Суспільні відносини, що виникають при встановленні та призначенні покарання

У КК Болгарії немає чіткого розподілу злочинів на основні і додаткові. Хоча відповідно до ст. 37 КК Болгарії всі види покарань умовно можна поділити на основні (довічне ув'язнення без зміни), додаткове (позбавлення права на отримання орденів, почесного звання, відзнаки) і такі, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові (обов'язкове поселення, позбавлення права на проживання у певній місцевості, громадський осуд) [15, с. 43]. У ст. 53 зазначеного кодексу чітко відмежовано конфіскацію майна від спеціальної конфіскації. Остання є додатковим кримінально-правовим заходом, а не покаранням. Штраф як альтернативний вид покарання застосовують лише до неповнолітніх осіб. Суд може замінити виправні роботи непрацездатним особам на штраф у розмірі 5-10 левів або на громадський осуд, якщо у засудженого немає доходу або він малозабезпечений (ст. 43 КК). Особливістю застосування штрафу за КК Болгарії є те, що у разі смерті засудженого, стягнення штрафу здійснюють за рахунок його майна, окрім речей, які не підлягають конфіскації і продажу (ст. 47 КК). Штраф не застосовують до неповнолітніх і завжди замінюється на громадський осуд, який оприлюднюють публічними засобами. Це пов'язано з тим, що неповнолітні особи не завжди мають самостійний дохід, власні кошти або майно, тому суперечить принципу індивідуального характеру відповідальності.

У КК Польщі передбачено п'ять видів покарань, без поділу їх на основні і додаткові: штраф, обмеження волі, позбавлення волі, позбавлення волі на строк 25 років і довічне позбавлення волі (ст. 32) [13, с. 57]. Крім покарань у цьому кодексі передбачено вісім видів кримінально-правових заходів: позбавлення публічних прав, заборона обіймати певну посаду, виконувати певну професію або займатися певною господарською діяльністю, заборона керування засобами пересування, обов'язок відшкодування заподіяної шкоди, грошова компенсація, грошова виплата, публічне доведення вироку. Їх призначають по-суті як додаткові покарання до основного, керуючись особливостями вчиненного злочину. Штраф як вид покарання може бути призначений самостійно або разом з позбавленням волі, якщо винний вчинив діяння з метою отримання майнової вигоди або коли отримав таку вигоду (§ 2 ст. 33). Відповідно до § 1 ст. 33 цього кодексу штраф призначають у ставках денного заробітку шляхом визначення кількості ставок і розміру однієї ставки, якщо законом не встановлено інше. Найменша кількість ставок дорівнює 10, найбільша - 360, і денна ставка не може бути нижче 10 злотих або вище 2000 злотих. Штраф не призначають, коли оцінка розмірів доходів винного, його майнового становища або розміру платні дає підстави вважати, що винний штрафу не сплатить, а стягнення його у примусовому порядку неможливе. Відповідно до ст. 40 КК Польщі позбавлення публічних прав охоплює втрату активного і пасивного виборчого права в органи публічної влади, в органи професійного або господарського самоврядування, втрату права брати участь у здійсненні правосуддя, а також виконувати функції в державних органах і установах, органах територіального або професійного самоврядування, а також втрату військового звання, пониження звання до рядового, втрату орденів, нагород і почесних звань, а також втрату здатності отримання їх на строк позбавлення прав. Суд може постановити про позбавлення публічних прав у випадку засудження до позбавлення волі на строк не менше трьох років за злочини, вчинені зі спеціальних мотивів (§ 2 ст. 40). Конфіскація поширюється на предмет злочину і на отриману майнову вигоду, пов'язану із вчиненням злочину. Згідно з § 1 ст. 44 суд постановляє про конфіскацію предметів, які безпосередньо пов'язані зі злочином, якщо ці предмети не підлягають поверненню потерпілому або іншому суб'єктові. Якщо винний хоча б опосередковано отримав від скоєного злочину майнову вигоду значної цінності, суд постановляє конфіскацію отриманої вигоди або її еквівалента. Повна або часткова конфіскація не призначається, якщо вигода або її еквівалент підлягає поверненню потерпілому або іншому суб'єктові (§ 1 ст. 45).

Відповідно до КК ФРН покараннями є довічне позбавлення волі (§ 38), позбавлення волі на певний строк від одного місяця до 15 років (§ 38) і заборона керувати транспортним засобом. Окрім покарань в КК ФРН містяться заходи виправлення і безпеки: а) поміщення до психіатричної лікарні; б) поміщення до установи ізоляції для алкоголіків або наркоманів; в) превентивне ув'язнення, г) встановлення нагляду; д) позбавлення дозволу керувати автотранспортним засобом, заборона на професію (§ 61) [16, с. 63]. За КК ФРН кримінальні покарання поділено на дві групи: основні і додаткові. Додатковими покараннями є заборона на керування транспортним засобом, конфіскація вигоди, одержаної злочинним шляхом, а також конфіскації знарядь і засобів злочину, майновий штраф. На думку Г. Трондле, конфіскація майна посідає проміжне положення між покараннями і заходами виправлення та безпеки [20]. Окрім стандартних покарань, КК ФРН виділяє специфічні з них так звані „додаткові наслідки”, які настають автоматично, а не призначаються судом. Вони полягають у позбавленні певних публічних прав на строк від двох до п'яти років і лише у випадку призначення позбавлення волі на строк не менш одного року. Грошовий штраф за КК ФРН може бути призначений і як основний, і як додатковий вид покарання (§ 40, § 41). Грошовий штраф призначають у денних ставках і він становить мінімум п'ять і, якщо закон не встановлює іншого, максимум 360 повних денних ставок. Розмір денної ставки суд визначає з урахуванням особистого і матеріального становища особи, що скоїла діяння. Суддя Федерального Верховного суду Г. Шефер вважає, що у разі визначення денної ставки потрібно враховувати реальні та потенційні доходи суб'єкта, майно як частину його доходів, зобов'язання, у тім числі обов'язок щодо утримання дітей та інших осіб, належність до певної групи тощо [21]. Відповідно до § 44 заборона на керування автотранспортним засобом призначається як додаткове покарання (на строк від одного до трьох місяців) до основного покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу і застосовується у випадках вчинення кримінально-караного діяння під час керування автотранспортним засобом. Потрібно зазначити, що заборона на право керування транспортним засобом є видом кримінального покарання, а заборону на професію розглядають як „додаткові наслідки”, хоча по суті вона є додатковим покаранням. Питання призначення покарань, у тому числі додаткових, детально регламентовані в КК ФРН. Відповідно до § 46 підставою для призначення покарань є вина правопорушника. При призначенні покарань до уваги беруть такі обставини, як мотив і мета правопорушення, обсяг порушення обов'язків, вид виконання і винні наслідки, поведінка правопорушника до і після вчинення діяння.

Складною є система покарань, передбачена у КК Іспанії. Залежно від характеру і тривалості всі покарання поділені на суворі, менш суворі і нетяжкі (ст. 33) [15, с. 37]. З іншого боку, їх можна поділити на покарання у вигляді позбавлення волі, покарання у вигляді позбавлення прав, штраф. Серед них можна виокремити основні покарання, покарання, які можуть призначатися і як основні, і як додаткові, і додаткові покарання. Штраф, позбавлення прав і громадські роботи можуть призначатись як основні або як додаткові покарання (ст. ст. 33-34). Відповідно до ст. ст. 39, 44 і 46, відсторонення від посади, позбавлення пасивного виборчого права і позбавлення батьківських прав є додатковими покараннями. Штраф призначається у денних ставках. Нижча межа становить п'ятиденну заробітну плату, а вища - дворічну. У випадку, коли інше покарання замінюють штрафом, верхня межа його може бути збільшена. У разі ухилення від його сплати суд може замінити штраф на позбавлення волі або, за згодою засудженого, на громадські роботи. До основного покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років суд або трибунал залежно від тяжкості злочину може призначити відсторонення від посади, позбавлення пасивного виборчого права або позбавлення права займатися певним видом діяльності на визначений вироком строк. По суті, вони є додатковими покараннями. Особливістю системи покарань, передбачених у КК Іспанії, є значна кількість санкцій, що містять альтернативні покарання або поєднання декількох видів покарань як основних з основними, так і основних з додатковими. Цікавим є інститут відшкодування збитків. Відповідно до ст. 136 цього кодексу, зняття судимості здійснюється після погашення засудженим матеріальної шкоди, завданої злочином. Зазначимо, що КК Іспанії окрім покарань вміщує і систему заходів безпеки, яка передбачає позбавлення волі та інші заходи.

Система покарань за КК Франції, як зазначає О.О. Малиновський, зумовлена особливістю класифікації протиправних діянь на злочини, проcтупки і порушення. [22]. Відповідно до цієї класифікації система покарання охоплює три підсистеми: кримінальні покарання (за злочини), виправні покарання (за проступки), поліцейські покарання (за порушення). Згідно зі ст. 122-8 КК Франції суб'єктами злочинного діяння може бути як фізичні, так і юридичні особи, але порядок призначення покарання суттєво відрізняється [16, с. 37]. Як додаткові покарання за вчинення злочинів або проступків можуть бути призначені такі: обмеження правоздатності, позбавлення політичних, цивільних, сімейних, виборчих прав, заборона перебувати на державній службі (безстроково або на строк до 5 років) чи займатися професійною або громадською діяльністю, пов'язаною зі вчиненням злочину, конфіскація визначеного вироком предмета або заборона його використання, оприлюднення ухвали суду засобом масової інформації, заборона укладати угоди з державними організаціями. Кримінальний кодекс Франції не містить приписів щодо підстав призначення судом покарання. Тому за вчинення злочину або проступку суд може призначити: 1) два основних покарання, якщо передбачено санкцією статті, а також одне або декілька додаткових покарань; 2) два основних без додаткових; 3) одне основне і одне або декілька додаткових; 4) лише одне основне покарання. Відповідно до КК Франції, за один злочин може бути призначене одне чи кілька додаткових покарань, як і за кримінальним законодавством України. Проведений аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн з питань призначення додаткових покарань дає підстави зробити такі висновки:

1. У кримінальному законодавстві Болгарії і Польщі немає регламентації додаткових покарань, але штраф як додаткове покарання застосовують. КК Польщі передбачає вісім видів кримінально-правових заходів, які не є кримінальними покараннями, але по суті слугують додатковими покараннями.

2. Поширеним видом додаткового покарання у кримінальних законах Латвії, Білорусі, Польщі, Франції, ФРН, Голландії та Іспанії є конфіскація майна. На відміну від КК України конфіскація поширюється на предмет злочину і на отриману майнову вигоду, пов'язану із вчиненням злочину. Почасти у зазначених кримінальних законах трапляється додаткове покарання у вигляді позбавлення певного права. Таке покарання за змістом схоже до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, передбаченою ст. 55 КК України. У польському кримінальному законодавстві розмежовують позбавлення публічних прав і заборону обіймати певну посаду, виконувати певну професію або займатися певною діяльністю.

3. Видається доцільним включення до системи додаткових покарань більш загальної норми - позбавлення або обмеження (наданих у визначеному законному порядку). Така норма даватиме змогу судові призначити як додаткові покарання заборону або обмеження на будь-яке право, яке винний фактично використовував для вчинення злочину (позбавлення виборчого права, право на полювання, право на керування автотранспортним засобом тощо).

Проаналізувавши кримінальні закони зазначених країн можна сказати, що система покарань, а також порядок їх призначення відрізняється від КК України. Як додаткові покарання можуть призначатися, наприклад, громадські роботи (Білорусь), доведення вироку до відома публіки (Польща), опублікування вироку (Голландія). Безумовно цікавим у кримінальних кодексах Польщі, Франції, Іспанії та ФРН є наявність додаткового покарання у вигляді відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди. Слушним, на мою думку, є і порядок призначення, обчислення і заміна покарання у вигляді штрафу, передбаченого в КК Іспанії.

Висновки

Кримінальне покарання - засіб державного примусу, що застосовується судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин. Це покарання застосовується лише за вироком суду. Метою покарання відповідно до ст. 22 КК України є: кара за вчинений злочин; виправлення та перевиховання засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Система покарань, встановлена в ст. 51 КК, містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Отже, КК передбачає 12 видів покарань.

За ухилення від відбування цих покарань настає кримінальна відповідальність за статтями 389, 390 і 393 КК. Так, ухилення від виконання громадських робіт карається за ст. 389 КК - арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Усі покарання, що входять у систему, можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й, що дуже важливо, велике практичне значення, тому що вона сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення; за суб'єктом, до якого застосовується покарання; за можливістю визначення строку покарання та ін.

За порядком призначення покарань ст.52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання: позбавлення волі; виправні роботи без позбавлення волі; позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид діяльності; штраф; громадська догана.

До військовослужбовців строкової служби може застосовуватись покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон.

Додатковими покараннями визнаються: конфіскація майна; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; позбавлення батьківських прав згідно з чинним законодавством.

Штраф може призначатися як основне, так і додаткове покарання лише у випадках, коли його передбачено у санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин засудженого.

Стаття 53 передбачає межі штрафу. Він встановлюється в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися на строк від двох до п'яти років як основне і на строк від одного до трьох років - як додаткове покарання.

Це покарання застосовується в тих випадках, коли за характером вчинення винним службових злочинів або при занятті певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права обіймати ці посади або права займатися відповідною діяльністю.

Отже, вивчення досвіду зарубіжних держав щодо призначення покарань сприятиме вдосконаленню законодавства щодо призначення покарань, з одного боку, і їх гуманізації, з іншого, а також подальшому дослідженню зазначеної проблеми. Потрібно внести низку змін до кримінального законодавства України з метою його вдосконалення. А саме, удосконалити систему додаткових покарань. Наприклад, поширеним видом додаткового покарання у кримінальних законах Латвії, Білорусі, Польщі, Франції, ФРН, Голландії та Іспанії є конфіскація майна. На відміну від КК України конфіскація поширюється на предмет злочину і на отриману майнову вигоду, пов'язану із вчиненням злочину. Почасти у зазначених кримінальних законах трапляється додаткове покарання у вигляді позбавлення певного права. Таке покарання за змістом схоже до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, передбаченою ст. 55 КК України. У польському кримінальному законодавстві розмежовують позбавлення публічних прав і заборону обіймати певну посаду, виконувати певну професію або займатися певною діяльністю. Видається доцільним включення до системи додаткових покарань більш загальної норми - позбавлення або обмеження (наданих у визначеному законному порядку). Така норма даватиме змогу судові призначити як додаткові покарання заборону або обмеження на будь-яке право, яке винний фактично використовував для вчинення злочину (позбавлення виборчого права, право на полювання, право на керування автотранспортним засобом тощо).

Список використаної літератури

Нормативно-правові акти

1. Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К., 1997. - с. 78.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001р. №25-26 зі змінами та доповненнями станом на 21.01.2010р..

3. Кримінально- процесуальний Кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 р. №3 "Про виконання судами України законодавства з питань призначення покарання"

5. Кримінальний кодекс РРФСР (1919,1922, 1926,1960 рр.)

6. Офіційний вісник України від 13.10.2000. -- 2000. -- № 39.

7. Уголовный кодекс Швейцарии / [науч. ред. Н. Ф. Кузнецова, С. С. Беляев]. -- М.,2000. -- 118 с.

8. Уголовный кодекс Голландии / [науч. ред. Б. В. Волженкин; пер. с англ.И. В. Мироновой]. -- [изд.2-е]. -- СПб., 2001. -- 510 с.

9. Уголовный кодекс Российской Федерации. Постатейный научно-практический комментарий. -- М., 2006. -- 602 с.

10. Федеральный закон от 27.07.2006 г. № 153-ФЗ „О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации”.

11. Уголовный кодекс Республики Беларусь. -- Минск : Тесей, 2001. -- 312 с.

12. Уголовный кодекс Республики Болгарии / [под ред. А. И. Лукашова]. -- Минск.,2000. -- 192 с.

13. Уголовный кодекс Республики Польщи / [пер. с пол. Д. А. Борилович и др.; под общ. ред. Н. Ф. Кузнецовой]. -- Минск : Тесей, 1998. -- 128 с.

14. Уголовный кодекс ФРГ / [пер. А. В. Серебренниковой]. -- М., 2000. -- 201с.

15. Уголовный кодекс Испании / [под ред. Н. Ф. Кузнецовой]. -- М. : Зерцало,иностранное законодательство, 1998. -- 213 с.

16. Уголовный кодекс Франции / [науч. ред. Н. Ф. Кузнецова, С. С. Беляев].-- М.,2001. -- 158 с.

Підручники, статті, інші літературні джерела

17. Богдановский А. «Злочин і покарання у російському праві до Петра Великого».М., 1987. З. 61.

18. Скибицкий В. В. Освобождение от уголовний ответственности и отбывания наказания. - К.: Научная мысль. - 1987. - с. 181.

19. Шмаров Н. Практика судів України в кримінальних справах. Призначення покарання та звільнення від нього. // Юридичнй вісник

20. Жалинский А. Введение в немецкое право / А. Жалинский, А. Рерихт. -- М., 2001.-- С. 639--640.

21. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть. -- М., 2003. -- С.554.

22. Малиновский А. А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права /А. А. Малиновский. -- М. : Междунар. отношения, 2002. -- 376с.

23. Кримінальне право. Загальна частина. Підручник для вузів. / Відп. Ред. И.Я.Казаченко, З.А.Незнамова. М., 2007. З. 320

24. Таганцев М.С. «Російське кримінальне право. Лекції.» Частина загальна. Т.2. М., 1994. З. 5

25. Ной І.С. «Сутність і функції кримінального покарання Радянській державі» Саратов, 1978. З. 32.

26. Чучаев А.І. «Кримінальне право: стратегія розвитку на ХХІ столітті» М., 2007. З. 110-114.

27. Беккариа Ч. «Про злочини і покарання» М., 1989. З. 373.

28. Ісаєв І.А. «Історія держави й права Росії» М., 2000. З. 214.

Размещено на Allbest.ru