Проблеми здійснення права власності на землю Українського народу

За Конституцією України держава Україна як суб'єкт приватного права через органи державної влади може набувати і реалізувати право власності на землю Українського народу з передбачених законом юридичних підстав, які класифіковані в роботі на дві групи: загальні і спеціальні. При цьому до спеціальних правових підстав набуття державою права власності на землю Українського народу можна віднести: націоналізацію, примусовий викуп земельних ділянок приватної власності з мотивів суспільної необхідності, конфіскацію тощо. В дисертації розкрито юридичну природу цих підстав, а також висловлені пропозиції щодо можливості і необхідності прийняття відповідних законів, які б забезпечували регулювання земельних відносин у випадках примусового позбавлення права власності на землю громадян і юридичних осіб з мотивів суспільної необхідності.

Розділ 3 "Конституційно-правовий механізм здійснення прав власника на землю від імені Українського народу" складається з чотирьох підрозділів.

В підрозділі 3.1. "Здійснення Верховною Радою прав власника на землю від імені Українського народу" досліджено правове становище ВР України як суб'єкта здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, законодавчі межі, форми та механізм здійснення Парламентом України прав власника на землю від імені Українського народу.

В дисертації зроблено висновок, що лише Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади може здійснювати від імені Українського народу правомочності володіння, користування і розпорядження землею у визначених Конституцією України правових формах та відповідно до передбачених у Основному законі держави повноважень. Правове становище ВР України як суб'єкта здійснення прав власника на землю від імені Українського народу має особливості, які вирізняють правовий статус цього органу державної влади серед інших суб'єктів здійснення права власності на землю Українського народу: Верховна Рада України має подвійний правовий статус: з одно боку, вона є суб'єктом здійснення законодавчої влади, з іншого - має реалізувати права власника від імені Українського народу; цей представницький орган державної влади не може приймати рішення щодо реалізації тих прав власника на землю, які віднесені Конституцією держави лише до повноважень Українського народу як виключного власника землі в межах державної території України; ВР України, виражаючи інтереси Українського народу, який вона представляє, не може діяти у своїх інтересах, чи у інтересах інших органів державної влади, окремих фізичних та юридичних осіб у тих випадках, коли необхідно здійснювати права власника на землю від імені Українського народу.

Враховуючи особливий правовий статус і виключне соціальне призначення Верховної Ради України, здійснення прав власника на землю від імені Українського народу доцільно було б розглядати як її самостійну функцію.

Аналізуючи правове становище ВР України як суб'єкта здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, в дисертації розкрито юридичну сутність конституційної норми щодо набуття і реалізації права власності на землю "виключно відповідно до закону", запропоновано змінити існуючі підходи у законотворчій діяльності ВР України у сфері регулювання земельних відносин шляхом прийняття кодифікованих законодавчих актів. Обґрунтовуючи висновок, що чинний ЗК України не виконує свої кодифікаційної функції у регулюванні земельних відносин, пропонується розробити відповідно до Конституції України як мінімум три базових закони "Про власність на землю Українського народу", "Про використання землі Українського народу", "Про охорону землі як основного національного багатства Українського народу". Реалізація цих законів могла б стати основою для здійснення земельного законодавства у формі його кодифікації.

В підрозділі 3.2. "Межі та форми здійснення органами виконавчої влади прав власника на землю від імені Українського народу" досліджено правові межі, форми та механізм здійснення центральними і місцевими органами виконавчої влади прав володіння, користування і розпорядження землею від імені Українського народу.

В дисертації зазначається, межі здійснення органами виконавчої влади прав власника на землю від імені Українського народу обумовлені закріпленим у Конституції України соціальним призначенням цієї гілки влади щодо реалізації притаманних лише їй функцій, основними з яких є виконавча, організаційно-розпорядча, управлінська, контрольна та інші. У поєднанні з цими функціями, вважає дисертант, органи виконавчої влади у межах своєї компетенції можуть забезпечувати також реалізацію прав власника на землю від імені Українського народу у випадках, передбачених законом.

Тому межі можливої, дозволеної чи необхідної поведінки органів виконавчої влади щодо здійснення прав власника на землю від імені Українського народу мають визначатися законами про правовий режим власності на землю, охорону землі, функціональними законами щодо державного регулювання земельних відносин. Крім того, дії органів виконавчої влади у здійсненні прав власника на землю обмежені правомочностями Українського народу як самостійного суб'єкта права власності на землю, а також повноваженнями Верховної Ради України, юрисдикцією органів судової влади, правами органів місцевого самоврядування з цих питань. У виключних випадках Верховна Рада України за вищим органом виконавчої влади може закріпити здійснення від імені Українського народу окремих повноважень, пов”язаних із забезпеченням реалізації прав щодо використання і розпорядження землею. При цьому такі повноваження повинні мати не виключний, а делегований характер, надаючи Парламенту, як безпосередньому виразнику інтересів Українського народу, право переглядати незаконні чи не обґрунтовані рішення Уряду, пов'язані з реалізацією наданих законом додаткових повноважень.

У підрозділі 3.3. "Юрисдикція органів судової влади у конституційно-правовому механізмі здійснення прав власника на землю від імені Українського народу" проаналізовано особливості юрисдикційної діяльності органів судової влади у забезпеченні здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, розкрито особливості взаємовідносин між органами судової влади та іншими суб'єктами здійснення прав власника на землю від імені Українського народу.

Серед суб'єктів здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, особливе місце займають суди з огляду на незалежність і самостійність судової влади, а також виключність функцій правосуддя та конституційного контролю, які не можуть передаватися органам державної влади та місцевого самоврядування. Діяльність судів у цій сфері пропонується розглядати через призму їх загального конституційного статусу. Подвійний правовий статус органів судової влади зумовлює особливості судової юрисдикції у відносинах здійснення прав власника на землю від імені Українського народу. Враховуючи, що судова влада, які і законодавча та виконавча за Конституцією України за своєю природою є владою Українського народу, то юрисдикція органів судової влади поширюються на всю землю в межах кордонів України, а також на окремі земельні ділянки, що належать на праві власності громадянам, юридичним особам і державі.

Стверджується, що здійснення судами правосуддя, конституційного контролю, поновлення порушеного права і застосування заходів державного примусу дозволяє органам судової влади в рамках цих функцій забезпечувати також реалізацію прав власника на землю від імені Українського народу.

Межі судової юрисдикції у відносинах здійснення прав власника на землю від імені Українського народу визначаються Конституцією України та іншими законами. Органи судової влади не можуть приймати рішення з тих питань реалізації прав власності на землю від імені Українського народу, які віднесені Конституцією України до повноважень Українського народу як власника землі, а також мають здійснюватися виключно ВР України. Водночас незалежність і самостійність судової влади від інших гілок влади дозволяють її органам впливати на діяльність законодавчої і виконавчої влади щодо здійснення прав власника на землю від імені Українського народу.

Характерною особливістю судової юрисдикції щодо здійснення прав власника на землю від імені Українського народу є те, що лише органи судової влади можуть обмежити інтереси держави щодо права власності на землю чи використання землі, або регулювання земельних відносин, керуючись всенародними інтересами. Реалізуючи власну компетенцію, органи судової влади у конкретних ситуаціях можуть виступати безпосередніми суб'єктами здійснення прав власника на землю від імені Українського народу. Можливість органів судової влади забезпечувати реалізацію правомочностей Українського народу як власника землі у межах власної компетенції, а також використання передбачених законом засобів впливу на вирішення конкретних ситуацій залежить від конституційного статусу цих органів.

В дисертації проведено критичний науковий юридичний аналіз юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, Верховного Суду України, загальних судів у сфері здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, зроблені висновки і висловлені пропозиції щодо законодавчого закріплення правового становища органів судової влади у здійсненні права власника на землю від імені Українського народу.

У підрозділі 3.4. "Конституційно-правовий механізм здійснення органами місцевого самоврядування прав власника на землю від імені Українського народу" досліджено повноваження, межі, правові форми, механізм реалізації конституційних положень щодо здійснення органами місцевого самоврядування права володіння, користування і розпорядження землею від імені Українського народу на території відповідної громади.

Здійснення органами місцевого самоврядування прав власника землі від імені Українського народу визначається в дисертації як гарантоване Конституцією України право та реальна здатність місцевих рад у передбачених законом межах владних і самоврядних повноважень забезпечувати реалізацію норм Конституції України щодо здійснення на території громади прав власника на землю від імені Українського народу.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо здійснення прав власника на землю від імені Українського народу поширюються на всю територію громади, як у межах населених пунктів, так і за їх межами в залежності від організаційно-правового статусу територіальної громади, передбаченого Статутом територіальної громади. Тому закріплені у Перехідних положеннях ЗКУ положення щодо обмеження юрисдикції органів місцевого самоврядування в частині розпорядження землею лише в межах населених пунктів суперечить Конституції України і порушує права Українського народу - громадян України, які проживають на території громади.

Відповідно до ст. 13 Конституції України органи місцевого самоврядування здійснюють на своїй території всі правомочності власника землі від імені Українського народу. При цьому міра можливої і дозволеної поведінки цих органів у реалізації кожної з цих правомочностей визначається законом, а також обмежується правами Українського народу як власника землі, повноваженнями Верховної Ради України щодо здійснення прав власника на землю від імені Українського народу. Здійснюючи права власника на землю від імені Українського народу, органи місцевого самоврядування можуть виконувати також делеговані виконавчими органами державної влади повноваження щодо регулювання земельних відносин.

Проведений в роботі науково-теоретичний аналіз змісту ст. 142 Конституції України дає підстави стверджувати, що закріплена у ЗК України юридична модель здійснення права власності на землю шляхом реалізації права комунальної власності, розмежування на місцевості (в натурі) землі на об'єкти права державної і комунальної власності не узгоджується з Конституцією України, оскільки, згідно ст. 13 і ст.14 Основного закону держави територіальні громади по-перше, не визнаються суб'єктами права власності на землю Українського народу, по-друге, органи місцевого самоврядування визнаються суб'єктами здійснення прав власника на землю від імені Українського народу в межах юрисдикції територіальної громади.

Розділ 4 "Конституційно-правові гарантії здійснення права власності на землю Українського народу" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. "Поняття, система і структура конституційно-правових гарантій здійснення права власності на землю Українського народу" проведено системно-структурний науково-теоретичний аналіз конституційних гарантій здійснення права власності на землю Українського народу.

За Конституцією України гарантування права власності на землю означає законодавчо забезпечену діяльність органів державної влади, спрямовану на реалізацію у відповідних формах норм Основного закону держави щодо створення в національній правовій системі і закріплення в законодавстві умов та правових засобів, які б забезпечували Українському народові та іншим зазначеним у Конституції України суб'єктам можливість здійснювати і захищати право власності на землю на основі оптимальної взаємодії балансу суспільних і приватних інтересів.

Система конституційних гарантій здійснення права власності на землю Українського народу включає в себе відповідно дві взаємозв'язані групи норм-принципів, які:

а) забезпечують Українському народові безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування можливості здійснювати і захищати право власності на землю в національних інтересах;

б) створюють реальні і дієві юридичні засади щодо можливості для громадян, юридичних осіб і держави користуватися землею як природним об'єктом права власності Українського народу.

За суб'єктним складом конституційні гарантії здійснення права власності на землю Українського народу поділені в дисертації на три групи:

а) норми-принципи, які гарантують здійснення права власності Українського народу на землю;

б) гарантії набуття, реалізації і захисту громадянами і юридичними особами права власності на земельні ділянки;

в) гарантії здійснення державою права власності на землю Українського народу.

За змістом конституційно-правові гарантії класифіковані на такі види:

а) загальні норми-принципи, які гарантують всім суб'єктам рівні умови здійснення права власності на землю;

б) спеціальні гарантії, які забезпечують Українському народові, громадянам, юридичним особам і державі набуття та реалізацію права власності на землю;

в) норми-принципи, які забезпечують захист права власності на землю.

Система конституційних гарантій права власності на землю Українського народу на вищому рівні досліджена у роботі у декількох аспектах:

а) з точки зору здійснення і захисту права власності Українського народу на землю в межах існуючих кордонів держави з метою забезпечення національної безпеки, цілісності і недоторканності території;

б) у контексті охорони землі як основного національного багатства, забезпечення законності і утвердження правопорядку у сфері земельних відносин; гарантування здійснення права власності Українського народу на землю з точки зору необхідності комплексного застосування міжнародно-правових способів захисту територіального верховенства України у поєднанні із закріпленими у Конституції України національно-правовими нормами способами захисту права Українського народу на володіння, користування і розпорядження землею у межах кордонів держави. У цьому зв'язку гарантії здійснення права власності Українського народу на землю умовно поділені на дві групи:

а) міжнародно-правові;

б) конституційні.

В підрозділі 4.2. "Юридична природа конституційно-правових гарантій здійснення права власності на землю Українського народу" розкрито юридичні ознаки та зміст конституційних імперативів, у яких закріплені положення щодо гарантування здійснення права власності на землю Українського народу.

Проголошення суверенної волі Українського народу на самовизначення, утворення України як суверенної, унітарної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави розглядається в дисертації як одна з основних гарантій, які надають Українському народові можливість вільно і самостійно володіти, користуватись і розпоряджатись землею в межах території держави, забезпечувати використання землі та інших природних ресурсів у національних інтересах України, використовувати всі передбачені у Конституції України та міжнародно-правових актах юридичні та інституційні способи та засоби захисту права власності на землю від будь яких посягань і територіальних претензій з боку інших держав.

В роботі стверджується, що конституційні імперативи щодо територіальної цілісності і недоторканності території держави забезпечують непорушність і стабільність права власності Українського народу на землю в межах існуючих кордонів і не дозволяють будь яких посягань на землю з боку інших суб'єктів міжнародного права, а також забороняють сепаратистські дії, спрямовані на внутрішній розподіл території держави чи відокремлення частини території або її адміністративно-територіальних одиниць всупереч національним інтересам Українського народу як власника землі. Крім того, юридична сутність конституційної гарантії цілісності території означає також, що земля як об'єкт права власності Українського народу не може відчужуватись іншим державам.

Реалізація конституційних гарантій цілісності і недоторканності території України забезпечує також непорушність права власності на землю Українського народу і передбачає використання державою в особі органів державної влади закріплених у Основному законі форм та способів охорони землі як основного національного багатства, що належить Українському народові на праві власності, серед яких в дисертації проаналізовано земельно-правову природу гарантії захисту державного кордону, відшкодування Україні іншими державами заподіяної шкоди землі як об'єкту права власності Українського народу, мирне вирішення територіальних спорів, не використовувати свою територію таким чином, щоб цим завдавалася шкода території інших держав.

Через призму гарантії цілісності території України в дисертації обґрунтовується неконституційність розмежування земель державної і комунальної власності, пропонується скасувати відповідний закон і закріпити у законі розмежування функцій і повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо здійснення прав власника на землю від імені Українського народу відповідно до Конституції України. В дисертаційній роботі розкрито юридичну природу конституційної гарантії здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування прав власника на землю від імені Українського народу у межах, визначених Конституцією України.

В дисертації визначено також юридичну сутність конституційних гарантій реалізації суб'єктивного права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою:

а) гарантованість здійснення права власності на землю;

б) верховенство права;

в) законність;

г) рівність суб'єктів права власності;

д) свобода волевиявлення у здійсненні права власності на землю;

е) вільне володіння, користування і розпорядження землею; є)непорушність права власності на землю.

ВИСНОВКИ

У висновках викладені основні найбільш важливі науково-теоретичні і практичні результати, отримані на основі проведеного дисертаційного дослідження проблем здійснення права власності на землю Українського народу щодо: методологічних основ власності і права власності, на яких має базуватися система правового регулювання суспільних відносин здійснення права власності на землю в Україні; публічно-правового характеру відносин власності на землю та особливостей правового регулювання відносин власності на землю Українського народу після прийняття Конституції України; необхідності імплементації у національну правову систему України юридичної моделі здійснення права власності на землю відповідно до Основного закону держави; змісту дворівневої конструкції здійснення права власності на землю Українського народу; об'єктного і суб'єктного складу у відносинах здійснення права власності на землю; землі як об'єкта права власності Українського народу, основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; правового становища суб'єктів здійснення права власності на землю в Україні; форм здійснення права власності на землю Українського народу; юридичної природи здійснення прав власника на землю від імені Українського народу; конституційно-правового механізму гарантування здійснення права власності на землю; поняття, системи, структури конституційно-правових гарантій здійснення права власності на землю Українського народу; юридичної природи конституційно-правових гарантій здійснення права власності на землю Українського народу. У висновках висловлені пропозиції з удосконалення системи земельного законодавства у сфері здійснення права власності на землю Українського народу.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Право власності на землю Українського народу. Монографія. - К.: Юрінком Інтер - 2006. - 554 с.

2. Право власності на землю в Україні // Право власності в Україні: Навч. посіб./ О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 432-499.

3. Придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Практичний посібник / В.В. Носік, С.А. Власюк / За загальною редакцією кандидата юридичних наук, доцента В.В. Носіка. - К. - 2002. - 64 с.

4. Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах // Земельний кодекс України. Коментар. - Х.: ТОВ “Одісей”, 2002. - С. 357-368.

5. Коментар до глав 20, 21, 31, 34 (ст. ст. 193, 194, 197, 198, 201), 35, 36 Земельного кодексу України // Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.І. Семчика. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. - С. 383-422, С. 567-583, С. 596-601, С. 603-609, С. 612-616, С. 622-636.

6. Практичний посібник з проведення земельного аукціону. - К., 2003. - 56 с.

7. Продажа земельных участков на конкурентных началах // Земельный кодекс Украины: Комментарий. - Х.: ООО “Одиссей”, 2003. - С. 362-373.

8. Розміри земельних ділянок громадян // Юридична енциклопедія. - К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана. - Т. 5. - 2003. - С. 352.

9. Самовільне зайняття земельної ділянки // Юридична енциклопедія. - К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана. - Т. 5. - 2003. - С. 412.

10. Передмова, коментар до ст. 5 // Науково-практичний коментар до Закону України “Про особисте селянське господарство” / За ред. канд. юрид. наук, доц. Носіка В.В. - К.: Кондор, 2004. - 252 с. (Особисто - 1,7 д.а.).

11. Юридична природа земельної реформи, Правове регулювання ринкового обігу земельних ділянок // Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.; За ред. М.В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 26-30, С. 202-218.

12. Ціна землі // Юридична енциклопедія. - К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана. - Т. 6. - 2004. - С. 381-382.

13. Правове забезпечення оренди землі у сільському господарстві // Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства: Навчальний і науково-практичний посібник / Кол. авт.; За ред. А. П. Гетьмана, В. З. Янчука. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С. 61-90 (У співавторстві Коваленко Т.О.), (

14. Коментар гл. 27 (ст. 373-378) “Право власності на землю (земельну ділянку)” // Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Т. ІІ. - С. 611-637.

15. Правове забезпечення сільськогосподарського землекористування в умовах перебудови господарського механізму АПК // Вісник Київського університету. Юридичні науки. - 1990. - № 31. - С. 19-23.

16. Захист права власності на землю юридичних осіб в суді // Вісник Вищого арбітражного суду України. - № 2. - 1999. - С. 174-181.

17. Правове регулювання земельних відносин на територіях спеціальних (вільних) економічних зон та пріоритетного розвитку // Право України. - 1999. - № 6. - С. 49-54.

18. Організаційно-правові аспекти здійснення права власності на землю від імені Українського народу // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2000. - Випуск 82. - Правознавство. - С. 70-74.

19. Земля як об'єкт права власності // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 38. - К.: Видавничий центр “Київський університет”, 2000. - С. 33-40.

20. Суб'єкти права власності на землю в Україні // Вісник Академії правових наук. - 2000.- № 3. - С. 135-144.

21. Щодо правової природи земельної частки (паю) // Право України. - 2000. - № 3. - С. 48-53. (У співавторстві з Коваленко Т.О.)

22. Два кодекси мої... // Вісник прокуратури. - 2001. - № 1. - С. 32-36.

23. Проблеми здійснення права власності на землю у вільних економічних зонах // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 43. - К.: Видавничий центр “Київський університет”, 2001. - С. 12-17.

24. Право власності на землю суб'єктів підприємництва як основа формування ринкових земельних відносин // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 10. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 363-366.

25. Проблеми здійснення прав власника на землю від імені Українського народу органами державної влади // Законодавство України: проблеми вдосконалення. Збірник наукових праць Інституту законодавства Верховної Ради України. - Випуск 7. - К., 2001. - С. 154-160.

26. Земельні торги: поняття і юридична природа // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Збірник наукових праць. Випуск 3. - Академія правових наук України, 2002. - С.113-122.

27. Правові питання державної землевпорядної експертизи // Право України. - 2003. - № 1. - С. 63-67.

28. Земельно-кадастрова інформація: правові аспекти доступу // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. - Випуск 50. - К., 2003. - С. 87-89.

29. Оформлення і переоформлення прав на землю: юридичний факт, право чи обов'язок? // Право України. - 2004. - № 5. - С. 127-131.

30. Соціально-економічні та правові аспекти здійснення земельної реформи в Україні й інших державах європейської орієнтації // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 56. - 2004. - С. 18-21.

31. Правові аспекти іпотеки землі України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 10. - С. 56-65.

32. Виникнення права власності на землю: теоретичні і практичні аспекти // Право України. - 2004. - № 9. - С. 81-85.

33. Право власності на землю за Конституцією України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 11. - С. 48-59.

34. Правова природа земельної реформи в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2004. - Випуск 212. Правознавство. - С. 79-83.

35. Правові і законодавчі аспекти протидії корупції у сфері земельних відносин в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 8. - С. 26-32.

Размещено на Allbest.ru