главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Політика і право

Політика як специфічний соціальний інститут. Загальні положення про право, основні форми його вираження. Аналіз співвідношення політики і права, взаємозв’язок, існуючий між ними. Визначення спільностей та відмінностей цих двох соціальних інститутів.

Рубрика: Государство и право
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 22.02.2011
Размер файла: 42,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Буржуазне право в Європі
Основи принципово нових правових систем з перемогами буржуазних революцій в Англії та Франції. загальні положення нового буржуазного права, сутність його двох головних систем. Формування конституційного та виборчого права, специфіка та основні етапи.
реферат [13,3 K], добавлена 27.10.2010

2. Розвиток і становлення Чеського права часів середньовіччя
Становлення та основні риси розвитку Чеської держави. Джерела права середньовічної Чехії. Форми феодальної власності. Право милі у містах середньовічної країни. Інститут спадкування та його співвідношення із нормами шлюбно-сімейного права Середньовіччя.
дипломная работа [63,4 K], добавлена 28.10.2014

3. Норма права
Поняття і класифікація соціальних норм. Соціальні норми – загальні правила поведінки людей, колективів, соціальних груп, правила поведінки в суспільстві. Класифікація і види соціальних норм. Форма права - спосіб вираження державної волі. Джерела права.
реферат [28,7 K], добавлена 01.05.2009

4. Право на достатній рівень життя та його реалізація в Україні
Поняття і взаємозв’язок права на достатній життєвий рівень соціальної держави. Структура і механізм його забезпечення. Система нормативно-правових актів, що закріплюють та гарантують соціальні права громадян. Проблеми та шляхи вдосконалення цієї сфери.
курсовая работа [41,4 K], добавлена 28.11.2014

5. Основи теорії держави і права
Загальні положення про державу і право. Загальна характеристика права України. Основи конституційного права. Основні засади адміністративного права. Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність. Загальні засади цивільного права.
реферат [64,2 K], добавлена 06.03.2009

6. Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства
Моделі сучасної демократичної соціальної політики в світі. Функції держави. Поняття та основні компоненти соціальної структури (стратифікації). Соціальна політика та соціальна структура України. Бідність та напрями боротьби з бідністю в Україні.
реферат [16,6 K], добавлена 28.01.2009

7. Стан соціальної гуманітарної політики української держави: аналіз та перспективи
Соціальна гуманітарна політика як це система відносин з людиною і суспільством, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади. Аналіз сучасного стану гуманітарної політики держави, перспективи її подальшого розвитку.
контрольная работа [22,6 K], добавлена 03.12.2012

8. Соціальні норми, їх ознаки та види
Поняття і призначення соціальних норм, їх ознаки і класифікація за критеріями. Місце норм права в системі соціальних норм. Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості. Співвідношення права і звичаю, корпоративних і релігійних норм.
курсовая работа [52,2 K], добавлена 21.03.2014

9. Здійснення права на житло шляхом отримання його у користування
Характеристика особливостей здійснення права на житло шляхом отримання його у користування. Загальні положення та основні види найму житла (приватний, соціальний). Відмінні риси складання договору найму службових житлових приміщень та житла у гуртожитках.
реферат [124,9 K], добавлена 18.05.2010

10. Обов'язки та права людини, громадянина
Характер співвідношення понять "права" та "свободи", визначення різниці між ними. Класифікація видів правового статусу та їх відмінні ознаки. Аспекти права громадянина на життя, відображені в Конституції України. Форми власності та порядок їх захисту.
реферат [32,4 K], добавлена 14.11.2009


Другие работы, подобные Політика і право

Страница:  1   2 


Размещено на http://www.allbest.ru/

32

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З ДИСЦИПЛІНИ

Теорія держави та права

НА ТЕМУ

Політика і право

ВСТУП

Життя сучасного суспільства неможливо уявити без правового регулювання його складних і багатогранних соціальних відносин. З виникненням і розвитком держави право стало важливим атрибутом суспільного розвитку. Як сукупність правових норм, що обов'язкові до виконання всіма громадянами держави, право стало одним із головних засобів організованості і порядку в суспільстві. Аналіз взаємозв'язку політики і права дає змогу з'ясувати роль і функції правових норм у формуванні суспільних відносин.

Взаємозалежність політики і права має суперечливу природу. З одного боку, право може бути використаним проти політичних опонентів, стати знаряддям антидемократичної політики. З іншого -- саме право визначає межі й можливості діяльності як опозиції, так і правлячих кіл, забезпечує стабільність політичного режиму. Правова політика за демократичних умов -- це діяльність, спрямована на вдосконалення права й забезпечення його дотримання громадянами, організаціями и установами. У правовій політиці виявляється залежність права від суспільного розвитку, реалізуються законотворчі можливості. За допомогою нових законів, особливо в період цілеспрямованого реформування суспільства, політика здатна кардинально змінювати суспільні відносини й задіяти нові форми суспільної організації.

Метою нашої роботи буде проаналізувати співвідношення політики і права, встановити який взаємозв'язок між ними існує, а також визначити чим ці два соціальних інститути спільні між собою, а чим відрізняються один від одного.

Під час написання даної роботи були використанні як загально-логічні методи (індукція, дедукція), так і спеціальні методи (аналізу, моделювання, порівняння, синтезу, тощо).

Політика як специфічний соціальний інститут

Сучасне життя суспільства з його складною змістовою насиченістю й різноманітністю соціальних інтересів потребує використання адекватних комплексних систем засобів і заходів для реалізації їх.

Спільними завданнями політики і права є регулювання суспільних відносин, створення стабільних і сприятливих умов життєдіяльності суспільства і людини.

Політика (від грец.politike -- державне чи суспільне діло) -- складне й багатогранне явище. Тому цілком зрозуміло, що дати їй глибоке й одночасно цілісне визначення можна тільки з урахуванням усіх найважливіших засобів, які виробило людство. Водночас багатовіковий досвід політичного розвитку, досягнутий характер і рівень критичного осмислення соціальних процесів і, врешті-решт, здоровий глузд дають змогу з'ясувати найпринциповіші і найсуттєвіші риси політики як суспільного явища.

У найзагальнішому визначенні політика означає суспільну діяльність, яка пов'язана передусім з участю в одержанні й реалізації влади в державі. Є підстави стверджувати, що політика конституювалась як відносно самостійна сфера суспільства на певному етапі суспільного розвитку і була зумовлена необхідністю політичного врегулювання відносин між людьми з метою найефективнішої реалізації їхніх інтересів.

Поступове ускладнення механізмів матеріального виробництва, зростання соціальної мобільності, культурний прогрес людства і деякі інші причини спонукали людство до організації специфічних політичних інститутів, які були покликані регулювати міжгрупову поведінку людей, виводячи тим самим політичну владу на якісно новий рівень управління політичними процесами.

Появу політики пов'язують з відходом суспільства від такої його соціальної організації, в якій цілісність та інтеграція громадян здійснювалися на основі локальних родинних зв'язків людей без чітко виділених функцій управителів і підданих.[11;13 - 14]

В історії існує декілька віх, які по-своєму визначають політику, пояснюють особливості її впливу на суспільні відносини, на їхнє прогресування.

Античність породила специфічне уявлення про політичну діяльність як синкретичну систему вмінь і навиків людини щодо організації життя в суспільстві. Політику розглядали як одну з домінуючих сфер діяльності, що визначає статус індивіда, можливість утвердити свої сили та розум і ґрунтується переважно на двох принципах: волі та традиції. Саме це унеможливлювало розуміння сутності політики як цілісного процесу в його соціальному означенні. Політика визначалася швидше не як цілісна, а як тотальна. Адже жити в суспільстві означало жити обов'язково політично, оскільки політика виступала як всезагальна форма соціальних зв'язків.

У середні віки домінуючою стає ірраціональна ідея, в якій політику трактували як вияв волі і дії Бога (Фома Аквінський, Августин та інші).

І лише з початком епохи європейського Відродження в системі суспільних відносин політику починають трактувати як категорію, що пов'язана з дією людини, як боротьбу між силою і законом. Якщо недостатньо дій закону, їх може замінити або доповнити сила. Самі ж закони тільки тоді чогось варті, якщо спираються на силу -- на внутрішню силу підпорядкування їм і силу зовнішньої організації такого підпорядкування. При цьому сила може камуфлюватися під закон, навіть якщо в основі її закладено несправедливість.

Доба ж Нового часу з позиції раціоналізму (Гобс, Локк, Монтеск'є та інші) визначає політику як стосунки з утвердження людської свободи за рахунок права, розуму і моралі. Суспільство і держава в такій системі політики виступають як такі, що вибудувані на засадах:

а) атомізації (індивідуалізації) відносин;

б) встановлення договірної інтерпретації цих відносин на Грунті конкретного типу державності.

19 ст. трохи трансформує цю гуманістичну ідею ранньобуржуазного лібералізму і визначає політику як мистецтво використання можливостей. Тут більше не логіки розуму, а гри, дипломати та практичного розрахунку. Адже класичний та посткласичний етапи розвитку західних держав демократичного типу зруйнували ідеалістичні принципи аристократії і значення політичної дії перевели в масштаб політичних інтересів практичної значущості, утилітаризму. Але розуміння політики як мистецтва використання можливостей не позбавляє її раціонального сенсу. У політиці важливими є не тільки загальні, стратегічні принципи, а й уміння визначити свої дії в кожній ситуації, вміння інтуїтивно відшукати засоби, шляхи поступу, знаходити компроміси, вміло лавірувати під час розроблення, прийняття та реалізації політичних рішень тощо.[12;23]

З'ясовуючи зміст і роль політики як суспільного явища, слід виходити насамперед з ролі людини, особистості з її інтересами і потребами, що й виступає першоосновою, першоджерелом, детермінантою політичного життя. Саме це сприяє формуванню складної системи суспільних відносин, які спрямовані на регулювання політико-владних проблем і процесів, що дають змогу певним групам людей реалізовувати свої цілі.

Таким чином, політика в будь-якому суспільстві, на будь-яких історичних етапах його розвитку стає засобом забезпечення насамперед власних інтересів індивіда чи великих груп людей: станів, територіальних одиниць, класів і націй.

Метою політики як усвідомленої форми діяльності є націленість на забезпечення оптимально можливого в даному суспільстві й конкретних умовах здійснення суспільних процесів, вивчення їх та регулювання і розвиток у тому напрямі, якого бажає домінуюча чи опозиційна група. Політика -- це реалізація певної мети переважно через відносини протиборства (не обов'язково революційності, адже політичний компроміс, наприклад, -- це також подолання, подолання власних амбіцій однієї із сил, подолання нетерпимості до інших).

Довгий час соціальна роль державних інститутів вважалася достатньою підставою для визнання держави основним ядром політичного життя. Утім, досвід революцій і особливо встановлення тоталітарних режимів у 20 ст. хоч і піддав сумніву цю тезу, довівши, що в межах державно організованого суспільства влада може належати і партіям, і лідерам, і окремим органам держави, однак і підтвердив визначальну роль держави в політичному житті суспільства. Адже суспільні групи, реалізуючи свої інтереси, зумовлюють зміни в соціальних можливостях інших верств населення, а це призводить до загострення внутрішньогрупових суперечностей і навіть до виникнення конфліктів, розв'язання яких потребує політичного втручання держави.

При цьому зауважимо, що політика -- це сфера не тільки свідомих, а й стихійних дій, не тільки раціональних, а й ірраціональних форм політичної поведінки. Співвідношення між цими складниками політичної матерії залежить від багатьох чинників, які й формують політичну поведінку.[5;12]

У працях сучасних політологів, як вітчизняних, так і зарубіжних, можна зустріти багато визначень політики. Даючи визначення політики, вчені-політологи використовують переважно два основні підходи, які характеризують її як сферу людської діяльності (загальнонауковий підхід) та як спрямування або спосіб діяльності (буденно-публіцистичний підхід). Політику розглядають:

* як систему дій, що ієрархічно вибудовує відносини між різними соціальними групами заради завоювання домінуючої ролі в суспільстві;

* як відносини між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром яких є проблема завоювання, утримання і використання державної влади (Р. Доуз);

* як дію політичних інституцій, ланок політичного організму щодо організації найоптимальних умов і норм свободи особи;

* як надію кожної людини брати участь у здійсненні влади або впливати на її розподіл у державі й завжди знаходити зустрічне розуміння інших членів суспільства щодо своїх дій (М. Вебер);

* як причинне зумовлену, ситуативне змінну за формою й орієнтацією діяльність, яка служить практичній організації суспільства; і саме так політика задає суспільству відповідні його сутнісним основам структури і форми, створює інститути, закони і правила, змінює ситуацію і дає людині змогу адаптуватися в умовах, які змінюються в часі та просторі (3. Фрейд).

Політику можна визначати згідно з усталеними етичними нормами суспільного життя; егоїстичними цілями (цинічне розуміння політики); класовим підходом (марксистська доктрина); функціональними критеріями (формально-інституціональна доктрина) тощо. Серед наявних у політологічній літературі визначень політики найвдалішим слід вважати те, яке дано в підручнику "Політологія: історія та методологія". У ньому політику визначено "... як особливий вид людської діяльності, що покликаний здійснювати довготривалі або поточні інтереси різних соціальних груп за допомогою планування втілення в життя, контролю за процесом і результатом відповідної практичної діяльності. Це -- діяльність осіб, мікро- і макрогруп, яка спрямована на встановлення й утримання політичної влади; це -- система відносин у суспільній організації, що регулюється нормованою ієрархією підпорядкування. Політика -- це специфічний інструмент свідомого й цілеспрямованого саморегулювання суспільства".

Звичайно, є ще й інші, може, не менш вдалі визначення сутності політики, які під різним кутом зору, з різних методологічних підходів аналізують одне -- діяльнісний сенс цієї важливої сфери й умови людського буття.

Детермінантами політики є економічні інтереси або інтереси власності, а також інтереси певних соціальних груп щодо захисту і збереження їх. Проте було б очевидним перебільшенням вважати, що економіка завжди визначає політику. Сутнісні джерела політики тієї чи іншої верстви суспільства переважно неможливо однозначно звести до економічних детермінант. Соціальна структура взагалі становить підвалини політики, визначаючи її суб'єкти, характер і спрямування політичних процесів.[8;21 - 22]

Важливою детермінантою політики, яка в історії людства відігравала важливу роль щодо особливостей здійснення політико-владного процесу, є природно-географічне середовище. Саме геополітичні чинники можуть визначити сутність економічних, соціальних і, врешті-решт, владних відносин, впливаючи на загальний процес формування політичних дій, структурних інституційних утворень.

Коли ми аналізуємо сутність політики як феномену, в якому знаходить свій вияв історичний стан владних відносин у соціальному середовищі, в самій державі, не можемо не звернути увагу на специфічний вплив на здійснення цього процесу демографічних чинників. Спрямування політичних дій, формування засобів, механізмів та умов здійснення їх значною мірою залежить від особливостей соціальної структури й чисельності населення. Звичайно, демографічні чинники впливають на політичні процеси переважно в опосередкованій формі -- через економіку, сферу культури і традиції. Але водночас вони можуть і безпосередньо визначити певні риси, структуру, зміст і форми дій суб'єктів політичного процесу Важливим детермінувальним чинником, який визначає сутність політики в державі, є духовна культура, традиційні норми. Саме від них можуть залежати особливості структурування, взаємодії та функції політичних інститутів, методів і форм їхніх цільових дій. Державній устрій, характер політичної соціалізації особи, система політичних цінностей і політичних позицій -- усе це, назагал, також визначається історично сформованою культурою народу, його національним обличчям, традиціями щодо сприйняття й освоєння дійсності, особливостями філософського й теологічного трактування соціально-історичних і загальносвітових процесів.

Особливе місце серед чинників, які визначають політику, займають соціально-психологічні чинники. Саме людський розум, здатність науково пізнавати світ і відтворювати його у відповідності з об'єктивною логікою дійсності надає політичному процесові цілісності й раціональності. Разом з тим людська психологія та суб'єктивні інтереси, які визначають поведінку людини чи певних соціальних груп, надають політичній діяльності деяких ірраціональних ознак, визначаючи її серед інших як специфічну, непересічну.

Політика сама по собі не є самоцінною формою людської діяльності, її дії -- це найчастіше розв'язання проблем за межами самої себе. Адже політика як одна з найдинамічніших сфер суспільного життя, тісно взаємодіючи з іншими сферами, однозначно відчуває їхній вплив на собі. Відповідно до таких впливів політику можна класифікувати на: економічну, національну, екологічну, військову, соціальну, науково-технічну, культурну (за сферами суспільного життя); внутрішню і зовнішню (за об'єктами впливу); державну, партійну, громадсько-політичну (за суб'єктами політики); нейтралітету, національного примирення, "відкритих дверей", "великого стрибка", компромісів (за пріоритетом діяльності чи метою).

Зміст політики складає тотожність, співпадання, адекватність дій суб'єктів політики, політичних інституцій, засобів, технологій, результатів цих дій з історично діючим цілісним об'єктивним процесом, який зумовлений, насамперед, необхідністю реалізації людської свободи і справедливості. Виявом змісту політики є система цінностей та цілей, мотиви і механізми прийняття політичного рішення.

Формою політики є особливості вияву меж її змісту, тобто конкретне існування у співвідношенні з іншим змістом, а також специфіка вираження дій суб'єктів політики у зв'язку з їхніми інтересами, цілями та рівнем розвитку засобів, методів, технологій дій, форм організації людських спільностей і т. ін., що в цілому визначає якість змісту політики. Це наявна організаційна структура, інститути, які забезпечують стійкість, урегульованість і динамізм самого політичного процесу. У своїй цілісності, єдності форма і зміст політики визначають політичний процес.[11;19 - 25]

Загальні положення про право. Поняття та основні форми його вираження

Соціальне призначення держави полягає в регулюванні відносин в суспільстві. Яким же чином це відбувається? Держава регулює суспільні відносини за допомогою права, видаючи нормативні акти, в яких містяться правила поведінки загального характеру. Офіційні нормативні документи відомі з найдавніших часів, найстаріший з них - закони Шумерського царя Ур-Намму (3 тис. років до н. э.).

Визначень, що розрізняються як окремими нюансами в сучасній юридичній науці, запропонована велика кількість. Наприклад, «Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених юридичних норм, встановлюваних і забезпечуваних державою, і направлених на врегулювання суспільних відносин».

«Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених норм, забезпечуваних державою і направлених на регулювання поведінки людей відповідно до прийнятих в даному суспільстві засад соціально-економічного, політичного і духовного життя»

«Право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлюваних або санкціонуються компетентними державними органами або приймаються шляхом референдуму в цілях регулювання суспільних відносин, що виражають волю певних класів, верств населення, а у міру демократизації суспільства, більшості народу з урахуванням інтересів меншинств, реалізація яких забезпечується державою».

Право - це система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності і справедливості відповідно до суспільних, групових і індивідуальних інтересів населення країни, забезпечуються всіма заходами легальної державної дії аж до примусу.

Право - це явище не тільки політико-юридичне, але і соціально-етичне. Правове життя цивільного суспільства не може розвиватися поза моральними категоріями гуманізму, справедливості, совісті і честі, добра і людської гідності, свободи і відповідальності. Органічний зв'язок етичних ідеалів і принципів, що утілюються в реальні правові зв'язки і відносини, - свідоцтво підвищення моральної цінності права. Етичне вимірювання право - невід'ємна умова його подальшого розвитку і вдосконалення, умова його особової гуманістичної орієнтації. Зростання етичних початків права - один з проявів соціального духовного прогресу, який неможливий без спрощення етичних аспектів суспільних відносин

Характеризуючи юридичне право, слід виходити з того, що воно є багатоаспектним явищем. Про це свідчить як історія, так і сучасний стан правової науки. Формулювання поняття права ускладнюється і у зв'язку з різноманітністю форм його існування в різних правових системах. Треба виходити з того, що об'єктивне право має різні прояви. Хоча воно і усвідомлюється людьми, але існує об'єктивно і має прояв не тільки в державних нормативних актах.

Джерелом набуття суспільними відносинами нормативного характеру є не зовнішній вплив, не державне втручання, а їх постійна повторюваність. Лише згодом сформовані таким чином у суспільному середовищі обов'язкові нормативи визнаються і захищаються судами та іншими державними органами. На подальшому етапі відбувається поглиблення основ права, деталізація його змісту з допомогою сформульованих державними органами правових деталей і конкретних процедур. Отже, у своїй основі право складається і самореалізується, а державою лише закріплюється, конкретизується і деталізується.[10;34]

Правовідносини стають юридичним виразом відносин, які постійно повторюються і виникають на базі накопичення певного досвіду і перевірки їх життям. Вони визнаються і захищаються судами та іншими державними органами. Згодом основи права, які складаються об'єктивно, закріплюються, конкретизуються і деталізуються в чинному законодавстві чи інших формах права. Це яскраво простежується в процесі виникнення права, очікується і при його подальшому розвитку.

Поява законодавства та інших форм, що закріплюють право, є офіційним свідченням того, що держава бере під свій захист ті чи інші прояви суспільного життя, які постійно повторюються. В умовах сучасної України це може, наприклад, відбуватися у зв'язку з появою нових форм ринкових відносин, окремі прояви яких нерідко існують спочатку тільки фактично і лише згодом закріплюються законодавчо. У політичній сфері ці процеси відбувалися при створенні політичних блоків, узгоджувальних органів. Прагнення подружжя до майнової незалежності, що стало цілком природним в умовах ринкових відносин, знайшло своє формальне вираження в законі через інститут шлюбного договору, який надав життєвій ситуації законодавчої форми. Процеси багаторазового повторювання можуть відбуватися під час поступового складання певної судової практики, яка фактично набуває обов'язкового характеру і має великий вплив на поведінку суб'єктів права. Судова практика усіх вищих судів впливає на практику нижчих судів. Нижчі суди не можуть не рахуватися з погрозою відміни вищими прийнятих ними рішень. Судова практика викликає також необхідність знайомства з нею інших суб'єктів права (юридичних осіб, органів слідства тощо). Недарма ще в Стародавньому Римі констатували, що право (jus) дістало свою назву від правосуддя (justutia).[6;180]

Обов'язкові правила поведінки людей можуть складатися до і після виникнення держави, але незалежно від неї, як правові або інші звичаї і ділові звичайності, що виникали стихійно внаслідок багаторазового повторення і з часом ставали звичкою.

Як приклади можна навести звичаї святкувати церковні свята, вироблені протягом тривалого часу процедурні правила (передоплати за товар, початок роботи парламенту нового складу з виступу і головування старшого за віком депутата, традиційні проведення певних зборів тощо).

Правила такого ґатунку згодом можуть бути санкціоновані державою, тобто офіційно або з мовчазної згоди визнаватися нею як дозволені або загальнообов'язкові, як такі, що набувають державного захисту. В деяких випадках вони законодавчо закріплюються.

Складовою провідною частиною права є природні права людини, які існують незалежно від державної волі, -- право на гідність, на життя, особисту безпеку і недоторканність, на свободу пересування, на їжу, житло і т. ін. Ці права мають всезагальний характер. Навіть у тому разі, коли вони законодавчо не закріплені, держава повинна їх захищати. Ці права випливають з природи самої людини, є невід'ємними і діють безперервно. Більшість з них закріплюються в конституціях і в міжнародних актах.

Право як певний діючий феномен, що реалізує моральні принципи, не можна собі уявити без застосування державними службовцями настанов, що базуються на певних уявленнях про право, тобто на їхній правосвідомості. Ці погляди і відповідні настанови є за своєю природою нормативними і спрямовують поведінку всіх суб'єктів. Правосвідомість заповнює через так звану аналогію права прогалини в правовому регулюванні суспільних відносин, забезпечує правильне нормативне тлумачення і застосування уповноваженими особами встановлених державою правил поведінки людей, -- вона ніби-то прирощує правові норми, без чого неможлива реалізація справедливості, що становить основу права (наприклад, при визначенні суми відшкодування заподіяної матеріальної або моральної шкоди, призначенні конкретного кримінального покарання).

Наявність різних проявів права підтверджує, що воно може діяти до появи законодавства (дозаконодавче право) на основі багаторазового повторення і захисту державою певних дій або відносин. З появою держави право найчастіше закріплюється нею в нормативних актах або інших джерелах і діє через них (законодавче право). Маючи нормативну природу, природні права, судова та інша державна практика, прецедентне і звичаєве право можуть діяти або діють і поза законодавством (позазаконодавче право).

Наведене вище визначення права є дуже загальним, потребує більш детального аналізу ознак, що їх воно безпосередньо містить, а також виведення інших найважливіших його ознак. Ознаки права можна поділити на дві групи: соціальні і юридичні. Соціальні ознаки сучасного права -- це передусім ті ознаки, що забезпечують втілення у праві ідеалів справедливості, демократії, гуманізму. Ці ідеали мають як загальнолюдський, так і конкретно-історичний характер, визначають обов'язкову спрямованість права в бік соціального прогресу і знаходять свій вияв у специфічних властивостях права як засобу забезпечення свободи і рівності людей у суспільстві.

Право як міра свободи і рівності складається між учасниками суспільних відносин, а тому безпосередньо відображає характер цих відносин. При цьому відносини, в яких втілюється воля їх учасників, а разом з ними і право, складаються об'єктивно, а не є чистим продуктом державної волі. Все це свідчить про залежність права від умов економічного, політичного і духовного життя того чи іншого суспільства, про неприпустимість відриву права від життя, що забезпечує обґрунтованість і реальність його змісту.

Саме тому правовий характер мають лише такі правила і відносини, що охороняються державою, сприймаються громадянами як суспільно необхідні, легітимні, зміст яких ними схвалюється. Право, як і держава, складається на певній соціальній базі і, узгоджуючи різні інтереси, водночас відповідає певним суспільним поглядам. Тому характер суспільних відносин, на базі яких встановлюються права, багато в чому залежать від того, яка соціальна група, клас або прошарок відіграє провідну роль і «задає тон» у суспільстві. Право може бути і результатом суспільного компромісу.[6;182 - 183]

Співвідношення політики і права

Загальне розуміння про співвідношення політики і права як двох соціальних інститутів

Політика і право мають глибокі й нерозривні взаємозв'язки, вони тісно пов'язані з функціонуванням держави, яка визначає зміст політики, її пріоритетність і засоби реалізації, формує правову політику, забезпечує відповідну міру свободи своїх громадян і сферу їхньої непідвладності. Держава встановлює і санкціонує право, використовуючи для цього широкий арсенал відповідних засобів, включаючи і засоби державного примусу.

Особливість взаємозв'язку політики і права полягає в тому, що вони покликані забезпечити раціональні, науково обґрунтовані й стабільні принципи взаємовідносин громадян у суспільстві, гарантувати їм реальне здійснення прав і свободу. Одна сфера активної взаємодії політики і права цим не вичерпується, оскільки і політика, і право є самодостатніми соціальними явищами зі своїми власними сферами реалізації.

У визначенні взаємовідносин політики і права більшість дослідників надають пріоритет політиці. Політика -- складний соціальний феномен, основний зміст якого пов'язаний з питаннями досягнення, утримання й реалізації влади суб'єктами політики для забезпечення своїх інтересів і потреб. Політика формується під впливом різних чинників, справляючи в свою чергу зворотний вплив на всі сфери суспільного життя. Політика виконує низку важливих функцій, серед яких -- всеосяжна організація суспільного життя; регулятивно-контрольний вплив на життєдіяльність громадян та їхніх асоціацій, починаючи від невеликих соціальних груп і верств аж до великих соціальних класів, народів і націй; забезпечення цілісного розвитку суспільства завдяки інтеграції різних соціальних груп і верств навколо спільних суспільних інтересів та інші значущі функції. Універсальність політики, її здатність впливати практично на всі відносини суспільства визначають її особливий соціальний статус. Однак реалізація політики потребує відповідного законодавчого забезпечення, прийняття правових актів, за допомогою яких політика держави стає нормою суспільного життя.

Право також виступає інтегративною основою суспільства, воно об'єднує і підпорядковує громадян вимогам права, формуючи відповідні правові відносини суспільства. Загально-правові норми визначають систему суспільних зв'язків.

Отже, взаємозв'язок політики і права виявляється таким чином, що політика і право виконують спільні функції та свої окремі особливі, специфічні завдання. Так, право є своєрідним інструментом здійснення політики, який унормовує суспільне життя, використовуючи для цього примусову силу держави.[11;294 - 295]

Функціональна роль права полягає в тому, що воно виражає загальнолюдські інтереси, певні соціальні прагнення, волю більшості громадян суспільства чи його домінуючої частини, визначає права, свободи й обов'язки громадян.

Внутрішня організаційна цілісність і дієздатність правових норм забезпечується засобами державного санкціонування (силою державного примусу). Набуття правовими нормами юридичної чинності здійснюється завдяки встановленню їх державою, офіційним оприлюдненням, визначенням часу їхнього вступу в законну силу і зазначеної території, на якій вони будуть діяти, та осіб, на яких поширюється їхня дія.

У реалізації правових відносин суспільства винятково важливу роль відіграє виконання правових обов'язків громадянами, оскільки стан невиконання обов'язків руйнує всю систему громадянських прав. У юридичних обов'язках вбачають ядро правової політики, їм відводять головну роль у співвідношенні між правами й обов'язками.

Реалізація правової політики є важливою передумовою формування і розвитку правової держави. Правова політика є складником державної політики, спрямованої на забезпечення прав і свобод громадян, законності та правопорядку в суспільстві. Правова політика є сферою взаємовідносин різних соціальних інститутів, суб'єктів політики з найважливіших питань законотворчої діяльності для реалізації суспільних інтересів і потреб.

Правова політика включає в себе правотворчість, застосування права, розвиток правосвідомості і правової культури громадян. Серед основних завдань правової політики виокремлюють такі:

* визначення видів суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню;

* визначення і впровадження методів правового регулювання відповідних видів суспільних відносин;

* планування й забезпечення реалізації основних напрямів законотворчої діяльності на поточну й довготермінову перспективу;

* розроблення оптимальних систем організації правотворчої й правозастосувальної діяльності державних органів;

* визначення основних форм і методів правового виховання громадян, формування їхньої правової культури.[11;297]

Узагальнення новітніх наукових уявлень дає підстави вважати, що право взагалі виникає разом з виникненням людського суспільства як специфічний нормативний спосіб забезпечення управління ним і функціонує в своїй першій історичній формі як первісне звичаєве право. Щодо політики, то це явище виникає на більш пізньому етапі розвитку, з утвердженням приватної власності, разом з чим відбувається соціальне розшарування суспільства і політизація суспільних відносин. У цих умовах суспільна влада набуває характеру політичної влади, стає способом панування певної соціальної групи (класу) приватних власників над іншими класами і соціальними групами. Одночасно з цим з'являється на історичній арені державність як особлива (юридична) форма реалізації політичної влади в суспільстві. При цьому звичаєве право поступово витискається новою, іманентною державному управлінню формою, якою стає юридичне право. Саме з цією історичною формою права має справу сучасне суспільство.

Отже, якщо право є необхідною складовою управління будь-яким людським суспільством, то політика притаманна тільки класово розшарованому суспільству. Через це право взагалі, як нормативний регулятор суспільних відносин, становить загальнолюдську цінність; натомість політика є лише специфічною формою реалізації вказаних відносин, яка обумовлює особливу -- юридичну -- форму суспільного управління (державність) і відповідну історичну форму права (юридичне право) на певному етапі розвитку.

Це означає, що політика стає визначальним фактором лише щодо тієї форми, якої набуває право як нормативний регулятор в механізмі соціального управління в класовому суспільстві. З іншого боку, нормативний характер права залишається необхідним моментом механізму соціального управління як такого, тобто змістовним моментом цього управління. Право, відтак, виступає як визначальний фактор щодо політичної форми соціального управління. Іншими словами, у співвідношенні "політика -- право" політика визначає історичну форму права і, разом з тим, визначається його нормативною природою.

Таким чином, тут має місце взаємовизначення обох сторін відношення: право набуває юридичного характеру, його форма і зміст визначаються політикою в опосередковуючій діяльності держави; а політика визначається правом з позиції його нормативної природи, тобто охоплюється нормативно-правовим регулюванням. Простіше кажучи, йдеться про діалектику відношення змісту і форми: динамічний і суперечливий політичний процес (зміст) стабілізується та упорядковується правовою системою (формою), концентрованим вираженням якої в сучасних умовах виступає конституція держави.[15;6 - 8]

Спільність політики і права

1. Єдині причини, витоки формування, а також єдине призначення, мета, що полягає в регулятивному забезпеченні стійкості, стабільності існування і розвитку соціальної системи. І політика, і право є своєрідною реакцією суспільства на надмірну нерівність людей, що загрожує вибухом соціальної спільності.

Сама по собі нерівність є природною порівняльною властивістю людини, обумовленою її природно-біологічними і соціальними чинниками. За певних умов вона навіть стає могутнім стимулом до самовдосконалення індивіда, до прогресивного розвитку суспільства в цілому. Проте після досягнення критичної маси соціальна нерівність вступає в суперечність із закономірностями існування тієї або іншої соціальної спільноти, стає перешкодою її нормальному, стабільному функціонуванню.

Право і держава як найважливіші інструменти і об'єкти політики сформувалися в результаті переходу людства від економіки споживчою до економіки, що виробляє, коли спеціалізація праці привела до небаченого підвищення продуктивності, отримання відносного надлишку товарів, появі автономної, і у відомій мірі вільної від суспільства особи. Змінилася система залежностей.

Якщо раніше людина повністю залежала від суспільства, могла вижити тільки в первісному колективі, то тепер її становище почало залежати як від власних можливостей, так і від своєрідності індивідуальних стосунків з іншими членами співтовариства. У зв'язку із зосередженням власності у окремих осіб біологічна нерівність доповнюється і загострюється нерівністю соціальною.

Реагуючи на ускладнення соціальної дійсності і гарантуючи самозбереження і керованість соціальної системи, суспільство виробило правові і політичні регулятори. З їх допомогою забезпечується еквівалентність стосунків між людьми, узгоджуються найбільш значущі інтереси, гарантується незалежність особи, її свобода від посягань з боку інших індивідів і їх співтовариств. Політичні регулятори сприяють становленню стабільності соціальної системи в цілому, встановлюючи динамічну рівновагу людини, суспільства і держави.[9;245]

2. Зміст політики і права зумовлюється єдиною системою природних (географічне середовище, кліматичні умови, демографічні процеси і так далі) і соціальних (економічних, історичних, ідеологічних, релігійних, національно-культурних і тому подібне) чинників об'єктивного і суб'єктивного порядку.

У різних політичних і правових системах набір цих чинників і ступінь їх детермінації відрізняються національною специфікою. Крім того, багато хто з них не діє безпосередньо. Їх вплив може бути стихійним, некерованим і здійснюватися через інші явища і процеси. Особливо це відноситься до природних обставин, які надають свою дію через соціальні чинники.

На визначальний вплив економіки вже зверталася увага, наголошувалося, що навіть незначні зміни в стосунках власності викликають адекватне віддзеркалення в політико-правових явищах і процесах. У сучасній Україні роздержавлення власності і приватизація викликали небачене по масштабах соціальне розшарування суспільства, зміну політичної системи, перебудову державного і правового механізмів.

Щоб реально впливати на політичні і правові процеси, потреби економіки проходять через свідомість людини і виражаються в системі філософських, етичних, релігійних, естетичних і інших поглядів, що відображають дійсність в дійсній або помилковій формі. Створюється певна ідеологія як представлення різних соціальних груп про належний розвиток суспільних стосунків.

Особлива роль в цьому ідеологічному різноманітті відводиться пануючій ідеології. У державно організованому суспільстві такий є ідеологія класу або соціальної групи, політичною владою, що володіє. Саме вона зумовлює основний зміст політики і права, стає цементуючим соціально-психологічним початком, що забезпечує єдність організованого і цілеспрямованого функціонування політичної і правової систем.

Вироблена на основі узгодження найбільш істотних інтересів єдина мета об'єднує людей з різними політичними поглядами для вирішення загальнонаціональних завдань. Пронизані цією ідеєю політичні і правові установки сприймаються населенням із задоволенням і реалізуються з максимальною ефективністю. Спільність політики і права багато в чому зумовлюється і особливостями національної культури, яка відображає менталітет, характер спілкування і своєрідність різних сторін суспільного життя того або іншого народу. Вона визначає самобутність національних, політичних і правових систем.

Формально багато політико-правових систем вельми схожі один з одним і утворюють в цих зв'язках цілі сім'ї. Проте головне в політиці і праві не форма, а зміст, саме той національний дух, який закріплюється знаковими засобами. Якщо законодавець або політичні діячі будь-якого типу при виробленні загальнозначущих нормативних рішень не враховують своєрідності культури свого народу, то ці рішення приречені на невиконання. Їх регулятивні можливості будуть мінімальні.

У цьому полягає недолік багатьох політичних і правових актів, прийнятих в Україні в післяперебудовчий період. Прагнення «збагатитися» передовим досвідом Заходу, без урахування національних особливостей, призвело до вироблення таких політичних і правових конструкцій, які формально задовільні, але не працездатні.

З цим, як нам представляється, пов'язано і одностороннє захоплення в юридичній науці то класовим, то загальнолюдським підходом до права в збиток національно-конкретному, самобутньому. Адже у кожного народу свій життєвий устрій, своє бачення взаємин з владою, свої способи вирішення конфліктних ситуацій, інтенсивності використання нормативних регуляторів і так далі

3. Політика і право є нормативними регуляторами, що встановлюють типову поведінку адресатів через їх права і обов'язки.

Впорядкування суспільних відносин виражається в стимулюванні стосунків, що визначають прогресивне функціонування даної політико-правової системи, а також в гальмуванні або забороні негативних явищ, шкідливих для людини і суспільства.

Виконання соціального призначення і у політики, і у права пов'язано з виробленням, ухваленням і реалізацією управлінських рішень, контролем за ступенем здійснення зафіксованих в них положень.[14;172]

Відмінності між політикою і правом

1. Перш за все вони відрізняються цільовою спрямованістю дій їх учасників.

Політика направлена на завоювання і використання політичної влади. У літературі як основний об'єкт політики указується вужче поняття - «державна влада». Проте ця теза потребує деякого уточнення, адже політичні стосунки виникають не тільки з приводу діяльності держави, але і з приводу членства в політичному об'єднанні, міжпартійних стосунках і так далі У кінцевому ж рахунку всі політичні зв'язки зводяться до боротьби за лідерство у формуванні і використанні державної влади як основного інструменту задоволення соціально значущих інтересів.

Право ж орієнтоване на рівноправне і справедливе забезпечення багатообразних інтересів різних суб'єктів в конкретних соціально значущих стосунках (конституційних, цивільно-правових, кримінально-правових і так далі). У них різний напрям інформаційних потоків, що визначають зміст цих явищ. Політика робиться масами, йде від суспільства до влади; право ж створюється державою і адресується суспільству.

2. Політика і право розрізняються по суб'єктах, що формують їх зміст. Політика виробляється в процесі діяльності таких великих соціально-організованих груп, як класи, нації, народності, партії, рухи, союзи і інші політичні об'єднання, здатні представити свої корпоративні інтереси як загальні. Справжня, дієва політика з'являється там, де в рух приводяться маси людей, що виражають і захищають свої інтереси. Особа виступає суб'єктом політики лише постільки, оскільки вона здатна представити свій індивідуальний інтерес як інтерес певної соціальної групи. Індивід повинен володіти здатністю сконцентрувати в проблемах власного буття проблеми суспільства, проблеми, що вимагають для їх вирішення сумісних дій різних соціальних груп, участі політично владних органів.

Право ж формується державою, системою його представницьких і виконавчих органів. І лише незначна його частина створюється прямо (шляхом референдуму) або побічно (через корпоративні організації) населенням, але під контролем держави.

У суб'єктів політики і права різне представництво, не ідентичні цілі і завдання діяльності. В зв'язку з цим неприпустимо їх ототожнення. Тим часом це досить широко практикувалося в недавньому минулому, коли ЦК ВКП(б), а потім і ЦК КПРС підміняли державу, приймаючи загальнообов'язкові акти, регулюючі діяльність державного апарату. Так, ухвалами ЦК КПРС для посилення ефективності боротьби із злочинністю неодноразово перебудовувалася робота судів, прокуратури і міліції без зміни карно-процесуального законодавства.

Тим самим вихолощується законодавство, втрачається його ефективність, виникають різного роду колізії, посилюється нігілістична оцінка держави і його правотворчої діяльності.[13;69]

3. Політика і право розрізняються також за своїм змістом. Склад політики різноманітніший. Причому перелік її структурних елементів сприймається в сучасній науці неоднозначно. Одні учені обмежують зміст політики стосунками між класами з приводу влади в суспільстві. Інші - розглядають політику як сукупність класових стосунків, політичної свідомості, норм і навіть політичних організацій і установ, що є суб'єктами політики.

На наш погляд, політика - неоднозначне явище, що включає в свій зміст не тільки практичне, але і теоретичне освоєння дійсності, причому різними соціальними групами, що як лідирують так і опозиційними. Вона об'єднує політичну ідеологію, політичні норми, а також стосунки, діяльність з приводу оволодіння і використання політичної влади.

Кожен з компонентів може отримати самостійне, автономне віддзеркалення в політичній практиці. Політична ідеологія може здійснюватися і поза політичними нормами, а політичні стосунки також можуть виникати без політичних норм.

Зміст має рацію на відміну від політики абсолютна більшість учених обмежують правовими нормами, оскільки через них реалізується пануюча правова ідеологія і в них фіксується юридичний зміст регульованих стосунків, відповідний збалансованій волі суспільства.

4. У політиці і права не збігаються сфери правової і політичної діяльності.

Політика в тому або іншому ступені зачіпає практично всі сфери суспільного і державного життя: економіку і мораль, релігію і ідеологію, мистецтво і літературу. В зв'язку з цим прийнято говорити про економічну, національну, соціальну, демографічну, кадрову і іншій політиці.

Об'єктом політики стають як стосунки, що набувають життєво важливого інтересу для більшості членів суспільства і тому потрібні втручання державної влади, так і стосунки, супутні їм, допомагають певній соціальній групі оволодіти владою і використовувати її для врегулювання соціально значущих зв'язків.

Політика багатообразна, суперечлива, динамічна. Ступінь політикування суспільства постійно міняється. Особливо активно політичні процеси відбуваються в перехідні періоди, коли міняється соціальний лад і йде ломка корінних засад життя. У рух приходить практично все населення. Вільно або мимоволі всі громадяни беруть особисту участь в політиці. При стабілізації суспільно-політичного ладу стабілізується і політика. Значна частина населення втрачає до неї інтерес, і вона стає долею небагатьох діячів.

Політичний простір і ступінь політикування суспільства в істотній мірі залежать від історичного етапу його розвитку, національних традицій, а також від політичного режиму, що склався. При тоталітарних режимах політизується практично все життя суспільства. Держава втручається навіть в особисте життя громадян. В той же час з політичної арени усуваються опозиційні партії, які йдуть в підпіллі. При ліберальних режимах правлячі партії, навпаки, прагнуть до обмеження втручання держави в суспільне життя. Але вітається ідеологічне різноманіття і політичний плюралізм.

Сфера дії політики така широка, що ця обставина стає приводом для затвердження деяких учених того, що право є частиною політики. Проте це нам представляється далеко не безперечним. Право в цілому дійсно є міра політична, і більшість політично важливих рішень реалізується за допомогою права. Але це не означає, що всі правові норми носять політичний характер. Не можна штучно розширювати сферу політичної діяльності. Додання політичній значущості стосункам і проблемам, які такими не є, призводить, як правило, до негативних наслідків.

Сфери дії політики і права всього лише перетинаються. Багато політичних стосунків здійснюються поза правовим полем (ідеологічні, організаційні, стосунки членства і ін.). А деякі правові норми не мають політичної значущості (правила вуличного руху, порядок оформлення фінансових документів і тому подібне).

Накопичення правового матеріалу в політичних стосунках йде поступово, у міру дозрівання ідеологічної позиції, у міру досягнення угод з позиціями інших соціально-політичних груп. Право в основному закріплює довготривалу політику і служить основою її поточних напрямів. З його допомогою оформляються лише ті політичні стосунки, яким потрібно надати загальнообов'язкове значення і використовувати у вигляді ціннісних орієнтирів для всіх членів суспільства. Державна влада притягується як незалежний офіційний представник суспільства, що забезпечує справедливе узгодження інтересів, їх законодавче оформлення і безперешкодне здійснення.[14;174]

5. Індивідуальна своєрідність політики і права виявляється і різному ступеню їх динамізму, здатності швидко реагувати на зміни в суспільних потребах і інтересах.

Політика більш рухома. Ця її здатність обумовлена перш за все тісним, безпосереднім зв'язком з економікою, культурою і іншими сферами суспільного життя, що виражають соціально значущі інтереси громадян. Плюралізм цих інтересів відразу ж відбивається на тактиці дій політичних об'єднань, на утриманні стосунків, що виникають між ними.

Право ж порівняно з політикою відрізняється деяким консерватизмом. Адже воно має нормативно-документальну форму свого зовнішнього виразу. Для того, щоб отримати законодавче закріплення, потреби і інтереси мають бути усвідомлені різними соціальними групами, озвучені, виражені їх представниками у відповідних державних органах, узгоджені з аналогічними інтересами інших соціальних груп і тільки потім, пройшовши відповідні законодавчі процедури, виражені в правових актах, що встановлюють загальнообов'язкові, стереотипні зразки поведінки в типових ситуаціях.

Відмінність в динамічному стані політики і права породжує деколи суперечності між цими явищами. Право не може наздогнати потреби політики. В той же час високий динамізм політики дозволяє в одних і тих же правових рамках міняти форми політичного керівництва. Одні і ті ж правові акти можуть існувати при різних політичних режимах.

6. Політика і право не збігаються по формах свого зовнішнього вираження.

Політичні форми відрізняються великою різноманітністю: це і різного роду ідеологічні концепції, і виступи політичних діячів, і політично значущі дії (мітинги, демонстрації, страйки і так далі), і політичні документи (заяви і декларації, програми, рішення, статути і так далі), це і документи політико-юридичної властивості.

Форми виразу права менш різноманітні, вони характеризуються документальною визначеністю, чіткістю зафіксованих в них правил поведінки, співвідношенням їх найменування з компетенцією правотворчих органів, безпосереднім зв'язком з державою.

У українській правовій системі набули поширення такі форми права, як правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір і нормативно-правовий акт.

7) Політика і право вельми істотно відрізняються по формах і методах забезпечення реалізації політичних і правових рішень.

Політика забезпечується в основному силою і можливостями певних політичних об'єднань, довірою народу, адекватністю віддзеркалення інтересів населення в їх рішеннях. Від цього значною мірою залежить і політична активність самого населення.

Якщо з боку політичних організацій допускаються спотворення і дезінформація громадської думки, приховання причин, що лежать в основі політично значущих подій, відхід від програм і обіцянок, з якими вони йшли до влади, девальвація основних цінностей і ідеалів, корупція і інші негативні явища; якщо використовуються такі прийоми, як обман, віроломство, інтриги, хитрість, усунення суперників, то відповідні політичні установки і гасла цих організацій приречені на політичний бойкот і недовір'я з боку народу. Реалізація правових рішень забезпечується діяльністю всього державного апарату, залученням для цього всіх багатообразних можливостей суспільства. Виділяються достатні матеріальні кошти, здійснюються необхідні організаційні заходи (перебудова системи державних органів, їх компетенції і так далі), населенню надається необхідна інформація про зміст прийнятих правових розпоряджень, їх соціальною заданістю і так далі. Крім того, всі без виключення форми права забезпечуються можливістю державного примусу, вживаного до порушників правових приписів.

При цьому слід мати на увазі, що арсенал засобів, що забезпечують реалізацію правових розпоряджень, має бути збалансованим. Одні норми для свого здійснення вимагають переважного використання матеріальних засобів, інші - організаційних, третіх - інформаційних і так далі.

Забезпеченість державним примушенням є специфічною особливістю права, що відрізняє його від всіх інших соціальних регуляторів. Його використання не тільки допомагає відновити порушене правове положення суб'єктів, усунути негативні наслідки, покарати винного, але виконує і профілактичне призначення. Таким чином, політика і право, відображаючи потреби економіки і соціальної системи в цілому, тісно взаємодіють один з одним, роблячи активний зворотний вплив на економічні і соціальні процеси. Їх зв'язки можуть виражатися як у формі взаємної підтримки, узгодженості змісту, що розширюють їх соціальну базу, так і у формі суперечностей, розузгодження, ведучих до інфляції політичних і правових рішень.[14;175 - 177]

ВИСНОВОК

Отже, підсумовуючи все вище сказане варто додати що, у сучасному суспільстві соціальні суб'єкти здійснюють свою діяльність через систему політичних об'єднань -- партій, громадських рухів. Всі вони реалізують власні завдання через посередництво державних інститутів шляхом суворого дотримання вимог правових норм. У свою чергу, право впливає на політику через законодавство.


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Політика і право" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов