Підстави припинення права власності

Така підстава припинення права власності як викуп земельної ділянки для суспільних потреб та у зв'язку з суспільною необхідністю виявлено прогалини законодавства, що регулює ці відносини. Зокрема, в українському законодавстві встановлено лише мінімальний строк здійснення попередження власника про викуп.

Обмеження щодо передачі у приватну власність земель історико-культурного призначення, встановленні Законом України „Про музеї та музейну справу”. Взагалі, зі змісту ст. 7 закону випливає, що право приватної власності на земельну ділянку при створенні музею не може виникати, а отже й така підстава припинення права власності як викуп пам'ятки історії та культури може стосуватися лише музейних закладів, а не земельної ділянки.

Ні ЦК України, ні Сімейний кодекс України, не перелічують таких учасників відносин. Закон не визначає чітко орган (органи), що є суб'єктом (суб'єктами) викупу об'єктів культурної спадщини. У зв'язку з цим доцільним, з погляду автора, є чітке закріплення у ст. 5 закону „Про охорону культурної спадщини” права уповноваженого органу, серед інших повноважень, подавати позов про викуп пам'яток історії та культури в установленому порядку [12, с. 5].

Розглядання таких нормативно-правових актів як Земельний кодекс України, Закони України "Про іпотеку", „Про виконавче провадження”, наказу Міністерства юстицій „Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна” дало змогу виявити низку прогалин і зробити ряд пропозицій для вдосконалення законодавства у сфері звернення стягнення на земельну ділянку за зобов'язаннями власника.

Зокрема, звертається увага на те, що в нормативно-правових актах, які регулюють питання проведення торгів, зокрема, строки публікації оголошення про їх проведення, не повинно бути розбіжностей. У законодавця має бути одна позиція щодо цього питання.

Згідно ст. 47 Закону “Про іпотеку” [13, с.47], свідоцтво про придбання нерухомого майна видає державний виконавець, згідно ж ст. 8 Закону “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” - таке свідоцтво видає нотаріус.

Відповідно до ст. 138 ЗК України, земельні торги визнаються такими, що не відбулися, зокрема в разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця. Участь у прилюдних торгах лише одного учасника не відповідає принципові змагальності, втрачається сам сенс їх проведення. Тому пропонується у ст. 45 Закону України „Про іпотеку” внести відповідні зміни [13. с. 47].

„Особливості припинення права власності на житло” містить правову характеристику загальних засад припинення прав власності на житло та розгляд окремих підстав.

Зосереджується увага на тому, що розкриття змісту поняття "жиле приміщення" має важливе значення для правильного застосування законів й інших нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини.

Розглянемо рішення Московського районного суду м. Харкова від 15.01.2007 за справою №2-650/07 [Див. Додаток 1].

Розкривається значення кожного з можливих житлових об'єктів права власності (житловий будинок, садиба, квартира, жила кімната). Із визначень житлового будинку (ст. 380 ЦК України), садиби (ст. 381 ЦК України) та квартири (382 ЦК України) не випливає чітке розмежування термінів - житловий будинок розглядається і як окремий об'єкт, і як об'єкт, що містить квартиру (квартири). У зв'язку з цим термін „житловий будинок” є поняттям загальним, яке охоплює одноквартирний, двоквартирний чи багатоквартирний житловий будинок. Такий поділ є виправданим і для правозастосовчої практики, і для використання в інших суміжних сферах діяльності (наприклад, будівельній).

У період перебування України у складі СРСР питання права приватної (особистої на той момент) власності на житло не мало особливої актуальності у зв'язку з існуючими обмеженнями на кількість, розмір житла, що могло перебувати у власності громадян. У зв'язку зі змінами в законодавстві у цій сфері здійснено аналіз такої підстави припинення права власності, як викуп житлового об'єкта у зв'язку із викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій він розміщений.

Доводиться, що ст. 351 ЦК України може поширювати свою дію на відносини з викупу земельної ділянки, адже ЗК України не визначає правову долю майна, розташованого на земельній ділянці, що підлягає викупу. Це питання регулюється ЦК України. Виникає ситуація, коли при визначенні викупної вартості земельної ділянки слід керуватися нормами ЗК України, а при визначенні викупної вартості житлового об'єкта, на ній розташованого, нормами ЦК України. Так, відповідно до ч. 3 ст. 146 ЗК України викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власника, а вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 2 ст. 147 ЗК України, припинення права власності на земельну ділянку в передбачених у цій статті випадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості. Норма ж ст. 351 ЦК України більш детально, порівняно зі ст.ст. 146-147 ЗК України, регулює це питання, в ній передбачено відшкодування збитків, завданих власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (в тому числі упущеної вигоди), у повному обсязі.

Розглянуто окремі питання щодо особливостей приватизації житла як підстави припинення права власності. Звертається увага на те, що Закон України „Про приватизацію державного житлового фонду” не містить чіткого переліку суб'єктів приватизації, що певною мірою може призводити до порушення прав громадян.

Розгляд можливості реприватизації житла, для чого, зокрема, розглянуто законопроект „Про внесення зміни до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та висновок комісії, який стосується проектів Законів України "Про порядок звернення (відчуження) приватного майна" та "Про реприватизацію майна в Україні".

Термін „реприватизація” повинен мати єдине значення для різних об'єктів, чи то житло, чи то єдиний майновий комплекс і застосування реприватизації повинно мати місце як у разі порушень в процесі приватизації з боку наймача та членів його сім'ї (як то подача неправдивих відомостей, підробка документів тощо) або зловживання (не компетенції) уповноважених осіб органів приватизації тощо, так в у разі відповідного волевиявлення власника приватизованого житла при дотриманні встановлених законодавством умов. Конкретні ж підстави застосування реприватизації мають бути зазначені в залежності від особливостей об'єкта приватизації у спеціальному законі, що регулює ці відносини [3, ст. 234].

Висновки

Метою моєї роботи було дослідження та аналіз інститутів та припинення прав власності. В процесі розкриття питань я дізнався що: всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їхніх прав; громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав; недодержання власником встановлених законодавством України вимог може бути підставою для відмови у захисті права приватної власності, оскільки цивільні права охороняються законом лише за умови, що здійснення їх не суперечить призначенню цих прав у суспільстві; діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов'язаний допустити обмежене користування його майном іншими особами.

У вступі обґрунтовується актуальність теми курсової роботи, ступінь наукової розробки проблеми, науково-теоретична основа курсової роботи; зазначено мету й основні задачі дослідження; визначено основні методологічні засади.

Базову роль серед інших нормативних актів, що регулюють право приватної власності в Україні, відіграє Цивільний кодекс. Норми, що торкаються права приватної власності зосереджені не лише у кількох частинах, а наскрізно відображені у всьому тексті кодексу. Звичайно ж Цивільний кодекс є не єдиним джерелом, що регулює відносини приватної власності - значна кількість законів визначає або торкається володіння, користування та розпорядження майном приватними власниками. Розвиток ринкових відносин цілком природно вимагає своєрідної еволюції цивільного законодавства. Держава через свої компетентні органи має забезпечувати юрисдикційну форму підстав припинення права власності, головним чином, через судову систему. Це має сприяти утвердженню непорушності права власності в цілому і, в тому числі права приватної власності.

Також у розвитку суспільства, держави, її економіки та соціальної сфери значну роль відіграють реалізація у законодавстві та втілення у життя правових норм, що регулюють право приватної власності.

Отже, для факту припинення права власності важливу роль відіграє сукупність таких компонентів, як правомочності власника, особливості об'єкта власності (наприклад, обмеження чи вилучення його з цивільного обігу, віднесення до рухомого чи нерухомого майна тощо), а також об'єктивні фактори, які можуть залежати від волі власника (наприклад, при відчуженні майна на підставі договору купівлі-продажу, споживанні його власником), можуть не залежати (наприклад, при конфіскації об'єкта власності на підставі рішення суду, знищенні внаслідок стихійного лиха) чи здійснюватись поза його волею.

Список використаних джерел

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України від 28 червня 1996 р. - 51 с.

2. Конституція (Основний Закон) України (УРСР) (втратив чинність), Закон від 20.04.1978 №888-IX // Відомості Верховної Ради УРСР від 11.07.1978 - 1978 р. - №18 - стор. 268.

3. Житловий Кодекс Української РСР (редакція від 01.01.2007). Кодекс від 30.06.1983 №5464-X // Відомості Верховної Ради УРСР від 12.07.1983 - 1983 р. - №28 - 573 с.

4. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. - 2001. - №211-212. - 15 листоп.

5. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. (зі змінами) // http//www. portal.rada.gov.ua

6. Цивільний кодекс України станом на 10 вересня 2010 року. / Паливода А.В. - Київ, 2010. - 325 с.

7. Цивільний кодекс України науково-практичний коментар від 16 січня 2003 р. / Відп. ред. Харитонов Є.О. - 1101с.

8. Цивільний кодекс України: наук.-практ. комент./ За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К., 2004. - 928 с.

9. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - 692 с.

10. Цивільний процесуальний кодекс України. Затв. Законом від 18.07.63// Відомості Верховної Ради України. - 1963. - №30. - ст. 464.

11. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

12. Закон України „Про охорону культурної спадщини”.

13. Закон України “Про іпотеку”.

14. Постанови ВР України „Про право власності на окремі види майна”.

15. Наказ Державної туристичної адміністрації України від 16 березня 2004 р. №19 «Про затвердження Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг».

16. Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затверджений наказом Держкомзему України від 15 лютого 1993 р. №10 //Урядовий кур'єр. - 1994. - 7 червня.

17. Правовое регулирование отношений собственности в Украине // Юрид. вестник - 1997. - №1. - С. 84-89.

18. ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО. Учебник. Часть 1. Издание третье, переработанное и дополненное. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: ПРОСПЕКТ, 1998. - 632 с.

19. ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО. Учебник. Часть III /Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: ПРОСПЕКТ, 1998. - 592 с.

20. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник / Под ред.Е.А. Суханова. - М.: Издательство ВЕК, 1994. - 384 с.

21. Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. - Харків: Факт, 2002. - 550 с.

22. Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинина. - К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с.

23. Заіка Ю.О. Право власності. спадкове право: Навчальний посібник / Ю.О. Заіка. - Київ: Наукова думка, 2000. - 152 с.

24. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство : учеб. пособие. - К., 2002. - С. 248.

25. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 583 с. - (Вища освіта XXI століття). ISBN 966-8148-33-9

26. Право власності в Україні: навч. посіб. / О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, О.А. Підопригора та ін.; за заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К., 2000. - 816 с.

27. Третьякова И.П. Право частной собственности на жилой дом. - Минск, 1998. - С. 11.

28. Харченко О. Окремі питання припинення права власності поза волею власника // Право України.

29. Харитонов Е.О., Саниахметова П.А. Гражданское право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: учеб. пособие. - К., 2002. - С. 248.

30. Цивільне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузiв та факультетів. / О.А. Пiдопригора, Д.В. Боброва - К.: Вентурi.

31. Використано Єдиний державний реєстр судових рішень Державної судової адміністрації України, створений згідно закону “Про доступ до судових рішень” від 22.12.2005 р.

Додаток

Справа №2-11/07р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2007р. Харківський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді - Загоруйко З.Г.

при секретарі - Шимовій C.O.

розглянув в відкритому судовому засіданні в сел. Покотилівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка просить суд ухвалити рішення, згідно якому усунути перешкоди її прав як власника житлового будинку та виселити відповідача з належного їй будинку посилаючись на те, що житловий будинок №АДРЕСА_1 належить їй на праві приватної власності. В будинку проживає вона з дочкою та онуками. Крім них, в будинку також проживає колишній чоловік дочки, який в даний час не є членом її сім"ї, оскільки шлюб між дочкою та відповідачем розірвано. Відношення між нею та відповідачем напружені. Вона неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з заявами про протиправні дії відповідача стосовно неї та її онуків. Вона людина похилого віку і не має змоги спокійно жити в належному їй будинку, вони вимушені терпіти протиправну поведінку відповідача. Відповідач не оплачує послуги за використання газу, електроенергії, між ними часто виникають конфлікти. Вона позбавлена можливості використовувати належне їй майно на свій розсуд через присутність у будинку відповідача.

Відповідач до судового засідання повторно не з'явився, але направив до суду заяву, з якої вбачається, що він не заперечує проти позову.

Суд, вислухавши пояснення позивача, третіх осіб, вивчив надані докази, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що житловий будинок №АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області належить в цілому ОСОБА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11 травня 2006 року (а.с. 5).

З копії будинкової книги вбачається, що в будинку за вищевказаною адресою прописані ОСОБА_1, ОСОБА_5 (онук), ОСОБА_3.(дочка), ОСОБА_2.(зять) та ОСОБА_4. (онук) (а.с. 8-9). Крім того, дана обставина підтверджена довідкою, виданою виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради від 25.01.06р. (а.с. 15).

28 лютого 2006 року шлюб між ОСОБА_3. та ОСОБА_2. розірваний, про що мається копія свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 16).

З приводу протиправної поведінки відповідача позивачка неодноразово зверталася з заявами в ОСОБА_2, що підтверджується листами (а.с. 21-22).

Згідно висновку №НОМЕР_1. служби у справах неповнолітніх ХРДА, виходячи з інтересів неповнолітнього ОСОБА_5, служба у справах неповнолітніх вважає за необхідне вирішувати питання щодо недоцільності сумісного проживання гр. ОСОБА_2. разом з сином, оскільки спосіб життя батька шкідливо впливає на розвиток і виховання неповнолітнього ОСОБА_5.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, відповідач підлягає виселенню у відповідності до вимог ч. З ст. 116 ЖК України, в якій зазначається, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Керуючись ст.ст. 9, 10, 88, 209, 212, 214-216 ЦПК України, ст.ст. 387, 391 ЦК України, ч.3 ст. 116 ЖК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та виселення задовольнити в повному обсязі.

Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку №АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1, без надання іншого жилого приміщення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк, з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарга або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.[32]

Размещено на Allbest.ru