Поняття та види організаційно–правових форм підприємств

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік [31].

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються чинним законодавством України. Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей Закону України “Про підприємства в Україні”, врегульовані ще постановою Ради міністрів УРСР “Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств” від 22 вересня 1990 року в редакції від 19 жовтня 1991 року та інші.

Малі підприємства виділено в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо.

З юридичного боку, важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України. В ст.28 Закону України “Про підприємства в Україні” зазначається, що держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

Проблемами розвитку малих підприємств в Україні є те, що в другій половині 90-х років склалася ситуація, коли малі підприємства фактично функціонують самотужки. Відмінені пільги в оподаткуванні малих підприємств. Отримати банківський кредит зараз фактично неможливо через його обмеженість і жорсткі умови банків при їх наданні. Гарантуючи вільний доступ до ресурсів, законодавча база не сприяє у їх придбанні малими підприємствами. Тому значна частина з них або не працює, або стала банкрутами.

В умовах жорсткої конкуренції, в яку потрапили малі підприємства і яка є причиною їх банкрутства, держава в першу чергу повинна була б подбати про їх виживання. Доцільно було б створити сприятливі умови для розвитку малого бізнесу: можливості для закордонних інвестицій, забезпечення пільг в оподаткуванні тощо. Це б прискорило вихід України з економічної кризи так як малі підприємства більш мобільні і швидше можуть пристосуватись до умов ринку.

Відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, облік та звітність суб'єктів малого підприємництва“ (01.01.1999 р.) для суб'єктів малого підприємництва вводиться спрощена система оподаткування, обліку та звітності. Вона передбачається насамперед для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з ними, включаючи членів їх сімей, за рік не перевищує 10 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. грн.; юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно - правової форми та форми власності, в яких за рік середньо облікова чисельність не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 1 млн. грн.

За організації бізнесу найбільший інтерес викликають саме малі підприємства. І це цілком природно: адже за дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме ці підприємства мають кращі стартові можливості. Цьому сприяють швидкий обіг ресурсів, особливі способи поєднання власності та управління, оперативність у винесенні рішень, високий динамізм розвитку. Слід зазначити, що малі підприємства можуть засновуватись і функціонувати і як відокремлені повністю самостійні суб'єкти господарювання, і у взаємодії з великими й середніми підприємствами, або бути втягненими у так звані корпоративні мережі[32].

Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись у промислові, промислово - фінансові та інші групи, які отримали назву об'єднання підприємств.

2.10 Об'єднання підприємств

Відповідно до ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні “ підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Підприємства можуть об'єднуватись в:

1) асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників ;

2) корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

3) консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

4) концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців. Головна мета такого об'єднання полягає в тому, що фірми прагнуть вистояти в умовах нерівномірного розвитку економіки, проникають у нові для себе галузі й сфери, розширяють асортимент товарів і послуг, поступово перетворюються на багатогалузеві комплекси. Продукція цих підприємств може не бути пов'язаною єдиним ланцюжком, але фінансові відносини в межах концерну дозволяють оперативно реагувати на зміни в ринковій кон'єктурі, спрямовуючи інвестиції в найбільш прибуткові проекти;

5) інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія Закону України “Про підприємства в Україні” [33].

Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством.

В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому Законом “ Про підприємства в Україні” для підприємства. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями. Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства.

Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду.

Об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять в нього.

Ліквідація об'єднання здійснюється у порядку, встановленому Законом України “Про підприємства в Україні” для підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно з статутом об'єднання. В перших двох розділах ми розглянули поняття підприємства та основні види його організаційно - правових форм. В третьому розділі ми детальніше зупинимося на правових засадах створення підприємств, а також загальних умовах створення підприємств.

РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Правові засади створення підприємств

Термін “створення “ - це правове поняття господарського права, яке включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприємства в статусі правового господарюючого суб'єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно - правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені Законом України “Про підприємства в Україні” (ст.5), “Про підприємництво” (ст.6) та Цивільним Кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі і підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, яка має право створити у встановленому законом підприємство (організацію) як юридичну особу. За законами України “Про власність” (ст.6 і ст.33) і “Про підприємства в Україні” (ст.5) таким правом наділені безпосередньо уповноважені власником (власниками) органи тобто фізичні та юридичні особи, що мають засновницьку право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновниками (співзасновниками) можуть бути фізичні і юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Уповноважені органи, що можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності - це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:

міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємства державної власності, затверджують статути і контролюють їх додержання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємством майна, його збереження. Це загальне правило. У деяких випадках (наприклад щодо підприємств будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження Кабінет Міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо.

Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими органами із засновницькими правами є сільські, селищні та міські ради (п.30 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року)1, а також місцеві державні адміністрації (п.1 ст.19 Закону України “Про місцеві державні адміністрації від 9 квітня 1999 року) [34].

Засновники реалізують засновницькі права шляхом :

1) обрання організаційно - правової форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності;

2) прийняття рішення про його створення ; затвердження у встановленому законом порядку статуту;

3) передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та оборотних коштів;

4) формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо;

Говорячи про правові засади створення підприємств неможливо не зупинитись на загальних умовах створення підприємств, про його державну реєстрацію, про що і піде мова у наступній главі.

3.2 Загальні умови створення підприємства

Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів.

Відповідно до ст.5 Закону України “Про підприємства в Україні” підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених Законом України “ Про підприємства “ та іншими законами України. Рішення про створення підприємства у випадках, передбачених чинним законодавством, приймається за погодженням з Антимонопольним комітетом України. Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках - Верховною Радою України за поданням первинного природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів. Відмову у наданні природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України.

Підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України ( ст.19, 21,23, 32, 34 та ін.).Відмова в наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво". Діяльність незареєстрованих підприємств не допускається .

Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. За загальним правилом, це державні органи за місцем знаходження підприємств, а саме :

1) виконкоми міських, районних у містах рад ;

2) районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.

Законодавством також визначені органи, які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб'єктів господарського права. Так, господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, визначеному Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Фондова біржа підлягає державній реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Для державної реєстрації реєструю чому органу необхідно подати документи, перелік яких визначено ст.8 Закону України “Про підприємництво” [35].

За наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється у строк не більше п'яти робочих днів. Протягом цього часу орган, що реєструє, зобов'язаний видати заявнику свідоцтво про державну реєстрацію підприємства. Свідоцтво є юридичною підставою для відкриття підприємству рахунків у банку за місцем його реєстрації або у будь - яких інших банках за згодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в 3-дений термін повідомити про це податкову інспекцію.

Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний у 10- денний термін подати відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики. Ці органи встановлюють коди підприємств відповідно до Загального класифікатора галузей народного господарства Міністерства статистики України.

Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них [36].

Філія - це відособлений структурний підрозділ підприємства, який знаходиться не за місцем знаходження підприємства. Філії уповноважуються здійснювати в інтересах головного підприємства частину його функцій. Представництво - це теж відособлений структурний підрозділ, який теж знаходиться не за місцем знаходження підприємства. Представництво, як правило, наділяється правами представляти інтереси головного підприємства: укладати від його імені угоди, здійснювати його захист прав та інтересів та інших юридичних дій.

Філії і представництва відповідно до п.12 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності не потребують державної реєстрації. На відміну від філій представництва не вправі здійснювати функції юридичної особи, вони наділяються правами лише здійснювати юридичні дії - укладання контрактів, захист інтересів головного підприємства. Межі повноважень керівника цих структурних підрозділів, крім положення про них, визначаються генеральною довіреністю.

Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів провадиться в порядку, встановленому для створення підприємства.

Діяльність розташованих на території України відособлених підрозділів підприємств, які знаходяться за межами республіки, регулюється Законом України “Про підприємства” та іншими законами України.

Звичайно крім поняття “створення” підприємства існує також і поняття “припинення діяльності підприємства” про що піде мова в наступному розділі даної дипломної роботи.

РОЗДІЛ 4.ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

4.1 Поняття “припинення” діяльності підприємств

Припинення діяльності підприємства - одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття “припинення” входять юридичні підстави (”умови”), акти та процесуально - правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства [37]. Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені Законом України “Про підприємництво”(ст.11). Загальний процесуальний (процедурний) порядок і форми припинення регулює Законом України “Про підприємства в Україні” (ст.34- 36). Уразі банкрутства підприємства правовідносини припинення регулюються Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“.

Діяльність підприємства припиняє його власник (вищий орган підприємства, уповноважений орган).Припинення за юридичними підставами, як зазначалось вище, може бути двох видів :

Добровільним

Примусовим

Юридичними підставами добровільного припинення діяльності підприємств є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку (ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні”, ст.19 Закону України “Про господарські товариства”).

Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених Законом “Про підприємства в Україні”, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду.

Реорганізація підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.

Підприємство ліквідується також у випадках:

1) визнання його банкрутом;

2) якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності ;

3) якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

4) на інших підставах, передбачених законодавчими актами України[38].

4.2 Умови ліквідації і реорганізації підприємства

Закон передбачає дві правові форми припинення діяльності підприємства: ліквідацію і реорганізацію (ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні”).У випадку ліквідації підприємство припиняється як суб'єкт права без правонаступництва. Відповідно до чинного законодавства загальна процедура ліквідації підприємства за рішенням власника складається з таких дій :

1) прийняття рішення про ліквідацію відповідно до вимог чинного законодавства і установчих документів ;

2) створення ліквідаційної комісії (ст.20 Закону України “Про господарські товариства”, ст.35 Закону України “Про підприємства в Україні”);

3) розміщення в офіційній пресі за місцем знаходження підприємства повідомлення про намір підприємства ліквідуватись, порядок і терміни заявлення кредиторами своїх претензій ( не менше двох місяців з моменту публікації);

4) виявлення кредиторів і проведення з ними розрахунків за рахунок наявного майна (в першу чергу - заборгованість перед бюджетами і відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу);

5) розрахунки з власниками за рахунок решти майна ;

6) складання ліквідаційного балансу з обов'язковим висновком аудиторів (висновок не потрібен структурам, що не займаються підприємницькою діяльністю);

7) повідомлення за встановленою формою по намір ліквідуватись до ДПІ, де зареєстроване підприємство ;

8) перевірка підприємства податковими органами і видача довідки про відсутність податкової заборгованості ;

9) повідомлення про ліквідацію до Пенсійного Фонду і проведення ним документальної перевірки ;

10) складання Пенсійним Фондом акта перевірки, що є основою для остаточних розрахунків ;

11) аналогічні дії по відношенню до Фонду зайнятості, Фонду соціального страхування і до деяких інших фондів з проведенням відповідних перевірок і складанням актів, що є підставою для остаточних розрахунків ;

12) закриття розрахункових рахунків у банках - до зняття з податкового обліку ;

13) здача печаток і штампів до органів МВС з отриманням відповідної довідки;

14) подання заяви до органу державної реєстрації про виключення з Державного реєстру. На підставі п.4 ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні” підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення з Державного реєстру України ” [39].

Згідно з п. 1 ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні” приймати рішення про ліквідацію підприємства можуть такі особи :

власники (учасники, засновники)

орган, уповноважений створювати такі підприємства (органи управління громадськими організаціями, відповідні державні органи управління тощо);

загальні або господарські суди.

Втім, зустрічаються випадки, коли рішення про ліквідацію, про створення ліквідаційної комісії приймаються директором, головою правління або іншими особами, що не є власниками підприємства. У випадку наявності податкової чи цивільно-правової заборгованості, яку не можливо погасити за рахунок наявного у підприємства майна, це може стати перешкодою для ліквідації у вищенаведеному порядку.

Ліквідація підприємства являє собою складну і тривалу процедуру, здійснити яку в рамках нинішнього правового поля досить складно. Складність полягає не тільки у самій ліквідації підприємства, але й у неурегульованості на законодавчому рівні деяких важливих процедурних питань щодо порядку формування ліквідаційної комісії. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого підприємства одного або більше нових підприємств як суб'єктів права. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. Реорганізація підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.

Підприємство ліквідується також у випадках:

визнання його банкрутом;

якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

При реорганізації і ліквідації підприємства вивільнюваним працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття. При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства.[40] У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства, яке починає функціонувати як самостійний суб'єкт господарської діяльності.

Таким чином на підставі викладеного можна зробити наступні висновки :

1.Підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках. Кожне підприємство має свою організаційно - правову форму, яка визначається Конституцією України, Законом України “Про власність”, Законом України “Про підприємства в Україні”, Законом України “Про господарські товариства” та іншими спеціальними законами, які регулюють особливості правового становища підприємств окремих видів.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно - правову форму від інших доцільно вважати :

кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об”єднання ) ;

хто є власником використаного капіталу ;

джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності ;

межі майнової (матеріальної ) відповідальності ;

спосіб розподілу прибутку і збитків ;

форма управління суб'єктами господарювання.

Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чинників:

відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена генерального партнера і обмежена молодшого партнера) ;

оподаткування ;

потреба у фінансових коштах ( власних, позичкових);

передбачувана тривалість існування фірми, підприємства, господарського товариства ;

можливість зміни власника.

Основними організаційно-правовими формами визнаються: приватне підприємство, засноване на приватній власності особи, колективне підприємство, засноване на власності трудового колектив, державне підприємство, засноване на власності держави в тому числі і казенне підприємство, спільне підприємство, в тому числі і з іноземними інвестиціями. Законодавство України не передбачає чіткого переліку всіх організаційно-правових форм підприємств, тому в Україні діє багато видів організаційно-правових форм підприємств і підприємництва, в тому числі продовжують діяти і інші види підприємств, які були створені до прийняття чинного законодавства, такі як індивідуальні, сімейні.

Державне підприємство можна визначити як самостійний господарюючий статутний суб'єкт з правами юридичної особи, який створений уповноваженим державним органом, заснований на державній власності та володіє закріпленим за ним державним майном на праві повного господарського відання (за казенним підприємством - на праві оперативного управління), здійснює виробничу, науково - дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи, де власник водночас є і підприємцем, а володіння і управління майном не розмежовується.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ

1.Конституція України

2.Відомості Верховної Ради України - 1991 - № 24

3. Право України - №9 - 2000 - с.40

4. Підприємництво, господарство, право. - №1 - 2000 - с.27.

5. Вказаний автор - с.27

6.Відомості Верховної Ради УРСР - 1991 - №14 ст. 168

7. Щербина В.С. Господарське право : Навчальний посібник : Київ - 2001 - с.66

8. Статут приватної фірми “ Алекс - Продінвест “.

9.Вказаний статут .

10. ВВР - 1991 - №20.

11.Право України - 1997 - № 2 - с. 9.

12. Вказана стаття - с.9.

13. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права ( по изданию 1914 г.) - М., - 1999 - с.70 -71.

14.СУ РСФСР - 1920 - № 93 ст.512.

15. СУ РСФСР - 1921 - № 63 - ст.462.

16.Дзера Право власності України - с.272.

17.Щербина В.С. Господарське Право - с.67.

18. Офіційний вісник України - 1998 - №24.

19. ОВУ - 1998 - №30.

20. ОВУ - 1998 - №26 .

21. Щербина В.С. Господарське Право : Практикум - Київ - 2001 - с.68.

22. Сизоненко В. Підприємництво : Підручник - Київ - 1999 - с.122.

23.Вказаний автор - с.124.

24. Щербина В.С. вказана праця - с.68.

25. Економіка, фінанси, право - 2000 - №2 - с.11.

26.Економіка, фінанси, право - вказаний номер - с.12.

27.Економіка, фінанси, право - вказаний номер - с.13.

28. Відомості ВРУ - 1991 - № 49.

29.Відомості ВРУ - 1991 - № 49.

30.Відомості ВРУ - 1991 - №49.

31.Карлін М.І. Правові основи підприємництва : Навчальний посібник - Київ - 2000 - с.18.

32. Карлін М.І. вказана праця - с.20.

33.Відомості ВРУ -1991 - №24.

34.Відомості ВРУ - 1998 - №45.

35.Відомості ВР УРСР - 1991 - №14.

36.Щербина В.С. вказана праця - с. 74

37. Щербина В.С. вказана праця - с.76.

38. Відомості ВРУ - 1991 - № 24.

39.Юридичний вісник - 2000 - № 18-19 - с.7.

40. Вісник Господарського Суду - 2001 - №10.