главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Права та обов’язки подружжя

Особисті і майнові права та обов'язки подружжя. Особиста приватна власність та спільна сумісна власність. Особливості правового регулювання режиму майна подружжя у зв'язку із прийняттям у 2002 р. Сімейного кодексу України. Права батьків і дітей на майно.

Рубрика: Государство и право
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 16.04.2010
Размер файла: 39,4 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Особисті права і обов'язки подружжя. Законний правовий режим подружжя
Поняття особистих правовідносин за участю подружжя. Види особистих немайнових прав і обов'язків. Право на спільне майно, роздільна власність. Здійснення поділу спільного майна подружжя відповідно до цивільно-правової угоди або у судовому порядку.
дипломная работа [45,4 K], добавлена 01.07.2009

2. Особисті немайнові права подружжя
Права, що виникають у зв'язку з укладанням шлюбу. Загальна характеристика, види і мета регулювання особистих немайнових прав та обов'язків подружжя. Право на таємницю особистого життя подружжя, вибір місця проживання та припинення шлюбних відносин.
реферат [30,5 K], добавлена 14.11.2010

3. Сімейне право
Загальна характеристика Сімейного кодексу України. Умови та порядок вступу до шлюбу в Україні. Права та обов'язки подружжя. Порядок укладання, виконання та припинення укладення шлюбного договору. Влаштування дітей, позбавлення батьківського піклування.
контрольная работа [25,5 K], добавлена 07.09.2009

4. Майнові права подружжя по утриманню
Дослідження правового регулювання аліментних зобов’язань колишнього подружжя. Підстави позбавлення одного з подружжя права на утримання. Загальні підстави стягнення аліментів на утримання одного з подружжя. Право непрацездатного з подружжя на аліменти.
реферат [34,2 K], добавлена 08.11.2010

5. Право спільної сумісної власності подружжя
Особливості права спільної сумісної власності подружжя. Підстави набуття цього права. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу. Право на майно жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
контрольная работа [32,0 K], добавлена 04.11.2010

6. Правовідносини батьків та дітей
Підстави виникнення правових відносин між батьками та дітьми. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей. Майнові права та обов'язки батьків та дітей. Загальна характеристика. Позбавлення батьківських прав.
курсовая работа [44,5 K], добавлена 23.11.2002

7. Поділ спільного майна подружжя
Сімейне законодавство України. Підстави набуття права та правовий режим спільної сумісної власності подружжя. Договірний режим майна. Заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Розпорядження спільним майном подружжя.
реферат [29,8 K], добавлена 13.05.2011

8. Сімейне право
Шлюбно-сімейне право, як сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Укладання та розірвання шлюбу. Принципи шлюбного договору. Права і обов'язки подружжя.
презентация [672,2 K], добавлена 14.06.2014

9. Права та обовязки дітей і батьків
Джерела правового регулювання відносин дітей і батьків. Права неповнолітніх дітей, їх класифікація. Майнові права й обов’язки батьків та дітей. Встановлення батьківства в судовому порядку. Правовий статус батьків. Позбавлення батьківських прав.
курсовая работа [30,1 K], добавлена 19.12.2011

10. Договір як регулятор сімейних майнових відносин
Визначення поняття "сім'я", його сутність, соціологічне та правове значення, а також майнові і немайнові правовідносини та обов’язки її членів, згідно законодавства різних країн. Загальна характеристика юридичного регулювання прав та обов'язків подружжя.
дипломная работа [77,2 K], добавлена 22.10.2010


Другие работы, подобные Права та обов’язки подружжя


Права та обов'язки подружжя

Особисті і майнові права та обов'язки подружжя

Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов'язків.

При укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з подружжя як їх спільне прізвище, або кожен з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. З'єднання прізвищ не допускається, якщо дошлюбне прізвище хоча б одного із подружжя є подвійним.

При розірванні шлюбу питання про прізвище кожен з подружжя вирішує самостійно.

До особистих прав подружжя належить право на спільне вирішення питань життя сім'ї, на вільний вибір професії, занять і місця проживання.

Законодавство гарантує рівні права подружжю при вирішенні будь-яких питань життя сім'ї, які вирішуються подружжям разом, на основі взаємної згоди, повної рівності.

Кожен з подружжя має право вільно обирати місце свого проживання. Це означає, що зміна місця проживання одним із подружжя не тягне за собою обов'язку іншого з подружжя також змінювати місце проживання.

Крім особистих прав і обов'язків, подружжя мають майнові права та обов'язки.

Майно, нажите подружжям у період шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Майном, нажитим у період шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого подружжя. Для укладення угод щодо відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення (наприклад, договір купівлі-продажу будинку), згода іншого з подружжя повинна бути висловлена в письмовій формі.

Подружжя може укладати між собою будь-які майнові угоди, але зміст цих угод не може бути направлений на обмеження майнових прав дружини, чоловіка, дітей.

Майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також одержане ним у період шлюбу в дарунок або у спадок, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча вони могли б бути придбаними під час шлюбу. Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому роздільним майном.

Згідно зі статтею 32 Кодексу про шлюб і сім'ю України подружжя повинні матеріально підтримувати одне одного, у випадку відмови в такій підтримці той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною, - на весь період відпустки, але не більше як до досягнення дитиною шести років) мають право одержувати кошти на утримання від іншого з подружжя, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Обов'язки подружжя щодо взаємного утримання не обмежені ніякими строками. Для стягнення коштів на утримання не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним - до шлюбу чи під час перебування в шлюбі.

У певних випадках суд може звільнити одного з подружжя від обов'язку утримувати іншого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги (наприклад, нетривале перебування подружжя в шлюбних відносинах, негідна поведінка в сім'ї того з подружжя, який потребує допомоги та інше).

Право одного з подружжя на утримання припиняється в разі поновлення його працездатності, або якщо він уже не потребує матеріальної допомоги, а також у випадку укладення ним нового шлюбу.

Правовий режим майна подружжя

Безсумнівно, вступ до шлюбу призводить до певних матеріальних наслідків, чи не найголовнішим з-поміж яких є особливий режим власності подружжя. У контексті цього доцільно ознайомитися із положеннями Сімейного кодексу України, які присвячені врегулюванню правового режиму майна подружжя й автоматично починають діяти з моменту реєстрації шлюбу.

У сімейному законодавстві передбачено два режими майна подружжя - особиста приватна та спільна сумісна власність.

Особиста приватна власність

Зазвичай частину майна, що належить чоловікові та дружині на праві особистої приватної власності, становить майно, яке було набуте ними до моменту реєстрації шлюбу. Проте це не означає, що все майно, набуте вже після реєстрації шлюбу, матиме статус спільного сумісного. Так, досить поширеною підставою набуття особистої приватної власності одним із подружжя є отримання ним майна як спадщини чи подарунка. Крім згаданих випадків набуття майна кожним з подружжя до шлюбу або на підставі договору дарування чи в порядку спадкування, за правилами ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини та чоловіка слід вважати: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги (щоправда, суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії чи нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (веденням домашнього господарства, вихованням дітей тощо) сприяв її одержанню; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди; страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Спільна сумісна власність

Решта майна, набутого подружжям за час шлюбу, відповідно до ст. 60 СК належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав із поважної причини (через ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороби тощо) самостійного заробітку. При цьому не має жодного значення, якими були юридичні підстави його набуття (купівля, обмін тощо, окрім вже згаданих випадків отримання майна у подарунок чи у спадщину) та на чиє ім'я було придбане майно - важливим є лише той факт, що придбання відбулося під час шлюбу.

Режим спільності майна подружжя означає, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; подружжя має рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними), майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності.

Тим часом, слід взяти до уваги, що сімейне законодавство передбачає обставини, за яких особисте приватне майно кожного з подружжя може бути визнане спільною сумісною власністю. Так, у ст. 62 СК наголошується, що у разі якщо майно дружини чи чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Про правове регулювання режиму майна подружжя у зв'язку із прийняттям у 2002 р. Сімейного кодексу України

- Попри зміни у сімейному законодавстві, значна кількість норм, що увійшли до нового Сімейного кодексу України (далі - СК) і регулюють відносини, які раніше не входили до сфери дії сімейного права УРСР, лишаються доволі спірними. Це стосується, зокрема питань, пов'язаних із майновими правами подружжя. Яке ж майно можна вважати особистим, тобто тим, яке належить тільки дружині чи тільки чоловіку, а яке на законних підставах можна вважати спільною сумісною власністю подружжя?

Юридичне закріплення цей принцип отримав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (його повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР), зберіг свою життєздатність у Кодексі про шлюб та сім'ю Української РСР 1970 р. (далі - КпШС), а з набранням чинності СК із 10 січня 2002 р. був значно доповнений і дещо видозмінений. Більшість правових норм щодо власності подружжя не зазнавала суттєвих змін, що свідчить про вдалість обраного правового механізму її регламентації.

Особливої уваги під час розгляду питання щодо власності подружжя заслуговує саме те положення, що в КпШС усе починалося зі спільної сумісної власності, а вже потім розглядалась індивідуальна (особиста) власність, а у СК навпаки - починається з особистої власності, адже спільне завжди складається з особистого, а не спільне поділяється на види. Вступаючи у шлюб чоловік та жінка вже мають певне майно, яким вони на законних підставах вправі розпоряджатися на власний розсуд. Тобто вступ у шлюб не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до моменту реєстрації шлюбу. Це означає, що шлюб не перетворює особисту власність дружини та чоловіка у спільну сумісну власність подружжя.

У ст. 24 КпШС одночасно з терміном «власність кожного з подружжя» вживалися терміни «роздільне майно подружжя», «роздільне майно кожного з подружжя». Згодом термін «роздільне» замінили словосполученням «особиста приватна власність дружини та чоловіка». Крім цього, у сучасному законодавстві чіткіше визначено, що саме належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка (ст. 57 СК).

За ст. 24 КпШС до «роздільної» власності одного з подружжя належало майно, одержане «в дар». Оскільки зміст терміна «дар» сприймався неоднозначно, його замінили на «дарування». У ч. 2 ст. 24 КпШС містилася норма, за якою власністю кожного з подружжя були речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за виключенням коштовностей та предметів розкоші. Тим часом, відсутність чіткого трактування термінів «коштовність» та «предмет розкоші» навіть у сучасних умовах не могло не викликати заперечень. Тому в ч. 2 ст. 57 СК подано інше законодавче вирішення проблеми: речі індивідуального користування, у тому числі і коштовності, навіть у тому випадку, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, є особистою власністю дружини або чоловіка. Але якщо коштовності (вироби з дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння) були придбанні не для індивідуального користування дружини чи чоловіка, а для накопичення капіталу, вони мають вважатися спільною сумісною власністю подружжя.

Найбільшу увагу в сучасному законодавстві приділяється саме спільній сумісній власності подружжя. Тобто кожен із подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном незалежно від того, що зарплата одного з подружжя є більшою чи що один із подружжя продовжує навчання або є інвалідом. Подружжя розпоряджається майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності за взаємною згодою. Порівняно із КпШС ця норма зазнала певних змін. По-перше, змінилася назва статей (ст. 22 КпШС «Спільна сумісна власність подружжя» - ст. 60 СК «Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя»). По-друге, в ст. 22 КпШС містилася норма, за якою «майно, нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю». Оскільки у проекті ЦК України вживався лише термін «набуття» права власності, тому саме він і використовується у ст. 60 СК. Тобто згідно зі ст. 60 СК підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є тільки одна обставина: набуття (тобто виготовлення, придбання, спорудження) майна за весь період перебування у шлюбі. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Доцільно зазначити, що і в КпШС, і в СК передбачений варіант перетворення за певних умов правового режиму майна, яке належало одному з подружжя, із об'єкта права особистої власності в об'єкт права спільної сумісної власності. Підставою для цього, як і раніше, лишились спільні грошові і (або) трудові затрати дружини та чоловіка або ж затрати одного з подружжя.

Дружина і чоловік мали і мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Тобто вони мають право розділити майно за взаємною згодою між собою. Частина 1 ст. 28 КпШС містила норму, за якою у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, «їх частки визнаються рівними». У ч. 1 ст. 70 СК ця законодавча ідея сформульована точніше: «частки майна дружини та чоловіка є рівними». Також у ч. 1 ст. 28 КпШС зазначалось, що розмір частки може бути збільшений з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей або інтересів одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Позиція, сформульована у ч. 3 ст. 70 СК, має істотні відмінності. Вона встановила чіткіший та прозоріший критерій для задоволення вимоги про збільшення частки у спільному майні тому з подружжя, з ким проживає дитина або непрацездатні син чи дочка. Під час вирішення спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Також зазначимо, що всі три частини ст. 29 КпШС «Поділ спільного майна подружжя» були розділені і значно доповненні в новому сімейному законодавстві. Відтак, з'явилася стаття, яка визначає способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1 ст. 71 СК). Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Також з'явилися статті, які визначають «право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя» (ч. 1 ст. 69 СК) та те, що вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СК).

Безперечно, СК став черговим узагальненням практичного досвіду та результатів аналізу позицій багатьох науковців. Його положення стосовно майнових відносин подружжя порівняно із сімейним законодавством УРСР детальніше і набагато чіткіше визначають права подружжя на розпорядження майном, порядок користування ним, право на укладення між собою всіх договорів, які не заборонені законом, а також право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі тощо. Проте не слід забувати, що світ змінюється і законодавство, яке сьогодні вважається новим, завтра може застаріти. Відтак, аби не допустити суперечностей, необхідно весь час слідкувати як за тенденціями в суспільстві, так і за перебігом подій у державі.

Права батьків і дітей на майно

Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Однак при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна, вважається, що воно є власністю батьків.

Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини, а майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження. Вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном.

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.

Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини. Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними.

Сімейний кодекс встановлює цілий ряд особистих немайнових прав подружжя, серед яких:

1. Право на материнство, за яким дружина має право на материнство. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України материнство охороняється державою.

2. Право на батьківство, за яким чоловік має право на батьківство. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

3. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, за яким дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

4. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, за яким дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

5. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища. Так, якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвище другого з подружжя.

6. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї, за яким дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.

7. Право дружини та чоловіка на особисту свободу, за яким дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання. Вони мають право вживати заходи, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин. Зрештою, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

На подружжі також лежить обов'язок турбуватися про сім'ю. Це означає, що дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері, а дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Права та обов’язки подружжя" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов