главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Мова як засіб пізнання

Мова як форма взаємодії суб'єкта і об'єкта діяльності, ланка, яка зв'язує суспільно-історичний досвід з колективною діяльністю. Функції мови, їх хараткеристика. Спілкування як основне призначення мови. Гносеологічна функція мови та її особливості.

Рубрика: Иностранные языки и языкознание
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 10.03.2012
Размер файла: 22,7 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Функції мови
Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Спорідненість мови з іншими науками. Суспільна сутність мови в зв’язку із суспільством. Мова і мислення. Комунікативна, регулювальна, мислеформулююча та інформативна функції мови.
реферат [14,7 K], добавлена 14.12.2010

2. Українська літературна мова: формування, норми та стилі. Ділова українська мова.
Засіб формування, оформлення та існування думки. Формування української мови. Норми української літературної мови. Стилі сучасної української мови. Ділова українська мова. Найважливіший засіб спілкування людей.
реферат [13,9 K], добавлена 17.07.2007

3. Мова і мислення
Співвідношення мови і мислення — одна з центральних проблем не тільки теоретичного мовознавства (філософії мови), а й філософії, логіки, психології. Психофізичні основи зв'язку мови і мислення. Внутрішнє мовлення і мислення. Роль мови у процесі пізнання.
реферат [25,5 K], добавлена 14.08.2008

4. Походження мови. Історичний розвиток мов
Походження мови як засобу спілкування. Гіпотеза звуконаслідувального походження мови. Сучасна лінгвістична наука. Зовнішні, внутрішні фактори, що зумовлюють зміни мов. Спорідненість територіальних діалектів. Функціонування мов у різні періоди їх розвитку.
реферат [34,0 K], добавлена 21.07.2009

5. Літературна мова і територіальні діалекти
Поняття літературної мови як однією з форм існування загальнонародної мови, усно-розмовний і книжно-писемний типи мови. Територіальна диференціація мови, співвідношення загальнонародної мови і територіальних діалектів, групових і корпоративних жаргонів.
контрольная работа [46,0 K], добавлена 20.11.2010

6. Державна мова та регіональна мова
Закріплення державної мови традицією або законодавством. Українська мова - мова корінного населення України. Поширення викладання мови в навчальних закладах. Розвиток літературної мови за рахунок повернення вилучених слів та слів регіонального походження.
контрольная работа [20,8 K], добавлена 10.12.2011

7. Характерні риси та особливості публіцистичного стилю української літературної мови
Розвиток, історія та основні джерела публіцистичного стилю української літературної мови: сфера використання, основне призначення та мовні засоби. Дослідження специфічних жанрів та підстилів публіцистичного стилю. Вивчення суспільно-політичної лексики.
контрольная работа [24,2 K], добавлена 24.09.2011

8. Структура мови
Системний характер мови. Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями. Основні й проміжні рівні мови. Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови. Своєрідність системності мови: співвідношення системних і несистемних явищ.
реферат [28,2 K], добавлена 14.08.2008

9. Мова і суспільство
Ознаки суспільної природи мови та мовної діяльності. Сутність і головні властивості мовної норми. Територіальна та соціальна диференціація мови, її розмежування з діалектом. Літературна мова та її стилі. Основні поняття та терміни соціолінгвістики.
лекция [35,1 K], добавлена 29.10.2013

10. Походження та особливості албанської мови
Албанська мова - державна мова Албанії, її належність до індоєвропейської родини та генетична близькість зі зниклими іллірійською та мессапською мовами. Лінгвістичні особливості албанської мови. Вільний порядок слів у реченні, граматична структура.
реферат [21,4 K], добавлена 24.03.2012


Другие работы, подобные Мова як засіб пізнання


Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Реферат

на тему:

«Мова як засіб пізнання»

Виконала: студентка групи ОАС-1а-11

Вернигора І. В.

Перевірив: к.п.н. Боярська О. А.

План

Вступ

1. Поняття терміну мова

2. Функції мови

3. Гносеологічна функція мови

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Однією з форм взаємодії суб'єкта і об'єкта діяльності, ланкою, яка зв'язує суспільно-історичний досвід з колективною діяльністю, виступає мова. Саме мова є найпершою і найхарактернішою ознакою людини.

Мова - невід'ємне надбання людини. Існування наших предків було б неможливим без мови, без якої немислиме різноманіття людської діяльності. Вона спонтанно і незалежно розвивалася, набуваючи різних форм, залишаючись при цьому природною приналежністю кожної людини. Вдосконалення мови здійснювалося подібно до природничо-історичного процесу формування інших життєвих функцій людського організму. Мова вважається засобом міжіндивідуального спілкування, відображення та пізнання навколишнього світу, складником буття, соціальним інститутом.

Мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує вона у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Мова становить одну з трьох взаємопов'язаних особливостей, які найістотніше відрізняють людину від тварин. Провідну роль серед цих особливостей відіграє праця, що є матеріальною основою існування суспільства. Свідомість і мова розвиваються лише в зв'язку з розвитком трудової діяльності суспільства, стаючи разом з тим неодмінними факторами дальшого безперервного вдосконалення знарядь праці і способів застосування їх. Особливо тісним є зв'язок мови з мисленням, суспільною свідомістю. Мовні знаки -- слова, словосполучення і речення -- це матеріальні форми, в яких об'єктивно виражаються всі ідеальні витвори свідомості -- від конкретних уявлень до найбільш абстрактних і узагальнюючих понять чи суджень.

1. Поняття терміну мова

Мова - це скрарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах - філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Мова нерозривно пов'язана з мовленням, бо саме мова реалізується в процесах мовлення і залишається в результатах цього мовлення ( у сказаному, написаному). Тому доля мови залежить від кожного з мовців..

У науці відомі три погляди на природу мови:

1) мова -- явище біологічне (Безперечно, мову не можна трактувати як явище біологічне. Хоча людина, на відміну від інших приматів, має мовний ген, тобто природну здатність до оволодіння мовою, вона ніколи не заговорить сама, якщо її не навчити.);

2) мова -- явище психічне (Мова не є і суто психічним явищем, оскільки психіка в кожної людини неповторна, а отже, на світі мало б бути стільки мов, скільки є людей. Хоча в мовленні кожної людини відображені її психічні особливості, а в національній мові -- менталітет, особливий психічний склад певної нації.);

3) мова -- явище соціальне (Вона виникає, щоб задовольнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.).

Отже, вміння спілкуватися за допомогою мови не дано від народження. Мову не передають у спадок, мови треба навчитися. Мова -- явище не вроджене, не біологічне, а суспільне.

Мова -- система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова - це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Мова в широкому розумінні є комунікативно -пізнавальною знаковою системою. Мова є засобом пізнання навколишнього світу, будучи гармонійною і цілісною системою. Вона це інструмент людського спілкування.

Своєрідністю предмета логіки є те, що він безпосередньо не є даним. Процес дослідження форм мислення та різних відношень між ними безпосередньо даним має матеріальне втілення мислення, а саме мову. Тому мова -- емпірична реальність для логіки.

У зв'язку з цим виникає необхідність з'ясувати, в чому полягає здатність мови бути виразником і реалізатором мислення, чим характеризуються механізми функціонування мислення у мові, чим детермінований зв'язок між мисленням і появою різних мовних засобів.

В мовленні реалізується єдність мови і мислення, яке є послідовністю слів, речень та послідовністю думок. У процесі мислення ми оперуємо мисленнєвим змістом, який безпосередньо не збігається з тією предметною дійсністю, від якої він абстрагований.

Тільки в мові цей зміст як щось ідеальне реально існує. Тому мова -- дійсність, з якою має справу логіка.

Іншими словами, оскільки логіка має своїм предметом форми мислення та відношення між ними, а мислення нерозривно пов'язане з мовою, то логіка в цьому розумінні є наукою про мову. Але лише в цьому розумінні, інакше не можна буде відрізнити логіку від лінгвістики. Визначимо мову як систему знаків, між якими існують відношення, що визначаються правилами утворення та перетворення.

Враховуючи все це, можна визначити мову як систему знаків із заданою інтерпретацією: ця система використовується для комунікації (спілкування) та пізнання. Іноді в літературі можна зустріти визначення мови просто як системи знаків.

Мова є засобом і матеріалом формування та становлення особистості, її інтелекту, волі, почуттів та формою буття. Мова -- це безперервний процес пізнання світу, його освоєння людиною, засіб спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим і забезпечення досвідом інших; вона сприяє виявленню і задоволенню матеріальних та духовних потреб людей, об'єднує їх у суспільство для досягнення матеріального благополуччя та щонайвищих духовних цінностей.

Усю множину мов можна поділити на дві підмножини: природні мови і штучні. Серед природних мов розрізняють мови із специфікованою семантикою і мови із неспецифікованою семантикою (розмовна мова різних діалектів).

Природними мовами ми називаємо мови, які виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи. Природні мови використовуються насамперед як ефективний засіб спілкування.

Штучні мови -- це мови, створені спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання. До штучних мов належать мови математики, логіки, шифри. У цих мовах комунікативна функція відходить на задній план, вони не використовуються як засіб спілкування. Штучні мови поділяються на апріорні, що базуються на логічній чи емпіричній класифікації понять, мови, що використовують переважно інтернаціональну лексику (есперанто) та мішані, які складаються з запозичених з різних мов та штучно створених слів. Їх головна мета -- ефективно зафіксувати, утримати одержану інформацію і забезпечити її надійне передання від одного комуніканта до іншого. Вони можуть бути засобами комунікації (спілкування) лише для відповідних спеціалістів (математичні викладки, логічні числення, шифри тощо).

Мова існує у двох формах: усній і писемній. Передаючись із уст в уста, закріплюючись у текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає і зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість та культуру нації. Потреба ефективного й ефектного спілкування стимулює мовців до художнього осмислення мови, до пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови виростає відшліфований, культурний варіант -- добірне літературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом й естетичним матеріалом для інших видів мистецтва (театру, живопису, музики).

Усього налічують зараз понад 2500 мов, які належать різним націям, народностям, племенам. У кожній з них виявляються деякі спільні для всіх мов універсальні структурні властивості. Такими універсальними властивостями мови в плані мовної системи є наявність численних усталених знаків мовних -- слів і загальних (граматичних) правил їхнього використання, а також виділення в складі слів найдрібніших звукових одиниць -- фонем. У процесі мовлення універсальною властивістю будь-якої звукової мови є організація кожного мовного акту в речення.

Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу. Вона твориться народом, живе в ньому і з ним.

2. Функції мови

Мова належить до унікальних явищ життя людини і суспільства. Вона витворилась одночасно з ними і є не тільки їхньою найприкметнішою ознакою, а й найнеобхіднішою умовою формування їхньої сутності. Мова обслуговує людину і суспільство, але цим не вичерпується її роль. Мова є і формою буття їх.

З-поміж багатьох функцій мови в житті людини й суспільства основними називають такі, як комунікативна, ідентифікаційна, експресивна, гносеологічна, мислетворча, естетична, культурологічна, номінантивна, волюнтативна та навітть магічно-містична функції мови.

Комунікативна -- це функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Існують і інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки, і лише згодом -- звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна навести пантоміму. Однак у звичайному людському спілкуванні жести й міміка є лише допоміжними супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування можна якоюсь мірою назвати музику й живопис, але не зважаючи на досконалість, замінити мову вони не можуть. У кожної людини музика й живопис викликають свої враження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мислення, а й написані чи надруковані тексти. Для мови комунікативна функція є досить важлива, бо мова, якою не спілкуються, вмирає.

Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом впливу належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення. Ідентифікаційну функцію можна ще назвати об'єднуючою. Належність до певного народу, його культури обумовлюється етнічно, тобто походженням. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти. Доля тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, відокремлення, конфліктів і навіть ворожнечі

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість

Мислетворча функція мови -- функція формування і формулювання думки. Мислення не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому.

Мислетворча функція тісно пов'язана з номінативною: для того, щоб спілкуватися, потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів. З мислетворчою функцією пов'язані когнітивна (від "знання, пізнання"), або гносеологічна, тобто пізнавальна, й акумулятивна (від "нагромадження") функції. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує знання про нього

Естетична функція мови полягає в тому, що вона -- першоджерело культури, знаряддя і водночас матеріал створення культурних цінностей Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Ось чому виховання відчуття краси мови -- основа естетичного виховання.

Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.

Номінативна функція або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті. Назва виділяє предмет з безлічі інших, мовну назву одержують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані, фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчуття. Мовці намагаються у всіх сферах спілкування творити назви своєю мовою (науці, техніці, політиці, мистецтві і т.д.).

Магічно-містична функція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі. Ця містично-магічна сила знайшла широке відображення в українському фольклорі: заклинаннях, шептаннях, чаруваннях, гаданнях, ворожіннях, казках, переказах, легендах тощо.

Також гносеологічна або пізнавальна функція мови, яку детально буде розглянуто в наступному питанні.

Усі функції, як правило, реалізуються не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання в основному є багатофункціональним. У кінцевому результаті всі функції працюють на комунікацію, і в цьому сенсі комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати провідною.

3. Гносеологічна функція мови

Мова виникла тоді, коли в людей з'явилася потреба погодити свої дії, передати одне одному знання, обмінятися досвідом. Мова існує лише в людському суспільстві.

Основне призначення мови -- спілкування. Проте мова -- не лише засіб передавання думки, а й засіб її створення й оформлення, адже мислить людина теж за допомогою мови. Свої думки люди оформлюють за допомогою слів. Щоб обмінятися думками, люди спілкуються.

За допомогою мови людина пізнає довкілля, здобуває знання про нього, дізнається про життя своїх попередників і сучасників. Отже, мова -- ще й засіб пізнання світу. Саме в цьому і полягає гносеологічна функція мови.

Через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо, "таким, як він є". Насправді наше сприйняття світу відбувається крізь призму нашої мови.

Весь світ ми "розчленовуємо" і "сортуємо" так, як це змушує нас робити структура нашої мови, у якій зафіксовано досвід усіх попередніх поколінь різних епох. Тому зникнення будь-якої мови -- це незамінна втрата, яка збіднює людство в цілому.

Мова - це неперервний процес пізнання світу, освоєння його людиною. Мова є засобом спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших. Мова сприяє виявленню й задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, об'єднує їх у суспільство для досягнення добробуту та духовних цінностей.

Гносеологічна або пізнавальна функція мови полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад, засобами мови можна одержати ґрунтовні, об'єктивні знання про космос, океан, Чукотку чи Ямайку, так ніколи там і не побувавши. Мова багата інформацією, вона постійно надає нашому мозку матеріал для мислення, живить і рухає розвиток інтелекту.

Окрім комунікативних функцій мова виконує і когнітивні функції, будучи посередником у взаєминах між суб'єктами пізнавальної діяльності, а також між об'єктом і суб'єктом пізнання. Наприклад, без мови неможливо взнати, що написане в якій-небудь книзі, або зрозуміти відчуття і думки іншої людини. Саме у мові виявляється феномен мовної творчості.

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й далеко не однієї.

Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різнобарвний світ крізь призму саме цієї мови. Оскільки кожна мова є неповторною картиною світу -- зникнення якоїсь із них збіднює уявлення людини про багатогранність світу, звужує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в прийнятті й нагромадженні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Знання, що зберігаються кожною конкретною людиною в своїй голові, є малою частиною, здобутою з текстів, що містять і інформацію нікому невідому. Мова листа включає як мову слова, так і знаки, символи і формули. Завдяки мові можливі пізнання і вся культура. Мова особливо виражає в собі колективні знання. Опановувавши мову, ми, таким чином, передаємо знання іншим. Мова починає робити вплив на процеси, що стосуються людини, яка, освоївши мову, вже розглядає все з позиции словарного запасу та граматики. Змінюється і мислення, за допомогою якого людина вже набуває здатності «сперечатися усередині себе». Пізнання світу людиною необмежено, на відміну від тварин. Мовою є дуже сильний вплив на поведінку людини. Звідси висновок, що мову визначає вміст свідомості і пізнання.

Висновок

Мова -- дійсність, з якою має справу логіка. Оскільки логіка має своїм предметом форми мислення та відношення між ними, а мислення нерозривно пов'язане з мовою, то логіка в цьому розумінні є наукою про мову. Мова - це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Усю множину мов можна поділити на дві підмножини: природні мови і штучні. Природними мовами ми називаємо мови, які виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи.

Штучні мови -- це мови, створені спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання. До штучних мов належать мови математики, логіки, шифри. Мова існує у двох формах: усній і писемній.

Функції мови:

-- комунікативна -- це функція спілкування;

-- номінативна функція або функція називання;

-- мислетворча функція мови -- функція формування і формулювання думки;

-- експресивна або виражальна функція мови;

-- волюнтативна функція є близькою до експресивної: вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників;

-- естетична функція;

— культуроносна функція мови.

-- ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців;

— магічно-містична функція мови.

Гносеологічна або пізнавальна функція мови полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

Список використаної літератури

мова спілкуання пізнання

1. Білецький А. О. Про мову і мовознавство: Навч. посіб. для студ. вузів. -- К.: "АртЕк", 1997. -- 224 с.

2. Івін О. А. Логіка. -- К.: "АртЕк", 1996. -- 232 с.

3. Карпенко Ю.О., Функції мови. //Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М. - К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2004. - С. 777.

4. Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова: Посібник. -- К.: Либідь, 1995. -- 432 с.

5. Тофтул М. Г. Логіка. Посібник для студ. вузів. -- К.: ВЦ "Академік", 1999. -- 336 с.

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Мова як засіб пізнання" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов