Кримінальна відповідальність: поняття, ознаки, підстави
Сутність кримінальної відповідальності: поняття, момент виникнення і припинення та основні форми реалізації. Головні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони злочину. Вікові межі кримінальної відповідальності в Україні за Кримінальним Кодексом.
Рубрика | Государство и право |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 22.04.2012 |
Размер файла | 44,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
6) знаряддя - зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату. У передбачених КК України випадках вони виступають кваліфікуючими ознаками злочину. Якщо зазначені ознаки передбачені в конкретних статтях КК України як обов'язкові ознаки складу злочину, то їх відсутність свідчить про відсутність складу даного злочину.
Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони злочину є:
1) вина;
2) мотив злочину;
3) мета злочину.
Основною та обов'язковою для кожного злочину ознакою суб'єктивної сторони є вина. Її відсутність завжди означає відсутність в діях особи складу злочину. Заподіяння шкоди без вини (коли особа, завдаючи своїми діяннями суспільно небезпечні наслідки, не передбачає і за обставинами справи не може передбачити настання таких наслідків) називається казусом.
Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину. Мотив злочину - це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а його мета - це той уявний результат, якого домагався винний, коли скоював злочин. Мотив і мета у разі передбачення їх у статтях Особливої частини КК України визнаються обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони складу злочину.
Ч. 2 ст. 2 КК України відтворює основний зміст принципу презумпції невинуватості, закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції України. Цей принцип головним чином стосується процесуальних аспектів, проте правило, яке ним закріплене, має важливе значення і при застосуванні норм матеріального кримінального права.
Із змісту ч. 2 ст. 2 КК України також випливає, що питання кримінальної відповідальності особи може вирішувати тільки суд. Однак у даному випадку йдеться лише про остаточні рішення з цих питань, а саме про визнання особи винною та призначення їй покарання за вчинений злочин. Що ж стосується попередніх рішень, які приймаються у процесі кримінального судочинства (як-от рішення про пред'явлення обвинувачення та застосування до обвинуваченого запобіжного заходу), то деякі з них згідно з КПК України можуть прийматися та санкціонуватися не лише судом, а й слідчим чи прокурором.
Ч. З ст. 2 КК України є реалізацією у кримінальному праві положення ч. 1 ст. 61 Конституції України про те, що "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення". Відповідно до цих норм не допускається повторне притягнення до кримінальної відповідальності як тоді, коли особа вже зазнала раніше покарання за той самий злочин, так і тоді, коли за цей злочин у першому разі вона була виправдана. Ч. З ст. 2 КК України поширюється і на випадки, коли особа з тих чи інших підстав була безумовно звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання.
Положення ч. З ст. 2 КК України застосовується і тоді, коли за той самий злочин особу було раніше притягнуто до кримінальної відповідальності, покарано, виправдано чи звільнено від покарання в іншій країні.
Ч. З ст. 2 КК України не стосується тих випадків, коли згодом вироки та інші рішення судів у кримінальних справах на законних підставах скасовуються чи змінюються судами вищого рівня, а рішення слідчих чи прокурорів (зокрема, про закриття кримінальної справи) - прокурором чи судом. Не можуть вважатися повторним притягненням до кримінальної відповідальності також і випадки уточнення, розширення обсягу раніше пред'явленого особі обвинувачення.
Отже, у правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правової, фактичної та формальної підстав. Вчинення злочину є фактичною підставою відповідальності, а склад злочину - основною правовою підставою кримінальної відповідальності. Формальною підставою кримінальної відповідальності є обвинувальний вирок суду.
Розділ 3. Межі кримінальної відповідальності
Всі, без винятку, науковці, які займалися проблемою меж кримінальної відповідальності, обумовлювали її вирішення через об'єктивний чи суб'єктивний підходи. Існуючу багатогранність думок, ідей та теорій про правову природу меж кримінальної відповідальності можна згрупувати у чотири основні концепції.
У кримінально-правовій науці набула поширення концепція “межі кримінальної відповідальності - межі санкції (покарання)”. Прихильниками цієї концепції є Ю.В. Баулін, М.І. Загородніков, О.Є. Лейст, К.Ф. Тихонов, А.Ф.Черданцев. Однак ця концепція не є загальновизнаною, оскільки чинний КК України розрізняє окремо інститут кримінальної відповідальності та окремо інститут покарання. З позиції законодавця ці інститути не тотожні.
Враховуючи погляди учених - теоретиків концепції “межі кримінальної відповідальності - межі кримінально-правових відносин” (Бажанов М.І., Горбуза А.Д., Ігнатов А.І., Марцев А.І.), Я. Соловій констатує, що кримінально-правові відносини є більш широким правовим явищем, ніж кримінальна відповідальність [9, с.6].
Найбільш обґрунтованою є позиція послідовників концепції “межі кримінальної відповідальності - межі обов'язку”, які розглядають межі кримінальної відповідальності крізь призму обмежень особистого, майнового чи іншого характеру, яких вимушено зазнає особа, визнана винною у вчиненні злочину (Брайнін Я.М., Воробєй П.А., Санталов А.І., Самощенко І.С., Коржанський М.Й., Матишевський П.С., Шаргородський М.Д.). Однак, на думку Я. Солов'я [10, с.6], зведення відповідальності тільки до обов'язку не відображає всієї специфіки меж кримінальної відповідальності, яка реалізується через кримінально-правові відносини.
Поза межами кримінально-правових відносин кримінальна відповідальність відокремлено існувати не може. Кримінальна відповідальність і кримінально-правові відносини взаємопов'язані.
Межі кримінальної відповідальності - це визначені кримінально-правовими нормами об'єктивні та суб'єктивні критерії конкретизації обсягу юридичного обов'язку винного з моменту вчинення злочину до повної реалізації індивідуально визначеної форми відповідальності у зв'язку із вимушеним зазнаванням передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правових наслідків вчиненого ним злочину, що покладаються на нього спеціальними органами держави. Найбільш важливим критерієм правильного визначення об'єктивних меж кримінальної відповідальності за чинністю кримінального закону в часі є принцип зворотної сили кримінального закону.
Межі кримінальної відповідальності дозволяють не обмежувати протидію злочинності примусовим впливом, переважно у формі кримінальної відповідальності за конкретні злочини, а й з урахуванням усіх важливих аспектів злочинності як соціального явища розробити та застосувати в такій протидії комплекс економічних, політичних, правових, виховних та інших заходів.
Об'єктивні межі кримінальної відповідальності за територіальним принципом просторової чинності кримінального закону полягають в тому, що всі особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК та імплементованих норм міжнародного права. Певних об'єктивних обмежень зазнає територіальний принцип чинності кримінального закону стосовно тих осіб, які користуються дипломатичним імунітетом.
Гуманізація кримінально-правової політики держави вимагає подальшого удосконалення норм КК України, що визначають межі кримінальної відповідальності неповнолітніх. Питання про критерії та межі кримінальної відповідальності неповнолітніх тісно пов'язане з аналізом закономірностей розвитку особистості та проблемою диференціації відповідальності в залежності від вікових меж. Визнання неповнолітніх 14-16-ти річного віку кримінально осудними за окремі злочини відповідає їх соціально-психологічному розвитку. Проте в цей період ще не наступає повної соціальної зрілості, що, безперечно, впливає на визначення об'єктивних меж цієї категорії правопорушників у порівнянні з дорослими. В зв'язку з цим, Я. Соловій вважає за доцільне у ст. 22 КК України встановити вікові межі кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 112, 116 КК України (за посягання на життя державного чи громадського діяча, за спричинення смерті в стані сильного душевного хвилювання) - з 16-річного віку, а не з 14-річного, як це передбачено в чинному КК, та доповнити ст. 22 КК частиною третьою такого змісту: „Не підлягає кримінальній відповідальності неповнолітня особа, яка хоча і досягла встановленого законом віку, але внаслідок психофізіологічного розвитку і соціальної незрілості не була здатна усвідомлювати фактичний характер і соціальний зміст своєї поведінки та її наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного чи виховного характеру» [12, с.87].
Цей автор пропонує також закріпити в чинному Кримінальному кодексі України, в розділі «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх», норму про загальні засади призначення примусових заходів виховного характеру та покарання неповнолітнім, що зумовлено значенням і специфікою кримінально-правової боротьби з правопорушеннями неповнолітніх, необхідністю чітко визначити правову регламентацію відступу від загальних правил кримінальної відповідальності. Регламентація загальних засад призначення примусових заходів виховного характеру та покарання неповнолітніх в одній нормі дає можливість показати на загальних принципах кримінальної відповідальності особливості кримінальної відповідальності саме цієї категорії осіб та звести в систему всі норми, що регулюють їх відповідальність, більш чітко конкретизувати її правові межі.
Крім того, теоретичний аналіз чинного кримінального законодавства, судової практики, а також теоретичних концепцій вітчизняних науковців дає підстави для висновку про недосконалість правових норм, що визначають межі кримінальної відповідальності при співучасті. В зв'язку з проблемою законодавчого визначення меж відповідальності за співучасть та із міркувань більш чіткої систематизації норм Загальної частини КК України в розділі «Співучасть у злочині» Я. Соловій пропонує зокрема доповнити ч.5 ст. 27 КК України текстом такого змісту: „Відповідальність за пособництво наступає тільки при вчиненні особливо тяжкого, тяжкого або злочину середньої тяжкості» [11, с.11].
Цей автор пропонує також частину 2 ст. 68 КК України подати в такій редакції: „При призначенні покарання співучасникам злочину суд, крім обставин, вказаних у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує характер (форму) співучасті, а також роль та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину»; доцільно у ч. 2 статті 31 - перше речення, після слів „або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчинюється» доповнити словами: „і якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено нанесення шкоди правоохоронним інтересам. Якщо дії організатора, підбурювача, пособника, направлені на відвернення злочину виконавцем, його не відвернули, суд розцінює ці дії як дійове каяття, а в разі вчинення виконавцем злочину невеликої тяжкості, суд вправі за цих умов звільнити інших співучасників від кримінальної відповідальності» [11, с.11].
Така конструкція норм про межі кримінальної відповідальності за співучасть у злочині, по-перше, дасть відповідь на ряд до сьогодення не вирішених чинним законодавством питань, по-друге, дозволить уникнути неоднозначних доктринальних тлумачень закону і, по-третє, дозволить правозастосовчим органам уникати помилок кваліфікації співучасті за обставин, що законодавчо не врегульовані, що в кінцевому підсумку буде сприяти зміцненню законності в боротьбі зі злочинами, що вчинюються у співучасті.
Характеризуючи в цілому існуючу в Україні законодавчу базу визначення меж кримінальної відповідальності як не цілком достатню для ефективної протидії злочинності, слід підкреслити, що вітчизняному кримінальному законодавству бракує цілісності, повноти, завершеності.
Висновки
злочин кримінальний відповідальність
1. Отже, кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, яка в юридичної літератури визнається як вид і міра примусового перетерпіння особою, що вчинила правопорушення, певних позбавлень державно-правового характеру, які передбачені законом. Правопорушення, як один із різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за які зобов'язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення і перевиховання.
2. Кримінальна відповідальність - це вимушене перетерпіння особою, що вчинила злочин, державного засудження, а також позбавлень особистого, майнового або іншого характеру, які передбачені кримінальним законом і покладаються на винного спеціальними органами держави. Поняття кримінальної відповідальності відповідає родовим рисам юридичної відповідальності і разом з тим характеризується своїми видовими рисами.
3. Поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави. Така взаємодія врегульована нормами кримінального права і тому протікає в межах певних правовідносин, які називаються кримінально-правовими відносинами.
4. Кримінальне покарання не переслідує мети відплати злочинцю. Основне його призначення в тім, щоб виправити, перевиховати правопорушника, попередити здійснення їм нових злочинів. Якщо для досягнення цих гуманних цілей немає необхідності застосовувати дуже строгі заходи кримінально-правового впливу закон передбачає можливість зм'якшення участи засудженого аж до повного звільнення його від покарання.
5. З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею і державою виникають певні юридичні відносини, внаслідок яких у такої особи і держави виникають взаємні права і обов'язки. Злочинець зобов'язаний бути засудженим за вчинений злочин, а також перетерпіти позбавлення і обмеження, передбачені кримінальним законом. Держава має право засудити злочинця і вчинений ним злочин, а також обмежити його правовий статус строками давності притягнення до кримінальної відповідальності і строками погашення чи зняття судимості, і зобов'язана забезпечити правильну кваліфікацію скоєного, призначити покарання в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного, особи винного, а також обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність, та ін.
6. Кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох формах: в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження; в формі перетерпіння винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється; в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження і позбавлень або обмежень особистого, майнового чи іншого характеру, що складають зміст покарання, призначеного йому судом.
7. Кримінальний кодекс України визначає підставою кримінальної відповідальності вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину.
Список використаної літератури
1. Брайнін Я.М. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве / Я.М. Брайнiн. - М.: Юрид. литература, 1963. - 275 с.
2. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні / В.М. Бурдін. - К.: Атіка, 2004. - 240 с.
3. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення у вину: Монографія / П.А. Воробей. - К.: Вид-во НАВС України, 1997. - 184 с.
4. Ємельянов В. Кримінальна відповідальність за злочини терористичної спрямованості проти державних діячів / В. Ємельянова // Право України. - 2000. - № 1. - С. 98 - 100.
5. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/
6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. - 416 с.
7. Кримінальне право України: Підручник / за ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 512 с.
8. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://rada.gov.ua/.
9. Кримінально-процесуальний кодекс України // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://rada.gov.ua/.
10. Ліпкан В. Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність за тероризм / В. Ліпкан // Право України. - 2000. - № 3. - С. 77-81.
11. Луценко Ю.В. Проблемні питання сутності кримінальної відповідальності - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=327
12. Мельничок В.М. Кримінально-правове обґрунтування як підстава реалізації кримінальної відповідальності / В.М. Мельничок // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2008. - Випуск 461. Правознавство. - С.93-97.
13. Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Постанова Пленуму Верховного Суду № 5 від 26 березня 1999 р. // Вісник ВСУ. - 1999. - № 3. - С. 11-16.
14. Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1971-2002. - К., 2003. - С.490.
15. Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та іншу антигромадську діяльність: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1983 р. // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://rada.gov.ua/.
16. Соловій Я.І. Межі кримінальної відповідальності. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук / Я.І. Соловій. - К., 2004. - 16 с.
17. Соловій Я.І. Теоретичні обґрунтування гуманізації вікової осудності неповнолітніх / Я.І. Соловій // Проблеми гуманізації підготовки працівників ОВС в умовах Європейської інтеграції: тези доп. міжнар. наук.-практ. конференції. - К.: НАВСУ, 2003. - С. 86 - 92.
18. Соловій Я.І. Щодо визначення меж кримінальної відповідальності / Я.І. Соловій // Право України. - 1995. - №12. - С. 52 - 54.
19. Соловій Я.І., Коржанський М.Й. Об'єктивні межі кримінальної відповідальності / Я.І. Соловій, М.Й. Коржанський // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1998. - №2. - С. 44 - 51.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття кримінальної відповідальності. Основний зміст кримінальної відповідальності. Форми реалізації кримінальної відповідальності. Підстави кримінальної відповідальності. Сучасні проблеми доповнень до поняття кримінальної відповідальності.
курсовая работа [30,2 K], добавлен 24.02.2002Дослідження поняття та ознак кримінальної відповідальності. Єдина підстава кримінальної відповідальності, її фактичні та юридичні сторони. Форми її реалізації: призначення покарання, правова природа та підстави звільнення від нього та від його відбування.
курсовая работа [68,4 K], добавлен 22.03.2015Аналіз проблем правового регулювання кримінальної відповідальності держави, розробка обґрунтованих пропозицій для його вдосконалення. Визначення кримінальної відповідальності: суперечки щодо поняття. Підстави притягнення до кримінальної відповідальності.
курсовая работа [50,1 K], добавлен 01.02.2015Поняття й ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, визначення його внутрішнього змісту. Встановлення мети і форми вини: умисел чи необережність. Дослідження змісту суб’єктивної сторони злочину за кримінальним законодавством України, Франції, Німеччини.
курсовая работа [74,4 K], добавлен 14.02.2017Поняття і ознаки юридичної відповідальності, її співвідношення з іншими заходами державного примусу. Підстави, принципи і функції юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності, застосування кримінальної та адміністративної відповідальності.
курсовая работа [49,2 K], добавлен 11.09.2014Поняття конституційної відповідальності та її ознаки, логічні підстави класифікації на види, підстави та передумови виникнення. Ознаки конституційно-правових деліктів. Специфічний порядок реалізації, що притаманний матеріальній відповідальності.
курсовая работа [43,2 K], добавлен 09.05.2016Аналіз проблем правового регулювання кримінальної відповідальності держави. Суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, на які було здійснено протиправне посягання. Підстави притягнення до кримінальної відповідальності.
курсовая работа [52,3 K], добавлен 09.03.2015Правові основи інституту кримінального права України - звільнення від кримінальної відповідальності. Правові наслідки і види звільнення від кримінальної відповідальності. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.
курсовая работа [137,3 K], добавлен 06.12.2008Поняття звільнення від кримінальної відповідальності в Україні. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку: з дійовим каяттям; з примиренням винного з потерпілим; з передачею особи на поруки; зміною обстановки; закінченням строків давності.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 11.02.2008Склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України - "Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки", як підстава кримінальної відповідальності. Узагальнення пропозицій щодо необхідності вдосконалення даної кримінальної норми.
статья [29,5 K], добавлен 31.08.2017