Право України

Принципи законності -- це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі:

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей прин­цип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відпо­відно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти -- законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не вре­гульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам -- за­конам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі держав­ні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, поса­дові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна органі­зація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і від­повідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись мірку­ваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність за­кону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспі­льства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльнос­ті з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід пока­рання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяж­кості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийма­тися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових роз­поряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окре­мих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення озна­чає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Пра­воохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реаль­ність законності -- досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відпові­дальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який пе­редбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

-- спеціально-дозвільного -- поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо перед­бачено законом»);

-- загальнодозвільного -- поширюється на громадян та їх об'­єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);

а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і до­держанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

21.Закріплення державного, народного, національного суверенітету в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

Стаття 1 Конституції України містить положення про визнання України державою суверенною і незалежною. На розвиток і закріплення останнього в Конституції є усі необхідні для того положення. Насамперед мова йде про положення частини 3 статті 2 Основного Закону, яке говорить про те, ще територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою; положення ст.4 Конституції, яке говорить про наявність в Україні інституту єдиного громадянства; положення ст. 17 Конституції стосовно державної системи оборони України, захисту її суверенітету й територіальної цілісності, про недопустимість розміщення на території України іноземних військових баз; і, нарешті, є ціла низка положень щодо повноважень органів державної влади, встановлення і функціонування в Україні власної правової системи з верховенством Конституції України, тобто все те, що повинно забезпечите наявність для України як суверенної держави обох аспектів державного суверенітету (внутрішнього і зовнішнього).

Як суверенна держава Україна також має усі необхідні державні атрибути, зокрема державні символи (ст. 20), державну мову (ст. 10), власну національну грошову одиницю -- гривню.

Суверенітет поєднує класичну тріаду: свій народ, своя влада, своя територія.

Під суверенітетом держави розуміють, перш за все, верховенство і незалежність державної влади всередині своєї країни, а також по відношенню до інших країн. Він є похідним від суверенітету народу. Суверенітет правової держави - це одночасно верховенство державної влади і панування права.

Незалежність державної влади означає, що вона сама, і тільки сама, вправі приймати нормативні акти і забезпечувати конституційний порядок без втручання будь-яких сил як в середині країни, так і за її межами у виключне право кожного державного органу діяти у межах своєї конституційної компетентності.

На одній території може існувати тільки один суверенітет. Державний суверенітет є неподільним. У той же час державний суверенітет не виключає суверенітету інших держав, оскільки кожна країна суверенна в межах своєї території. Суверенітет держави - невід'ємна властивість всякої держави, обов'язкова умова її міжнародної правосуб'єктності.

Україна як суверенна держава характеризується такими рисами:

· установчим характером державної влади Україна сама встановила основи конституційного ладу, форму правління та державного устрою, межу відповідальності держави перед людиною і суспільством, а також громадянина перед державою. Вона самостійно приймає свою Конституцію, вносить до неї зміни та доповнення, тлумачить її положення, за своєю волею укладає міжнародні договори, вступає у міжнародні союзи тощо;

· територіальною цілісністю. Україна має свою територію, у рамках якої здійснюється її суверенність. Вона встановлює статус і режим, а також здійснює захист державного кордону, територіальних вод, повітряного простору, економічної зони і континентального шельфу;

· легітимністю органів державної влади.

· Держава встановлює правові основи формування і діяльності своїх органів і забезпечує їх створення відповідно до національного законодавства ;

· громадянством.

· Україна встановила єдине громадянство, визначає правовий статус своїх громадян, іноземців та осіб без громадянства;

· державною власністю, єдиною кредитне - грошовою системою. Україна визначає правовий режим форм власності, умови і порядок їх використання;

· здатністю забезпечити свою зовнішню та внутрішню безпеку. Оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладено на Збройні сили України;

· міжнародною правосуб'єктністю, що означає включення України у систему світової спільноти ;

· офіційним статусом державної мови, якою є українська мова;

· Незалежність є ознакою суверенітету держави і тому, на мою думку, виділення Ії в окрему рису є зайвим.

22.Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p.

Основними положеннями Декларації 16 липня 1990 р. є:

· Україна як суверенна, національна держава реалізує своє невід'ємне право на самовизначення в існуючих кордонах;

· Єдиним джерелом державної влади в Україні є народ України. Повновладдя народу реалізується як безпосередньо так і через народних депутатів. Від імені всього народу може виступати лише Верховна Рада України.

· Україна є демократичною державою, механізм якої функціонує у відповідності з принципом розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову.

· Україна має своє громадянство де всі рівні перед законом не залежно від походження, соціального та майнового стану, расової і національною приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду та характеру занять, місця проживання та інших обставин.

· Територія України є недоторканою і неподільною, вона не може бути змінена або використана без ії згоди.

· Економічна організація суспільства основується на тому, що народ України має виключне право власності на весь національний добробут республіці.

· Україна самостійно встановлює порядок організацій охорони природи на своїй території, мораль екологічної безпеці та раціонального природокористування.

· Держава забезпечує національне культурне відродження і розвиток українського народу, гарантує всім національностям які проживають на ії території право їх вільного національно - культурного розвитку.

· В сфері внутрішньої та зовнішньої безпеки Україна проголосила право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки і намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою.

· В галузі міжнародних відносин Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування визнає пріоритет загально - визначених норм міжнародного права.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 року

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави -- УКРАЇНИ.

ь Територія України є неподільною і недоторканною.

ь Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

ь Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення

24 серпня 1991 р. був прийнятий Верховна Рада України акт проголошення незалежності України. В цьому документі закріплювались незалежність України і створення самостійної держави України. Проголошувалось неподільність і недоторканість території України. Віднині на цій території мають чинність виключно Конституція та закони України. 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум переважною більшістю голосів ухвалив Акт проголошення незалежності України.

24.Питання правонаступництва України. Закон України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 p.

12 вересня 1991 р. ВРУ прийняла закон «Про правонаступництво».

Законом встановлювалося:

· найвищим органом державної влади в України залишається ВРУ попереднього скликання.

· до ухвали нової Конституції на території України діє Конституція України;

· закони України та інші акти, ухвалені ВР УРСР діють на території України, якщо вони не суперечать законам, ухваленим після проголошення незалежності.

· органи державної влади, управління, суддів, прокуратури діють до утворення нових.

· Україна підтверджує свої зобов'язання за м/н договорами до проголошення незалежності України.

· державний кордон СРСР, що відмежовує територію України від інші держав за станом на 16 липня 1990 р. є державним кордоном України.

· Всі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України є громадянами України.

25.Конституція України - Основний Закон держави

Конституція України - являється основним джерелом конституційного права України, у зв'язку з тим, що виступає найвищою формою втілення державної волі народу України. Вона приймається від імені всього народу України. Установлює основоположні принципи організації і життєдіяльності суспільства і держави.

Ким і коли була прийнята

Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. Була прийнята Верховною Радою України.

Ознаки:

· її основоположний характер, оскільки предметом конституційного

· регулювання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, які

· визначають "лице" суспільства;

· народний характер, який полягає в тому, що конституція має служити

· народу, створюється ним, забезпечує його участь в управлінні справами

· суспільства і держави;

· реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним

· відносинам;

· органічне поєднання стабільності й динамізму конституції.

26. Конституційна форма правління, державного устрою й політичного режиму України

Форма держави передбачає три елементи: форму державного правління, державного устрою та політичний (державний) режим. Конституція України дає точну відповідь щодо визначення усіх трьох елементів: за формою державного правління Україна є республікою, за формою державного устрою Україна--унітарна держава, за формою політичного режиму Україна -- держава демократична.

Республіка -- форма державного правління, за якої вищу владу здійснює виборний колегіальний орган, що його обирає населення країни на певний строк. Найпоширеніші ознаки держави з республіканською формою правління: формування державних органів вільними виборами на визначений Конституцією і законодавством термін; особиста участь громадян в управлінні державою; орієнтація державного ладу на загальнолюдські цінності й ідеали.

Президентською є така республіка, в якій президент обирається народом -- безпосередньо чи опосередковано -- і є одночасно главою держави і главою виконавчої влади, очолює уряд (адміністрацію). Він формує уряд, який підзвітний йому. Парламент не має права виносити вотум недовіри уряду. Президент не має права розпуску парламенту.

Парламентською є така республіка, в якій президент обирається парламентом і є лише главою держави. Главою уряду стає, як правило, лідер партії, яка перемогла на виборах. Парламент здійснює контроль над урядом. В разі винесення парламентом вотуму недовіри уряду, він має піти у відставку. Міністри призначаються із членів парламенту і зберігають в ньому свій статус.

Змішані види республік частково поєднують риси обох основних видів з тими чи іншими перевагами. Зокрема, президент обирається у змішаних республіках, як правило, безпосередньо громадянами держави і сам формує уряд, який йому підзвітний. Парламент має право висловити недовіру уряду. Президент має право розпуску парламенту. Міністри не є членами парламенту.

Вибір форми держави залежить від багатьох факторів; історії, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів.

Унітарною або простою називають таку державу, територіальні складові якої не мають ознак державності (ознак суверенної держави): власного громадянства, відособленої системи законодавства, своїх державних символів і т. ін. Для країн з унітарною формою державного устрою, на відміну від федеративних і конфедеративних держав, характерна наявність таких ознак: єдина Конституція, норми якої застосовуване на території країни без усяких обмежень; єдина система вищих органів державної влади, повноваження яких поширюються також на територію усієї країни; єдине громадянство; єдина система права; єдина судова система; територія унітарної держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, котрі, як звичайно, не мають ніякої політичної самостійності.

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративне - територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим ) або спеціальний статус міст республіканського значення ( міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Демократичною відповідно називають державу, в якій народ реально бере участь в управлінні її справами. Положення ст. 1 Конституції України проголошує нашу державу демократичною; частина друга ст. 5 говорить, що "...єдиним джерелом влади в Україні е народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Відповідно обидві форми демократії якнайширше представлені в Конституції України. Пряма демократія -- це насамперед інститут референдумів в Україні та інші передбачені чинним законодавством форми безпосередньої демократії. Представницька демократія -- це можливість громадян брати участь у формуванні парламенту України, а також представницьких органів на місцях -- сільських, селищних та міських, районних та обласних Рад.

27.Державна символіка України. Державна мова в Україні

1. Державний прапор України.

2. Герб і Гімн.

Конституцією передбачено наявність великого і малого Державних гербів України. Малий Державний герб -- золотий Тризуб (Знак Княжої держави Володимира Великого) на синьому щиті - затверджено Постановою Верховної Ради України "Про Державний герб України" від 19 лютого 1992 року. Великий Державний герб повинен містити як головний елемент малого Державний гербу України, так і зображення герба Війська Запорозького -- козака з мушкетом. Тризуб як геральдичний знак широко використовували в Київській Русі, зокрема на коштовних прикрасах, предметах побуту, на грошових знаках, на монетах Володимира Великого. Як державний знак того часу він символізує нині соборність (єдність) усіх українських земель, що творили державу Володимира Великого. Законодавством буде передбачено окреме використання зображень як великого, так і малого Державних гербів України.

Конституцією України також підтверджено конституційне закріплення мелодії Національного гімну "Ще не вмерла Україна" як мелодії Державного гімну України. Слова Державного гімну України затверджено окремим законом.

Зрозуміло, що державні символи складаються не довільно, це результат усвідомлення історії і традицій держави, її основних засад, прагнень і принципів.

У прийнятій Конституції України державним символам присвячена стаття 20. Вона є результатом узгодження поглядів людей різних політичних орієнтацій, тому тут є елементи невизначеності, особливо стосовно Герба і Гімну.

1. Найбільш повно визначений у Конституції Державний прапор України -- «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (стаття 20). Історичні корені синьо-жовтого прапора дуже глибокі.

2. Значно менше визначений в Конституції Український Герб. Про нього лише сказано, що він встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України і головним його елементом є Знак Княжої Держави Володимира Великого (Тризуб).

Державна мова -- це офіційно визнана обов'язкова мова законодавства, судочинства, діловодства, навчання дітей у школах, офіційних засобах масової інформації тощо.

Ст. 10 Конституції України встановила, що державною в Україні є українська мова. Це означає, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Акти найвищих органів державної влади та управління України приймаються українською мовою. В Україні мовою роботи, діловодства та документації, а також взаємовідносин державних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, а також мовою сесій, конференцій, з'їздів, засідань, зборів, інших зібрань державних органів, підприємств і організацій є українська мова. Українською мовою проводиться також, згідно з законом, виховання дітей у дитячих дошкільних установах, навчальна і виховна робота в загальноосвітніх школах. Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів України, як правило, складають конкурсний екзамен з української мови. Мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова. Українською мовою виконуються також маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Україні.

України в той же час гарантує використання і розвиток мов усіх народів, що живуть в Україні. Громадянам гарантується право користуватися своєю національною або будь-якою іншою мовою.

Публічне приниження чи зневаження, навмисне спотворення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перешкод і обмежень у користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному грунті тягнуть за собою юридичну відповідальність.

28. Поняття громадянства України. Єдність і відмінність понять "людина", "особа", "громадянин"

Громадянство - це усталений правовий зв'язок особи з державою, який виражається в сукупності їхніх взаємних прав, обов'язків і взаємної відповідальності.

Громадянство України ґрунтується на таких принципах: єдине громадянство; збереження громадянства України вразі одруження чи розірвання шлюбу; збереження громадянства України особами, які проживають за межами України; захист державою громадян, які проживають за кордоном; недопустимість видворення за межі України й видачі іншій державі.

Поняття «людина» означає перш за все біологічну характеристику суб'єкта. Людина-це жива істота, що володіє здібністю до праці, мислення і мови. Кожна людина народжується з ознаками приналежності до людського роду і рядом індивідуальних рис, які властиві лише їй І змінюються впродовж всього життя (вік, зовнішність, розум, звички І т. д.). Сучасне право, як міжнародне, так і національне право України виходить з принципу рівноправності всіх людей, що живуть на Землі. Кожна людина має право на життя, свободу, безпеку, прагнення на щастя, на опір пригнобленню.

Особа - це людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому розумінні слова), котра розвинулася в суспільстві, пройшла етапи соціалізації в усіх аспектах (економічному, політичному, ідеологічному, правовому) та набула здатності чинити свідому, вольову діяльність. Терміном "особа" визначається соціальна якість людського індивіда, залученого в громадські відносини, активність якого виявляється в його життєвій позиції, в усвідомленні свого положення і місця в суспільстві, що розвивається. Особою може бути тільки людина, хоча й не кожна (новонароджений нею не може бути).

Поняття «громадянин» уживається по відношенню до людини, що володіє правовим зв'язком з якою-небудь державою (у монархічних державах цьому поняттю відповідає термін «підданий»).

Терміни "особа", "людина", "громадянин" - складова частина мови закону. Вони використовуються в конституції, інших законах, підзаконних актах, нормативно-правових договорах країни. "Особа" і "людина" вживаються в юридичних текстах та нормативно-правових документах як взаємозамінні, тотожні поняття. Так, у Конституції СРСР 1977 р. був розділ під назвою "Держава і особа". Поряд із терміном "людина" в законодавчих актах іноді вжито слово "громадянин", коли йдеться про таку категорію міжнародного права, як "права людини".

Розгляд прав людини одночасно з правами громадянина - підстава для:

· визначення її законних, юридичних можливостей (свобод) у державі;

· встановлення відповідності законодавства країни правам людини.

У соціальному аспекті терміни "особа", "людина", "громадянин" позначають членів суспільства. У політичному аспекті, відповідно до конституції, особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, а також біженець або примусовий переселенець.

29.Набуття громадянства України. Припинення громадянства України.( Закон України "Про громадянство " 08.10.91 р)

Громадянство набувається:

· за народженням;

· за походженням;

· через прийняття до громадянства України;

· через поновлення в громадянстві України;

· на інших підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України;

· на підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надається ВРУ. Іноземців та осіб без громадянства може бути прийнято за їхнім клопотанням в громадянство України. Умови набуття громадянства: визнання і виконання законів та Конституції України; не перебування в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років (не поширюється на осіб, які народилися чи довели, що хоча б один з батьків дід чи баба народилися на території Укр); володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування.

Припинення громадянства можливо за підставами:

· у зв'язку з виходом з громадянства, через від'їзд або з інших причин (добровільний вихід з громадянства).

· Через втрату ( проти волі особи) громадянства.

Втрата громадянства може мати місце за обставин:

· Наявність іноземного громадянства;

· Набуття громадянства всупереч чинному законодавству;

· Служба в іноземних органах державної влади без згоди своєї держави;

· Відмова від консульського обліку під час перебування за кордоном протягом 7р.

30.Конституційні права та свободи людини і громадянина. Їх види

Питання прав і свобод людини і громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Теорія права розрізняє поняття “права людини” і “права громадянина”. У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст.27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу і особисту недоторканість (ст. 29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо. Права ж громадянина зумовлені сферою відносин держави з суспільством, державою, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у певній державі, а права громадянина - лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. До прав громадянина, закріплених Конституцією, відносять право на свободу об'єднання в політ. партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами; право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій; право на соціальний захист тощо. У Конституції України (переважно у розділі ІІ визначено такі групи основних прав: громадянські (можливості людей, що характеризують їхнє фізичне та біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб; політичні (можливості людини і громадянина брати участь у громадському та державному житті, вносити пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їхніх службових осіб та об'єднань громадян, критикувати вади в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян); економічні (можливості людини і громадянина, що характеризують їхню участь у виробництві матеріальних благ); соціальні (можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних. умов життя); екологічні (права людини і громадянина на безпечне екологічне середовище); культурні (можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства); сімейні (можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах). Основні права громадян нерозривно пов'язані з їхніми обов'язками. Основний обов'язок громадянина - встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов'язкової поведінки. Конституційні права, свободи та обов'язки разом із конституційними принципами й гарантіями утворюють основи правового становища громадян, або конституційний статус особистості в Україні. Становище, статус громадян України відзначається на лише його правами, а й тими обов'язками, що їх він несе перед державою, перед іншими громадянами, перед організаціями. Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України. Умовно їх можна кваліфікувати по групах. У сфері економічного й соціального життя - це обов'язки сплачувати податки й збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи, зберігати природу і охороняти її багатства. У царині культурної діяльності громадяни несуть обов'язки з охорони історичних пам'яток та інших культурних цінностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки. До обов'язків у сфері суспільно-політичного життя належать обов'язки додержуватися Конституції та законів України; оберігати інтереси держави і сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину, служити у Збройних Силах України; поважати національну гідність інших громадян. У царині особистої та індивідуальної свободи серед обов'язків громадян - необхідність поважати права та законні інтереси інших осіб.

1) Складовою частиною конституційного статусу людини і громадянина є її права, свободи і обов'язки. Права і свободи людини і громадянина - це можливості людини і громадянина набувати, володіти, користуватися і розпоряджатися політичними, економічними, соціальними, культурними (духовними) та іншими благами і захищати їх. За своєю суттю права і свободи людини і громадянина - це певні можливості, які надаються особі державою і суспільством або визнаються за нею (ним) (наприклад, природні, і політичні права), які можуть бути вужчими за природні або розширені шляхом надання певних прав. Це так звані суб'єктивні права особи, які надаються або визнаються в певних формах. За змістом права і обов'язки - це певні суспільні блага: політичні, економічні, соціальні, культурні (праця, житло; життя, честь, здоров`я, освіта); змістом є благо (право власника - майно; політичні - участь у виборах, можливість об`єднання у політичні партії).

Види прав і свобод за Конституцією України:

· Особисті права і свободи;

· Соціально-економічні права і свободи;

· Політичні права і свободи.

Положення Міжнародно-правових документів (про економічні, політичні, соціальні, громадські права) враховані і закріпленні в Конституції України:

1) Політичні;

2) Економічні;

3) Культурні;

4) Громадянські;

5) Соціальні.

Пріоритетним видом є громадські права і обов'язки, що ще називаються особистими, фізичними, оскільки вони є природними, їх держава не дає, а визнає, Вони називаються природними правами, тому, що їх джерелом є не держава і суспільство, а сама особа. Їх називають особистими правами людини. Кожен має ці права, а саме: право на життя, свободу і недоторканість, повагу до гідності особи, недоторканість житла, таємницю листування та інші форми комунікації, особисту інформацію. Найціннішим благом є життя. Право на життя означає що ніхто не може позбавити особу життя свавільно, в тому числі держава. Суспільство в разі необхідної оборони може позбавляти особу життя зв'язану з вчиненням нею злочину, що порушує права інших осіб.

v Право на свободу і недоторканість людини означає що її не можуть затримати чи заарештувати без достатніх підстав, лише за рішенням суду. Суд має вирішувати питання позбавлення свободи, протягом встановленого законом терміну.

v Право на повагу до гідності особи означає обов'язок держави, її органів і посадових осіб з повагою ставиться до неї, недопустиме застосування тортур, фізичного насильства до особи.

v Право на недоторканість житла - недопустиме проникнення в житлове приміщення особи.

v Право на таємницю листування і інших комунікацій - недопустимо з боку державних органів і посадових осіб підслуховувати телефоні розмови, вилучати кореспонденцію без відповідного рішення суду.

v Право на особисту інформація - право ознайомлення особи з інформацією про себе, якою володіють державні органи; недопустиме збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди (про вклади, усиновлення, стан здоров`я).

v Політичні права і свободи - це права та можливості громадян в Україні брати участь у політичному житті країни в передбачених Конституцією України і законами формах, набувати політичні блага, і захищати їх. Конституція України і закони України передбачають політичні права (види) право на об'єднання в політичні партії і громадські організації, брати участь в управління державними справами, обирати і бути обраним, брати участь у референдумах, займати державні посади (у здійсненні безпосереднього народовладдя уі державній влади або у здійсненні місцевого самоврядування); право мирно збиратися і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації -( будь-які мирні форми волевиявлення); право на інформацію та свободу слова і думки - право збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію в усній чи письмовій формі; право звернення - індивідуальне чи колективне, письмове чи усне звернення громадян до органів державної влади або місцевого самоврядування чи їх посадових або службових осіб з питань, які входять до їх компетенції; право на свободу світогляду і віросповідань; право на громадянство, на свободу пересування, і вибір місця проживання.

Відрізняються індивідуальні і колективно-політичні права. Пріоритетним політичним правом є право на асоціації (об'єднання) - кожний громадянин України може створити політичні партії або громадські організації, вступати до існуючих, вести діяльність відповідно до статутів і програм цих об'єднань. Заборона на цю діяльність здійснюється лише Конституційним судом України, якщо їх метою є порушення конституційного ладу. Це право виникає з 18 років (право вступати до політичних партій), а до громадських об'єднань з 16 років

Культурні права - можливість людини і громадянина брати участь у духовному житті держави і суспільства у передбачених Конституція України і законах межах і формах. Суб'єкт права включає п'ять елементів:

Набувати блага;

Володіти;

Користуватись;

Розпоряджатися;

Захищати.

Права - це передбачені Конституцією України і законами можливості набувати блага, володіти, користуватись, розпоряджатися, захищати свої політичні, економічні, соціальні та культурні блага.

Міжнародно - правові акти закріплюють громадські, політичні, соціальні і культурні права людини і громадянина. Конституція України закріплює ще й екологічні права.

Екологічні права - це права на екологічно безпечні умови життя (ст. 50), на екологічно чисті продукти, на екологічну інформацію (про стан довкілля),що ніким не може бути засекречена.

Поряд з правами Конституція України передбачає обов'язки особи і громадянина, а саме:

· Конституційні обов'язки людини та громадянина.

Поряд з правами Конституція України передбачає обов'язки особи і громадянина, а саме:

· Пріоритетний обов'язок захисту Вітчизни;

· Шанувати державні символи;

· Обов'язок неухильно додержуватися Конституції України і законів;

· Не посягати на права, свободи, честь і гідність інших осіб;

· Обов'язок сплачувати податки і щорічно подавати декларацію про майнових стан і доходи;

· Обов'язок не завдавати шкоди природі, культурної спадщині;

· Відшкодовувати завдані збитки.

Обов'язки - це необхідна поведінка особи в політичній, економічній, соціальній і культурній сфері, за недотримання якої особа несе відповідальність, передбачену законом, що виступає гарантіями прав особи.

Вся система прав і свобод є ефективною, якщо вона достатньо гарантована.

В науці розрізняють юридичні і загально - соціальні гарантії. Юридичні гарантії поділяються на 2 види:

· Організаційно - правові;

· Нормативно - правові.

Є і спеціальні заходи захисту:

Адвокатські , профспілкові, правозахисні організації і т.д.

Размещено на Allbest.ru