Проблеми правового регулювання захисту економічної конкуренції

(колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, у створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації [6].

Зазначені дії порушують положення ст. 25 Господарського кодексу України: Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку [2] .

Виходячи з цього положення, орган державної влади не має права надавати жодній з конкуруючих сторін додаткові переваги, підтримку або, навпаки, обмежувати когось з них у будь-яких аспектах їхньої діяльності (можливості ціноутворення, придбання сировини і матеріалів, ринки реалізації продукції, що використовуються, тощо).

Необхідність заборони антиконкурентних дій органів державної влади, місцевого самоврядування зумовлена тим, що при переході до ринку важливого значення набуває своєчасне виявлення та запобігання будь-яким посяганням з боку державних органів на свободу підприємницької діяльності. Практика показує, що спроби суб'єктів підприємницької діяльності щодо розширення економічної самостійності отримують опір з боку окремих органів державної влади. Нерідко свобода діяльності, самостійність, права і законні інтереси підприємців притискаються державними органами як організаційно, так і фінансово-економічно.

Відповідно до Закону правопорушеннями визнаються дії органів державної влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського управління та контролю, що призвели або можуть призвести до недопущення, істотного обмеження або усунення конкуренції чи обмеження свободи підприємницької діяльності. Такі дії вважаються неправомірними, оскільки вони створюють дискримінаційні або виняткові умови для діяльності деяких учасників підприємницької діяльності, що веде до обмеження конкуренції. До них відносяться вчинки, які спонукають підприємців чинити певні дії або, навпаки, містять заборону їх здійснення, зокрема заборону певних напрямків і видів діяльності; вказівки щодо вчинення дій на шкоду інтересам підприємців, створення необґрунтованих перешкод при реєстрації підприємців або, навпаки, неправомірне надання їм пільг [67, с.28].

Одним із типових різновидів антиконкурентних дій органів державної влади є примушування підприємців вступати до господарських об'єднань. Нерідко трапляються і факти встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший, що є одним із проявів

регіонального монополізму. Причому іноді шляхом видання підзаконних нормативних актів місцеві органи державної влади встановлюють такі заборони та економічні санкції за вивіз підприємцями продукції за межі регіону. Ці незаконні дії не тільки значною мірою обмежують свободу підприємницької діяльності, але й ведуть до руйнування або заподіяння відчутної шкоди міжрегіональним господарським зв'язкам, сприяючи відокремленню регіонів.

Як свідчить практика, головною причиною антиконкурентних дій є об'єднання в особі одного органу функцій державного управління та господарської діяльності. За таких умов природним є бажання цих органів створити своїм підрозділам привілейовані умови в порівнянні з іншими підприємцями, які займаються аналогічною діяльністю.

Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління і контролю залишаються одним із найпоширеніших видів порушень антимонопольного законодавства. Це пояснюється повільними темпами відходу частини державних органів, особливо регіонального і місцевого рівня, а також різних об'єднань, від адміністративних методів керування, їх прагненням перекласти труднощі економічної кризи на плечі підприємців. Традиції командно-адміністративної системи, бажання частини керівників тримати під безпосереднім контролем діяльність підприємств незалежно від форм власності, правовий нігілізм, рецидиви якого все ще мають місце, призводить до обмеження законних прав деяких підприємців і наданню неправомірних переваг іншим, невиправданих заборон і обмежень

підприємницької діяльності.

Так, останнім часом найбільш поширеними дискримінаційними діями, що були викриті та припинені органами Антимонопольного комітету України, виявилось обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання і реалізації товарів, насамперед сільськогосподарської продукції,

продуктів харчування. Порушення виявлені майже у всіх регіонах України.

Органами Антимонопольного комітету, зокрема, виявлено і припинено низку випадків неправомірного адміністративного втручання у порядок укладання договорів між суб'єктами господарювання, що істотно обмежувало їхні законні права.

"У" міськвиконком своїм рішенням "Про стан і організацію торгівлі на колгоспних ринках м. "У" зобов'язав адміністрацію колгоспного ринку укладати договори на оренду помешкань тільки з організаціями, зареєстрованими у м. "У".

Рішенням міської ради "Про порядок торгівлі на території міста суб'єктів підприємницької діяльності, які не зареєстровані у м. "У" підприємства, установи, організації, не зареєстровані в м. "У", і фізичних осіб було зобов'язано реалізацію товарів проводити через торгові точки суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих у місті і на міських ринках, або придбати у виконкомі патент на право здійснення торгово-посередницької діяльності на території міста. Цим же рішенням суб'єктів підприємницької діяльності, які придбали об'єкти торгівлі шляхом викупу або за конкурсом, зобов'язано укладати договори на реалізацію товарів від суб'єктів підприємницької діяльності, не зареєстрованих у місті.

Такі дії "У" міської ради та її виконкому територіальним відділенням Антимонопольного комітету України кваліфіковано за п. 7 ст. 6 Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" як обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів.

Оскільки "У" міська рада проігнорувала розпорядження територіального відділення Антимонопольного комітету щодо приведення рішень у відповідність до вимог чинного законодавства, відділення Комітету подало позовну заяву в арбітражний суд області про визнання недійсними відповідних пунктів зазначених рішень. Позов задоволено.

Розпорядженням голови "П" райдержадміністрації "Х" області була запроваджена обов'язкова перевірка текстів бартерних угод та їх реєстрація в юридичному відділі райдержадміністрації. Бартерні угоди, укладені без відома райдержадміністрації, вважалися недійсними.

Головою "Ч" райдержадміністрації "Х" області було прийнято розпорядження "Про порядок укладення договорів на виконання сільгоспробіт та реалізацію продукції підприємствами району", яким передбачалося, що реалізація сільгосппродукції за межі області має здійснюватися за погодженням із райдержадміністрацією та обласним управлінням сільського господарства.

Внаслідок надання територіальним відділенням Антимонопольного комітету рекомендацій до зазначених рішень внесені відповідні зміни [67, с.30].

28 грудня 2002 року Комітет прийняв рішення № 422-р у справі № 23-26/90-01/26.13/70-02 (рішення Комітету), яким дії Міністерства аграрної політики України, Головної державної інспекції по карантині рослин України (Главдержкарантин) були визнані порушеннями конкурентного законодавства у виді антиконкурентних дій органів влади, а узгоджені дії Главдержкарантина і компанії «Р» (Ірландія) -- порушеннями конкурентного законодавства у виді антиконкурентних узгоджених дій.

Завдяки прийняттю цього рішення Комітет припинив спроби адміністративного втручання в конкурентні відносини, що мали метою розділ одного зі стратегічно важливих ринків товарів і послуг шляхом виділення його сегмента в окремий ринок і його штучну монополізацію.

Зазначене рішення Комітету створило перший у правозастосовчої практиці прецедент, коли той самий орган влади залучався до відповідальності за кілька порушень конкурентного законодавства: у виді антиконкурентних дій -- як власне орган влади й у виді антиконкурентних узгоджених дій -- як суб'єкт господарювання.

Це рішення було оскаржено в суді, розглянуто всіма судовими інстанціями і постановою Верховного Суду України від 23 грудня 2003 року визнано відповідному законодавству України. Висновку Судової палати по господарських справах Верховного Суду України, викладені в постанові Суду, установили ряд важливих положень щодо застосування норм конкурентних законів, що стали визначальними для подальшого формування судової практики в цій сфері [54, с.2-3].

Надзвичайно важливо оптимізувати обсяги господарської діяльності органів виконавчої влади відповідно до Указу Президента України «Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки». Певного прориву в цьому напрямі досягнуто, про що свідчить затвердження Кабінетом Міністрів України 12.12.02 Плану заходів з оптимізації обсягів господарської діяльності. Даний документ передбачає, зокрема, визначення критеріїв, за якими органи виконавчої влади можуть надавати платні послуги, розробку рекомендацій щодо поетапного скорочення номенклатури платних послуг органів виконавчої влади, розробку порядку визначення вартості й правил надання послуг органами виконавчої влади [64, с.11].

РОЗДІЛ ІІІ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНО - КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Зараз мало в кого викликає сумнiви той факт, що добросовiсна конкуренцiя - двигун економiки. Тому настiльки важливою для нашого суспiльства є дiяльнiсть Антимонопольного комiтету України, спрямована на її пiдтримку та захист.

Мабуть, найвiдомiший бiк дiяльностi Комiтету - припинення порушень антимонопольного законодавства.

З метою забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності у 2003 році Антимонопольним комітетом України вжито конкретних заходів, які дозволили забезпечити умови добросовісної конкуренції, більш справедливого та ефективного розподілу суспільного продукту і ресурсів, обмежити неправомірне використання ринкової влади, захистити права суб'єктів господарювання, споживачів, усунути порушення чесних звичаїв у підприємницькій діяльності на понад тисячі дев'ятистах товарних ринках. Кількість порушень законодавства про захист економічної конкуренції, виявлених і припинених органами Комітету у 2003 році, в 1,38 разу перевищила показник попереднього року, розмір відповідальності, застосованої до порушників законодавства про захист економічної конкуренції - у 2,2 разу, кількість заяв та звернень, розглянутих Комітетом - в 1,5 разу. Нормативну базу діяльності Комітету суттєво вдосконалило прийняття Верховною Радою України 20 листопада 2003 року Закону України “Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції”.

У 2003 році для забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції органами Комітету перевірено 1209 суб'єктів господарювання та 277 органів державної влади, органів місцевого самоврядування і органів адміністративно-господарського управління та контролю (у 2002 році - 867 суб'єктів господарювання та державних органів). Запроваджено постійний моніторинг становища на товарних ринках, які мають суттєвий вплив на соціально-економічну ситуацію в країні, зокрема, на ринках хліба та хлібобулочних виробів, ринках нафтопродуктів. На основі проведених досліджень було підготовлено Аналітичну доповідь Антимонопольного комітету щодо ситуації на продовольчих ринках, надіслану Президенту України, Прем'єр-міністру України, народним депутатам України. На основі поглибленого вивчення соціально-важливих ринків до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки та оборони України було внесено конкретні пропозиції стосовно розвитку ринків нафтопродуктів, житлово-комунальних послуг.

З метою сприяння запровадженню ефективних правил конкуренції, забезпечення сприятливих умов підприємницької діяльності органами Комітету в 2003 році опрацьовано 1836 проектів рішень та рішення державних органів. Внаслідок відмови у погодженні 123 зазначених документів, врахування у 215 випадках зауважень і пропозицій органів Комітету попереджена відповідна кількість випадків прийняття антиконкурентних рішень.

З метою запобігання недопущенню, усуненню чи обмеженню конкуренції внаслідок узгоджених дій суб'єктів господарювання органами Комітету розглянуто 77 заяв про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання, у 58 випадках надано згоду на узгоджені дії суб'єктів, в одному випадку у наданні дозволу відмовлено.

В порядку здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції в процесі приватизації у 2003 році органами Комітету було розглянуто з наданням висновків 88 приватизаційних документів, зокрема, планів приватизації, планів розміщення акцій.

Протягом 2003 року органами Комітету виявлено та припинено 2770 порушень антимонопольного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції і дій, що мають ознаки таких порушень (надалі - порушення).

За 2003 рік розмір фінансових санкцій, застосованих органами Комітету до порушників законодавства про захист економічної конкуренції, антимонопольного законодавства, та коштів, що підлягають ними сплаті на підставі рішень органів Комітету, склав 145 365,801 тис. грн.

Сума коштів, фактично сплачених порушниками законодавства про захист економічної конкуренції, антимонопольного законодавства на підставі рішень Комітету, за 2003 рік склала 47 839,388 тис. грн.

З них сума штрафів та пені, сплачених порушниками законодавства про захист економічної конкуренції, антимонопольного законодавства за 2003 рік, склала 2 140,285 тис. грн.

Сума відшкодованих збитків і шкоди, заподіяних внаслідок порушень законодавства про захист економічної конкуренції, антимонопольного законодавства, та незаконно одержаного прибутку, перерахованого до державного бюджету, склала 45 699,103 тис. грн.

Економічний ефект прийнятих органами Комітету рішень у вигляді різниці між коштами, які споживачі мали б сплатити у випадку тривання зловживань монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентних узгоджених дій, і фактичними витратами, яких вони зазнали, за 2003 рік склав понад 61 980 тис. грн.

За 2003 рік посадовими особами органів Комітету складено і надіслано до суду 147 протоколів про адміністративні правопорушення законодавства про захист економічної конкуренції, що у 2,45 більше, ніж у 2003 році (60 протоколів). Суддями судів прийнято 64 постанови про накладення адміністративних штрафів на порушників законодавства про захист економічної конкуренції (у 2002 році - 16 постанов).

Органами Комітету до правоохоронних органів протягом 2003 року надіслано 45 матеріалів про порушення законодавства, що містять ознаки злочину [46, с.3-4].

3.1 Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Розділ VIII Закону "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210-III) встановлює перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також і санкції за їхнє вчинення.

Згідно зі ст. 50 Закону № 2210-III порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:

1) антиконкурентні узгоджені дії;

2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

5) здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з ч. 5 ст. 10 Закону № 2210-III;

6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно зі ст. 16 Закону № 2210-III;

7) вчинення дій, заборонених згідно зі ст. 17 Закону № 2210-III;

8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно з ч. 2 ст. 18, ст. ст. 19 і 20 Закону № 2210-III;

9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 2210-III;

10) недотримання умов, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 22 Закону № 2210-III;

11) порушення положень, погоджених з органами Антимонопольного комітету України, установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна;

13) неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

17) надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

18) обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

20) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі ст. 21 Закону № 2210-III.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, установлену законом [6].

Виходячи зі змісту Закону України "Про захист економічної конкуренції", за порушення законодавства про захист економічної конкуренції можливо застосування засобів адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у вигляді штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, і примусового поділу монопольних утворень.

Загалом за порушення законодавства про захист економічної конкуренції до суб'єктів можуть бути застосовані такі форми відповідальності, як:

штраф (накладається на юридичних та фізичних осіб, групи суб'єктів господарювання);

примусовий поділ (застосовується до суб'єктів господарювання, що зловживають домінуючим становищем на ринку);

адміністративна відповідальність (керівників суб'єктів господарювання);

відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення конкурентного законодавства [68, с.661].

На сьогодні найбільше застосовується штраф як відповідальність за порушення антимонопольного законодавства. Прецедентів застосування примусового поділу в Україні наразі взагалі не існує. Водночас розмір штрафу визначається з урахуванням тяжкості допущеного порушення. Так, приміром, 7 жовтня 2003 р. внаслідок розгляду справи проти оператора кабельного телебачення м. Києва - компанії “Воля-кабель” Антимонопольний комітет України прийняв рішення про накладення на порушника штрафу в розмірі 17 000 грн. Однак в іншій справі, рішення по якій винесено 14 жовтня 2003 р., Антимонопольний комітет України застосував до порушників безпрецедентні для України санкції: на нафтотрейдерів ТОВ “Авіас” і ТОВ “Сентоза Ойл”, яких визнано винними в антиконкурентній змові, що призвела до монополізації ринку торгівлі світлими нафтопродуктами в м. Дніпропетровську, накладено штрафи в розмірі 52,374 млн. грн. та 46,403 млн. грн. відповідно. Та навіть такі великі розміри штрафних санкцій ще мало кореспондують зі ступенем відповідальності порушників антимонопольного законодавства у країнах ЄС. Так, концерн “Фольксваген” у 1998 р. оштрафований Єврокомісією на 102 млн. дойчмарок, а у 2001 р. - ще на 31 млн.; у Франції дев'ять фінансових установ оштрафовані на 200 млн. євро. Зрозуміло, що в Україні поки що немає підприємств з такими великими оборотами. Однак очевидним є те, що покарання має відповідати тяжкості вчиненого порушення [39, с.11-12].

Найбільш поширеною санкцією за порушення антимонопольного законодавства в Україні є накладення штрафів на підприємців Антимонопольним комітетом України.

Згідно зі ст. 52 Закону № 2210-III органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до ст. 1 Закону № 2210-III визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених ч. 4 ст.52 Закону № 2210-III.

Розміри штрафів диференційовані залежно від виду правопорушення.

Так, за антиконкурентні погоджені дії, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі накладаються штрафи у розмірі десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом [67, с.43].

Штрафи, які стягуються Антимонопольним комітетом України відповідно до ст. 52 Закону № 2210-III, слід відрізняти від стягнення штрафів як міри адміністративної відповідальності відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП). Їх відмінність можна простежити за декількома підставами. Вони розрізняються за суб'єктами правопорушення, на які накладаються штрафи. Штрафи відповідно до ст. 52 Закону № 2210-III застосовуються лише до суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а згідно з КпАП - до посадових осіб органів влади і управління, керівників підприємств, а також до громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (тобто до фізичних осіб - суб'єктів підприємництва). Відрізняються вони і за юрисдикційним органом, що накладає санкції. За ст. 52 Закону № 2210-III це - тільки Антимонопольний комітет і його органи, а стягнення штрафів як міра адміністративної відповідальності здійснюється у судовому порядку. Органами Комітету, що мають право накладати штрафи за порушення антимонопольного законодавства, є Антимонопольний комітет України як вищий колегіальний орган, постійно діюча колегія Антимонопольного комітету України, що створена у складі державних уповноважених, тимчасові адміністративні колегії, а також одноосібно - державні уповноважені, голови територіальних відділень.

У практиці при визначенні розміру штрафів органами Антимонопольного комітету враховуються: істотність впливу на конкуренцію на конкретному ринку, розмір незаконно отриманого прибутку, розмір збитків, заподіяних внаслідок неправомірних дій відповідача, повторність і тривалість порушення, поведінка підприємця після виявлення ознак порушення, фінансове становище відповідача й інші обставини.

Наслідки несплати штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, встановлені у п.5 ст.56 Закону № 2210-III: за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку [48, с.16].

Ст. 53 Закону № 2210-III передбачає таку специфічну санкцію, як примусовий поділ. Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі:

* неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

* наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка використовується суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим за шість місяців.

Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку [67, с.48].

Цивільно-правова санкція у вигляді відшкодування збитків передбачена у ст. 55 Закону № 2210-III. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її відшкодування.

Деякі порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть тягнути за собою відшкодування шкоди у подвійному розмірі -шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими п.п. 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону № 2210-III, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди [19, с.210].

Застосування санкцій органами Антимонопольного комітету України може бути оскаржене у судовому порядку.

Так, обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) звернулося до арбітражного суду області з позовом про стягнення з автотранспортного підприємства (далі - АТП) суми неправомірно отриманого прибутку і штрафу за це порушення.

В свою чергу АТП справило зустрічний позов про визнання недійсним постанови Відділення щодо застосування санкцій.

Рішенням арбітражного суду області в позові Відділенню відмовлено, а зустрічний позов задоволений у зв'язку з відсутністю в діях АТП порушень антимонопольного законодавства, зокрема абзацу 2 статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Постановою голови арбітражного суду області рішення залишене в силі.

Відділення не погодилося з рішеннями за справою, і звернулося в судову колегію Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов із заявою, в якій просило скасувати рішення і постанову арбітражного суду області, задовольнити його позов і відмовити АТП у задоволенні зустрічного позову. При цьому Відділення посилалося на пропуск АТП 30-денного терміну, встановленого вищеназваним Законом для оскарження постанов Відділення, а також на те, що зустрічний позов АТП за ст. 60 Арбітражного процесуального кодексу України не

підлягав розгляду спільно з основним, оскільки не пов'язаний із предметом суперечки.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила:

Перевірка дотримання АТП вимог антимонопольного законодавства, проведена Відділенням, виявила порушення абз. 2 ст. 4 згаданого Закону у вигляді нав'язування контрагенту за договором додаткових дискримінаційних умов, що не відносяться до предмета договору. За це порушення постановами Відділення на АТП нарахований штраф і запропоновано повернути неправомірно отриманий прибуток.

Як випливає з матеріалів справи, предметом укладених з АТП договорів підряду був вивіз побутового сміття з об'єктів замовників, ремонт і заміна контейнерів для вивозу сміття.

Тариф на ремонт контейнерів установлений наказом по АТП на підставі рішення міської ради за попереднім узгодженням із Міським управлінням житлово-комунального господарства, що відповідає вимогам ст. 23 Закону України "Про підприємства в Україні" і ст. 7 Закону України

"Про ціни і ціноутворення", тобто у встановленому порядку.

У зв'язку з цим арбітражний суд області правомірно дійшов висновку про відсутність у діяльності АТП будь-яких ознак нав'язування замовникам додаткових дискримінаційних умов, що не відносяться до предмета договору, і пов'язану з цим безпідставність застосування санкцій.

Не може бути прийняте до уваги і посилання Відділення на порушення 30-денного терміну на оскарження його постанови, встановленого пунктом 1 ст. 24 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" для звертання до арбітражного суду із заявою про скасування чи зміну цілком або

частково рішень органів Антимонопольного комітету, оскільки зазначений строк не є присічним.

У протилежному випадку таке трактування правової норми обмежувало б конституційне право АТП на судовий захист, гарантований Законами України "Про підприємства в Україні" та

статтею 1 Арбітражного процесуального кодексу України".

Необґрунтованим визнається також твердження Відділення про неправомірність спільного розгляду основного та зустрічних позовів, оскільки єдиною підставою їх виникнення з'явилося застосування Відділенням санкцій, накладених його постановами, що свідчить про наявність безпосереднього причинного зв'язку між позовними вимогами сторін у справі і про обґрунтованість їх об'єднання з метою спільного всебічного розгляду справи (ст. 60 Арбітражного процесуального кодексу України).

З урахуванням викладеного судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвалень, постанов не знайшла підстав для скасування або зміни рішень, що були прийняті по справі [54, с.2].

3.2 Відповідальність за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції

Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР (далі - Закон № 236/96-ВР) передбачає відповідальність за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2 - 4 Закону № 236/96-ВР.

Однак, названі безпосередньо в Законі дії не є винятковими діями, що кваліфікуються як недобросовісна конкуренція. В Законі немає обмеженого переліку видів протиправної поведінки, які визнаються недобросовісною конкуренцією. Таким чином, усяка поведінка, засіб конкурентної боротьби, які будь-яким чином суперечать звичаям чесної підприємницької практики, пов'язані з порушенням прийнятих на ринку норм і правил, що мають місце у відносинах між конкуруючими суб'єктами, можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією [67, с.59].

У Законі № 236/96-ВР визначено три види правопорушень:

* неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;

* створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

* неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці [5].

Одним з трьох видів правопорушень, зазначених у Законі № 236/96-ВР, є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання.

Аналіз недобросовісної конкурентної практики свідчить, що найбільш розповсюдженою категорією протиправних дій є незаконне використання чужої ділової репутації.

Неправомірне використання ділової репутації включає три склади правопорушень:

* неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

* неправомірне використання товару іншого виробника;

* копіювання зовнішнього вигляду виробу (глава 2 Закону № 236/96-ВР).

Згідно з листом Вищого арбітражного суду України від 15.05.97 р. № 01-8/167, виникнення передбачених законодавством наслідків неправомірного використання чужих позначень не ставиться у залежність від наявності вини підприємця та вчиненої такими діями шкоди [67, с.49].

Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції є другим видом правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією (глава 3 Закону № 236/96-ВР).

Закон називає вісім складів правопорушень, що відносяться до названого виду. Це:

* дискредитація суб'єкта господарювання;

* купівля - продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

* схилення до бойкоту суб'єкта господарювання;

* схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

* схилення суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом;

* підкуп працівника постачальника;

* підкуп працівника покупця (замовника);

* досягнення неправомірних переваг у конкуренції (ст. ст. 8 - 15 Закону № 236/96-ВР).

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці є третім видом правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією (глава 4 Закону № 236/96-ВР).

Він включає чотири склади правопорушень:

* неправомірне збирання комерційної таємниці;

* розголошення комерційної таємниці;

* схилення до розголошення комерційної таємниці;

* неправомірне використання комерційної таємниці.

Ці норми призначені для захисту контрактних і конфіденційних підприємницьких відносин і ґрунтуються на декількох основних положеннях: порушенні контракту або конфіденційності відносин, неналежному засобі встановлення комерційної таємниці та її розголошення; неправомірному розкритті її іншими особами. Конфіденційні відносини можуть існувати між підприємцем і його робітниками, між партнерами у підприємництві, між юридичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності і його службовими особами, а також між підприємцем та іншими комерційними і некомерційними контрагентами.

Згідно зі ст. 20 Закону № 236/96-ВР вчинення дій, визначених Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених законом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

За вчинення дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією, законодавством передбачені санкції, що мають різну галузеву приналежність [67, с.59-60].

Розмір штрафів і порядок їх обчислення залежить від суб'єкта правопорушення, а саме: чи є він суб'єктом господарювання, чи ні. Вчинення суб'єктами господарювання - юридичними особами та їх об'єднаннями дій, визначених Законом як недобросовісна конкуренція, тягне накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається

штраф. У разі якщо обчислення виручки суб'єкта господарювання неможливе або виручка відсутня, зазначені штрафи накладаються у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 21 Закону № 236/96-ВР).

Вчинення зазначених правопорушень юридичними особами, їх об'єднаннями та об'єднаннями громадян, що не є суб'єктами господарювання, тягне накладання штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 22 Закону № 236/96-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" вчинення дій, що визнаються цим Законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

Згідно із ч. 1 ст. 1643 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг або будь-якого маркірування товару, неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини або без такої.

Відповідно до ч. 2 ст. 1643 КпАП України умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, тягне за собою накладення штрафу від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Штраф від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян встановлений за отримання, використання і розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця ( ч. 3 ст. 1643 КпАП).

Цивільно-правовою санкцією за недобросовісну конкуренцію є відшкодування збитків. Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених Законом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним

законодавством України (ст. 24 Закону № 236/96-ВР).

Окрім вищезазначених санкцій галузевої приналежності, Законом "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачено дві спеціальні санкції за окремі види правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією. Однією з них є адміністративно-правова санкція - вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання (ст. 25 Закону № 236/96-ВР). Вона застосовується у разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, передбаченого статтею 4 Закону № 236/96-ВР, або факту копіювання виробів, передбаченого статтею 6 Закону № 236/96-ВР. Ця санкція означає безоплатне вилучення, в тому числі з обігу, товарів, що стали предметом недобросовісної конкуренції. Особливістю цієї санкції є застосування її лише у випадку, коли можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Згідно зі ст. 26 Закону № 236/96-ВР у разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням.

Таким чином, санкцією є спонукання порушника до провадження дій по офіційному спростуванню зазначених відомостей за його ж рахунок.

3.3 Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства

Відповідно до п.1 ст. 54 Закон № 2210-III за правопорушення, передбачені п.п. 13-16 ст. 50 Закону № 2210-III, посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

За правопорушення, передбачені п.п. 4, 13 - 16 ст. 50 Закону № 2210-III, посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

Адміністративна відповідальність передбачена ст. ст. 166№ - 1664 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП). Зловживання монопольним становищем на ринку і неправомірні угоди між підприємцями призводять до накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дискримінація підприємців органами влади і управління тягне за собою накладення

штрафу в розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень призводить до накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ухилення від виконання рішень Антимонопольного комітету та його територіальних відділень або несвоєчасне виконання їх рішень тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, до шістнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність за недобросовісну конкуренцію передбачена статтею 1643 КпАП. Незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця - тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ст. ст. 228, 229, 231, 232 Кримінального Кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Законом України „Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України” від 03.04.2003 р. N 669-IV Кримінальний кодекс України був доповнений статтею 228 („Примушування до антиконкурентних узгоджених дій”), а стаття 230 Кримінального кодексу України („Порушення антимонопольного законодавства”) була виключена.

Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22.05.2003 р. N 850-IV) Кримінальний кодекс України був доповнений статтею 229 („Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару”). Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення (ч.1 ст. 229 Кримінального кодексу України). Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення (ч.2 ст. 229 Кримінального кодексу України). Дії, передбачені частинами першою або другою статті 229 Кримінального кодексу України , вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, - караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Слід зазначити, що відповідно до примітки до ст. 229 Кримінального кодексу України матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян [4].

Кримінальна відповідальність передбачена за злочини, що порушують вимоги законодавства про збереження комерційної таємниці. Відповідно до ст. 231 Кримінального кодексу України умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що складають комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Умисне розголошення комерційної таємниці без

згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк (ст. 232 Кримінального кодексу України).

3.4 Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства передбачена Господарським кодексом України

Правовому регулюванню відповідальності суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства присвячена глава 28 Господарського кодексу України. Господарський кодекс України (далі - ГК) передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених статями 29-32 ГК України, а саме:

- зловживання монопольним становищем на ринку (ст. 29 ГК України);

- неправомірні угоди між суб'єктами господарювання (ст. 30 ГК України);

- дискримінація суб'єктів господарювання (ст. 31 ГК України);

- недобросовісна конкуренція (ст. 32 ГК України).

Виходячи зі змісту положень ГК України, за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства можливо застосування засобів адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також специфічних санкцій у вигляді штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом (ст.251 ГКУ), вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу) (ст. 253 ГКУ), вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання (ст. 254 ГКУ), а у разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, що визначені законодавством або цим рішенням (ст. 256 ГКУ).

Найбільш поширеною санкцією за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства в Україні є накладення штрафів на суб'єктів господарювання - юридичних осіб штрафів Антимонопольним комітетом України.

Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання - юридичних осіб за:

- вчинення таких дій, як зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірні угоди між суб'єктами господарювання, недобросовісна конкуренція, а також ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, відновлення первинного стану або зміну угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству;

- створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарювання, вступ одного або декількох суб'єктів господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв) та активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів, а також в оренду цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів без згоди на це Антимонопольного комітету України чи його органів у випадках, якщо законом передбачено необхідність одержання такої згоди;

- неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації, або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням.

Вчинення дій, визначених ГК України як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, що не є суб'єктами господарювання, тягне за собою накладення на них Антимонопольним комітетом України або його територіальними відділеннями штрафу в розмірі, передбаченому законом.

Таким чином, розглянуті положення ГК України дають підстави робити висновки, що ГК України не передбачає розміри штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, а лише відсилає до норм закону.