних та ін.) для реалізації прав і законних інтересів особи; 2) охорона прав і законних інтересів особи шляхом запобігання їх порушенням під час кримінально-процесуальної діяльності; 3) захист прав і законних інтересів особи через поновлення порушених під час кримінально-процесуальної діяльності прав і законних інтересів, а також застосування юридичної відповідальності до винних у цьому суб'єктів.

2. Процесуальними гарантіями прав і законних інтересів особи, яка бере участь в кримінальному процесі, слід вважати передбачені кримінально-процесуальним законом правові вимоги (умови, засоби та способи), які забезпечують фактичну реалізацію, охорону та надійний захист прав і законних інтересів кожної особи під час її участі в кримінальному процесі.

3. Законними інтересами особи, ув'язненої під час досудового розслідування, є конкретні дії і прагнення, які виражають її бажання досягти та користуватися тими чи іншими передбаченими правовими нормами благами, сприяти задоволенню яких повинні органи кримінальної юстиції, з урахуванням вимог режиму місця досудового ув'язнення і поведінки особи під час її тримання в такому місці.

4. Сутність досудового ув'язнення, полягає в примусовій ізоляції підозрюваного чи обвинуваченого, і триманні його під вартою в спеціально визначених для цього установах досудового ув'язнення, з метою забезпечення процесу досудового розслідування, а також виконання процесуальних рішень органів кримінальної юстиції, до направлення матеріалів кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду.

5. Закріплений у сучасному кримінально-процесуальному законодавстві України порядок затримання підозрюваного і взяття особи під варту не містить низки ефективних засобів забезпечення прав і законних інтересів особи, ув'язненої під час дізнання і досудового слідства.