Система покарань та її ознаки

г) система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх суворості. У ст. 51 КК вони розташовані починаючи від менш суворих до більш суворого. Подібного роду ступінчастість, «сходи» покарань дають можливість суду вирішувати, яке з покарань є більш чи, навпаки, менш суворим. Ці питання виникають при зміні вироку в касаційній чи наглядовій інстанції, призначенні покарання в порядку ст. 69 КК чи заміні покарання більш м'яким (ст. 82 КК).

Особливістю покарань є також те, що усі вони, крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також довічного позбавлення волі, мають встановлені законом межі, що дозволяє суду обирати не тільки вид, а й розмір покарання. Під межами покарань слід розуміти часові (година, місяць, рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (ст.ст. 52-63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції.

Загальною частиною КК межі покарань визначені для:

а) штрафу - від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, ч. ч. 1 і 2 ст. 204, ч.1 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220 КК);

б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання - від двох до п'яти років, а як додаткового - від одного до трьох років;

в) громадських робіт - від шістдесяти до двохсот сорока годин;

г) виправних робіт - від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого;

ґ) службового обмеження для військовослужбовців - від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків суми грошового забезпечення засудженого;

д) конфіскації - від конфіскації частини майна до конфіскації всього майна, яке р власністю засудженого. Певним чином застосування конфіскації майна обмежує Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, який є додатком до КК;

є) арешту - від одного до шести місяців;

є) обмеження волі - від одного до п'яти років;

ж) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця - від шести місяців до двох років;

з) позбавлення волі на певний строк - від одного до п'ятнадцяти років.

Деякі особливості мають межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх (ст.ст. 99-102 КК).

Система покарань дозволяє побудувати найрізноманітніші санкції статей Особливої частини КК, в яких враховується існування десятків і сотень різних за своїм характером та ступенем тяжкості суспільно небезпечних діянь. Встановлення у законі про кримінальну відповідальність видів покарань та визначення їх змісту і меж (обсягу) має суттєве значення для реалізації визначених ст. 1 КК його завдань, а також таких принципів кримінальної відповідальності, як принципи законності, справедливості, гуманізму, особистої і ванної відповідальності, індивідуалізації покарання тощо. Значення системи покарань як вичерпного переліку видів покарань полягає також у тому, що суд не може призначити засудженому покарання, яке не входить до цієї системи. Нарешті, система покарань є основою для визначення карально-виправної та профілактичної політики держави як частини її кримінально-правової політики.

Розділ 3. Види та класифікація покарань

3.1 Класифікація покарань

Усі покарання, що входять у систему, можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й, що дуже важливо, велике практичне значення, тому що вона сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань.

Крім загальних ознак, про які зазначено вище, всі покарання, передбачені ст. 51 КК, мають специфічні риси, які дозволяють класифікувати їх за певними критеріями.

Критеріями класифікації покарань можуть виступати: а) їх юридична значущість; б) зв'язок з ізоляцією від суспільства; в) наявність чи відсутність обмежень майнового характеру; г) суб'єкт, до якого застосовується покарання; ґ) можливість чи неможливість призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК, тощо [6, 56].

За своєю юридичною значущістю покарання діляться на: 1) покарання, які можуть застосовуватися лише як основні (основні покарання); 2) покарання, які можуть застосовуватися лише як додаткові (додаткові покарання); 3) покарання, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові. Така класифікація покарань має суттєве кримінально-правове значення, насамперед для реалізації принципу індивідуалізації покарання.

За зв'язком з ізоляцією від суспільства покарання можна поділити на дві групи: 1) покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства (арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі); 2) покарання, не пов'язані з ізоляцією від суспільства (усі інші, крім зазначених, види покарань). Ця класифікація покарань має першочергове значення для кримінально-виконавчого права. За критерієм наявності чи відсутності обмежень майнового характеру виділяються: 1) покарання, пов'язані з обмеженнями майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна); 2) покарання, не пов'язані з такими обмеженнями (усі інші, крім зазначених, види покарань).

Суб'єкт, до якого застосовується покарання, виступає критерієм поділу покарань на: 1) загальні; 2) спеціальні.

При цьому серед загальних покарань виділяються покарання, які: а) можуть бути застосовані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів; б) не можуть застосовуватися до певних категорій осіб.

До першої групи загальних покарань слід віднести штраф і позбавлення волі на певний строк.

Покараннями, які не можуть призначатися певним категоріям осіб, є: громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Так, громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби (ч. З ст. 56 КК).

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що ні досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК). Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років (ч. З ст. 60 КК). Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок І жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи (ч. З ст. 61 КК). Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64 КК). Крім того, згідно зі ст. 98 КК, такий вид загального покарання як конфіскація майна не застосовується до неповнолітніх.

Спеціальними покараннями є ті, які застосовуються лише до певного кола суб'єктів. Так, покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може бути застосоване лише до особи, яка має таке звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, а у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - до особи, яка обіймає відповідну посаду або займається відповідною діяльністю. Спеціальними покараннями є також службові обмеження для військовослужбовців (проте вони не застосовуються до військовослужбовців строкової служби) і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (це покарання застосовується тільки до військовослужбовців строкової служби).

3а можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяють на строкові і безстрокові покарання. Строковими покараннями є: позбавлення волі, обмеження волі, арешт, виправні роботи без позбавлення волі, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, тримання у дисциплінарному батальйоні. Так, виправні роботи без позбавлення волі можуть призначатися на строк від шести місяців до двох років, дисциплінарний батальйон -- від шести місяців до двох років, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю -- від двох до п'яти років, позбавлення волі -- від одного року до п'ятнадцяти років. Вийти за межі цього строку суд ні за яких умов не має права, за винятком випадку, передбаченого в ст. 71 КК, коли призначається покарання за сукупністю вироків.

Безстроковими покараннями є: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і довічне позбавлення волі.

За порядком призначення покарань ст.52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові [9, 67].

Основні покарання -- це покарання, що призначаються лише як самостійні покарання. Вони ні за яких умов не можуть призначатися на додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання.

До основних покарань закон відносить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання -- це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Отже, додаткові покарання не можуть самостійно фігурувати у вироці. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові -- це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.

До основного покарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених законом. Наприклад, суд, засуджуючи винного за ч. З ст. 368 КК (одержання хабара), може призначити основне покарання у виді позбавлення волі і приєднати до нього такі додаткові покарання, як позбавлення права обіймати певні посади і конфіскація майна.

Важливе значення у судовій практиці має класифікація покарань за критерієм можливості чи неможливості призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК. За цим критерієм можна виділити покарання, які: 1) не можуть бути призначені, якщо вони не передбачені як основні чи додаткові санкцією статті Особливої частини КК (крім випадків призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом - ст. 69 КК); 2) можуть бути призначені й у випадках, коли вони не передбачені санкцією статті Особливої частини КК; 3) взагалі не передбачені санкцією статті Особливої частини КК.

До третьої із цих груп належить позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, до другої: штраф - як основне покарання; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - як додаткове покарання; службові обмеження для військовослужбовців; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк, а до першої-усі інші, крім зазначених, види покарань.

Певне теоретичне і практичне значення може мати також виділення таких критеріїв класифікації покарань, як: наявність чи відсутність часових меж покарання; зв'язок покарання з використанням примусової праці засудженого чи без її використання; ступінь суворості режимних обмежень, які характерні для того чи іншого виду покарання; можливість заміни покарання іншими видами покарань (наприклад, штраф, у разі неможливості його сплати, може бути замінено громадськими роботами, виправні роботи для певних категорій осіб - штрафом, позбавлення волі на певний строк - тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців).

3.2 Види покарань

Усього видів покарань сімнадцять (позбавлення права обіймати певні посади і позбавлення права займатися певною; діяльністю по суті є різними видами покарань, так само як різними їх видами є позбавлення військового звання, позбавлення спеціального звання, позбавлення рангу, позбавлення чину і позбавлення кваліфікаційногр класу). Законодавство більшості інших країн передбачає значно меншу кількість видів кримінальних покарань. Але більш розмаїта система покарань є ефективнішою.

Перелік покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, встановлено ст. 98 КК.

Жодна інша, крім ст.ст. 51 і 98, стаття КК, а також жоден інший нормативно-правовий акт не встановлює видів кримінальних покарань.

Система покарань, встановлена в ст. 51 КК, містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

За ухилення від відбування цих покарань настає кримінальна відповідальність за статтями 389, 390 і 393 КК. Так, ухилення від виконання громадських робіт карається за ст. 389 КК -- арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

3.2.1 Основні покарання

Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Це, наприклад, збирання сміття, озеленення вулиць і т.ін.

Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

Це покарання не застосовується до осіб, визнаних інвалідами першої або другої групи, вагітних жінок, осіб, які досягай пенсійного віку, а також до військовослужбовців строкової служби.

Виправні роботи (ст. 57 КК) застосовуються до особи за місцем роботи на строк, визначений за вироком суду, з відрахуванням у доход держави відповідного відсотка її заробітку.

Виправні роботи призначаються на строк від шести місяців до двох років і обов'язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого у доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого.

Виправні роботи -- це покарання, яке широко застосовується на практиці. Воно призначається, як правило, за злочини, що не є тяжкими, і до осіб, що не становлять значної суспільної небезпечності і тому не потребують ізолювання від суспільства. Виправні роботи є ефективним засобом виправлення засуджених, особливо в поєднанні з впливом з боку колективу, де вони відбуватимуть покарання. Засуджений до виправних робіт зазнає і певних правообмежень. Він не тільки втрачає частину заробітку, йому, крім того, не надається чергова відпустка. Час відбування виправних робіт не включається у трудовий стаж, у стаж, що дає право на відпустку, на одержання пільг і надбавок до заробітної плати. Протягом строку покарання забороняється звільнення засудженого за власним бажанням без дозволу органу, що відає виконанням цього виду покарання. Засудження до виправних робіт тягне за собою судимість.

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) за своїм змістом являють виправні роботи, які застосовуються з урахуванням того, що засуджений є військовослужбовцем. Це покарання призначається військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років з відрахуванням у доход держави від десяти до двадцяти відсотків грошового забезпечення, одержуваного засудженим.

Таке покарання призначається, якщо воно прямо передбачене в санкції статті КК (наприклад, ч. 2 ст.407), замість виправних робіт, а також тоді, коли суд, враховуючи обставини справи та особу винного, вважатиме за можливе замість обмеження волі або позбавлення волі на строк не більш двох років призначити службові обмеження на той же строк.

Засудження до цього покарання виключає протягом строку його відбування підвищення військовослужбовця за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Особи, що відбули покарання у вигляді службових обмежень для військовослужбовців, вважаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК).

Арешт (ст. 60 КК) виражається в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

Військовослужбовці відбувають це покарання на гауптвахті. Після відбуття цього покарання вони вважаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК).

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років.

Обмеження волі (ст. 61 КК) полягає в утриманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Це покарання призначається на строк від одного до п'яти років. Воно не може бути застосоване до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) є спеціальним покаранням і може застосовуватися лише до військовослужбовців строкової служби. Воно полягає в примусовому направленні на встановлений у вироку суду строк в особливу військову частину -- дисциплінарний батальйон, призначений для відбування покарання військовослужбовцями, які вчинили злочин під час проходження ними строкової військової служби. Тримання в дисциплінарному батальйоні має за мету виправлення засуджених у дусі точного виконання законів, військової присяги, військових статутів, наказів начальників, чесного ставлення до праці і служби, правил співжиття, а також попередження вчинення ними нових злочинів. Особи, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, не перестають бути військовослужбовцями. Після відбуття покарання вони повертаються у свою частину для подальшого проходження служби. Час перебування в дисциплінарному батальйоні в строк служби не зараховується. Однак за клопотанням командування частини, куди прибув військовослужбовець після відбуття покарання, бездоганна служба в дисциплінарному батальйоні може бути підставою для рішення командуючого військовим округом чи флотом про зарахування її в строк служби. Особи, що відбули покарання в дисциплінарному батальйоні, визнаються на підставі п. 4 ст. 89 КК такими, що не мають судимості.

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) -- це покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його у кримінально-виконавчі установи на певний строк, зазначений у вироку суду.

Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів, що становлять значну тяжкість, коли, виходячи із характеру і ступеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного, необхідна його ізоляція від суспільства.

Позбавлення волі пов'язане з істотними правообмеженнями для засудженого. Він не тільки ізолюється від суспільства, а й позбавляється свободи пересування, вибору виду трудової діяльності, обмежується в розпорядженні своїм часом, спілкуванні з родичами і близькими йому людьми і та інше. На засудженого до позбавлення волі справляється певний вплив: він перебуває в умовах відповідного режиму, залучається до праці, а у разі необхідності -- до професійного і загальноосвітнього навчання, з ним ведеться систематична освітньо-виховна робота. Однак позбавлення волі не має за мету заподіяти засудженому фізичних страждань або принизити його людську гідність.

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) може бути застосоване за вчинення особливо тяжких злочинів, коли це спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК і за умови, якщо суд визнає неможливим застосування до засудженого позбавлення волі на певний строк.

У санкціях статей Особливої частини КК довічне позбавлення волі передбачено як альтернативне покарання з позбавленням волі на певний строк лише за злочини, пов'язані з умисним вбивством при особливо обтяжуючих обставинах (див., наприклад, ч. 2 ст. 115, ст. 348 КК).

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину чи на момент постановлення вироку.

3.2.2 Додаткові покарання

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) призначається лише при засудженні особи за тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Це покарання є безстроковим. Воно може призначатися лише як додаткове і за умови, що винний засуджений за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Вчинення таких злочинів ганьбить саме звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, тому закон надає суду право позбавити засудженого цього статусу.

В різних відомствах і службах виконавчої і судової влади для службових осіб встановлюються відповідні звання, ранги, чини і класи. Так, у Збройних Силах України, Службі безпеки України, прикордонних військах, військах внутрішньої і конвойної охорони, військах цивільної оборони України маються військові звання (наприклад, капітан, підполковник, генерал-майор та ін.). В органах внутрішніх справ України встановлені спеціальні звання (наприклад, майор міліції, підполковник внутрішньої служби та ін.). Спеціальні звання передбачені в Податковій службі України, а також у Митній службі України (наприклад, інспектор податкової служби першого рангу, державний радник податкової служби та ін.).

Кримінальний закон не передбачає право суду позбавляти засудженого наукових ступенів і звань, а також почесних звань.

Конфіскація майна (ст. 59 КК) полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого. Конфіскація майна може призначатися за тяжкі і особливо тяжкі корисливі злочини лише як додаткове покарання і тільки у випадках, прямо передбачених у санкції статті, за якою кваліфіковане діяння засудженого. Якщо, з огляду на конкретні обставини справи, суд визнає недоцільним застосування конфіскації майна при засудженні за злочин, за який конфіскація передбачена як обов'язкове додаткове покарання, у вироку повинні бути наведені мотиви прийнятого судом рішення з цього питання (ч. 2 ст. 69 КК). Закон розрізняє два види конфіскації майна: а) повну конфіскацію, яка виражається у вилученні всього майна, що належить засудженому, і б) часткову конфіскацію, яка полягає у вилученні зазначеної у вироку суду частини майна.

У вироку суд обов'язково має вказати, чи все майно засудженого конфіскується або тільки його частина. У разі конфіскації частини майна суд повинен зазначити її розмір (1/2, 1/3) або перелічити предмети, що підлягають конфіскації. Заміна конфіскації майна грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не допускається.

Слід мати на увазі, що при конфіскації всього майна засудженого вона обертається лише на його особисту власність та його частку в загальній власності і не може бути обернена на частку інших осіб, що володіють майном разом з засудженим на праві особистої власності.

Не підлягають конфіскації предмети, необхідні засудженому, членам його сім'ї та особам, що перебувають на його утриманні. Перелік майна, яке не підлягає конфіскації, встановлюється законом України.

3.2.3 Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові

Штраф (ст. 53 КК) відповідно до закону є грошовим стягненням, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Штраф може призначатися як основне, так і додаткове покарання лише у випадках, коли його передбачено у санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин засудженого.

Стаття 53 передбачає межі штрафу. Він встановлюється в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон зазначає, що у випадках, передбачених КК, за окремі злочини можуть бути встановлені і більш високі розміри штрафу (наприклад, ч. 2 ст. 204 КК).

Конкретний розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного.

У разі неможливості сплатити штраф суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством України неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) може призначатися на строк від двох до п'яти років як основне і на строк від одного до трьох років -- як додаткове покарання.

Це покарання застосовується в тих випадках, коли за характером вчинення винним службових злочинів або при занятті певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права обіймати ці посади або права займатися відповідною діяльністю.

Зазначене покарання позбавляє засудженого суб'єктивного права на вільний вибір посади, певних занять протягом часу, встановленого у вироку суду. Застосування цього покарання приводить до втрати або обмеження деяких пільг і переваг (пов'язаний з цим покаранням перехід на іншу роботу може спричинити перерив спеціального трудового стажу та ін.). Через відносно тривалий строк цього покарання воно може привести до декваліфікації засудженого, необхідності здобувати нову спеціальність і тим самим не тільки заподіює особі моральні страждання, а й зачіпає її майнові інтереси. Як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю призначається в тих випадках, коли воно передбачено в санкції відповідної статті КК, за якою кваліфіковано злочин засудженого, або в порядку переходу до нього як до більш м'якого покарання порівняно, наприклад, з позбавленням волі (ст. 69 КК).

Як додаткове покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися як тоді, коли воно прямо зазначено в санкції статті КК, за якою засуджено винного (наприклад, статті 191, 286), так і тоді, коли воно в санкції прямо не передбачено. У цих випадках суд керується положеннями ст. 55 КК, що дає йому право застосувати дане покарання, якщо буде визнано неможливим збереження за засудженим права обіймати ті чи інші посади або займатися певною діяльністю.

Отже, якщо конфіскація майна або штраф як додаткові покарання можуть призначатися лише за умови, що вони як такі передбачені в санкції статті КК, то позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не пов'язано з цими обмеженнями і може бути застосовано судом на підставі ст. 55 КК.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного кримінального права - поняття та ознаки покарань, поняття та ознаки системи покарань, класифікація та види покарань. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Покарання -- це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаки кримінального покарання: є заходом примусу; покарання застосовується від імені держави та обов'язково за вироком суду; кримінальне покарання застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; кримінальне покарання полягає в обмеженні прав і свобод засудженого -- це кара за вчинений злочин; кримінальне покарання полягає в негативній оцінці за вчинений злочин з боку держави; покарання тягне за собою судимість; покарання несе персоніфікований характер. Ніхто інший не

може бути покараний крім винної особи.

Система покарань -- це визначені у кримінальному законі види покарань, які розміщені відповідно до ступеня їхньої тяжкості (суворості).

Поняття системи покарань містить у собі низку ознак, а саме: а) система покарань встановлюється тільки законом; б) перелік покарань, що утворюють систему, обов'язковий для суду; в) перелік покарань, що утворюють систему, є вичерпним; г) система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх суворості.

Система покарань дозволяє побудувати найрізноманітніші санкції статей Особливої частини КК, в яких враховується існування десятків і сотень різних за своїм характером та ступенем тяжкості суспільно небезпечних діянь. Встановлення у законі про кримінальну відповідальність видів покарань та визначення їх змісту і меж (обсягу) має суттєве значення для реалізації визначених ст. 1 КК його завдань, а також таких принципів кримінальної відповідальності, як принципи законності, справедливості, гуманізму, особистої і ванної відповідальності, індивідуалізації покарання тощо. Значення системи покарань як вичерпного переліку видів покарань полягає також у тому, що суд не може призначити засудженому покарання, яке не входить до цієї системи. Нарешті, система покарань є основою для визначення карально-виправної та профілактичної політики держави як частини її кримінально-правової політики.

Усі покарання, що входять у систему, можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й, що дуже важливо, велике практичне значення, тому що вона сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань.

Критеріями класифікації покарань можуть виступати: а) їх юридична значущість; б) зв'язок з ізоляцією від суспільства; в) наявність чи відсутність обмежень майнового характеру; г) суб'єкт, до якого застосовується покарання; ґ) можливість чи неможливість призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК, тощо.

В історії кримінальних покарань Росії та України спостерігалось як застосування занадто суворих покарань, так і поступова заміна їх на більш м'які, що відповідало засадам демократизації суспільства.

Вітчизняній юридичній думці відоме досить широке коло кримінальних покарань, які з'являлись, змінювались та зникали залежно від потреб у регулюванні владно-правовими засобами суспільних відносин.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

2. Закон України «Про державну службу» від 16 лютого 1993 р.

3. Постанова ПВС від 22 грудня 1995 р. №22 «Про практику призначення судами кримінального покарання»

4. Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»,

5. Постанова ПВС від 28 грудня 1996 р. № 15 «Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон».

6. Андрусів Г.В. Кримінальне право України: Загальна частина. - К., 2002, - 205 с.

7. Анісімов В. І. Цілі покарання в чинному кримінальному законодавстві України і проблема смертної кари // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. -- Одеса, 1998. -- Вип. 2.

8. Богуцький Г. Застосування кримінальних покарань за вчинення військових злочинів // Право України. -- 1999. -- № 8.

9. Брич Л.П., Навроцькі В.О. Кримінальне право України: Особлива частина. - К., 2000. - 208 с.

10. Вартилецька І. А. Перспективи розвитку законодавства України щодо застосування заходів кримінально-правового впливу, пов'язаних з суспільно-корисною працею // Держ.-правова реформа в Україні, -- К., 1997.

11. Гаухман Л., Максимов С., Жаворонков А. Справедливость наказания: принцип и реальность // Законность. -- 1997. -- № 7.

12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. виш. закладів освіти / За ред. І.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. -- Київ--Харків: Юрінком Інтер -- Право, 2002. - 416 с.

13. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2000. -- 272 с.

14. Фролова О. Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та шляхи їх вирішення): Навч. посібник. -- К., 1997.

Размещено на Allbest.ru