Забезпечення прав дитини в Україні

Історичний розвиток захисту прав дитини. Діяльність ООН у сфері захисту прав дитини. Право дитини на сім'ю. Виникнення прав та обов'язків між батьками і дітьми. Механізми реалізації прав дитини в Україні. Діяльність служб у справах неповнолітніх.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 27.05.2015
Размер файла 215,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім'ї. Це очевидно, тому не випадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року містить перелік норм, які повинні забезпечувати захист сім'ї.

Дитина з самого народження має право знати своїх батьків та користуватися їх піклуванням. (ст.7). Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і належного виконання батьками своїх обов'язків.

1.4 Виникнення прав та обов'язків між батьками і дітьми

Взаємні права і обов'язки між батьками і дітьми виникають на підставі походження дитини від цих батьків, засвідченому у встановленому законом порядку.

В разі, коли батьки дитини на час її народження перебувають у зареєстрованому шлюбі, походження дитини підтверджується записом про шлюб батьків. В таких випадках, як правило, проблем не виникає. Навіть після смерті батька, якщо дитина народжується до закінчення 10-місячного строку, особу, що померла, записують батьком. Це правило поширюється і на випадки розірвання шлюбу, якщо мати на момент народження дитини не вступила в новий шлюб. В цьому разі батьком дитини записують нового чоловіка матері.

У випадках, коли батьки новонародженого не перебувають у зареєстрованому шлюбі, то батько може звернутися із спільною заявою з матір'ю дитини до органів РАГСу і просити визнати його батьком.

Якщо ж батько не погоджується добровільно визнати походження цієї дитини від нього, то цю обставину може встановити суд за заявою матері, опікуна дитини, особи, на утриманні якої перебуває дитина. В разі незгоди матері подати спільну заяву з батьком до органу РАГСу, до суду з вимогою встановити батьківство може і сам батько. Таким правом закон наділяє і дитину, але лише з досягненням нею 18 років. Закон передбачає обставини, які особа, що звертається до суду, зобов'язана довести. Крім того, важливе значення мають експертизи (зокрема, судово-медична, судово-біологічна та ін.). Особливого значення набуває генетична експертиза, оскільки процент помилки в такій експертизі зовсім незначний. Саме ця експертиза майже достовірно підтверджує батьківство чи материнство.

Отже в разі підтвердження походження дитини від цих батьків між ними виникають взаємні права та обов'язки.

Стаття 58 КпШтС України

Батьки і діти зобов'язані подавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному.

Права та обов'язки між батьком і дітьми можуть бути особистого та майнового характеру.

Особисті права дітей
Особисті права та обов'язки позбавлені грошового змісту, їх не можна оцінити і в грошах. Вони тісно пов'язані з особою: їх не можна подарувати, відмовитися від них. Загалом ці права та обов'язки тривають до досягнення дитиною 18 років, або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю однієї зі сторін.

Стаття 61 КпШтС України

Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.

Коли дитина народжується, вона має право отримати ім'я. Відповідно батьки згідно статей 62 і 63 КпШтС України мають право та обов'язок призначати прізвище, ім'я та по батькові дитини. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище отримує і дитина. Якщо у батьків прізвища різні, вибору імені закон обмежень не встановлює, але батьки повинні дуже відповідально поставитись до вирішення цього питання, щоб в майбутньому не виникало для дитини негативних наслідків. Також можна присвоювати дитині подвійне ім'я.

З досягненням дитиною 16 років вона може звернутись до РАГСу із заявою з проханням змінити її прізвище або ім'я та по батькові.

Батьки мають право визначати місце проживання дітей. Діти можуть тимчасово проживати у родичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця обставина не позбавляє їх батьків та не знімає обов'язку по вихованню.

Стаття 17 Цивільного кодексу України

Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років, визнається місце проживання їх батьків.

Коли батьки розлучаються, часто в судовому порядку вирішується спір між ними про визначення місця проживання їх дитини. Ст.69 КпШтС України передбачає, що суд в таких випадках повинен врахувати думку самої дитини, що досягла 10-річного віку.

Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і належного виконання батьками своїх обов'язків. Суд, наприклад, може позбавити батьківських прав батька або матір, стягнути з них аліменти, засудити їх за ухилення від сплати, але примусити батьків піклуватися про своїх дітей неможливо. До батьківства і материнства треба готувати з раннього віку, насамперед, на прикладі власних батьків, їх ставленні до дитини та виконанні батьківських обов'язків взагалі.

У Конвенції ООН про права дитини проголошується, що дитина не буде розлучена з батьками всупереч їх бажанню, крім випадків, які передбачені законом.

У Конвенції йдеться також про визнання місця проживання дитини. Якщо батьки не можуть домовитися про це, суд вирішує, з ким залишається дитина.

Частіше дитина залишається з матір'ю, але за законом жоден з батьків не має наперед визначених переваг.

Ст.10 Конвенції ООН про права дитини про принцип не розлучення з батьками передбачає, що дитина має право підтримувати контакти зі своїми батьками у випадку розлучення з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням, ув'язненням чи смертю когось із батьків, держава повинна надати дитині чи батькам інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім'ї.

Батьки повинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки проживають окремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен чинити перешкод для спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не можуть дійти згоди з цього питання, то слід звернутися до органів опіки і піклування, а далі до суду.

Батьки також мають право вимагати повернення своєї дитини від будь-якої особи, яка утримує цю дитину у себе не на підставі закону чи рішення суду.

Дідусь та бабуся мають право згідно із ст.65 Кодексу про шлюб та сім'ю спілкуватися зі своїми онуками. Якщо батьки дитини не досягли згоди з цього питання з бабусею і дідусем, то спір вирішується опіки і піклування чи судом.

У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст.20 Конвенції. А стаття 21. Конвенції про права дитини проголошує вимоги, на яких має базуватися законодавство щодо факту всиновлення та процедури його здійснення.

Держава, в свою чергу, повинна надавати допомогу багатодітним сім'ям для забезпечення дитини харчуванням, одягом та житлом (ст.27).

Цей обов'язок Україна прагне виконувати, про що свідчить прийнятий закон "Про державну допомогу сім'ям з дітьми”.

1.5 Майнові права та обов'язки між батьками та дітьми

Такі права та обов'язки можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім'я, а також з приводу отримання аліментів.

Стаття 77 КпШтС

За життя батьків діти не мають права на їх майно, так само, як і батьки не мають право на майно дітей.

Отже, коли батьки розпоряджаються належним їм майном, згоди дітей їм не потрібно. Якщо діти мають власне майно, закон визначає обмеження у розпорядженні ним: майном дитини до 15 років розпоряджаються її батьки без її згоди. Така дитина може укладати лише дрібні побутові угоди.

Виняток становлять банківські вклади. Якщо неповнолітній до 15 років сам вніс вклад в банк на своє ім'я, він має право самостійно розпоряджатись ним. Якщо ж вклад на ім'я дитини внесла інша особа, то цим вкладом розпоряджаються батьки.

З моменту досягнення дитиною 15 років, обсяг її майнових прав збільшується. На власний розсуд, крім дрібних побутових угод та розпорядження банківським вкладом, внесеним на її ім'я, вона може також розпорядитись своєю стипендією, зарплатою, своїми авторськими, винахідницькими правами. Угоди, що виходять за межі дрібних побутових, такі діти укладають за наявності згоди їх батьків.

Дивно, але за чинним законодавством дитина може працювати з 14 років, але розпоряджатись своєю зарплатою лише з 15 років. Можливо, на користь дітям є необхідність змінити законодавство, але цього ніхто не робить. Тому складається враження, що таке законодавство вигідне державі.

Батьки управляють майном дітей лише до досягнення останніми 18-років, або до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти усі дії, пов'язані з майном.

У батьків і дітей може бути спільна власність.

Батьки мають утримувати своїх дітей до 18 років.

У випадках, коли батьки добровільно не бажають утримувати своїх неповнолітніх дітей, до виконання цього обов'язку їх може бути зобов'язано в судовому порядку примусово. Немає значення, чи працює особа, з якої стягують аліменти. Якщо ж дитина досягла повноліття, але є непрацездатною, батьки надалі повинні утримувати її.

Права та обов'язки батьків та дітей є взаємними, тобто закон передбачає умови, при яких право на утримання може виникати не лише у дітей, але й у їхніх батьків.

Неповнолітні діти, які мають самостійний заробіток, можуть надавати батькам матеріальну допомогу, але це лише їх моральне зобов'язання. Закон зобов'язує надавати таку допомогу непрацездатним і нужденним батькам лише з досягненням дитиною 18 років, але не раніше.

Якщо відношення батьків і дітей побудовані на любові, повазі, дотриманні взаємних прав і виконання обов'язків, вони не ускладнюються конфліктами. Іноді, на жаль, буває навпаки, і тоді люди звертаються по допомогу до закону.

Проблеми сімейного життя, стосунки між батьками і дітьми є дуже складними. У літературі їх часто називають "вічними питаннями" і присвячують їм романи, п'єси, повісті. Ці відносини впливають на характер, погляди і життєву позицію людини, що росте, допомагають їй стати гармонічною і цілісною або перешкоджають її розвитку. Відносини між батьками і дітьми, що складаються між ними в дитинстві, люди проносять потім через усе життя.

Найкращим шляхом життя сім'ї безумовно є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма її членами правових і моральних норм по відношенню одне до одного. У такій сім'ї і діти, і батьки будуть щасливими, збережуть вдячність і готовність допомагати один одному до глибокої старості й у будь-яких ситуаціях життя.

Право на освіту

Освіта відіграє в житті людини дуже важливу роль. Завдяки їй у людини формується характер, погляд на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Освіта - своєрідний моральний грунт кожної людини.

Права дитини якнайкраще можна зрозуміти тоді, коли їх пізнають у дії. Щоденне шкільне життя дає певний досвід і може підсилити формальне вивчення таких абстрактних понять, як свобода, право, толерантність, справедливість і правда.

Однак навчальні заклади часто не заохочують, а знеохочують до пізнання прав людини. В них нерідко стикаємось із зарозумілістю і упередженням, які зводять нанівець права окремих осіб. Наприклад, якщо учням дозволяється називати образливими прізвиськами своїх ровесників, які належать до релігійних груп чи етнічних меншим, і це минає безкарно, то це привчає учнів до думки, що нетолерантність допустима. Тому важливо змінити таку ситуацію, якщо ми хочемо, щоб навчання прав дитини досягло мети.

Шкільна освіта, навчання взагалі - це окрема сфера суспільно-правових відносин, які регулюються спеціальними нормативними актами: статтями Конституції України, Законами України "Про освіту”, "Про загальну середню освіту”, Статутом школи та будь-якого відповідного навчального закладу тощо.

Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в Конвенції про права дитини. В Конвенції про права дитини йдеться не тільки про шкільну освіту. Питання розглядається значно ширше: мається на увазі доступ дитини до засобів масової інформації загалом, у тому числі - до дитячих (ст.17).

Українська держава намагається забезпечити доступність освіти. Це означає, що навчатись може кожний. Навчальні заклади є практично у всіх населених пунктах, до них приймають всіх, хто живе в Україні - незалежно від соціального і майнового стану, етнічного походження, національності, раси, віросповідання, стану здоров'я.

Доступність забезпечується також створенням умов для вибору профілю навчання відповідно до інтересів і здібностей дитини, різними формами навчання: денною, вечірньою, заочною, екстернатом.

Мінімальні вимоги Конвенції про права дитини у цьому плані зводяться до запровадження обов'язкової і безплатної початкової освіти. На реалізацію її положень був спрямований Закон України "Про освіту” 1991 року, який встановив обов'язкове шкільне навчання дітей віком від 6-7 і до 15 років. Усі ступені шкільного навчання безплатні, Конституція України 1996 року значно розширила право дітей на освіту. Згідно з ст.53 Конституції повна загальна освіта обов'язкова. Держава гарантує її доступність і безоплатність.

Так, державою проголошена безкоштовна освіта, що забезпечується розгалуженою мережею державних закладів освіти. Разом з тим, останнім часом все більшого поширення набувають навчальні заклади, засновані на приватній та комунальній власності, а також в державних закладах частина студентів навчається на платній основі. Але суспільство навіть не замислюється, що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції про права дитини.

Важко переоцінити п.2 ст.28 Конвенції ООН про права дитини, що приписує забезпечувати шкільну дисципліну лише методами, які не порушують принципу поваги до людської гідності дитини. Таким чином, держава має підтримувати шкільну дисципліну, але методами, які не принижують гідність дитини.

Законом України "Про освіту” та іншими законами та нормативними документами встановлюються права та обов'язки учнів та вчителів. Дотримуючись їх, можна досягти врегулювання частих конфліктів між цими сторонами та дотримання і контролю закону з обох сторін. Із ст.51

Права учнів:

§ Право обирати профіль навчання, індивідуальні програми, позакласні заняття; вносити пропозиції з питань організації та умов навчально-виховного процесу, відпочинку, побуту учнів;

§ Користуватися навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;

§ На захист від будь-яких форм фізичного та психічного насильства;

§ Оскаржити у разі незгоди четвертну, річну, підсумкову оцінку до ради освітнього закладу у місячний термін і скласти екзамени з відповідного предмета;

§ Участь у юнацьких та молодіжних організаціях;

§ Брати участь у науково-дослідній, конструкторській, експериментальній чи інших видах науково-практичної діяльності: конференціях, олімпіадах, конкурсах, виставах;

§ Особисто або через своїх представників брати участь у громадському самоврядуванні навчального закладу.

Обов'язки учнів

§ Дотримуватись законодавства, моральних та етичних норм;

§ Систематично і глибоко оволодіти знанням, підвищувати загальнокультурний рівень;

§ Дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, підтримувати навчальну дисципліну;

§ Бережливо ставитись до майна закладу освіти;

§ Дбати про власну гігієну та охайний зовнішній вигляд.

Права вчителів:

Вчителі мають право на:

§ Повагу та захист професійної честі та гідності;

§ Вільний вибір форм, методів та засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;

§ Участь в обговоренні та вирішенні питань організації навчального процесу; в роботі органів громадського самоврядування закладу;

§ Підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту програм, форм навчання та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

Обов'язки вчителів:

Вчителі зобов'язані:

§ Виконувати статут закладу освіти, забезпечувати умови для освоєння учнями програм на рівня обов'язкових державних вимог, сприяти розвиткові здібностей учнів;

§ Дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність учнів, дотримуватись положень Конвенції ООН про права дитини;

§ Дотримуватись правил і режиму внутрішнього трудового розпорядку

§ Захищати учнів від будь-яких форм фізичного або психічного насильства;

§ Постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність, кваліфікацію;

§ Виконувати рішення органів громадського самоврядування закладу освіти та адміністрації.

Чи повністю реалізоване право на освіту в нашій країні? Зараз з'явилось чимало комерційних навчальних закладів. Це, звичайно, добре, що діти можуть одержати глибші знання, ніж у звичайних школах. Але багато дітей з малозабезпечених сімей не можуть навчатися там, де б вони бажали, оскільки батьки не мають змоги заплатити за навчання. А в звичайних школах ще досить часто зустрічаються вчителі з авторитарним підходом до навчання, вони вимагають, щоб діти були тупими "солдафончиками” з відсутністю власної думки і здатністю. В Школі діє принцип "Вчитель завжди правий”, якими безглуздими б не були його вимоги, і ніхто не вважає за потрібне поцікавитися і думкою учня. Часто дитина не має можливості відстоювати свою позицію. А дітям хотілося б бачити поряд з собою доброзичливих наставників, до яких можна б було звернутися як до старших товаришів за порадою, підтримкою, поговорити про щось хвилююче і наболіле, відчути, що вчитель проникається твоїми проблемами.

Що ж стосується вищої освіти. В Конвенції, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти та інших міжнародних документах наголошується, що вища освіта має бути однаково доступною для всіх відповідно до здібностей кожного. Останнім часом в Україні стала широко розповсюджена комерційна форма навчання, що зробило недоступним навчання на престижних факультетах в вузах для деяких верств населення (гадаю, ні для кого не секрет, що на більш-менш престижних факультетах з "безоплатною" формою навчання, оплата вноситься хабарем як "прохідний бал”). Але ж чим вищий інтелектуальний потенціал країни, тим більш розвиненою буде ця країна. Освіта дає змогу набути нову освіту і забезпечити соціальний захист, зменшити безробіття. Держава має бути зацікавлена в високій освіченості своїх громадян. В останні десятиріччя в країнах Європи стали приділяти дуже багато уваги розвитку вищої освіти.

Держава має стежити за тим, щоб освіта забезпечувала розвиток особистості, талантів і здібностей дитини у якнайповнішому обсязі, виховання поваги до прав та свобод людини, поваги до батьків, культурної самобутності, мови, національних цінностей країни, у якій проживає дитина, країни походження дитини, підготовку до свідомого життя у вільному суспільстві.

2. Забезпечення прав дитини в Україні

2.1 Сучасна ситуація в Україні. Шляхи виходу

Зараз проблема дитинства одна з найважливіших проблем нашої країни. І не треба легковажно ставитися до ситуації, що склалося, бо діти - це наше майбутнє і треба сприймати це дуже серйозно.

На паперах все виглядає не так, як у реальному житті. Більшість дітей, як і їхніх батьків, і уявлення не має про права дитини і про Конвенцію ООН про права дитини. Та навіть ті, хто знають, не можуть застосувати свої знання належним чином, бо вічно. Проблемою нашого населення була юридична необізнаність на неграмотність. Так, держава робить деякі окремі, повільні, рідкі кроки на шляху вирішення цієї проблеми, але повинні існувати дійсні шляхи виходу, справжня рішуча програма.

Конвенція ООН про права дитини порушується на кожному кроку, бо про неї знають одиниці. Тому, поглянувши на нижче наведену таблицю, можна побачити реальну ситуацію, що склалася в Україні, відносно виконання Конвенції й порушення прав дитини.

ВИМОГИ

ФАКТИ

Повинно бути в ідеалі

Є насправді

Дитина. з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства. (ст.7, п.1)

Держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучатися зі своїми батьками всупереч їх бажанню. (ст.9, п.1)

Держави-учасниці вживають. усіх необхідних заходів для запобігнення викрадення дітей. (ст.35)

"Справа львівських дітей" - один з найскандальніших процесів в Україні. Дітей продають, як звичайнісіньку сировину. Що далі? В залі суду нема основних потерпілих - вони десь за океаном вчаться вимовляти перші свої слова чужою мовою. Може, їм і краще там. Та хіба комусь дано цей абсурдний привілей: докорінно змінювати дитячі долі, водночас набиваючи грішми власні кишені?!

Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для зниження рівнів смертності немовлят і дитячої смертності. (ст.24, п.2)

Ні для кого не секрет, що демографічна криза набирає в Україні все більших обертів. І чи не найбільша смертність спостерігається серед дітей, а особливо немовлят.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для. розвитку дитини. Батьки. несуть основну відповідальність за забезпечення. умов життя (ст.27, п.1-2).

Безробіття, невиплата заборгованості по заробітній платі, фінансова неспроможність нашого дорослого населення - основні чинники, які аж ніяк не сприяють повноцінному розвитку дитячої особистості.

Держави-учасниці. вживають заходів для сприяння регулярному відвідуванню шкіл і зниженню кількості учнів, що залишили школу (ст.28, п.1)

Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному та творчому житті. (ст.31, п.2)

Освіта. графік її цінності в нашій державі останнім часом різко падає вниз. Масово скорочується кількість класів, навчальних дисциплін. Що вже казати про тиражі підручників? Сотні позашкільних закладів втратили своє право на існування. То ж зовсім не дивним є питання: "Звідки ж береться така "розбещена" молодь?".

Можна ще довго говорити про права дитини, випадки їх порушень, недоліки законодавства (декларативність, відсутність механізму реалізації прав, тощо), але потрібно діяти. На мій погляд, потрібна справжня програма дій, яка б допомагала збереженню й дотриманню прав дитини.

Шляхи виходу:

§ Налагодити механізм виконання законів;

§ Ввести попередню експертизу державних рішень, що стосуються добробуту дітей;

§ Гарантувати прожитковий мінімум для дитини шляхом державної дійсної підтримки сімей з дітьми;

§ Надати можливість батькам заробляти необхідні кошти для утримання дітей;

§ Законодавчо закріпити принцип найповнішого забезпечення інтересів дитини за вирішенням будь-яких питань про неї і з нею;

§ Гарантувати дитині юридичну допомогу;

§ Реформувати систему сирітських закладів;

§ Внести зміни у законодавство про всиновлення, запровадити альтернативні форми опіки над дітьми;

§ Збереження безплатної вищої освіти;

§ Створення дійсної державної діючої організації, яка б контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини та захищала інтереси і права дітей;

§ Запровадити нову систему запобігання злочинності серед дітей;

§ Ввести нову систему виправних закладів, що стосуються дітей;

§ Встановити гарантії працевлаштування неповнолітніх;

§ Ввести обов'язкову мінімальну правову освіту серед дітей та молоді, щоб вони знали свої права та яким шляхом відновити порушені свої права, а також видавати правову періодику для молоді, яка б була доступною, організувати гуртки з прав людини і громадянина, організувати центр юридичних консультацій для підлітків.

2.2 Правова інформованість дітей та дорослих

Сьогодні вже не достатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні вже йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надавати їм можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що дитина, як і кожна людина, має власні права.

Особливу увагу також слід приділяти думці батьків, бо це вони першими повинні укладати грунт правової свідомості у психологію дитини.

У жовтні минулого року Центр "Соціальний моніторинг” за підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні провів соціологічне опитування дітей у віці від 9-17 років та їхніх батьків. Опитування проводилось у 106 населених пунктах України. Відповіді дали 5221 батьків. Результати виявилися дуже цікавими.

Ось деякі з них:

Результат опитування показав, що діти, які не чули про ті чи інші свої права, гарантовані Конвенцією ООН, складають 9-28%. Найменше діти знали про свої права на захист від втручання в особисте життя, від шкідливої інформації, сексуальної експлуатації та небезпечної праці. Майже кожна восьма дитина повідомила про порушення її прав, а кожна четверта була свідком того, як порушувалися права інших дітей.

У дев'яності роки - у 1990, 1995, 2000 роках співробітником Інституту молоді (Москва) С.Н. Щегловою проводилось анкетування підлітків України, пов'язане зі з'ясуванням того, що вважають діти і підлітки своїми громадянськими правами та якими з них, по їх відчуттям, вони можуть скористатися. Ось результати цього опитування:

Приємно вражає, що у 2000 році з усіх опитаних не було жодної дитини, яка б відмовилась відповідати на ці питання або не знала відповіді. В середньому кожний назвав по 9 основних прав і свобод громадян.

При цьому анкетуванні з'ясувалось, що більше четверті респондентів не знали відповіді на питання про назву документа, де записані їх основні права й свободи. Основними документами були названі:

Опитування засвідчило, що більшість дітей України почуваються безправними в світі дорослих, що в них обмежені можливості висловлювати і обстоювати свої думки, що часто-густо вони навіть не знають, до кого звернутись у разі порушення їх прав.

Третина експертів (з 99 опитаних) вважають, що ніхто з дорослих не сприймає дітей як повноправних членів суспільства. Більшість дійшли висновку, що спроби дитини відновити справедливість в тій чи іншій установі або закладі без допомоги дорослих приречені на невдачу.

За думкою міжнародних експертів, в Україні потрібно створити систему закладів, куди б могла звернутися дитина за роз'ясненням гарантованих їх прав. Але якщо вже немає таких закладів до сих пір, то замислюєшся: а може, дорослих влаштовує, щоб їхні діти нічого не знали про свої права?

3. Механізми реалізації прав дитини в Україні

3.1 Діяльність служб у справах неповнолітніх

Виправно-трудовий кодекс України визначає спостережні комісії і служби у справах неповнолітніх як форми участі громадськості в діяльності установ кримінально-виконавчої системи. Вони діють на підставі Виправно-трудового кодексу, Положення про спостережні комісії і Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх".

Згідно зі ст.122 ВТК, у виправленні і перевихованні засуджених, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, що виконують вироки судів до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, беруть участь спостережні комісії. Вони створюються міськими, районними у містах та обласними Радами народних депутатів за поданням відповідних виконавчих комітетів. При потребі спостережні комісії можуть бути створені при селищних Радах народних депутатів.

До складу спостережної комісії входять її голова (головою може бути заступник голови, секретар або член виконавчого комітету відповідної Ради), заступник голови, секретар та не менше б членів комісії. Членами комісії можуть стати депутати Рад, представники профспілкових, політичних та інших громадських організацій і трудових колективів. У Положенні про спостережні комісії визначено, що до складу комісії не можуть входити працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, а також адвокати. Основними завданнями спостережних комісій є:

а) здійснення постійного контролю за діяльністю установ і органів, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, а також контроль за додержанням цими установами і органами режиму і умов утримання засуджених, за правильністю групового виховання і організацією їх праці, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, проведенням виховної роботи і правильністю застосування до засуджених стягнень і заохочень; надання допомоги цим установам і органам у проведенні цієї роботи;

б) залучення громадськості до надання допомоги адміністрації установ і органів, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, в діяльності по виправленню та перевихованню засуджених;

в) надання допомоги громадським організаціям і трудовим колективам у перевихованні і виправленні осіб, переданих на поруки, засуджених умовно або до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, засуджених до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку, тих, хто відбув покарання або достроково звільнений від покарання, а також здійснення контролю за організацією та проведенням цієї роботи на підприємствах, в установах і організаціях;

г) облік і громадський нагляд за поведінкою осіб, неодноразово засуджених, після повернення з місць позбавлення волі;

д) надання необхідної допомоги в трудовому та побутовому влаштуванні особам, звільненим з місць позбавлення волі, а також іншим, звільненим від відбування покарання.

Обласні і міські (міста з районним поділом) спостережні комісії координують і спрямовують діяльність відповідно районних, міських (міст без районного поділу), районних у містах спостережних комісій, надають їм методичну допомогу. Для виконання цих завдань спостережні комісії мають право:

а) перевіряти в межах своєї компетенції діяльність адміністрації установ і органів, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі та виправних робіт без позбавлення волі; вимагати необхідні для роботи комісії документи і довідки;

б) проводити прийом засуджених, знайомитися з їх особовими справами, приймати від них і розглядати пропозиції, заяви і скарги;

в) заслуховувати на своїх засіданнях звіти адміністрації установ і органів, які виконують покарання, відносно роботи з виправлення та перевиховання засуджених, а також інформацію адміністрації підприємств, установ і організацій, які шефствують над установами виконання покарань, і вносити пропозиції щодо усунення недоліків у їх роботі;

г) перевіряти стан виховної роботи на підприємствах, в установах і організаціях серед осіб, переданих на поруки, засуджених умовно або до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, засуджених до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку, осіб, які відбули покарання або достроково звільнені від покарання, а також виділяти своїх представників і доручати їм систематичне проведення виховної роботи і нагляд за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від покарання;

д) порушувати клопотання про помилування;

е) входити спільно з органами, які відають виконанням покарання, в суд з поданням про умовно-дострокове звільнення засуджених від покарання або про заміну їм невідбутної частини покарання більш м'яким покаранням, або з клопотанням про включення в загальний трудовий стаж засудженого час роботи в колоніях-поселеннях;

є) перевіряти обґрунтованість порушення адміністрацією установи виконання покарання питання про переведення засуджених у виправно-трудових колоніях особливого режиму з приміщень камерного типу у звичайні житлові приміщення тієї ж колонії, про переведення засуджених, які утримуються у виправно-трудових колоніях загального, посиленого і суворого режиму або у звичайних приміщеннях колоній особливого режиму, в приміщення камерного типу, та переведення засуджених, які утримуються в колоніях особливого режиму, в одиночні камери в тій же колонії. При наявності достатніх підстав давати згоду на застосування цих заходів;

ж) давати згоду в порядку, встановленому законодавством:

на зміну умов тримання засуджених шляхом переведення їх з однієї виправно-трудової колонії в іншу колонію іншого виду режиму;

на проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, поза колонією на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку і на повернення цих засуджених у колонію для подальшого відбування покарання;

на порушення адміністрацією установи виконання покарання клопотання перед виконавчим органом місцевої Ради народних депутатів про прописку осіб, звільнених з виправно-трудових установ, без обмеження за обраним ними місцем проживання;

з) перевіряти обґрунтованість відмови в прийнятті на роботу осіб, звільнених з місць позбавлення волі або звільнених від відбування покарання;

і) виділяти своїх представників для участі в судових засіданнях при розгляді справ про засуджених у випадках, передбачених діючим законодавством;

к) вносити на розгляд виконавчих комітетів відповідної Ради народних депутатів пропозиції щодо вдосконалення діяльності установ і органів, що виконують покарання, а також трудового і побутового влаштування осіб, звільнених від покарання.

Прийняті в межах компетенції постанови спостережних комісій щодо усунення недоліків у діяльності установ і органів, що виконують покарання, а також у роботі підприємств, установ і організацій по перевихованню і виправленню осіб, переданих на поруки, умовно засуджених або засуджених до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, засуджених до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку, які відбули покарання чи достроково звільнених від покарання підлягають обов'язковому виконанню. Адміністрація цих установ і органів, а також підприємств і організацій повинна у двотижневий строк сповістити про вжиті заходи.

Згідно зі ст.123 ВТК, у виправленні неповнолітніх засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, що виконують дані види покарань, беруть участь комісії у справах неповнолітніх.

Однак Положення про комісії у справах неповнолітніх відповідно до Постанови Верховної Ради України №245/94 від 15.11.1994 р. втратило свою чинність, комісії у справах неповнолітніх були фактично ліквідовані. Натомість, у 1995 р. з'явився новий правовий інститут - органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх. Свою діяльність вони здійснюють на підставі Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24.01.1995 р. У чинному ж кримінально-виконавчому законодавстві відповідних змін, на жаль, не відбулося (див., наприклад, ст.123 ВТК).

Відповідно до Закону, служби у справах неповнолітніх створюються урядом Автономної Республіки Крим, виконавчими комітетами обласних, міських, районних у містах, районних Рад народних депутатів. Кабінетом Міністрів України створюється Комітет у справах неповнолітніх. Свою діяльність служби здійснюють у складі голови (заступник голови або секретар виконавчого комітету), заступника голови і не менше 6 працівників. Штатна чисельність працівників районних і міських служб у справах неповнолітніх установлюється залежно від кількості неповнолітніх, які проживають у районі або місті (один працівник служби на 2-3 тис. неповнолітніх у районах, та 5-6 тис. у містах і районах).

Завдання служб щодо неповнолітніх, які відбувають кримінальні покарання, в більшості випадків збігаються із завданнями спостережних комісій. Відмінності обумовлені особливостями процесу відбування покарання неповнолітніми.

Комітет і служби у справах неповнолітніх згідно зі своїми завданнями розробляють і здійснюють самостійно або разом з відповідними державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями заходи щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, запобігання вчинення ними правопорушень. Координують зусилля даних інститутів для забезпечення соціального захисту неповнолітніх і профілактики правопорушень, а також надають практичну та методичну допомогу з цих питань. Комітет і служби у справах неповнолітніх займаються веденням державної статистики щодо неповнолітніх відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Для вирішення цих завдань Комітет і служби у справах неповнолітніх мають право:

приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, посадовими особами;

звертатися до відповідних державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, для надання їм іншої допомоги у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з питань працевлаштування;

перевіряти стан виховної роботи з неповнолітніми в навчально-виховних і позашкільних закладах, за місцем проживання, а також на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, де працюють неповнолітні;

перевіряти умови тримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх;

ставити перед відповідними органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування питання про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб у разі невиконання ними рішень, прийнятих Комітетом та службами у справах неповнолітніх;

визначати потребу регіонів у створенні та функціонуванні спеціальних установ для неповнолітніх.

Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України контролює і координує діяльність служб у справах неповнолітніх уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих комітетів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів.

Таким чином, виходячи з основних положень, що закріплені в законодавстві і стосуються діяльності спостережних комісій і служб у справах неповнолітніх, можна стверджувати, що вони повинні бути включені в структуру виконавчого комітету відповідної ради.

3.2 Права дитини у висвітленні ЗМІ

Журналісти - це голос, вуха та голос громадськості. Як захисники прав людини вони спрямовують увагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди й інші організації до змін, що поліпшили б життя людей, інколи роблячи це з неабияким ризиком для власного життя. Журналісти, фоторепортери та автори програм нерідко показують тяжке становище дітей, які потрапили в ситуації, що піддаються контролю з їхнього боку, або яких розбещують чи експлуатують дорослі. Проте, для працівників ЗМІ не менш важливо брати до уваги "дитячу перспективу" в більш традиційних випусках новин. Гарний критерій для оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці - подивитися, наскільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.

Насамперед, дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути залежними, довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід пам'ятати, що згідно з ст.17 Конвенції ООН про права дитини "Дитина має право на доступ до інформації з різноманітних джерел; слід заохочувати засоби масової інформації приділяти особливу увагу меншинам, також захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів". Надаючи дітям можливості говорити за себе - про свої сподівання та страхи, про свої досягнення та про вплив поведінки дорослих на їхні життя, - працівники ЗМІ зроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж зображуючи їх тільки як мовчазних "жертв" або чарівних "янголят". Врешті-решт, таким чином вони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права дитини, бо згідно зі ст.12 "дитина має право на висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги". Ст.13 також торкається цього аспекту - "Дитина має право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах, в тому числі у мистецькій, письмовій та друкованій формах". Хто ж як не засоби масової інформації має підтримувати дітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов'язки?

Те, як ЗМІ зображують, бо навіть не помічають дітей, може вплинути на рішення, що приймають заради них, та на те, як дивиться на них суспільство.

Завдяки своєму становищу у суспільстві працівники засобів масової інформації мають гарні можливості щодо аналізу зусиль всіх зацікавлених організацій і громадян та впливу на тих, хто не отримується положень Конвенції.

Всі журналісти та працівники ЗМІ зобов'язані дотримуватися якнайвищих етичних та професійних норм і мають сприяти у своїй галузі якомога ширшому розповсюдженню інформації про Міжнародну Конвенцію про права дитини та її наслідки для проведення незалежної журналістської роботи.

Організації ЗМІ повинні розглядати порушення прав дітей та питання, пов'язані з безпекою дітей, їхнім правом на особисте життя, захищеністю, освітою, здоров'ям й соціальним благополуччям, а також всіма формами експлуатації, як важливі проблеми для вивчення та громадського обговорення. Діти мають повне право на особисте життя, за винятком тих моментів, які чітко зазначені в ще одному важливому нормативному документі.

Одним з найважливіших принципів Міжнародної федерації журналістів є принцип, згідно з яким журналістська діяльність, що торкає життя та благополуччя дітей, завжди має здійснюватися з урахуванням вразливого становища дітей.

Журналісти та організації ЗМІ мають прагнути до дотримання найвищих форм етичної поведінки при висвітленні проблем, пов'язаних з дітьми.

Журналісти повинні

Домагатися найвищого рівня щодо точності і чутливості під час створювання матеріалів, пов'язаних з дітьми;

Уникати використанні у своїх передачах або публікаціях зображень, що несуть шкідливу для дітей інформацію;

Уникати використання стереотипів та сенсаційного подання матеріалів, які стосуються дітей, з метою привернути до них увагу;

Ретельно обмірковувати наслідки оприлюднення будь-яких матеріалів, що стосуються дітей, та зводити до мінімуму можливу шкоду для дітей;

Стерегтися візуальної або будь-якої іншої ідентифікації дітей, за винятком тих випадків, коли це необхідно в громадських інтересах;

Надавати дітям, мірою можливого, право доступу до ЗМІ з метою висловлення своїх власних думок без будь-яких підштовхувань;

Забезпечити незалежну інформацію, що надходить від дітей, і вжити особливих заходів для забезпечення проведення перевірки у такий спосіб, щоб не поставити дітей-інформаторів під загрозу;

Уникати використання сексуалізованих образів дітей;

Вживати справедливі методи отримання фотографій дітей, за їх згодою, та згодою їх батьків чи опікунів;

Не платити дітям чи їх батькам за надані матеріали;

Журналісти повинні піддавати критичному аналізу доповіді, що подає Уряд, та твердження Уряду щодо виконання Конвенції ООН про права дитини в їхніх країнах.

ЗМІ не повинні розглядати та висвітлювати становище дітей лише у вигляді окремих подій; вони мають постійно висвітлювати процеси, які можуть призвести або ведуть до цих подій.

На мою думку, дітям треба надавати більше можливостей для виступів в ЗМІ, де сьогодні дуже багато реклами і переважають комерційні інтереси. Молодіжні телестудії та радіостудії готують передачі, але домогтися випуску їх в ефір досить складно.

Висновок

21-22 березня 2001 року в Києві проводилась Перша національна конференція "Змінимо світ разом з дітьми”. Проведення такої конференції - один з елементів підготовки України до Спеціальної Сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбудеться у вересні цього року. Сесія підіб'є підсумки останнього десятиріччя, дасть оцінку виконання зобов'язань, що були взяті урядами країн, які ратифікували Конвенцію про права дитини, і визначить пріоритетні напрями глобальної політики стосовно дітей. Сьогодні вже не достатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні все йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надавати їм можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що кожна дитина, як і кожна людина, має власні права.

Я переконана, що починати змінювати суспільство треба з молоді, із забезпечення прав, гарантованих Конвенцією. Таких прав, як право на вільне висловлювання своїх думок, своїх поглядів на різні проблеми, право бути вислуханим і право приймати рішення, впливати на процеси в суспільстві. Механізми для забезпечення цих прав існують не тільки в державі, а й в молодіжному та дитячому оточенні - в розвитку шкільного самоврядування, залученні дітей до обговорення суспільних проблем, які безпосередньо їх стосуються. Коли, наприклад, ухвалювалося рішення стосовно проведення шкільної реформи, ніхто не поцікавився думкою школярів. Вважаю, що в цьому випадку слід би послухати учнів і врахувати їхні побажання.

Коли я починала працювати над цією курсовою роботою, я навіть і не знала, скільки прав має по законодавству дитина, як вони регулюються, якими документами вони проголошуються та ін. У процесі роботи я прочитала багато різної літератури, періодичних видань, по-новому подивилася на класичні літературні приклади. Для підвищення свого рівня обізнаності в цій сфері я приймала участь у Всеукраїнському семінарі-тренінгу "Знай свої права та вмій їх захищати”, що проводився Українською секцією Міжнародного товариства прав людини 16-17 лютого 2001 в Дніпропетровську. Також брала участь у створенні й проведенні телепроекту "Година дитячого ефіру" на ТСД в рамках міжнародної акції ЮНІСЕФ "День дитячого ефіру”. В майбутньому я хочу зв'язати своє життя з журналістикою, мені цікаво випробувати себе в цій сфері, а ЗМІ - це найефективніший шлях захисту прав дітей. Тому зараз я приймаю участь у створенні концепції телевізійного проекту "Відкриваємо! ”, присвяченого проблемам юнацтва та молоді, за підтримки Євросоюзу. Цей проект дасть змогу дітям нашого регіону вільно й відкрито заявити про свої права і разом знайти шляхи вирішення спільних проблем.

Я думаю, що моя курсова робота буде корисною моїм друзям, дітям Дніпропетровська й України. Сподіваюсь, що цією роботою зацікавляться дорослі - батьки, вчителі, працівники органів влади. Велику користь мають наведені в роботі адреси різних міжнародних і українських організацій, що можуть захистити дітей у випадках порушень їхніх прав. Мені вдалося зібрати ці адреси з різних джерел (газети, Internet, інформаційні бюлетені та ін.). Ця робота буде цікавою працівникам ЗМІ, тому що тут наведені обов'язки журналістів та етичні норми при висвітленні прав дітей та самих дітей.

Ми перебуваємо у періоді трансформації, не тільки політичної, але й культурної. У нас зараз суспільна криза - і вона відчутно позначається на молоді. Однак нинішня молодь вже зробила ковток свободи - тому зміни на гірше вже не зможуть відбуватися.

Список літератури

Размещено на Allbest.ru

1. Загальна Декларація прав людини - 10 грудня 1948 р.

2. Конвенція ООН про права дитини - прийнята резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 р.

3. Закон України "Про освіту” - від 23.05.1991 № 1060-XII

4. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми” - від 21.11.1992 № 2811-XII.

5. Проект Основних Положень Міжнародної Федерації журналістів

6. ЗМІ та права дітей: практичний посібник для працівників засобів масової інформації. (розроблено ЮНІСЕФ) - Press Wise, 1999.

7. Права людини: підручник для 10-11 класів ліцеїв та гімназій (склали Т. Андрусяк, З. Рамовська, В. Семенов.) - К.: Право, 1997.

8. Права людини: основи правових знань (склали А.В. Булгакова, Н.А. Торопова) - Харків: Ранок, 1998.

9. Права людини: моя власна думка (під ред.І. Гаврилюк) - Харків: Фоліо, 1999.

10. Права людини: підручник для 5-9 класів (склали З. Бабак, А. Остогорський) - М.: Звєнья, 1999.

11. Права людини: методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх шкіл (склали Л. Грузинова, Л. Заблоцька) - К.: Українська правнича фундація, 1996.

12. Перші кроки: посібник для початкового вивчення прав людини (склали Хосе Турчик, Л. Маринович, І. Савчик) - Дрогобич: Коло, 2000.

13. Хто я? Хто ми?: хрестоматійний збірник для дітей молодшого та шкільного віку (склали Л. Маринович, М. Хейма) - Харків: Поліграфічні послуги, 1999.

14. Копровська І. Основними порушеннями своїх прав діти вважають кривду й погрози, які походять від дорослих. // Факти. - 2000. - N1057.

15. Рябоконь Л. Дітям - право голосу! // День. - 2001. - N53.


Подобные документы

  • Загальні принципи та історичний розвиток захисту прав дитини в Україні. Основні положення Конвенції ООН, Загальної декларації прав людини та Міжнародних пактів: визначення права дитини на сім'ю та освіту. Діяльність служби у справах неповнолітніх.

    презентация [98,8 K], добавлен 10.09.2011

  • Підстави виникнення прав і обов'язків батьків. Виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей. Піклування про здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини. Заборона експлуатації дітей та фізичного покарання дитини батьками.

    контрольная работа [38,6 K], добавлен 23.12.2015

  • Концепція системи джерел права у сфері утвердження та захисту конституційних прав і свобод дитини в Україні. Зміст категорії "джерело конституційного права у сфері прав дитини" та її сутнісні ознаки. Класифікація та систематизація основних видів джерел.

    статья [29,0 K], добавлен 18.08.2017

  • Загальні принципи захисту прав дитини. Історичний розвиток прав дитини. Конвенція ООН про права дитини. Особисті права і обовязки батьків по відношенню до дітей. Умови встановлення батьківства в судовому порядку.

    курсовая работа [37,2 K], добавлен 23.11.2005

  • Право дитини на вільне висловлення своє ї думки та отримання інформації. Статус, права, функції та повноваження омбудсманів у справах дітей. Функції та принципи міжнародного права захисту прав людини та основних свобод. Права і обов'язки батьків і дітей.

    курсовая работа [43,6 K], добавлен 15.04.2015

  • Притягнення до відповідальності матері, батька у разі винної протиправної поведінки і порушення прав дитини. Позбавлення батьківських прав - сімейно-правова санкція, один із аспектів захисту дитини. Порядок наділення правом процесуального представництва.

    презентация [380,2 K], добавлен 03.04.2012

  • Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини рівність прав та обов’язків дітей щодо батьків. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання. Права та обов’язки неповнолітніх батьків.

    презентация [4,5 M], добавлен 27.03.2013

  • Підстави виникнення прав і обов’язків батьків та дітей. Фіксування походження дитини від батьків в правовому аспекті. Особливості процедури встановлення батьківства. Особисті немайнові і майнові права та обов’язки, захист прав батьків та дітей.

    курсовая работа [26,6 K], добавлен 12.10.2009

  • Загальні підстави виникнення прав і обов'язків батьків і дітей. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. Можливість оспорювання батьківства (материнства) як невизнання особою реєстрації себе як батька (матері) дитини.

    реферат [27,7 K], добавлен 14.11.2010

  • Права та обов'язки батьків і дітей. Право дитини на вільне висловлення своєї думки та отримання інформації. Статус, права, функції та повноваження омбудсманів у справах дітей. Функції та принципи міжнародного права захисту прав людини та основних свобод.

    курсовая работа [41,8 K], добавлен 19.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.