Податкове правопорушення як підстава адміністративної відповідальності

Як і раніше податковим правопорушенням визнається порушення терміну представлення податкової декларації. Розмір штрафу, що стягається з платника податків, залежить від терміну затримки представлення відповідних документів. Здійснення даного правопорушення направлене на непред'явлення платником податків або його законним представником у встановлений законодавством про податки і збори термін податкової декларації в податковий орган по місцю обліку, а також порушення встановленого терміну уявлення платником податків або іншою зобов'язаною особою в податкові органи України і іншими актами законодавства про податки і збори документів і (або) інших відомостей. Заява платника податків або іншої зобов'язаної особи про відмову посадовій особі податкового органу, провідній податкову перевірку, представити що є у платника податків або іншої зобов'язаної особи і запрошувані цією посадовою особою документи і (або) інші відомості, необхідні для проведення в установленому порядку такої перевірки, або ухилення від уявлення вказаних документів і (або) інших відомостей також спричиняє за собою адміністративну відповідальність відповідно до п.7 ст.11 Закону “Про державну податкову службу в Україні” [17, с.20-21].

Відносно інших документів, які повинні бути представлені платником податків на вимогу податкових органів, розрізняють два склади правопорушень: порушення встановленого терміну уявлення в податкові органи передбачених податковим законодавством документів і (або) відомостей, а також відмова (ухилення) представити посадовій особі податкового органу документи і відомості, необхідні для проведення податкової перевірки і відмову від уявлення предметів і документів по запиту податкового органу;

3) відповідальність за те, що перешкодило правомірним діям податкових органів.

За незаконне перешкодження доступу посадової особи податкового органу, яка проводила податкову перевірку передбачена адміністративна відповідальність для посадових осіб платника податків відповідно до п.11 ст.11 Закону “Про державну податкову службу в Україні” [17, с.23];

4) не дотримання встановленого кодексом порядку користування, володіння, розпорядження майном, на яке накладений арешт, встановлює відповідальність за порушення порядку володіння, користування і (або) розпорядження арештованим майном. Визнаючи певний сенс у вказаних нормах, не можна не задатися питанням: яким чином податковий або митний орган може вирішити або не вирішити володіння арештованим майном? Ситуація, при якій обмежується право власника користуватися і розпоряджатися арештованим майном, цілком зрозуміла. Проте правомочність володіння, на відміну від правомочності користування і правомочності розпорядження, не залежить від волевиявлення адміністративного органу і може бути припинене лише з припиненням права власності. З практичної точки зору, оскільки порушити порядок володіння не представляється можливим, то не можна притягати до відповідальності недобросовісного платника податків, що порушує порядок користування арештованим майном [9, с.52];

5) порушення правил обліку доходів і витрат і об'єктів оподаткування. Дотримання платником податків правил числення і сплати податків багато в чому залежить від правильної організації на підприємстві обліку необхідних для оподаткування показників. Існують норми відповідальності за грубе порушення платником правил обліку доходів, витрат і об'єктів оподаткування (відсутність первинних документів, регістрів бухобліку, систематичне невчасне або неправильне віддзеркалення на рахівницях бухобліку господарських операцій і інших об'єктів бухобліку).

Відповідальність за грубе порушення правил обліку наступає незалежно від того, чи спричинили дані порушення скорочення надходження сум податків до бюджету. Ознакою даного правопорушення, що кваліфікується, є тривалість [7, с.118];

6) порушення правил складання податкової декларації.

Як показує практика, раніше в ході податкових перевірок платники податків досить часто притягувалися до відповідальності за приховування (заниження) прибутку (доходу) або приховування (не облік) іншого об'єкту оподаткування. Тим часом підходи платників податків, арбітражних судів і податкових органів до трактування даного складу податкових правопорушень завжди були неоднозначні. Пояснюється це, перш за все тією обставиною, що податкове законодавство не містило чіткого визначення поняття “заниження, приховання об'єкту оподаткування”. У зв'язку з цим, при застосуванні до платників податків фінансових санкцій завжди виникала маса питань, суперечок, неоднозначних думок. Нагадаю, що в практиці Вищого Арбітражного Суду України заниження, приховування об'єкту оподаткування розглядалися як ідентичні поняття і застосовувалися в наступному тлумаченні: “не внесення до звітних документів відповідних відомостей або неправильного заповнення звітних документів” (внесення конкретних сум не до тих граф) [13, с. 163]. Таким чином, на думку суду, застосування мір відповідальності пов'язане з дотриманням платником правил складання податкових розрахунків (декларацій). Іншими словами, кваліфікація правопорушення як заховання (не облік) об'єкту оподаткування здійснювалася на підставі показників податкової звітності, а точніше їх відповідності фактичним обставинам господарської діяльності платника податків. Передбачена відповідальність платників податків за порушення правил складання податкової декларації. При цьому підставою для застосування відповідальності є невчасне або неправильне віддзеркалення в декларації даних, пов'язаних з численням і сплатою податків. Розмір фінансових санкцій, що накладаються на платника податків, залежить від того, чи привели дані порушення до заниження сум податків, що підлягають сплаті;

7) несплата або неповна сплата сум податку.

Платник податків може притягати до відповідальності за здійснення даного правопорушення тільки за підсумками проведення виїзної податкової перевірки в ході якої повинно бути встановлено, що факт несплати податку повинен бути безпосередньо пов'язаний із заниженням бази оподаткування або неправильним численням податку за підсумками податкового періоду. Об'єктивну сторону даного правопорушення складають дії із заниження бази оподаткування або неправильному численню податку за підсумками податкового періоду, результатом яких є несплата або неповна сплата сум податку. Об'єктом цього правопорушення є правовідносини по виконання платником податків свого основного обов'язку - сплачувати законно встановлені податки [42, с.249-250].

II. Відповідальність інших зобов'язаних осіб:

1) відповідальність податкового агента:

- за невиконання обов'язків по утриманню з платника податків і (або) перерахуванню до бюджету утриманих сум податків. Податковими агентами признаються особи (організації і фізичні особи), на яких покладені обов'язки по численню, утриманню у платника податків і перерахуванню до відповідного бюджету (позабюджетний фонд) податків. Об'єктом даного правопорушення є правовідносини по виконанню податковим агентом обов'язку правильно і своєчасно обчислювати, утримувати з грошових коштів, що виплачуються платникам податків, і перераховувати до бюджетів (позабюджетні фонди) відповідні податки. Об'єктивна сторона цього правопорушення складається з невиконання податковим агентом покладених на нього законодавством про податки і збори обов'язків по утриманню з платника податків і (або) перерахуванню до бюджету утриманих сум податків.

2) відповідальність свідка:

а) нез'явлення, ухилення від явки без поважних причин особи, що викликається у справі про податкове правопорушення;

б) відмова від дачі свідчень, дача свідомо помилкових свідчень;

в) відповідальність експерта, перекладача, фахівця:

- відмова від участі в проведенні податкової перевірки;

- дача свідомо помилкового висновку (здійснення свідомо помилкового перекладу);

г) відповідальність законного представника платника податків:

- порушення терміну представлення податкової декларації;

- незаконне перешкодження доступу посадової особи податкового органу на територію або в приміщення платника податків або іншої зобов'язаної особи;

д) відповідальність інших осіб, на яких податковим законом покладено виконання певних обов'язків:

- ухилення від постановки на облік в податковому органі;

- порушення терміну уявлення або відмова посадовій особі податкового органу, провідній перевірку, що є і запрошувані посадовою особою документи, необхідні для проведення перевірки;

- відмова, ухилення (надання свідомо недостовірних відомостей) організації або фізичної особи надати відомості, що є у неї (його), про платника податків по запиту податкового органу;

- відмова від уявлення документів і предметів по запиту податкового органу.

В даному випадку, необхідно підкреслити, що якості так званого “іншої зобов'язаної особи” в той або інший момент часу може виступати будь-якому з учасників податкових правовідносин. У зв'язку з цим, відповідальність платника податків, його законного представника, податкового агента не обмежується виключно тими нормами кодексу, в яких ці особи прямо згадуються. Так, наприклад, податковий агент у разі здійснення ним відповідного порушення може також притягати до відповідальності , як будь-яка зобов'язана особа [7, с.120].

Банки та інші кредитні установи не є суб'єктами відповідальності за податкові правопорушення. Тим часом вони грають істотну роль в процесі оподаткування, забезпечуючи реальне надходження податкових платежів до бюджету. Виконання цього відповідального завдання припускає покладання на банківські установи певних обов'язків, належного виконання яких забезпечується відповідними нормами про відповідальність за їх невиконання. Існують види порушень банком обов'язків, передбачених законодавством про податки і збори і відповідальність за їх здійснення. Застосування до банківських установ фінансових санкцій проводиться за допомогою стягнення штрафу або пені. У останньому випадку стягнення проводиться в безперечному порядку [7, с.121].

Зупинимося на передбачених кодексом видах правопорушень:

а) відкриття банком рахунку платникові податків без пред'явлення останнім свідоцтва про постановку на облік в податковому органі;

б) порушення терміну виконання платіжних документів про перерахування податку:

- порушення терміну (доручення повинне бути виконане протягом одного операційного дня наступного за днем отримання такого доручення) виконання доручення про перерахування податку або збору.

- невиконання банком у встановлений термін (не пізніше за один операційний день, наступний за днем отримання доручення, якщо стягнення проводиться по гривневих рахунках, і не пізніше за два операційні дні, якщо стягнення проводиться з валютних рахунків інкасового доручення податкового органу про перерахування з рахунку платника податків або податкового агента за наявності на нім достатніх грошових коштів;

в) невиконання банком вирішення податкового органу про припинення операцій по рахунках платника податків або податкового органу.

Отже класифікація податкових правопорушень являє собою багатогранну ламку в розкриті багатьох підстав, які виносяться до різних норм права, де суб'єкт є як фізична так і юридична особа за скоєння правопорушень податковими органами, прав платників податків, бухгалтерських обліків.

РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

2.1 Адміністративна відповідальність, як вид юридичної відповідальності

Відповідальність за порушення податкового законодавства - це сукупність різних видів юридичної відповідальності. За порушення податкового законодавства залежно від виду й тяжкості діяння вчинків можуть застосовуватися заходи адміністративної чи кримінальної відповідальності. Крім того, чинним законодавством передбачено також фінансові санкції, що застосовуються до платників-порушників у певних випадках. Причому, застосування фінансових санкцій, як правило, не звільняє платника від адміністративної чи кримінальної відповідальності [8, с.311].

Одним із найважливіших принципів установлення міри відповідальності за здійснення податкових правопорушень є принцип відповідальності, який становить цю міру в залежності від розміру вчиненої шкоди. На практиці цей принцип реалізується встановленням кримінальної відповідальності при навмисному здійсненні податкових правопорушень, через що бюджет зазнав збитків у значних розмірах. Кримінальну відповідальність слід розглядати як вищий ступень відповідальності платників податків.

Підставою для кримінальної відповідальності є причинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить встановлений склад злочину. При цьому, особа вважається невинуватою у скоєнні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду [8, с.323].

Одним з видів юридичної відповідальності перед державою громадян, юридичних та службових осіб за вчинення ними адміністративного проступку є адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність - це самостійний вид юридичної відповідальності фізичних та юридичних осіб, установлений законодавчими актами. Адміністративну відповідальність можна визначити і як реалізацію адміністративно-правових санкцій, застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративних стягнень до громадян і юридичних осіб, що вчинили правопорушення [32, с.1].

Від інших видів відповідальності адміністративна відповідальність відрізняється тим, що об'єктом охорони виступають суспільні відносини, які регулюються не лише адміністративним правом, а й іншими галузями права.

Під адміністративною відповідальністю необхідно розуміти накладання на порушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру [4, с.15].

Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адміністративну відповідальність. Друге вихідне положення полягало в тезі про те, що притягання до адміністративної відповідальності можливе тільки при порушенні норми адміністративного права. Проте сучасна юридична практика довела, що ці відправні позиції не завжди вірні. Дослідження Інституту адміністративної відповідальності свідчить про те, що вона настає, по-перше, при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-друге, при порушенні норм не тільки адміністративного права.

Це пояснюється специфікою адміністративного права, що, як відомо, регулює суспільні відносини, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави [26, с.290].

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень.

Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінарну відповідальність. Більш того, у ряді випадків окремі категорії фізичних осіб (наприклад, військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним правилом встановлена відповідальність адміністративна.

Таким чином, не всяке порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне порушення тільки тієї норми адміністративного права, що охороняється адміністративними санкціями.

До того ж, адміністративна відповідальність може настати не тільки за порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, а й за порушення норм інших галузей права [26, с.291].

Адміністративна відповідальність регулюється законодавством про адміністративні правопорушення.

Законодавство України про адміністративні правопорушення має своїм завданням охорону суспільного ладу України, власності, соціально-економічних, політичних та особливих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законності, виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання конституційного законодавства і законів, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством [4, с.18].

У даному законодавстві велике значення надається запобіганню адміністративних правопорушень. На державні органи, громадські організації і трудові колективи воно покладає обов'язок розробляти і здійснювати заходи, спрямовані на виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню цього виду правопорушень, а також на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів.

Здійснення завдань законодавства про адміністративні правопорушення залежить від правильного його застосування, від суворого дотримання законності при регулюванні суспільних відносин, пов'язаних з вчиненням адміністративних правопорушень. При вчиненні такого правопорушення до громадянина чи службової особи може бути застосовано вплив лише на підставах і в порядку, встановлених законодавством. Причому застосування заходу адміністративного впливу можливе лише уповноваженими на те органами чи службовими особами, тільки в межах їх компетенції і у точній відповідності з законом. Особа притягається до адміністративної відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення [4, с.19].

2.2 Зміст адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства

Різновидом адміністративних правопорушень, що не містяться в Кодексі України про адміністративні порушення, є порушення податкового законодавства, або податкові правопорушення.

Податкове правопорушення є протиправне, винне діяння, у вигляді умисної або не умисної дії або бездіяльності суб'єкта податкових правовідносин, яке порушує права і інтереси учасників даного виду суспільних відносин, за яке законодавством встановлена певна відповідальність фінансового, адміністративного або кримінального характеру.

Можна виділити наступні ознаки адміністративного правопорушення:

- протиправність;

- винність;

- караність;

Початковим в характеристиці вказаних ознак є поняття діяння. Це акт вольової поведінки - дія або бездіяльність. Дія є активне невиконання обов'язку, законної вимоги. Бездіяльність - пасивне невиконання обов'язку.

Стаття 67 Конституції України свідчить: “Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом” [27, с.34]. Протиправність полягає в здійсненні діяння, що порушує норми права, в даному випадку норми Податкового Кодексу.

Винність діяння означає, що воно здійснене умисне або по необережності. “Наявність провини - обов'язкова ознака податкового правопорушення, відсутність провини виключає визнання діяння адміністративним правопорушенням” [9, с.21].

Провина організації в здійсненні податкового правопорушення визначається залежно від провини її посадових осіб або її представників, дії (бездіяльність) яких зумовили здійснення даного податкового правопорушення.

Перелік обставин що виключають провину платника податків. Це:

1) здійснення діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, унаслідок стихійного лиха або інших надзвичайних і непереборних обставин;

2) здійснення діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, платником податків - фізичною особою, що знаходилася у момент його здійснення в змозі, при якому ця особа не могла віддавати собі звіту в своїх діях або керувати ними унаслідок хворобливого стану;

3) виконання платником податків або податковим агентом письмових вказівок і роз'яснень, даних податковим органом або іншим уповноваженим державним органом або їх посадовими особами в межах їх компетенції.

Караність має на увазі, що адміністративним правопорушенням визнається тільки таке діяння, за яке передбачена адміністративна відповідальність [6, с.41].

Адміністративній відповідальності властиві специфічні ознаки, що відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності.

По-перше, адміністративна відповідальність носить обов'язковий характер, який проявляється у тому, що будь-який адміністративний проступок є порушенням правопорядку у суспільстві, охорона якого - функція держави. Внаслідок цього притягнення до адміністративної відповідальності - це обов'язок держави, який практично здійснюють відповідні органи держави.

В окремих випадках каральні санкції застосовуються не спеціальними державними органами, а органами громадськості, яким передано деякі елементи державновладних повноважень.

По-друге, до адміністративної відповідальності притягуються порушники загальнообо'язкових правил (норм), встановлених повноважними органами держави.

По-третє, адміністративна відповідальність застосовується у позасудовому порядку органами державного управління спеціальної компетенції. Однак у випадках, коли адміністративні провини за своїм складом близькі до злочинів і за вчинення їх передбачено більш суворі стягнення, заходи адміністративної відповідальності можуть застосовуватися в судовому порядку (наприклад, дрібна спекуляція, дрібне хуліганство тощо). Але і в цих випадках не йдеться про встановлення судимості, тобто стягнення не втрачає адміністративно-правового характеру [23, с.126-127].

Особливість адміністративної відповідальності полягає у тому, що її підставою є, як правило, адміністративне правопорушення (проступок). Законодавством передбачається адміністративна відповідальність за діяння, які містять в собі ознаки злочину, що не являє великої суспільної небезпеки. Суть заміни кримінальної відповідальності адміністративною полягає у тому, що особа, яка вчинила діяння, що містять в собі ознаки злочину, але не являють великої суспільної небезпеки, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і притягнута до адміністративної. Така заміна допускається при наявності наступних підстав: по-перше, якщо діяння вміщує ознаки злочину, що не мають великої суспільної небезпеки; по-друге, якщо не визнано, що виправлення і перевиховання правопорушника можливе без застосування кримінального покарання; по-третє, якщо здійснено злочин, за який передбачено покарання у інше більш м'яке покарання [4, с.16].

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачила її шкідливі наслідки й свідомо допускала їх настання. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим із необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), але розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити [32, с.1].

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах із громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України вирішуються тільки дипломатичним шляхом [32, с.2].

Слід зауважити, що чинним законодавством передбачено обставини, що виключають адміністративну відповідальність, зокрема, встановлено, що особи, які діяли в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або були у стані неосудності, не підлягають адміністративній відповідальності.

Підставою адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є вчинення адміністративного правопорушення [38, с.208]. Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

КпАП закріплює низку складів порушень податкового законодавства: (ст. 164? “Ухилення від подання декларації про доходи” [24, с.166]; ст. 164? “Порушення законодавства з фінансових питань” [24, с.167]; ст. 165? “Ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов'язкових страхових внесків та порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування” [24, с.177]) [38, с.208-209].

Зокрема, у сфері оподаткування передбачено відповідальність за наступні види порушень:

- порушення порядку проведення розрахунків із споживачами;

- незаконна торговельна діяльність;

- порушення правил про валютні операції;

- порушення порядку заняття підприємницькою або господарською діяльністю;

- ухилення від подання декларацій про доходи;

- порушення законодавства з фінансових питань;

- ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов'язкових страхових внесків та порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування;

- порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи [8, с.322].

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [32, с.1].

До адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства можуть бути притягнуті посадові особи підприємств-податкоплатників, а також громадяни-підприємці.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності, згідно зі ст.14 КпАП [24, с.15] за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і суспільного порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить в їхні службові обов'язки.

В даний час діє ряд норм КпАП, про існування яких знають не всі платники податків і враховувати на практиці не завжди бажають податкові органи. Проте у відомчих документах, у тому числі Рекомендаціях із застосування адміністративних стягнень за порушення законодавства про оподаткування, доведених податковим органам листом ГДПІУ від 22.03.94р. № 04-115/10-1018 [39], зазначено, що застосування керівниками державних податкових інспекцій (адміністрацій) заходів для адміністративного впливу має здійснюватися в межах їхньої компетенції та у точній відповідності з чинним законодавством. І ніхто не може бути підданий заходам впливу в зв'язку зі здійсненням адміністративного правопорушення інакше, як на підставі й у порядку, встановленому законодавством [44, с.185].

2.3 Адміністративне стягнення, як міра адміністративної відповідальності за вчинення податкового правопорушення

Сутність адміністративної відповідальності виявляється в накладенні адміністративних стягнень на осіб, які вчинили протиправні дії або бездіяльність.

Адміністративне стягнення -- це визначена в законі міра покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального або фізичного характеру, яка застосовується щодо суб'єкта адміністративного проступку за його протиправне діяння.

Адміністративні стягнення характеризуються тим, що несуть в собі елементи репресивного (карального), виховного та запобіжного характеру, як це випливає із ст. 23 КпАП. Крім того, вони мають за мету захист громадської безпеки, власності, встановленого порядку управління та інших суспільних відносин. Кожне адміністративне стягнення -- це несприятливі юридичні наслідки, це покарання за шкоду, завдану проступком суспільним відносинам [1, 441].

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23 Кодексу України про адміністративні правопорушення) [24, с.20-21].

Передбачені в КпАП адміністративні стягнення слід класифікувати за наступними критеріями:

а) характером впливу на особу;

б) порядком застосування;

в) дією в часі;

г) суб'єктами застосування.

В юридичній літературі прийнято всі стягнення, які накладаються в адміністративно-правовому порядку, залежно від характеру впливу на особу поділяти на особисті, майнові та змішані -- особисто-майнові, а також на ті, що мають тільки виправно-виховний вплив, і ті, що поряд з виховним впливом виключають можливість вчинення подібних правопорушень в майбутньому даною особою.

Ті стягнення, які спрямовані безпосередньо на особу правопорушника, прийнято називати особистими. Це попередження та адміністративний арешт. Майновими вважаються штраф, виправні роботи, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також конфіскація предмета, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення.

Особисто-майновим стягненням можна вважати позбавлення спеціального права. Адже через позбавлення права (наприклад, права керування транспортними засобами) держава впливає на особу, позбавляючи її як об'єктивного права, наданого раніше, так і матеріальних благ, які вона могла б отримати (влаштуватися на роботу, пов'язану із керуванням транспортним засобом, або керувати транспортним засобом, що належить особі на праві приватної власності тощо).

До адміністративних стягнень, що мають виправно-виховний вплив, належать попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт. Оплатне вилучення предмета, конфіскація та позбавлення спеціального права належать до адміністративних стягнень, які створюють умови для виключення можливостей вчинення даною особою відповідного виду правопорушень. Наприклад, після конфіскації зброї і бойових припасів особа не в змозі вчинити адміністративне правопорушення, передбачене ст. 174 КпАП, а саме: стрільбу з вогнепальної, холодної, метальної чи пневматичної зброї у населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку.

За порядком застосування ст. 25 КпАП виділяє основні і додаткові адміністративні стягнення. Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Усі інші адміністративні стягнення можуть застосовуватися тільки як основні.

За дією в часі відносно впливу на правопорушника стягнення можуть бути разовими (попередження, штраф, конфіскація, оплатне вилучення предмета) і тривалими -- арешт (до 15 діб), позбавлення прав (до 3 років), виправні роботи (до 2 місяців).

За такою ознакою, як суб'єкти застосування, адміністративні стягнення поділяються на:

а) ті, що застосовуються лише судом (суддею), -- конфіскація, адміністративний арешт, виправні роботи;

б) ті, що можуть застосовуватись іншими органами адміністративної юрисдикції (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, позбавлення спеціального права).

Адміністративні стягнення в ст. 24 КпАП викладені у відповідному порядку, що відображає зростання від незначних (попередження) до більш значних (конфіскація) та до суворих стягнень, -- виправних робіт та адміністративного арешту.

Враховуючи зміни, які відбуваються у суспільстві, передусім перебудову економіки, становлення ринкових відносин, запровадження адміністративної відповідальності юридичних осіб, проект нового КпАП передбачає нові види адміністративних стягнень, наприклад громадські роботи, скасування реєстрації юридичної особи, позбавлення ліцензії на певний вид підприємницької діяльності тощо [1, 443].

Статтею 24 КпАП за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

попередження;

штраф;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

виправні роботи;

адміністративний арешт.

Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: виховання осіб, що вчинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеною за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки [35, с.126].

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів управління, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути справедливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

До іноземців та осіб без громадянства відповідно до частини четвертої ст. 24 КпАП та ст. 32 Закону України “Про правовий статус іноземців” може застосовуватися такий захід, як адміністративне видворення за межі України.

Як правило, попередження встановлюється за адміністративний проступок у санкції норми, що передбачає відповідальність за нього, як альтернатива більш серйозному стягненню і застосовується як самостійна міра покарання за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики (ст.26 КпАП). Зміст попередження як міри адміністративного стягнення полягає в офіційному, від імені держави, осудженні протиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі.

Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного оформлення у вигляді винесення письмової постанови, що відповідає вимогам ст.283 КпАП . Поряд із цим законодавець передбачає можливість фіксації попередження в іншій установленій законом формі [26, с.299].

Стаття 306 КпАП, що регулює порядок виконання постанови про винесення попередження, водночас передбачає порядок винесення адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушень, передбачених статтями 116 (порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті й маломірних суднах), 1162 (порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах), 117 (порушення правил користування річковими і маломірними суднами), 125 (інші порушення правил дорожнього руху), частиною першою статті 127 (непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху), уповноважуючи Міністерство внутрішніх справ України або Міністерство транспорту України встановлювати способи оформлення такого попередження. Такою формою є фіксування в талоні попереджень порушень водіями транспортних засобів правил дорожнього руху.

Попередження як захід адміністративної відповідальності (тобто як адміністративне стягнення) слід відрізняти від попередження як заходу адміністративно-запобіжного. Незважаючи на однакову назву цих заходів та загальне призначення бути заходами адміністративного примусу, ці заходи відрізняються як за правовою природою, так і за правовими наслідками їх застосування.

Адміністративне стягнення -- це адекватна шкоді, завданій правопорушенням, оцінка, що виявляється в реагуванні не будь-якого правоохоронного органу, а уповноваженого органу адміністративної юрисдикції на проступок. Попередження -- запобіжний захід, який не має процесуального оформлення і пов'язаний з проявами, які не є завершеними адміністративними проступками.

Попередження як адміністративне стягнення тягне за собою відповідні правові наслідки. По-перше, особа, якій винесено попередження, вважається протягом року такою, що притягувалася до адміністративної відповідальності, і це має значення особливо при її притягненні до кримінальної відповідальності за злочини, при кваліфікації яких враховується характеристика особи, що їх вчинила, в тому числі притягнення її до адміністративної відповідальності. По-друге, при повторному вчиненні протягом року однорідного правопорушення, за яке особа була піддана стягненню у вигляді попередження, накладення такого стягнення вважається обставиною, що обтяжує відповідальність [1, с.444].

Відповідно до статті 27 КпАП штраф - це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених законодавством України.

Така редакція ст. 27 КпАП була дана Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу” від 07.02.1997 р.

До цього часу вже у цій статті визначилися граничні суми штрафів на громадян до 50 руб., на посадових осіб -- до 100 руб. Однак декриміналізація деяких злочинів з переведенням їх законодавцем у розряд адміністративних проступків та поява нового законодавства, яке особливо регулювало економічні відносини, потреба їх оперативного й ефективного захисту спричинили збільшення штрафів, що накладаються в адміністративному порядку. Тому зараз у визначенні поняття штрафу законодавець не встановив граничні його розміри.

Однак, вказавши на суб'єктів, на яких ці штрафи накладаються, він невиправдано звузив сферу їх застосування і породив колізії в законодавстві, оскільки в нормах законодавчих актів з окремих питань (незважаючи на визначення в новій редакції статті 27 КпАП) передбачив можливість застосування штрафів щодо юридичних осіб [1, с.445].

Штраф - адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку (органами адміністративної юрисдикції), або в судовому (адміністративно-юрисдикційні повноваження міських і районних судів).

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф - домінуючий вид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень [26, с.300]

Розмір штрафу залежить від конкретного виду податкового правопорушення, а по видах правопорушень від розміру збитку, який поніс бюджет в результаті здійснення особою, на яку покладається відповідальність, протиправного діяння [25, с.96].

При здійсненні однією особою два і більш податкових правопорушень використовується принцип складання, тобто податкові санкції стягаються за кожне правопорушення окремо без поглинання менш строгої санкції строгішої.

Сплата штрафу, не звільняє платника податків від виконання зобов'язань перед бюджетом у вигляді податку і пені у разі прострочення платежу. Черговість платежів встановлюється Цивільним Кодексом України [37, с.87].

Оплатне вилучення (ст.28 КпАП) застосовується тільки щодо предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднього об'єкта адміністративного правопорушення [26, с.303]. Законодавець, передбачаючи цей вид адміністративного стягнення, ставив за мету виключити володіння предметом, який перебуває у власності громадянина або іншої фізичної особи, однак суб'єкт правовідносин володіє цим предметом з порушенням встановлених правил. Це стягнення може бути як основним, так і додатковим і полягає у примусовому вилученні предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного правопорушення. Щоправда, законодавець передбачає оплатне вилучення тих предметів, що є безпосередніми об'єктами правопорушення. Оскільки об'єктом правопорушення предмет не може бути (об'єктом можуть бути суспільні відносини, які складаються щодо такого предмета), то сам матеріальний предмет може тут виглядати як предмет адміністративного проступку.

Законодавець також передбачив наступну після вилучення реалізацію предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації цього предмета. Порядок застосування вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються законодавством України. Цей вид стягнення передбачений у санкціях статті 121, 130, 133, 1661, 191, 193.

Конфіскація предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Однак ст. 29 КпАП застерігає, що це загальний підхід до конфіскації.

Адміністративна конфіскація має специфічний характер. На відміну від конфіскації, що передбачена у Кримінальному кодексі України (КК) (ст. 59), за нормами адміністративного права можуть бути конфісковані не будь-які предмети, а лише ті з них, які безпосередньо пов'язані із вчиненням проступку. Конфісковано може бути лише предмет, який був знаряддям вчинення проступку або об'єктом (предметом), щодо якого вчинено проступок.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КпАП та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (ст.33 КпАП ).

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи по яких одночасно розглядаються одним і тим самим органом ( посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої внаслідок серйознішого правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано і додаткове, передбачені статтями про відповідальність внаслідок будь-якого учиненого правопорушення.

Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше, як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення. У разі відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення стягнення може бути накладене не пізніше як через місяць із дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Якщо особа, піддана адміністративному стягненню протягом року з дня закінчення його виконання не вчинила нового правопорушення, то вважається, що вона не була піддана такому стягненню [8, с.311-317].

Термін давності стягнення податкової санкції встановлений в 3 місяці з дня виявлення податкового правопорушення і складання відповідного акту.

На керівників і інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, що не виконують вказані вимоги державних податкових інспекцій і їх посадових осіб накладається адміністративний штраф в розмірі від 5 до 10 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, здійснені особою, яка протягом року було піддано адміністративному стягненню за відповідне правопорушення, - від 10 до 15 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (п.11 ст.11 Закону України “Про Державну податкову службу в Україні”) [17, с.22-23].

КпАП встановлено відповідальність, зокрема, за адміністративні правопорушення в сферах охорони праці і здоров'я населення, торгівлі, громадського харчування, надання послуг, фінансів і підприємницької діяльності, стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації, земельних відносин, соціального, пенсійного страхування, ціноутворення тощо.

Крім того, передбачено відповідальність за порушення порядку проведення розрахункових операцій та готівкового обігу; неподання або несвоєчасне подання фінансової та статистичної звітності; порушення законодавства про працю, охорону здоров'я, зайнятість населення, захист прав споживачів, вимоги пожежної безпеки [32, с.2-4].

Відповідно до закону рішення про накладення адміністративного стягнення спричиняє за собою для винного певні правові наслідки. Так, повторне протягом року здійснення посадовою особою підприємства, установи і організації однорідного правопорушення, за яку особу вже піддавалося адміністративному стягненню, визнається однією з обставин, обтяжливих відповідальність за адміністративне правопорушення.

Триваючим адміністративним порушенням податкового законодавства слід вважати діяння, здійснене шляхом дії або бездіяльності, зв'язане з подальшим тривалим невиконанням обов'язків, покладених на винного законодавством України про податки під загрозою адміністративного покарання [33, с.141].

Низку складів адміністративних правопорушень закріплено у п. 11 частини першої ст. 11 закону України “Про державну податкову службу в Україні” [17, с.22] за вчинення яких передбачено накладення адміністративних штрафів:

на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, винних у відсутності податкового обліку або веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні аудиторських висновків, передбачених законом, а також платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за відповідне правопорушення, - від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, які не виконують перелічених у пунктах 2-5 частини першої ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” вимог посадових осіб органів державної податкової служби, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які виплачували доходи, винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), у перекрученні даних, у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державних податкових інспекцій за встановленою формою відомостей про доходи громадян, - у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, чинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з зазначених правопорушень, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на громадян, винних у неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи у включенні до декларацій перекручених даних, у відсутності обліку або неналежному веденні обліку доходів і витрат, для яких встановлено обов'язкову форму обліку, - від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, винних у протидіях посадовим особам органів державної податкової служби, зокрема у недопущенні їх до приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності та одержання доходів, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством, - від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії, чи здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, - від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені громадянином, якого протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з зазначених правопорушень, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ці фінансові санкції застосовуються щодо податків, інших платежів, за якими встановлено обов'язкове подання органам державної податкової служби податкових декларацій, розрахунків. Рішення про застосування фінансових санкцій приймаються у термін не пізніше десяти днів із дня складання акта перевірки.

У разі незгоди суб'єкта оподаткування з рішенням податкового органу про безспірне стягнення коштів таке стягнення може бути припинено терміном на тридцять днів вищестоящим органом державної податкової служби [41, с.318].

Більшість адміністративних штрафів в податкові сфері сьогодні накладається судами. Тобто постанови (рішення) по справах про відповідні правопорушення виносять суди (не господарські, а загальної юрисдикції). В загальному випадку постанова районного, районного в місті, міського або міськрайонного суда є остаточною та оскарженню не підлягає - за винятком випадків, зазначених у статті 294 КпАП (коли постанову суду може бути скасовано або замінено головою вищого за рівнем суду або за протестом прокурора самим суддею, який виніс постанову).

Щодо оскарження в податковому органі, то розгляд скарг платників податків на постанови про накладення адміністративних стягнень здійснюється відповідно до загального Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями, затвердженого наказом ДПАУ від 11.12.96 р. № 29, із змінами та доповненнями [46, с.8].

податкове правопорушення адміністративна відповідальність

ВИСНОВОК

В результаті багаторічних дискусій про концепцію реформування податкової системи України була визнана пріоритетність кодифікування українського податкового законодавства. У суспільстві досягнуте розуміння, що, нестійка податкова система підриває основу бюджетної системи країни, провокує політичну нестабільність і соціальну напруженість.

Комплексні перетворення, направлені на впорядкування і раціоналізацію податкової системи, є в даний час загальновизнаною необхідністю. Їх успішна реалізація сприятиме оздоровленню фінансової системи і проведенню ефективної державної економічної політики.