Господарський договір

Позови про зміну чи розірвання договору є позовами про перетворення, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин. Зміна і припинення правовідношення, за визначенням статті 16 Цивільного кодексу України, є одним із способів захисту цивільних прав й інтересів [1].

Тривалий час матеріально-правові норми, що регулюють порядок зміни та розірвання господарського договору, так само, як і порядок його укладення, містилися у процесуальному законі - Господарському процесуальному кодексі України. Стаття 11 Господарського процесуального кодексу України в редакції від 6 листопада 1991 року встановлювала аналогічний коментованому порядок зміни або розірвання господарських договорів [3].

З внесенням 17 травня 2001 р. змін до цієї статті зазначений порядок поширювався, з урахуванням змісту статті 5 Господарського процесуального кодексу України, тільки на певні категорії господарських договорів - договори перевезення, договори про надання послуг зв'язку, договори, засновані на державному замовленні, а також у випадках, коли сторони домовилися про додержання такого порядку. Через це порядок внесення змін до договору чи його розірвання ототожнюється з досудовим врегулюванням спору.

Але коментовані правила статті 188 Господарського кодексу України Господарського кодексу України є нормами матеріально-правовими, а не процесуальними (так само, як і норми, що регулюють порядок укладення договорів). Тому недодержання сторонами визначеного Господарським кодексом України порядку внесення змін до договору або його розірвання не можна кваліфікувати як порушення досудового порядку врегулювання спору і застосовувати наслідки, передбачені пунктом 6 частини 1 статті 63 та пунктом 3 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України [3].

Оскільки господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при зміні або розірванні договорів, то тільки дотримання сторонами встановленого даною статтею Господарського кодексу України порядку зміни та розірвання договору і недосягнення при цьому згоди може свідчити про наявність між ними спору. Якщо ж особа, яка бажає змінити або розірвати договір, не зверталася з відповідною пропозицією до іншої сторони, то в цьому разі немає підстав стверджувати про існування спору між сторонами.

Зміна та розірвання сторонами договору вважаються такими, що відбулися, з моменту укладення відповідної угоди (вчинення правочину), якщо інше не визначено сторонами. Якщо ж підставою для зміни або розірвання договору є рішення суду, договір вважається зміненим чи розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили. У судовому рішенні може бути визначений інший момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним.

Відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині судового рішення у спорі, що виник при зміні договору, вказується рішення з кожної спірної умови договору [3]. Рішення господарського суду в такій справі є юридичним фактом, з яким пов'язується настання правових наслідків, визначених статтею 653 Цивільного кодексу України [1].

Таким чином, пропонуємо визначити зміну умов договору - як нормативно-логічну послідовність дій, що вчиняють сторони, в порядку та на основі передбачених договором чи законодавством підстав, з метою змінити чи розірвати укладений між ними договір на майбутнє.

Зміна договору здійснюється в чітко встановлених межах і передбачає зміну предмета, місця, строків виконання тощо, але не виду договору, виконання якого ще повністю або частково не здійснено чи носить тривалий характер.

Крім зміни або розірвання договору, допускається й продовження (пролонгація) його дії на новий строк. Так, відповідно до пункту 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» [9] за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця після закінчення його строку він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Найчастіше продовження дії договору оформляється угодою сторін, вчиненою шляхом обміну листами, телеграмами або іншим способом.

3.2 Порядок розірвання господарських договорів

Щоб розірвати договір за бажанням тільки однієї зі сторін, необхідна наявність цілого ряду умов, а саме:

1. Вимога про розірвання договору може бути заявлена стороною в суд тільки після одержання відмови іншої сторони на пропозицію змінити або розірвати договір або при неотриманні відповіді в строк, зазначений у пропозиції, або в строк, встановлений у договорі, а при його відсутності - у двадцятиденний строк, передбачений у ч.2 ст.11 Господарського процесуального кодексу України [3] та ч.3 ст.188 Господарського кодексу України [2]. Також необхідно врахувати, що суд розгляне справу тільки у випадку подання доказів, що підтверджують прийняття позивачем заходів по досудовому врегулюванню суперечки з відповідачем (ч.2 ст.11 Господарського процесуального кодексу України [3]). Таким доказом може бути письмова відмова відповідача від зміни або розірвання договору або підтвердження відправлення відповідачеві таких пропозицій;

2. Після того як позов буде пред'явлений у суд, він може бути задоволений тільки в наступних випадках:

- істотне порушення договору іншою стороною (ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України);

- істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст.652 Цивільного кодексу України [1]).

Договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони при наявності одночасно наступних умов (ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України):

- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

На вимогу кожної зі сторін суд визначає наслідки розірвання договору виходячи зі справедливого розподілу витрат, понесених сторонами у зв'язку з виконанням договору.

Зміна умов договору за рішенням суду при наявності істотної зміни обставин допускається лише як виняток! Для цього необхідно також наявність ще однієї умови - розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду для сторін, яка значно перевищує затрати необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч.4 ст.652 Цивільного кодексу України [1]).

Згідно зі ст.11 та ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України до договорів припустимо застосовувати статті Цивільного кодексу України, що передбачають наступні способи припинення або зміни зобов'язань:

- припинення зобов'язання зарахуванням (ст.601 Цивільного кодексу України) [1]) - зобов'язання припиняється повністю або частково заліком зустрічної вимоги;

- припинення зобов'язання об'єднанням боржника й кредитора в одній особі (ст. 606 Цивільного кодексу України);

- припинення зобов'язання прощенням боргу (ст.605 Цивільного кодексу України) [1].

Оскільки прощення боргу являє собою правочин за згодою сторін звільнення кредитором боржника від майнового обов'язку, воно перетворюється в предмет договору дарування. Тому в такому випадку застосовуються норми Цивільного кодексу України, що встановлюють випадки заборони дарування або його обмежень (ст.720 Цивільного кодексу України Цивільного кодексу України [1]):

- припинення зобов'язання неможливістю його виконання, тобто форс-мажор (ст.607 Цивільного кодексу України [1]);

- припинення зобов'язання шляхом передачі відступного (ст.600 Цивільного кодексу України [1]), тобто замість зазначеного в договорі або законі зобов'язання з метою його припинення передається інший предмет, розмір, строки й порядок надання якого встановлюються угодою сторін;

- припинення зобов'язання смертю громадянина (ст.608 Цивільного кодексу України [1]);

- припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи (ст.609 Цивільного кодексу України [1]), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання покладається на іншу особу.

Автор нагадує, що виконаний договір не можна не розірвати, не змінити. Варто також враховувати правило, встановлене п.4 ст.653 Цивільного кодексу України, а саме - сторони не вправі вимагати повернення того, що було виконано ними по даному зобов'язанню до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом [1].

Частиною 3 ст.653 Цивільного кодексу України встановлено два моменти, починаючи з яких зобов'язання вважається зміненим або припиненим:

- момент укладення угоди сторін про зміну або про розірвання договору, якщо інше не випливає з угоди або характеру зміни договору;

- момент набуття законної сили рішенням суду про зміну або про розірвання договору, якщо зміна або розірвання договору відбувається в судовому порядку [1].

Слід також звернути увагу на порядок зміни ціни після укладення договору. Якщо в договорі або законі не міститься згадування про можливості зміни ціни, то сторони не можуть її самовільно міняти (ч.2 ст.632 Цивільного кодексу України) [1].

Законодавством передбачені випадки розірвання господарського договору та відмови від його виконання. Так, наприклад, ч.5 ст.268 Господарського кодексу України передбачено, що у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми [2].

В той же час за ч.2 ст.320 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків [2].

Підкреслимо, що інститути розірвання та відмови від виконання господарських договорів мають єдину правову природу - припинення договірних відносин, проте відрізняються за способами їх здійснення. Якщо розірвання договору - це спосіб припинення договірних відносин шляхом звернення правомочної особи до зобов'язаної, то відмова від договору - це спосіб припинення договірних зобов'язань правомочною особою в односторонньому порядку. Відмова від виконання договору (зобов'язання) є одним з видів оперативно-господарських санкцій (п.1 ч.1 ст.236 Господарського кодексу України [2]).

3.3 Внесення змін та розірвання господарських договорів, заснованих на державному замовленні

Особливості укладення господарських договорів за державним замовленням передбачені Господарським кодексом України.

Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання, а саме - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін, та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому ст.181 Господарського кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством [2]. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.

Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену Господарським кодексом України та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, у тому числі, при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним (ст.183 Господарського кодексу України [2]).

Державне замовлення є тією програмою, яка має бути покладена в основу державного контракту, закріплена в його умовах, але саме по собі державне замовлення не породжує і не може породжувати договірного зобов'язання по поставці товарів, робіт, послуг для державних потреб. Для цього необхідним є також: взаємне волевиявлення - укладення державного контракту державним замовником і виконавцем. Таким чином, у механізмі правового регулювання реалізація обов'язку суб'єкта господарювання, встановленому ч. 8 ст. 2 Закону «Про поставки продукції для державних потреб», пов'язується з двома юридичними фактами: затвердженням державного замовлення та укладенням державного контракту (договором). До формування та видання державного замовлення у державного замовника відсутнє право вимагати укладення державного контракту [5].

Питання внесення змін до державного контракту та його розірвання в чинному законодавстві вирішується одночасно і Господарським кодексом України, і Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» [5].

Відповідно до ч.7 ст.2 цього Закону за рішенням Кабінету Міністрів України державний замовник може вносити необхідні зміни до державного контракту або припиняти його дію згідно з чинним законодавством України. Редакція цієї норми уявляється некоректною. Адже Кабінет Міністрів, не будучи стороною договору, не може вирішувати питання його зміни або розірвання. До його компетенції відносять лише питання затвердження обсягів продукції, необхідної для державних потреб у наступному році, та загальної суми коштів для її закупівлі. Так чи інакше, зазначена норма встановлює право державного замовника в односторонньому порядку змінювати державний контракт або припиняти його дію.

Частиною 2 ст. 206 Господарського кодексу України встановлено правило про, що державний контракт підлягає розірванню в разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контракту. Таким чином, необхідність розірвання державного контракту пов'язується не тільки із скасуванням державного замовлення, а й чомусь з його зміною [2]. Крім того, в цій нормі абсолютно неправильно вказується на те, що державним замовленням може передбачатися припинення дії контракту, адже скасування державного замовлення означає, по суті, скасування самих параметрів (умов), які увійшли через волю сторін державного контракту до його змісту. Крім того, неправильною по суті є і вказівка ч.2 ст.206 Господарського кодексу України на те, що державний контракт підлягає розірванню в момент, коли про зміну або скасування державного замовлення стало відомо сторонам [2].

Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» не передбачає будь-яких складних договірних зв'язків, що встановлюються між учасниками відносин у сфері поставок для державних потреб: оскільки державний контракт завжди укладається між замовником і виконавцем, встановлюється проста структура таких зв'язків, і одночасно дізнатися про зміни або скасування державного замовлення сторони в принципі не можуть [5].

У цьому випадку можна було б говорити лише про момент, коли виконавець державного замовлення був повідомлений про зміни або скасування державного замовлення. Але зі змісту цієї норми не випливає право державного замовника на зміну або розірвання контракту в односторонньому порядку, а лише шляхом повідомлення про це державного замовника.

Отже, як свідчить буквальне тлумачення норм Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» та ст. 206 Господарського кодексу України, законодавець, в цілому відчуваючи зв'язок між зміною та скасуванням державного замовлення та юридичною долею державного контракту, не дає чіткої відповіді на запитання про підстави та, що важливо, про порядок зміни та розірвання державних контрактів.

Державне замовлення може бути змінено або скасовано органом, який його видав; зміна або скасування державного замовлення тягне за собою відповідно зміну або розірвання державного контракту, який було укладено на підставі зазначеного державного замовлення; до державних контрактів не повинні застосовуватися положення ст.652 Цивільного кодексу України [1].

Тільки у тому випадку, коли б ми визнавали виникнення планово-договірних зобов'язань безпосередньо з акта планування, то тоді зміна (скасування) планового акта означала б автоматичну зміну (припинення) державного контракту, тобто лише за такого концептуального підходу можна було б визнавати за органами, що здійснили планування (державними замовниками), право на односторонню зміну чи розірвання державного контракту без вчинення будь-яких додаткових дій. Але чи можна це вважати правильним? Якщо ні, то всі питання щодо зміни умов і припинення державного контракту повинні опосередковуватися угодою сторін.

Слід сказати, що питання зміни або розірвання державного контракту змикається із давньою науковою дискусією про співвідношення плану й договору в цілому та, зокрема, про безпосередній вплив зміни або скасування планових актів на долю договорів, укладених на їх підставі.

Більш адекватною сучасним ринковим умовам є концепція трансформації плану в договір, яка може бути взята за основу моделювання відповідних норм. Умови планового акта трансформуються в умови договору шляхом волевиявлення сторін і, відповідно, зміна чи скасування планового акта може впливати на долю договірного зобов'язання також через волевиявлення сторін. Плановий акт, який на першій стадії розвитку господарських відносин є передумовою, основою укладення договору, потім стає його змістом, умовою, що свідчить про стадійність розвитку господарських відносин, в процесі яких умови планового акта перетворюються на умови договору.

Зміна умов державного контракту може пов'язуватися тільки з змінами в структурі та обсягах запланованих товарів, робіт, послуг для державних потреб, що в ряді випадків може виявитися необхідним. Разом з тим, якщо такі зміни відбуваються протягом бюджетного року, то це, скоріш за все, свідчить про недоліки формування державного замовлення.

Оскільки виконавець державного замовлення повинен планувати (програмувати) свою господарську або підприємницьку діяльність, виходячи з наявних виробничо-технічних можливостей і з огляду на необхідність виконання державного замовлення. Це означатиме, серед іншого, і утримання від укладення ним інших господарських договорів на реалізацію результатів своєї господарської діяльності. Тому повністю віддати вирішення питання про зміну умов договору або розірвання державного контракту на розсуд державних замовників було б послабленням захисту інтересів державних виконавців.

Трансформації плану в договір дає можливість вирішити зазначену проблему. І скасування державного замовлення, і внесення до нього змін (як у бік збільшення, так і в бік зменшення обсягів товарів, робіт, послуг) може негативно впливати на інтереси державного виконавця. Тому визнання узгодження сторонами внесення змін до державного контракту або його розірвання дозволяє державному виконавцю захищати свої права й охоронювані інтереси в суді, в тому числі з допомогою позову про визнання акта (державного замовлення) недійсним повністю або частково

Існування ст.206 Господарського кодексу України під назвою «розірвання господарського зобов'язання» у главі 22 Господарського кодексу України уявляється недоречним не тільки через суто термінологічні вади¹, але й через те, що ч.1 ст.206 Господарського кодексу України дублює ст. 188 Господарського кодексу України («Порядок зміни та розірвання господарських договорів»), не встановлюючи будь-яких особливостей «розірвання» інших видів господарських зобов'язань. Частина ж 2 цієї статті стосовно зміни або розірвання державного контракту може бути включена до глави 20 Господарського кодексу України у вигляді ст. 188¹ Господарського кодексу України під назвою « Особливості зміни та розірвання господарських договорів за державним замовленням (державних контрактів)» у такій редакції:

Державний контракт може бути змінений або розірваний у випадках зміни або скасування державного замовлення, на основі якого він був укладений.

Пропозиції стосовно внесення змін до державного контракту або його розірвання надсилаються державним замовником виконавцю негайно після внесення змін до відповідного державного замовлення.

Спори, що виникають при зміні або розірванні державного контракту, розглядаються в судовому порядку.

Слід сказати про те, що ч.5 ст.4 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» передбачається, що у випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, виготовленої за державним контрактом (крім випадків , зазначених у частині четвертій цієї статті), виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції - завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток. Ця норма не узгоджується з метою державного контракту - задоволення потреб держави, і, як уявляється, покладає на добросовісного виконавця додаткові обтяження, оскільки така відмова не пов'язується із порушенням ним зобов'язання.

Таким чином, на відміну від зміни договору його розірвання здійснюється з метою припинення прав та обов'язків на майбутнє і передбачає припинення дії такого договору повністю.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Проте, зміна і розірвання договору у разі істотної зміни обставин передбачена диспозитивною нормою Цивільного кодексу України і потребує наступного затвердження угодою сторін.

Зміна і розірвання договору повинна базуватися на домовленості сторін або вимогах закону. Проте, допускається зміна і розірвання договору шляхом здійснення односторонніх дій, якщо право на їх вчинення надано стороні на основі попередньої домовленості сторін договору. У такому випадку право на односторонню зміну чи розірвання договору вважається таким, що засновано на угоді сторін і реалізується без звернення до суду.

Наслідки зміни і розірвання договору умовно можна поділити на дві групи:

- позитивні - передбачають зміну або припинення зобов'язань сторін (п. п. 1,2,3 ст. 653 Цивільного кодексу України) [1]);

- негативні - пов'язуються із компенсацією вартості переданого за договором чи поверненням об'єктів матеріального світу, що є предметом договору, відшкодуванням заподіяної шкоди, накладенням певних обтяжень на сторону, яка винна у зміні чи розірванні договору, коли така зміна і розірвання не випливає із угоди сторін.

Таким чином, зміна і розірвання господарського договору, яка не заснована на домовленості сторін, здійснюється у судовому порядку з обов'язковим досудовим вирішення цього спору.

ВИСНОВКИ

Проведене у дипломній роботі дослідження дозволяє нам зробити деякі узагальнюючі висновки:

1. Договір у сфері господарювання забезпечується свободою волевиявлення сторін, яка базується на особистому інтересі. Свобода договору - це важливий принцип, який закріплений у Цивільному кодексі України. На відміну від таких ієрархічних способів управління, як директивне планування, централізоване ціноутворення і нормування якості, господарсько-договірне регулювання відносин між суб'єктами підприємницької діяльності відображає можливості сторін щодо формування зв'язків.

Господарський договір - це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань. Він має властивість «рушійного важеля», що приводить в дію норми права і виступає як ланка, що з'єднує норми права із суб'єктивними правами та юридичними обов'язками конкретного суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, договір є оптимальною правовою формою для реалізації можливостей, які здійснюються або власними діями, або діями інших суб'єктів. Саме за його допомогою суб'єкти ринкових відносин реалізують свої спільні інтереси.

Вчені-юристи, визначаючи поняття господарського договору, намагаються висловити власне бачення, та не завжди після цього це визначення відбиває особливості тих відносин, які мали б охарактеризувати поняття договору. Господарські відносини мають свої особливості, а саме: особливий суб'єктний склад, мета діяльності - отримання прибутку, компенсаційний характер укладених договорів (оплатний). Відповідно й поняття господарського договору повинно будуватись таким чином, щоб чітко відобразити ці особливості.

2. Не можна погодитися із таким визначенням господарського договору, де сказано, що це лише домовленість суб'єктів підприємницької діяльності про встановлення, зміну чи припинення відповідних прав і обов'язків. Адже домовленість, про яку йдеться у визначенні, конкретно не говорить про укладення між сторонами договору, домовленість може бути й усною. До того ж, дане визначення надзвичайно загальне і не відображає суті складових елементів договірних зобов'язань, що виникають у господарському праві. Дане поняття запозичене з визначення договору в цивільному праві і лише додано, що договір укладається суб'єктами підприємницьких відносин.

На нашу думку, найбільш повним і обґрунтованим є визначення господарського договору як: юридичний акт двох і більше осіб, заснований на їх погоджених діях, виражений у вільному волевиявленні, зафіксований у встановленій законом формі і спрямований на досягнення єдиного господарсько-правового результату, який полягає у встановленні, зміні та припиненні прав і обов'язків суб'єктів господарювання.

3. Для існування договору необхідно щоб у його змісті, постійно залишались три групи істотних умов:

1) істотні умови про предмет договору;

2) істотні умови, які визнані такими за законом;

3) істотні умови, які необхідні для даного виду договору.

Вказані істотні умови можуть бути змінені, але не можуть бути виключені сторонами.

4. Попередній договір та угода про наміри є новелами законодавства у регулюванні договірних відносин і спрямовані на полегшення порядку укладення та виконання господарських договорів. При дослідженні співвідношення попереднього і основного договору зроблено висновок, що в основі попереднього договору лежить зобов'язання про укладення основного договору в майбутньому на певних умовах, а тому він не може регулювати відносин сторін: встановлювати, змінювати і припиняти права та обов'язки, які передбачені в основному договорі.

5. Порядок укладення господарсько-правового договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення господарських прав і обов'язків, здійснена на основі дій осіб, звернених назустріч одна одній та виражених у різноманітних способах узгодження змісту господарського договору.

6. Переддоговірний спір необхідно визначати як конфлікт зустрічних інтересів учасників переддоговірного процесу з приводу укладення договору.

Пролонгація строкового господарсько-правового договору на новий строк передбачає його продовження шляхом зміни умови про строк дії договору. Строк дії договору конкретизується в межах певного часового проміжку, встановленням дати укладення договору і дати його припинення. При пролонгації змінюються обидві дати. У передбачених законом випадках, пролонгація договору вимагає додержання нотаріальної форми господарського договору або його державної реєстрації.

7. У разі істотного порушення умов господарського договору його може бути змінено або розірвано у судовому порядку. Встановлення істотності такого порушення, визначеної терміном “позбавлення значною мірою” суд повинен здійснити на основі дослідження мети договору.

8. Вважаємо за доцільне внести зміни до п.2 ст.187 Господарського кодексу України, оскільки у ньому регулюється не зміст судового рішення по переддоговірному спору, а лише момент виникнення такого договору на стадії переддоговірного спору, що не усуває самого спору.

Пропонуємо пункт 2 ст.187 Господарського кодексу України викласти в такій редакції:

«2. В рішенні суду по переддоговірному спору вказуються істотні умови договору, визначені на основі вимог сторін або встановлюється порядок їх визначення сторонами. Днем укладення договору є день набрання чинності рішенням суду або день вказаний у ньому як такий».

9. Безумовно, договори в підприємницькій діяльності відіграють важливу роль, а в деякій мірі можна навіть сказати, що саме договори складають “каркас ринкового механізму”. Підприємницька діяльність без них практично неможлива.

Значення господарських договорів полягає у тому, що вони дозволяють, по-перше - виявити суспільну потребу (попит) та орієнтують суб'єктів господарської діяльності відповідно на виконання соціально корисної діяльності, по-друге - договори забезпечують прогресивний розвиток у суспільстві тим, що орієнтуючись на задоволення попиту споживачів, оперативно враховують коливання попиту покупців, вони створюють умови для конкуренції, змагальності і досягнення більш високих результатів, по-третє - договори дозволяють зекономити сили суспільства в законотворчій галузі, яка є досить складною.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти

1. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15

2. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15

3. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798-XII. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1798-12

4. Кодекс торговельного мореплавства вiд 23.05.1995 № 176/95-ВР. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=176%2F95-%E2%F0

5. Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб: Закон України вiд 22.12.1995 № 493/95-ВР. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg =493%2F95-%E2%F0

6. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України вiд 16.04.1991 № 959-XII. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=959-12[/url

7. Про заставу: Закон України вiд 02.10.1992 № 2654-XII. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2654-12

8. Про оренду державного та комунального майна: Закон України вiд 10.04.1992 № 2269-XII. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2269-12

9. Про товарну біржу: Закон України вiд 10.12.1991 № 1956-XII. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1956-12

10. Про ціни і ціноутворення: Закон України вiд 03.12.1990 № 507-XII Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=507-12

11. Про фінансовий лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=723%2F97-%E2%F0

12. Про концесії: Закон України вiд 16.07.1999 № 997-XIV. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997-14

13. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань Закон України вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=543%2F96-%E2%F0

14. Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається. Декрет Кабінету Міністрів України вiд 31.12.1992 № 26-92. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=26-92

15. Про укладення договорів оренди приміщень підприємствами й організаціями торгівлі, громадського харчування та сфери послуг: декрет Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1992 року № 20-92, // Комп'ютерна нормативно-правова база “Законодавство”

16. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів» вiд 10.08.1995 № 629. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=629-95-%EF

17. Статут залізниць України затверджений Постановою Кабінету Міністрів України вiд 06.04.1998 № 457. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=457-98-%EF

18. Типові договори оренди, затверджені наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 року, № 1774 // Збірник типових договорів / Авт.-упоряд.: М.І. Гейко, М.М. Лядецький. - К.: АСК., 2000.

19. Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з укладенням і виконанням кредитних договорів. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 31 січня 2001року, № 01-8/97 // Закон і бізнес. - 2001. - № 8. - С.37-40.

Література

20. Баранова Л. Понятия “непреодолимая сила” и “форс-мажор”, их соотношение в гражданском праве // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1997. - № 11.

21. Беляневич О.А. До питания про поняття господарського договору // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: Тези виступів учасників Круглого столу (17 квітня 2001 р.). - К., 2001. - С. 86.

22. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Моногр. / О.А. Беляневич. -- К.: Юрінком Інтер, 2006. -- 592 с.

23. Договорное право: общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украины / Д.Н. Притыка, В.Я. Карабань, В.Г. Ротань. -- К.; Севастополь: Ин-т юрид. исслед., 2002. -- 879 с.

24. Господарське право: Практикум / В.С Щербина, Г.В Пронська. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 416 с.

25. Господарське право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, Є.М. Білоусов, Р.П. Бойчук, С.В. Глібко, І.М. Жуков, О.Р. Кібенко, В.М. Корнієнко, В.І. Кухар, О.А. Медведєва; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. -- Х.: Право, 2005. -- 384 с.

26. Господарське право України: підручник / Л.А. Жук, І.Л. Жук, О.М. Неживець. -- К.: Кондор, 2009. -- 432 c.

27. Господарське право: конспект лекцій / В.В. Сергієнко, Ж.О. Андрійченко, А.В. Галушко, М.В. Грузд, Г.М. Брусильцева, В.О. Горєв, В.В. Деркач, О.О. Єрмоленко, І.К. Перепелиця; Харк. нац. екон. ун-т. -- Х., 2010. -- 444 с.

28. Дутко А.О. Аналіз юридичної конструкції господарського договору / А.О. Дутко // Соц.-екон. пробл. сучас. періоду України. -- 2008. -- Вип. 6. -- С. 227-235.

29. Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток: Зб. наук. пр.: За матеріалами міжрегіон. наук.-практ. конф., м. Івано-Франківськ, 26 - 27 верес. 2003 р. / Ред.: О.Д. Крупчан; Акад. прав. наук України, НДІ приват. права і підприємництва, Юрид. ін-т Прикарпат. ун-ту ім. В.Стефаника. -- К., 2004. -- 426 с.

30. Кравчук С.Й. Господарське право України: навч. посіб. / С.Й. Кравчук. -- К.: Кондор, 2009. -- 294 с.

31. Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності: навч. посіб. / В.В. Луць; МОН України. -- 2-ге вид., переробл. і доповн. -- К.: Юрінком Інтер, 2008. -- 576 c.

32. Лядецький М.М., Хавронюк М.І. Типові договори, контракти, статути. - К.: Атіка, 2003. - 656с.

33. Мілаш В.С. Господарське право: курс лекцій : у 2 ч. Ч. 2 / В.С. Мілаш. -- Х.: Право, 2008. -- 335 с

34. Новий тлумачний словник української мови: У 3 т.: 200 000 сл. Т. 2. К-П / Уклад.: В.В. Яременко; О.М. Сліпушко. -- 2-е вид., виправл.. -- К.: Аконіт, 2006. -- 926 с.

35. По матеріалам Вищого арбітражного суду України // Закон і бізнес, 2001. - № 8. - С.38.

36. Подоляк С.А. Господарський договір - погляд із синергетики / С.А. Подоляк // Держава і право. Юрид. і політ. науки: зб. наук. пр. -- 2008. -- Вип. 41. -- С. 425-429.

37. Подоляк С.А. Недійсність господарського договору в Україні: причини та правові підстави / С.А. Подоляк // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. -- 2009. -- N 43. -- С. 426-431.

38. Подоляк С.А. Порівняльний аналіз господарського та цивільно-правового договору та проблеми їх юридичних конструкцій / С.А. Подоляк // Держава і право. Юрид. і політ. науки: зб. наук. пр. -- 2008. -- Вип. 42. -- С. 495-499.

39. Предпринимательское (хозяйственное) право: Учебник. В 2 т. Т. 1 / Отв. Ред. О.М.Олейник. - М.: Юристь, 2000. - 727 с.

40. Ройтберг М. Обеспечительные функции договорных обязательств в условиях рынка // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 10. - С. 10-13.

41. Сукманова О.В. Господарський договір про надання консультаційних послуг: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / О.В. Сукманова; НАН України. Ін-т екон.-правов. дослідж. -- Донецьк, 2005. -- 17 с.

42. Теньков С.О. Коментар судової практики розгляду юридичних помилок у документах / С.О. Теньков. -- К.: Юрінком Інтер, 2008. -- 352 c.

43. Тісунова В.М. Господарське право: навч. посіб. / В.М. Тісунова, А.В. Бондарчук; Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О.Дідоренка. -- Луганськ, 2009. -- 582 c.

44. Федоров Л.Л. Хозяйственный договор в печати, книгоиздании, книжной торговле и его правовое регулирование. - М.: Мир книги, 1994. - 79 с.

45. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. - К.: А.С.К., 2001. - С. 7.

46. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. - М., 1994. - С. 47-60.

47. Щербина В.С. Господарське право України. - К.: Атіка, 1999. - 430 с.

48. Щербина В.С. Господарське право: підручник / В.С. Щербина. -- 4-те вид., переробл. і доповн. -- К.: Юрінком Інтер, 2009. -- 640 с.

49. Юридический научно-практический словарь-справочник (основные термины и понятия) / Сост.: О.Ф. Скакун; Д.А. Бондаренко. -- Х.: Эспада, 2007. -- 488 c

50. Юридична енциклопедія. Т. 6. Т - Я / Ред.: Ю.С. Шемшученко; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. -- К.: Вид-во "Укр. енцикл." ім. М.П.Бажана, 2004. -- 768 с.

Додатки

Цивільний кодекс України (витяг)

Стаття 651. Підстави для зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Стаття 652. Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин

1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, -- змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

3. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

4. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Стаття 653. Правові наслідки зміни або розірвання договору

1. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

2. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

3. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

5. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Стаття 654. Форма зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Господарський кодекс України (витяг)

Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання

1. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними обов'язаннями.

2. Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. {Частина друга статті 179 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2592-VI (2592-17) від 07.10.2010}

3. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

6. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

У разі якщо для створення можливості постачання електроенергії, газу за технічними умовами постачальника за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані додаткові мережі (об'єкти), у договорах про постачання зазначеної продукції (послуг) передбачаються передача збудованих мереж (об'єктів) постачальнику і відшкодування забудовнику, інвестору витрат на їх будівництво. {Частину шосту статті 179 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 800-VI (800-17) від 25.12.2008}

Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України. { Частину шосту статті 179 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 800-VI ( 800-17 ) від 25.12.2008 }

7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 180. Істотні умови господарського договору

1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Стаття 181. Загальний порядок укладання господарських договорів

1. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України ( 435-15 ).