Правове регулювання відшкодування моральної шкоди

Непереборна сила належить до категорії відносних понять, оскільки те, що невідворотне при одному рівні розвитку науки і техніки, повністю відворотне за інших умов. Тому суд, визначаюча можливість віднесення явища до непереборної сили, з'ясовує всі конкретні обставини завдання шкоди (зокрема, місце, час та інше) [22, с. 60].

За загальним правилом непереборна сила повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди тільки у разі відсутності його вини. Проте, зміст норм ЦК України передбачає, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених законом. Наприклад. авіаційні підприємства відповідають і за випадкове завдання шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили [10, с. 29].

За загальним правилом шкода, завдана правомірними діями, не підлягає відшкодуванню. Так у відшкодуванні завданої шкоди потерпілому може бути відмовлено у разі уповноваження особи на її завдання за наступних підстав:

а) при проханні чи згоді потерпілого, крім випадків завдання шкоди його життю та здоров'ю;

б) у разі здійснення особою права на самозахист, якщо не були перевищені його межі [15].

3.2 Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

Моральна шкода - це такі наслідки правопорушення, що залежать від економічного змісту та вартісної форми і можуть полягати у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи [8, с. 51].

Відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою, і протиправною поведінкою заподіювача та вина [12, с. 10].

Питання щодо протиправності дій завдавача при спричиненні моральної (немайнової) шкоди залишається остаточно не визначеним як для теорії, так і для практики.

Протиправність при позадоговірному заподіянні шкоди у вітчизняному праві традиційно визначається як будь-яке порушення чужого суб'єктивного права та ґрунтується на принципі генерального делікту. Принцип останнього означає, що кожний факт заподіяння визнається протиправним, якщо інше не встановлено законом. В силу загальної заборони заподіювати шкоду будь-якими діями та способом протиправність безпосередньо пов'язується саме з негативним результатом - наявністю шкоди. Причому такий взаємозв'язок існує незалежно від виду правовідносин, з яких виникає шкода: є вони суто цивільними чи трудовими, екологічними або будь-якими іншими.

Таким чином, майже будь-яке заподіяння шкоди тягне обов'язок її компенсації. Саме тому цивільне законодавство, на відміну від кримінального чи адміністративного, не передбачає переліку окремих дій, що визнаються протиправними. Чинне законодавство передбачає випадки, коли заподіяння шкоди (в тому числі моральної) вважається правомірним. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Заподіяння шкоди вважається правомірним у таких випадках:

1. Здійснення прав і виконання обов'язку. Це найпоширеніший спосіб заподіяння шкоди правомірними діями.

2. Згода потерпілого на заподіяння йому шкоди. Така згода має юридичне значення за умови, що вона є добровільною та її здійснення не порушує інтереси інших осіб. Пошкодження, на відвернення якого дана згода, є у вільному розпорядженні потерпілого. Проте не має юридичного значення згода потерпілого на ушкодження здоров'я, заподіяння смерті, така дія завжди буде протиправною.

3. Виключається протиправність заподіяння шкоди дією, яка вчинена у стані необхідної оборони. Необхідна оборона згідно з Кримінальним кодексом України є правом кожного громадянина на самозахист та захист осіб від будь-яких посягань з боку правопорушника. Шкода, заподіяна посягаючому, не підлягає відшкодуванню, оскільки вона є наслідком правомірних дій. У юридичній науці і судовій практиці докладно розроблено критерії правомірності дій, вчинених у стані необхідної оборони.

4. Правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у стані крайньої необхідності. Умовами правомірності заподіяння шкоди є: неможливість за певних обставин усунути небезпеку, що загрожує правам та інтересам третьої особи, іншими засобами.

На відміну від необхідної оборони, де шкода завдається посягаючому, при крайній необхідності шкода завдається особі, поведінка якої є правомірною. При крайній необхідності захист блага, якому загрожувала небезпека, здійснюється за рахунок порушення інтересів (заподіяння шкоди) особи, яка ніякого відношення до небезпеки, що виникла, не має.

Причинний зв'язок у цивільно-правовому розумінні, а зокрема щодо заподіяння моральної шкоди, означає, що шкода породжується протиправним діянням завдавача. Причинний зв'язок виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Заподіювач має нести відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою дає можливість визначити суб'єкта відповідальності та її межі, тобто особа несе відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана її поведінкою. В окремих складах цивільного правопорушення, що передбачені спеціальними нормами, причинний зв'язок має свої особливості. Він має не одну, а дві і більше ланок. При ушкодженні здоров'я необхідним є причинний зв'язок між протиправною поведінкою і ушкодженням здоров'я, між ушкодженням здоров'я і заподіянням моральної шкоди.

Необхідний причинний зв'язок між діянням і шкодою може бути безпосереднім або включати проміжні ланки. У цьому розумінні можливі різні варіанти, а саме: 1) діяння закономірно і безпосередньо породжує шкоду; 2) діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономірно зумовлює настання моральної шкоди; 3) діяння одного суб'єкта закономірно породжує діяння іншого суб'єкта, яке, в свою чергу, закономірно спричиняє шкоду; 4) одночасні діяння двох або більше суб'єктів закономірно заподіюють шкоду.

Для випадкового причинного зв'язку характерно, що наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці. Вони настають через випадковий збіг обставин. При цьому в закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність - дія третьої особи або іншої зовнішньої сили. У результаті перехрещення цих закономірностей настає наслідок (моральна шкода), не властивий жодній із них окремо взятій.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою дає можливість визначити суб'єкта відповідальності та її межі, тобто особа несе відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана її поведінкою.

Однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну моральну (немайнову) шкоду є вина завдавача. Відповідно до ЦК України особа, яка заподіяла моральну шкоду, зобов'язана її відшкодувати, якщо не доведе, що немайнова шкода заподіяна не з її вини.

Вина відповідно до функції, яку вона виконує у структурі делікту, в цивілістичній літературі визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та можливих наслідків. Категорія “психічне ставлення”, що використовується в понятті вини, виражає оцінку (або можливість оцінки) поведінки, передбачення (або можливість) передбачення з боку завдавача настання шкідливих наслідків.

Залежно від співвідношення психічних елементів, що утворюють зміст вини, визначаються наступні її форми - умисел і необережність. Для першої форми вини - умислу - характерним є усвідомлення особою суспільної небезпеки своєї поведінки, передбачення негативних її наслідків, бажання такої поведінки або небажання, але свідоме їх допущення. Цивільне законодавство не поділяє умисел на види, оскільки немає такої потреби.

Для другої форми вини - необережності - характерно, що особа, яка вчиняє правопорушення, передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передбачити.

Висновки

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Ці ідеї відображені й у Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Саме закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та поновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

У зв'язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди.

Законом України від 06.05.93 р. № 3188-ХП «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» передбачено новий спосіб захисту цивільних особистих прав - компенсація моральної шкоди. ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами.

Нині позов про відшкодування моральної шкоди набуває все більшої популярності. Це свідчить про зростання правосвідомості, правової культури громадян - ще один крок до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа.

На сьогодні відшкодування моральної шкоди передбачають: Закон України від 12.05.93 р. № 1023-ХП «Про захист прав споживачів», Закон України від 02.10.92 р. № 2657-ХП «Про інформацію», Закон України від 21.12.93 р. № 3759-ХП «Про телебачення і радіомовлення», Закон України від 23.12.93 р. № 3792-ХП «Про авторське право і суміжні права» та інші.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

До загальних умов виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди належать: а) шкода; б) протиправність поведінки заподіювана шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і її результатом - шкодою; г) вина заподіювача.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Щодо підстав виникнення цивільних обов'язків, що випливають із завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди особі, то це, як правило, деліктні зобов'язання.

Основний принцип, який закон намагається втілити через реалізацію зобов'язань з відшкодування шкоди, - це принцип генерального делікту, який полягає в тому, що: заборонено завдавати шкоду майну або особистості будь-кого; будь-яке заподіяння шкоди є протиправним, якщо інше не випливає з закону чи договору; будь-яка позадоговірна шкода, завдана майну або особі, повинна бути відшкодована в повному обсязі особою, яка її завдала.

Що стосується моральної шкоди, то відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою, і протиправною поведінкою заподіювача та вина.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р.// ВВР. - 1996. - № 30. - ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV// ВВР. - 2003. - №№ 40-44. - ст. 356.

3. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. - Ст. 1.

4. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року №5// Вісник Верховного Суду України. - 2001. - №3. - С. 1-7.

5. Антосик С.М. Відшкодування моральної шкоди: психологічні аспекти/ С.М. Антосик, О.М. Коцун// Адвокат. - 1996. - № 4. - С. 17-21.

6. Барабаш О. Щодо протиправностi дiй при заподiяннi моральної шкоди/ О. Барабаш, С. Сиротенко// Право України. - 2000. - № 9. - С. 43-45.

7. Беляцкин С. А. Возмещение морального (неимущественного) вреда. - М., 2003. - 560 с.

8. Борисова В.І. Цивільне право України: Підручник/ В.І. Борисова, Л.М. Баранова, I.В. Жилінкова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 552 с.

9. Борута М. Основні аспекти відшкодування моральної шкоди. Позовна заява, позовна давність, докази// Юридична газета. - 2010. - №50 (266). - С. 13.

10. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати; нормативні акти, роз'яснення, коментарі/ Відп. ред. П.І. Шевчук. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 560 с.

11. Відшкодування моральної шкоди: Методичні рекомендації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.obljust.te.ua/?page= consult&consultid=112&sub=.

12. Воронежский Р. Некоторые аспекты возмещения морального вреда// Юридическая практика. - 1997. - № 14. - С. 10-11.

13. Галянтич М. Відшкодування моральної шкоди// Право України. - 2001. - № 9. - С. 50-53.

14. Дудник А. Моральный вред: понятие и порядок возмещения// Юридическая практика. - 2002. - № 12. - С . 1 - 2.

15. Єфремова І.І. Правове регулювання права на відшкодування моральної шкоди [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.icp-ua.com/ru/pravove-regulyuvannya-prava-na-v%D1%96dshkoduvannya-moralno% D1%97-shkodi.

16. Козлов С. Моральна шкода: соціально-правові аспекти// Юридична газета. - 2006. - № 3 (39).

17. Малеина М.Н. Компенсация за неимущественный вред. - К.: Імпреза, 2004. - 124 с.

18. Михно Е.А. Проблемы возмещения морального вреда// Правоведение. - 2002. - № 5. - С. 91-93.

19. Невалiнний М. Моральна шкода та питания вiдшкодування її на практиці// Право України. - 2005. - № 7. - С. 47-49.

20. Невалінний М. Деякі питання, пов'язанi зi встановленням настання моральної шкоди// Право України. - 1997. - № 3. - С. 90-92.

21. Павловська Н. Вiдшкодування моральної шкоди при посяганнi на недоторканнiсть особистого життя// Право України. - 2001. - № 3. - С. 45-47.

22. Палиюк В.П. Моральный вред. - Одеса: ОГЮА, 2000. - 120 с.

23. Паліюк В.П. Правове регулювання відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Автореф. дис… канд. юрид. наук. - Харків, 2000. - С. 48.

24. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посібник. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

25. Петренко В. Деякі питання компенсації моральної (немайнової) шкоди// Право України. - 2004. - № 5-6. - С. 29-30.

26. Плаксiн В. Відшкодування моральної шкоди за трудовим правом// Право України. - 2004. - № 2. - С. 14-16.

27. Сліпченко О.І. Визначення розміру компенсації моральної шкоди// Вісник Верховного Суду України. - 2001. - №2. - С. 46.

28. Солодко Е. Моральный вред. Понятие и порядок возмещения// Бизнес. - 1999. - №8. - С. 15-16.

29. Узагальнення практики розгляду судами справ про відшкодування моральної шкоди// Архів Верховного Суду України. - К., 1997. - 20 с.

30. Цивільне право України/ О.Г. Братель, СВ. Губарев, В.П. Мироненко. - К.: Паливода, 2005. - 256 с.

31. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За заг. ред. Е.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2009. - 1208 с.

32. Чернадчук В. До питання про поняття моральної шкоди// Право України. - 2001. - № 2. - С. 105-108.

33. Чернадчук В. Право на вiдшкодування моральної шкоди: деякi аспекти// Право України. - 2000. - № 3. - С. 106-109.

34. Шимон С.И. Моральный вред. Способы определения компенсации за моральный вред. причиненный физическому лицу, в различных правовых системах// Юридическая практика. - 2000. - №42. - С. 9.

35. Шимон С.И. Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди// Право України. - 1998. - № 12. - С. 89-91.

36. Шимон С.І. До питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди// Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Збірник наукових статей. - Вип. 1. - К., 1996.

Размещено на Allbest.ru