Конституційні права і свободи

1) освіта (Статті 43, 51, 53);

2) технічна, художня та наукова творчість (Ст. 54);

3) право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (Ст. 54);

4) право на використання здобутків культури та мистецтва (Статті 11, 54);

Право на освіту (ст. 53) громадян України є своєрідним ядром даної групи прав. У сучасних умовах освіта є однією з найважливіших умов всебічного розвитку особи і передумовою здійснення багатьох конституційних прав.

Зміст права на освіту в найзагальнішому вигляді становить собою гарантовану можливість громадянинові одержати середню загальну, середню професійну та виїду освіту в державних і комунальних учбових закладах.

Так, право на освіту охоплює практично всі основні види освіти. Зокрема, в Конституції зазначається, що держава забезпечує доступність і безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість загальної середньої освіти: надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безкоштовно здобувати вищу освіту в державних та комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою, зокрема у відповідних школах або класах, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства (ст. 53).

Учні та студенти мають право на забезпечення стипендіями, гуртожитками у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Післядипломна освіта (одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладах освіти) здійснюється закладами післядипломної освіти (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації та ін.) на договірних засадах з підприємствами і організаціями із врахуванням державного контракту (замовлення).

Свобода літературної, художньої наукової і технічної творчості (от. 54) має загальний характер, тобто цією свободою володіють усі громадяни, а не тільки особи творчих професій. Хоча творчі починання властиві всім видам праці, але найширше вони втілюються у сфері інтелектуальної, духовної діяльності, тому у ст. 47 Конституції України говориться, зокрема, що свобода творчості гарантується захистом інтелектуальної власності громадян, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності: право на результати інтелектуальної, творчої діяльності гарантується, зокрема, забороною використовувати або поширювати без згоди авторів результати їх інтелектуальної, творчої діяльності, за винятками, встановленими законом. Крім того, держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які опинилися за її межами (ст. 54).

Право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) реалізується за допомогою низки законодавчих актів, якими забезпечується право на вибір і зайняття інтелектуальною, творчою діяльністю, а також забезпечуються права інтелектуальної власності, авторські права і зв'язані з ними майнові права та моральні інтереси. Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури й мистецтва, винаходи, моделі. промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші здобутки інтелектуальної праці. Ці права гарантуються тим, що без згоди автора (власника) ніхто не може використовувати їх, крім винятків, визначених законом.

З метою захисту своїх прав особа, яка має авторське право, або будь-яку правомочність на твір, для посвідчення авторства на обнародуваний чи необнародува-ний протягом терміну охорони авторського права твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

6. Основні обов'язки громадян України

У першу чергу, треба підкреслити, що як форма та спосіб організації суспільства, держава несе відповідальність перед своїми громадянами, а також зобов'язана захищати їх, охороняти життя тощо (Статті Конституції 3, 27, 29, 59).

С другого боку, громадяни України теж мають обов'язкі відносно держави та один одного. До основних таких обов'язків належать:

1) захист держави та військова служба (35,65);

2) підтримка громадського порядку та загального миру (Ст. 35, 18, 37);

3) повага національної гідності інших осіб, укріплення дружби між націями та народами України (Ст. 35,37,10);

4) піклування батьків про дітей (Ст. 51);

5) піклування дітей про батьків (Ст. 51)

6) не спричиняти шкоди природі, історико-культурним пам'яткам, та відшкодовувати завдані збитки. (Ст. 66);

7) сплачувати податки і інші збори(Ст. 67);

8) дотримання вимог Конституції, законів України (Ст. 68);

9)шанувати її державні символи(ст.65).)

Обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни проголошується Конституцією України (ст. 65).

Захист своєї Вітчизни є не тільки правовою, а передусім моральною вимогою до кожного громадянина, моральним та загальним обов'язком. Неухильне виконання цього обов'язку передбачає захист країни, її населення, матеріальних та духовних цінностей, територіальної цілісності і суверенітету країни. Захист Вітчизни виражається у забезпеченні оборони й безпеки держави.

Оборона країни досягається за допомогою політичних, економічних, військових, соціальних, правових та інших заходів. Для оборони країни із застосуванням засобів збройної боротьби утворюються Збройні Сили та встановлюється військовий обов'язок громадян. Він є конкретним виявленням загального військового обов'язку захищати Вітчизну, але адресований конкретним, визначеним законом категоріям громадян. Основною формою виконання військового обов'язку є проходження військової служби. Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". На військову службу призиваються громадяни чоловічої статі у визначеному законом віці, які не мають права на звільнення або відстрочку від призову. Передбачається можливість вступу чоловіків та жінок на військову службу за контрактом. За ухилення від призову на військову службу встановлена кримінальна відповідальність.

Згідно із Законом України від 12 грудня 1997 р. "Про альтернативну (невійськову) службу", формою реалізації військового обов'язку є проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є державною службою поза Збройними Силами України чи іншими військами, що запроваджується замість проходження військової служби.

Право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов'язку мають громадяни України, які належать до діючих, згідно із законодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та службу в армії.

Обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки покладається Конституцією на своїх громадян Статтею 66, виходячи з необхідності духовного відродження України, надійного збереження та розумного використання її духовних цінностей і природних ресурсів.

Цей конституційний обов'язок конкретизований у низці законодавчих актів. Так, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" зобов'язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливові на стан навколишнього природного середовища. Якщо об'єктам природи заподіяна шкода, то розмір її визначається за сучасними таксами відносно об'єктів тваринного світу, лісів; за спеціальними методиками визначення збитків, заподіяних рибному господарству, водним ресурсам, а також внаслідок забруднення атмосферного повітря. В інших випадках розмір збитків визначається за фактичними витратами, необхідними для відновлення порушеного стану природних ресурсів.

Вимоги щодо охорони пам'яток історії та культури, які належать громадянам та розташовані на землях, наданих громадянам у користування, а також при здійсненні будівельних робіт, веденні розкопок і розвідок пам'яток археології та щодо інших випадків користування даного роду пам'ятками визначаються Законом України від 13 липня 1978 р. "Про охорону і використання пам'яток історії та культури". Цей закон встановлює, що особи, які завдали шкоди пам'яткам історії та культури або її охоронній зоні, зобов'язані відновити у попередньому стані пам'ятку або вказану зону, а при неможливості цього -- відшкодувати заподіяні збитки.

Чинне законодавство встановлює правило, за яким у разі відмови добровільно відшкодувати збитки, заподіяні порушеннями порядку використання і охорони природних ресурсів, пам'яток історії та культури, відповідні спори вирішуються в судовому порядку.

Обов'язок сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом

Одним із конституційних обов'язків громадян України є обов'язок кожного сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом (ст. 67 Конституції).

За допомогою податків держава забезпечує обороноздатність та безпеку громадян, розвиває економіку, освіту, науку, охорону здоров'я в інтересах всього суспільства.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування і використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначаються Законом України "Про систему оподаткування" (в редакції від 2 лютого 1994 р.).

Прибутковий податок населення сплачує на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 "Про прибутковий податок з громадян". Платникаіі податку є громадяни України, іноземні громадяни і ос би без громадянства.

Види місцевих податків і зборів, що сплачуютьі громадянами, їх розміри та порядок обчислення і на прями використання визначаються Декретом Кабінете Міністрів України від 20 травня 1993 р. "Про місцеві податки і збори".

Контроль за дотриманням податкового законодавства і правильністю обчислення, повнотою і вчасністю сплати податків, зборів та інших платежів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України, здійснюється державними податковими адміністраціями.

На підставі декларацій, документальних перевірок за місцем отриманих доходів податкові органи в разі встановлення порушень податкового законодавства вимагають їх усунення, а на громадян, винних у неподанні або невчасному поданні декларації про доходи чи включенні до декларацій спотворених даних та в інших випадках порушення податкового законодавства накладають адміністративні стягнення.

Обов'язок неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей

Загальний обов'язок додержуватися Конституції та законів -- одна з передумов формування в Україні правової держави.

Зокрема сформульований обов'язок держави у особі її представників дотримуватися Конституції та законів України у Статті 19. Це має принципове значення для підтримання балансу між державою та суспільством.

А також, закріплений у ст. 68 Конституції загальний обов'язок неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права й свободи, честь та гідність інших людей тісно пов'язаний з визначенням і поняттям юридичної відповідальності -- особливих, передбачених і врегульованих нормами права відносин між громадянами і державою, що виникають у разі і внаслідок правопорушення. Головна мета юридичної відповідальності -- охорона правопорядку і правове виховання людей.

Юридична відповідальність може бути (залежно від правопорушення) кримінальною, адміністративною, цивільною та дисциплінарною, що передбачається нормами відповідного законодавства. При цьому всі види юридичної відповідальності передбачають санкції за правопорушення, а правопорушник зазнає державного примусу (позбавлення волі, сплати штрафу, відшкодування збитків тощо).

Висновки

Розглянувши тему конституційних прав і свобод людини та громадянина можна зробити наступні висновки:

1. Конституційні права, свободи і обов'язки виражають безпосередньо відносини та зв'язки громадянина й держави, згідно з принципом "Дозволяється все, що не забороняється Законом". Інші норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадських організацій, або громадян між собою.

2. Вони з”являються не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з Конституції. При цьому саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.

3. Конституційні права, свободи й обов'язки не припиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не тільки від своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конституційних прав і свобод.

4. Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм змістом, і за своїм обсягом.

5.Більшість із особистих прав носять абсолютний характер тобто є не лише невід”ємним,ай такими ,що не можуть бути обмеженим.

6. Реальність конституційних прав, свобод і обов'язків забезпечується державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи, обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права. Наприклад, закріплене в Основному Законі України право на працю охороняється нормами трудового, сільськогосподарського, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

7. Соціальне призначення основних прав і свобод громадян визначається тим, що вони є показниками демократії, гуманізму й справедливості, і служать всебічному розвиткові і вихованню особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства і держави, функціонуванню всього державного і політико-правового механізму.

Виходячи з цього, права, свободи й обов'язки людини й громадянина, закріплені в Конституції України, їх широта, реальність, гарантованість виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи у суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, закладені в самому суспільному ладі. Вони -- показники зрілості суспільства, його досягнень. Весь перелік громадянських, економічних, соціальних, політичних і культурних прав, свобод та обов'язків має служити дальшому розвитку демократії й соціальному прогресові України.

Література

1 Конституція України

із змінами і доповненнями внесеними Законом Ураїни від 8 грудня 2004р. №2222- ІV - К., 1996р.

2 Конституційне право України: Навчальний посібник. Кравченко В.В. видавництво”Атака”2000р.

3 Загальна декларація прав людини.

1948р. Генеральна Ассамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини. (Док.ООН/РЕS/217 А).

4 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права( Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VІІІ ( 2148-08 ) від 19.10.73 )

5 Цивільний Кодекс України

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 )

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права

( Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VІІІ ( 2148-08 ) від 19.10.73 )

Размещено на Allbest.ru