Апеляційне провадження в Україні

Скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у цивільній справі або залишення заяви без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК України). Такі наслідки настають з підстав, передбачених статтями 205, 207, 310 ЦПК України.

Скасування рішення повністю або частково і закриття провадження у справі можливе за наявності підстав, повний перелік яких передбачений ст. 205 ЦПК України, а саме:

? якщо справа не підлягає розглядові в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1), тобто коли вона непідвідомча судовіабо якщо вимоги позивача мають не правовий характер. Підвідомчість суду цивільних справ позовного провадження визначається нормами матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Цивільний процесуальний закон встановлює лише загальні правила їх підвідомчості (ст. 15 ЦПКУкраїни) та наводить перелік підвідомчих справ окремого провадження (ст. 234 ЦПК України);

? якщо є таке, що набрало законної сили, ухвалене щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про укладення мирової угоди сторін (п. 2 ч. 1).

Зазначене правило відтворює правові наслідки набрання законної сили рішенням суду, його суб'єктивні та об'єктивні межі. Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті самі позовні вимоги, з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі вже встановлені судом факти;

? якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (п. З ч. 1);

? якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом (п. 4 ч. 1). Диспозитивний характер прав сторін, визначений можливістю розпоряджатися об'єктом спору і процесу, передбачає право позивача відмовитися від позову, асторін -- укласти мирову угоду (статті 174, 175 ЦПК України), що може бути реалізоване під час провадження справи у апеляційній інстанції. При прийнятті відмови позивачавід позову або при визнанні мирової угоди суд апеляційноїінстанції скасовує ухвалене рішення і закриває провадження у справі;

? якщо є рішення третейського суду, прийняте в межахйого компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Винятком з правила ст. 55 Закону України «Про третейські суди», коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявися неможливим.

Отже, наявність рішення третейського суду на реалізацію якого ухвалою судді було відмовлено у видачі виконавчого листа, не є підставою для скасування рішення районного (міського) суду, ухваленого у тотожній справі;

? якщо померла фізична особа, яка була однією зі сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 6 ч. 1). Це стосується спорів, що виникають з трудових правовідносин (поновлення на роботі), сімейних (стягнення аліментів) та ін. Права і обов'язки, пов'язані з такими правовідносинами, невід'ємні від особи померлого, а тому не переходять до спадкоємців. Якщо правонаступництво усправі неможливе, зникає потреба в ухваленні судового рішення, а коли воно було ухвалене, то підлягає скасуванню, а провадження у справі -- закриттю.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, сама по собі смерть фізичної особи -- сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для закриття провадження у справі з підстав п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (ч. 2 ст. 310 ЦПК України); провадження закривається, якщо ліквідовано юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі (п. 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК України).

Правові наслідки закриття провадження у справі визначені ч. 3 ст. 206 ЦПК України, за якими повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Скасування рішення і залишення заяви без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК України настає з підстав, передбачених ст. 207 ЦПК України:

? якщо заяву подано недієздатною особою (п. 1 ч. 1).

Можливість особисто здійснювати свої цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки у суді мають фізичні особи, які досягли повноліття, та юридичні особи (ст. 29 ЦПК України).

Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть виступати в суді особисто як сторона лише у справах, що виникають з угод, які вони згідно із законом мають право укласти самостійно. Однак і повнолітні громадяни можуть бути в судовому порядку визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами чи недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства. Тоді їх права і охоронювані законом інтереси захищають у суді їх законні представники -- опікуни чи піклувальники, яких суд може залучити до участі у справі.

Наслідком пред'явлення позову обмежено дієздатними чи недієздатними особами є відмова у його прийнятті. А помилково прийнятий судом позов має залишатися без розгляду. Такі правові наслідки настають і тоді, коли факти недієздатності чи обмеження у дієздатності будуть встановлені судом, який перевіряє справу в апеляційному порядку. Підставою для цього є лише рішення суду, що набрало законної сили, щодо зміни правового статусу даної особи (ст. 241 ЦПК України);

? якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 2 ч. 1).

Гарантією на здійснення права на судовий захист є закріплене у ст. 38 ЦПК України положення про те, що сторона, третя особа, суб'єкт захисту прав інших осіб, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Процесуальні представники самі мають бути дієздатними і мати відповідні повноваження на ведення справи у суді, що підтверджено належно оформленими документами, визначеними ст. 42 ЦПК України. Такі повноваження дають представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій (ст. 44 ЦПК України).

Якщо повноваження на ведення справи у представника відсутні, позовна заява не може бути прийнята до провадження суду. Суддя повинен повернути позовну заяву (п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК України). Помилково розпочате провадження призводить до залишення заяви без розгляду. Якщо ж у справі постановлене судове рішення, суд апеляційної інстанції скасовує його і залишає заяву без розгляду. У випадку повторної неявки у судове засідання позивача за викликом суду без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (п. 3).

Цивільним процесуальним засобом, що забезпечує реалізацію права сторін на участь у судових засіданнях, де розглядається їх справа, є покладений ст. 169 ЦПК України на суд обов'язок відкласти розгляд справи у разі відсутності даних про вручення їм повісток або коли їх неявка викликана причинами, визнаними судом поважними та ін.

Відкладаючи справу, суд переносить її розгляд на інший строк, забезпечуючи сторонам можливість взяти участь у судовому засіданні. Така можливість у свою чергу забезпечується правом сторін одержати від суду повідомлення про день, час і місце проведення нового судового засідання. Порушення цього правила створює безумовну підставу для визнання рішення у справі незаконним;

якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав знаходиться на розгляді в іншому суді (п. 4). Залишення заяви без розгляду настає також тоді, коли позивач реалізував своє право на альтернативну підсудність, подавши заяву до одного із судів, визначених ст. 110 ЦПК України, а потім сам або в його інтересах інші особи повторно пред'являють тотожний позов до іншого суду. У такому разі у прийнятті позовної заяви має бути відмовлено (вона повертається), а прийнята до провадження суду заява має бути залишена без розгляду. Якщо суд цього не зробив і справу розглянув, суд апеляційної інстанції скасовує його рішення і залишає заяву без розгляду. Такі правові наслідки настають також при наявності підстав, визначених пунктами 5-9 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Правові наслідки залишення заяви без розгляду визначені ч. 2 ст. 207 ЦПК України. Після усунення умов, на підставі яких заява була залишена без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду, подавши заяву у загальному порядку.

Скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (пункти 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України).

У нормативному порядку визначені підстави для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення судом апеляційної інстанції нового рішення або зміни рішення і якими відповідно до ст. 309 ЦПК України є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

З'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які відповідно до норм матеріального права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Неповнота з'ясування обставин обумовлюється неправильним визначенням предмета доказування, невстанов-ленням сукупності юридичних фактів, що мають значення для визначення прав і обов'язків сторін спірної справи.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України). Встановлені судом обставини обґрунтовуються доказами. Відхилення тих чи інших фактів також потребує належного обґрунтування доказами. Визнання судом встановлених ним обставин за відсутності доказів свідчить про їх недоведеність. Це може мати місце за наявності безпідставних припущень про обставини, що допускаються судом на свій розсуд, замість витребування необхідних доказів для їх підтвердження. Недоведеність обставин, що мають значення длясправи, може бути при визнанні судом встановленими факти на підставі неправильності оцінки доказів.

Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України). Необхідність встановлення об'єктивної істини у справі перебуває у прямій залежності від виконання завдань цивільного судочинства. Встановлені судом факти мають відображати реальну дійсність, тобто фактичні обставини, що існували та існують в об'єктивному світі.

Порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

При застосуванні закону, який не треба було застосовувати, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, що слід було застосувати, а при незастосуванні закону, який треба було застосовувати, суд не застосовує у повному обсязі норми матеріального права і ухвалює рішення, що суперечить чинному законодавству. Так, суд визнав дійсним договір довічного утримання між сторонами, хоч він був укладений з недотриманням нотаріальної форми, порушення якої призводить до визнання договору недійсним (нікчемним), незастосування до існуючих між сторонами правовідносин стало причиною ухвалення судом незаконного рішення.

Прикладом застосування закону, який не треба було застосовувати, може бути справа за позовом автопідприємства до К. про стягнення з нього завданих ним збитків. К., працюючи водієм автобуса, допустив порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого О. зазнав тяжких тілесних ушкоджень. Ав-топідприємство просило стягнути з К. грошові суми, виплачені ним О. та органам соціального захисту населення. Позов було задоволено частково на підставі застосування ст. 1191 ЦК України у зв'язку з пропуском трирічного строку давності. Застосування у даному разі до існуючих правовідносин норм цивільного права є неправильним, оскільки К. завдав автопідприємству матеріальної шкоди під час виконання трудових обов'язків. А відшкодування працівниками матеріальної шкоди, завданої підприємству, врегульовується нормами трудового законодавства. Зокрема, згідно з ч. З ст. 233 КЗпП України строк для звернення адміністрації підприємства до суду з вимогою про стягнення з його працівників матеріальної шкоди встановлений в один рік.

Правильне застосування норм матеріального права неможливе без тлумачення останніх, визначення їх спрямованості та змісту. Неправильне тлумачення закону призводить до його неправильного застосування, ухвалення незаконного судового рішення. Так, завод пред'явив позов до С. і М. про виселення з належної їм частини приватного будинку (кімнати 9,5 кв. м і кухні) у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних потреб і знесення будинку. Відповідачам була виділена однокімнатна квартира площею 19,1 кв. м. Однак звільнити належну їм частину будинку вони відмовилися.

Задовольнивши позов, суд у рішенні зазначив, що прохання відповідачів забезпечити їм можливість позачергового вступу до членів житлово-будівельного кооперативу і одержання в ньому двокімнатної квартири не може бути взяте до уваги. Надання їм однокімнатної квартири не погіршує їх житлових умов. Розв'язавши справу на підставі ст. 171 ЖК, суд неправильно витлумачив цю норму права. Згідно з цією статтею право вибору виду компенсації у зв'язку зі знесенням жилих будинків, що є у приватній власності, належить лише особам, які проживають у таких будинках. Як свідчать матеріали справи, відповідачі відмовилися від виділеної їм однокімнатної квартири і вимагали забезпечити їм можливість вступу до членів житлово-будівельного кооперативу для одержання двокімнатної квартири. Однак суд порушив вимогу зазначеної норми права, неправильно витлумачивши її зміст.

Порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. З ст. 309 ЦПК України).

Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду

Суд першої інстанції постановляє ухвали, спрямовані на виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин у суді першої інстанції та на створення належних умов для всебічного, повного й об'єктивного розгляду і вирішення справи. Для забезпечення гарантій належного судочинства, пов'язаного із захистом прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, та зміцнення законності під час провадження у цивільних справах, передбачене апеляційне оскарження та перевірка ухвал суду першої інстанції.

Окремо від рішення об'єктом оскарження (опротестування) можуть бути ухвали суду, постановлені у випадках, передбачених законом. Статтею 293 ЦПК України встановлений перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. На інші ухвали, що не підлягають окремому апеляційному оскарженню, можуть бути зроблені зауваження, які включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Згідно з ЦПК України до ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, належать ухвали щодо: відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування судового наказу (ст. 100); забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову (статті 135, 153, 154); повернення заяви позивачеві і заявникові (ст. 121); відмови у відкритті провадження у справі (ст. 122); відкриття провадження у справі з недотриманням правил про підсудність (ст. 115); передання справи на розгляд іншому суду (ст. 116); відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк (ст. 73); визнання мирової угоди за клопотанням сторін (ст. 175); визначення розміру судових витрат (глава 8); внесення виправлень у рішення (ст. 219 ЦПК); відмови ухвалити додаткове рішення (ст. 220); роз'яснення рішення (ст. 221); зупинення провадження у справі (статті 201, 202); закриття провадження у справі (ст. 205); залишення заяви без розгляду (ст. 207); залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду (ст. 229); відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 366); видачі дубліката виконавчого листа (ст. 370); поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (ст. 371); відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання (ст. 373); тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374); оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини (ст. 375); примусового проникнення до житла (ст. 376); звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст. 377); заміни сторони виконавчого провадження (ст. 378); визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 379); рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (ст. 387); повороту виконання рішення суду (ст. 381); відмови в поновленні втраченого судового провадження (ст. 408).

Право апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції строкове: на подання заяви -- п'ять днів, на подання апеляційної скарги -- десять днів після подання заяви (ч. 2 ст. 294 ЦПК України).

Право на апеляційне оскарження ухвал суду за суб'єктним складом надане не лише особам, які беруть участь у справі, а й тим, щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Особи, інтересів яких стосується окрема ухвала, мають право на її оскарження (ч. 2 ст. 211 ЦПК України).

Право на апеляційне оскарження здійснюється його суб'єктами поданням заяви і скарги. Ці документи на підставі того, що ними оскаржуються ухвали окремо від рішення суду, можуть бути названі окремими апеляційними скаргами (ч. 2 ст. 292 ЦПК України).

Окрема заява і скарга подається і розглядається у тому ж порядку, що і апеляційна скарга на рішення суду (статті 296, 298 ЦПК України).

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право: 1) відхилити скаргу і залишити ухвалу без змін. Такі наслідки настають тоді, коли апеляційний суд встановить, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону; 2) скасувати ухвалу, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд порушив процесуальний порядок його вирішення; 3) змінити або скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування (ст. 312 ЦПК України).

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції постановляє ухвали, ухвалює рішення. Порядок постановлення, вимоги щодо змісту та форми, визначаються загальними правилами ст. 19 і глави 7 розділу 3 ЦПК із врахуванням винятків та доповнень, зазначених у ст.ст. 314-316 ЦПК.

Рішення суду апеляційної інстанції оформляється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу. Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування рішення суду та ухвалення нового або зміни рішення. Ухвала постановлюється у інших випадках, коли суд апеляційної інстанції не ухвалює рішення.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції визначається ст. 315 ЦПК. Закон містить перелік вимог, що ставляться до змісту ухвали, що постановлюється за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення, ухвалу суду першої інстанції та викладаються в певному порядку. Відповідні елементи змісту, об'єднані найближчою метою, згруповані у чотири частини: вступну, описову, мотивувальну, резолютивну.

У вступній частині ухвали зазначається: час і місце її постановлення; найменування суду; прізвища та ініціали головуючого і суддів; прізвище та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та повні імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі. Крім того, у вказаній частині має міститись вказівка, у якому засіданні - відкритому чи закритому розглядалась справа.

Описова частина ухвали суду апеляційної інстанції повинна містити зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, які мають бути викладені у стислій, але вичерпній формі. В цій частині ухвали зазначаються також узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; обставини, встановлені судом першої інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути мотивованою. Вмотивованість виступає однією із найважливіших умов, що ставляться до ухвал суду апеляційної інстанції. Мотивувальна частина зазначеної ухвали - це її аналітична частина, що слугує основою для висновків суду апеляційної інстанції щодо законності, обґрунтованості оскарженого судового рішення. Вона свідчить про якість перевірки. Викладення мотивів, з яких видно як судом оцінені докази, чим керувався суд при вирішенні справи, чому суд дійшов саме такого висновку, має велике значення як для учасників процесу, так і для суду апеляційної інстанції, робить ухвалу суду переконливою. У відповідності до п. 3. ч. 1 ст. 315 ЦПК в даній частині зазначаються мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановлені ухвали, і положення закону, яким він керувався. Мотиви повинні бути ретельно аргументовані, спиратись на матеріали наявні в справі, нові докази. Відхиляючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції зазначає мотиви її відхилення. Дійшовши висновку щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі зазначається, які порушення закону були допущені судом першої інстанції.

У резолютивній частині ухвали суду апеляційної інстанції, що є завершальною, суд у точній відповідності до своїх повноважень, визначених ст. 307 ЦПК, повинен сформулювати коротко і чітко свій кінцевий висновок щодо наслідків розгляду апеляційної скарги. Як при скасуванні рішення, так і при залишенні його без змін в резолютивній частині ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі скасовується або залишається без змін. У резолютивній частині ухвали також має міститись вказівка щодо розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Крім того, якщо оскаржуване рішення вже виконане, суд апеляційної інстанції у разі скасування рішення із закриттям провадження у справі, залишенням позову без розгляду, повинен зазначити в резолютивній частині про поворот виконання (ст. 380 ЦПК).

За змістом рішення суду апеляційної інстанції має відповідати вимогам ст. 316 ЦПК. За загальним правилом, воно складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Стосовно вимог, що закріплені до вступної частини рішення, то вони такі ж як ставляться до такої частини ухвали суду апеляційної інстанції.

В описовій частині вказуються у короткій формі зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції, стисло зазначається зміст вимог апеляційної скарги. Дана частина містить також виклад узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі.

У мотивувальній частині наводяться усі міркування суду апеляційної інстанції, на яких ґрунтується рішення у справі. В ній вказуються мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Мотивувальна частина містить також підстави щодо задоволення вимог: чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду. Необхідним атрибутом даної частини є посилання на закон, на підставі якого вирішено справу, з зазначенням назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту, а також процесуальний закон, яким суд керувався.

У резолютивній частині рішення зазначаються: висновок апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмови в позові повністю чи частково; висновок суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог; розподіл судових витрат, строк і порядок набранням рішення законної сили та його оскарження. У разі негайного виконання рішення суду першої інстанції, у випадку виконання рішення, але коли пропущений строк апеляційного оскарження було поновлено в даній частині вказується за умов передбачених ст. 380 ЦПК про поворот виконання. Якщо суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову в позові повністю, то в резолютивній частині рішення має зазначатись кому саме, в чому і проти кого суд відмовляє. Якщо позовні вимоги задоволено частково, то в даній частині повинно бути зазначено, які вимоги задоволені і в чому відмовлено. З метою запобігання виникненню неясностей при виконанні у резолютивній частині зазначається точне і повне найменування організації і прізвище, ім'я та по батькові громадян, відносно яких суд вирішив питання.

Постановлена ухвала, ухвалене рішення суду апеляційної інстанції проголошуються за правилами, встановленими ст. 218 ЦПК. Вони набирають законної сили у відповідності до ст. 319 ЦПК з моменту проголошення.

Суд апеляційної інстанції може постановити окрему ухвалу у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 ЦПК. Суд може також постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.

Судові рішення апеляційного суду оформляються, видають або надсилаються в порядку, передбаченому ст. 222 ЦПК

апеляційне оскарження суд

Висновок

Інститут апеляції у цивільному судочинстві сучасної України був запроваджений Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» № 2540-ІІІ від 21 червня 2001 року [1]. Свого подальшого розвитку інститут апеляції набув у новому ЦПК України, що набрав чинності з 1 вересня 2005 року.

Досвід роботи апеляційних судів України свідчить, що інститут апеляції виявився найбільш дійовим способом перевірки законності й обґрунтованості судових рішень судів першої інстанції.

На підтвердження цього висновку можна навести рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 24. 10. 07 р. у справі за позовом гр. М. та ін. до ТОВ «З» про поновлення порушеного права власності на земельні ділянки, стягнення збитків. У провадженні суду першої інстанції справа перебувала з вересня 2003 року до 20 червня 2007 року, рішенням суду у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Таким чином, районний суд вирішував спір 4 роки, права громадян захищені не були. Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 24. 10. 2007 р. рішення суду першої інстанції було скасоване та ухвалене нове, яким позовні вимоги були задоволені [2]. Судова колегія, що складається з трьох досвідчених суддів, вирішила затягнутий спір протягом 1 місяця. Колегіальний розгляд справи забезпечив більш ретельне і багатостороннє обговорення усіх доводів сторін, інших обставин у справі.

До безумовних переваг інституту апеляції слід віднести динамічність процесу, невеликі строки розгляду справи, негайне набрання рішенням законної сили. Усі ці обставини сприяють своєчасному захисту порушених чи оспорюваних прав сторін у цивільному процесі.Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, наділений широкими повноваженнями. Згідно зі ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, має право ухвалити нове рішення. І лише у виняткових випадках, вичерпний перелік яких визначений ст. 311 ЦПК України, після скасування рішення суду першої інстанції апеляційний суд може направити справу на новий розгляд.

Використана література

1. Конституція України // Голос України, 13 липня 1996 р., № 128.

2. Закон Української РСР від 5 червня 1981 р. “Про судоустрій” // Додаток до “Від. Верх. Ради Української РСР”, 1981, № 24, ст. 357; Від. Верх. Ради України, 1992, № 35, ст. 508; 1994 р., № 26, ст. 204.

3. Постанова Верх. Ради України від 24 лютого 1994 р. “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про судоустрій Української РСР” // Голос України, 20 квітня 1994 р, № 73.

4. Постанова Верх. Ради України від 28 квітня 1992 р. “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” // Від. Верх. Ради України, 1992, № 30, ст. 426.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” // Голос України, 3 жовтня 1996 року, № 234.

6. Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України, 1998, № 1, с. 20.

7. Опришко В. Конституція -- фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України // Право України, № 9, 1996, С. 45--48.

8. Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції // Право України, № 8, 1997, С. 7--10.

9. Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів судів України. -- К.: «Право». Українська Правнича Фундація, 1996. -- 320 с.

10. .Притика Д. Конституційні засади правосуддя і розвиток господарського судочинства // Право України, № 8, 1997, С. 7--10.

11. .Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України, № 1, 1997, С. 16--20.

Размещено на Allbest.ru