Робота редактора над навчальними виданнями для вищої школи

2.4 Забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу

Не вдаючись до детальної характеристики типологічного ряду ілюстративного матеріалу, лише наголосимо, що в навчальних виданнях найпоширенішими є такі види ілюстрацій: репродукції, малюнки, фотографії, карти, діаграми, схеми, таблиці, графіки, рисунки. Функції, які виконують ілюстрації в навчальному виданні, - найрізноманітніші. З-поміж найголовніших варто виділити наочну, доповнювальну, поглиблювальну, пояснювальну, виховну, естетичну. Про кількість і характер ілюстрацій у майбутньому виданні слід вести мову ще на підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу. Робота на цьому етапі полягає в такому:

Визначення критеріїв відбору ілюстративного матеріалу.

Залежно від адресного призначення видання визначається концепція зображального ряду: в підручниках для початкових і частково для середніх класів домінувати будуть образні малюнки, зображення предметів, виконані в кольорі. У підручниках з літератури й історії доцільно використовувати портрети авторів і героїв, репродукції відомих художників. Для вузівських підручників більше властивий комбінований підхід до подачі ілюстративного матеріалу. В них домінуватимуть схеми, таблиці, графіки.

Визначення місця розташування ілюстрацій по тексту.

Важливо, аби ілюстрації були максимально "прив'язані" до тексту. Ця вимога є абсолютною для шкільних підручників. Тут картинка і пояснювальне слово чи фраза мають однозначно збігатися. Для вузівських підручників ця вимога є бажаною. Нерідко видавці, аби не мати мороки з різноформатним ілюстративним рядом по тексту, вміщують його окремими блоками (чи аркушами) в середині або наприкінці книги. Такий підхід може бути виправданим тоді, коли подані ілюстрації доповнюють суть викладеного матеріалу. У випадках же, коли фотографії конкретизують, поглиблюють розповідь, їхнє місце безперечно повинно бути саме на тих сторінках тексту.

Окремої уваги заслуговує редагування текстівок. Вони мають бути лаконічними, конкретними і точними. Кінець останнього речення текстівки, як і автономного від тексту заголовка чи підзаголовка, не виділяється крапкою.

2.5 Приховані помилки в навчальних виданнях

Становлення вітчизняної науки і трансформація системи вищої освіти є факторами поширення наукового та навчального книговидання. У гуманітарних науках змінюються концептуальні ідеологічні підходи, точні та природничі науки постійно збагачуються новими теоріями та даними. Освіта, зокрема вища, потребує нового навчально-методичного забезпечення (підручників, навчальних посібників, навчально-методичних комплексів, довідкової літератури тощо). Раніше, за радянських часів, проблема створення нової навчально-наукової літератури не була такою нагальною, посібники видавалися, по-перше, централізовано, по-друге, "навіки", бо були усталеними, консервативними. З одного боку, це мало позитивні риси: підручник укладався тривалий час кваліфікованим колективом авторів, видавався з дотриманням усіх норм, відповідно до стандартів. З іншого боку, авторитарна держава мала авторитарну науку та освіту, плюралізм наукової думки був неприпустимий.

Нині ситуація кардинально змінилася. Перехід до демократії і ринкової економіки, процеси децентралізації викликали трансформацію у галузі науки і вищої освіти. Сучасні університети (і не в останню чергу завдяки процесу євроінтеграції) набули самостійності, стали своєрідними осередками наукової думки, кожен з яких має свою наукову школу зі своїми підходами, концепціями, традиціями. Між ними відродилася корисна для розвитку науки дискусія, коли не обов'язково слід усім "дотримуватися курсу партії", а можна мати свою точку зору на ту чи ту наукову проблему і висловлювати її на сторінках власних наукових праць.

Сучасні університети повинні мати власні наукові видання, розробляти і створювати підручники та іншу навчально-методичну літературу, що передбачає наявність у структурі університету видавничих відділів чи центрів. У периферійних вищих навчальних закладах нині також відбуваються ці процеси. Це є вимогою часу. При підготовці навчальних видань врахування їхніх функціональних завдань - комунікативного, інформаційного, пізнавального, розвиваючого, виховного, організаційного, систематизуючого - та специфіки читацької аудиторії є однією з головних особливостей редакційно-видавничого процесую.

Робота над власною навчально-методичною базою, розробка нових підручників та посібників, які створюються "під себе", себто власний викладацький досвід, та з урахуванням потреб конкретного регіону є позитивним моментом. Справді, якщо фізика для всіх регіонів стандартна, то, наприклад, маркетинг, екологія або журналістика мають свою специфіку. Водночас периферійні університети виявилися недостатньо підготовленими (морально і матеріально) до самостійного книговидання. Бракує досвіду, рішучості, креативності потенційних авторів, а також кваліфікованих редакторів та видавців, що змогли б підготувати до друку і випустити якісне видання. Існує "проблема свого роду "авторської неписьменності". Як не сумно, але дуже багато сучасних авторів-науковців дійсно не вміють писати твори для відкритої публікації. Вони можуть бути успішними дослідниками, талановитими експериментаторами, блискучими викладачами, але їх ніхто і ніколи не вчив, як треба писати наукові праці" [2].

Типові труднощі, з якими стикається літературний редактор при підготовці науково-навчальних видань у периферійному університетському видавничому центрі, потребують аналізу, систематизації та узагальнення. Редакторська підготовка матеріалів передбачає роботу над фактологічною сутністю; удосконалення змісту (популяризація викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів); уніфікацію тексту (принцип однакового підходу до скорочень, дат, написання великих і малих літер, абревіатур, бібліографічного опису тощо) [3].

Головною проблемою є те, що тексти пишуться авторами переважно російською мовою. Причини такого стану аналізує Н. Зелінська. "Майже всі праці українських науковців у радянські часи, особливо у точних, природничих, соціальних галузях писалися по-російськи (мотивація - "для розповсюдження на всій території Радянського Союзу"). Ось чому зараз "старі" автори, які вже набули досвід створення, конструювання текстів і завдяки цьому стали вільнішими та розкутішими у формах текстуального самовираження, - ці автори часто належним чином не знають української мови, її термінології, стилістичних особливостей; водночас "молоді" автори можуть знати українську (хоча часто також не знають), але вони не мають досвіду створення наукових текстів" [2].

Насамперед це стосується науково-технічних матеріалів, що зумовлено не тільки недостатнім рівнем володіння рідною мовою, а й відсутністю усталеної термінологічної бази (гуманітаріям не так складно, бо, по-перше, для них мова є знаряддям праці, по-друге, можливе використання синонімів, тобто не вимагається сувора чіткість і однотипність термінології).

У результаті - редактор часто працює не з оригіналом тексту, а з його комп'ютерним перекладом. Саме тому "редакторові важливо знати типові помилки, яких допускають автоматизовані програми перевірки правопису чи оптичного розпізнавання текстів, з метою виявлення їх і виправлення в ручному варіанті. Якими осучасненими не були б комп'ютерні програми, замінити людський фактор - досвідчене око, розум і творчий підхід до справи редактора - вони не зможуть…" [4].

У комп'ютерному перекладі виокремлюють два типи тексту: текст, що вже був надрукований раніше (цитація, посилання), а зараз тільки перекладений, і текст, написаний автором щойно і оброблений машинним перекладачем. Із текстом другого типу працювати набагато складніше, оскільки до помилок комп'ютерного перекладача (про які написано вже багато) додаються помилки автора, зроблені у російськомовному варіанті. Важко здогадатися, що означає в технічному тексті "боковий вівтар функції", і тільки шляхом зворотного перекладу, довгих міркувань та за допомогою інтуїції можна зрозуміти, що це був "предел", написаний через "и" ("придел"). Так само при роботі над текстом, який містив багато вузькоспеціальної термінології на кшталт "тигель", "шихта", "арсенід галію" і т. п., трапився незрозумілий термін "особочистий кремній", і тільки потім з'ясувалося, що це був "особо чистый кремний", помилково написаний разом. Слід зауважити, що такі помилки зустрічаються досить часто, і тому редактор повинен обов'язково мати російськомовний варіант тексту. "Передовірятися комп'ютерним програмам не можна. Машина поки що не навчилася розпізнавати перекладене слово у контексті його смислового зв'язку з іншими словами, не враховує вона й багатої омонімії, синонімії, властивих для кожної мови. Ось чому в перекладах часто усталене словосполучення подається в неприпустимому варіанті" [5].

При роботі над текстами навчальної та наукової літератури перед редактором постають не лише очевидні вади та огріхи комп'ютерного перекладу, до яких вже звикли і навчилися їх розпізнавати і виправляти (на кшталт дедукція - перехід від загального до приватного; залучення уваги; абзац - це дві чи більше пропозиції; згодні звуки; ув'язнені у дужки; у кінці пропозиції коштує крапка; букватурні джерела), а й своєрідні "підводні рифи", на перший погляд непомітні, але дуже суттєві помилки.

2.5.1 Неправильний переклад усталених лексем та мовних конструкцій наукового стилю

У науковому стилі російської мови, наприклад, часто вживаються мовні звороти "представляет собой", "отсюда вытекает", які часто перекладаються і комп'ютером, і власне автором помилково: "уявляє собою", "представляє собою", "звідси витікає" тощо. Притаманні науковому стилю лексеми "следует", "протекание" трансформуються у "слідкує" та "протікання". Зрозуміло, що вислів "протікання хімічної реакції" є прикрою вадою тексту.

Поширеною помилкою є вживання слів у невластивому їм значенні: задачі дослідження замість завдання; неправильне використання слів рішення - вирішення - розв'язання, область - сфера - галузь - зона; вираз - вираження; вид - вигляд; середа - середовище; точка - крапка; рисунок - малюнок; зв'язок - сполука; загальний - спільний; єство - сутність; додавання - доповнення (наприклад, рішення задачі, рішення питання; область використання, область поширення, в області промисловості; алгебраїчне вираження; у виді рідини; повітряна середа; матеріальна крапка; зв'язок водню з киснем; спільний вигляд; єство проблеми; вносити додавання до тексту).

2.5.2 Неточності у використанні термінології

На особливу увагу редактора заслуговує відстеження у наукових та навчальних тестах порядку і частоти вживання спеціальної термінології [3, 29].

Часто трапляються терміни, які важко знайти навіть у спеціальній довідковій літературі. Наприклад, термін “травление” у галузевому словнику був відсутній. У тексті він був помилково перекладений як травлення. Хоча правильним варіантом, найімовірніше, є травління. Відсутність українських варіантів термінів на кшталт “пустографка”, “ростиск” викликає необхідність створення авторської термінології. Тут важливо звертати увагу на правила створення, перекладу термінів та їх написання.

Редактор і коректор мають обов'язково відрізняти терміни і професіоналізми, насамперед вузькоспеціальні. Терміни перекладаються відповідно до літературної мови, закріпленої в академічних словниках, професіоналізми, якщо можна, замінюються термінами або передаються опосередковано [6].

Ігнорування цих вимог призводить до появи в українськомовних текстах слів "многоколонний", "незжатий" (файл), "відточчія" та ін. Причини їх виникнення - невдале калькування внаслідок відсутності мовної культури. Наприклад, російське слово "отточие" (довгий рядок крапок) не може бути перекладене як "відточчія", адекватним варіантом перекладу буде, скоріше, словосполучення рядок крапок.

Іноді в текстах трапляються помилки, пов'язані з зовнішньою схожістю термінів: водная среда - водневе середовище замість водяне/водне середовище.

Труднощі виникають також з науковими поняттями, що склалися історично. Наприклад, начала термодинамики - це принципи, засади або щось інше, але аж ніяк не початки.

2.5.3 Помилки в абревіатурах та скороченнях

Автор часто, вживаючи абревіатури та скорочення на кшталт "вуз", "районо", "зам.", "стр.", не усвідомлює їх іншомовності та необхідності перекладу.

Абревіатури типу ООО, ОАО, ЗАО, МЧС, ФРГ, ГОСТ, ГСТУ потребують розшифрування та перекладу кожного компонента. У текстах трапляються абревіатури вузької спеціалізації, до яких редактор повинен бути особливо уважним. Треба з'ясувати, наприклад, що таке МИС, ИАМС, щоб уникнути можливої помилки.

Комп'ютерний переклад додає своїх помилок: див замість см (сантиметри), ін. Леніна (пр. Леніна - проспект). У тексті з молекулярної фізики комп'ютер у формулах латинську літеру u скрізь замінив на та.

Якщо в тексті трапляється назва організації Міжнародна комісія з висвітлення (CIE), редактор мусить спочатку з'ясувати повну англійську назву, потім звернутися до кваліфікованого перекладача або довідкових джерел.

2.5.4 Помилки при перекладі власних імен.

Не завжди впадає у вічі редактора помилка в ініціалах. Але А. А. Петров (російський варіант) може бути Анатолієм Андрійовичем, Олександром Олексійовичем або Олексієм Аркадійовичем. Треба пам'ятати, що змінюються ініціали при перекладі імен Николай, Никита, Екатерина, Елена та інших, і звертатися до першоджерел або довідкової літератури.

Помилка може також трапитися при перекладі прізвищ. Наприклад, розбіжність у відмінюванні прізвищ у російській та українській мовах може призвести до "зміни статі людини". Перекладаючи словосполучення работы А. Н. Бойко, необхідно знати - це чоловік чи жінка (праці Бойка чи Бойко).

2.5.5 Неправильне вживання дієприкметників

Для науковців, особливо технічного напряму, які здебільшого мають справу з російськомовними джерелами, характерним є часте використання дієкприкметників (навіть утворення власних за російською моделлю). У текстах трапляються "виконуєма робота", "розробляєма проблема", "результуюча функція", "інтегруючий показник", "спливаюча палітра", "використовуваний прилад", "відображуваний матеріал", "застосовуваний метод" та ін.

2.5.6 Помилки у цифрах, які виникли у результаті сканування

Посиленої редакторської уваги потребує цифровий ряд. При скануванні він може зазнавати певних змін. Такі помилки є недопустимими у навчальних виданнях [5]. Часто в текстах цифра 30 передається, як ЗО, 111 - як ІІІ, 6 - як б, 8 - як О та ін.

Іноді у тестах, які доводиться редагувати, трапляються, можна сказати, "темні місця", які неможливо ні зрозуміти, ні відредагувати. Наводимо зразки:

1) якщо в чи таблиці виводузустрічається хоча б одне п'ятизначне (чи більш) число, то всі числа, починаючи з чотиризначних, повинні бути розьити на розряди вузькими нерозривними пробілами (по трьох цифри, вважаючи правовуч).

2) викличте палітру керівника командою Вікно - Показати палітру керівника і вивчите можливості оперативного управління точним розміщенням. розміром і поворотами графічних і текстових об'єктів (за допомогою меню Допомога, Допомога, вкладка Зміст, Палітри, виберіть палітра "Керівника в режимі "Об'єктів (за допомогою меню Допомога, Допомога, вкладка Зміст, Палітри, виберіть палітра "Керівника в режимі "Об'єкт, кнопка Відкрити, у вікні допомоги, що відкрилося, клацніть по невідомій кнопці, спливе" підказка).

Тільки тісна співпраця з автором дозволяє зробити текст зрозумілим, причому часто це передбачає переписування наново таких фрагментів.

Поширеною є думка, що у навчальному процесі у вищій школі практично з усіх дисциплін можуть використовуються наукові видання замість підручників і посібників, написання і видавнича практика яких є тривалим і складним процесом. У закордонній системі вищої освіти саме наукова книга найчастіше використовується замість навчальної, тому підручники пишуться лише для дуже стабільних, нормативних дисциплін вищої школи. "Західна модель" здобування вищої освіти передбачає самостійну роботу з численними науковими джерелами, внаслідок чого за час навчання студент опрацьовує значно більше саме наукових книжок і публікацій у періодичних чи продовжуваних виданнях, аніж підручників і посібників [8].

Можна цілком погодитися з такою думкою, але слід зауважити, що вища освіта на периферії має певну специфіку, по-перше, обмежений доступ до наукової літератури порівняно з центральними вищими навчальними закладами, по-друге, традиційна звичка студентів працювати з підручником, вироблена школою, по-третє, суворі вимоги міністерства щодо обов'язкового написання навчальних посібників є факторами, що зумовлюють необхідність створення власної навчальної бази. Слід зазначити також, що наукова література, за рідкісним винятком, не має дидактичної функції, виклад матеріалу іноді занадто складний, зрозумілий тільки фахівцю належного рівня. Підручник необхідний як видання, що систематизує, узагальнює наукові набуття, адаптує їх до сприйняття, містить матеріал для закріплення і самоконтролю.

Отже, створення навчальних видань є необхідністю, і писатися, редагуватися та видаватися вони будуть переважно університетами. Це передбачає вироблення певної культури (авторської, редакторської, видавничої), кожен із учасників процесу підготовки навчального видання має відповідально ставитися до своєї праці.

Висновки

Редакторська підготовка видань - складний багатоаспектний процес. Ступінь втручання редактора в підготовку твору визначається особливостями авторської праці. Тема даної роботи спрямована на з'ясування методики редакторської роботи редактора з навчальною літературою. Підготовка навчальних видань - особлива сфера редакційно-видавничої діяльності. Процес створення навчальної літератури відрізняється від створення творів будь-якого іншого виду літератури тим, що автор і редактор повинні певним чином конструювати навчальний матеріал. При конструюванні необхідно виходити із двох положень:

1) навчальне видання - один з основних засобів навчання і є елементом навчального процесу;

2) навчальне видання відбиває певну галузь знання або сферу діяльності. Ці два положення диктують ряд вимог до видань. Виділяють чотири групи видань, методика редакторської підготовки яких ураховує цільове їхнє призначення й характер інформації. Навчальні видання - підручник, навчальний посібник, курс лекцій, конспект лекцій.

Підручник - основне навчальне видання з дисципліни, яке містить насамперед базові знання предмета. Підручники містять апробовані дані й відомості, розкривають методичні аспекти одержання знань у тій або іншій галузі, дають характеристику найважливіших процесів і явищ, що становлять «школу» даної дисципліни.

Навчальний посібник випускається на додаток до підручника. Він також відповідає програмі навчального курсу в цілому або її розділу й містить в основному новий матеріал за курсом, розширюючи фундаментальні знання, включені до підручника. Зміст навчального посібника більшою мірою, ніж зміст підручника, відбиває актуальні проблеми й тенденції розвитку галузі.

Робота редактора з навчальною літературою для вишів включає такі етапи:

o простеження відповідності змісту підручника навчальній програмі;

o перевірка наявності всіх композиційно-структурних елементів підручника (анотація, зміст, вступ, поділи тексту на розділи і параграфи, запитання для перевірки тощо);

o редагування тексту: при цьому звертається увага на читацьку адресу й лексичний склад через спрямованість на певну аудиторію, редагується стилістика тексту;

o певна увагу приділяється ономастиці, перевірці датованого комплексу;

o дослідження логіки викладу; і позбавлення оціночно-емоційного висловлювань у навчальному виданні;

o досліджується методичний апарат підручника і оцінюється його відповідність певній системі;

o редагування таблиць та доведення до логічної відповідності наявних ілюстрацій та інших зображень, що мають місце у тексті навчального видання; доведення їх до єдиної стилістичної системи;

o одним із важливих етапів роботи редактора є узгодження правок, внесених по ходу роботи, з автором видання.

Конструювання навчального видання - складний процес. В основі підходу створення навчального видання лежать три позиції. По-перше, навчальне видання - система знання й, отже, при його конструюванні необхідно враховувати специфіку предметної галузі дисципліни. По-друге, навчальне видання - дидактична система. Виклад змісту будується таким чином, щоб навчальна дисципліна засвоювалася ефективно. По-третє, навчальне видання - педагогічна система. Видання конструюється таким чином, щоб студент не тільки засвоював теоретичні й практичні знання й навички, але й формувався як особистість. Ці три позиції має враховувати редактор, спиратися на них, працюючи з навчальним виданням.

Для ілюстрування роботи редактора в реальному, а не ідеальному видавництві, ми взяли за приклад підручники із сучасної всесвітньої історії для учнів 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Важливим є й той факт, що (на момент роботи - навчальний посібник, а на сьогодні вже підручник) «Сучасна всесвітня історія. 2001-2005 рр.» є елементом серії підручників з цієї навчальної дисципліни, розрахованої для вивчення з шостого по дванадцятий клас. Для підручника, що аналізується, цей етап роботи не є актуальним, через те, що програма з всесвітньої історії визначеного у назві періоду не була розроблена на момент роботи над книгою. Підручник видавався для апробації в навчальних закладах України. Автор, спираючись на попередні програми рекомендації Міністерства освіти України з всесвітньої історії сучасного періоду виділив основні моменти, на вважав на необхідне звернути увагу учнів. Розглядаючи зміст підручника, редактор повинен орієнтуватися на навчальну програму дисципліни, що визначає склад інформації й послідовність викладу матеріалу. Розподіл на частині має бути підпорядкований законам оволодіння інформацією - обсяг кожної з них повинен співвідноситися з можливостями засвоєння й запам'ятовування матеріалу у відносно короткий проміжок часу. Оцінюючи зміст, редактор спирається на такі критерії: науковість, системність викладу, доступність, цілісність, повнота. Особливо важливий у редакторському аналізі критерій доступності. Мова йде про відповідність форми викладу, мови, стилю можливостям сприйняття й засвоєння інформації тими, яких навчають, конкретної категорії. Читацька адреса - важлива характеристика навчальної літератури, що визначає особливості інформації й обсяг знань. Сучасна всесвітня історія. 2001-2005 рр.» - навчальний посібник, розрахований на учнів 11-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Вікова категорії - 16-17 років. Основна характеристика учнів цього віку - наявність певного кола знань з історії та інших навчальних дисциплін, досить багатий словниковий запас, вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, обізнаність у сфері політики й економіки, принаймні, на рівні телевізійних новин, здатність здобувати інформацію самостійно. Для сприяння посиленню уваги й упорядкуванню інформації того або іншого фрагмента тексту. Для цього використовують різні види текстів: основний, пояснювальний (терміни) і додатковий, які відрізняються один від одного шрифтовими рішеннями. У функціональному плані ці види текстів виконують різні завдання. Основний текст повинен бути засвоєний повністю. Основний текст є базовим, саме ним подається обов'язкова інформація для оволодіння курсом. Якщо звернутися до підручника, який ми обрали для аналізу, то пояснювальний текст - це, насамперед, розкриття вжитих термінів. Додатковий текст у даному підручнику, це, насамперед, - біографічні дані видатних діячів. Додаткова інформація, вкраплена безпосередньо в основний текст - новим абзацом, після першого згадування про особу. Мова навчального видання - основний засіб передачі інформації, реалізації основних функцій. Є ряд вимог, які враховує редактор при аналізі мови й стилю навчального видання. Особливе значення має робота редактора над термінами й поняттями. Редактор повинен постійно звертатися до державних і галузевих термінологічних стандартів, звіряючи термінологічну базу розглянутого твору літератури з існуючою системою устояних термінів і понять. Ясно, що редактор повинен ретельно стежити за тим, щоб у даному творі кожний термін мав на увазі тільки одне поняття. Вживання термінів без пояснень порушує цілісність лексичної системи. Зважаючи на читацьку адресу редактор має визначити те коло лексичної системи, яке буде без додаткових зусиль сприйнято учнем, щоб при вивченні матеріалу він мав змогу сконцентруватися саме на цілісному змісті, а не на розумінні окремих речень і абзаців. Що стосується стилістичного аналізу, то при роботі з текстом редактор перш за все має звернути увагу на те, щоб стиль викладу зберігався з початку до кінця твору. Змішання наукового і розмовного стилів утрудняють розуміння тексту. У підручнику, що аналізується, редактором не виявлено порушень щодо стилю мови викладу, окрім перевантаження речень. Зустрічаються порушення сполучуваності слів (покласти зброю, приймати участь, одержання членства), зросійщені варіанти слів і словосполучень, узгоджуваності слів (в кінці місяця, ведучий (у значенні провідний), відповідно (чому), згідно (чому)) Важливе місце в роботі редактора займає перевірка ономастичних даних у навчальному виданні - географічних назв (враховуючи політичні й територіально-адміністративні зміни), імен та прізвищ діячів. Певну увагу необхідно приділити вживанню абревіатур і скорочень, які мають бути розшифровані. Не має залишитися без уваги редактора методичний апарат - зміст вступу, наявність і відповідність тексту і поставленій меті запитань і завдань до параграфу/розділу, наявність словників, покажчиків тощо, витриманість системи виділення й оформлення. Важливе місце у роботі з навчальним виданням займає робота з ілюстраціями і таблицями. Науково-пізнавальні ілюстрації поділяються на дві основні групи: 1) ілюстрації конкретні, що передають об'єкти описово: фотографія, креслення, карта; 2) ілюстрації умовні, що використовують кодову мову, понятійні: діаграма, схема, таблиця, карта-схема. У виданні, що аналізуються, бачимо значну кількість таблиць, але їх використання не завжди виправдане. Схеми у навчальному посібнику не зустрічаються. Ілюстрації представлені лише у вигляді фотографій, які прив'язані до біографічних довідок про політичних діячів. Редакторська робота потребує великої зосередженості, певної обсягу знань з різних сфер науки, уважності в роботі. Робоче місце редактора навчального видання має бути оснащено необхідною довідково-енциклопедічною компетентною літературою.

Специфіка навчальних видань:

o Послідовність і строга системність подачі матеріалу;

o Доступність викладу;

o Відповідність змісту;

o Чітка й детальна структурованість;

o Наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитів і вправ;

o Наступність у межах певного предмета.

Соціальна функція навчальної літератури визначається роллю й завданням освіти, який загалом окреслюються як розвиток особистості:

ь Навчальна - цілеспрямоване оволодіння навчальним предметом, засвоєння знань, набуття умінь і навичок;

ь Виховна - формування світогляду особистості;

ь Розвиваюча - розвиток здібностей, розумових операцій;

ь Інформаційна - формування інформаційної культури.

Характер інформації навчального видання зумовлюється навчальною дисципліною. Особистість характеру інформації - широкий тематичний діапазон. Практично будь-яка наука й різні види практичної діяльності людини можуть стати основою для навчального видання.

Їхнім предметом є не вся наука або область знань і не власне практична діяльність, а тільки спеціально відібрані, опрацьовані за законами дидактики й адаптовані відповідно до читацької адреси основи цих наук і прикладних знань.

Читацька адреса визначає обсяг та особливості інформації, завдання, апарат, оформлення, методи і прийоми подачі матеріалу, вид навчального видання. Тип навчального закладу суттєво впливає на характер навчального предмета і способи його подачі. Коло читачів навчального видання зазначено у вихідних відомостях книги.

Завжди в будь-якій державі питанням створення й видання навчальної книги приділяли велику увагу. І це зрозуміло, тому що роль навчально-педагогічної книги важко переоцінити. Без утвореного й грамотного населення не може бути потужної економіки, сильної держави.

Список використаної літератури

1. Майданченко П. Концепція навчальних видань // Друкарство. - 2005. - № 6. - С. 24-27.

2. Зелінська Н. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів. - Л.: Світ, 2002. - 268 с.

3. Тимошик М. Редагування текстів за видами видань // Друкарство. - 2003. - № 6. - С. 28-32.

4. Тимошик М. Особливості редагування текстів за допомогою комп'ютерних програм // Друкарство. - 2005. - № 5. - С. 52-56.

5. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практ. посіб. - К.: Наша культура і наука, 2005. - 560 с.

6. Мохнач-Галицька Є. Підготовка офіційного видання в перекладі російською мовою // Друкарство. - 2006. - № 6. - С. 17-21.

7. Різун В. Літературне редагування: Підруч. - К.: Либідь, 1996. - 240 с.

8. Зелінська Н. Культура наукової книги: розкіш чи необхідність // Друкарство. - 2004. - № 3. - С. 35-38.

9. Волков В. Сучасний підручник: проблеми видавничої підготовки // http://www.yaroslav.od.ua/art.html#name1.

10. Григораш Д.С. Теорія і практика редагування. - Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1984. - 168 с.

11. ГСТУ 29.2-97. Галузевий стандарт України. Підручники і навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та інших типів середніх навчальних закладів. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги. - К.: Міністерств інформації України, 2000. - 16 с.

12. Іванченко Р.Г. Літературне редагування. -К.: Вища школа, 1983. - 368 с.

13. Капелюшний А.О. Стилістика й редагування. - Львів: ПАІС. 2002. - 578 с.

14. Мильчин А. Методика редактирования текста. - М.: Книга, 1989. - 320 с.

15. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. - Львів: Афіша, 2001. - 416 с.

16. Шевченко В.Е. Вимоги до оформлення наукових і науково-популярних видань / Вісник: Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіалінгвистика. Кінотелемистецтво. - Вип. 2. - К.: КиМУ, 2003. - С. 81-114

Размещено на Allbest.ru