главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Правові форми організації підприємств

Створення та реєстрація підприємства як головного господарюючого суб’єкта економіки України. Сутність правових форм організації підприємства та перспектив їх удосконалення, порядок їх засновування, управління ними, їх реорганізація чи ліквідація.

Рубрика: Государство и право
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 18.04.2010
Размер файла: 52,8 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Правові особливості створення та реорганізації приватного підприємства
Поняття та характерні риси приватного підприємництва. Основні етапи створення приватного підприємства. Державна реєстрація як спосіб легітимації приватного підприємства. Порядок реорганізації приватних підприємств. Державна реєстрація реорганізації.
дипломная работа [104,4 K], добавлена 15.12.2009

2. Управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства
Правова основа і послідовність створення підприємства як суб’єкта господарювання. Менеджмент процесу санації підприємства. Банкрутство підприємства як чинник його реорганізації та ліквідації. Документи, необхідні для реєстрації суб’єкта господарювання.
реферат [520,7 K], добавлена 26.10.2009

3. Державна реєстрація підприємства
Державна реєстрація організації, що є обов'язковою юридичною дією при його створенні та має за мету надати підприємству формально-юридичних ознак суб'єкта права. Органи державної реєстрації підприємства. Позбавлення його статусу юридичної особи.
презентация [536,4 K], добавлена 16.10.2014

4. Підприємство та його організаційно-правові форми
Підприємство - основний суб’єкт економіки: класифікація, характеристика організаційно-правових форм. Створення і функціонування приватного підприємства, господарського, акціонерного товариств. Законодавче регулювання підприємницької діяльності в Україні.
курсовая работа [2,5 M], добавлена 15.11.2011

5. Порівняльна характеристика різних організаційно-правових форм підприємств
Підприємство як господарюючий суб'єкт, його організаційно-правова форма, принципи створення, керування. Види організаційно-правових форм підприємств в Україні. Вибір організаційно-правової форми підприємства в залежності від мети і сфери його діяльності.
курсовая работа [537,5 K], добавлена 08.11.2013

6. Цивільно-правове положення виробничих кооперативів
Історія розвитку виробничих кооперативів та їх місце у системі юридичних осіб приватного права. Порядок створення, членства, управління майном організації. Виняткова компетенція наглядацької ради та основні підстави реорганізації і ліквідації спілки.
курсовая работа [54,4 K], добавлена 03.02.2011

7. Реєстраційне провадження: поняття, особливості, види
Ознаки та особливості реєстраційного провадження, його структура. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності. Створення, реорганізація, ліквідація адвокатських об'єднань. Проблеми здійснення реєстраційного провадження та шляхи їх вирішення.
курсовая работа [74,7 K], добавлена 22.01.2014

8. Правові засади банківського регулювання та банківського нагляду
Форми та методи банківського регулювання та нагляду. Порядок створення комерційних банків, відкриття філій, представництв та відділень. Інспектування комерційних банків в Україні. Реорганізація комерційних банків, ліквідація в разі неплатоспроможності.
дипломная работа [101,3 K], добавлена 30.03.2011

9. Правове регулювання вільних економічних зон
Історія, поняття, порядок створення та ліквідація ВЕЗ. Управління вільними економічними зонами та особливості їх функціонування. Особливості державного регулювання та внутришньої організації ВЕЗ. Світовий досвід.
дипломная работа [69,0 K], добавлена 06.06.2003

10. Правовий статус приватного підприємства
Історія виникнення та розвитку приватного підприємства України. Реєстрація приватного підприємства в Україні. Правове регулювання майна приватного підприємства. Актуальні проблеми правового статусу приватного підприємства: проблеми та шляхи їх вирішення.
дипломная работа [112,0 K], добавлена 08.09.2010


Другие работы, подобные Правові форми організації підприємств

Страница:  1   2 


1

44

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ ТА КЕРІВНИЦТВО ПІДПРИЄМСТВОМ

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Приватне підприємство

3.2 Колективне підприємство

3.3 Комунальне підприємство, засноване на власності територіальної громади

3.4 Державне підприємство, засноване на державній власності. Казенне підприємство

3.5 Господарські товариства

3.5.1 Договірні господарські товариства

3.5.2 Статутні господарські товариства

ВИСНОВОК

СПИСОК НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У зв'язку з розпадом радянського Союзу та переходу радянських республік від командно-директивної економіки до ринкових відносин особливої актуальності набуває проблема вивчення існуючих правових форм організації підприємств як головного господарюючого суб'єкта економіки держави. Постає реальна проблема визначення ролі та сутності кожної правової форми організації підприємств, при чому як тих, що існували ще за радянських часів (державне підприємство, кооперативи), так і зовсім нових для української економіки - усі різновиди господарських товариств.

Об'єктом даної роботи є дослідження існуючих організаційно-правових форм підприємства, визначення негативних та позитивних рис кожної із них.

Метою даної роботи є аналіз та характеристика правової форми організації підприємства для ефективного соціально-економічного розвитку держави. Виходячи з мети роботи автором поставлені наступні завдання:

Дати визначення поняттю правової форми організації підприємства у зв'язку з регулюванням економіки у ринкових умовах господарювання;

Окреслити порядок створення та реєстрації підприємства як головного господарюючого суб'єкта економіки України;

Охарактеризувати кожну правову форму організації підприємства, визначивши порядок їх засновування, порядок управління ними, їх реорганізації чи ліквідації;

Визначити перспективи удосконалення правових форм організації підприємств.

Методологію роботи складають як загальнонаукові методи (аналіз, синтез), так і спеціально правові методи.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури, загальним обсягом 40 сторінок, основного тексту 39 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

Для одержання поставленої мети будь-якої підприємницької діяльності, а тому і підприємства як головного господарюючого суб'єкта економічної системи країни, - одержання прибутку необхідна організація, що припускає її здійснення відповідно та в межах встановленого законом порядку. Зазначений порядок передумовлений формами власності, способами розмежування повноважень власника по керуванню належним йому майном, імперативними вимогами чинного законодавства, безпосередньою метою створення та спеціалізацією підприємства, бажанням його засновника (засновників) тощо. Тому під правова форма організації підприємств вказує на особливості правового положення власника майна, порядок здійснення ним повноважень по керівництву, визначає дозволені чинним законодавством види діяльності, керівні органи, межі та порядок відповідальності по зобов'язанням підприємства.

Таким чином, під правовою формою організації підприємств слід розуміти обрану власником юридичний спосіб організації керування його майном і на умовах установлених законодавством України, що відображає спеціальну правосуб'єктність, правове положення майна, спеціалізацію. Вона безпосередньо впливає на взаємодію між суб'єктами підприємництва особливо при кооперації їх діяльності. Слід зазначити, що створення підприємства зумовлює заняття підприємницькою діяльністю з утворенням юридичної особи - підприємства. У законодавстві під юридичною особою, що займається підприємницькою діяльністю (підприємство) розуміється організація, що має відособлене майно, може від свого імені набувати майнових й особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, господарчому і третейському судах (ст. 23 ЦК України).

В межах загальної категорії «підприємство» виділяються їх види, що знайшло відображення в цілому ряді загальних і специфічних нормативних актах. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України, самостійний господарюючий статутний суб'єкт, наділений правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-пошукову та комерційну діяльність з метою отримання прибутку.

Підприємство має самостійний баланс - систему показників, що характеризують його господарську діяльність шляхом співвідношення чи протиставлення окремих її сторін; основна форма бухзвітності. Воно має свою печатку, в якій відображена його назва та номер в Єдиному реєстрі підприємств, може зареєструвати знак для товарів та послуг, а також фірмове найменування.

Факторами, що впливають на вибір конкретної правової форми організації підприємства, є:

Форма власності;

Правовий режим майна, що передано підприємству його засновниками;

Існуючі законодавчі обмеження стосовно предмета діяльності даної організаційно-правової форми;

Повноваження по керуванню майном юридичної особи;

Мінімальні вимоги законодавства до складу його засновників;

Межі відповідальності засновників по боргах створеної юридичної особи;

Делегований характер повноважень управління і деякі інші особливості.

Кожний із зазначених факторів знайшов свій відбиток у тих організаційно-правових формах підприємств, створюваних відповідно до законодавства України, розглядати які доцільно виходячи з принципу “від простої організації управління (приватне підприємство) до більш складної (господарче товариство)”.

РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ ТА КЕРІВНИЦТВО ПІДПРИЄМСТВОМ

Підприємство створюється відповідно до рішення власника чи уповноваженого ним органу, підприємтсва-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадку та у порядку, передбаченого чинним законодавством. У передбачених законом випадках рішення про створення підприємства приймається за погодженням із Антимонопольним комітетом України. Підприємство може бути створено в результаті примусового розділення іншого підприємства-монополіста за рішенням Антимонопольного комітету України.

В тому разі коли для створення підприємства необхідні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається у встановленому порядку відповідною Радою народних депутатів чи Верховною радою України за поданням первинного природокористувача за наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи.

Створене підприємство підлягає реєстрації і з цього моменту набуває права юридичної особи. Обов'язковою ознакою легалізації діяльності будь-якого підприємства є його державна регістрація, яка здійснюється у встановленому законному порядку.

Державна реєстрація підприємства проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного підприємства, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації підприємства подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

при створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та/або корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені законодавством.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.

За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. Під філіями слід розуміти відокремлений підрозділ підприємства, що розташований поза місцем його знаходження та здійснює усі або лише частину його функцій. Під представництвом слід розуміти відокремлений підрозділ підприємства, що також розташований поза місцем його знаходження та здійснює представництво та захист законних прав та інтересів підприємства.

Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємництва.

У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом про скасування державної реєстрації.

Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі:

визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;

несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації певних видів суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, страхових компаній, банківських установ, казенних підприємств, тощо.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника (стосовно господарського використання його майна та отримання прибутку) і самоврядування трудового колективу. При цьому власник підприємства здійснює свої права по управлінню безпосередньо сам або через уповноважені ним органи. Останні вправі делегувати це право органу управління - раді підприємства (правлінню), чи іншому передбаченому установчими документами органу. Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємства представляє його керівник. Найом, призначення чи вибрання керівника підприємства є прерогативою власника і реалізується через уповноважені ним органи. Згідно до ст. 16 Закону України “Про підприємства в Україні керівник наймається чи призначається власником підприємства.

Рішення по соціально-економічним питанням стосовно діяльності підприємства розробляються та приймаються його органами управління за участі трудового колективу чи уповноважених ним органів - рада трудового колективу, її голова, профспілка.

На підприємствах, що використовують найману працю між власником (уповноваженим ним органом) та трудовим колективом повинен укладатись колективний договір, який врегульовує виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, а також питання охорони праці, соціального розвитку, а якщо це передбачено статутом, то і участі працівників в використанні одержаних прибутків.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

В залежності від використовуваної правової форми організації підприємства, кількості засновників та особливостей розподілу прав та обов'язків виділяються унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє йому необхідне для цього майно без розподілу його на частки (паї), затверджує самостійно статут, розподіляє прибуток, вирішує питання про ліквідацію та реорганізацію підприємства, безпосередньо самостійно або через призначеного ним керівника керує підприємством та формує його трудовий колектив. Для унітарного підприємства характерна єдність майна та майнових прав, авторитарність управління. Унітарними підприємствами можуть бути державні та республіканські (АРК) підприємства, комунальні, приватні орендні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами та іншим об'єднанням підприємств чи об'єднанням громадян. Всі вони створюються та припиняються в розпорядчому порядку.

Корпоративне підприємство, напроти, створюється двома або більше засновниками на підставі їх спільного рішення (договору) і діє на основі об'єднання майна чи інших інвестицій, а також діяльності засновників чи учасників, їх спільного управління справами, в тому числі через створювані ними органи управління, участі у розподілі доходів і ризиків підприємства на засадах членства.

Корпоративними є спільні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства тощо.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про підприємства в України» і в залежності від форми і виду власності, на якій засноване підприємство можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство.

3.1 Приватне підприємство

Поширеність даного виду підприємства обумовлена такими факторами:

відсутність законодавчо встановленого обмеження, зв'язаного з утворенням статутного фонду, а внаслідок цього можливість оперативно збільшувати чи зменшувати його розмір;

можливість розмежування повноважень власника майна підприємства (його засновника) від особи, що безпосередньо займається керуванням підприємством;

досить широкий обсяг предметної діяльності даної підприємницької структури;

мінімальна відповідальність засновника підприємства.

Формування майна приватного підприємства повинно виходити із принципу «достатності для здійснення підприємницької діяльності». Наприклад, для виробничої діяльності юридичної особи - устаткування для виробництва продукції (верстати, матеріали, кошти); для сфери послуг - меблі, засоби комунікації тощо. Зазначене вартісне вираження переданого майна закріплюється в статуті приватного підприємства.

Важливим моментом обрання даної правової форми організації підприємства є можливість розмежування повноважень власника майна від повноважень по керуванню даною структурою. Так, виходячи з положень Законів України «Про власність», «Про підприємства в Україні» можна зробити висновок про те, що відношення засновника підприємства до створеної ним юридичної особи мають тільки зобов'язальний характер, а саме засновник зобов'язаний:

сформувати статутний фонд підприємства шляхом виділення майна, необхідного для здійснення підприємницької діяльності;

затвердити його статут;

призначити керівника підприємства;

затвердити річні звіти і баланси;

прийняти рішення про реорганізацію чи ліквідацію діяльності даної структури.

Інші повноваження по керуванню можуть бути покладені власником на керівника підприємства, що буде нести всю повноту відповідальності за результатами діяльності юридичної особи, як перед його засновником, так і перед державою, у тому числі відповідальність по сплаті податків, зборів і інших платежів у бюджет.

До переваг даної організаційно-правової форми підприємницької діяльності відносяться також можливість широкого вибору предмету діяльності, за винятком здійснення страхових, банківських, ломбардних і довірчих операцій. Зазначені обмеження не позбавляють можливості приватного підприємства приймати опосередковану участь у даних видах підприємництва, виступаючи співзасновником у відповідних господарчих товариствах. Більше того, саме опосередкована участь у господарчих товариствах, що займаються названими ризиковими видами підприємництва, є найбільш прийнятним для такої організаційної форми як приватне підприємство, тому що відповідальність власника - фізичної особи, відповідно до ст. 8 Закону України «Про власність», по загальному правилу має обмежувальний характер, не виходячи за межі його внеску в статутний фонд створеного ним приватного підприємства (якщо інше не передбачене законодавством України й установчими документами самого підприємства).

3.2 Колективне підприємство

В залежності від статусу колективу засновників виділяють такі колективні підприємства:

підприємство, яке засноване на власності трудового колективу;

колективне підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Підприємство, яке засноване на власності трудового колективу. До суб'єктів колективної власності належать власність орендних підприємств, колективних підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, господарських товариств, господарських асоціацій, громадських організацій та інших об'єднань, які є юридичними особами.

Утворення і примноження колективної власності забезпечуються передачею державних підприємств в оренду, наданням колективам трудящих можливості використовувати одержані доходи для викупу державного майна, перетворенням державних підприємств в акціонерні товариства, добровільним об'єднанням майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств.

Власність колективного підприємства виникає у разі переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншими передбаченими законом способами.

Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію та одержані доходи, є спільним надбанням його колективу.

У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. До складу такого вкладу включаються сума вкладу працівника в майні державного або орендного підприємства, на основі якого утворено колективне підприємство, а також вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення.

При ліквідації колективного підприємства вартість вкладу виплачується працівникам (їхнім спадкоємцям) з майна, яке залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Особливостями розглянутої організаційно-правовою форми є те, що власниками його майна (засновниками) можуть бути тільки фізичні особи, об'єднані поняттям «трудовий колектив підприємства», отже, такі особи повинні безпосередньо працювати на даному підприємстві. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу. Розмір вкладу працівника у приріст майна визначається виходячи з його трудової участі в діяльності підприємства.

На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, який визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.

Вищевказані особливості дозволяють зробити висновок про те, що при створенні такої організаційно-правової форми як колективне підприємство, необхідно в його установчому документі - статуті конкретизувати положення, пов'язані з:

правонаступництвом даного підприємства по зобов'язанням перетвореного державного підприємства;

визначенням правового режиму переданого на баланс такого підприємства;

визначенням порядку вступу до складу засновників підприємства і вихід із нього члена трудового колективу, розмір внесків його працівників, права і обов'язки кожного члена трудового колективу по керуванню підприємством, порядку формування і повноваження органів управління, порядку розподілу прибутків і збитків підприємства, умов реорганізації та інших питань.

Різновидом такого виду підприємства є колективне сільськогосподарське підприємство, правове положення якого урегульоване Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».

Колективне підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян. Законом України “Про об'єднання громадян” передбачена можливість створення підприємств для обслуговування потреб цього об'єднання. Під об'єднанням громадян (ст. 1 названого Закону) розуміється добровільне спільне формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, та не мають на меті своєї діяльності одержання прибутку. Правовою основою створення підприємницьких структур об'єднанням громадян є майно зазначених об'єднань, у тому числі кошти, майно, передане державою, а також придбане за рахунок власних коштів або на інших не заборонених законом підставах.

У відповідності до ст. 24 Закону України “Про об'єднання громадян”, із метою виконання статутних завдань і цілей, зареєстровані об'єднання громадян (політичні партії та громадські організації) можуть здійснювати необхідну комерційну та іншу необхідну господарську діяльність шляхом створення госпророзрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи, засновувати підприємства в порядку, передбаченому законодавством.

Госпрозрахункові організації і установи створюються, як правило, у вигляді різних центрів по дослідженню суспільної думки, проблем економічного і соціального розвитку регіонів та областей, галузей промисловості тощо. У статутних актах даних організацій та установ вказується право їх на майно та кошти, одержані в наслідок їх діяльності, найменування даної комерційної структури, мета, предмет її діяльності (що має обмежувальний характер, передбачений законодавством України для даної організаційно-правової форми), правовий режим майна, переданого засновником, та фондів, що утворюються, компетенція органів управління і контролю, взаємовідносини з засновником, умови реорганізації і ліквідації.

Об'єднання громадян не можуть виступати засновниками підприємств (крім засобів масової інформації), а також займатися господарчою та іншою комерційною діяльністю. Тому предметом діяльності госпрозрахункових організацій і установ, створених політичними партіями, може бути лише продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із партійною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок. Дані структури вправі також проводити суспільно-політичні заходи.

Таким чином, законодавчі обмеження сфери здійснення підприємництва даних організаційно-правових форм дозволяє обмежити прямий вплив комерційної діяльності на політичну спрямованість органів державної влади і управління.

У випадку припинення діяльності об'єднання громадян кошти та інше майно об'єднання громадян не може перерозподілятися серед його членів і використовується для здійснення статутних завдань або добродійних цілей, чи передається державі. При чому слід пам'ятати про те, що політичним партіям, їх установам та організаціям заборонено діставати кошти від іноземних держав і організацій, іноземців, апатридів, державних органів, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків, передбачених законодавством України; підприємств, створених на основі змішаних форм власності, якщо участь держави або іноземної держави в них перевищує 20 %, не легалізованих об'єднань громадян; анонімних пожертвувань. Політичні партії не мають права одержувати прибутки по акціях і від інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках і зберігати в них цінності. У випадку порушення цих вимог діяльність політичної партії, її установ та організацій може бути заборонена.

3.3 Комунальне підприємство, засноване на власності територіальної громади

Відповідно до статті 23 Закону України «Про власність в Україні» під комунальною власністю розуміється право власності краю, області, району чи іншого адміністративно-територіального утворення перебувають майно органів влади і управління адміністративно-територіального утворення, кошти місцевого бюджету, житловий фонд і житлово-комунальне господарство місцевої Ради народних депутатів, а також можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, промислові, будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно, необхідне для економічного і соціального розвитку та виконання інших завдань, які стоять перед відповідними адміністративно-територіальними утвореннями.

Для створення і діяльності підприємства комунальної власності необхідно виділити майно, що відповідає вимогам закону України «Про власність». Засновником такого підприємства є місцева Рада, керівник якої затверджує статут підприємства, призначає його керівника, якому доручає формування трудового колективу. У статуті також визначаються особливості формування фондів такого підприємства, його стосунків з місцевою радою, особливості, які відносяться до реорганізації і ліквідації, що має важливе значення в зв'язку з прийнятими законодавчими актами України, які передбачають необхідність приватизації комунальних і державних підприємств. Не підлягає перетворенню майно і підприємства, що відносяться до найбільш важливих галузей економіки; історичні і культурні пам'ятники, майно, що відноситься до діяльності специфічних організацій: установ виконання покарань, аеропортів, вокзалів, шляхів тощо.

Таким чином, дана організаційно-правова форма має забезпечити діяльність відповідного територіального утворення, що припускає необхідність стабілізації нормативного регулювання бюджетної системи областей і регіонів. Це дозволяє таким підприємствам ефективно планувати витрату своїх фондів, а отриманий прибуток направляти на розвиток регіональних структур і самих підприємств.

Комунальні підприємства мають право повного господарського відання або право оперативного управління по відношенню до майна відповідної територіальної громади.

3.4 Державне підприємство, засноване на державній власності. Казенне підприємство

До державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.

Земля та її надра, води, рослинний і тваринний світ є невід'ємним надбанням народів, які проживають на даній території. Союзна республіка, автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють у рамках законів СРСР володіння, користування і розпорядження землею та іншими природними ресурсами на своїй території у своїх інтересах і в інтересах Союзу РСР. Автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють ці правомочності також в інтересах союзної республіки і в рамках її законів. Користування і розпорядження водами та іншими природними ресурсами, розташованими на території двох чи кількох союзних республік, автономних республік, автономних областей, автономних округів, здійснюються за погодженням між ними, при необхідності - з участю Союзу РСР. У володінні і користуванні Союзу РСР (його органів та організацій) перебувають земельні ділянки та інші природні об'єкти, надані для забезпечення діяльності органів влади і управління Союзу РСР, Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, магістрального трубопровідного транспорту, Єдиної енергетичної системи СРСР, космічних систем і загальносоюзних систем зв'язку та інформації, а також для використання іншого майна, яке згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про власність» віднесено до загальносоюзної власності за погодженням між С РСР і відповідною союзною, автономною республікою.

У загальносоюзній власності перебувають майно органів влади і управління Союзу РСР, магістральний трубопровідний транспорт, Єдина енергетична система СРСР, космічні системи і загальносоюзні системи зв'язку та інформації, майно Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, оборонні об'єкти, кошти союзного бюджету, Державний банк СРСР та інші банки Союзу РСР і загальносоюзні резервні, страхові та інші фонди. У загальносоюзній власності перебувають також підприємства і народногосподарські комплекси в промисловості, енергетиці, будівництві, залізничний, повітряний, морський транспорт, вищі навчальні заклади загальносоюзного значення та інше майно, придбане за рахунок загальносоюзних коштів або безоплатно передане у власність Союзу РСР союзними республіками, автономними республіками, автономними і адміністративно-територіальними утвореннями, громадянами і юридичними особами.

Відповідно до статут 24 Закону України «Про власність» майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання своїм майном, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд вчиняє щодо нього будь-які дії, які не суперечать законові. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік не передбачено інше.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємства і визначення цілей його діяльності, його реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного йому державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів Союзу РСР, союзних і автономних республік про підприємство.

У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, крім випадків, коли воно визнане неспроможним (банкротом), трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. Спори, що виникають у таких випадках між державним органом і трудовим колективом, вирішуються державним арбітражем.

Прибуток, який залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, що визначаються законодавчими актами.

Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу може бути видано акції.

На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що направляється на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

За згодою члена трудового колективу сума його вкладу (повністю або частково) може бути направлена на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На відповідну суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати суму його вкладу (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Таким чином, виходячи з об'єктів права державної власності державні підприємства таку підприємницьку діяльність, що є виключною прерогативою держави і спрямована на забезпечення стратегічних інтересів та функцій самої держави. Так, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями.

Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Державні підприємства діють на основі статутів, затверджених їх засновниками - міністерствами та іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами державного управління. Державні підприємства не можуть бути засновниками інших державних підприємств та господарчих товариств.

Особливості створення і діяльності казенного підприємства регулюються розділом VIII Закону України “Про підприємства в Україні». Стаття 37 цього Закону так визначає особливості казенного підприємства. Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство.

Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з таких умов:

підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава;

підприємство є суб'єктом природних монополій.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:

призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв'язку з його порушенням;

здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством;

здійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов'язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку;

затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Статут казенного підприємства, крім положень, передбачених статтею 9 цього Закону, встановлює: обов'язкову звітність казенного підприємства за формою, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; відповідальність керівника казенного підприємства за результати господарської діяльності підприємства.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник. Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об'єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

3.5 Господарські товариства

Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються підприємства, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариства є юридичними особами.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Таким чином, до спільних характеристик, властивих господарським товариствам, що створені згідно з законодавством України необхідно віднести:

корпоративний характер прав його учасників (засновників) - тобто відношення між учасниками обумовлені їхньою пайовою участю у формуванні статутного фонду підприємства;

обов'язковий розподіл статутного фонду на частини (долі) між його засновниками;

наявність власного майна;

мінімальна кількість засновників - два (крім випадків приватизації і корпоратизації підприємства, де засновником виступає виступає одна особа - уповноважений орган держави в особі регіонального представництва Фонду державного майна України);

законодавчо установлена відповідальність (повна, змішана і обмежена) засновників кожного окремого виду господарчого товариства;

наявність страхового фонду не менш 25% статутного фонду.

Повне і командитне товариства діють лише на підставі установчого договору і визнаються договірними, а для утворення акціонерного товариства, товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю необхідний ще і статут - і такі товариства називаються статутними. Установчі документи господарських товариств повинні містити відомості про його вид, предмет і мету діяльності, склад засновників (учасників), найменування і місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутку і збитків, склад і компетенції органів управління і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яким необхідно одноголосність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін в установчі документи, а також порядок реорганізації і ліквідації товариства. Однак кожний вид товариства має певні особливості у установчих документах.

Внесками учасників і засновників товариства можуть бути майно, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, інші майнові права і грошові кошти. Внесок оцінюється у грошовій одиниці України і утворює частку учасника (засновника) у статутному фонді. Законодавством заборонено використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, а також кошти, отримані в кредит і під заставу.

Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.

Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов'язані:

а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

3.5.1 Договірні господарські товариства

Товариство з повною відповідальністю. Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Особливістю установчого договору про повне товариство, крім загальних умов, є визначення розміру частки кожного з учасників, розміру, складу та порядку внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства за дорученням. Якщо в установчому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.

Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки. При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників.

Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці. Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Командитне товариство. Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Особливістю установчого договору про командитне товариство є включення розміру часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розміру, складу і порядку внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Правові форми організації підприємств" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов