Державна влада і місцеве самоврядування

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету Міністрів; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються у зв'язку зі зверненнями [15,с. 67]:

-- Президента;

-- 45-ти і більше народних депутатів України;

-- Верховної Ради України;

-- Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

-- Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд дає офіційне тлумачення Конституції щ законів України. Рішення Конституційного Суду із зазначених; питань є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Законодавець не має права видавати законоположення, які Конституційний Суд ви-j знав невідповідними Конституції. Конституційний Суд за зверненням Президента чи Кабінету; Міністрів дає висновок про відповідність Конституції України чинних або внесених на розгляд Верховної Ради міжнародних договорів.

Конституційний Суд складається з 18 суддів, що призначаються в однаковому кількісному співвідношенні (по 6 суддів) відповідно Президентом, Верховною Радою, з'їздом суддів України на строк 10 років. Повноваження Конституційного Суду визначені Конституцією України (розділ XII) і Законом України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України».

Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний Суд має право переглянути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений розглянути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої складності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є остаточними. їх перегляд можливий тільки в порядку нагляду Пленумом Верховного Суду -- найвищою судовою інстанцією держави.

Голова Верховного Суду обирається на посаду шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду.

Вищий арбітражний суд є вищим судовим органом у системі судів спеціальної -- господарської юрисдикції. Він очолює систему арбітражних судів; контролює і наглядає за судовою діяльністю арбітражних судів, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах (вирішення господарських спорів, що виникають між підприємствами, установами, організаціями при Укладанні господарських договорів, їх розірванні і виконанні; спорів між цими суб'єктами з приводу визнання права власності на майно, вимоги вилучення його з чужого незаконного володіння та ін.; вирішення спорів, що виникають у сфері управління, які не відповідають законодавству і порушують права та інтереси юридичних осіб, які охороняються законом). Повноваження Вищого арбітражного суду, а також арбітражного суду Автономної Республіки Крим, обласних арбітражних судів визначені Законом України від 4 червня 1991 р. «Про арбітражний суд» [14,с. 99].

Вищим органом для військових судів є Військова колегія Верненого Суду України. Військові суди регіонів -- Південного, Західного, Центрального і Військово-Морських сил -- прирівнюються до загальних судів обласного рівня. У місцях дислокації військ діють військові суди гарнізонів, які фактично прирівнюються до районних, міських судів. Усього в Україні функціонує 120 військових судів. Відповідно до Закону України «Про судоустрій» військові суди здійснюють правосуддя в Збройних Силах та інших військових формуваннях, які створюються Верховною Радою і Президентом України. Вони також здійснюють правосуддя відносно до військовозобов'язаних під час проходження ними зборів. Діяльність військових судів спрямована на охорону від будь-яких посягань на безпеку країни, боєздатність її Збройних Сил та інших військових формувань; захист прав і законних інтересів військових частин, установ і організацій.

Місцеві суди -- Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний (Київський і Севастопольський міський) суд, міжрайонні (окружні), районні міські народні суди; військові суди в Збройних Силах України (гарнізонні, регіональні, Військово-Морських сил); арбітражний суд Автономної Республіки Крим та обласні арбітражні суди. Місцеві загальні суди здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, адміністративний справ. До компетенції загальних судів також належить розгляди скарг громадян на рішення і дії виконавчих органів та їх посадових осіб, якщо вони, на думку скаржника, порушують його права, свободи або законні інтереси. Загальні суди відрізняються за інстанціями [14,с. 101]:

-- суд першої інстанції -- суд, який розглядає будь-яку справи і вирішує її своїм вироком (у кримінальних справах), рішенням (у цивільних справах) або постановою (у адміністративних справах або скаргах);

-- суд другої інстанції, або касаційний, -- суд, який перевіряв за скаргою (касаційною) зацікавлених учасників судового розгляду або за протестом (касаційним) прокурора правильність вирішення справи судом першої інстанції, якщо його рішення не набрало законної сили.

Судом першої інстанції може бути будь-який суд -- від районного до Верховного Суду; судом другої інстанції (касацій! ним) є обласні суди стосовно рішень, винесених районними (міськими) і окружними судами; Верховний Суд -- стосовно рішень, винесених обласними і рівними до них судами. Судді обіймають посаду безстроково, за винятком тих, хто призначається на посаду вперше. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду, обираються Верховною Радою безстроково. На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати громадянина України не молодше 25 років, який має вишу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше ніж три роки, проживає в Україні не менше ніж 10 років і володіє українською мовою.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати мандат депутата, обіймати інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької, творчої. Судді без згоди Верховної Ради не можуть бути затримані або заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.

Правоохоронна діяльність визначається правоохоронною функцією держави, здійснюється в рамках правоохоронних відносин, повинна відповідати їх принципам.

Державно-владна діяльність правоохоронних органів виражається в тому, що вони як частина механізму держави мають компетенцію розглядати різного роду юридичних справ і спираються на можливість застосування державного примусу.

Правоохоронна діяльність за своєю структурою поділяється на [6,с. 134]:

- запобігання виникненню умов і причин суспільно небезпечного явища;

- припинення процесу їх розвитку;

- ліквідацію наслідків.

Прокуратура -- специфічний орган державного управління, наділений правоохоронними і контрольно-наглядовими функціями.

На прокуратуру України покладаються завдання:

-- підтримання державного обвинувачення в суді;

-- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

-- нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

-- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокуратура України здійснює нагляд за додержанням законів у діяльності Служби безпеки України та органів внутрішніх справ (центральний орган -- Міністерство внутрішніх справ України).

Відповідно до Конституції України розроблена Концепція реформування прокуратури. Конституція залишає за прокуратурою функції:

-- підтримання державного обвинувачення і представництво

інтересів громадянина і держави в суді;

-- нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю, слідством, дізнанням, додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Структура прокуратури: Генеральна прокуратура України, прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратура областей і районів (міст). Є окремі підрозділи прокуратури -- на транспорті, у водних басейнах, виправно-трудових закладах; військова прокуратура -- у Збройних Силах і Військово-Морському флоті України.

Генеральний прокурор, який очолює прокуратуру, призначається Президентом за згодою Верховної Ради строком на і років і звільняється з посади Президентом. Верховна Рада може висловити недовіру прокурору України, що має наслідком його відставку з посади.

Служба безпеки України -- державний правоохоронний орган спеціального призначення. Його завдання -- захист незалежності України, її конституційного ладу, територіальної цілісності та обороноздатності від розвідувально-підривної діяльності служб іноземних держав, а усередині країни -- від підривної діяльності з боку злочинних організацій, груп людей або навіть окремих осіб; боротьба з організованою злочинністю, мафією, корупцією, що створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Систему Служби безпеки України становлять Центральне управління, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні науково-дослідні та інші установи. Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання в системі Служби безпеки України [6,с. 135].

Найчисленніша ланка правоохоронних органів -- органи МВС України.

До недержавних правоохоронних органів належать адвокатури, адвокатські компанії, недержавні розшукові, охоронні і деякі інші установи відповідного призначення. Недержавні організації створюються для охорони приватних, групових інтересів, а не для охорони публічних інтересів. У цьому полягає їхня відмінність. Проте всі вони покликані служити інтересам особи та суспільства.

Важливою ланкою контрольно-наглядових органів держави є державні інспекції (адміністрації).

Державні служби (інспекції, адміністрації) -- санітарні, податкові, протипожежні та ін. -- спеціальні державні органи. Вони покликані здійснювати функції контролю і нагляду за дотриманням підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами і громадянами окремих установлених відповідними правовими актами правил: санітарних, податкових, протипожежних, ветеринарних та ін. [6,с. 136].

Наприклад, державна податкова адміністрація здійснює функцію контролю і нагляду за своєчасною подачею податкових декларацій юридичними і фізичними особами (громадянами), які За законом повинні сплачувати податки.

Таким чином з'ясовано, що важлива гілка державної влади в Україні це правосуддя. Зроблено висновок, що правосуддя в Україні чинять тільки суди. За їх допомогою визначаються конкретні права та обов'язки державних органів, у межах яких вони можуть реалізовувати надані повноваження, приймати відповідні акти, обов'язкові до виконання підпорядкованими органами, службовими особами і громадянами, а також здійснювати контроль за їх виконанням. Судова влада в Украйні організована через ланку вищих органів судової влади і загальних судів. До державного устрою належать правоохоронці органи. Правоохоронна діяльність здійснюється в рамках правоохоронних відносин. Тому Прокуратура -- специфічний орган державного управління, наділений правоохоронними і контрольно-наглядовими функціями. Прокуратура України здійснює нагляд за додержанням законів у діяльності Служби безпеки України та органів внутрішніх справ (центральний орган -- Міністерство внутрішніх справ України). Найчисленніша ланка правоохоронних органів -- органи МВС України.

2.3 Стан і сучасні проблеми розвитку місцевого самоврядування в Україні

Розвиток системи місцевого самоврядування в Україні є однією з основних і найболючіших проблем молодої української держави на шляху переходу від тоталітарного суспільства до демократії. Сильне місцеве самоврядування є основним чинником демократизації суспільства, що веде до підвищення добробуту пересічних громадян. А сильним місцеве самоврядування є тоді, коли його здійснює вся громада [10,с. 5].

Місцеве самоврядування - невід'ємний елемент громадянського суспільства, яке прагне побудувати Україна. Отже, в міру становлення такого суспільства відбуватиметься розвиток місцевого самоврядування в Україні.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади, що забезпечується державним фінансуванням і передачею їм відповідних об'єктів державної власності. З питань здійснення переданих повноважень органи місцевого самоврядування є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Побудова в Україні громадянського суспільства, демократичної правової держави з пріоритетом прав людини супроводжується становленням і розвитком місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села, селища, міста - самостійно розв'язувати питання місцевого значення відповідно до Конституції і законів України. Згідно з Конституцією України (ст. 140) та Законом України про місцеве самоврядування (п. 2 ст. 2, п. 1 і 2 ст. 10), воно здійснюється названими громадами як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні й обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст [2,с. 133].

Обрання депутатів місцевих рад відбувається згідно з Законом України від 6 квітня 2004 р. "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, яких обирають жителі села, селища, міста на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням терміном на чотири роки (ч. 1 ст. 141 Конституції України).

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням обирають терміном на чотири роки відповідного сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на його засіданнях (ч. 2 ст. 141 Конституції України) [1].

Вибори проводяться в одномандатних виборчих округах. Одна й та сама особа не може бути кандидатом у депутати і кандидатом на посаду голови однієї й тієї ж ради.

Отже, територіальні громади й органи місцевого самоврядування є основним елементами системи місцевого самоврядування в Україні. Як окремі елементи цієї системи Закон про місцеве самоврядування називає ще сільського, селищного, міського голову, а також органи самоорганізації населення. У містах з районним поділом, за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися ще й районні в місті ради, а останні - утворювати свої виконавчі органи (ст. 5) [1].

У межах адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл) представницькі органи влади діють:-- органи місцевого самоврядування -- Ради.

До складу України входять такі області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська, а також міста Київ і Севастополь із спеціальним статусом, який визначається законами України. Органами місцевого самоврядування, які представляють загальні інтереси територіальних громад (спільнот) сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради. Питання організації районів у містах належать до компетенції міських рад [2,с. 134].

Обласні і районні ради затверджують програми соціально-економічного і культурного розвитку відповідно районів і областей; затверджують бюджети області та району тощо. Голова районної 1 голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, що обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки. На такий саме строк обираються голови сільської, селищної, міської ради, що очолюють виковий комітет ради і головують на його засіданнях. Як представницький орган, міські ради здійснюють свої повноваження на сесіях, на яких розглядаються питання, віднесені законодавством до їх ведення. Рішення міських (міст районного підпорядкування) рад, що суперечать законодавству або прийняті з порушенням передбаченої законом процедури, скасує рада вищого рівня, а рішення міських (міст обласного і загальнодержавного підпорядкування) рад -- Верховна Рада України. У випадках, передбачених законодавством України, повноваження міської ради можуть бути достроково припинені Верховною Радою.

У адміністративно-територіальних одиницях (областях, районах, містах Києві і Севастополі) державне управління здійснюють [2,с. 135]:

-- місцеві державні адміністрації на чолі з головами, які призначаються на посаду Президентом за поданням Кабінету Міністрів, їх головне призначення -- захищати права і законні інтереси громадян і держави, забезпечувати соціально-економічний розвиток територій і реалізацію державної політики у визначених державою сферах управління (управління внутрішніми справами, державною безпекою, юстицією здійснюють обласні органи цих міністерств).

Голови місцевих державних адміністрацій формують їх склад. Вони підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, відповідають при здійсненні своїх повноважень перед Президентом і Кабінетом Міністрів. У частині повноважень, делегованих їм відповідними районними або обласними радами, місцеві адміністрації їм підзвітні і підконтрольні.

Обласна або районна рада може висловити недовіру голові місцевої державної адміністрації, що потребує від Президента ухвалення рішення і подання обґрунтованої відповіді. Якщо ж недовіра виражена 2/3 депутатського складу відповідної ради, то за рішенням Президента має бути відставка голови місцевої державної адміністрації (ст. 118 Конституції України) [1].

На відповідній території місцеві державні адміністрації забезпечують виконання Конституції і законів України, актів Президента, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади. Вони зобов'язані також забезпечувати законність і правопорядок; дотримання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля; підготовку і виконання обласних і районних бюджетів тощо. Рішення глав місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим законодавчим актам, можуть бути скасовані Президентом або головою місцевої Державної адміністрації вищого рівня.

Законом від 6 квітня 2004 р. "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" значне вдосконалення законодавства про вибори до органів місцевого самоврядування, особливо порівняно з Законом України від 6 квітня 1998 р., наближення до європейських стандартів у цій галузі. Але вже зараз лунають думки експертів про те, що цей закон не належним чином відповідає організації державної влади на місцях [2,с.137].

Чинне українське законодавство з питань місцевого самоврядування захищає насамперед інтереси великих міст та міст обласного значення, отож упровадження адміністративно-територіальної реформи в її нинішньому вигляді лише посилить позиції великих міст, тоді як невеликі громади (особливо в сільській місцевості) будуть приречені на поступальне ослаблення, зубожіння і вимирання. На сьогоднішній день жодна з гілок центральної влади (а надто законодавці) не має достатньої "політичної волі" до реформування і розвитку системи місцевого самоврядування. Поточне становище органів місцевого самоврядування, які перебувають у значній залежності від органів державної влади, надзвичайно вигідне багатьом впливовим політикам, котрим подобається "тримати місцеве самоврядування на короткому повідку" і керувати ним у ручному режимі (особливо під час бюджетного процесу). Така "пострадянська" модель місцевого самоврядування не сприяє ні активізації місцевого врядування, ані розвитку місцевих ініціатив громадян.

Тому єдиною опорою для органів місцевого самоврядування стає сама громада. І ті, хто зможе ефективно залучити до своєї діяльності необмежені ресурси громади, зможуть забезпечити швидкий розвиток свого міста, селища, села.

Висновки

В процесі розв'язання поставлених завдань і досягнення мети були зроблені наступні висновки.

1. Встановлено, що сучасна думка дає таке поняття держаної влади. Державна влада - це легітимне офіційне волевиявлення держави, її органів та посадових осіб, що представляє собою здійснення влади народу. Державна влада, в кінцевому розумінні, не панування осіб, які наділені нею, а служіння цих осіб на користь спільного блага: для організації та консолідації суспільства і нації, для створення необхідних умов для економічного й політичного розвитку. Авторитет державної влади, її легітимність, стан демократії у сучасному суспільстві значною мірою визначаються існуванням громадянського суспільства. Сформоване на засадах плюралізму, толерантності, поваги до прав і свобод особи, воно спроможне протистояти етатистським тенденціям з боку держави, домагатися рівноваги з державною владою для оптимального здійснення громадського врядування.

З'ясовано, що принцип розподілу державної влади має багаторічну історію існування. У різних країнах світу розподіл державної влади найчастіше форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежать від національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної ситуації. Традиційно у демократичних країнах розподіл державної влади відтворено у трьох гілках влади - законодавчої, виконавчої і судової.

Зроблено висновок, що місцеве самоврядування це децентралізована форма управління. Організаційні форми місцевого самоврядування виражаються через форми демократії У кожній державі місцеве самоврядування має специфічну форму.

2. Дослідження засад розвитку державної влади і самоврядування в свідчить, що створені за час існування України правові механізми державної влади відповідають сучасним демократичним моделям. Розподіл влади повинен був забезпечити українську державу ефективною законодавчою, виконавчою і судовою владаю, котрі діючи спільно гарантують дотримання демократичних основ розвитку держави і права. Але більшість дослідників сучасної української системи організації державної влади відзначають, що однією з найбільш суттєвих проблем є її безвідповідальність. Адже за результати діяльності влади сьогодні фактично не відповідає ні Президент України з його нинішніми величезними повноваженнями, ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України.

З'ясовано, що важлива гілка державної влади в Україні це правосуддя. Зроблено висновок, що правосуддя в Україні чинять тільки суди. За їх допомогою визначаються конкретні права та обов'язки державних органів, у межах яких вони можуть реалізовувати надані повноваження, приймати відповідні акти, обов'язкові до виконання підпорядкованими органами, службовими особами і громадянами, а також здійснювати контроль за їх виконанням. Судова влада в Украйні організована через ланку вищих органів судової влади і загальних судів. До державного устрою належать правоохоронці органи. Правоохоронна діяльність здійснюється в рамках правоохоронних відносин. Тому Прокуратура -- специфічний орган державного управління, наділений правоохоронними і контрольно-наглядовими функціями. рокуратура України здійснює нагляд за додержанням законів у діяльності Служби безпеки України та органів внутрішніх справ (центральний орган -- Міністерство внутрішніх справ України). Найчисленніша ланка правоохоронних органів -- органи МВС України.

Законом від 6 квітня 2004 року "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" відтворено значне вдосконалення законодавства про вибори до органів місцевого самоврядування, особливо порівняно з Законом України від 6 квітня 1998 р., наближення до європейських стандартів у цій галузі. Але вже зараз лунають думки експертів про те, що цей закон не належним чином відповідає організації державної влади на місцях. Одним з пріоритетних завдань на сучасному етапі розвитку місцевого самоврядування в Україні є створення належних умов для здійснення громадянами свого конституційного права обирати органи місцевого самоврядування та бути обраними до їх складу. Стаття 140 Конституції України передбачає здійснення місцевого самоврядування територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні та міські ради. Безумовно, що право та реальна можливість обирати своїх представників до органів місцевого самоврядування, які покликані здійснювати поточну діяльність та вирішувати безліч нагальних питань на місцях, є одним із найголовніших для розвитку демократичних процесів в Україні та наближення українського законодавства (зокрема, з питань організації місцевого самоврядування) до європейських і світових стандартів.

ЛІТЕРАТУРА

1. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ: прийнята 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30.

2. Актуальні проблеми теорії держави. Тимченко С.М., Бостан С.К., Легуша С.М та ін. - К: КНТ. - 2007. - 288 с.

3. Булаков О. Парламентское право. Учебное пособие. - М: Юриспруденция. -2002. - 128 с.

4. Васильєв А.С. Теорія права і держави. Х: Одиссей. - 2007. - 448 с.

5. Водопьянов В.П. История госуд-ва и права зарубежных стран. Консп. лекц. - Москва: Приор-издат. - 2004. - 176 с.

6. Верник О., Машков А. та ін. Межі державної влади/ За заг. ред. В. Самохвалова. - К., 2001. - 216 с.;

7. Державотворчий процес в Україні 1991-2066. - К: Наук. думка. - 2007.

8. Історія вчень про право і державу. Підр. /Демиденко Г. - Х: Консум. - 2004. - 432 с.

9. Дерець. Органи виконавчої влади України. К: Юрид. думка, вид-во.- 2007.- 180 с.

10. Загуменник Віталій. Про вибори депутатів до органів місцевого самоврядування// ЮР. Газета №8 (44) 11 травня 2005 року. -с. 5-7.

11. Журавський В. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теор. та організ.-правові проблеми). - К: Парламенське видавництво. 2002.- 344 с.

12. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права. - К : Кондор. - 2006 - 477 с.

13. Котюк В. Основи держави i права. Навч. посібник (3-тє вид., доп. і пер.). - К: Аттика. - 2001.- 432 с.

14. Крестовская Н.Н., Матвеева Л.Г. Теория государства и права. Элементарный курс. -Х: Одиссей. -: 2007. - 384 с.

15. Лисенков С.Л., Колодій А.М., Тих Теорія держави і права . -К: Юринком . -2005. - 448 с.

16. Макарчук В.С., Общая история государства и права зарубежных стран-М., 2000;

17. Музыченко П.П., Долматова Н.И., Пищевский А.Л. История государства и права Украины в вопросах и ответах Ч.1 К. Одиссей. -2007. -288 с.

18. Общая теория государства и права /ред. Марченко Академ. курс в 2-х т. Т.1 М: Зерцало. - 2000- 416 с.

19. Основы государства и права Украины в вопросах и ответах. 2-е издание, исправленное и дополненное / под. ред.Пахомов Х: Одиссей- : 2002. - 432 с.

20. Органи державної влади України/ За ред. В. Погорілка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В. Корецького, 2002. - 592 с.;

21. Пахомов И.Н. Государство и право Украины (основы). - Харьков: Одиссей. - 2005. - 352 с.

22. Пендюра. Теорія держави і права України - К: Сплайн.- 2008. -192 с.

23. Рабинович П. Основи загальної теорії права та держави. Навч.посібник (5-те вид., зі змінами). - Киев: Аттика. - 2001.- 176 с.

24. Рябов С. Державна влада: проблеми авторитету й легітимності. - К., 1996. - 124 с.

25. Федоренко. Теорія держави і права. -К: КНЕУ. - 2006.- 232 с.

26. Чайковський А.С. Хрестоматія з історії держави і права України - К: Юринком Интер. - 2003. - 656 с.

27. Чехович Т. В. Сутність і юридична природа державної влади// Часопис Київського університету права. - 2003. - № 3. - С. 18-21.

28. Шевченко О.Iсторiя держави i права зарубiжних країн. Хрестоматiя для студентів юридичних вузів. -К: Вентурі.- : 1998.- 176 с.