Державне управління інформаційної безпеки

У міру розвитку української інформаційної інфраструктури зростає актуальність підвищення рівня безпеки всіх її складових. Тому іншою проблемою є захист інформаційних ресурсів від несанкціонованого доступу, забезпечення безпеки інформаційно - телекомунікаційних систем, активно використовуваних в різних сферах суспільного життя і діяльності держави. В умовах глобалізації інформаційна сфера стає як ареною міжнародної співпраці, так і ареною суперництва. Повномасштабне залучення України в процес формування глобального інформаційного суспільства, супроводжується забезпеченням її інформаційної безпеки, як одного з найважливіших стратегічних завдань безпеки національної. Актуальність даної проблеми багато в чому обумовлена зростанням "кіберзлочинності" і розширенням можливостей міжнародного тероризму по використанню сучасних інформаційних технологій для здійснення терористичних актів.

В умовах глобалізації інформаційних технологій об'єктом інформаційної злочинності стає весь світовий інформаційний простір в цілому і кожний його елемент зокрема. Нейтралізувати наслідки противоправних дій в інформаційній сфері, наприклад, інформаційного тероризму, надзвичайно важко, а іноді взагалі неможливо. Усвідомивши небезпеку, породжену глобалізацією інформаційних технологій, і розуміючи, що прогрес суспільства неможна зупинити, слід зосередитися на підтримці позитивних і нейтралізації негативних особливостей розвитку інформаційних технологій.

Система українського законодавства, що регулює відносини в інформаційній сфері, часто обмежувалась лише декларативними нормами, потребує значного удосконалення та адаптації до сучасних реалій. Виникла потреба у побудові концептуально нової системи державного управління та інформаційної системи, як її складової. Недосконалість правового регулювання гальмує розвиток та вдосконалення цивілізованих інформаційних відносин в Україні.

Актуальність цієї проблеми визначається також і тим, що на шляху побудови демократичного, соціального, правового суспільства в Україні необхідно розвивати й удосконалювати всі демократичні механізми, у тому числі й механізм реалізації права громадянина на інформацію, ефективність якого багато в чому залежить від державної інформаційної політика до таких інформаційних засобів, що не розглядаються в законодавстві як засіб масової інформації. Вирішити цю проблему, на нашу думку, можливо з прийняттям комплексного закону, який би врегулював відносини в сфері телекомунікацій (або електрозв'язку).

Питання забезпечення інформаційної безпеки сьогодні для України стоять на одному рівні із захистом суверенітету і територіальної цілісності, забезпеченням її економічної безпеки. Рівень інформаційної безпеки активно впливає на стан політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки України, бо найчастіше реалізація інформаційних загроз - це нанесення шкоди в політичній, військовій, економічній, соціальній, екологічній сферах тощо.

Відповідно до Статті 17 Конституції України «забезпечення інформаційної безпеки є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу». [1] Питанню забезпечення інформаційної безпеки у 2006 році було присвячене одне із засідань Ради національної безпеки та оборони України, результатом якого стали змістовні рекомендації та завдання для галузевих міністерств та відомств з приводу вживання усіх необхідних заходів для забезпечення інформаційної безпеки України, зокрема прискорення розробки та впровадження відповідних нормативно-правових актів.

На жаль, на сучасному етапі в Україні доводиться констатувати, що процес інформатизації має стихійний, некерований характер, з переважним ухилом у бік використання засобів інформатизації іноземного виробництва. Безсистемність процесів формування інформаційної інфраструктури України обумовлює складність вирішення проблеми інформаційної безпеки, захисту інформаційних ресурсів. Специфіка цих проблем полягає в тому, що об'єктивно достатній рівень захищеності інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів може бути досягнутий тільки у результаті чіткого визначення об'єктів інформаційної безпеки України, забезпечення надійного функціонування державних та суспільних інститутів для реалізації практичних заходів забезпечення інформаційної безпеки на основі відповідної нормативно-правової бази.[23]

Аналіз стану інформаційної безпеки України показує, що до основних проблем забезпечення інформаційної безпеки належать проблеми загальносистемного характеру, пов'язані з відсутністю наукового обґрунтування і практичної апробації політики і методології державної системи інформаційної безпеки. За характером це правові та нормативно-правові, науково-технічні, економічні, організаційні, кадрові проблеми тощо.[44].

У сучасному інформаційному законодавстві України існує ряд недоліків, а саме: відсутність чіткої ієрархічної єдності законів; велика кількість законів та підзаконних нормативних актів; відсутність узгодження понятійного апарату, термінологічні неточності; нові правові акти в сфері суспільних інформаційних відносин часто не узгоджені концептуально з раніше прийнятими, що призводить до правового хаосу.

Значна кількість законодавчих актів ухвалюється з метою вирішення глобальних стратегічних завдань без врахування реальних регіональних умов. Євроінтеграційний шлях розвитку держави вимагає більшої уваги до зміни існуючих умов, адаптації законодавства до стандартів Євросоюзу.

Пріоритетним завданням є створення законодавчої і нормативно-правової бази забезпечення інформаційної безпеки, а саме нормативно-правової бази щодо розподілу і використання персональної інформації з метою створення умов для інформаційних стосунків між органами державної влади і суспільства, формування передумов досягнення соціального компромісу, створення умов становлення соціального партнерства як основи демократичного розвитку суспільства, розробки регламенту інформаційного обміну для органів державної влади і управління, реєстру інформаційних ресурсів, закріплення відповідальності посадових осіб, громадян за додержання вимог інформаційної безпеки. Зокрема, йдеться про необхідність прийняття Закону «Про інформаційну безпеку», оскільки діючі нормативно-правові акти (закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторське право і суміжні права», «Про державну таємницю», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про зв'язок», «Про інформаційні агентства», «Про рекламу», «Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення», Концепція національної інформаційної політики України, Стратегія національної безпеки України) окреслюють лише вузькі кола питань з інформаційної сфери та не здійснюють регулювання усіх аспектів забезпечення інформаційної безпеки України. Проекти Закону України «Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України» (були вони і під іншими назвами: Закон України «Про інформаційну безпеку України», «Інформаційна політика і інформаційна безпека» [5,6]) неодноразово потрапляли на розгляд до Верховної Ради України, але жоден із них не було прийнято. Справа в тому, що ці законопроекти являли собою довідники визначень, що стосувалися інформаційної безпеки, у яких перераховувалися об'єкти, суб'єкти інформаційної безпеки, підстави гарантування державою цілісності інформаційного простору, загрози інформаційному простору і інформаційній безпеці, визначалися основні напрями державної інформаційної політики та інформаційної безпеки.

Разом із тим слід зазначити, що значна частина статей законопроектів мала банкетний характер і відсилала до норм чинного законодавства, що аж ніяк не сприяло б при прийнятті відповідних законопроектів визначеності правового регулювання. Декларативність, відсутність конкретизації і орієнтація на загальні положення - це об'єднувало розроблені законопроекти.

Інформаційна безпека в сучасному постіндустріальному світі, в якому основним товаром є інформація, в якому саме та чи інша інформація впливає на прийняття державою тактичних та стратегічних рішень, є основою національної безпеки. Для України, яка прагне до Європейського співтовариства, особливо важливим є приведення чинного законодавства до європейських стандартів, що передбачає прийняття нових законів, вдосконалення та доопрацювання чинних законів. Існує також необхідність у створенні координаційної комісії з питань нормативно-правового забезпечення інформаційної безпеки України, яка б стала акумулятором пропозицій різних органів державної влади та громадських організацій у справі вироблення інформаційної політики для України. Тому варто ще раз наголосити, що Україна потребує Закону «Про інформаційну безпеку», який би врегульовував суспільні відносини у сфері інформаційної безпеки, враховуючи те, що інформація організовується спонтанно, не через впорядкування з боку держави, те, що обмеження на поширення інформації, навіть для забезпечення національної безпеки, зумовлює сповільнення розвитку суспільства. Цей закон мав би давати визначення методів та засобів захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави в інформаційній сфері, окреслив би засади для формування державної політики інформаційної безпеки, розвитку інформаційного простору країни.

Особливо доречними у даній ситуації є слова із виступу доктора юридичних наук, професора М.О. Баймуратов на І Міжнародній науково-методичній конференції «Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу»: «Прописати на папері закони «під Європу» - то не важко, а створити європейські умови життя під ці закони - це вже набагато складніше питання».

Актуальною залишається проблема нормативно-правового забезпечення інформаційної діяльності та адаптації вітчизняного інформаційного законодавства до норм міжнародного права.

В першу чергу законотворцям варто попрацювати над усуненням недоліків та невідповідностей у сучасному інформаційному законодавстві України: встановити чітку ієрархічну єдність законів; кодифікувати велику кількість існуючих законів та підзаконних нормативних актів; узгодити понятійний апарат, виправити термінологічні неточності; концептуально узгодити нові правові акти в сфері суспільних інформаційних відносин із раніше прийнятими тощо.

Відомо, що до сьогодні уже прийнято значну кількість нормативних актів (законів та підзаконних), які регулюють інформаційні відносини в українському суспільстві. У науковій літературі, в останні роки, лунають думки про необхідність створення інформаційного кодексу України. Пропонуються різни варіанти назв: Кодекс про інформацію та інформатизацію України, Кодекс України про суспільні інформаційні відносини та інформаційну безпеку, Кодекс України про інформацію, Кодекс про інформаційний суверенітет України, Кодекс про захист інформації в Україні, Кодекс про інформацію та інтелектуальну власність тощо.

Питання підвищення захищеності інформаційної інфраструктури постійно знаходяться в центрі уваги. В даний час необхідно проводити роботу за такими важливими напрямками, як:

· побудова системи забезпечення безпеки інформаційно-телекомунікаційних систем (інформаційні фонди і телекомунікаційні інфраструктури) як об'єктів дії ризиків;

· захист інформаційних систем (інформації, інформаційної інфраструктури) від протиправних посягань, досягнення незаконної мети, забезпечення антигромадських інтересів;

· вивчення і запобігання інформаційно-технологічних катастроф;

· стандартизація, сертифікація і аудит інформаційно-телекомунікаційних систем на предмет їх безпеки;

· забезпечення інформаційного і інформаційно-технічного виявлення, припинення, розкриття і розслідування протиправних посягань;

· формування інформаційного права як самостійної комплексної кодифікуючої галузі права;

· постійний моніторинг системи ризиків і погроз у сфері інформаційних відносин;

· кадрове забезпечення інформаційної безпеки.

На сучасному етапі необхідне глибоке усвідомлення на всіх рівнях державного управління тієї істини, що формування, поширення, використання і захист інформаційних ресурсів України є основою забезпечення її національних інтересів в інформаційній сфері, становлення і розвитку інформаційного простору та його інтегрування у світовий інформаційний простір.

Нормативно-правове забезпечення інформаційної діяльності органів державного управління в регіонах України повинно регламентувати механізми регулювання комплексу суспільних відносин, що пов'язані з інформацією, її збором, виробництвом, опрацюванням, аналізом, поширенням і використанням. Цілі, завдання та принципи законодавчого забезпечення реалізації державної інформаційної політики повинні бути викладені в Концепції національної інформаційної політики, яка має бути спрямована на розвиток інформаційного суспільства в Україні.

ВИСНОВКИ

Отже, досліджуючи питання Державного управління забезпеченням інформаційної безпеки ми з`ясували, що:

1. За умов глобальної інтеграції та жорсткої міжнародної конкуренції головною ареною зіткнень і боротьби різновекторних національних інтересів держав стає інформаційний простір. Сучасні інформаційні технології дають змогу державам реалізувати власні інтереси без застосування воєнної сили, послабити або завдати значної шкоди безпеці конкурентної держави, яка не має дієвої системи захисту від негативних інформаційних впливів.

За сучасних умов інформаційна складова набуває дедалі більшої ваги і стає одним із найважливіших елементів забезпечення національної безпеки. Інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура та інформаційні технології значною мірою впливають на рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку.

Від обсягу, швидкості та якості обробки інформації значною мірою залежить ефективність управлінських рішень, зростає значення методів управління з використанням інформаційних технологій соціальними та економічними процесами, фінансовими і товарними потоками, аналізу та прогнозування розвитку внутрішнього і зовнішніх ринків. Використання інформаційних технологій визначає структуру і якість озброєнь, необхідний рівень їх достатності, ефективність дій збройних сил. Спроможність ідентифікувати науково-технічні та екологічні проблеми, здійснювати моніторинг їх розвитку і прогнозування наслідків безпосередньо залежать від ефективності використовуваної інформаційної інфраструктури.

2. Інформаційний простір України перебуває в процесі становлення і розвивається досить нерівномірно. Окремі його сектори (друковані ЗМІ, книговидання, бібліотечний, архівний та кінематографічний комплекси) не відповідають стандартам розвинутих країн, зазнають подальшого скорочення і навіть руйнування; інші (Інтернет, мобільний зв'язок) -- хоч і не досягли рівня передових держав, однак виявляють стійку тенденцію до зростання. Доступ громадян до високотехнологічних засобів зберігання та поширення інформації є обмеженим; зазнає обмежень і доступність традиційних джерел отримання інформації. Рівень присутності держави в інформаційному просторі залишається високим, що не сприяє реалізації демократичних принципів свободи слова та вільного доступу громадян до альтернативних джерел інформації, обмежує їх право на отримання повної та об'єктивної інформації.

Через ряд причин політичного й історичного характеру, через розбіжності у рівні розвитку національних економік і суспільства, національні інтереси окремих держав можуть не повністю збігатися між собою, що створює об'єктивні передумови для формування кожною державою своїх національних систем забезпечення інформаційної безпеки. У той же час глобальність процесів інформаційної взаємодії між громадянами різних держав, транс граничність комп'ютерної злочинності роблять необхідним об'єднання зусиль різних держав у боротьбі з тими загрозами, з якими вони не в змозі впоратися самостійно.

Таким чином, інформаційна безпека є невід'ємною складовою кожної зі сфер національної безпеки. Водночас інформаційна безпека є важливою самостійною сферою забезпечення національної безпеки. Саме тому розвиток України як суверенної, демократичної, правової та економічно стабільної держави можливий тільки за умови забезпечення належного рівня її інформаційної безпеки

3. Інформаційна безпека досягається реалізацією єдиної державної політики у цій галузі, яка будується на принципах: законності; дотримання балансу життєво важливих інтересів держави, суспільства та особистості; взаємної відповідальності держави, суспільства та особистості за стан безпеки; інтеграції з міжнародними системами забезпечення інформаційної безпеки.

У цьому контексті пріоритетними національними інтересами в інформаційній сфері є такі:

· забезпечення конституційних прав громадян на свободу слова, одержання та використання інформації, зміцнення морально-культурних цінностей суспільства;

· утвердження єдиного національного інформаційного простору, який зміцнюватиме цілісність та непорушність країни;

· належний інформаційний супровід державної політики, а саме -- доведення до української і міжнародної громадськості об'єктивної інформації про внутрішню і зовнішню політику України.

5. Результати досліджень провідних спеціалістів у сфері інформаційної безпеки дають можливість виділити декілька основних джерел загроз безпеці інформаційного суспільства, які можуть зачіпати інтереси людини, суспільства й держави.

Потенційні загрози в інформаційній сфері:

· незбалансованість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;

· повільне входження України до світового інформаційного ринку, відсутність у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;

· інформаційна експансія з боку інших країн; відтік даних, що містять державну таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави.

Отож державна політика забезпечення інформаційної безпеки країни визначає основні напрямки діяльності органів державної влади у цій галузі. Ці напрямки обумовлені змістом національних інтересів держави, суспільства та особистості. По суті це є вірним, оскільки завданням заходів з інформаційної безпеки є мінімізація шкоди через неповноту, несвоєчасність або недостовірність інформації чи негативного інформаційного впливу через наслідки функціонування інформаційних технологій, а також несанкціоноване поширення інформації. Саме тому інформаційна безпека передбачає наявність певних державних інститутів і умов існування її суб'єктів, що встановлені міжнародним і вітчизняним законодавством.

6. Діяльність держави та її органів у сфері забезпечення інформаційної безпеки є багатогранною: це захист державних секретів, дотримання та охорона конституційних прав громадян в інформаційній сфері тощо. Через те організація діяльності держави у питаннях забезпечення інформаційної безпеки - це послідовний безперервний процес, спрямований на розробку і здійснення правових, організаційних, технічних та інших заходів у цій сфері. Крім цього, інформаційна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення цілісної державної програми відповідно до Конституції та чинного законодавства України і норм міжнародного права шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм, що стосуються національної інформаційної політики України.

7. Система забезпечення інформаційної безпеки України розглядається як створена державою система державних і недержавних інститутів, які здійснюють взаємодію між собою, відповідають встановленим критеріям та володіють необхідними науково - обґрунтованими та законодавчо закріпленими засобами і методами забезпечення інтересів особи, суспільства та держави

Функціонування даної системи має відбуватись відповідно до науково сформованих та визначених цілей, функцій, принципів та методів, об'єднаних цілями забезпечення національної безпеки. Загалом, в Україні створена й функціонує структурно повна система забезпечення інформаційної безпеки. Функції та повноваження відповідних державних органів закріплені в нормативно-правових актах різного рівня - Конституції України, Законах України, Указах Президента України, Постановах Кабінету Міністрів України, інших, у т.ч. відомчих нормативних актах. Водночас розподіл функцій між окремими суб'єктами системи та схема їх взаємодії потребують удосконалення

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. К.: Юридична думка, 2007

2. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» : від 31.05.2005 р., № 80/2005-ВР // Відомості Верховної Ради України - 2005. - № 13. - Ст. 288

3. Закон України «Про інформацію» вiд 02.10.1992 № 2657-XII (в ред. від 23.06.2005) //відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650

4. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» №2594 від 31 травня 2005 р.// Офіційний вісник України.- К., 2005.- 24.- С.17-20.

5. Закон України «Про основи національної безпеки України» вiд 19.06.2003 № 964-IV//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 39, ст.351

6. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» вiд 09.01.2007 № 537-V //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 12, ст.102

7. Закон України «Про телекомунікації» вiд 18.11.2003 № 1280-IV//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 12, ст.155

8. Авраменко В.С. Метод контроля безопасности выполнения прикладных программ/ В.С.Авраменко, М.В.Бочков// Информационные технологии.- М., 2005.- 4.- С.20-26.

9. Аграновский А.В. Современные запатентованные решения в области защиты тнформационных ресурсов корпоративных вычислительных сетей// Информационные технологии.- М., 2005.- 10.- С.51-55.

10. Аграновский А.В. Запатентованные решения задачи генерации псевдослучайных последовательностей/ А.В.Аграновский, А.Ю.Гуфан, Р.А.Хади// Информационные технологии.- М., 2006.- 1.- С.26-31.

11. Алгулиев Р.М. Метод оценки информационной безопасности корпоративных сетей в стадии их проектирования// Информационные технологии.- М., 2005.- 7.- С.35-39.

12. Арістова І. В. Діяльність органів внутрішніх справ щодо реалізації державної інформаційної політики : монографія / І. В. Арістова. - Х. : Нац. ун-т внутр. cправ, 2006. - 354 c

13. Бельфер Р.А. Анализ систем связи в аспекте проектирования информационной безопасности// Электросвязь.- М., 2004.- 3.- С.22-24.

14. Бойченко О. В. Політика інформаційної безпеки в системі інформаційного забезпечення ОВС України / О. В. Бойченко // Форум права. - 2009. - № 1. - С. 50-55

15. Братель О. Поняття та зміст доктрини інформаційної безпеки// Право України.- К., 2006.- 5.- С.36-41.

16. Гаенко А.В. К вопросу о защите карточек пополнения счета операторов мобильной связи/ А.В.Гаенко, И.В.Шестак// Зв`язок.- К., 2005.- 7.- С.29.

17. Гвоздинский А.Н. Безопасность компьютерных систем: методы и технологии/ А.Н.Гвоздинский, В.А.Филатов, Л.Э.Чалая// Радиоэлектроника и информатика.- Х., 2003.- 2.- С.131-136.

18. Горбенко И.Д. Сравнительный анализ блочных симметричных шифров , представленных в проекте NESSIE/ И.Д.Горбенко, С.А.Головашич, А.Н.Лепеха// Радиотехника.- Х., 2003.- 134.- С.9-25.

19. Горицкий В.М. Оценка вероятности безотказной работы комплексной системы защиты информации/ В.М.Горицкий, И.Н.Павлов// Зв`язок.- К., 2005.- 5.- С.50-56.

20. Дзьобань О.П. Національна безпека України: концептуальні засади та світоглядний сенс: Монографія. Харків: Майдан, 2007- 284 с

21. Довгаль В.М. Методы компьютерной технологии производства защищенных от подделки электронных документов/ В.М.Довгаль, В.В.Гордиенко, В.В.Елагин// Телекоммуникации.- М., 2004.- 4.- С.39-43.

22. Довгаль В.М. Превентивное противодействие информационной атаке на текстовый электронный документ методом хаотической транспозиции фрагментов кодов символов/ В.М.Довгаль, В.В.Гордиенко, И.С.Захаров// Телекоммуникации.- М., 2004.- 7.- С.36-40.

23. Доля А.В. Детектирование и предотвращение утечек конфиденциальной информации// Защита информации. Конфидент.- К., 2006.- 1.- С.31-41.

24. Доля А.В. Защита от утечек конфиденциальных данных на уровне рабочих станций// Защита информации. Конфидент.- К., 2006.- 2.- С.34-40.

25. Еремеев М.А. Исследование стойкости подстановочно-перестановочного алгоритма шифрования к дифференциальному методу анализа/ М.А.Еремеев, Н.А.Молдовян, А.А.Молдовян// Информационные технологии.- М., 2006.- 3.- С. 46 - 52.- Информационная безопасность

26. Заборовский В.С. Разработка телематических систем защиты информации в НПО РТК// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 2.- С.70-72.

27. Загородников С.Н. Организационное и правовое обеспечение нформационной безопасности/ С.Н.Загородников, А.А.Шмелев// Информационные технологии.- М., 2006.- 2.- С.2-32.

28. Загородников С.Н. Организационное и правовое обеспечение информационной безопасности. Ч.1/ С.Н.Загородников, А.А.Шмелев// Информационные технологии.- М., 2005.- 12.- С.1-32.

29. Задонский А.Ю. Построение корпоративних систем управления ИБ// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 1.- С.42-47. .

30. Иванов В.П. К вопросу о выборе технических средств защиты информации от НСД/ В.П.Иванов, А.В.Иванов// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 1.- С.48-54.

31. Иванов В.П. К вопросу о выборе технических средств защиты информации от НСД (окончание)/ В.П.Иванов, А.В.Иванов// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 2.- С.62-67.

32. Макаренко Е., Кирик В. Інформайційно-психологічний захист як складовий чинник інформаційної безпеки // Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя. - К. - Чернівці, 1998 -330c

33. Коваленко О.В. Как решить проблему информационной безопасности при доступе мобильных пользователей к ресурсам локальной сети/ О.В.Коваленко, Р.О.Косичкин// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 2.- С.30-33.

34. Колин К.К. Информационная безопасность как гуманитарная проблема// Открытое образование.- М., 2006.- 1.- С.86-94.

35. Котенко И.В. Перспективные направления исследований в области компьютерной безопасности/ И.В.Котенко, Р.М.Юсупов// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 2.- С.46-57.

36. Ливенцев С.П. Анализ принципов построения систем кодовой адаптации в информационно-телекоммуникационных системах// Зв`язок.- К., 2006.- 1.- С.26-30.

37. Ливенцев С.П. Метод структурной адаптации управления защищенностью в информационно-телекоммуникационных системах// Зв`язок.- К., 2005.- 8.- С.29-32.

38. Литвиненко О.Є. Методи визначення плагіату в електронних документах/ О.Є.Литвиненко, А.В.Шевченко, Є.Б.Артамонов// Зв`язок.- К., 2006.- 2.- С.24-26.

39. Лобов В.А. Формализованная процедура выбора способа защиты информации о состоянии сложного объекта// Телекоммуникации.- М., 2004.- 8.- С.40-45.

40. Лукацкий А.В. Иммунная система вашей сети// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 2.- С.20-21.

41. Лукашев В.М. Защита конечных ресурсов КИС с использованием интеллектуальных систем безопасности// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 2.- С.27-29.

42. Лунтовский А.О. Техническая защита информации в иерархических беспроводных сетях// Зв`язок.- К., 2005.- 6.- С.35-39.

43. Матов О.Я. Визначення залишкового ризику при оцінці захищеності інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах/ О.Я.Матов, В.С.Василенко, М.М.Будько// Реєстрація. зберігання і обробка даних.- К., 2004.- Т.6.- 2.- С.62-74.

44. Могильный С.Б. Деловая разведка в Интернете// Зв`язок.- К., 2006.- 2.- С.21-23.

45. Мошак Н.Н., Тимофеев Е.А. Особенности политики информационной безопасности в инфокоммуникационной сети// Электросвязь.- М., 2005.- 9.- С.23-28.

46. Олійник О. Захист інформації в умовах інформаційного суспільства// Право України.- К., 2005.- 10.- С.100-103.

47. Павлов И.Н. Анализ моделей защиты информации/ И.Н.Павлов, А.Н.Полозюк// Зв`язок.- К., 2006.- 1.- С.20-25.

48. Петренко С.А. Разработка корпоративной стратегии информационной безопасности// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 1.- С.17-30.

49. Потий А.В. Система показателей оценки эффективности функционирования схем поточного шифрования/ А.В.Потий, Ю.А.Избенко// Радиотехника.- Х., 2003.- 134.- С.49-61.

50. Потий А.В. Защищенные операционные системы/ А.В.Потий, С.С.Лавриненко// Радиотехника.- Х., 2003.- 134.- С.185-195.

51. Репалов С.А. Метод альтернативного кодирования программного кода для несанкционированного доступа в защищенные компьютерные сети/ С.А.Репалов, Р.Н.Селин, Р.А.Хади// Информационные технологии.- М., 2006.- 3.- С.56-62.

52. Романов О.І. Методика оцінювання надійності комплексних систем захисту інформації в спеціальних телекомунікаційних системах/ О.І.Романов, С.П.Лівенцев, І.М.Павлов// Зв`язок.- К., 2005.- 2.- С.36-39.

53. Сировой О.?В. Організаційно-правові засади управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Харк. нац. ун-т внутр. справ. -- Х., 2006. -- 20 с

54. Соснін О. Національні інформаційні ресурси у сучасних умовах: проблемні питання вітчизняного законодавства // Право України. -- 2003. -- №?10. -- С. 124-128..

55. Тарасюк М.В. Маршрутизация и контроль информационных потоков в многоуровневых интерсетях/ М.В.Тарасюк, Я.А.Быков// Защита информации. Конфидент.- СПб., 2006.- 2.- С.58-61.

56. Тардаскін М.Ф. Модель інформаційної безпеки документального електрозв'язку// Зв`язок.- К., 2005.- 3.- С.33-38.

57. Тардаскін М.Ф. Особливості стратегії інформаційної безпеки цифрових автоматичних телефонних станцій// Зв`язок.- К., 2005.- 1.- С.31-33.

58. Тардаскін М.Ф. Механізми забезпечення інформаційної безпеки телекомунікаційних мереж загального користування/ М.Ф.Тардаскін, В.Г.Кононович, О.О.Вараксін// Зв`язок.- К., 2005.- 8.- С.24-28.

59. Тардаскін М.Ф. Механізми забезпечення інформаційної безпеки телекомунікаційних мереж загального користування/ М.Ф.Тардаскін, В.Г.Кононович, О.О.Вараксін// Зв`язок.- К., 2005.- 7.- С.30-35.

60. Цветков В.Я. Информационная угроза: компьютерные шпионы/ В.Я.Цветков, С.В.Булгаков// Информационные технологии.- М., 2004.- 9.- С.2-5.

61. Чуйко З.Д. Деякі особливості впливу глобалізаційних процесів на національну безпеку // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України: Збірник тез (за матеріалами ХІХ Харківських політологічних читань). - Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрНУ, 2007

62. Шорошев В.В. Модель угроз для локальных вычислительных сетей по рекомендациям Конвенции Совета Европы о киберпреступности// Зв`язок.- К., 2005.- 4.- С.37-42.

63. Шорошев В.В. Перспективные системы защиты корпоративных сетей Интранет// Зв`язок.- К., 2005.- 2.- С.26-35.

64. Шорошев В.В. Антивірусний захист комп'ютерних корпоративних мереж Інтранет та його кількісне експертне оцінювання// Зв`язок.- К., 2005.- 1.- С.34-40.

ДОДАТОК

Класифікація рівнів інформаційної діяльності

2

95