Немайнові права фізичної особи

У науковій літературі розглядаються поняття правового захисту порівняно з правовою охороною. Це питання було й залишається дискусійним. На думку деяких авторів, немає потреби розрізняти ці поняття; інші вважають за доцільне віднести термін «охорона» лише до заходів, що їх застосовують до порушеного права, а термін «захист» вживати щодо заходів, які застосовуються вже після правопорушення; існує й позиція, згідно з якою регулювання особистих немайнових відносин побудовано як захист особистих благ.

Право на захист особистих немайнових прав - це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

– вимагати непорушення цих прав;

– вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

– вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Стаття 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (ст. 16 ЦК України) та спеціальні, які встановлюються спеціально для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права зокрема (ст. 276, 277, 278 ЦК України).

3.1 Поновлення порушеного особистого немайнового права

Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

3.2 Спростування недостовірної інформації

Згідно ст. 277 Цивільного Кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

У 2005 році було внесено зміни до пункту 7 даної статті про те, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Якщо особисті немайнові права фізичної особи порушені у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.

Згідно змін, внесених у пункт 2 статті 278, якщо особисті немайнові праві фізичної особи порушені в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

3.3 Механізм забезпечення прав людини у сфері соціального захисту:

проблеми гарантій

В умовах загальної глобалізації широкомасштабна національна політика в сфері соціального захисту повинна істотно пом'якшити негативні соціальні проблеми.

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У чинному соціальному законодавстві поняття «соціальний захист» означає політику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя, головною метою якої є - надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в цілому.

Відповідно до ст. 46 Конституції України це закріплене право громадян, яке забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

Важливою умовою досягнення в суспільстві соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Серед головних напрямків реформування слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо.

Суттєвою складовою соціальної політики сьогодні є реформування насамперед тих структурних механізмів системи соціальної безпеки людини, які ставлять працюючого в абсолютну залежність від державної системи соціального захисту. Розв'язання таких суперечностей передбачає насамперед розширення та поглиблення соціально-економічної бази системи соціального забезпечення населення. В її основі повинен лежати перерозподіл функцій із соціального захисту населення і насамперед фінансової відповідальності за його здійснення між державними органами; працедавцями й працівниками. Такий перерозподіл розширить соціально-економічний простір підвищення соціальної безпеки населення, дасть змогу значно послабити потужний податковий прес на державні та місцеві бюджети, підвищить регулятивну ефективність власне державних форм соціального захисту населення й забезпечення соціальних гарантій.

Висновок

На сьогодні правова система України перебуває у стані реформування, що зумовлюється побудовою демократичної, соціальної і правової держави. Основними принципами існування такої держави є пріоритет та всебічний захист прав і свобод особи. Згідно ст. 3 Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Логічним продовженням цього положення стала ст. 32 Конституції України, яка зазначає, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, на сьогодні є досить актуальною реалізація цих конституційних прав. Особливого значення в цьому процесі набуває цивільне право, яке визначило основні правові засади особистих немайнових прав фізичної особи.

Права людини становлять абсолютну цінність. У будь-якому суспільстві вони є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи й засоби впливу на неї, межі вторгнення в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод. Основні права і свободи людини належать їй від народження і є невід'ємними, тому їх забезпечення - одна з найважливіших функцій держави.

Проблема прав людини в усі часи була важливою складовою розвитку людства, набуваючи характерних для різних епох філософських, релігійних або етичних елементів. Найбільшого розвитку концепція особистих немайнових прав людини досягла у другій половині ХХ ст. саме в цей час проблема прав людини знайшла відображення в багатьох міжнародно-правових документах.

Особисті немайнові відносини виникають з приводу особистих немайнових благ, перелік яких дається у ст. 21 Цивільного кодексу України. особисті немайнові права належать усім, без винятку, фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями вони перебувають. Положення про рівність конституційних прав усіх громадян закріплено у ст. 24 Конституції. Теоретичні підходи до належності особистих немайнових прав усім, без винятку, фізичним особам і рівність обсягу цих прав мають бути втілені в повсякденне життя, набути свого реального змісту.

Повага до кожної людини як до особистості повинна стати нормою повсякденного життя в Україні, знайти свій вияв у визнанні її єдиною цінністю первісного порядку, відносно якої визначаються всі інші цінності, включаючи право. Мету закону слід розуміти як забеспечення всебічного розвитку особистості, охорону її життя, свободи, честі, гідності та особистої недоторканності. За такого підходу людина ні в якому разі не розглядатиметься лише як засіб для досягнення цілей.

В Цивільному законодавстві України існують чіткі тендеції розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства. Подальший розвиток цивільно - правового регулювання особистих немайнових прав в Україні має бути зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. Проте це не повинно бути необдуманою рецепцією відповідних міжнародних норм права, а зваженим процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, поєднаного з особливостями поєднаного з особливостями національного світосприйняття, правотворення та праворозуміння. Також слід зауважити, що навіть наявність досконалої правової системи - це лише передумова, яка без належного поєднання із своєчасною, однозначною та повною реалізацією і захистом особистих немайнових прав не зможе досягнути необхідного результату.

Отже, для забезпечення гарантій особистих немайнових прав фізичної особи, у нормативно-правових актах України мають бути більш детально та конкретно визначені: 1) зміст усіх особистих немайнових прав фізичної особи та їх гарантій; 2) налагоджений правовий механізм реалізації прав фізичної особи; 3) доступний та ефективний порядок захисту порушених прав; 4) повноваження відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб по забезпеченню конкретних прав фізичної особи; юридична відповідальність зазначених органів і осіб за невиконання чи неналежне виконання своїх повноважень; 4) відповідальність фізичних осіб за невиконання своїх обов'язків. Для цього особисті немайнові права мають стати невід'ємними елементами правової культури особистості і суспільства, що може бути досягнуто в результаті становлення України як правової держави, забезпечення національною правовою системою загальновизнаних державно-правових гуманітарних цінностей, формування незалежної судової системи захисту особистих немайнових прав фізичної особи. Цей процес має супроводжуватися цілеспрямованою роботою з правового виховання населення країни.

Список використаних джерел:

1. Конституція України. - К.: Велес. 2006.

2. Закон України “Про судоустрій” від 7.02.2002р. //Відомості Верховної Ради України, 2002.

3. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р. //Відомості Верховної Ради України, 1992.

4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування //Відомості Верховної Ради України, 1998.

5. Цивільний Кодекс України. - К.: Велес. 2006 .

6. Цивільно-процесуальний Кодекс України. - К.: Велес. 2006

7. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / А.С. Довгерт, Н.С. Кузнєцова та інш. - К.: Істина, 2004. - 221 с.

8. Бурлацький Л.К. Захист цивільного права та інтересу: Методика складання документів, коментарі, позовні та інші заяви: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 400 с.

9. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. -Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.-200с.

10. Дзера О.В. Цивільне Право України - К: Юрінком Інтер, 2002р.

11. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р. / / Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи - К: Факт, 2001р.

12. Скуратівський В.А., Палій О.М., Ліанова Е.М. Соціальна політика: Навч.посібник.-К.:УАДУ,1997.

13. Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві - К.: Науковий світ, 2001. - с. 19 - 21.

14. Права людини: міжнародні договори Організації Об`єднаних Націй та Ради Європи / Упоряд. В. Павлик, В. Тесленко - К: Факт, 2001

15. Хавронюк М.І. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 85 с.

16. Цивільне право України: Навчальний посібник: 2-ге видання, ЗІ змінами// За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки - К.: Істина, 2004.

17. Цивільне право, Загальна частина: Підручник/за ред. І.Р. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: КИТ, 2006.

18. Цивільне право України: Підручниик: У 2-х книгах О.В. Дзера (керівник авторського колектва), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.// За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е видання, доповнення і переробки - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Книга 1.

19. Цивільне право України.: Навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін. // За ред. Р.О. Стефанчука.- К.: Науковадумка; Прецедент, 2004.

20. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. - Свердловск, 1972. - С.72

21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і головн.ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001.

Додаток 1

Класифікація особистих немайнових прав за Цивільним кодексом України