главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Антитеза в текстах англійської та української мов

Загальна характеристика та класифікація стилістичних фігур. Антитеза як стилістична фігура та способи її реалізації. Антонімія як засіб вираження антитези. Використання та функції антитези в художньому, публіцистичному та в інших функціональних стилях.

Рубрика: Иностранные языки и языкознание
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 17.05.2010
Размер файла: 61,6 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Антонімія в поетичній творчості В. Симоненка
Василь Симоненко - "витязь молодої української поезії". Лінгвістичне трактування антонімії. Особливості антонімії Василя Симоненка. Семантична і морфологічна класифікація. Класифікація з структурного погляду. Стилістичне використання антонімів.
творческая работа [64,5 K], добавлена 22.03.2008

2. Порівняльний аналіз фразеологізмів у публіцистичних текстах англійської та української мов
Фразеологізм, його сутність та зміст, порядок та фактори утворення, класифікація та структура. Публіцистичний стиль в англійській та українській. Способи відтворення фразеологізмів при перекладі публіцистичного тексту англійської та української мови.
курсовая работа [57,6 K], добавлена 22.11.2013

3. Синоніми як стилістичний засіб виразності (на прикладі англомовної поезії)
Класифікація синонімів у сучасній лінгвістиці. Повні та неповні синоніми. Функції оказіональних та мовних синонімів. Проблема вибору лексеми із синонімічного ряду. Застосування стилістичних прийомів, заснованих на синонімії, в поетичних текстах.
курсовая работа [44,1 K], добавлена 05.04.2012

4. Проблематика й актуальність антонімії в английскій мові
Протилежність: форма і зміст. Трактування значення «протилежність» з погляду філології. Критерії та класифікація антонімів. Засоби вираження категорії "протилежність". Загальна характеристика кореневих та афіксальних антонімів. Практичні аспекти вивчення
дипломная работа [47,2 K], добавлена 01.06.2006

5. Антитеза при переводе с английского языка на русский
Понятие "троп" и "фигура речи", их классификация и виды. Принципы отбора афоризмов. Проблемы перевода и восприятия афоризмов, содержащих в конструкции антитезу. Трудности перевода, возникающие при переводе афоризмов с английского языка на русский.
дипломная работа [150,4 K], добавлена 20.03.2011

6. Метафоричність термінів у науково-технічній літературі на матеріалі англійської та української мов
Сутність, характерні ознаки та класифікація термінів. Основні види, компоненти та функції метафор. Особливості метафоризації в науково-технічній літературі. Утворення метафоричних термінів на прикладі англійської та української комп'ютерної термінології.
курсовая работа [50,7 K], добавлена 11.10.2012

7. Емоційно-стилістичні забарвлені слова
Функції та класифікація експресивних засобів української мови. Групи лексичних експресивів. Емоційна та стилістична забарвленість лексики мови. Суфікси та префікси як засоби відображення емоційності словотворчими засобами. Класифікація фразеологізмів.
реферат [25,2 K], добавлена 07.04.2014

8. Дослідження реалізації присудка та його переклад в науково-технічних текстах
Аналіз семантико-граматичних значень присудків та особливості їх передачі з англійської мови на українську в науково-технічній галузі. Труднощі під час перекладу. Способи передачі модальних присудків у текстах з інженерії. Складні модальні присудки.
курсовая работа [70,1 K], добавлена 26.03.2013

9. Реалізація категорії ретроспекції в сучасних газетних текстах
Текст, категорії тексту у процесі комунікації та їх класифікація, лінгвістичний аналіз категорій тексту, виявлення його специфічних ознак. Особливості реалізації категорії ретроспекції, семантичні типи та функції ретроспекції, засоби мовного вираження.
курсовая работа [43,2 K], добавлена 14.09.2010

10. Антонимы в творчестве Лермонтова
Изучение слов с противоположным значением, их типов и приемов употребления в текстах художественных произведений. Обзор многообразия стилистических функций антонимов в произведениях М. Лермонтова. Исследование использования антитезы и оксюморона поэтом.
курсовая работа [40,5 K], добавлена 24.02.2012


Другие работы, подобные Антитеза в текстах англійської та української мов

Страница:  1   2 


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра прикладної лінгвістики

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Порівняльна стилістика української та англійської мов”

Антитеза в текстах англійської та української мов

(зіставний аспект)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Антитеза. Місце антитези в системі стилістичних фігур

1.1 Загальна характеристика та класифікація стилістичних фігур

1.2 Антитеза як стилістична фігура

1.3 Антонімія як засіб вираження антитези

Розділ 2. Функції антитези в текстах різних функціональних стилів

2.1 Використання антитези в художньому стилі.

2.2 Використання антитези в публіцистичному стилі

2.3 Використання антитези в інших функціональних стилях

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Мова є складною комунікативною системою, у якій, як і загалом у світі, все має свою неповторну сутність. І лише людина має право володіти нею. Мовлення людини є всеосяжним засобом усвідомлення й вираження всіх ознак людськості в людині, засобом формування та вираження думок, свідомості і незмірно розвиненої духовно-почуттєвої сфери.

Людська мова - це система систем. З одного боку - система специфічних національних особливостей, характеристик, ознак. З другого боку - вона складається з інших рівнів, або систем - фонологічної, морфологічної, синтаксичної, стилістичної.

Стилістика становить лінгвістичне вчення про найумотивованіше та найдоцільніше послугування мовою. Це учення про стилі, жанри і форми мови, про такі форми мовлення, як логічність,точність, образність, багатство.

Звертаючись до мовних одиниць, використовуваних у фонетиці, лексикології та граматиці, стилістика в першу чергу висвітлює їх виражальні функції.

Одним з найбагатших засобів стилістики є використання виражальних засобів та стилістичних прийомів.

Зображувальними засобами в стилістиці є всі види образного вживання слів, словосполучень та фонем, поєднуючи всі види переносних найменувань під загальною назвою «тропи».

Підбір і використання тропів і фігур -- одне із важливих питань теорії стилю. Образність, емоціональність, привабливість та інші достоїнства мови створюють саме тропи і фігури. Тропи і словесні фігури -- не лише зовнішні прикраси мови, а й один з прекрасних засобів глибокого розкриття змісту твору.

Поняттям «фігури» охоплюються три типи виражальних засобів мови: 1)фігури заміни, заміщення; 2) фігури сумісності; 3) фігури протилежності.

В даній науковій роботі ми детальніше розглянемо фігури протилежності, зокрема засіб антитези. На сучасному етапі розвитку мови, як української, так і англійської вивчення різноманітних стилістичних прийомів є надзвичайно актуальним, адже саме за допомогою різних стилістичних прийомів та виражальних засобів мова розвивається та збагачується. Багато мовознавців зверталися до вивчення даної проблеми.

Стилістичні прийоми фігур протилежності характеризуються зміщенням в рамках певного контексту двох або більше слів, словосполучень та висловлювань, значення яких протилежні за смислом. Значення цих мовних одиниць є або об'єктивно контрастним, або сприймаються такими учасниками комунікативного акту.

До стилістичних фігур протилежності відноситься антитеза і оксюморон.

Антитеза - стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних думок, понять, образів, значень, що виражені різноманітними мовними одиницями.

Протиставлення понять дає можливість авторові створити надзвичайно виразний, об'ємний образ. Антитеза сприяє змалюванню картин, у яких зіставляються прямі і переносні значення слів, використовується різке і непослідовне зіткнення різнорідних понять.

Антитеза широко використовується в усіх типах мовлення: в художньому, публіцистичному, науковому та повсякденно-побутовому.

Стилістичні функції антитези різноманітні. Вони включають як контрастне протиставлення референтів, так і ритмічну організацію висловлювання.

Отже, мета нашої роботи полягає в дослідженні реалізації антитези в текстах різних функціональних стилях.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

· дати загальну характеристику стилістичних фігур та розглянути їх класифікацію;

· систематизувати визначення та з'ясувати сутність антитези як стилістичного засобу;

· розглянути явище антонімії як засіб вираження антитези;

· простежити вживання антитези в різних стилях мовлення.

Матеріалом дослідження стали твори художньої та публіцистичної літератури англійських та українських авторів.

Дана курсова робота може використовуватися в якості додаткового матеріалу на семінарських заняттях та лекціях.

Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ I. Антитеза. Місце антитези в системі стилістичних фігур

1.1 Загальна характеристика та класифікація стилістичних фігур і тропів

Будь-який елемент мови має певне значення, однак не будь-яке значення мовного елемента може мати стилістичну значимість. Предметом стилістики є не основні, чи узуальні значення мовних одиниць, а їх додаткові значення, які виникають в двох випадках:

1) у випадку незвичайної денотативної віднесеності носіїв значення - слів, словосполучень, висловлювань, текстів.

2) у випадку незвичайного поєднання, чи комбінації значень, що виражаються даними одиницями.

Таким чином, в стилістичній семасіології можна виділити виражальні засоби та стилістичні прийоми.

Взаємодія значень слів при створенні художні образів з давніх - давен вивчається в стилістиці під загальною назвою тропи.

Тропами, відповідно, називаються лексичні зображувально - виражальні засоби, в яких слово чи словосполучення вживається в зміненому значенні[1,82].

На тропи як на зображувально - виражальні засоби мови звернули увагу ще в часи класичної давнини і вони були детально описані в риториці, поетиці та інших гуманітарних науках[1,82]. З давніх - давен була розроблена їх досить детальна класифікація, точніше, детальні класифікації.

Суть тропів полягає в зіставленні поняття, яке представлене в традиційному вживанні лексичної одиниці, і поняття, що передається цією ж одиницею в мові при виконанні спеціальної стилістичної функції. Тропи відіграють важливу, хоча і допоміжну роль в тлумаченні та інтерпретації тексту.

Багато понять та термінів стилістики запозичені із риторики і мало змінилися протягом століть. Аналіз мови художніх творів здійснюється з поділом стилістичних засобів на зображувальні та виражальні[1,54].

Зображувальними засобами при цьому називають всі види образного вживання слів, словосполучень і фонем, поєднуючи всі види переносних найменувань загальним терміном «тропи». Зображувальні засоби є лексичними. Сюди відносяться такі типи переносного вживання слів і висловів як метафора, метонімія, гіпербола, літота, іронія, перифраз, антитеза та інші.

Виражальні засоби не створюють образів, а підвищують виразність мови і підсилюють її емоційність за допомогою особливих синтаксичних конструкцій: інверсія, риторичне запитання, паралельні конструкції.

На сучасному етапі розвитку стилістики ці терміни зазнали значного розвитку і досягнутий лінгвістичний рівень дозволяє дати їм нового тлумачення. Передусім багато дослідників відзначають, що зображувальні засоби можна характеризувати як парадигматичні, так як вони основані на асоціації слів та висловів, обраних автором з іншими близькими за значенням і тому потенційно можливими, але не зі словами, що представлені в тексті, стосовно яких ім. надається перевага.

Виражальні засоби є не парадигматичними, а синтагматичними, адже вони засновані на лінійному розташуванні частин і їх ефект залежить саме від розташування.

Поділ стилістичних засобів на виражальні та зображувальні досить умовний, адже зображувальні засоби, тобто тропи, виконують також експресивну функцію, виражальні синтаксичні засоби можуть брати участь в створенні образності.

Тропи і словесні фігури, «перлини мови» -- це, як образно висловився А. Кацнельсон «своєрідні стежки - тропи до людських сердець»[11,178]. Їх підбір і застосування зумовлюються родом стилю, який, у свою чергу, як уже відзначалось, залежить від об'єкта зображення. Питання підбору тропів і словесних фігур нерозривно пов'язане з питанням підбору і розміщення слів у реченні. Тому ці два питання у теоретичних курсах словесності професорів Києво-Могилянської академії та інших шкіл України XVII -- першої половини XVIII ст. ідуть одне за одним. За твердженням Ф. Прокоповича, підбір і використання тропів і фігур -- одне із важливих питань теорії стилю. Образність, емоційність, привабливість та інші достоїнства мови створюють саме тропи і фігури; вони неначе полонять душі слухачів, завойовують любов і прихильність[36,282]. Дидаскали теорії поезії і красномовства розуміли, що тропи і словесні фігури -- не лише зовнішні прикраси мови, -- хоч про це особливо турбувались поети і письменники того часу -- представники стилю барокко; фігури і тропи -- один з прекрасних засобів глибокого розкриття змісту твору.

Поняттям «фігури» охоплюються три типи виражальних засобів мови: 1) фігури заміни, заміщення (тропи); 2) фігури сумісності; 3) фігури протилежності[22,327]. В усіх визначеннях фігури домінують такі ознаки: по-перше, це певна форма, в якій виражена думка, по-друге, це свідоме відхилення в думці або вираженні від звичайної до простої форми. Суть свідомого відхилення, яке ще відзначив Квінтіліан, полягає, в тому, що на денотативний зміст мовних одиниць накладаються ще елементи виразності, які виникли в результаті операцій тотожності, схожості, суміжності, контрасту і які є тим образним субелементом, що дає «прирощення» значення. Отже, семантична структура стилістичних фігур є складною.

Прийшло слово «фігура» з мови малярів і різьбярів, для яких важливо було у поставі зображуваного тіла передати рух, звук, силу, характер. З початку виникнення риторики як науки фігури були предметом постійних суперечок на тему їх функцій, кількості, видів, назв тощо. В античній культурі взагалі теорія фігур виконувала таку ж важливу роль, як нині семантика. Теоретик риторики Квінтіліан надавав особливого значення фігурам. Він називав їх артистичною формою мовного виразу, звертав увагу на два основні значення цього поняття: перше - це будь-яка форма, що має увиразнену думку; друге - це передбачений, цілеспрямований відступ від звичайного вишколу.

Фігура має нести певний елемент новизни, відміни від звичайного виразу. Квінтіліан порівнював фігури мови з фігурами тіла і цим намагався підкреслити, що фігури - ознака динамічної мови, її руху, змін, перетворень.

З XVI ст. фігури починають розглядати і поза контекстом. Якщо фігура не ефективна з погляду аргументації, то залишається пустим гарним виразом. Якщо ж вона влучна, то стає непомітним навіть її риторичний (вишколений) характер, вона доречна і досконала.

1.2 Антитеза як стилістичний засіб

Стилістичні прийоми фігур протилежності характеризуються зміщенням в рамках певного контексту двох або більше слів, словосполучень та висловлювань, значення яких протилежні за смислом. Значення цих мовних одиниць є або об'єктивно контрастними, або сприймаються такими учасниками комунікативного акту.

До стилістичних фігур протилежності відноситься антитеза і оксюморон. Антитеза - стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. В основі антитези лежить антонімічна пара (danger - security, empty - occupied, Don't use big words. They mean so little). Але використання антонімів не завжди обов'язкове. Антитеза може формуватися на основі співставлення двох понять, що не виражені антонімами[9,68].

Isabel's salary was high; Isabel's work was light.

Янгольський голосок, та чортова думка.

Протиставлення понять дає можливість авторові створити надзвичайно виразний, об'ємний образ. Антитеза сприяє змалюванню картин, у яких зіставляються прямі і переносні значення слів, використовується різке і непослідовне зіткнення різнорідних понять. «Живімо красиво!» - сказав А. С. Макаренко своїм вихованцям, маючи на увазі повсякденне, буденне життя-буття. Він виходив з того очевидного припущення, що чиста сорочка приємніша за стріпане ганчір'я, що сонце й повітря спортивного майданчика веселіші за морок підворіття, що музика балу людяніша за корчемну надсадну нудьгу.

Антитеза - це фігура, яка пройшла довгий історичний шлях. Вже в риториці давньогрецького софіста оратора Горгія антитеза визнана основою риторичною фігурою. В основі цієї фігури - філософське розуміння світу як єдності протилежностей, діалектичний розвиток якої йде за законом заперечення заперечень і зняття протилежностей шляхом синтезу, тобто переходу до нової якості, в якій потім також розвинеться протилежність, і так безкінечно. У філософії це має вигляд знаменитої гегелівської тріади: теза - антитеза - синтез, в якій антитезу бачимо як розтин, серцевину пізнання речі, після якого наступає синтез справжньої якості. Антитеза є способом заглиблення у природу пізнаваного явища[22,367].

Античний метод пізнання дійсності ґрунтується на антитетичності самої світобудови та життя в ній (небо - земля, день - ніч, мить - вічність). На це звернули увагу вже перші філософи й ритори античного світу. Античною експресією пронизана стародавня міфологія (боги світла і темряви, добра і зла), фольклор і давня література всіх народів. Особливо широко і майстерно користувалися морально-етичними антитезами грецькі та римські оратори. Прекрасним зразком такої антитези може бути уривок з промови Цицерона: «Адже на нашій стороні бореться почуття честі, на тій - нахабство; тут - сором'язливість, там - розпущеність, тут - вірність, там - обман, тут - доблесть, там - злочин;…всі доблесті борються з несправедливістю, розбещеністю, лінощами, безглуздям, нарешті багатство бореться зі злиднями, порядність - з підлістю

Зазвичай протиставляються факти та явища об'єктивної дійсності за головними та другорядними ознаками.

Grabbed age and youth cannot live together:

Youth is full of pleasure? Age is full of care;

Youth like summer morn, age like winter weather;

Youth like summer brave, age like winter bare.

Youth is full of sport, age's breath is short;

Youth is nimble, age is lame;

Youth is hot and bold, age is weak and cold;

Youth is wild, and age is tame

Age, I do abhore thee, youth I do adore thee;

Oh! My love, my Love is young.[43,34]

(W. Shakepeare. A Madrigal)

Так, в наведеному мадригалі протиставлення старості та молодості проводиться за всіма ознаками одного та другого поняття. Але інколи антитеза будується не на протиставленні самих понять, а на протиставленні їх окремих ознак.

В синтаксичних зворотах можуть протиставлятися:

1) діаметрально протилежні ознаки: якими володіє один і той самий референт: There is Mr. Guppy, who was at first as open as at noon, but who suddenly shut up as close at midnight. (Dickens)[38,53]

2) два чи більше референта, які мають контрастні ознаки:“Our master!” cried the wearer bitterly. “He is a man like myself, Indeed, there is but this difference between us - that he wears fine clothes while I go in rags, and that while I am weak from hunger he suffers not a little from overeating”[44,32] (O. Wilde).

3) референти, що володіють не лише контрастними ознаками, але і ішими різними ознаками. Мовна ситуація може розкрити порівняно віддалену ступінь протилежності ознак, що протиставляються: New England had a native literature more respectable under the circumstances, while Virginia had none; numerous industries, while Virginia was all agricultural, with but a single crop; a homogeneous society and democratic spirit, while her rival was an aristocracy. (F. Parkman)[42,34].

Віддаленість ознак, що зіставляються зумовлена тим, що значення одного з елементів контрастного протиставлення представлено в формі образного перифраза, в результаті чого зв'язок між членами протиставлення послаблюється. При цьому зростає роль мовної ситуації.

Антитеза може реалізуватися як в межах одного речення, так і в складі великих відрізків тексту.

It was the best of times, it was the worse of times, it was the age of wisdom, it was the age of foolishness, it was the epoch of belief, it was the epoch of incredulity, it was the season of Light, it was the season of Darkness, it was the spring of hope, it was the winter of despair; we had everything before us, we had nothing before us, we were all going direct to Heaven, we were all going direct the other way - in short the period was so far like the present period, but good for the evil, in the superlative degree of comparison only.(Dickens)[38,21].

Антитеза майже завжди будується на паралельності синтаксичних конструкцій чи на хіазмі.

O! the more angel she,

And you the blacker devil[43,431]

(W. Shakespeare. Othello.)

Синтаксичні конструкції, в яких реалізується антитеза, досить різноманітні: від простого поширеного речення до складного синтаксичного цілого, абзацу. Частіше за все антитеза зустрічається в безсполучникових складних реченнях. Якщо зв'язок між компонентами антитези виражений сполучниковим зв'язком, то частіше всього використовується сполучник and. Він за своєю природою повніше виражає єдність явищ, що зіставляються. Коли з'являється сполучник but, то стилістичний ефект антитези в значній мірі послаблюється. Протиставне значення цього сполучника саме собою готує читача до контрастного висловлювання, яке має слідувати. Наприклад:

The cold in clime are cold in blood,

Their love can scarce deserve the name;

But mine was like a lava flood

That boils in Etna's breast of flame.

(G.G. Byron)

Антитеза будується не паралельних конструкціях, компоненти яких виражені одними і тими ж членами речення і які розташовані в однаковому порядку:

Jack (pulling off his gloves): When one is in town one amuses oneself. When one is in the country one amuses other people [44,145] (O. Wilde).

На однотипних структурно-синтаксичних конструкціях особливо різко виділяються зіставлення за антонімічними ознаками. Антитеза - явище суміжне між стилістикою та логікою. Часто в самому протиставленні немає ніяких мовних прийомів реалізації цього протиставлення. Інакше кажучи, ми маємо справу з протилежними за своєю логічною природою фактами дійсності. Тут немає антитези як мовного засобу. Але коли реалізація антитези здійснюється не лише засобом співставлення протилежних явищ, а введення в орбіту протиставлення також і слів, що не виражають протилежних понять, ми маємо справу зі стилістичним прийомом. В таких випадках слова отримують додаткові відтінки значень. Контекстуальні значення, які з'являються в процесі реалізації антитези, уже є фактами лінгвістики, а не логіки. Тому аналізуючи антитезу необхідно враховувати ті змістові нашарування, які з'являються в словах в результаті протиставлення понять, що зіставляються.

В зв'язку з цим цікаво навести наступні слова академіка В. Виноградова, що стосуються особливостей антитези Пушкіна: «З 1817-1818 років змінюється побудова фразових антитез в пушкінському стилі. Замість поєднань по прямому контрасту, виникають поєднання слів на основі поточних семантичних невідповідностей, часткових протиріч, неповного змістового узгодження, нерідко висхідні, втім також до норм французької риторики»[6,192].

Контрастне протиставлення фактів, явищ може формуватися в композиційному відношенні та в складі двох абзаців, в яких один являє собою протиставлення іншому. В такому випадку в стилістиці зазвичай використовується термін контраст або контрастне протиставлення, а термін антитеза зазвичай застосовується до протиставлень, що не виходять за межі абзацу.

Так, наприклад, протиставлення, що проводиться Лонгфелло в наведеному нижче прикладі, є логічним і не може розглядатися як стилістична антитеза:

All things above were bright and fair,

All things were glad and free;

Little squirrels darted here and there,

And wild birds filled the echoing air

With songs of Liberty!

On him alone was the doom of pain,

From the morning of his birth;

On him alone the curse of Cain

Fell, like a flail on the gathered grain,

And struck him to the earth!

Точно так не можна розглядати як антитези фразеологічні одиниці, утворення яких основане на антонімах. Наприклад: top and buttom, up and down, inside and out.

В таких утвореннях, як і в усіх фразеологічних одиницях, значення цілого домінує над значенням компонентів. Як наслідок, «відштовхування», обов'язкової умови антитези.

Характерною структурною особливістю антитези є її сполучуваність з другими стилістичними засобами, особливо з анафоричним повтором, паралелізмом і хіазмом:

Among the people the priest did not particularly want to know was a very dominant-looking lady, sensationally clad in scarlet, with a mane of yellow hair too long to be called bobbed, but too loose to be called anything else (G. Chesterton).

Як видно з наведеного прикладу, для антитези характерна не лише певна синтаксичне аранжування елементів, але і семантика мовних одиниць, що входять в структурну будову.

Антитеза широко використовується в усіх типах мовлення: в художньому, публіцистичному, науковому та повсякденно-побутовому.

Стилістичні функції антитези різноманітні. Вони включають як контрастне протиставлення референтів, так і ритмічну організацію висловлювання. Завдяки ритмічній організації висловлювання антитеза часто зустрічається в віршах в поєднанні з анафорою, епіфорою, алітерацією та ін. Уривки віршованих творів і навіть цілі поеми можуть будуватися виключно за принципом антитези:

To a False Friend

Our hands have met, but not our hearts;

Our hands will never meet again

Friends, we cannot remain:

I only know I loved you once;

I only know I loved in vain.

Our hands have met, but not our hearts;

Our hands will never meet again!

(Th. Hood)

1.3 Антонімія як засіб вираження антитези

Антоніми - дуже виразний стилістичний засіб мови. Вони потрібні в ній для відтворення контрастів, для побудови антитези, альтернативних запитань, епітетів-оксиморонів та ін. у художньому і публіцистичному стилях мови В лексиці усно-розмовній, художньо-белетристичній та суспільно-політичній прояви антонімії різноманітніші, а в офіційно-діловій та науковій обмеженіші. Термінологічний великою мірою характер лексики останніх двох стилів звужує можливості не тільки антонімії, а й синонімії та полісемії. Своєрідним проявом антонімії (як правило, однокореневої) тут є наявність термінів, що позначають протилежні явища, процеси (циклон - антициклон, залежність - незалежність advance - retreat, age - youth, darkness - light).

У системі виразових засобів мови антоніми відіграють досить важливу роль. Це зумовлюється насамперед тим, що вони допомагають створити контрастну характеристику образів, предметів, явищ: «Подумати тільки: на вогні, вкраденому для людей Прометеєм, люди спалили Джордано Бруно» [28, 65].

В офіційно-діловому стилі антоніми також, хоч і рідко, але все-таки вживаються, бо й тут часом є потреба щось протиставити чи зіставити: «Говорячи про ініціативу щодо переселення німців з Росії в південні області України, Президент зазначив, що йдеться не про якесь запрошення, а лише про відновлення історичних прав репресованого народу, який свого часу проживав у п'яти областях України» [28, 65].

Науковий стиль, а особливо його різновиди теж використовують антоніми як засіб відтворення шляху логічних роздумів, як засіб посилення впливу на сприймача інформації: «Енергію можна одержувати й від морських електростанцій. Енергія припливів і відпливів - один із не багатьох видів енергії, не зобов'язаних своїм походженням теплу сонячних променів. Піднімання хвилі зумовлене силою тяжіння Місяця й Сонця. В кожній точці океану ця сила в шість мільйонів разів менша за силу тяжіння води, але, підсумована по всій його поверхні, вона становить гігантську величину» (О. Меркулов).

Часом елементи (лексичні, синтаксичні, фразеологічні) офіційно-ділової та наукової мови використовуються в текстах художньо-белетристичного й публіцистичного стилів: «Лексикон цього безсумнівно талановитого хлопчика досить твердо вклався в два слова: «гам-гам», причому цих слів він не пускає на вітер, а проводить їх у життя» (В. Чечвянський).

Найбільше застосування як стилістичний засіб антонімія знаходить у публіцистичному та художньому стилях. Тут вона дає невичерпні можливості для створення картин, у яких використовується пряме й переносне значення слова, різке й несподіване зіткнення різнорідних понять, зокрема в заголовках: «Війна і мир», «Батьки і діти», «Друзі й вороги», «Угору по сходах, що ведуть униз» But whether he treated it ill or well, it loved nothing so much as to be near him (Wells).

Часом у ролі антонімічних заголовків виступають і семантично розмежовані на протилежні поняття синоніми: «Базар як дзеркало ринку».

Але перш ніж говорити про стилістичні можливості антонімії, треба розмежовувати такі поняття, як загальномовні й контекстуальні антоніми. Тому нагадаємо, що загальномовні антоніми - це пари слів, антонімічні стосунки яких зрозумілі без будь-якого контексту: щастя - горе, млявий - жвавий, хвалити - гудити, тихо - голосно, friend - enemy, success - failure, joy - sadness. Багато слів, що в прямому значенні не мають антонімічних відповідників, у переносному вступають в антонімічні стосунки з іншими словами:

Ви в вирій линете від сірого туману,

Від сірих днів, від суму і нудьги

На срібло чистеє спокійного лиману,

На пишні береги.

Не жаль вам тих, що сміло гинуть по дорозі

Від пург і бур скажених і сліпих:

Вам вирій мріється крізь сльози,

А сонце суше їх [24,44].

(О. Олесь)

З одного боку, вирій (теплі краї, куди вирушають на зиму перелітні птахи, переносно - щасливий край), срібло чистеє спокійного лиману; з другого - сірі дні, туман, сум, нудьга, сльози. Тобто, крім антонімів загальномовних, є слова, що стають антонімами в певному контексті внаслідок переносного вживання. Це контекстуальні антоніми, явище індивідуального творення, а не загальномовне: «Бо що свої болі - пусте. Світове горе велике. Він надививсь на нього і вдома і по світах» (М. Коцюбинський).

Антоніми є одним із важливих стилістичних засобів не лише завдяки їхнім внутрішнім семантичним властивостям, пов'язаним із називанням протилежних за значенням реалій, а й тому, що антонімічні протиставлення не є чимось застиглим, обмеженим. Автор може використовувати антоніми не тільки за усталеною в мові схемою, а й залежно від особливостей власного світосприймання.

Контекстуальні антоніми завжди образні: на відміну від загальномовних вони вживаються здебільшого в публіцистичному, художньому, розмовному стилях. Наприклад: «Зболений, стривожений дух поета руйнував і так розладнане крутими емігрантськими дорогами життя, а могутня творча енергія повсякчасно пульсувала, здобуваючи хай тимчасову, але натхненну, плідну перемогу у вигляді поезій, поем, повістей, есе… Все, що вимучувало його сумління, емоційно вибухало в слові і розряджувало наелектризовану болями і тривогами атмосферу внутрішнього життя, яке для більшості його сучасників було незрозумілим, чужим, а незрідка й безпідставно оскаржуваним, осуджуваним» (М. Жулинський). У лексичній системі мови значення цих слів не протиставляються, такого протиставлення їм надається в індивідуальному авторському вживанні, тому контекстуальні антоніми є, як правило, витвором індивідуальним, а не загальномовним. Антоніми посідають помітне місце серед виразових засобів мови, відіграють чималу стилістичну роль. Це пояснюється тим, що вони дають можливість створити контрастну характеристику образів, понять, предметів, явищ. Використовуються антоніми для відтворення шляху логічних роздумів, як художній прийом зіткнення понять еволюційного контрасту: «Можна б згадати, скільки політичних пристрастей і чвар розбилося об стіни цього собору, скількох бачив він можних, скількох нападників і молільників. Багато рук будувало й захищало собор, ще більше рук, мабуть, замахувалося на нього, але, мабуть, ніколи ще не нависала над Софією така загроза, як нині, бо й війни, здається, такої не знали ні наша земля, ні ціле людство» (П. Загребельний)[12,34].

Антоніми сприяють підсиленню, увиразненню певного поняття. З цією метою поняття розщеплюється на антонімічні компоненти: «Часом ми вельми переконливо говоримо про складність того чи того типу людини, наперед припускаючи цю складність у заданій класичній багатозначності: шукай у чесноті зла, у злі - чесноти, в любові - моральності або аморальності, у зіткненні полярностей - істини».

Антонімічні стосунки пов'язуються зі стилістичними функціями, що їх виконують слова-антоніми в певному контексті. Функція протиставлення полягає у вживанні антонімів для розмежування понять і реалій за семантичними ознаками. Часом таке протиставлення в тексті викликає різкий злам у його семантичній структурі: “ Розгортаєш то одну, то другу книжку, звіряєш, як скупий свої скарби, чи все на своєму місці, чи не забув часом чого-небудь. Тоді - книжку на груди, очі заплющив і шугнув, як крилами, в такі хмари, що й голова піде обертом. У коморі темненько, в саду тихо - іскрою літаєш над грішною землею; і немає стін, і немає впину по всіх шляхах на широкому світі. І несподівано спаде на думку: “А який найбільший город в Аргентині?” - спиняєшся, боязко лупаєш очима: чи не отакий... от, здається, ні!.. І летиш сторчака із хмар, нашвидку розкидаєш книги, шарпаєш листками, аж серце б'ється. Знайшов - так. Зітхається легенько - слава Богу. Спочинеш трохи, покладеш до серця свій затяганий, чорнилом залитий, чарівний талісман - і ще сміливіше, ще вище здіймаєшся вгору ” [3,465](С. Васильченко).

Вживаючись у функції зіставлення, слова, що перебувають в антонімічних стосунках, допомагають порівнювати різні реалії та поняття:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве й корисне.[30,23]

(М. Рильський)

Іноді використовується разом і зіставлення й протиставлення антонімів:

Так лагідно той час садівники зовуть,

Коли збираються у понадморську путь

Лелеки й ластівки - ці бистрі, ті ліниві,

Коли сузір'я кіп золотяться на ниві,

І ллється дзвін коси серед густих отав,

І коник на гачку спадає в тихий став.[30,43]

(М. Рильський)

Стилістична функція антонімічної градації базується на відокремленні понять, виражених антонімами, на розмежуванні їх одне від одного в часі, просторі. Це допомагає митцеві слова яскравіше змалювати картину змін тих чи тих подій: “На порозі темної комори появилася баба: - чого ти ревеш, бодай тобі кістка в горло?! І зразу до Матері Божої на небо: - Мати Божа, царице небесна! Як не дає він мені покою, не дай йому ні на тому світі, ні на сьому!” (О. Довженко);

Дві паралелі, два меридіани -

І от квадрат, Живи! Твори! Вмирай!

Тут тверді тінь. Тут, трепетний і тьмяний,

Замкнувся світ. Тут - Тігр, Євфрат і Рай.

Настане час - і ти обрящеш Єву...

Час промине - і мир утратиш ти...

І переступиш грань (уявну чи чуттєву)

Якоїсь довготи чи широти,

І буде знову: два меридіани,

Дві паралелі - квадратовий рай.

І тверді тінь... І трепетний та тьмяний

Безсмертний світ... Живи! Твори! Вмирай! [27,79]

(Є. Плужник)

В першому розділі даної курсової роботи ми розглянули загальну характеристику та класифікацію стилістичних фігур і тропів, охарактеризували зображувальні та виражальні засоби мови, розглянули стилістичні прийоми фігур протилежності та детальніше зупинилися на засобі антитези. Ми дали визначення антитези, як стилістичного засобу та описали характерні особливості та функції антитези. Також в цьому розділі ми розглянули явище антонімії як одного з найосновніших засобів антитези.

Розділ II. Функції антитези в текстах різних функціональних стилів

2.1. Використання засобу антитези в художньому стилі

Стиль художньої літератури являє собою складний сплав, у ньому відображається все багатство національної мови, всі можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів, жаргонізмів та інших стилів літературної мови, якщо це вмотивовано потребами мистецького зображення дійсності. У цьому стилі вирізняються засади організації мовних засобів прози, поезії та драматургїї, кожна з яких у свою чергу характеризується розмаїттям жанрових особливостей. Та попри жанрові відмінності художньо - белетристичний стиль є цілісною категорією літературної мови, оскільки всі його різновиди об'єднуються виконуваною ними функцією - функцією впливу.

Використання мовних засобів у художньому стилі зумовлене його призначенням - образно відтворювати дійсність, тобто змалювати життя через образи, втілені в слові. Тому найхарактернішою ознакою мови красного письменства є гранична чуттєва конкретність при відтворенні образів людей та явищ навколишньої дійсності, глибока виразність, емоційність, картинна мальовничість. У художньому стилі можуть поєднуватися досить різнопланові мовленнєві засоби з погляду їхніх експресивно - стилістичних та номінативно - логічних властивостей. Але така строкатість не заважає цілісності цього функціонального стилю, оскільки тут «різко змінюється, ніби зміщується і тим самим набувають нового значення та нової образно - виразної сили будь - які співвідношення елементів загальної системи мови та її стилів»[6,141].

Поряд із спільною для всіх текстів комунікативною вмотивованістю використання й організації мовленнєвих засобів художньо-белетристичний стиль має ще одну вимогу - вимогу естетичної вмотивованості. Зображальна функція художньої літератури вмотивовує широке використання стилістичних фігур. Серед них звернемо увагу на засіб антитези в художній літературі. Єдиної синтаксичної форми висловлення, в основі якої лежить протиставлення, не існує. Це може бути речення односкладне і двоскладне, просте і складне. Синтаксична форма не збільшує контрасту, а лише підкреслює його. Синтаксичний паралелізм, зокрема в поезіях, робить особливо виразним контраст, протиставлення понять. Наприклад:

Літа вже не мчать, як лошата прудкі в табуні,

Повільно бредуть, як верблюди в піску мароканськім...

Все легше когось підловити на щирій брехні,

Все важче купитись на срібну блешню провокацій.

Все легше чийсь відступ від юних замрій зрозуміть,

Все важче і важче той відступ прошати [23,45]

(Б. Олійник)

У перших двох рядках паралелізм синтаксичної будови підтримується протиставленням не лише дієслівної пари, а й обох порівняльних зворотів. Далі антитеза оформлена безособовими реченнями однакової будови з анафоричним початком. Усе це разом увиразнює контраст, надає стрункості і легкості думці.

A soul as full of Worth as void of Pride,

Which nothing seeks to show, or needs to hide,

Which nor to guilt nor fear its Caution owes,

And boasts a Warmth that from no passion flows.

(A. Pope)

(B.

Даний уривок містить цілу серію зв'язків, які в даному випадку приймають форму антитези в паралельних, тобто синтаксично подібних конструкціях.

Проста антитеза може бути нерозгорнутою (за битого двох небитих дають) і розгорнутою (коня кують, а жаба ногу підставляє); складна антитеза є результатом створення образу цілим рядом односпрямованих антонімічних пар. Наприклад:

Ти тільки сув'язь цвіту, а не плід,

Ти ще, як тінь, а не важучий слід,

Маленька хмарка, не родюча туча,

и звук, та не симфонія кипуча.[20,214]

(А. Малишко)

Антитеза може служити й композиційним прийомом (часто так будуються афоризми, байки, гуморески, сатиричні мініатюри, ліричні строфи та ін.). Ось, наприклад, антитеза - обрамлення:

Урешті-решт усе переболить.

Доцільність призове під прапори.

Одні жалі забудуться з роками,

а норовистих -- голими руками

переловлю, як гурт перепелиць...

Нічого, брате, не переболить.

(Б. Нечерда)

В основу антитези поетичного тексту, як правило, кладуться загальномовні антонімічні пари, проте вони інтерпретуються автором досить своєрідно. Ось інтерпретація загальномовної антонімічної пари початок -- кінець:

То, виходить, я -- кінцевість?

Ні, виходить, я -- початок:

Після крапки починаюсь Я із нового рядка...[23,34]

(Б. Олійник)

Антитеза може будуватися і на потенціальних антонімах, і на словах, які не є антонімами в мові, але набувають контрастності у спеціально організованих текстах:

Що маю нести в сиві сипі далі?

Пшеничну ласку в молодих руках

Чи чорний рак водневих вакханалій,

Що серце їсть п'яти материкам?[9,25]

(І. Драч)

Тут контраст посилюється тим, що протиставлювані поняття належать до різних стилістичних сфер.

Антитеза може створювати потрібний поетові настрій через цілу систему протиставлень. Поетичне ціле -- строфа укладається як система часткових протиставлень, а вони всі разом творять образ:

Буду лагідним, буду жорстоким,

Буду мудрим, та буду дурним,

На красу твою -- буду стооким,

На ганьбу твою -- буду сліпим,

Буду її і наївним, і хитрим,

Буду щедрим, та буду скупим,

Буду я, наче скеля, несхитним

І, немов комишина, хистким.

(Р. Третьяков).

Може протиставлятися те саме поняття, коли в ньому виділяються контрастні риси його часткових реалізацій:

Так много записалося в поети,

і так мало ... поетів.

Так густо у віршах кінематографічної роси,

і так мало звичайної роси,

щоб зволожити спраглі вуста.

Так мало кольорів,

І так густо фарби![23,213]

(Б. Олійник)

Цілісне поняття може розкладатися на антонімічну пару (завжди -- і вдень, і вночі; цілий рік -- і взимку і влітку, повністю --душею і тілом та ін.). Таке розщеплення поняття посилює і увиразнює його, а водночас і збільшує напруженість тексту, дещо гіперболізує повідомлюване. Наприклад:

Все йде, все минає -- і краю немає...

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе... Умирає... Одно зацвіло,

А друге зав'яло, навіки зав'яло...

І листя пожовкле вітри рознесли...[37,72]

(Т. Шевченко)

Тут поняття «вік людський», «стан людини» розщеплено па антонімічні пари «живе -- умирає», «зацвіло -- зав'яло»; поняття «усі люди, людство» -- на «і дурень, і мудрий» та ін.

Антоніми можуть виконувати ще функцію зіставлення, порівняння двох понять (для увиразнення обох):

Ходить брехня, випинаючись боком,

Бреше брехня, не моргнувши оком,

Сито жере і пре наодинці

По кар'єристській своїй драбинці.

Правда ж виходить на гору круто,

Стріне брехню, то плюється люто,

Та ж бо від жиру сопе й лисіє,

Правда ж кує та пшеничку сіє...[20,37]

(А. Малишко)

Проте найчастіше антоніми виконують функцію протиставлення, розмежування понять (для створення емоційного контрасту):

... Бездушну помсту звали правосуддям,

А самоволю деспотичну -- правом.

Всім гордим-пишним честь була і слава.

Зневаженим-ображеним -- презирство.[17,65]

(Леся Українка)

На протиставленні, розмежуванні понять (найчастіше у часі і просторі) будується й антонімічна градація. Наприклад:

Коли він звільнив п'ять метрів землі,

Сміявсь, як дитина, забувши жалі,

А півкілометра відбивши з бою,

Ще рану криваву приніс із собою,

А всеньку країну як вибив з неволі, --

Народ пригорнувся до нього у йолі,

До автомата із чорним блиском.

Та він вже не чув, --

Стояв обеліском.[18,24]

(А. Малишко)

Тут чітко визначаються два градаційні ряди: п'ять метрів землі -- півкілометра -- всенька країна; сміявсь (як дитина), приніс (рану криваву) -- стояв (обеліском).

У прозових творах антоніми найчастіше вживаються в різних описах (це авторські ремарки, в яких зображується обстановка, місце дії та ін.). Такі антонімічні пари виражають, як правило, координаційні поняття (тут -- там, вгорі -- внизу, ближче -- далі та ін.). Для них найхарактернішою є функція конструктивної організації тексту. Наприклад: «Коли невірний вогник освітив низьку, врослу в грунт хатину, скрізь у очі полізло різне зілля: копитник і ракова шийка, материнка і чорнобіл, горицвіт і звіробій, деревій і ромен, хвощ і дивина, медунка і чемериця, буркун і подорожник, кульбаба і молочай,-- і все, що росло на землі, по болотах і на воді. Зілля бородами нависало з сволока, стояло сніпками на миснику, лежало на лаві, пересихало па комині, висіло на стінах, стирчало з-за образів, виглядало з горнят, лежало на столі поруч з хлібом, немов нагадуючи, що воно і є хлібом ворожбитки» (М. Стельмах). І як засіб створення різного типу характеристик, самохарактеристик, зіставних та інших характеризуючих описів антонімічні пари -- випробуваний матеріал: « Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом охопили Петрове серце» (Панас Мирний). Антонімічні пари тут підсилюються градаційним їх розташуванням.

«Розмах рятувальних робіт з кожною годиною наростав. Населення краю мовби розділилось цієї ночі на дві категорії людей: на потерпілих і на тих, що рятували. Не було ні голів, ні секретарів; ні винуватих, ні безвинних; ні близьких, ні чужих; ні добрих, ні злих; не було ні артистів, ні статистів -- були люди, що рятували людей! Дужчі -- слабших, одні, що подають руку, а другі, що спасенно хапаються за неї»[8,500] (О. Гончар). А тут антонімічні пари групуються навколо основної -- «потерпілі -- рятівники», розкриваючи її з різних боків.

Епітет-оксиморон -- це яскравий, експресивний стилістичний прийом, який полягає у створенні нового поняття через поєднання контрастних за значенням слів. Це, як правило, протилежні за змістом означення і означуване слово (вони не є антонімами, бо належать до різних частин мови). Наприклад:

Де воно знатиме, що то за доленька

Відшук черствого шматка,

Як за роботою вільна неволенька

Груди ураз дотика.

(П. Грабовський)

У художніх творах, особливо в поезіях, епітет-оксиморон дає змогу в гранично стислій і оновленій, незвичній формі розкрити внутрішню суперечливість описуваного явища:

Звідтіль ми пішли, звідтіль,

Де тісно -- самому, а двом -- просторо.

Навшпиньках за нами, навшпиньках

Йшло на озирці щасливе горе.[9,54]

(І. Драч)

Епітет-оксиморон у публіцистичному стилі найчастіше вживається як сильний, емоційно загострений і лаконічний засіб контрастного зіткнення понять. Наприклад: «Ідейних конфліктів, боротьби чи суперечок межи праведниками не має бути, їм одно суджено -- щастя застою, як і в прадавній легенді, тільки шлях до нього складніший, трудніший --непевніший» (Леся Українка)[17,]. Порівняйте: «показав усю гидоту і жах застою»; «Двадцята повість, якою Золя закінчив свою монументальну будову, «Доктор Паскаль», се сонячний, грандіозний епілог до сеї епопеї політичного швіндлю, соціальної нерівності і психофізіологічних хвороб» (І. Франко). Порівняйте: «героїчна епопея».

Ось цікавий зразок використання -- як єдиного цілого -- епітета-оксиморона і антитези, побудованих з тих самих антонімічних понять: «Так говорить Аркадій Кулєшов своєю «Новою книгою», знову й знову підтверджуючи молодість своєї поезії. Немолоду молодість. Немолоду, бо вона багато, занадто багато пізнала, пережила, передумала. Та все ж молоду, бо вона іі зараз простує, а не повзе, прагне, а не скніє, співає, а не рипить. Вона не знесиліла від важких доріг минулого й не боїться майбутніх»[2,25] (М. Бажан). Тут основна антонімічна пара посилюється цілим ланцюгом антонімічних пар іншого лексичного складу, але того самого спрямування.

Отже, як бачимо, українська художня література, особливо поезія, має багаті традиції у використанні антонімічності понять, починаючи від найпростіших -- загальномовних: «Глянула Олеся коло себе: се той самий покій з дзиґарями, де вона була молодою убрана, уквітчана -- сама, як квіточка свіжа, а теперечки?.. Стоїть якась постара, замучена молодиця, печаловита, боязлива...» (Марко Вовчок), закінчуючи витонченими, граціозними поєднаннями антонімічних пар у поетичному епітеті -- авторському неологізмі:

Вологи, вологи, -- в огні

Шепочуть прив'ялі діброви, --

І котиться грім в далині.

Такий довгождано - раптовий. [30,47]

(М. Рильський)

Різноманітне поєднання семантично далеких елементів словникового складу, що належать до різних стилістичних пластів, дозволяє створити оригінальні, гротескно загострені образи:

Комічні, каламбурні антитези будуються на несподіванці: всупереч очікуваному з'являється несподіване протиставлення. Наприклад: «Перейшов на нову роботу. Платили менше, проте називали на ім'я та по батькові»; «Цар я чи не цар? -- грізно подумав Лев і лизнув руку дресирувальника» (газ.).

Інколи значний розміром уривок твору або й цілий по
етичний твір будується на антонімічному протиставленні,
причому ці протиставлювані пари, як правило, не загальномовні, а глибоко індивідуальні, авторські, проте в контексті вони набирають єдино можливого змісту наданого їм автором:

Най будуть щирі, щирі, щирі!

І що хто в життєвому вирі

Спіймав, -- чи радощі, чи муку.

Барвисту рибу чи гадюку,

Алмази творчості блискучі,

Чи каяття терни колючі,

Чи перли радощів укритих,

Чи черепки надій розбитих, --

Най все в свої пісні складає

І співчуття не дожидає.

Воно прийде! Слова -- полова,

Але вогонь в одежі слова --

Безсмертна, чудотворна фея,

Правдива іскра Прометея.[35,57]

(І. Франко)

Антитеза дає невичерпні можливості для створення сатиричних картин, в яких використовуються прямі й переносні значення слова, різкі й несподівані зіткнення різнорідних понять та ін.

Ось блискуча сатирична картина, створена І. Франком на підставі зіткнення традиційних значень постійних порівнянь і значень, не менш типових для порівнюваних понять, але не використовуваних майже ніколи: «Він подібний до сонця, бо ось тут сходить, а зовсім у протилежний бік заходить.

Він подібний до місяця, бо дванадцять раз до року міняє свою фізіономію. Він подібний до зір, бо світить, а не гріє.

Він подібний до вітру, бо шуму багато, а конкретного в руки не зловиш нічого.

Він подібний до моря, бо повно в нім води, а нема щораз напитися.

Він подібний до вогню, бо нема такого твору і такої книжки, з котрої б не міг зробити купки попелу.

Він подібний до орла, бо високо літає, а низько сідає.

Він подібний до солов'я, бо, спіймавши хробачка, співає тріумфальну оду. Він подібний до сірничка, бо конче мусить об когось потертися, щоб заблищати» [35,34]

(І. Франко).

Антитетичність як принцип світобачення і світосприймання у художніх текстах, епідейктичних промовах виявляється через цілу систему антитез, побудованих на зіставленні та (або) протиставленні однорівневих пар слів (зима -- літо, сміх -- плач, гарний -- поганий, говорити -- мовчати), структур (наприклад, колон у періоді) та частин тексту -- аж до антитези, якою може бути весь текст. Віршем-антитезою можна вважати поезію Івана Франка «Сідоглавому»[35,16]:

Ти, брате, любиш Русь,

Я ж не люблю, сарака!


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Антитеза в текстах англійської та української мов" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов