Особливості кримінальної відповідальності організаторів і учасників організованої групи чи злочинної організації

Багато хто з таких груп існують відносно довго. Можливість протягом тривалого часу займатися розкраданнями обумовлена як навкруги осіб, залучених у розкрадання, чітким розподілом між ними ролей, так і наявністю в групі організатора, що керує всіма її операціями. Тому боротьба зі злочинами такого роду повинна вестися шляхом своєчасного виявлення таких груп. Це вимагає, насамперед, посилення контрольних функцій, дотримання всіх установлених законом формальностей, пов'язаних з використанням матеріальних коштів.

Організована злочинна група - більше небезпечна форма співучасті, ніж злочин, зроблена по попередній змові або без попередньої змови. Взаємодія винних тут є більш тісною. Кожний співучасник такої злочинної групи не просто обізнаний про діяння іншого її учасника, але дає згоду на їхнє здійснення [72, с. 34]. Злочинні дії здобувають взаємно погоджений характер. У цьому своєрідність цієї групової форми зазіхання.

У чому ж відмінність від згаданих форм співучасті організованої злочинної групи? Організована група, на відміну від співучасті з попередньою змовою в його елементарній формі, припускає попередню зорганізованість своїх членів, між якими в процесі попередньої змови встановлюються більш-менш міцні зв'язки. Це дає можливість членам групи заздалегідь погодити основні моменти передбачуваного злочину, розробити план його здійснення, розподілити ролі між собою, умовитися про місце, час, способи здійснення злочину й приховання його слідів, почати певні підготовчі дії й так далі. Можна пояснити на прикладі. Якщо підбурювач схилив іншої людини до виконання крадіжки, а той у свою чергу за домовленістю з посібником добуде знаряддя злому, то попередня згода декількох суб'єктів виникає. Однак, взаємного узгодження злочинних дій, попереднього розподілу намічуваних діянь по взаємній згоді не відбувається. Підбурювач виконує свою роль, не запросивши на це попередньої згоди виконавця.

Виконавець діє незалежно від того, чи погодився посібник з наміченим способом здійснення чи злочину.

Організована група може складатися зі співвиконавців, які, відповідно до попередньої змови, усі беруть безпосередню участь у здійсненні злочину; але найчастіше в процесі попередньої обмови між членами організованої групи відбувається розподіл ролей, і одні з них можуть виступати в ролі організаторів, інших посібників, треті -- безпосередніх виконавців.

Груповий спосіб зазіхання припускає згода винного з намічуваними діяннями інших (або іншого) учасників групи, а також згода інших учасників злочину з намічуваними діями даного співучасника [73, с.89]. Попередній спільний розподіл ролей, властиво й надає злочину нову якісну особливість, перетворює зроблене в групову дію. По наявності такого роду взаємного узгодження намічуваних злочинних дій організовану злочинну групу варто відрізняти від інших форм співучасті.

Злочинне співтовариство утвориться по взаємній згоді його учасників і поєднує на основі загального плану їхня діяльність, спрямовану на здійснення ряду злочинів. «Злочин зізнається зробленим злочинною організацією, якщо зроблено стійкою групою осіб, що заздалегідь об'єдналися для здійснення одного або декількох злочинів» [7, с. 70].

Злочинне співтовариство має крім кількісних (наявність двох або більше осіб) і якісні ознаки. Якісною ознакою злочинного співтовариства (банди, організованої групи) є певна стабільність злочинної групи, що об'єдналася, як правило, для кількаразових злочинних дій.

Кожний з учасників злочинного співтовариства усвідомить, що він разом з іншими особами бере участь у досягненні злочинної мети, для реалізації якої створена організація, і бажає внести в цю діяльність свій внесок [3, с. 87].

Для кваліфікації злочину як зробленого організованою групою необхідно встановити ознаки такої групи. Більша їхня частина ідентична ознакам групи, що робить злочин по попередній змові. Відмінність можна виявити лише у двох показниках. По-перше, для організованої групи характерні риси виконання злочину кожним окремим учасником. По-друге, їй властиві особливості психічного відношення винних до вчиненого, що проявляються у своєрідності попередньої змови.

Обидві виділені властивості дозволяють розмежувати організовану групу й групу, що робить злочин по попередній змові. Характеризуючи особливості виконання злочину кожним учасником подібної групи, варто враховувати, що організована група має відому згуртованість співучасників на здійснення одного або декількох злочинів. Саме тому така група характеризується більшою суспільною небезпекою. Згуртованість у рамках організованої групи може характеризуватися керівництвом одного або декількох учасників над іншими, їхнім вербуванням, наявністю відпрацьованого плану здійснення злочину, розробкою способів здійснення спільного зазіхання, розподілом ролей, фактичним заздалегідь обумовленим співучасниками виконанням дій, що полегшують здійснення зазіхання в майбутньому, навмисним створенням співучасниками сприятливих умов для наступного здійснення злочину, підготовкою знарядді й коштів здійснення злочину й т.д.

Отже, злочинна група відрізняється такими ознаками:

1) організованістю;

2) стабільністю;

3) згуртованістю;

4) здійсненням тяжких і особливо тяжких злочинів.

Організованість, на думку законодавця, виражається, насамперед, у стабільності до здійснення першого злочину.

Стабільність означає, що злочинна група створюється для заняття злочинною діяльністю, тобто для здійснення невизначеної кількості злочинів за невизначений, порівняно довгий строк.

Згуртованість означає високий ступінь організованості, ієрархічне керівництво.

Конструктивною ознакою злочинного співтовариства є його стабільність, тобто більш-менш тривале існування, наявність у всіх його членів рішучості зробити, як правило, не одне, а кілька злочинів. Під організованою же групою треба розуміти групу осіб, що попередньо зорганізувалися для здійснення одного або декількох злочинів.

У чинність виділених особливостей, характерних для організованої групи, окремі її члени можуть виконувати злочин, безпосередньо не беручи участь у самих актах, прямо спрямованих на об'єкт зазіхання. Наприклад, у злочинах, спрямованих проти власності, окремі учасники організованої групи можуть безпосередньо не брати участь у діях по вилученню майна. Їхня діяльність у рамках організованої групи може виявитися в організації злочину або ж у виконанні інших важливих для діяльності групи функцій, обумовлених заздалегідь розробленим планом. При цьому важливо встановити друга відмітна ознака організованої групи, що проявляється в особливостях психічного відношення винних до вчиненого. Кожний учасник, подібного об'єднання повинен усвідомлювати, що він входить в організовану групу, бере участь у виконанні частини або всіх взаємно погоджених дій і здійснює разом з іншими учасниками єдиний злочин з розподілом ролей, по заздалегідь обумовленому плані.

Крім того, злочинна група володіє рядом ознак, властивих будь-які соціальній групі. Основним, що відрізняє її від інших контактних груп, є антисоціальна спрямованість, що визначає злочинний характер дій як групи в цілому, так і окремих її учасників. Треба, разом з тим, відзначити, що така злочинна група може відразу сформуватися, як група, що переслідує злочинні цілі (звичайне формування таких груп пов'язане зі злочинами проти власності, де тільки об'єднання дій декількох осіб дає можливість злочинцям здійснити свій задум), але може виникнути й у результаті трансформації стихійних груп безпосереднього спілкування, у яких криміногеність визріває поступово під впливом або злочинними елементами, що здійснюють цілеспрямований вплив на таку контактну групу, або певної криміногенної ситуації.

Всі учасники злочинного співтовариства в чинність погодженості дій по досягненню його цілей підлягають відповідальності незалежно від конкретних дій, які кожний з них зробив, як виконавці злочину, зробленого організацією (без застосування ст.19). Однак кожному учасникові злочинного співтовариства можуть бути інкриміновані тільки ті дії, які він зробив, і ті злочини, у яких він брав участь.

Очевидно, що організоване злочинне співтовариство представляє незмірно більшу суспільну небезпеку, чим група, що навіть попередньо зорганізувалася для здійснення злочину. Суспільна небезпека цього виду злочинної діяльності на сучасних умовах підвищується як за рахунок більше широкого її поширення, так і тому, що ці співтовариства стають більше організованими, більше багатими, більше досвідченими. Не випадково в диспозиціях багатьох статей Кримінального кодексу факт здійснення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, що істотно обтяжує відповідальність за вчинене.

Зрозуміло, організованої є не будь-яка сукупність людей, що спільно порушили карний закон нехай навіть по попередній змові. Розглянутій групі властиві такі ознаки, як навмисність цілеспрямованого створення для здійснення одного або декількох злочинів стабільність, структурованість і ієрархічність, тобто чіткий поділ функцій між її учасниками, співпідпорядкованість останніх, а також дотримання ними прийнятих у групі норм поводження й вимог дисципліни.

Умовно можна розрізняти два основних типи організованих злочинних груп:

- здійснюючі такі загальні карні злочини, як убивства, зґвалтування, розбійні напади, квартирні й інші крадіжки, у тому числі викрадення автомашин, виготовлення, незаконне придбання й збут наркотичних речовин, вимагання у формі рекету;

- що спеціалізуються на здійсненні злочинів у сфері економічної діяльності (розкрадання, шахрайство, хабарництво).

Але найбільше часто організовані групи зустрічаються при здійсненні розкрадань державного, колективного й особистого майна, а також інших корисливих злочинів. Так, за даними вибіркових досліджень, виявилося, що 52% крадіжок особистого майна громадян було зроблено в співучасті, причому в значній частині випадків це були організовані групи. При розкраданні державного й колективного майна шляхом шахрайства 35% засуджених вчинили злочин у складі організованої групи, а при шахрайському заволодінні особистим майном - 28%. У середньому 31% засуджені зробили шахрайство, складаючись в організованих групах [30, с.259].

Для організованих злочинних груп характерна спеціалізація їхніх учасників. Так, у групу, що робить убивства у зв'язку із заволодінням грішми або майном потерпілих, крім організатора, керівника, звичайно входять особи: матеріально-технічні кошти, що здобувають необхідні (зброю, боєприпаси, транспорт, приналежності для маскування зовнішності злочинців і ін.); зобов'язані доставляти учасників групи до місць запланованих злочинних дій; покликані забезпечувати безпека групи при нападах на жертви злочинів; безпосередньо здійснюючі вбивства; реалізуючі матеріальні цінності, добуті злочинним шляхом; провідний облік видобутки й розподіл її між співучасниками; які надають приміщення для групових зборів.

В організованій злочинній групі, що займається вимаганням, між учасниками можуть розподілятися наступні функціональні обов'язки:

а) розвідка з метою розшукування потенційних потерпілих, вивчення характеру їхньої діяльності, матеріального становища, з'ясування розмірів одержуваних доходів. У ряді випадків така розвідка сполучена із впровадженням в економічну (виробничу, банківську, комерційну) структуру намічуваної жертви злочину;

б) надання розвідникові, що впровадився в економічну структуру «розвідувальник» сприяння з боку колег потенційного потерпілого;

в) розробка плану здійснення контакту з наміченою жертвою, що передбачає час, місце, учасників зустрічі або телефон для заочного контакту, а також сценарій пред'явлення ультимативних вимог;

г) реалізація зазначеного плану;

д) планування й здійснення дій по виконанню пред'явлених вимог, тобто заволодіння об'єктом вимагання;

е) приведення у виконання погроз здирників у випадку ігнорування потерпілої пред'явлених йому вимог (узяття заручників, убивство, заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого або його близьких, підпал майна потерпілого або його знищення, ушкодження іншим способом і т.д.);

ж) тимчасове приховання, розподіл, реалізація отриманого в результаті вимагання;

з) матеріально-технічне забезпечення групи;

и) організація служби безпеки.

Структура організованої групи шахраїв може передбачати наступні рольові статуси учасників:

а) виготовлювачі підроблених документів, призначених для здійснення різних шахрайських дій;

6) виробники або набувачі предметів, за допомогою яких шахраї здійснюють облудні дії (імітованих коштовностей, що призначають для збуту, ілюзорних грошових сум, використовуваних для придбань дорогих речей, фальсифікованих гральних карт, пристосувань для гри "у наперсток" і ін.);

в) набувачі форменого обмундирування працівників міліції або органів прокуратури з метою виробництва обманих обшуків з незаконним вилученням тих або інших цінностей;

г) ініціатори й головні виконавці шахрайських акцій;

д) їхні посібники (кур'єр, що доставляє в банк фальшиве кредитове авізо; працівник банку - одержувача грошей, переведених по фальшивому кредитовому авізо; працівник контролюючого органа, що сприяє незаконному одержанню шахраями банків для виготовлення підроблених документів; співробітник банку, що повідомляє шахраям відомості про власників великих рахунків, з яких шахраї мають намір зняти гроші за допомогою підроблених пластикових розрахункових карток, і ін.);

е) реалізатори речей, що здобувають шляхом шахрайства [37, с.102].

Організовано-груповий характер простежується й в інших злочинах, таких як: хабарництво, розкрадання, зґвалтування й так далі.

Відомо, що учасникам організованих злочинних груп властиві якісь загальні, стереотипні риси.

Учасники груп, що роблять злочини в сфері економічної діяльності, здебільшого теж чоловіка. Однак частка жінок тут помітно вище, ніж у групах першого типу. Найчастіше це особи у віці від 30 до 50 років, що мають, як правило, вище або незакінчене вище утворення, переважно економічне, юридичне або технічне.

Виходячи зі сказаного вище, можна зробити висновок, що злочин зізнається зробленим організованою групою, якщо воно зроблено стійкою групою осіб, що заздалегідь об'єдналися для здійснення одного або декількох злочинів [11, с. 73].

Для розслідування розглянутих злочинів характерне рішення таких вузлових слідчих завдань, як:

- виявлення ознак розслідуваного злочину, що визначають, що воно зроблено членами організованої злочинної групи;

- установлення чисельності й структури злочинного угруповання;

- дослідження діяльності організованої злочинної групи на стадії підготовки до здійснення чергового злочину;

- розкладання групи, подолання кругової поруки з метою викриття її учасників.

При розслідуванні по кримінальних справах про будь-які групові злочини обшуки в обвинувачуваних (підозрюваних) у добрих нагодах дозволяють виявити документальні докази їхніх злочинних зв'язків (господарсько-фінансові документи, поштово-телеграфна кореспонденція, дані про адреси й номери телефонів у записних книжках, щоденникові записи й ін.).

Важливу доказову цінність можуть мати також виявлені при обшуку документи наступних видів: складені потерпілим на ім'я здирників заповідальне розпорядження, доручення на одержання матеріальних цінностей, договори оренди, поставки потерпілим товарів на невигідні для нього умовах; виписані на різних осіб підроблені документи, що засвідчують особистість власників або створюють видимість надання їм владних повноважень.

Подання про чисельний і персональний склад такої злочинної групи складається на основі всієї сукупності доказів у справі, включаючи показання обвинувачуваних і підозрюваних. Останні незамінні з погляду встановлення структури групи, її ієрархії, розподілу ролей між учасниками. На допитах зазначених осіб з'ясовується:

а) хто, коли, де, при яких обставинах створив злочинне угруповання й хто здійснював загальне керівництво її діяльністю;

б) які застосовувалися способи залучення певних осіб до складу групи (вступ на добровільній основі, шляхом погроз, шантажу, обману й т.д.);

в) як були розподілені функціональні обов'язки між учасниками (по забезпеченню групи технічними коштами, розвідці й здійсненню інших підготовчих дій, транспортуванню учасників до місця злочину, охороні, безпосередньому виконанню злочинні акції, прихованню слідів злочину й ін.);

г) де відбувалися збори учасників групи;

д) ким, яким образом, у яких частках розподілялося злочинно добуте майно між членами злочинного угруповання.

По ряду кримінальних справ розглянутої категорії дуже важливе значення мало вивчення підготовчої діяльності злочинної групи. Особливо ретельно підготовляються багато насильницько-корисливих злочинів, вчинені організованими групами.

Крім того, для підвищення ефективності в попередженні й боротьбі з організованими злочинними групами необхідно вдосконалювати карні, карно-процесуальне й кримінально-виконавче законодавство. Закон повинен внести чіткість, визначеність й інформованість у свій текст.

2.2 Особливості кримінальної відповідальності учасників злочинної організації

Учинення злочину злочинною організацією. Згідно з ч. 4 ст. 28 КК під злочинною організацією розуміють учинення злочину стійким ієрархічним об'єднаннями декількох осіб (трьох чи більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинній організації з об'єктивної сторони притаманні такі основні ознаки:

а) це особлива злочинна група, яка згідно із законом має високий ступінь стійкості, згуртованості та низку інших ознак.

З огляду на зміст закону можна стверджувати, що злочинна організація - це передусім наявність трьох чи більше співучасників, які відповідають вимогам суб'єкту злочину.

б) злочинна організація - це завжди стійке ієрархічне об'єднання осіб, її стійкість говорить про те, що діяльність учасників злочинної організації (як і вони між собою) тісно пов'язана. Ця організація утворилася заздалегідь і існує відносно тривалий час.

Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо. Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію.

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності [62. с. 254].

в) злочинна організація як особлива форма співучасті має повну мету - безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації (двох чи більше) або керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

г) злочинна організація завжди має певних керівників (керівника) щодо розгалуженої системи управління і координації діяльності учасників угруповання чи окремих угруповань або їх підрозділів.

д) злочинній організації притаманне, на відміну від організованої групи, те, що вона може утворюватися на базі декількох організованих груп і такі групи можуть входити в злочинну організацію. Причому злочинна організація може утворюватися не тільки для вчинення злочинів, а й для координації злочинних угруповань щодо скоєння ними злочинів.

е) особи, які причетні до діяльності злочинної організації тим чи іншим чином, але виконують лише допоміжні функції, наприклад офіціанти, повари, перукарі та інші, не можуть визнаватися членами злочинної організації, якщо вони не виконували дій (ні як підбурювачі, ні як посібники) для вчинення того чи іншого злочину (злочинів) цією організацією і не виконували функцій з керівництва чи координації дій інших осіб, або не забезпечували функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

є) важливою ознакою злочинної організації є те, що саме створення злочинної організації і участь у ній утворюють самостійний і закінчений злочин, передбачений в Особливій частині КК. Так, у ст. 255 КК передбачена відповідальність за створення злочинної організації, керівництво нею або участь у ній або участь у злочинах, скованих такою організацією, а також за організацію, керівництво чи сприяння зустрічам (сходкам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів і матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Уже саме створення злочинної організації для вчинення одного чи кількох тяжких або особливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.

Спеціальними видами злочинних організації є створення або участь у банді (ст. 257 КК), створення або участь у терористичній організації чи групі (ст. 258), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань і участь у них (ст. 260). У статтях 255, 258 і 260 передбачені заохочувальні норми, що звільняють від відповідальності учасників злочинної організації у разі виходу особи з організації, добровільного повідомлення органам влади про її діяльність, сприяння у викритті її учасників.

З суб'єктивної сторони всі учасники злочинної організації повинні усвідомлювати, що вони є членами цієї організації і виконують певні дії з метою безпосереднього вчинення цією організацією тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації або виконують керівні чи координаційні дії щодо злочинної діяльності інших осіб, або забезпечують функціонування як злочинних організацій, так і організованих груп.

2.3 Порівняльна характеристика кримінальної відповідальності організаторів і учасників організованої групи чи злочинної організації

Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо. Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію.

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності (див. пункти 11, 12 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України);

в) злочинна організація як особлива форма співучасті має повну мету - безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації (двох чи більше) або керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

г) злочинна організація завжди має певних керівників (керівника) щодо розгалуженої системи управління і координації діяльності учасників угруповання чи окремих угруповань або їх підрозділів;

д) злочинній організації притаманне, на відміну від організованої групи, те, що вона може утворюватися на базі декількох організованих груп і такі групи можуть входити в злочинну організацію. Причому злочинна організація може утворюватися не тільки для вчинення злочинів, а й для координації злочинних угруповань щодо скоєння ними злочинів;

е) особи, які причетні до діяльності злочинної організації тим чи іншим чином, але виконують лише допоміжні функції, наприклад офіціанти, повари, перукарі та інші, не можуть визнаватися членами злочинної організації, якщо вони не виконували дій (ні як підбурювачі, ні як посібники) для вчинення того чи іншого злочину (злочинів) цією організацією і не виконували функцій з керівництва чи координації дій інших осіб, або не забезпечували функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

є) важливою ознакою злочинної організації є те, що саме створення злочинної організації і участь у ній утворюють самостійний і закінчений злочин, передбачений в Особливій частині КК. Так, у ст. 255 КК передбачена відповідальність за створення злочинної організації, керівництво нею або участь у ній або участь у злочинах, скованих такою організацією, а також за організацію, керівництво чи сприяння зустрічам (сходкам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів і матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Уже саме створення злочинної організації для вчинення одного чи кількох тяжких або особливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.

Відповідальність співучасників Норми КК регулюють питання відповідальності (кваліфікації)в усіх випадках вчинення злочину у співучасті. Виконавець підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин (ч. 1 ст. 29 КК). Відомо, що формулювання статей Особливої частини КК якраз спроектовано на діяльність виконавця. В цих статтях визначається об'єктивна сторона складу злочину, яка зчиняється його безпосереднім виконавцем. Так, за ст. 115 КК відповідає виконавець вбивства, за ст. 185 КК - виконавець крадіжки, за ст.205 КК - виконавець фіктивного підприємництва тощо. Посилання на ч. 2 ст. 27 КК тут не потрібне. Аналогічним чином здійснюється кваліфікація діяння кожного з співвиконавців злочину, адже всі вони вносять свій «внесок» у виконання об'єктивної сторони складу злочину. Водночас треба мати на увазі, що в багатьох статтях Особливої частини КК вчинення злочину групою осіб (двома або більше суб'єктами злочину) розглядається як кваліфікуюча ознака, і саме за відповідною частиною мають кваліфікуватися дії вказаних осіб (скажімо, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 368 КК тощо). Організатор, підбурювач і посібник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем (ч. 2 ст. 29 КК). Отже, за наявності хоча б однієї особи, яка своїми діями створює складну співучасть, кваліфікація цих дій здійснюється за відповідною частиною ст. 27 КК (організатор - ч. 3; підбурювач - ч. 4, посібник - ч. 5) і статтею Особливої частини КК, за якою кваліфікуються дії виконавця (співвиконавців). Так само вони несуть відповідальність як співучасники, із посиланням на відповідну частину ст. 27 КК, у злочинах зі спеціальним суб'єктом. Скажімо, дружина службової особи, яка підбурила свого чоловіка на одержання хабара, має нести відповідальність за ч. 4 ст. 27 КК і відповідною частиною ст. 368 КК; пособник дезертира має нести відповідальність за ч. 5 ст. 27 КК і відповідною частиною ст. 408 КК тощо. У тих випадках, коли організатор, підбурювач або посібник одночасно виступають у ролі співвиконавця злочину, їх дії кваліфікуються лише як дії виконавця і посилання на ст. 27 КК не потребують. Скажімо, дії організатора шахрайства, який взяв у ньому безпосередню участь, кваліфікуються тільки за відповідною частиною ст. 190 КК. Таким чином, підстави і межі відповідальності співучасників за загальним правилом визначаються у відповідності з кримінально-правовою оцінкою діяння, скоєного виконавцем. Співучасть не створює якихось специфічних підстав кримінальної відповідальності. Кримінальний закон нормами Загальної частини лише уточнює й конкретизує зміст об'єктивної та суб'єктивної сторін злочинної діяльності організатора, підбурювача, посібника, формулюючи склад злочину, який є у діяннях цих співучасників. Водночас співучасники, відповідаючи за загальний для всіх них злочин, роблять це в межах особисто ними вчиненого, тобто свого «внеску» в досягнення злочинного результату. Вирішуючи питання кваліфікації співучасників, закон також враховує всі особливості причинного і винного зв'язку між діянням виконавця та інших співучасників, чим забезпечується реалізація принципу індивідуалізації їх відповідальності. Так, згідно з ч. 3 ст. 29 ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, котрий усвідомлював ці обставини. Так, кваліфікуючою ознакою легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, є вчинення цих дій повторно (ч. 2 ст. 209 КК). Якщо виконавець вчинив ці дії хоча б вдруге, то він нестиме відповідальність саме за частиною другою вказаної статті. Але якщо посібник, сприяючи виконавцю цього злочину вперше, не знає, що той вчинює цей злочин вдруге, його дії мають кваліфікуватися за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 209 КК. Щодо другого положення ч. 3 ст. 29 КК, то воно вирішує питання кваліфікації співучасників відносно обтяжуючих відповідальність обставин діяння, вчиненого виконавцем. Ці обтяжуючі обставини ставляться в вину співучаснику лише в тих випадках, коли він їх усвідомлював. Так, якщо підбурювач до незаконної приватизації державного, комунального майна не усвідомлював, і не міг усвідомлювати, що виконавець, якого він на це підбурив, вчинив це діяння, що призвело до незаконної приватизації у великих розмірах (що є обтяжуючою обставиною - ч. 2 ст. 233 КК), то такий підбурювач буде нести відповідальність за ч. 4ст. 27 і ч. 1 ст. 233 КК, бо вказана кваліфікуюча ознака не охоплювалася його умислом. На практиці бувають випадки, коли організатор, підбурювач, посібник зробили все від них залежне для вчинення злочину виконавцем, але той не довів злочин до кінця з причин, які не залежали від його волі [27, с. 321]. Тобто наявний незакінчений злочин. Тоді, згідно з ч. 4 ст. 29 КК «У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині» (тобто готуванні чи замаху). Скажімо, посібник передав потенційному виконавцеві пістолет для вчинення вбивства. Невдовзі виконавець був викритий і, оскільки це викриття сталося на стадії готування, притягнутий до відповідальності за ч. 1 ст. 14 і ч. 1 ст. 115 КК. Посібник нестиме відповідальність за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ч. 1 ст. 115КК (обидва також відповідають за ст. 263 КК). Крадій, затриманий під час намагання проникнути до чужої квартири, несе відповідальність за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК. Організатор цього злочину має нести відповідальність за ч. 3ст. 27, ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК Якщо мала місце відмова потенційного виконавця (людини, наміченої організатором, підбурювачем, посібником для безпосереднього виконання злочину) від вчинення злочину, то дії вказаних осіб мають розглядатись як готування до злочину у вигляді підшукування співучасників і кваліфікуватися за ч. 1 ст. 14 КК і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочин, вчинення якого очікувалося від потенційного виконавця. Оскільки в такому випадку змова не сталася, вести мову про співучасть не можна, а отже, й застосовувати норми ст. 27 КК немає підстав. Особа, що відкинула злочинну пропозицію, відповідальності не несе. Злочин, вчинений виконавцем, може бути поставлений у вину іншим співучасникам тільки в тому разі, якщо він охоплювався їхнім умислом. Тобто коли співучасники передбачали вчинення певних злочинних дій виконавцем, бажали цього або свідомо припускали їх вчинення. Вихід виконавця за межі попередньої змови з іншими співучасниками при вчиненні злочину може бути інкримінований тільки йому, а не іншим співучасникам. Згідно з ч. 5 ст. 29 КК співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом. Йдеться про так званий ексцес виконавця (від лат. excessus - відхід, ухилення) [28, с. 146]. Ексцес може бути кількісним і якісним. При кількісному ексцесі виконавець вчиняє однорідний, але більш тяжкий злочин, порівняно із злочином, щодо якого була досягнута домовленість із співучасниками. Скажімо, замість крадіжки з квартири, що було обумовлено із співучасниками, виконавець, заставши вдома господаря, погрожуючи йому розправою, викрадає речі на його очах. Залежно від характеру погрози, виконавець нестиме відповідальність за грабіж чи розбій, інші ж співучасники будуть відповідати за організацію крадіжки, підбурювання до крадіжки, пособництво у крадіжці. При якісному ексцесі виконавець, крім обумовленого із співучасниками злочину, вчиняє ще один, скоєння якого не охоплювалося умислом співучасників. У таких випадках співучасники несуть відповідальність тільки за злочин, що охоплювався їх умислом. Виконавець несе відповідальність за вчинення злочинів за правилами реальної сукупності. Скажімо, виконавця квартирної крадіжки, під час перебування в квартирі, намагався затримати господар, що зненацька прийшов. Намагаючись уникнути затримання, виконавець вдарив господаря ножем і втік. Він буде нести відповідальність за замах на крадіжку, поєднану з проникненням у житло, а також за нанесення відповідних умисних тілесних ушкоджень. Співучасники відповідатимуть тільки за співучасть у замаху на крадіжку.

Пленум Верховного Суду України у ч. 2 п. 3 постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи» вказав: «При ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи - за злочини, вчинені ними в межах домовленості».

З урахуванням особливої небезпеки діяльності організованих груп чи злочинних організацій закон встановлює спеціальний, відмінний від загального, більш жорсткий і в той же час справедливий порядок відповідальності учасників вказаних структур організованої злочинності.

Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом (ч. 1 ст.30 КК).

Тобто організатор організованої групи чи злочинної організації усвідомлює злочинний характер діяльності членів цих структур і має умисел (як правило, прямий) на те, щоб така діяльність здійснювалася. Власне для цього він і здійснює свою організаційну діяльність. Організатор не несе відповідальності тільки при наявності ексцесу виконавця. Наприклад, якщо організатор створив злочинну організацію для того, щоб її члени здійснювали вимагання грошей у продавців ринку (так званий рекет), то він несе відповідальність за всі випадки такого рекетирства, здійснені членами цієї структури організованої злочинності. Організатор може дати вказівку на носити побої продавцям, які відмовляються сплачувати данину.

Але якщо під час вимагання когось із продавців було вбито і це не охоплювалося умислом організатора, він за вбивство нести відповідальності не може. Тим більше організатор такої структури не буде нести відповідальності за злочини, вчинені її членами поза злочинної спеціалізації цієї структури. Скажімо, член організованої групи чи злочинної організації, що займається збутом наркотиків, вчинив зґвалтування. Відповідати за це має тільки виконавець.

Закінченим злочином вважається саме створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп (ч. 1 ст. 255 КК).

Щодо інших (не організаторів) учасників організованої групи чи злочинної організації, то згідно з ч. 2 ст. 30 КК вони підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них. Іншими словами, члени організованої групи чи злочинної організації несуть кримінальну відповідальність як виконавці, незалежно від того, виконували вони при вчиненні злочину роль виконавця, організатора, підбурювача чи посібника, - щоправда, за умови, якщо вчинювані ними злочини є тими, для скоєння яких і створювалася вказана злочинна структура. Вчинення інших злочинів (так би мовити, «на стороні») кваліфікується на загальних підставах.

Певні особливості має добровільна відмова співучасників від вчинення злочину. Вони зафіксовані у ст. 31 КК. Її положення випливають з положень ст. 17 КК, де викладені норми добровільної відмови особи, яка вчинила злочин одноособово. В ч. 1 ст. 31 КК сказано, що у разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявністю умов, передбачених ст. 17 КК. Тобто немає різниці у вирішенні питання про добровільну відмову виконавця, що діє у співучасті, й особи, яка діє одноособово. У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. Отже, якщо відмова виконавця сталася на стадії готування, його співучасники несуть відповідальність за відповідною частиною ст. 27 КК, ч. 1 ст. 14 КК і статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочин, від вчинення якого відмовився виконавець. Аналогічна ситуація при відмові виконавця на стадії замаху, тільки тоді кваліфікація співучасників здійснюється не за ч. 1 ст. 14, а відповідно за ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 КК, і статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочин, від вчинення якого відмовився виконавець. Якщо відмова виконавця, крім відмови на стадії закінченого замаху, не вимагає якихось дій, він може просто припинити здійснення злочину, то добровільна відмова організатора, підбурювача, посібника передбачає, як правило, активні дії, адже суть відмови тут полягає в запобіганні доведення виконавцем злочину до кінця. Ось чому згідно з ч. 2 ст. 31 КК не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи посібник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або зчиняється. Відвернення вчинення злочину можливе шляхом вилучення у виконавця знарядь чи засобів вчинення злочину, попередження потенційного потерпілого, впливу на виконавця з метою примусити відмовитись від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою є також повідомлення відповідних органів державної влади (міліція, служба безпеки, податкова міліція, митниця тощо) про злочин, що готується або вчинюється. Але таке повідомлення повинно бути обов'язково своєчасним, тобто таким, при отриманні якого відповідний орган державної влади міг би за нормальних умов свого функціонування (наявність транспорту, співробітників, яких можна залучити до справи, тощо) запобігти подальшому розвиткові злочинної діяльності. Якщо співробітники органу, у який надійшло своєчасне повідомлення, не вжили з власної вини необхідних запобіжних заходів для недопущення доведення злочину до кінця, то це не відміняє правової оцінки дій співучасників як добровільної відмови.

Добровільна відмова посібника може бути здійснена і шляхом бездіяльності. Згідно з законом вона може проявитися в ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або не усунення перешкод вчинення злочину [65, с. 125].

Якщо, не дивлячись на всі застосовані співучасниками заходи щодо запобіганню доведення виконавцем злочину до кінця, він все ж таки вчинив закінчений злочин, відповідальність таких співучасників не відпадає, але така поведінка розцінюється як обставина, що пом'якшує покарання (дійове каяття), а якщо йдеться про злочин невеликої тяжкості, то можливе й звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45 КК). У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників, виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. 3 ст. 31 КК). Скажімо, підбурювач до виготовлення і збуту підроблених грошей в результаті добровільної відмови повідомив міліцію про готування виконавця до вчинення цього злочину, у якого були вилучені відповідний папір, ксерокс тощо. Підбурювач звільняється від кримінальної відповідальності, виконавець має нести відповідальність за готування до злочину (ч. 1 ст. 14 і відповідна частина ст. 199 КК).

Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації

1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

1. Правила кваліфікації діянь учасників організованої групи чи злочинної організації залежать від виду співучасника - є він організатором чи іншим учасником таких об'єднань.

2. Відповідно до закону (ч. 1 ст. 30) організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювались його умислом. Такими, що вчинені організованою групою або злочинною організацією, слід визнавати злочини, вчинення яких здійснювалось усіма чи частиною членів таких об'єднань або хоча б одним із них.

Об'єктивним критерієм інкримінування організатору злочинів, вчинених членами вказаних групи або організації, виступає те, що ці злочини є зрештою наслідком і його діяльності щодо організації цих злочинних об'єднань, керівництва ними чи забезпечення їхньої злочинної діяльності [75, с. 211].

Суб'єктивним критерієм інкримінування є усвідомлення організатором злочинного характеру діяльності членів таких об'єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльність ними була здійснена [84, с. 136]. Тобто стосовно вчинюваних членами вказаних груп та організацій злочинів умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним виходить за рамки умислу організатора групи чи організації.

3. На відміну від організатора інші учасники організованої групи чи злочинної організації не несуть відповідальності за всі злочини, вчинені такими об'єднаннями, навіть за умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У цьому виявляється принцип індивідуальної відповідальності.

4. Діяння організатора, а також інших учасників організованої групи у випадках, коли така група передбачена в законі як ознака конкретного злочину, слід кваліфікувати за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК без посилання на ст. 27. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За таким правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійснюється і тоді, коли організація, керування організованою групою чи злочинною організацією, участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад злочину, у т. ч. кваліфікований (див. ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст.255, ст. 257, ч. 4 ст. 258, ч. ч. 1-5 ст. 260, ч. 4 ст. 303, ст. 392).

5. Створення організованої групи у випадках, не передбачених статтями Особливої частини КК, тягне кримінальну відповідальність за готування до тих злочинів, для вчинення яких вона була створена.

2.4 Покарання за злочини вчинені злочинною організацією та організованою групою

При розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями, необхідно враховувати: норми Кримінального кодексу України, в яких визначено особливості кримінальної відповідальності осіб, котрі вчинили злочини у співучасті (статті 26-31); ознаки злочину, що вказують на його вчинення організованою групою (ч. 3 ст. 28) або злочинною організацією (ч. 4 ст. 28); положення статей Особливої частини КК, якими передбачено додаткові ознаки спеціальних видів таких груп чи організацій (статті 257, 258, 260). Суди мають досліджувати докази не лише стосовно конкретних злочинів, а й щодо тих ознак, які вказують на їх вчинення саме організованою групою чи злочинною організацією, - щодо виду об'єднання, мети його створення і плану злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази, кількісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії об'єднання, наявності в нього корупційних зв'язків, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. У мотивувальній частині вироку необхідно наводити дані про те, коли саме і протягом якого часу було утворено організовану групу чи злочинну організацію, як довго вона функціонувала, відомості про організаторів об'єднання та характер стосунків, які склалися між ними і членами останнього.

При розгляді багатоепізодних справ судам слід установлювати, на якому етапі злочинної діяльності об'єднання набуло ознак стійкого і до якого саме виду воно належить, маючи на увазі, що нерідко об'єднання зазнає таких змін після вчинення ряду злочинів у простих формах співучасті (групою осіб або групою осіб за попередньою змовою) чи трансформується з одного виду в інший (наприклад, декілька організованих груп об'єднуються в злочинну організацію, організована група озброюється і набуває ознак банди).

Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для заняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукання співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, складення плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об'єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Керування організованою групою або злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління їх функціонуванням як стійких об'єднань осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональних обов'язків; планування конкретних злочинів і злочинної діяльності в цілому; організація заходів щодо прикриття останньої; вдосконалення структури об'єднання) та здійсненням ними злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об'єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів тощо).

Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного об'єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки [73, с. 240].

Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації може полягати і в організації постачання їй коштів іншими особами, і в безпосередньому його здійсненні. У такий спосіб кошти можуть спрямовуватись на фінансування витрат, пов'язаних як із функціонуванням організованої групи чи злочинної організації (придбання автотехнічних засобів, зброї чи іншого майна, оренда приміщення, виплата коштів членам цих об'єднань за виконання ними відповідних функцій, а також винагороди виконавцям та іншим співучасникам злочинів, підкуп представників влади, здійснення розвідувальних заходів, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність тощо), так і зі вчиненням конкретного злочину При цьому слід мати на увазі, що здійснення іншого, крім фінансового (наприклад, матеріально-технічного, інформаційного), забезпечення злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за змістом ч. 3 ст. 27 КК не є підставою для визнання особи організатором. Це можливо лише за умови вчинення нею й інших дій, відповідальність за які передбачено зазначеною нормою.