Спеціальна вимога пред'являється до найменування державного унітарного підприємства, в якому повинно бути вказано, що таке підприємство є державним.

Відповідальність державного унітарного підприємства за його зобов'язаннями наступає за загальними правилами відповідальності, встановленої для юридичної особи. Це підприємство не відповідає за зобов'язаннями свого засновника і органу влади, в сферу управління якого воно входить.

Управління державним унітарним підприємством здійснюється одноосібним керівником, який призначається на посаду за допомогою укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном. Керівник державного унітарного підприємства діє на основі єдиноначальності і представляє його без довіреності через надані йому законом повноважень.

Господарське законодавство називає два види державних унітарних підприємств - комерційні і казенні. Відмінність між ними - в тому, що державні комерційні підприємства володіють, користуються і розпоряджаються майном на основі права господарського ведення, а казенні підприємства - на основі права оперативного управління.

Державне комерційне підприємство - є організаційно-правовою формою, в якій здійснюють діяльність комерційні юридичні особи, що є суб'єктами підприємницької діяльності. Оскільки державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, на нього розповсюджуються положення розділу 4 Господарського кодексу України, що регламентує підприємництво.

Відмінністю державних комерційних організацій від інших комерційних юридичних осіб полягає в тому, що вони не наділюються правом власності на закріплюване за ними майно.

Державне комерційне підприємство діє на основі права господарського ведення, врегульованого в ст.136 Господарського кодексу України. Права підприємства по самостійному використовуванню і розпорядженню майном обмежені.

На відміну від інших комерційних підприємств, створення яких допускається законом при формуванні його засновниками частини статутного фонду, статутний фонд державного комерційного підприємства повністю утворюється уповноваженим органом до його державної реєстрації. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

У випадку якщо вартість активів державного комерційного підприємства за наслідками його діяльності виявиться менше ніж розмір статутного фонду, передбачений статутом підприємства, орган, в сферу управління якого входить дане підприємство, зобов'язаний провести у встановленому законодавством порядку зменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.

Вимога про необхідність співвідношення вартості чистих активів з розміром статутного фонду, направлено на забезпечення економічної стійкості державного комерційного підприємства.

Держава і орган, в сферу управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, окрім випадків, передбачених Господарським кодексом України і іншими законами.

Державне комерційне підприємство є юридичною особою, що становить, як правило, виключення відповідальності за його зобов'язаннями держави і органу, в сферу управління якого воно входить.

Господарське законодавство України встановлює можливості захисту прав і інтересів державного комерційного підприємства при виконанні їм рішень органів державної влади або органів місцевого самоврядування, які були визнані судом неконституційними або недійсними. Якщо при цьому підприємству були заподіяні збитки, воно має право звернутися до вказаних органів або в суд з вимогою про їх відшкодування.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках і порядку, передбаченому законом, в корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство).

2.1.5 Підприємства, засновані на змішаній формі власності

Залежно від порядку установи об'єднання підприємств можуть утворюватися два види об'єднань підприємств:

господарські об'єднання;

державні або комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх вигляду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Господарським об'єднанням є добровільне об'єднання підприємств, створене ними в цілях координації діяльності, забезпечення захисту їх прав, представлення загальних інтересів в державних і інших органах, а також в міжнародних організаціях. Метою такого об'єднання є захист і реалізація інтересів його учасників, консолідація зусиль в забезпеченні роботи його структур.

Відмітними ознаками господарських об'єднань є наступні:

По-перше, його засновниками (учасниками) можуть бути тільки підприємства - комерційні юридичні особи, що ставлять своєю основною метою отримання прибутку.

По-друге, учасники об'єднання зберігають свою юридичну самостійність як суб'єкти права.

По-третє, добровільний порядок створення. Добровільність волевиявлення засновників на створення об'єднання знаходить віддзеркалення в засновницькому документі.

По-четверте, господарське об'єднання признається новим і самостійним суб'єктом права (юридичною особою), володіючи майном, переданим йому засновниками (учасниками).

Господарські об'єднання діють на основі засновницького договору або статуту, який затверджується їх засновниками. Якщо створюється договірне об'єднання (асоціація і корпорація), то потрібен засновницький договір. При створенні ж консорціумів і концернів (статутних об'єднань) необхідний статут.

В засновницьких документах об'єднання, як і інших юридичних осіб, повинні визначатися, наприклад, найменування, місце його знаходження, порядок управління діяльністю, склад і компетенція органів управління і порядок ухвалення ними рішень, у тому числі перелік питань, рішення по яких приймаються одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів учасників об'єднання, а також порядок розподілу майна, що залишається після його ліквідації.

Також передбачаються в засновницьких документах мета і задачі, предмет діяльності об'єднання, джерела утворення майна, створювані фонди, органи управління і контролю, порядок реорганізації і ліквідації, права і обов'язки учасників об'єднання, порядок ухвалення і виходу їх з об'єднання, розміри і види внесків, що вносяться ними в майно об'єднання.

Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, за рішенням міністерств або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Відмітною особливістю державного і комунального господарського об'єднання є те, що воно створюється не по волевиявленню його учасників-підприємств, а за рішенням відповідних органів - Кабінету Міністрів України, міністерств або компетентних органів місцевого самоврядування. Так, багато державних об'єднань у вугільній, нафтовій, газовій, нафтопереробній промисловості створено у вказаному порядку.

2.1.6 Підприємства з іноземними інвестиціями. Іноземні підприємства

Порядок державної реєстрації і діяльності іноземного підприємства в Україні регулюється законодавством України. На іноземні підприємства розповсюджується національний правовий режим господарської діяльності. Проте створюється (утворюється) таке підприємство відповідно до законодавства тієї держави, до якої воно належить.

Згідно Закону України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р. формою здійснення іноземних інвестицій, зокрема, є створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, або придбання у власність діючих підприємств повністю.

В цілях забезпечення національної безпеки держави, в Україні можуть бути встановлені заборони на створення іноземних підприємств у визначених законом галузях.

Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є створення на території України представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності. Відповідно до ст.5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” іноземні суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

Реєстрацію вказаних представництв здійснює Міністерство економіки України протягом шістдесяти робочих днів з дня подачі іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію. Для реєстрації представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності на території України необхідно представити: заяву з проханням про реєстрацію представництва, яке складається в довільній формі; виписку з торгового (банківського) реєстру країни, де іноземний суб'єкт господарської діяльності має офіційно зареєстровану контору; довідку з банківської установи, в якій офіційно відкритий рахунок продавця; довіреність на здійснення представницьких функцій, оформлену згідно закону країни, де офіційно зареєстрована контора іноземного суб'єкта господарської діяльності.

Вказані вище документи повинні бути нотаріально засвідчений по місцю їх видачі і легалізований належним чином в консульських установах, які представляють Україну, якщо міжнародними договорами України не передбачено інше. За реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності з них стягається платня в розмірі, встановлюваному Кабінетом Міністрів України, який не повинен перевищувати фактичних витрат держави, пов'язаних з цією реєстрацією.

У разі відмови Міністерства економіки України зареєструвати представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності або неприйняття рішення з цього питання у встановлений шестидесятиденний термін іноземний суб'єкт господарської діяльності може оскаржити таку відмову в судових органах України.

Забороняється вимагати від іноземного суб'єкта господарської діяльності повторної реєстрації (перереєстрації) раніше зареєстрованого представництва на території України.

У разі зміни назви, юридичного статусу, юридичної адреси або оголошення іноземного суб'єкта господарської діяльності неплатоспроможним або банкротом його представництво на території України зобов'язано повідомити про це Міністерство економіки України в семиденний термін.

Правовий статус іноземного підприємства визначається Господарським кодексом України і Законом України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р.

2.1.7 Малі, середні і крупні підприємства

В статті 63 Господарського кодексу України, зокрема в частині 7 даної статті проведена класифікація підприємств (по кількості працюючих на підприємстві і об'єму валового доходу від реалізації продукції за рік) на три види: малі, середні і крупні підприємства.

Згідно ст.1 Закону “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 р. суб'єктами малого підприємництва є, зокрема, юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно - правової форми і форми власності, в яких середня чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 чоловік і об'єму річного валового доходу не перевищує 500 000 євро. Середня чисельність працюючих визначається з урахуванням всіх працівників, у тому числі працюючих за договорами і за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень і інших відособлених підрозділів. Дія цього Закону не розповсюджується на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово - кредитні і небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками і імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, в статутному фонді яких частка внесків, що належить юридичним особам - засновникам і учасникам цих суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

Крупне підприємство характеризують дві ознаки:

середня чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб;

об'єм валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 мільйонам євро.

Середні підприємства не визначені в Господарському законодавстві, а вказані по методу виключення: всі підприємства, що не є малими і крупними, вважаються середніми підприємствами.

2.2 Правовий статус банків

Згідно ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. банк - ця юридична особа, що діє на підставі ліцензії Національного банку України, що має, здійснювати в сукупності наступні операції: залучення внесків у вигляді грошових коштів фізичних і юридичних осіб і розміщення вказаних коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб. Банки володіють спеціальною правоздатністю. Вищеперелічені операції є предметом банківської діяльності, відносяться виключно до банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції по відкриттю і веденню поточних рахунків клієнтів і кредитуванню на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

Банки є юридичними особами. Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані - ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

В господарському законодавстві визначений правовий статус банків - вони є юридичними особами, тому володіють всіма ознаками юридичної особи. Банки також класифіковані на два види - універсальні і спеціалізовані.

Універсальний банк - це банк, що виконує всі види основних банківських операцій (кредитні, депозитні, розрахункові, інвестиційні і ін.). Банк придбаває статус спеціалізованого банку у випадку, якщо 50 відсотків його активів є активами одного типу. В Положенні про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філіалів, представництв, відділень, що затверджено Ухвалою Правління НБУ від 31.08.2001 р. № 375, визначається, що види активів повинні бути наступними:

для інвестиційного банку (банк, повністю або в більшій мірі оперуючи на ринку цінних паперів) - емісія і розміщення цінних паперів, які здійснюються за рахунок засобів приватних інвесторів;

для іпотечного банку (банк, що спеціалізується на видачі довгострокових позик під заставу нерухомості - землі, споруд) - активи, розміщені під заставу землі або нерухомості;

для розрахункового (клірингового) банку (банк, що надає послуги з відкритим в ньому клірингових рахунків, ведення відомостей стану матеріальних цінностей, отримання і поставка цінних паперів, здійснення виплат і розрахунків, а також діяльність по визначенню взаємних зобов'язань клієнтів і їх заліку) - активи, які розміщуються на клірингових рахунках.

Банк придбаває статус спеціалізованого ощадного банку у випадку, якщо більше 50 відсотків його пасивів є внесками фізичних осіб.

Органами управління банку є загальний збір учасників, наглядова порада, правління (рада директорів) банку. Крім того, Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. (ст.42) виділяє таку категорію, як керівники банку (голова, його заступники і члени ради банку, голова, його заступники і члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відособлених підрозділів банку). Чинне законодавство обмежує коло, які можуть бути керівниками банку осіб. Так, не можуть бути призначений на керівні посади:

особи, вказані в ст.23 Закону України “Про господарські товариства”, а саме:

члени виборних органів суспільних організацій, військовослужбовці, посадовці органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства;

особи, яким суд заборонив займатися певною (банківської) діяльністю;

особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, і інші корисливі злочини;

особи, вказані в п.6 ст.3 Закону України “Про статус народного депутата України”, тобто народні депутати України;

інші особи, які відповідно до чинного законодавства України не можуть бути керівниками або працювати в банку.

Крім того, Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філіалів, представництв, відділень, затверджений Ухвалою Правління НБУ від 31.08.2001 р. № 375, встановлена заборона на заняття керівних посад банку особами, які не мають бездоганної ділової репутації, професійні і управлінські здібності яких не відповідають вимогам банківського законодавства, у тому числі: які не виконали зобов'язань по оплаті боргу якому-небудь банку або іншій фізичній або юридичній особі; незаконні дії яких у минулому привели до банкрутства або ліквідації банку або іншої юридичної особи; які були звільнені на вимогу Національного банку України.

Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, окрім випадків, передбачених законом, і випадків, коли держава відповідно до закону бере на себе таку відповідальність.

Держава, наприклад, може нести відповідальність за зобов'язаннями державного банку, тобто банку, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі.

Правове регулювання банківської діяльності здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р., Законом України “Про Національний банк України" від 20.05.99 р., Законом України “Про платіжні системи і переклад грошей в Україні" від 05.04.2001 р. і іншими законами. Значне місце в банківському законодавстві займають нормативно - правові акти Національного банку України (НБУ), в яких конкретизовані правові норми, закріплені в загальних і спеціальних законах, детально регламентовані різні напрями банківської діяльності. Нормативно-правовими актами НБУ признаються ухвали Правління НБУ, а також інструкції, положення, правила, затверджені ухвалами Правління НБУ.

Суб'єкт господарювання не має права в своїй назві використовувати слово “банк" без реєстрації цього суб'єкта як банк в Національному банку України, окрім випадків, передбачених законом.

Дане положення закріплено в Законі України “Про банки і банківську діяльність” (ст.15), відповідно до якого слово “банк" і похідні від нього дозволяється використовувати тільки тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, діючі на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і законодавством України.

2.3 Правова характеристика суб'єктів господарювання у сфері страхування

Під страхувальниками розуміються учасники господарських відносин, які уклали із страховиками договори страхування свого інтересу або інтересу третьої особи, сплачують платежі страховок і мають право (за договором або згідно із законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні випадку страховки.

Страхувальники можуть укладати із страховиками угоди про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) тільки з їх згоди, окрім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть придбавати права і обов'язки страхувальника згідно з угодою страхування.

Страхувальники - учасники господарських відносин можуть при складанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб, які можуть зазнати збитки в результаті настання випадку страховки, для отримання відшкодування страховки, а також замінювати їх до настання випадку страховки, якщо інше не передбачене договором страхування.

2.4 Правовий статус бірж і їх види

Сукупність осіб, які постійно у визначеному місці здійснюють торгові операції;

Місце їх збору;

Сукупність угод, які укладаються в цьому місці.

Ці три значення поняття біржі узагальнено в законодавчому його визначенні, які містяться в Законі України від 10.12.91 р." Про товарну біржу".

Згідно з ч.1 ст.1 Закону "Про товарну біржу" товарна біржа є організацією, яка об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і мають мету надання послуг щодо укладення біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торгових операцій.

З цього визначення можна зробити такий висновок: біржа є господарською організацією, яка виконує визначені, а саме ринкові регулятивні (організаційні і економічні) функції в економіці завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту і пропозиції. Основна її мета - сприяти зустрічі в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на певні товари, обслуговування їх обігу. Це характеризує біржу як економічну категорію.

Біржа є юридичною особою, здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право біржової діяльності, повного госпрозрахунку, самофінансування, має самостійний баланс, рахунок в банку, існує на комісійні від проведених на ній угодах, має фірмову назву (у тому числі скорочену), де указується вид біржі і предмет її діяльності. Біржа може від свого імені придбавати майнові і немайнові права на нерухоме майно і товар, які необхідні для власних потреб, бути позивачем і відповідачем в господарському і третейському судах.

До основних функцій бірж можна віднести наступне:

Організація ринку сировини за допомогою біржового механізму. Перш за все, біржа забезпечує попит на сировину, який прямо не пов'язаний з її використанням. Специфічно біржовий попит і пропозицію здійснюють учасники біржових торгів - біржові спекулянти. Біржова торгівля забезпечує можливість того, що при існуючих цінах не буде ні дефіциту, ні затоварювання. Крім того, на біржі обертається не сам товар, а титул власності на нього або ж контракт на поставку товару.

Виявлення і регулювання біржових цін. Біржа бере участь у виявленні і регулюванні цін на всі види біржових товарів. Концентрація попиту і пропозиції на біржі, проведення великої кількості операцій виключає вплив неринкових чинників на ціну, роблять її максимально наближеною до реального попиту і пропозиції. Біржова ціна встановлюється в процесі її котирування, яке розглядається як найважливіша функція біржі. По суті справи котирування є реєстрацією біржових цін за біржовими правилами з їх подальшою публікацією. Звідси видний ще один з компонентів організації ринку - стабілізація цін: коливання ціни, викликані розбіжністю реального попиту і реальної пропозиції, слабо еластичні, не погашаються негайно, а швидше володіють кумулятивною здатністю перетворюватися на різкі коливання ціни. Біржова спекуляція є механізмом не роздування цін, а їх стабілізації.

Вироблення товарних стандартів, встановлення сортів, прийнятних для споживача і тому володіючих відносною ліквідністю, реєстрація марок фірм, допущених до біржової торгівлі. Останнє особливо важливо. Це свого роду ценз на якість продукції, проведеною фірмою. Важливою стороною діяльності біржі є стандартизація типових контрактів, свого роду встановлення традиційної торгівлі.

Стабілізуючи ціни на обмежений список сировини і товарів, біржі стабілізують і витрати на виробництво інших, не тільки біржових товарів.

Стабілізація грошового обігу і полегшення кредиту. Біржа збільшує місткість грошового обігу, оскільки вона представляє сферу максимальної ліквідності товарів. Біржа - одна з найважливіших сфер залучення позикового капіталу, оскільки вона надає надійне забезпечення позик і зводить ризик до мінімуму.

Арбітражна діяльність - врегулювання всіляких суперечок і розбіжностей між сторонами. В процесі біржових торгів через самі різні причини (помилка, спроба обману і т.д.) можливі випадки виникнення спірних ситуацій, які по своєму характеру можуть бути дозволені безпосередньо тільки на біржі і її відповідним нейтральним органом.

Формування і функціонування світового ринку. Сучасна біржа сполучає функціонування товарної, фондової і валютних бірж під єдиним керівництвом.

Біржове страхування (хеджування) учасників біржової торгівлі від несприятливих для них коливань цін. Для цього на біржі використовуються спеціальні види операцій і механізми їх втілення. Виконуючи задачу страхування учасників біржового торгу, біржа не тільки організовує торгівлю, скільки її обслуговує. Біржа створює умови для того, щоб покупці і продавці реального товару по своєму бажанню могли одночасно брати участь у відповідних біржових торгах як клієнти або учасники. Це підвищує довір'я до біржі, привертає до неї ринкових спекулянтів, збільшуючи число торгуючих як безпосередньо, так і через посередників.

Організація біржових зборів для проведення публічних торгів, а саме: організація біржових торгів; розробка правил біржової торгівлі; матеріально-технічне забезпечення торгів; підготовка кваліфікованого апарату біржі. Для організації торгів біржа, перш за все, повинна мати свій в розпорядженні добре обладнане "ринкове місце" (біржовий зал), яке могло б вміщати достатньо велику кількість продавців і покупців. Використовування сучасних систем електронного зв'язку не вимагає фізичної присутності торгуючих в залі, а дозволяє вести торгівлю через електронні комп'ютерні термінали. Але і в цьому випадку біржа покликана забезпечити високоефективну систему електронної торгівлі. Організація роботи вимагає від біржі розробки і дотримання строгих правил торгівлі, тобто норм і правил поведінки учасників торгу в залі.

Розробка біржових контрактів, яка включає: стандартизацію вимог до якісних характеристик біржових торгів; стандартизацію розмірів партій товарів; вироблення єдиних вимог що до розрахунків по біржових операціях. Біржа встановлює жорсткі вимоги до тих товарів, які допускаються до біржових торгів. На основі цих вимог розробляються біржові стандарти, які враховуються виробниками і споживачами на товарних біржах.

Гарантування виконання операцій досягається за допомогою біржових систем клірингу і розрахунків. Для цього біржа використовує систему безготівкових розрахунків шляхом заліку взаємних вимог і зобов'язань учасників торгів, а також організовує їх виконання.

Інформаційна діяльність біржі. Найважливішою функцією біржі є збір і реєстрація біржових цін з подальшим їх узагальненням і публікацією, надання клієнтам, іншим зацікавленим організаціям, на міжнародний ринок інформації про наявність товарів по зразках і пробах звичайно на основі біржових стандартів, що склалися, її публікація в періодичному виданні і в спеціалізованих виданнях.

По характеру діяльності і призначенню біржі діляться на:

Універсальні;

Спеціалізовані.

Біржі, на яких здійснюється купівля-продаж конкретно певних видів товарів, є спеціалізованими (зернові, валютні, будматеріалів і т.д.). До універсальних відносять біржі, на яких проводяться операції з різними видами товарів, валютою, ЦБ і т.д.

По ступеню участі відвідувачів на біржових торгах біржі діляться на:

Відкриті;

Закриті.

На закритих біржах в торгах беруть участь тільки біржові посередники (брокери). На відкритих біржах участь в торгах окрім брокерів беруть також відвідувачі.

По характеру біржових операцій виділяють:

Біржі реального товару;

Ф'ючерсні біржі.

На біржах реального товару продаж контрактів супроводиться, як правило, подальшою поставкою товарів. Ф'ючерсні біржі характеризуються продажем контрактів на реалізацію товарів, які будуть виготовлені в майбутньому. Прикладом таких угод може бути договір про умови поставки урожаю наступного року.

По предмету регулювання виділяють:

Валютні;

Товарні;

Фондові види бірж;

Біржу праці.

Валютна біржа - організаційно оформлений, постійно функціонуючий ринок, предметом якого є валюта. Торговими партнерами на цих біржах є банки і відділи крупних фірм. Назва цих відділів походить від фінансового терміну "девізи", що означає платіжні засоби, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки. До них належать платіжні доручення на переказ грошових коштів, чеки, векселя, акредитиви, іноземна валюта. Валютна біржа організаційно об'єднується з біржами інших видів. На валютній біржі проводиться офіційна фіксація валютних курсів кілька разів на діловий день. Однією з найбільших на Україні є Міжбанківська валютна біржа.

На валютних біржах здійснюються такі операції:

Укладення угод безпосередньо між членами біржі, а також організація двосторонніх угод між учасниками торгів на купівлю і продаж іноземної валюти по ринковому курсу;

Організація розрахунків в іноземній і національній валютах за угодами, які були укладені на біржі;

Визначення поточного ринкового курсу іноземних валют до національної валюти;

Створення умов для здійснення операцій Центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти.

Членами валютної біржі можуть бути комерційні банки і інші фінансові організації, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій.

Операції по купівлі-продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійснювати тільки її члени, які діють від свого імені і за свій рахунок або за рахунок своїх клієнтів. Інші підприємства, у тому числі з участю іноземного капіталу, а також уповноважені банки - не члени біржі, можуть придбати валюту тільки через членів біржі, оформивши з останніми клієнтські відносини.

Правове положення Української міжбанківської валютної біржі.

Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) була утворена 8 липня 1993 р. відповідно до ухвали Правління НБУ "Про УМВБ". Головна мета діяльності Біржі була визначена як необхідність впорядковування операцій купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими банками і представлення пропозицій щодо політики курсоутворення.

Спочатку Біржа функціонувала при НБУ, а потім була зареєстрована як закрите акціонерне товариство, засновниками якого стали 40 комерційних банків України з часткою кожного 2,5%. В такому статусі Біржа здійснює свою діяльність і понині. В робочих органах Біржі задіяно 31 банк. Членами біржі є 106 комерційних банків і інвестиційних компаній. На Біржі діють три секції: валютна, фондова і термінових контрактів.

З листопаду 1993 р. після упровадження фіксованого курсу гривни торги валютою на УМВБ були припинені. Її продаж по офіційному курсу залежно від першочергових потреб держави проводив тимчасово створений Тендерний комітет. Проте політика фіксованого курсу привела тільки до загострення валютних проблем. З відміною фіксованого курсу гривни і переходом до політики регульованого курсу УМВБ частково відновила роботу. З 11 березня 1994 р. були засновані аукціони з продажу американського долара. Аукціони проводилися до кінця вересня 1994 р. УМВБ разом з Кримською міжбанківською валютною біржею створює біржовий валютний ринок України.