Договори дарування, довічного утримання та найму

Об'єктами оренди можуть також бути нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально-визначене майно підприємств, а також майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Разом з тим не можуть бути об'єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, що здійснюють діяльність, передбачену ч.1 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів), а також цілісні майнові комплекси казенних підприємств.

Законодавчими актами України може бути доповнено перелік державних підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди. Так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" від 31 грудня 1992 р. №26-92 не допускається, зокрема, передача в оренду радіотелевізійних передавальних центрів та об'єктів, що становлять загальнодержавну систему зв'язку; магістральних ліній електропередачі, магістральних трубопроводів; магістральних залізниць, автомобільних шляхів державного значення, метрополітенів; гідро- і атомних електростанцій; протирадіаційних споруд тощо. Декретом також встановлено, що передача в оренду майнових комплексів чи відокремленого майна, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, може провадитися тільки з дозволу зазначених органів.

3.3 Сторони в договорі оренди

Суб'єктами оренди (сторонами в договорі оренди) є орендодавці та орендарі.

Орендодавцями (тобто органами та організаціями, фізичними особами, що передають майно в оренду) є:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоризації), що є державною власністю;

- органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить до Автономної Республіки Крим або перебуває у комунальній власності;

- підприємства - щодо окремого індивідуально-визначеного майна, а з дозволу зазначених вище орендодавців - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна;

- фізичні особи.

Орендарями (тобто юридичними або фізичними особами, яким майно передається в оренду) згідно із Законом України "Про оренду державного та комунального майна" можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародної організації та особи без громадянства. При цьому фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Особливістю чинного Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є те, що він не передбачає створення організації орендарів як майбутнього орендодавця. Відтепер після прийняття рішення про оренду цілісного майнового комплексу члени трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу засновують відповідно до чинного законодавства господарське товариство.

Рішення трудового колективу про оренду цілісного майнового комплексу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів трудового колективу.

До реєстрації у встановленому порядку господарського товариства кожен член трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право вступити у зазначене господарське товариство на підставі особистої заяви.

Створене членами трудового колективу господарське товариство має переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладення договору оренди майна його підприємства, структурного підрозділу, де створено це товариство.

3.4 Припинення договору оренди

Стаття 781 Цивільного Кодексу містить норму, згідно з якою договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, або ліквідації юридичної особи - наймодавця або наймача. У разі припинення договору найму за умов ст. 781, то обов'язки і права перейдуть до спадкоємця - в першому випадку, і до зміненого власника речі. Отже справа торкнеться правонаступництва.

Законом передбачені й інші умови припинення договору оренди. Договір може бути припинений як за ініціативою наймодавця. Наймодавцю надається право відмовитися від договору найму за умов передбачених ст. 782 ЦК: у разі несплати орендної плати протягом 3 місяців поспіль. Це були умови припинення договору оренди, та є ще умови його розірвання, в якому ЦК дає виключний перелік обставин, за яких наймодавець або наймач можуть вимагати розірвання договору. Так, договір вважається розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. При цьому для припинення договору наймодавцю не обов'язково звертатися до суду з письмовою заявою або письмово попереджувати наймача.

Ст. 783 містить виключний перелік умов, за яких наймодавець має право розірвати договір:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо цей обов'язок був покладений на нього.

Наймодавець набуває права не відмовитися від договору а вимагати його припинення. Цей перелік обставин, однак не є виключним. За загальним правилом, встановленим ст. 651 договір може бути зміненим або припиненим за рішенням суду на вимогу однієї із сторін або в разі порушення умов зазначених в договорі.

Наймач, на відміну від наймодавця, має право вимагати розірвання договору лише у двох випадках:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Знову ж таки цей перелік не є виключним, оскільки договір можна розірвати в разі порушення інших умов договору наймодавцем за згодою сторін або за рішенням суду. На наймача у будь-якому випадку розірвання договору покладається обов'язок повернути наймодавцеві орендовану річ в стані, в якому була одержана, або з урахуванням нормального зносу передбаченого договором. Якщо наймач не поверне річ, наймодавець має право вимагати неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ст. 785 ЦК).

Законом встановлені і строк позовної давності в один рік щодо вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана в користування.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 р. №5-93 договори найму (оренди) з користувачами будинків і приміщень, що є в державній власності та належать підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління, вважаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних державних органів, дипломатичних представництв і консульств іноземних держав.

Висновок

На підставі вище викладеного можна прийти до висновків, що значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов'язків належить цивільно-правовому договору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей і надання послуг тощо, а також що досить важливий інститут цивільного права, який був і є актуальним с позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майнових інтересів людини[26].

На кінець слід провести відмежування договору дарування від подібних інститутів цивільного права, як правило, не є важким завданням. Купівля-продаж є явним антиподом дарування в силу своєї оплатності. Від договору позички договір дарування відрізняється тим, що річ, що є його предметом, передається у власність, а не в тимчасове користування, як при позичці. Крім того, предметом дарування може виступати не тільки річ, але і майнове право. На відміну від заповіту - односторонньої угоди по розпорядженню майном на випадок смерті - дарування є договором, тобто двосторонньою угодою, а тому може мати місце лише при житті дарувальника. Позика і схов зовні нагадують дарування, оскільки речі (гроші) передаються у власність позичальника чи охоронця без будь-якої плати. Але з договору дарування зобов'язання або взагалі не виникає (більшість реальних договорів дарування), або кредитором у цьому зобов'язанні виступає одержувач майна (консенсуальні договори дарування). Тоді як у договорах позики і схову одержувачі майна (позикодавець і охоронець) є боржниками, зобов'язаними повернути замість отриманих раніше речей те саме майно або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Перевага в цивільному обігу еквівалентно-оплатних відносин не заперечує й безоплатного передання майна однією особою іншій. Найчастіше таке передання набуває форми трудових або адміністративно-правових відносин. Разом із тим, безоплатне передання майна у власність іншої особи відбувається у цивільно-правових формах. В таких випадках застосовують договір дарування.

Договір дарування та пожертви традиційно належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Завдяки цьому поняття договору дарування та пожертви та його видів у теорії цивільного права залишається практично незмінним ґрунтуючись на положеннях римського права.

Література

Законодавство:

1. Цивільний Кодекс Украйни від 01.01.2004 року

2. Цивільний Кодекс Української РСР від 18.07.1963 року

3. Сімейний Кодекс від 01.01.2004 року

4. Цивільний Кодекс Російської Федерації від 1995 року

5. Господарський кодекс України від 01.01.2004 року

6. Закон України Про нотаріат" від 02.09.1993 рою/

7. Декрет Кабінету Міністрів "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 26.12.1992 року

8. Інструкція Міністерства Юстиції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" від 14.06.1994 року

9. Закон України " Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003

10. Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 02.06.2000

11. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09. 1997

Судова практика:

1. Постанова Пленуму ВС "Про судову практику в справах про визнання утод недійсними'' від 28.04.1978 року (із змінами внесеними Постановою Пленуму від 25.12.1992 року)

Спеціальна література:

1. Науково - практичний коментар Цивільного кодексу України / За редакцією В.М. Коссака - К. "Істина", 2004

2. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А С.Довгерт та ін.- К.: Юрінком Інтер, 2005- Кн 2- стор.

3. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В. Дзера, Д.В. Боброва.- К.: Юрінком Інтер, 2001- Кн 2- стор. 105- 106

Размещено на Allbest.ru