Охорона праці як інститут трудового права

Зазначені нормативні акти встановлюють обов'язків мінімум забезпечення працівників засобами індивідуального захисту. З урахуванням специфіки виробництва, вимог технологічних процесів і нормативних актів з охорони праці, за узгодженням з представниками профспілкових органів і рішенням працівників підприємства засоби індивідуального захисту можуть видаватися понад передбачені норми. Питання забезпечення цими засобами працівників конкретного підприємства, установи, організації регулюються локальними нормативно-правовими актами і колективними договорами. На основі типових галузей нормативних актів на підприємстві приймається перелік робіт і професій, що дають право на безплатне одержання спеціального одягу, спеціального життя та інших засобів індивідуального захисту.

Ця гарантія забезпечує захист здоров'я працівників, які виконують роботу у несприятливих умовах виробничого середовища, що негативно впливають на працездатність працівників. Тому видача замість спеціального одягу та спеціального взуття матеріалів для іх виготовлення або виплата грошових сум для їх придбання забороняється.

Чинне законодавство передбачає окремі випадки, коли допускається грошова компенсація засобів індивідуального захисту, а саме: а) у разі незалежного виконання роботодавцям обов'язку щодо своєчасного забезпечення їх працівником за власні кошти. Потрібно зауважити, який мав право на забезпечення засобами індивідуального захисту і представив документ, який засвідчує їх купівлю та вартість. При відсутності необхідних документів компенсація витрат здійснюється за роздрібними цінами підприємства-виробника. Вартість засобів уточнюється бухгалтерією підприємства. Порядок виплати компенсації встановлюється в колективному договорі; б) у разі неналежного виконання роботодавцем обов'язку щодо своєчасної організації хімчистки або прання одягу. Працівнику оплачується фактичні витрати на прання і хімчистку при поданні документа, що підтверджує вартість зазначених послуг.

Працівникам, які працюють у шкідливих і небезпечних та особливо шкідливих і небезпечних умовах праці, з метою зміцнення Ії здоров'я і попередження професійних захворювань безоплатно надається молоко або рівноцінні продукти та лікувально-профілактичне харчування. Видача вказаних продуктів є одним із заходів, що входять у систему Організації охорони праці з метою захисту життя і здоров'я людини, збереження її працездатності на виробництві.

Видача молока має цільовий характер, тому працівник повинен фактично його одержати і спожити. У трудовому законодавстві встановлена низка вимог, спрямованих на забезпечення цього положення; а) не допускається компенсація вартості молока грошима. Виплата грошової компенсації для придбання молока допускається лише при роз'їзному характері роботи працівника (ст..7 Закону України "Про охорону праці"). Умови виплати цієї компенсації передбачаються у колективному договорі; б) забороняється заміна молока іншими товарами і продуктами, крім рівноцінних йому - кефіру, кислого молока (кисляку), мацоні тощо; в) не дозволяється видача молока за одну або декілька наперед, аналогічно як і за попередні зміни; г) не дозволяється відпуск молока додому.

Роботодавець самостійно вирішує питання безплатного забезпечення працівників молоком та іншими рівноцінним продуктами, але з дотриманням умов, визначеннях у законодавстві як обов'язкові.

Законодавство України з метою профілактики професійних захворювань передбачає право працівників, що працюють в особливо шкідливих умовах праці, на одержання лікувально-профілактичного харчування. Воно надається відповідно до "Правил безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування", затверджених ще постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 року №4/П-1. Право на його одержання мають лише ті працівники, які виконують роботи, передбачені у "Переліку виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне одержання лікувано-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці", затвердженому постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії від 7 січня 1977 року №4/П-1. на підприємствах, в установах. Організаціях на його основі та за результатами атестації робочих місць приймаються конкретні переліки виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на одержання спеціального харчування, що є складовою частиною колективного договору.

У "Правилах безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування" встановлено категорії працівників, яким також надається спеціальне харчування. Ці випадки у тій чи іншій мірі пов'язані з негативним впливом шкідливих факторів виробництва на здоров'я працівника.

Гарантії прав працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах праці забезпечуються шляхом встановлення пільгового робочого часу і часу відпочинку. Ці працівники працюють на умовах скороченого робочого часу, максимальна тривалість роботи не може перевищувати 36 годин на тиждень. Конкретний перелік посад і професій, що дає право на скорочений робочий час, формується на основі "Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №163.

Працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, надаються перерви санітарно-оздоровчого призначення для обігрівання, відпочинку та інші (ст.168 КЗпП України). Ці перерви включаються до робочого часу і підлягають оплаті. Особливості правового регулювання надання цих перерв встановлюються у нормативно-правових актах, прийнятих як на централізованому рівні, так і в локальних нормативно-правових актах (наприклад, "правилах внутрішнього трудового розпорядку").

Пільги у сфері відпочинку для працівників, зайнятих на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, встановлюються шляхом надання щорічної додаткової відпустки тривалістю до 35 календарних днів за "Списками виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важливими умовами праці та за особливий характер праці", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року №1290. Конкретна тривалість відпустки визначається за результатами атестації робочих місць за умовами праці в колективному, трудовому договорах.

Враховуючи наявність шкідливих і особливо шкідливих умовах праці, підприємства встановлюють надбавки до основної заробітної плати з врахування гарантій, встановлених у законодавстві, генеральній, галузевих і регіональних угодах. За роботу у важких і шкідливих умовах праці встановлюється доплата 4,8 та 12 відсотків, а за роботу в особливо важких і особливо важких і особливо шкідливих умовах праці - 16,20 та 24 відсотки тарифної ставки (окладу).

Роботодавець за власні кошти може встановити інші додаткові пільги і компенсації за роботу у шкідливих і важких умовах надання таких у колективному або трудовому договорах чи в локальних нормативно-правових актах.

Всі підприємства, установи та організації повинні дбати про безпеку праці і піклування про здоров'я своїх працівників. До обов'язків роботодавця входить розробка комплексних заходів по охороні праці, які б гарантували безпечні і здорові умови праці на робочому місці. На жаль, сучасний стан організації праці при відсутності наукових та науково-конструкторських розробок нових технологій, наявності недосконалого обладнання і управлінських рішень щодо безпечних умов праці, не гарантує стовідсоткової безпеки працівникам. Тому на підприємствах для відшкодування впливу небезпечних і шкідливих чинників виробництва на організм людини застосовується система пільг і компенсацій. Так, робітники, які працюють в умовах, що не відповідають нормам безпеки і санітарних нормам, користуються пільгами та отримують компенсацію. Сюди належать електро - та газозварювальними, кочегари парових і водонагрівальних котлів, машиністи компресорних станцій та інші. Перелік шкідливих виробництв, професій і посад із шкідливими умовами праці, які мають право на отримання пільг, затверджений Кабінетом Міністрів України, Держкомпраці України і профспілками.

Система пільг і компенсацій доповнює весь комплекс заходів по охороні праці, по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на підприємстві. Ця система включає додаткові відпустки, скорочений робочий час і робочі дні, пільгове, пенсійне забезпечення, лікувально-профілактичне харчування, певні доплати до заробітної плати. Додаткова відпустка від 6 до 36 днів сприяє зняттю втоми організму внаслідок напруженої напруженої розумової і фізичної праці, сприяє зниженню накопичених в організмі токсичних і шкідливих речовин, відновленню порушених функцій, а також ліквідації несприятливих фізіологічних змін в органах людини.

Скорочення робочого дня всього на одну годину скорочує на один місяць фонд робочого часу на рік, а також тривалість періоду дії несприятливих, шкідливих і небезпечних факторів на робітника, підвищує його годинний заробіток 16%.

Пільгове пенсійне забезпечення гарантується робітникам, які працюють у шкідливих умовах і гарячих цехах, а також зайняті на роботах з тяжкими умовами праці. Воно передбачає надання пенсії до досягнення пенсійного віку і в більших розмірах.

Зниження пенсійного віку і стажу роботи скорочує тривалість дії на робітника шкідливих виробничих факторів, забезпечує раннє виведення з організму накопичених шкідливих речовин, швидше відновлення нормальної діяльності всіх систем життєзабезпечення людини.

Лікувально-профілактичне харчування надається безкоштовно, і є засобом підвищення опірності організму людини до впливу шкідливих виробничих факторів, зниження захворювальності і запобігання передчасного стомлення людини. Ця пільга надається працівникам, зайнятим на роботах з особливо тяжкими умовами праці. Доплата до заробітної плати визначається за специфічними умовами праці на робочих місцях і становить 4-24% тарифної ставки. Вона використовується для зміцнення організму робітника підвищення його опору дії шкідливих виробничих факторів за рахунок поліпшення харчування та побутових умов. Це сприяє підвищенню опірності робітника дії токсичних речовин, які можуть викликати порушення функції печінки, білкового і мінерального обміну, подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Молоко нормалізує обмінні процеси і функції організму людини, сприяє більш швидкому відновленню нормальної діяльності всіх систем життєзабезпечення людини. Відповідно до рекомендації Міністерства охорони здоров'я України проводиться безкоштовна видача молока.

Основним завданням охорони праці на підприємствах є поліпшення умов праці. При створенні умов, що відповідають нормам безпеки і виробничої санітарії зникає необхідність в витратах на пільги та компенсацію, підвищується продуктивність праці, що покращує психологічний клімат в колективі і матеріальне становище підприємства.

Законодавством України передбачені заходи, які забезпечують охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Забороняється застосування їхньої праці на важких роботах та роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах (крім нефізичних робіт, пов'язаних із санітарними та побутовими обслуговуванням), а також залучення жінок до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці.

Піклуючись про найчисельнішу частину трудових ресурсів України, ч.2 ст.24 Конституції України закріпила рівність прав жінок і чоловіків. Така рівність забезпечується наданням жінкам широких прав у галузі іх трудової діяльності - здобуття освіти, професійної підготовки, винагороди за працю, а також спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, створенням умов, що дають жінкам можливість поєднувати роботу з материнством, та іншими пільгами й гарантіями. Систему правових норм щодо особливостей регулювання праці жінок умовно можна поділити на дві групи. Перша група норм забороняє або обмежує застосування праці жінок, а друга - встановлює переваги у зв'язку з материнством.

Заборона застосування праці жінок стосується важких робіт, робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім нефізичних робіт або робіт з санітарного та побутового обслуговування. Перелік таких робіт затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 року №256, який налічує більше 500 видів робіт.

Забороняється залучати жінок до робіт, пов'язаних з постійним, протягом робочого дня (зміни) переміщенням вантажів масою понад 7 кг. Дозволяється виконання робіт з підіймання, переміщення вантажів, які перевищують 7 кг, але не більше 10 кг при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину). Причому, в обох випадках сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні - 350 кг, а з підлоги - 175 кг. (Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, станка тощо). У масу переміщуваного вантажу включається маса тари й упаковки. Такий порядок граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінкам, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 року №241.

Обмежується праця жінок на роботах у нічний час, за винятком тих галузей господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст.. 175 КЗпП України). Це загальні норми, що стосується всіх жінок, які працюють.

Друга група правових норм стосується жінок, стан який пов'язаний з материнством. Охороняючи працю таких жінок, чинне законодавство забороняє залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних робіт, надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти їх у відрядження. Обмеження встановлені і для жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів. Такі жінки не можуть залучатися до надурочних робіт і направлятися у відрядження без їх згоди. До підвищеної особливої правової охорони праці жінок належать і норми, пов'язані з їх материнством, - переваги і гарантії, що стосуються виникнення, існування та припинення трудових відносин. Чинне законодавство України про працю забороняє усіх форм власності господарювання відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їх заробітну плату з мотивів пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявності дитини віком до 14 років або дитини інваліда. В разі відмови прийняті на роботу зазначеним жінкам роботодавець зобов'язаний повідомити їм причину відмови у письмовій формі. Підвищену охорону праці жінок і норм пов'язані з наданням відпусток у процесі існування трудових відносин. Існує два вили відпусток: 1) у зв'язку з вагітністю та пологами; 2) для догляду за дитиною.

Оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається жінкам на підставі медичного висновку тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів, а при ускладнені пологів або при народженні двох і більше дітей - 70 календарних днів після пологів. Тривалість такої відпустки сумарно становить 126 календарних днів або 140 - і вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Мають відповідні особливості і відпустки для догляду за дитиною, що надаються працюючим жінкам, - відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років з виплатою допомоги з державного страхування. Така відпустка може бути і більшої тривалості за рахунок коштів підприємства, установи, організації. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати. Тривалість такої відпустки визначається у медичному висновку, але вона не може бути більшою, ніж до досягнення дитиною шести років.

При наданні жінці відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами роботодавець зобов'язаний, за її заявою, приєднати до неї щорічну відпустку, незалежно від тривалості роботи жінки на даному підприємстві, установі, організації (ст.180 КЗпП України).

Працюючим жінкам надається і додаткова оплачувана відпустка, пов'язана з материнством. Така відпустка, на бажання жінки, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, надається тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних і без урахуванням щорічної основної відпустки (ст.182 КЗпП України).

Особлива охорона праці жінок має вияв і в нормах права, що стосується зміни і припинення трудових відносин. Так, відповідно до медичного висновку вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів.

Якщо ж така робота відсутня, то до вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі робочі дні за рахунок підприємства.

Переведенню на іншу роботу підлягають і жінки, які мають дітей віком до трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років, якщо ж заробітна плата зростає за час переведення, то така жінка має право на одержання такого більш високого заробітку (ст.178 КЗпП України).

Відповідні гарантії щодо припинення трудового договору стосуються лише двох категорій працюючих жінок - це вагітні жінки, жінки, які мають дітей до трьох років, одиноких матерів, за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. Такі жінки не підлягають звільненню з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім двох випадків: 1)повної ліквідації підприємства, установи, організації; 2)після закінчення строкового трудового договору. Проте і в цих випадках звільнення таких жінок допускається з обов'язковим їх працевлаштуванням, а на період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата протягом трьох місяців з дня закінчення строкового договору.

Усі гарантії і пільги, передбачені для жінок, які поєднують роботу з материнством, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері, а також на опікунів і піклувальників (ст.186 КЗпП).

Система спеціальних правових норм є невід'ємним доповненням до загальних і спрямованих на підвищену охорону праці молодих працівників як основного резерву трудових ресурсів України.

Правовою ознакою праці молоді на сучасному етапі розвитку України є: Конституція України від 28 червня 1996 року; КЗпП України; Закон України "Про охорону праці" в редакції від 21 листопада 2002 року;Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 23 березня 2000 року; Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року; Постанова Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1996 р. "992 "Про затвердження порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням"; Наказ Міністерства освіти України від 31 березня 1994 р. №46 "Про затвердження переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх" тощо. Найголовніша сутність зазначених правових норм у тому, що вони враховують психофізіологічні особливості ще не повністю сформованого організму та характеру неповнолітніх.

З аналізу змісту спеціальних норм права з охорони праці молоді випливає дві групи таких норм: 1) норми, що сприяють залученню молоді до праці; 2) норми, що забезпечують сталість трудових відносин молодих працівників.

Специфікою першої групи норм з підвищеної охорони праці молоді і вимоги прав неповнолітніх у трудових правовідносинах. Неповнолітній працівник, відповідно до ст.187 КЗпП України, у трудових правовідносинах прирівнюється у правах до повнолітніх, тобто до дорослих працівників, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток, та деяких інших умов праці користується пільгами, встановленими законодавством України.

Правоохоронну сутність мають і інші норми права, що сприяють залученню молоді до праці. Це, зокрема, норми, що встановлюють порядок прийняття на роботу осіб, яким виповнилось 16 років. Саме з цього віку громадяни України набувають статусу повної правосуб'єктності, що дає право на самостійну реалізацію права на працю. Законом передбачається також можливість прийняття на роботу осіб, які досягли 14-річного та 15-річного віку, але при дотриманні чітко визначених умов: а) згода одного з батьків, або особи, що його замінює (опікуна); б) робота має бути легкою і не повинна завдавати шкоди молодому працівникові; в) робота повинна виконуватись у вільний від навчання час і не порушувати процесу навчання.

Особливості охорони праці молоді відображені і в нормах, що визначають підвищені гарантії залучення неповнолітніх і молоді у сфері трудової діяльності. Перш за все це законодавче встановлення для всіх підприємств і організацій броні прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб, молодших 18 років. Передбачається встановлення квоти робочих місць і для працевлаштування молоді. Терміни "молодь", "молоді працівники" включають громадян віком від 14 до 28 років ( ст.1 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні"). Отже, законодавство значно розширює, порівняно з КЗпП України, коло осіб, яких підприємства зобов'язані приймати на роботу в рахунок броні (квоти). Реальному сприянню залучення молоді до праці в рахунок броні є забезпечення виконання підприємствами обов'язку прийняття на роботу молоді. В разі відмови з підприємства стягується штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожну таку відмову (п.3 ст.5 Закону України "Про зайнятість").

Специфікою підвищеної уваги до охорони праці молоді зі сприяння залученню до праці є і визначення обов'язкового надання молоді віком від 15 до 28 років першого робочого місця після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової, або альтернативної (невійськової) служби, на строк не менше двох років ( ч.1 ст.197 КЗпП України).

До другої групи спеціальних норм про охорону праці молоді належать такі, що спрямовані на забезпечення безпосередньо в процесі трудової діяльності. Перш за все чинне законодавство чітко визначає конкретні види робіт, на яких забороняється застосування праці осіб, молодше 18 років, зокрема, це важкі роботи, роботи зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також підземні роботи. Перелік таких видів робіт визначений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. №46 і налічує близько двох тисяч найменувань. Забороняється залучати неповнолітніх працівників до роботи в нічний час, до надурочних робіт і до робіт у вихідні дні.

Не можуть залучатися особи молодше 18 років до виконання робіт, що пов'язані виключно з підійманням, утриманням, або переміщенням речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми важких речей визначені і затверджені Міністерством охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. №59.

Важлива роль в охороні праці молодих працівників належить нормам щодо проведення медичних оглядів, встановлення норм виробітку, оплати праці, часу відпочинку та особливостей припинення трудових відносин.

Усі працівники молодше 18 років і до досягнення ними 21 року проходять обов'язків медичний огляд. Медичні огляди таких працівників повинні проводитись регулярно, але не рідше одного разу на рік. З метою підвищеного піклування про молодих працівників і виявлення їх відповідності виконуваній роботі чинне законодавство передбачає два види медичних оглядів: попередній і періодичний. Якщо основною метою першого є виявлення придатності молодого працівника до виконання ним майбутньої роботи, то періодичний медичний огляд має за мету здійснення постійного контролю за станом його здоров'я та з'ясування впливу виробничого середовища на організм. В разі виявлення негативного впливу на здоров'я молодого працівника медична установа дає висновок про необхідність полегшення умов праці, або переведення його на іншу роботу. Такий висновок медичної установи є обов'язковим для власника або уповноваженого ним органу.

Нормування праці молоді взаємообумовлено винагородою за виконану роботу, яка прирівнюється до винагороди за працю дорослих працівників.

Так, норми виробітку для робітників віком до 18 років встановлюються виходячи з норм виробітку дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу, встановленому для осіб, молодших 18 років. При цьому оплачується робота молодих працівників (до 18 років) за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників (при відрядній системі оплати праці), з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників. Проте реалії перехідного періоду-переходу до іншої системи господарювання, суспільно-економічного життя в Україні - є суттєвим гальмом у правовому забезпеченні навіть невеликих гарантій у галузі нормування й оплати праці й особливо молодих працівників. В новому Трудовому кодексі дещо прогресивніше врегульовані нормами права питання щодо тривалості і порядку надання молодим працівникам відпустки. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки для працівників віком до 18 років встановлена 31 календарний день, незалежно від тривалості безперервної роботи на конкретному підприємстві, в установі, організації. Надається така відпустка неповнолітнім працівникам не через шість місяців, як за загальними правилами, а раніше на вимогу працівника. Власник зобов'язаний запросити заяву працівника щодо часу надання відпустки і зазначити це побажання у графіку відпусток. Конкретна дата початку відпустки узгоджується між працівником і власником, який зобов'язаний повідомити неповнолітнього працівника не пізніше як за два тижні до початку відпустки.

Підвищена охорона праці молоді має реальний вияв і в обмежених можливостях звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи власника (роботодавця). Тут дві характерні особливості. Перша - вимагає від власника отримати згоду від районної (міської) комісії в справах неповнолітніх, а якщо неповнолітній працівник є членом профспілки, то додатково і її згоду на звільнення. Друга особливість полягає в тому, що звільнення з ініціативи власника з підстав, чітко визначених законом, можливе лише у виняткових випадках і з обов'язковим працевлаштуванням.

Це стосується таких підстав, як: 1) зміни в організації виробництва праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства, перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи; 3) поновленні на роботу (п.1,2 і 6 ст.40 КЗпП України). За відсутності погодження комісії у справах неповнолітніх на звільнення із зазначених вище підстав звільнення кваліфікується як безпідставне і спричиняє поновлення неповнолітнього на роботі.

Отже, трудове законодавство України встановлює додаткові гарантії охорони праці неповнолітніх. Система гарантій обумовлена фізіологічними, психологічними й віковими особливостями неповнолітніх.

Права неповнолітніх у трудових відносинах базуються на принципі їх рівності з неповнолітніми користуються додатковими пільгами, встановленими законодавством України.

Правові особливості охорони праці молоді спрямовані перш за все на реальне здійснення нею свого права на працю, підвищення своєї кваліфікації, поєднання роботи з навчанням, на охорону ще не повністю сформованого організму неповнолітніх працівників, захист їх виробничих шкідливостей тощо.

Додатковими до загальних норм про охорону праці є і спеціальні правові норми про охорону праці інвалідів, до найголовніших з них належать: 1) КЗпП України; 2) Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991р.; 3) "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992р.; 4) Закон України "Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р.; 5) Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1996р. №314; 6) Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992р. №83.

Головна спрямованість змісту вказаних законодавчих актів щодо охорони праці інвалідів у тому, що вони зобов'язують власника (роботодавця): 1) організувати навчання, перекваліфікацію інвалідів; 2) встановлювати на прохання інвалідів неповний робочий день (тиждень); 3) створити пільгові умови праці.

Важливою гарантією охорони праці інвалідів є те, що відповідно до вказаних вище законодавчих актів інваліди в Україні володіють повнотою всіх соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України. Будь-яка дискримінація інвалідів забороняється і карається законом (ст.1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"), а обмеження прав громадян, пов'язані зі станом їх здоров'я, можуть бути оскарженні в судовому порядку (ст.9 Основ законодавства України "Про охорону здоров'я").

Інваліди - це громадяни, котрі мають стійкий розклад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності у соціальній допомозі та захисті. Види та обсяги необхідного захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації.

На всіх етапах трудової діяльності інвалідів чинне законодавство передбачає підвищену турботу з питань охорони праці. Так, відмова інвалідові в укладенні трудового договору, переведення на іншу роботу без його згоди, звільнення з ініціативи власника (роботодавця) не допускається, крім тих випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров'я інваліда перешкоджає виконанню трудових обов'язків, загрожує його здоров'ю чи безпеці праці інших осіб.

Так, при працевлаштуванні інвалідів на роботу законодавство передбачає на підприємствах усіх форм власності встановлення нормативів робочих місць у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, тобто одне місце при загальній кількості працюючих від 15 до 25 працівників (ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". При укладенні трудового договору і в праці трудової діяльності власник зобов'язаний, на прохання інваліда, встановити для нього неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст.172 КЗпП України). Залучення інвалідів до надурочних робіт на роботи у нічний час допускається тільки за їх згодою і за умови, що така робота їм не протипоказана відповідно до медичних рекомендацій.

Отже, для реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації чинне законодавство України про працю забезпечує можливість працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, у цехах та дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, що не заборонена законом і відповідає рекомендаціям медико-соціальної експертизи щодо відповідності стану здоров'я інваліда виконуваній ним роботі.

Спеціальні норми права визначають і умови праці, в яких виконується відповідна робота, зокрема важкі, небезпечні, шкідливі умови паці, виконання роботи у нічний час та інші. Нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку (ч.3 ст.54 КЗпП України). Працівникам, які працюють у таких умовах, встановлюється законом скорочений робочий час, додаткова оплачувана відпустка тощо.

Отже, Законодавством України передбачені заходи, які забезпечують охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Забороняється застосування їхньої праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах (крім нефізичних робіт або робіт, пов'язаних із санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці. Для інвалідів, жінок та неповнолітніх, законодавством можуть бути передбачені й інші пільги, компенсації та гарантії.

Висновки

Охорона праці є невід'ємною часткою нашого життя. Основним джерелом цього інституту трудового права є саме Закон України "Про охорону праці", який доносить до громадян України їх права та гарантії на охорону праці на виробництві.

За роки, що минули з часу прийняття Закону, було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України. Вона розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організовує контроль Міністрів України, а також ще здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організовує контроль за виконанням відповідних законодавчих актів і рішень Уряду України, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем; створено Державний комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону життя і здоров'я працівників в усьому народному господарстві, доручено комплексне управління охороною праці на державному рівні. У 1994-1995 рр. В Україні були розроблені і, в основному, виконані перші Національна галузеві, регіональні і виробничі програми поліпшення стану умов, безпеки праці і виробничого середовища. У теперішній час йде реалізація Національної, галузевих та інших програм з охорони праці, розроблених до 2000 року. Фінансування програм здійснювалось із спеціально створених відповідних фондів охорони праці. Такі фонди були запроваджені Законом "Про охорону праці " вперше. Зазначені фонди певною мірою стали економічною основою для поліпшення стану безпеки і гігієни праці. Створено Національний науково-інформаційний і навчальний центр охорони праці, виходить щомісячний науково-виробничий журнал "Охорона праці". Завершується створення єдиної автоматизованої інформаційної системи охорони праці, яка спрямована на підвищення ефективності управління охороною праці в масштабі всієї країни.

Створюється національне законодавство про охорону праці. Здійснюється заходи щодо використання в ньому конвенцій і рекомендацій МОП, директив Європейського Союзу, налагоджується більш тісні контакти з питань нормотворчої діяльності з Росією, Німеччиною, Великобританією, іншими країнами. Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємств, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцтву торік перевищила 150 000, а пенсіонерів у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку -- 50 000 осіб.

Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсії по трудовому каліцтву, відшкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов'язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах -- від 15-30 відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємствах галузей з високим рівнем професійного ризику.

Викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків. Пріоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спрямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов'язано не страховим характером механізму соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв'язку меж системами охорони праці і соціального страхування. Нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та методів профілактичної роботи. Мається на увазі перехід на обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

Створення цих організацій свідчить про те, що цей напрямок розвивається постійно та все більш удосконалюється. Все це пов'язано з тим, що охорона праці зустрічається у повсякденному житті, тому саме їй приділено низку нормативно-правових актів, які не тільки регулюють її, а й впроваджують в наше життя.

В курсовій роботі було вирішено ряд завдань, які стояли на початку написання праці, а саме потрібно було розкрити зміст поняття "праця" та "охорона праці", охарактеризувати гарантії прав громадян на охорону праці, дати оцінку заходам передбачених законодавством України, які забезпечують охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів, а також розглянути організацію охорони праці на виробництві.

Завдання були виконані за допомогою джерельної бази, яка була використана в курсовій роботі. Завданням в подальшому дослідженні цієї теми буде розслідування та облік нещасних випадків на виробництві.

Джерела і література

1. Нормативні акти

· Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. №2694 - ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №49. - Ст.668.

· Закони України "Про охорону праці", "Про оплату праці" за станом на 18 грудня 2008 р. // Верховна Рада України. - К., 2008. - С.40.

· Перелік важних робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці: затвердженні Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. №256 // Законодавство України про охорону праці: Збірник нормативно-правових актів України. - К., 1995. - Т.3. - Ст.32.

· Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх: Затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. №46 // Інформаційний бюлетень Українського державного центру правової інформації. - 1994. - №18.

· Про затвердження граничних норм піднімання і переміщення важких речей жінкам: затверджені наказом Міністра охорони здоров'я від 19 грудня 1993 р. №241 // Законодавство України про охорону праці: Збірник нормативних актів. - К., 1995. - Т.3. - Ст.61.

· Про затвердження граничних норм піднімання і переміщення важких речей неповнолітніми: затвердженні Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. №59 // Бюлетень нормативних актів Міністерств і відомств України. - 1996. - №6.

· Про затвердження Типового положення про комісію з питань Охорони праці підприємництва: затвердженні наказом Державним комітетом України з промислової безпеки охорони праці та гірничого нагляду від 21 березня 2007 р. №55 // Офіційний вісник України. - 2007. - №26. - Ст.1069.

· "Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам м`ясної і молочної промисловості", затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 10 червня 1998 року №116.

· "Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам елеваторної, борошно-круп`яної і комбікормової промисловості", затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 10 червня 1998 року №118.

· "Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціалізованого взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам сільського та водного господарства", затвердженні наказом Держнаглядохоронпраці від 10 червня 1998 року №117.

· "Типові норми безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціалізованого взуття та інших засобів індивідуального захисту в харчовій промисловості ( олійно-жирове, спиртове, лікеро-горілчане, пиво-безалкогольне, кондитерське, тютюнове та тютюново-ферментаційне, парфумерно-косметичне та тютюново-ферментаційне, парфумерно-косметичне та ефіроолійне виробництво)", затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 10 червня 1998 року №115.

· "Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціалізованого взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам зв'язку", затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 8 липня 1998 року №139.

· "Тимчасові типові галузеві норми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту для деяких професій робітників підприємств нафтової, газової, нафтопереробної і нафтохімічної промисловості", затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 25 вересня 1998 року №193.

2. Монографії

· Бендрій Я. Охорона праці: Навчальний посібник. - К.: ЦУП, 2002. - С.322.

· Болотіна Н., Чанишева Г. Трудове право України. - К.: Знання, КОО, 2001. - С.564.

· Бабаскін А., Баранюк Ю. Трудове право України. - К.: АСК, 2004. - С.608.

· Боярський О., Мельничук О., Мельничук О. - Вінниця, 2002 - С.294.

· Ганзюк М., Желібо Є. Основи охорони праці. - Львів: новий світ 2006, 2003 - С.408.

· Жидецький В., Мельников О. Основи охорони праці. - Львів: Афіша, 2001. - С350.

· Козак З. Правове регулювання охорони праці: Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2003. - С.354.

· Кучерявий І. Охорона праці: Навчальний посібник. - Львів: Оріяна-Нова, 2007. - С.368.

· Мельничук О., Мельничук О. Трудове право України. - Вінниця: ВДПУ, 2001. - С.420.

· Пенікаров В., Андрійченко Ж., Назаренко Д. Трудове право: Основні нормативно-правові акти України. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2006. - С.177-201.

· Прокопенко В. Практикум з трудового права України: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів і факультетів. - Харків: Консум, 1999. - С.192.

· Прокопенко В. Трудове право України. - Харків: Консум, 1998. - С.361.

· Тегіпко В., Дутова О. Трудове право України. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - С.312-350.

· Трудове право України в запитаннях і відповідях. - Харків: Одіссей, 2000. - С.275.

· Чанишева Т., Додіна Т. Трудове право України. - Харків: ТОВ "Одіссей", 2003. - С.209.

· Чанишева Г. Трудове право України. - К.: Юрінком інтер, 1999. - С.288.

· Шпиталенко Г., Шпиталенко Р. Трудове право: Навчальний посібник. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - С.243.

· Щербина В. Трудове право України. - К.: Істина, 2008. С.246-252.

Періодичні видання

· Гаращенко Л. Охорона праці працівників за законодавством Європейського союзу // Часопис Київського університету права. - 2006. - №3.

· За безпеку праці // Профспілки України. - 2006. - №4.

· Козуб І. Гарантії права на працю осіб зі зниженою працездатністю при припиненні трудових правовідносин // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - №7.

· Королькова Т. Ответственность за нарушения трудового законодательства // Бухгалтерский учет. - 2002. - №11.

· Максименко Г. Додаткова відпустка одинокій матері // Урядовий кур'єр. 2007. - №49.

· Охрана труда в Украине // Право и практика. - 2004. - №16.

· Панцир С. Сучасні спроби комплексного перегляду правових основ політики зайнятості інвалідів // Часовий Парламент. - 2005. - №3.

· Петрова Н. Законодавство про охорону здоров'я жінок та дітей потребує вдосконалення // Право України. - 1997. - №10.

· Підвищити якість наглядової діяльності // Охорона праці. - 2003. - №3.

· Правові гарантії щодо працевлаштування молоді // Позакласний час. - 2005. - №13-14.

· Репіло М. Юридичні питання роботи на підприємстві зі шкідливими та небезпечними для життя й здоров'я умовами праці // Безпека життєдіяльності. - 2004. - №7.

· Свистельников М. Праця дітей, які не досягли 16-річного віку, потребує правильного врегулювання // Право України. - 1998. - №4.

· Реус О. Вікові межі працездатності неповнолітніх: адаптація українського законодавства до міжнародних угод // Право України. - 1998. - №5.

· Трудове право України // Право и практика. - 2000. - №1.

· Чубар Т. Соціально-правове положення неповнолітніх як підстава диференціації правового регулювання їх трудової діяльності // Право і безпека. - 2004. - №2-3.

· Шамшина І. Щодо компенсації законодавства України про охорону праці // Право України. - 1998. №4.

· Шотова Ю. Порівняльна характеристика правового регулювання працевлаштування молоді національним законодавством та законодавством інших країн // Право України. - 2005. - №8.

· Шульженко І. Диференціація правового регулювання праці за статевою ознакою // Право України. - 2007. - №4.

Размещено на Allbest.ru