Поняття та предмет трудового права

Міжнародне правове регулювання праці - це встановлена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували його), використовують в національному трудовому законодавстві. Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці є ООН та її спеціалізований орган - Міжнародна Організація Праці (МОП). Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці можуть бути різні об'єднання держав: Рада Європи, Європейський Союз, СНД.

МОП була заснована урядами ряду країн згідно з рішенням Паризької конференції 11 квітня 1919 p. з ціллю міжнародного співробітництва для усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення умов праці. У даний час МОП - одна зі спеціалізованих установ ООН. МОП покликана вирішувати такі завдання: розробка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої політики у життя; допомога країнам - членам МОП у вирішенні проблем зайнятості та скороченні безробіття; розробка програм щодо поліпшення умов праці; розвиток соціального забезпечення; розробка заходів щодо захисту прав таких соціальне вразливих груп трудящих як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти; сприяння організаціям найманих працівників і підприємців в їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.

На сьогоднішній день членами МОП є 174 держави. Відповідно до Статуту МОП її членом може бути кожна держава - член ООН. Україна являється членом МОП з 1954 p. Головним принципом роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі трьохстороннього представництва - від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців). Отже, кожна держава представлена чотирма делегатами: два - від уряду, по одному - від підприємців і працівників.

Згідно з Статутом МОП одним з головних напрямків діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці. Для окремої держави - члена МОП конвенція стає юридичне обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації). У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прийняти законодавчі акти для проведення її в життя і раз на 2--4 роки подавати в МОП доповіді відносно вжитих заходів щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава несе зобов'язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики відносно такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для надання їй сили.

Рекомендація не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми.

МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках:

- право на працю,

- заборона примусової праці,

- право на колективні переговори, право на страйк,

- зайнятість і працевлаштування,

- умови праці,

- охорона праці,

- соціальна співпраця працівників і роботодавців,

- мирні засоби вирішення трудових конфліктів,

- право працівників на створення професійних організацій тощо.

Систематизовані Конвенції і рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП прийняла 181 конвенцію і 188 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це - основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці.

Право на працю - одне з основних прав людини. Уперше це право було проголошене у Загальній декларації прав людини. Ст. 23 Декларації проголошує, "що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці й на захист від безробіття." [6, ст.23].

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права зазначається, що право на працю - це право кожної людини на отримання можливостей заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Міжнародно-правові акти про працю підкреслюють неприпустимість примусової праці. Європейська конвенція про права людини (1959 p.), Конвенція МОП №29 про примусову або обов'язкову працю (1930 p.) визначають примусову працю як будь-яку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою покарання, якщо тільки дана особа не запропонувала добровільні послуги. При цьому зазначається, що не є примусовою праця, що застосовується в зв'язку з надзвичайними (непереборними) обставинами, внаслідок законів про обов'язкову військову службу, а також що виконується внаслідок судового вироку. Конвенція №105 про скасування примусової праці вказує на неприпустимість примусової праці як засобу політичного впливу (виховання) або як міри покарання за наявність чи за висловлення політичних поглядів (переконань), протилежних встановленій політичній, соціальній або економічній системі. Україна, що ратифікувала названу конвенцію, закріпила в ст. 43 Конституції заборону використання примусової праці у відповідності до міжнародно-правових стандартів. Що стосується Конвенції МОП №105 про скасування примусової праці, Генеральною угодою на 1999--2000 роки передбачено проведення в рамках Національної ради соціального партнерства консультацій щодо визначення соціально-економічних можливостей її ратифікації. Саме ці дві конвенції (№29 і №105) ратифікувала найбільша кількість держав (Конвенцію №29 ратифікували 143 держави, а Конвенцію № 105 - 129 держав).

Основний принцип міжнародно-правового регулювання праці - рівність в здійсненні прав і свобод людини. Рівність у праці виключає дискримінацію, під якою розуміється будь-яка відмінність, недопущення або перевага, що встановлюється за ознакою раси, статі, релігії, іноземного, соціального походження, віку, сімейного стану, що приводять до порушення рівності можливостей в галузі праці і занять. На це, наприклад, вказують такі конвенції МОП, як Конвенція №111 про дискримінацію в галузі праці й занять (1958 p.), Конвенція №100 про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності (1951 p.). Аналогічне положення міститься і в нормах національного законодавства. Так, ст. 2-1 КЗпП закріплює положення про те, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Щодо іноземних громадян, то згідно зі ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців" вони мають рівні з громадянами України права й обов'язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Проте для того, щоб такі трудові відносини виникли, для іноземця необхідно отримати дозвіл Центру зайнятості (див. § 7.5, пункт "Трудовий договір з трудящим-мігрантом").

Ряд конвенцій присвячений захисту трудових прав у галузі умов і охорони праці. Так, Конвенція №47 про скорочення робочого часу до 40 годин у тиждень (1935 p.) передбачає, що встановлення 40-годинного робочого тижня не тягне за собою якого б не було зменшення заробітної плати. Години, відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого часу, Конвенція розглядає як понаднормовані, які допускаються лише в певних випадках і підлягають додатковій оплаті. Аналогічні норми передбачені статтями 50, 62, 64, 65 КЗпП України. Певні стандарти встановлені відносно щотижневої праці, оплачуваних щорічних і навчальних відпусток. Так, тривалість відпустки не повинна складати менше трьох тижнів за кожний рік роботи. Мінімальний стаж роботи для виникнення права на відпустку повної тривалості становить 6 місяців. За час відпусток повинні виплачуватися відпускні, у розмірі середньої заробітної плати. Міжнародні стандарти враховані в Законі України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p.

Багато міжнародних актів МОП присвячено забезпеченню прав працівників щодо охорони здоров'я на виробництві. Ці акти вимагають від держав - членів МОП проведення державної політики в галузі безпеки, гігієни праці, створення ефективної системи інспекції праці. Ряд конвенцій МОП присвячений забороні використання шкідливих хімічних речовин, інші конвенції пов'язані з працею в конкретних галузях господарства (професіях). Так, Конвенції №170 про хімічні речовини (1990 p.), №174 про запобігання значним промисловим аваріям (1993 p.) були прийняті у зв'язку з аваріями в атомній енергетиці.

У Європі джерелами міжнародно-правового регулювання праці є акти, прийняті Радою Європи і Європейським Союзом. Рада Європи прийняла понад 160 конвенцій, хартій, угод і протоколів до них, в тому числі Європейську соціальну хартію (1961 p.), Переглянуту Європейську соціальну хартію у 1996 p., Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 p. Європейський Союз в 1989 p. прийняв Хартію основних прав працівників, що проголошує соціальні й економічні права. Переглянута Європейська соціальна хартія передбачає 31 право у галузі зайнятості, праці, медичного обслуговування, охорони здоров'я, соціального забезпечення.

Україна є учасницею багатосторонніх угод, деякі з яких включають регулювання трудових відносин, прав людини і громадянина в трудовій і соціальній сферах. Наприклад, угода, прийнята державами - членами СНД, про співпрацю в галузі трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів (1994 p.).

Україна також є учасницею значного числа двосторонніх міждержавних угод щодо регулювання відносин у галузі праці й соціальній сфері, наприклад з Чеською Республікою, Республікою Білорусь, Російською Федерацією.

Висновки

Підсумовуючи все вище викладене варто почати з основного постулату - Трудове право України - одна з провідних галузей у системі права України і все, що стосується визначення його поняття юридичною наукою; давно опрацьовано. Важливість трудового права диктується важливістю праці як для кожного окремо взятого громадянина, так для суспільства, держави, світової спільноти в цілому. Саме праця, в будь-якому її виразі є основою існування людства, а тому є необхідними правові норми для регулювання відносин в сфері найманої праці. Вони необхідні як для охорони законних інтересів найманих працівників, так і для охорони інтересів держави та всіх роботодавців, врегулювання спорів тощо. І саме трудове право об'єднує в собі всі ці норми, при чому їх значення є дуже великим.

Трудове право є багатоаспектним явищем: по-перше, це - галузь права в системі права, по-друге -одна зі складових сфери реалізації права, по-третє - галузь юридичної науки, і на сам кінець - навчальна дисципліна.

Щодо предмету, то предметом регулювання в трудовому праві є якісно відособлені суспільні відносини, правове забезпечення яких забезпечується трудовим правом.

Варто відмітити і певні особливості розвитку трудового права України. Так, існує велике коло об'єктивних чинників, пов'язаних передусім зі становленням у нашій державі ринкових відносин. В загалі, особливості розвитку нашої держави чинять як позитивний так і негативний вплив на розвиток трудового права. По-перше, в радянський період відбулося становлення трудового права, українські вчені в той час зробили вагомий внесок у розвиток трудового права. Проте, є й інший аспект - закладені в часи СРСР відносини та норми, що їх регулюють, при переході до ринкової держави, потребували великої кількості змін. В принципі зміни в нормативно-правових актах та в принципах функціонування держави і економіки не зменшили значення трудового права. Адже, не важливо, в якій системі працює особа - ринковій, чи командно-адміністративній, все одно її праця є основним джерелом заробітку та єдиним інструментом для розвитку і існування цивілізації. І при цьому держава повинна охороняти відносини, пов'язані з працею, зокрема ті, що складають предмет трудового права.

Якщо повернутися до проблемних аспектів, то основною проблемою трудового права в Україні є необхідність кодифікації трудового законодавства, основою цього процесу має стати закінчення розробки та прийняття Трудового кодексу, що буде повністю відповідати ринковим умовам.

Дехто вважає що у трудового права немає перспектив, проте, як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою економікою, незважаючи на певну кризу цієї галузі, сумнівів з приводу наявності трудового права у їх правових системах не виникає. Адже без трудового права неможливо захистити інтереси учасників трудових правовідносин. Просто трудове право в ринковій державі має поєднувати норми що забезпечують розвиток і саморегуляцію ринку поряд із чіткою державною регулюючою складовою, для недопущення хаосу.

Основні дії у цьому напрямі в нашій державі здійснюються, проводиться реформування трудового права у відповідності із ринковою економікою, готується кодифікація трудового законодавства. А за 18 років Незалежності, наша держава активно провадить урегулювання національних норм трудового права у відповідності до міжнародних, приймаючи як нормативно-правові акти з урахуванням світової практики, так і беручи участь у значному числі дво- та багатосторонніх угод щодо регулювання відносин у галузі праці й соціальній сфері. А тому, не зважаючи ні на що, трудове право буде існувати і продовжуватиме розвиватися й надалі.

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.: Станом на 31.12.09 // Відомості Верховної Ради України.

2. Цивільний кодекс України: Офіційний текст прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р.: Станом на 31.12.09 // Відомості Верховної Ради України.

3. Кодекс законів про працю України. Прийнятий 10.12.1977. Станом на 31.12.09.

4. Закон України "Про відпустки", від 15.11.96. Станом на 31.12.09.

5. Закон України "Про зайнятість населення" від 01.03.91. Станом на 31.12.09.

6. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991. Станом на 31.12.09.

7. Загальна декларація прав людини, від 10.12.1948.

8. Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар за ред. О.О. Погрібного, М.І. Іншина, І.М. Шопіної. - К.: Правова єдність, 2009. - 456с.

9. Бойко М.Д. Трудове право України: Навч. посіб.: Курс лекцій. - К.:Олан, 2002. - 335 с.

10. Гирич О.Г. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: ТП Пресс, 2003. - 208 с.

11. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору // Право України. - 2000. - № 8.

12. Гречишкін В. Удосконалення державного управління зяйнятістю населення // Україна: аспекти праці.- 2003 .- №7.- C. 17-19.

13. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і цивільного права // Право України. - 2000. - № 7.

14. Солодовник Л. Роль юридичних фактів у динаміці правовідносин трудового права // Право України. - 2000. - № 7.

15. Солодовник Л. Юридичні факти - підстави виникнення трудових правовідносин // Право України. - 2000. - № 1.

16. Трудове Право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл./П.Д. Пилипенко, В.Я. Буряк, З.Я. Козак та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. - К.: Ін Юре, 2004. - 536с.

17. Трудове Право України: Навчальний посібник/ За ред.. П.Д. Пилипенка. - К.: Істина, 2005. - 208с.

18. Воловик В. Про галузеву належність правовідносин, пов'язаних з застосуванням праці мілітаризованих державних службовців // Право України. - 1999. - №2. - С. 96-98.

19. http://www.justinian.com.ua

Размещено на Allbest.ru