Господарське законодавство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: «Господарське законодавство»

План

господарський законодавство нормативний правовий

Вступ

1. Загальна характеристика господарського законодавства України

2. Поняття, предмет та методи правового регулювання господарського права

3. Поняття та система господарського законодавства

4. Найважливіші основні нормативно-правові акти, що є джерелами господарського законодавства

5. Місце господарського законодавства у системі національного права

Висновок

Використана література

Вступ

Створення гармонійної та ефективної системи господарського законодавства України є одним з найважливіших напрямів розвитку української правової системи в умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.

Оскільки одним з головних завдань господарського законодавства є координація дій суб'єктів господарювання, та нормам, що регулюють господарську діяльність, має належати чільне місце.

Перехід від планово-розподільчої до ринкової економіки в Україні, трансформація відносин власності, розвиток різноманітних організаційно-правових форм господарювання зумовлюють необхідність нових підходів до нормативно-правового регулювання господарської діяльності.

Слід зазначити, що все більше відчувається необхідність в кадрах, здатних синтезувати економічні й правові знання по всьому циклу необхідних у практичній діяльності дисциплін, підвищується значущість правової підготовки фахівців економічного профілю.

Знання правової основи господарської діяльності необхідні всім студентам вищих навчальних закладів. Фахівець після закінчення навчання стає причетним до господарської діяльності: або він її здійснює безпосередньо сам, або стикається з нею при виконанні своїх службових обов'язків.

З правовою основою господарської діяльності нерозривно пов'язане життя всіх громадян країни. Адже кожен із нас має право, при дотриманні певних прав, в будь який час розпочати свою справу і тим самим стати повним господарем своєї долі.

Крім того, кожен громадянин, часто сам того не усвідомлюючи, постійно вступає в контакти з різними підприємцями при задоволенні своїх повсякденних потреб.

Правові знання допомагають нам краще охороняти свої права споживача, а у випадках їх порушення більш упевнено і дієво їх захищати.

1. Загальна характеристика господарського законодавства України

Господарське законодавство України вирізняється множинністю нормативно-правових актів. Це пов'язано зі складністю та розгалуженістю суспільних відносин, які воно регулює. 16 січня 2003 р. був прийнятий єдиний кодифікаційний акт даної галузі права Господарський кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р. Цей нормативно-правовий акт визначає широке коло питань господарської діяльності, а саме:

ь основні засади господарської діяльності в країні, основні напрями та форми участі держави та місцевого самоврядування у сфері господарювання;

ь суб'єкти господарювання, порядок їх створення та функціонування;

ь майнову основу господарювання, порядок використання в процесі господарювання природних ресурсів, прав промислової власності, цінних паперів і корпоративних прав;

ь господарські зобов'язання, порядок укладення господарських договорів, встановлення цін, виконання та припинення господарських зобов'язань, визнання суб'єкта підприємництва банкрутом;

ь відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції;

ь особливості правового регулювання окремих галузей господарювання, господарсько-торговельної діяльності, комерційного посередництва (агентських відносин), перевезення вантажів, капітального будівництва, інноваційної діяльності, фінансової діяльності, передачі для використання у підприємницькій діяльності виключних прав (франчайзинг);

ь зовнішньоекономічну діяльність, іноземне інвестування;

ь спеціальні режими господарювання, спеціальні (вільні) економічні зони, концесії та ін.

Господарський кодекс України здебільшого визначає основні засади діяльності в різних сферах господарювання. Для врегулювання окремих форм, сфер та етапів господарювання існує ціла низка спеціальних законів України. Крім того, в даний час в Україні діє понад 130 законів і величезна кількість інших нормативно-правових актів, що регулюють окремі питання господарської діяльності.

Базові питання щодо економічних основ здійснення господарювання в Україні визначені в Законі Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР» від 30.08.90 і Законі України «Про власність» від 07.02.91. Основний вид господарювання -- підприємницька діяльність -- до цього часу регулювався Законом України «Про підприємництво» від 07.02.91. У цьому Законі визначилися: поняття підприємництва, суб'єкти підприємництва та особи, які не можуть займатися такою діяльністю; обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності та види підприємництва, які підлягають ліцензуванню; організаційно-правові форми підприємництва; умови та порядок здійснення підприємницької діяльності; гарантії прав підприємців, заходи державної підтримки та регулювання підприємницької діяльності.

Не менш важливим для системи господарського права був Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91. Даний Закон регулював діяльність у країні основної групи суб'єктів господарювання -- підприємств усіх видів. У Законі наводиться поняття підприємства та його видів, об'єднання підприємств, встановлюється порядок його утворення, реєстрації та ліквідації підприємства, використання майна та отриманих у результаті виробничої або іншої діяльності коштів, управління підприємством та статус його трудового колективу. До цієї ж групи можна віднести Закони України «Про господарські товариства» від 19.09.91 та «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.95.

У зв'язку з прийняттям Господарського кодексу України Закони України «Про підприємництво» та «Про підприємства в Україні» втрачають чинність з 1 січня 2004 р.

Існує ряд законів, які визначають порядок здійснення господарської діяльності в певних сферах господарської діяльності. Це зокрема Закони України «Про товарну біржу» від 10.12.91, «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97, «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.91, «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.11.92, «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00 тощо.

Спеціально врегульовані законодавством певні сфери економіки та види господарської діяльності. До законів першої групи належать Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91, «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97, «Про транспорт» від 10.11.94, «Про зв'язок» від 16.05.95, «Про туризм» від 15.09.95, «Про страхування» від 07.03.96 та ін. Нормативно-правові акти другої групи складають Закони України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91, «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96, «Про лізинг» від 16.12.97, «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.01, «Про інноваційну діяльність» від 04.07.02 тощо.

Ще одну групу становлять нормативно-правові акти, якими визначається порядок державного управління господарською діяльністю. До таких актів належать Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18.02.92, «Про Антимонопольний комітет України» від 29.11.93, «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.00, «Про приватизацію державного майна» від 04.03.92 тощо.

2. Поняття, предмет та методи правового регулювання господарського права

Господарське право -- це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Предметом господарського права є будь-яка господарська діяльність, тобто виробництво та реалізація продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку чи без такої мети, яка здійснюється на території України суб'єктами господарювання всіх видів і форм власності, а також діяльність державних органів щодо управління економікою.

Господарське право є комплексною галуззю права, яке базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, права власності, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Тобто, в цій галузі права поєднуються майнові та організаційні елементи.

Господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне і спеціальне. Цивільне право визначає загальні засади регулювання майнових та особистих немайнових відносин, в які вступають фізичні та юридичні особи, а господарське -- конкретизує цивільно-правові норми відносно конкретних сфер і видів господарської діяльності. Складний характер предмета господарського права обумовлює використання декількох, а не одного, як у звичайних галузях права, методів правового регулювання. Першим з них є метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він передбачає надання суб'єктам господарювання права самостійно приймати будь-які рішення щодо господарювання (обрання видів діяльності, методів та форм їх здійснення, партнерів тощо), якщо вони не суперечать законодавству.

Другий метод полягає у наданні державою суб'єктам господарських відносин рекомендацій щодо певних сторін господарської діяльності -- встановлення зразків певних господарських документів (договорів, актів тощо), форм і методів здійснення окремих етапів господарювання (бухгалтерського обліку, звітності тощо).

Третім є метод владних приписів, який передбачає встановлення в законах та інших нормативно-правових актах обов'язкових для суб'єктів господарювання норм поведінки за певних ситуацій. Це може бути перелік видів діяльності, які забороняються підприємцям, спеціальні режими здійснення окремих видів підприємництва, обов'язки, які підприємці мають виконувати для забезпечення державних потреб, тощо.

Залежно від характеру конкретних господарських відносин держава обирає для їх регулювання той метод, який є найефективнішим.

3. Поняття та система господарського законодавства

Термін «законодавство» зазвичай використовується у значенні як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права.

У Популярній юридичній енциклопедії наводиться таке визначення законодавства: законодавство -- сукупність чинних нормативно-правових актів: законів, постанов, декретів, указів, наказів, інструкцій правотворчих органів, що регулюють правовідносини в державі.

Іноді під законодавством розуміють один з основних методів здійснення державою своїх функцій способом ухвалення законів та інших нормативно-правових актів, їх зміни або скасування.

Існують дві концепції визначення законодавства: законодавство у широкому розумінні і законодавство у вузькому розумінні.

Як зазначає О. Ф. Скакун, широке трактування включає в поняття законодавства акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.). Вузьке -- акти законодавчих органів і постанови парламенту про надання цим законам чинності.

Слід зауважити, що широке розуміння законодавства принижує роль закону, об'єднуючи в одне ціле закони і підзаконні акти. Р. З. Лівшиц наголошує, що широке розуміння законодавства -- це шлях розмивання закону, підміни його управлінськими рішеннями.

Водночас відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.1998 № 12-РП/98 термін «законодавство» охоплює закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, ухвалені в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Для правильного розуміння поняття «законодавство» потрібно з'ясувати питання співвідношення системи законодавства і системи права, у т.ч. права і закону.

Загальновизнано, що основною формою вираження права є закон. Так само система права і система законодавства співвідносяться між собою, як зміст і форма. Система права являє собою сукупність правових норм, а система законодавства є сукупністю нормативно-правових актів. Первинним елементом системи права служить норма права, а первинним елементом системи законодавства є стаття нормативно-правового акта. Отже, система законодавства -- це сукупність джерел права, які являють собою форму вираження правових норм.

Перш ніж розпочати розгляд безпосередньо поняття господарського законодавства, наведемо його показові визначення відомих учених-господарників. В.К. Мамутов зазначає, що як галузь законодавства господарське законодавство являє собою визначену нормативну системно-структурну організацію. Поєднання господарсько-правових норм у галузеву систему законодавства ґрунтується на єдності предмета господарсько-правового регулювання. Системі господарського права відповідає система господарського законодавства, яка охоплює господарсько-правові норми, що містяться в таких джерелах права, як закони і підзаконні акти, котрі цілком або частково належать до предмета господарсько-правового регулювання. Отже, система господарського законодавства вужча від системи господарського права, яка включає всю сукупність чинних у суспільстві джерел господарського права.

Водночас В.С. Щербина наголошує, що, відповідно, господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва й реалізації продукції, відносини в капітальному будівництві, відносини в закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників, відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини в державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Це -- погляд представників теорії господарського права, згідно з яким господарське законодавство являє собою окрему галузь -- систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва й обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене тільки господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), котрі теж регулюють народне господарство.

Правильність такого підходу підтверджує ст. 4 ГК, згідно з якою предметом регулювання Кодексу не є:

ь майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

ь земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

ь трудові відносини;

ь фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

ь адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Проте доволі спірним, на мій погляд, є визначення господарського законодавства, сформульоване авторами навчального посібника «Господарське законодавство», а саме: господарське законодавство -- це система економічних і правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т.д.), що регулюють різні галузі народного господарства.

Крім того, нормативно-правовому регулюванню господарської діяльності присвячена ст. 7 ГК, де зазначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, ГК, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

4. Найважливіші основні нормативно-правові акти, що є джерелами господарського законодавства

Конституція України

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на підставі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Для правового регулювання господарських відносин першорядне значення мають в основному такі положення Конституції України:

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається тільки в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Ст. 42 Конституції України проголошує, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Крім того, відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються:

1) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

2) правовий режим власності;

3) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

4) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

5) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

6) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

7) засади місцевого самоврядування;

8) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподатковування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) одиниці ваги, міри і часу; порядок установлення державних стандартів;

3) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Господарський кодекс України

Після Конституції України головним джерелом господарського законодавства є Господарський кодекс України (далі -- ГК) від 16.01.2003 (набрав чинності з 01.01.2004), що встановлює правові засади господарської діяльності (господарювання).

ГК має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

ГК визначає засади господарювання в Україні, установлює загальні принципи господарювання і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

ГК складається з 9 розділів, а саме: розділ І «Основні засади господарської діяльності»; розділ ІІ «Суб'єкти господарювання»; розділ ІІІ «Майнова основа господарювання»; розділ ІV «Господарські зобов'язання»; розділ V «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання»; розділ VІ «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання»; розділ VIІ «Зовнішньоекономічна діяльність»; розділ VIIІ «Спеціальні режими господарювання»; розділ ІX «Прикінцеві положення».

Цивільний кодекс України

Цивільним кодексом України (далі -- ЦК) від 16.01.2003 (набрав чинності з 01.01.2004) регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Разом з тим ГК містить положення, що передбачають застосування до регулювання господарських відносин положень ЦК (наприклад, у ст. 175 ГК зазначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Варто наголосити, що розмежування предметів регулювання ГК і ЦК є складною проблемою, що виникла після набуття чинності цих нових кодексів. Виходячи зі змісту ГК і ЦК можна висновувати, що застосування положень ЦК до регулювання господарських відносин не виключається, однак за наявності колізії переважному застосування підлягають норми, сформульовані в ГК.

Закони України

Законів України, що регулюють господарські відносини, доволі багато, і вичерпний їх перелік навести важко та й навряд чи доцільно[9]. Найважливіші з них такі: Закон України «Про власність» від 07.02.1991; Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994; Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000; Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000; Закон України «Про лізинг» від 16.12.1997; Закон України «Про страхування» від 07.03.1996; Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003; Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003; Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001; Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002; Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991; Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994; Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15.09.1995; Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998; Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998; Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.1998; Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22.12.1998.

Нормативно-правові акти Президента України

Укази Президента України належать до підзаконних нормативно-правових актів, що також є важливим джерелом господарського законодавства. Основними актами Президента України, що регулюють господарську діяльність, є: Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.1998 № 79/98; Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12.05.1998 № 456/98; Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98; Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98; Указ Президента України «Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності» від 20.05.1999 № 539/99; Указ Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22.01.2000 № 89/2000; Указ Президента України «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва» від 25.05.2000 № 721/2000; Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності» від 15.07.2000 № 906/2000.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14.11.2000 № 1698; Постанова Кабінету Міністрів України «Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» від 29.11.2000 № 1755; Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок проведення аналізу результатів функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності» від 28.02.2001 № 184; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» від 04.07.2001 № 756; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання» від 28.02.2002 № 219; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів» від 17.08.2002 № 1177; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру» від 16.11.2002 № 1788.

5. Місце господарського законодавства у системі національного права

Недостатній рівень правового регулювання економіки в Україні - загальновідомий факт, на який не раз звертали увагу вітчизняні та зарубіжні фахівці. Через це одним із пріоритетів у законотворчості була й залишається послідовна систематизація економічного законодавства.

Свого часу, представляючи в парламенті Програму дій уряду, тодішній Прем'єр-міністр України В. А. Ющенко заявляв, зокрема, про необхідність прискорити прийняття Господарського кодексу України. Як відомо, 16 січня 2003 року були одночасно прийняті два кодекси - Цивільний і Господарський, що стали вагомим внеском у систематизацію національного законодавства. Обидва кодекси введені в дію з 1 січня 2004 року, і надалі Господарський кодекс становить необхідну ланку, важливу складову утвердження суспільного господарського порядку в Україні, реального правопорядку у сфері господарювання.

Тому досить дивними видаються останні рекомендації деяких західних "експертів" Президентові України В. А. Ющенку "скасувати Господарський кодекс України", що містяться, зокрема, в пропозиціях учасників "круглого столу" Всесвітнього економічного форуму в Києві 16-17 червня 2005 року.

Не менш дивні й настійливі ініціативи окремих суб'єктів переглянути Господарський кодекс, внести до нього нічим не виправдані зміни, зрештою, прийняти "Економічний кодекс". Водночас намітилася негативна тенденція ігнорувати положення Господарського кодексу України, якого "не помічають" під час прийняття нових законів, формування державного бюджету, розроблення програми діяльності уряду, зводячи дію чинного кодексу до видимості.

Складається враження, що існування в національній правовій системі Господарського кодексу України не задовольняє деяких суб'єктів за кордоном й окремих представників влади, а також певних вітчизняних "фахівців".

Зокрема, формулюючи рекомендації В. Ющенкові та майбутнім керівникам України, "гурт економістів", який називає себе "Блакитна стрічка", пропонує, зокрема, "для вирішення конфлікту між двома протилежними моделями економічного законодавства… скасувати Господарський кодекс та розвивати націлений на ринкові відносини Цивільний кодекс".

Не буду наголошувати на тому, що такою "рекомендацією" її автори ставлять у незручне становище Президента України В. Ющенка, котрий свого часу як глава уряду закликав парламентаріїв прискорити прийняття Господарського кодексу, а тепер мусить його ж "скасовувати". Значно важливіше дізнатися, як автори уявляють собі "скасування" кодексу?

Навіть юристові-початківцю відомо, що чинний закон не можна скасувати, його можна лише визнати таким, що втратив чинність. Звичайно втрата законом чинності пов'язується або з прийняттям нового закону (чи закону в новій редакції), який має регулювати ці відносини замість існуючого закону, або з відсутністю потреби у правовому регулюванні цих відносин через їх припинення чи з міркувань політичної доцільності. А згадана група економістів, очевидно, вважає ці юридично-технічні тонкощі зайвими, пропонуючи просто "розвивати націлений на ринкові відносини Цивільний кодекс". При цьому зовсім не враховується, що кожний закон, у тому числі кодекс, повинен мати свій предмет регулювання, який не вимірюється "націленістю на ринкові відносини". Адже трудові відносини в Україні також мають ринковий характер, проте нікому не спаде на думку об'єднати Цивільний кодекс із Трудовим, відмовившись від послуг останнього. Те саме стосується земельних відносин і Земельного кодексу тощо.

Насправді "рекомендація" згаданого "гурту економістів" випливає з надуманої тези про "конфлікт між двома протилежними моделями економічного законодавства", який нібито треба "вирішити". У цій тезі нема й натяку на істину. По-перше, в Україні реально існує тільки одна "модель" економічного законодавства, яка складається з багатьох актів законодавства: законів, указів, декретів і постанов уряду тощо. Кодекси - Цивільний і Господарський - лише певною мірою частково впорядковують, систематизують економічне законодавство, причому кожний у своїй сфері: Цивільний - у сфері цивільних відносин, Господарський - у сфері господарських відносин (звідси й відповідні назви кодексів). Однак, наголосимо на цьому, слід чітко розрізняти предмет законодавчого регулювання та предмет кодифікації. Якщо перший становлять відповідні суспільні відносини, то другим є певний законодавчий матеріал, акти законодавства. Суспільні відносини стають предметом регулювання кодексу не безпосередньо, а через трансформацію їх первинного недосконалого законодавчого регулювання як предмет вторинного, систематизованого законодавчого регулювання.

По-друге, так звані "ринкові відносини" також не є чимось однорідним. У суспільстві немає "ринку взагалі"; єдиний ринок становлять особливі ринки товарів, послуг, ресурсів, землі, нерухомості. Зокрема, ринок ресурсів складається з ринку праці, фінансового ринку та ринку матеріальних і енергетичних ресурсів. Своєю чергою фінансовий ринок включає фондовий ринок, ринок позичкових капіталів, валютний ринок тощо. Не помічати особливостей окремих секторів розвинутого ринку в правовому регулюванні, зводити всі ринкові відносини до абстрактних "цивільних майнових відносин" - значить, ігнорувати дійсну економічну природу цих відносин, а отже, неадекватно регулювати їх законом.

Не усвідомлюючи призначення кодексів у правовому регулюванні економічних відносин, не помічаючи системного характеру законодавства, автори пропозицій "скасувати" Господарський кодекс і "доручити" виконання його функцій Цивільному кодексу мимоволі уподібнюються до відомого персонажа байки, який не знав, що робити з окулярами. Для того, щоб не роздратовано відкидати незрозумілу річ, а досягти розуміння того, що Господарський кодекс - це "інструмент прозорої економічної політики держави", який "забезпечив спадкоємність економічного законодавства України", вніс позитивні новели в це законодавство; щоби побачити, що дія Кодексу не спричинила обіцяних його противниками негативних результатів для економіки та права від часу набуття ним чинності, - для цього треба передусім уважно ознайомитися з текстом Господарського кодексу, неупереджено проаналізувати судову та господарську практику останнього часу, як це зроблено у статтях О. Подцерковного.

Висновок

Деякі науковці розуміють під господарським правом систему норм, що регулюють господарювання, організацію і здійснення господарської діяльності. Це щодо понятійного апарату з формального боку. За змістом господарське законодавство поділяється на два типи: соціалістичного і постсоціалістичного періодів, а з урахуванням реалій сьогодення існує й третій його тип -- перехідного періоду. За функціонування господарського законодавства першого типу було закріплено жорстку систему планового керування народним господарством з єдиного центру, монополію і пріоритет державної власності в народному господарстві. При цьому заборонялися приватна підприємницька діяльність, комерційне посередництво, обмежувалась промислова власність, держава регулювала і контролювала практично всі економічні процеси, безперервно втручалася в господарські відносини. Для цього типу господарсько-правового регулювання характерною була відсутність економічної конкуренції.

Господарське законодавство другого типу -- постсоціалістичне -- покликане закріплювати організацію господарської діяльності в умовах ринкової економіки з орієнтацією на інтеграційні світові економічні процеси. Як відомо, одним зі стратегічних напрямків зовнішньоекономічної політики України є інтеграція до наднаціональних та глобальних структур і процесів. Це стосується насамперед проблем приєднання України до таких високорейтингових інституцій, як СОТ, ЄС, ЄЕП. Проте становлення цього законодавства відбувається надто повільно з двох причин. Перша полягає в тому, що з розпадом СРСР Україна успадкувала суперечливу систему управління економікою: монополію державної власності, низьке мотиваційне середовище підприємницької діяльності, низьку ефективність господарювання, субсидиційний характер виробництва тощо. Друга причина -- хибність вибору економічної політики. Проаналізувавши розвиток економіки України в перші роки незалежності, бачимо, що було вибрано хибний економічний шлях. Так, було взято курс на грошово-кредитну експансію, збільшення видатків бюджету, дефіцит якого покривався прямою емісією національного банку. Не функціонували механізми економічної відповідальності за результати господарської діяльності, здійснювався патерналізм (субсидування) неефективних виробництв, а боротьба з монополією відбувалась за рахунок руйнування виробничих комплексів. У цей період знизились рівні соціальної спрямованості економіки, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави. З метою вирішення зазначених проблем було прийнято низку пакетів (поколінь) господарсько-правових актів. Зокрема, це були закони України "Про зміну і доповнення Конституції Української РСР", "Про підприємництво", "Про ціни і ціноутворення", "Про захист прав споживачів", "Про підприємства в Українській РСР", "Про власність", "Про банки і банківську діяльність", "Про систему оподаткування" та ін. Законодавство того часу вже було спрямовано на комерціалізацію економіки. Проте значного підвищення ефективності господарської діяльності підприємств не відбулося. Крім того, у подальшому у правовому регулюванні різних сфер життєдіяльності, у тому числі й у сфері господарсько-правового регулювання, почали утверджуватись як стійкі тенденції ринкового фундаменталізму або радикальної лібералізації економіки. Це призвело, по-перше, до дії в господарюванні принципу "дозволено все, що не заборонено", а по-друге (як результат) -- до анархії в економіці. Центральне місце в пакетах правових актів посідають документи, спрямовані на приватизацію державної власності та реалізацію ідеї згортання ролі держави в управлінні народним господарством, зведення її функцій до збирання податків і виконання ролі "нічного сторожа". По-третє, з безлічі господарсько-правових актів, що приймались і належали до різних поколінь, багато було суперечливих. З метою усунення цих недоліків, посилення публічних засад регулювання господарської діяльності, закріплення раціональної її організації у відповідних несуперечливих господарсько-правових актах було розроблено новий Господарський кодекс України. Цей кодекс спрямований на забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання; свободи підприємницької діяльності в межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГКУ).

Належне застосування нового Господарського кодексу України значною мірою залежить від глибини вивчення фахівцями (у тому числі майбутніми) основних його положень.

Використана література

1. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 18, N 19-20 N 21-22, ст.144 (http://zakon1.rada.gov.ua)

2. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. -- К.: Кондор, 2003. -- 400 с.

3. Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Н.О.Саніахметової. -- X.: «Одіссей», 2005. --608 с.

4. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. -- К.: МАУП, 2005. -- 424 с. -- Бібліогр.: с. 417-419.

5. Пігач Я.М Труфанова Л.М.: Господарське законодавство: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури,2005. 624 с.

6. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В. К. Гіжевський, В. В. Головченко, В. С. Ковальский (кер.) та ін. -- К., 2003. -- С. 142.

7. Щербина В. С. Господарське право: Підручник. -- 2-е вид., перероб. і доп. К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 592 с

8. Я.М. Сащак Господарське законодавство України: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. -Івано-Франківськ: ІМЕ "Галицька академія", 2005. - 196 с.

9. „Віче” журнал Верховної Ради України (www.viche.info)

Размещено на www.allbest.ru