риторичність - імітація форми усного повідомлення, що передбачає наявність уявної аудиторії та використання засобів впливу на цю аудиторію. У проаналізованому масиві текстів не просто використовуються окремі риторічні прийоми, а втілюються цілісні риторичні сценарії (проблемна тема, увиразнена відповідним заголовком та композиційно сегментована на осяжні для сприймання блоки, семантичні повтори, акумуляція деталей, акцентування суттєвих моментів, риторичні фігури тощо), - в результаті чого деякі написані та опубліковані твори сприймаються як виголошені;

образність - як здатність "бачити очима душі" (В. Домбровський) і відтворювати побачене у словесних образах - у проаналізованих текстах не лише сприяла розв'язанню основних комунікативних завдань (візуалізація явищ мікро - і макросвіту, конкретизація абстрактних ідей, пояснення незрозумілого тощо), а й демонструвала результативність інтелектуальних зусиль, словесної вправності автора при відтворенні основних комунікативних рис наукового викладу - точності, логічності, однозначності та ін.

У підрозділі 4.3 "Поетика засобів увиразнення викладу" на чисельних прикладах з наукових текстів показується, що засоби увиразнення є надзвичайно популярними в усій широті їхнього спектру - від найпростіших (епітет, порівняння) до особливих, складних (метафора, іронія, гра слів, літературні ремінісценції та ін.). Саме завдяки цим засобам науковий виклад розглядуваного періоду набув неповторного звучання і мав величезну силу впливу на тогочасних читачів. Особлива виразність мови українських науковців - це і реалізація власного, найчастіше письменницького, досвіду, і результат впливу художньої літератури, і свідома "наступальна" позиція щодо завойовування симпатій читацької аудиторії, а водночас інтуїтивний пошук оптимальної форми самовираження - на тлі фактично відсутньої (і на той час вже доведеної передовими західними культурами) різкої межі між різними за функціями та призначенням типами текстів.

З'ясовано, що "простіші" засоби увиразнення (епітет, порівняння) найчастіше не виконують спеціально-когнітивних функцій, "працюючи" на іншому свідомісному рівні: їх завдання - збудження творчої активності, естетичного чуття читачів, завдяки чому стимулюється підсвідоме ввімкнення їх генетичної пам'яті, активізація підтексту, референція до літературних джерел тощо. Причому найчастіше відбувається це не педалюванням "фольку" (як не спокусливо міг би виглядати такий сценарій), а поступовим втягненням читача в інтелектуальну гру, яка передбачає високий рівень базової інформаційної готовності учасників. Що ж до складніших засобів, то, наприклад, метафора, з огляду на цільове та читацьке призначення наукових публікацій (нести нове, здобуте автором наукове знання колегам-науковцям) - це, здебільшого, результативний пошук виразної і лаконічної форми вираження цього знання з цілком обґрунтованим розрахунком на порозуміння без додаткових роз'яснень, це реалізація авторської і активізація читацької кмітливості, інтуїції. По суті, використовуючи метафори, автор провокує читача, залучає його до своєрідної гри, "призом" у якій стає розуміння його, авторського, задуму, насолода від інтелектуальної співтворчості.

Показано, що, таким чином, нова хвиля "другого відродження" української наукової літератури дає яскраві приклади реалізації поетики у наукових текстах. Згідно з цією "новою" поетикою визначальною в оцінюванні наукового твору стає вже не тільки власне тема, скільки майстерність її втілення. Відтак визначальними стають загальна гуманістична спрямованість, піднесений дух, публіцистична тональність, а в цілому - естетична (як з боку автора, так і з боку читача) зорієнтованість наукової прози - як результат особливої ментальності усіх учасників наукової комунікації. І не дивно: адже це був час щирої відкритості українців зовнішньому світові, час їхніх наполегливих спроб - можливо, й дещо наївних з позицій уже цілком сформованого та інтелектуально пересиченого європеїзму - "вписатися" у світовий культурний та науковий простір, адаптуватися до нього через віднайдені або новостворювані ознаки спільності матеріального та духовного буття, через посередництво загальнолюдських цінностей. І вже тому досвід їх такий цікавий і цінний, у сенсі запозичення, саме сьогодні - в добу "неконтрольованого" авторства і невиразної наукової текстотворчості. Тим актуальнішим є завдання повернути виявлені у проаналізованих текстах та описані у дисертації засоби до активного вжитку. Адже, відгукуючись на новітні тенденції розвитку наукового стилю в інформаціонно розвинених країнах світу, українські автори-науковці, нарешті, після довгих десятиліть невиразного наукового текстотворення, починають поступово відмовлятися від "шабльоновости думання, привички до утертих формул" (І. Франко) і усвідомлювати, що не лише зміст, а й форма його втілення здатна вплинути на долю наукової книги.

Розділ 5 - "Поетика жанрів наукової публіцистики" - відповідно, присвячений найбільш продуктивним і "креативноздатним" жанрам, що формувалися або розвивалися упродовж ХІХ - на початку ХХ ст.

Показано, що система науково-публицистичних жанрів, що склалася у розглянутий період, позначена кількома особливостями:

по-перше, сама поява науково-публіцистичних жанрів була прямою реакцією на потреби доби, схильної до схвильованого обговорення наукових проблем, а надто якщо вони торкалися українства, особливою естетичною відповіддю на запити суспільності;

по-друге, розгалуженість цієї жанрової системи надавала авторам широкий вибір і дозволяла якнайкраще втілити здобутий науковий матеріал (характерно при цьому, що вибір певного жанру залежав і від висвітлюваної теми, і від авторських уподобань, але, водночас, і сам жанр перебував під впливом особистості автора);

по-третє, якісний "склад" і якісний рівень даної системи демонструють достатню обізнаність українських авторів-науковців з науково-публіцистичною практикою розвинених літератур.

У підрозділі 5.1 "Науковий огляд" підкреслено, що жанри української наукової публіцистики часто виникали внаслідок свідомої орієнтації українських науковців на досвід зарубіжних творців наукової літератури, запозичення у більш розвинених західних літератур жанрових систем, а також прийомів і методів наукового викладу. Так, зокрема, виник жанр наукового огляду, поява якого чітко корелює з відкриттям місячника "Літературно-Науковий Вістник" та постаттю визначного письменника та вченого Осипа Маковея. У підрозділі розглядаються роль, функції та жанрово-стилістичні особливості наукового огляду, називаються найяскравіші українські "оглядовці" (О. Маковей, С. Петлюра, В. Доманицький, В. Дорошенко).

У підрозділі 5.2 "Наукова рецензія" зазначається, що поява цього жанру спонукалася загальним духом полемічності, яким була пронизана вся українська література, ширше - вся українська дійсність ХІХ - початку ХХ ст. Рецензія забезпечувала оперативне "наскрізне реагування" на всі більш-менш помітні наукові досягнення. Наголошується, що стилістичні засоби, активно використовувані рецензентами, органічно склалися у цілісне утворення - "критико-полемічний спосіб викладу" - уперше виділене та відповідно назване українським ученим В. Навроцьким. Виділено та схарактеризовано основні тематичні блоки рецензії - автор, уявний адресат, зміст, призначення, показано основні прийоми, до яких вдаються рецензенти, аби пом'якшити чи, навпаки, загострити оцінку рецензованої праці. Підкреслюється, що цілеспрямований вибір об'єкта рецензування, продумана структура рецензії, яка забезпечувала акцентування її смислових центрів, своєрідність критичної позиції, втілюваної як у площині "артикуляції" змісту, так і у доборі засобів його увиразнення і т.д., - усе це не було випадковими знахідками окремих авторів, а відповідало поширеним у середовищі науковців уявленням про естетику наукового викладу, про необхідність естетично впливати на читачів.

У підрозділі 5.3 "Науковий портрет" показано диференційованість, неоднорідність цього популярного жанру (про що свідчить і аналіз численних біографічних текстів у новоствореній українській науковій публіцистиці, позначених авторами як життєписи, біографічні замітки, посмертні згадки і т.п.). Підкреслено, однак, що як би не називалися ці жанрові модифікації, спільний кінцевий результат - створення у читачів професійного образу героя - дозволяє об'єднати їх під єдиним жанровим "дахом" наукового портрета. А суттєвою підставою для внутрішнього поділу цього єдиного жанру з точки зору поетики є наявність чи відсутність у тексті "позабіографічних" ("поетичних", або творчих) відомостей. Відтак, у дисертації запропоновано виділити - за наростанням "вмісту" творчих елементів - фактографічний науковий портрет - повідомлення, максимально наближене до реалій і сперте на факти біографії героя - вченого;

"поетизований" - науковий портрет, в якому факти біографії героя перемежовуються або супроводжуються принагідними роздумами і загальними міркуваннями автора;

"поетичний" - науковий портрет, в якому біографічна інформація стає поштовхом або сюжетною канвою для викладу авторських ідей і концепцій.

Усі ці типи представлені у проаналізованому масиві наукової публіцистики численними текстами, що свідчить про їхню популярність; а те, що написані вони авторитетними вченими, серйозними публіцистами, робить їх цінними не лише у плані одержання біографічних відомостей, а й у плані розуміння наукових позицій і естетичних смаків самих авторів, специфіки тогочасного наукового і загальнокультурного контексту, особливостей наукового викладу.

Підрозділ 5.4 "Епістолярій" присвячений листуванню осіб, що творили "живу історію" наукового поступу в Україні. Зазначено, що вивчення особистої кореспонденції учених, науковців як у безпосередній її формі, так і у стилізаціях (коли творові, призначеному для опублікування, навмисне надається форма листа), відкриває надзвичайно цікаві дослідницькі перспективи: це і одержання невідомої раніше інформації, і виявлення специфічних, індивідуальних рис викладу, характерних для даного адресанта (як і його спроб індивідуально вплинути на конкретного адресата); це також і одержання чіткого уявлення про культурні традиції листування, сформовані у певну добу; особливо ж зростає значення епістолярної спадщини при дослідженні періодів переломних, суперечних або ж недостатньо інформаційно забезпечених.

У підрозділі аналізуються основні тематичні блоки листів та підкреслюється, що їхня приватність найчастіше є досить умовною: важко уявити - з огляду на особи згаданих у дослідженнні кореспондентів, на їх роль в українській науці, на місце у громадському житті, - що вони не уявляли собі значущості власних листів, їх резонансної сили для суспільства. Відповідно, ці листи опрацьовані не лише фактографічно та структурно, а й стилістично. Винесення ж епістолярію на шпальти періодичних видань перетворювало його з непублікованої форми комунікації в публікацію. А це потребувало особливих форм їх репрезентації - уведення в інший часовий, політичний, культурно-естетичний контекст. Ось чому надзвичайно популярні для української наукової періодики добірки листів практично завжди супроводжуються вступними заувагами та серйозними коментарями науковців, що готували їх до публікації. Особливо підкреслюється, що відкрита публікація епістолярної спадщини мала для новоствореної української наукової публіцистики ще один важливий вислід - на листах визначних діячів, - взірцевих з точки зору комунікативної етики, мовленнєвого стилю, культури викладу, - виховувалися практичні навички та естетичні смаки новочасної україномовної спільноти, позбавленої, внаслідок відомих політичних і соціальних обставин, як давніх традицій творення епістолярію, так і належного "епістолярного вишколу". І ще один суттєвий момент: на ґрунті опублікованих "справжніх" листів "проростали" досі не відомі українській науковій публіцистиці жанри: "відкритий лист", "лист до редакції", "відповідь редакції" та ін., які використовували особливості епістолярної форми для розв'язання інших - публічних - науково-комунікативних завдань.

У результаті робиться висновок про розширення жанрової палітри наукової публіцистики. Підкреслено, що різка критика, потужна аргументація та ефектність висловлювань стали "обов'язковою програмою" для авторів найяскравіших наукових творів. Втілюючи "поетичні сценарії" у практику новоствореної наукової публіцистики, інтелектуальні сили українства показали себе прибічниками яскравої "іронічної" лінії у розвитку наукового викладу.

Висновки

Здійснена у роботі періодизація української наукової літератури - що послужило передумовою окреслення корпусу проаналізованих джерел та виявлення чинників, які вплинули на формування наукового викладу; виокремлення наукової літератури, а в її межах - наукової публіцистики, із загального типологічно не розчленованого потоку української літератури, що стало можливим лише стосовно матеріалів ХІХ - початку ХХ ст.; виявлення та систематизація основних рис викладу, притаманних науково-публіцистичним текстам, та продуктивних жанрів, у яких ці риси максимально експліковані; окреслення теоретичних засад творення та аналізу наукових текстів, на яких "виховувалася" нова генерація українських учених - авторів наукових праць, - усі ці тематичні блоки, представлені у дисертації як результат всебічного і об'єктивного дослідження, спертого на авторитетні джерела та підкріпленого аналізом великого за обсягом і репрезентативного масиву реальних текстів, дають підстави для певних висновків:

Українська наукова література, сучасні типологічні, жанрові та стилістичні риси якої виводяться від зламу XVIII - XIX cт., - дуже своєрідне суспільне, а водночас і культурно-естетичне явище. Беручи початок в загальному масиві літератури "національного відродження", наукова проза, попри розмаїття тематичних напрямів, а отже, і відповідних форм їх текстуального втілення, відбивала естетичні пошуки та провідні гуманістичні ідеї своєї доби, а можливо, і ще більшою мірою, саме цими ідеями та пошуками спонукалася: творення наукової літератури рідною мовою або на теми, актуальні для рідного краю, в умовах відсутності власної держави було своєрідним духовно-патріотичним чином, а з огляду на відсутність розвиненого власномовного наукового стилю, - і виявом неабиякої оригінальності, творчої сміливості.

Сукупність наукових творів кожного історичного періоду доповнює і завершує загальну картину його культурних надбань, а також віддзеркалює здобутки нації та її культури своїми специфічними засобами: тут і вибір об'єкта дослідження, і реалізація загального стилістичного напряму доби, і соціокультурні ремінісценції, і впливи на розум і почуття читачів через посередництво чинників знайомого їм контексту. Відповідно сучасні тлумачення та оцінки наукових текстів минулого потребують, окрім використання лінгвостилістичних, прийомів, реконструкції ширших екстралінгвальних контекстів, у яких була реалізована пізнавальна думка автора-вченого.

ХІХ - початок ХХ ст. - особливий період у "житті" української наукової літератури, коли українське слово напружено шукало собі виходу з уже затісних рямців фольклору і виборювало право бути почутим в політиці, культурі, науці. Умови, в яких точилася ця боротьба, спонукали її творців - високоосвічених, інтелігентних, національно зорієнтованих, - до вироблення своєрідної естетики наукової текстотворчості, прийнятної для них і з етичних мотивів: "боротьба за існування" української науки переводилася у площину боротьби за якісну репрезентацію її досягнень засобами рідної мови. Розширення сфери функціонування української мови, виховання смаку до гарного і водночас інтелектуально наповненого українського слова у специфічній стилістичній функції, демонстрація його універсальності, креативної здатності - такими були "супутні" завдання нової естетики наукового текстотворення.

Організація та оцінка тексту в системі естетичних координат, що здавна має назву поетика, стала саме тією теоретичною основою, під кутом зору якої уявляється доцільним, а, за великим рахунком, і єдино можливим, розглядати сьогодні досягнення українських учених ХІХ - початку ХХ ст.: "твір може бути повністю хибним і для свого, і для всіх наступних часів, і однак науковим. І кращі твори з часом виявляються хибними" (О. Потебня), - проте, втративши власне наукову цінність, вони, тим не менш, назавжди залишаються вдячними об'єктами естетичної оцінки, що доведено усією історією науки.

Твори, що формують корпус наукової літератури, не виникають у культурному вакуумі: навіть "власний контекст" певної галузі людського знання так чи інакше дотичний ширших сфер культури даної нації, даної доби, людства у цілому (і "точка дотику" буде переростати у все збільшувану "площу дотику" з пересуванням від точних, природничих до соціально-гуманітарних). Проте контакт наукового тексту зі сферою культури можна розглядати не просто як певну приуроченість першого до другої, а як значно складнішу систему різновекторної взаємодії усіх складників цієї системи. Позаяк основна функція тексту - бути засобом соціальної комунікації, а комунікація відбувається в контексті культури свого часу, - саме загальнокультурний контекст є тим своєрідним силовим полем, яке регулює/деформує комунікативні властивості тексту, що перебуває у цьому полі.

Те, що розглянуті наукові тексти не лише змістовні, а й здебільшого ще і гарні, не випадково: по-перше, українська наукова література від самого початку орієнтувалася на гуманістичну європейську традицію (яка диктувала свідомий антропоцентризм і естетичну опрацьованість усіх результатів текстотворчості); по-друге, у моменти своїх піднесень і найбільших досягнень вона була точним виразником справді національної ментальності, а в ній значне місце традиційно посідає культура; по-третє, становлення наукового стилю української мови, що формувався на сторінках наукових творів, пов'язане з іменами вчених, які водночас були і визначними письменниками. Відтак, написані у цей час наукові тексти стали справжніми явищами національної культури, цілком зіставними з витворами в інших культурно-інтелектуальних сферах, а отже, - і вдячними об'єктами аналізу з позицій поетики.

У досліджуваний період і сама поетика посіла гідне місце в українській науці: завдяки різноплановим, але концептуально близьким дослідженням О. Потебні, І. Франка та В. Домбровського, вона трансформувалася в універсальну систему естетичних підходів до будь-яких "творчих" текстів, у тому числі наукових. А отже, і створення, і оцінка тогочасних праць українських учених одержали не лише психологічну мотивацію на рівні індивідуальних талантів окремих авторів, а й теоретичне підґрунтя - на рівні суспільного визнання. Згідно ж з цією "новою" поетикою, що так щасливо синхронізувалася зі становленням свого "об'єкта" - наукової літератури, - формувалася й нова система естетичних критеріїв оцінки.

Для української наукової літератури початкового періоду її "сучасного оформлення" характерним був "випереджувальний" розвиток майстерності викладу, що, набуваючи дедалі виразніших ознак науковості, вироблялася під упливом сильних мовних особистостей. Виділені у ході дослідженні чинники "поетичності", тобто міри творчості, докладеної до написання наукових текстів, свідчать: те, що прозора поетика українських наукових творів минулого чітко, буквально поелементно, узгоджується з постулатами новітніх лінгвістичних теорій, в чому переконують проаналізовані тексти, звичайно, не можна вважати випадковим збігом, - ймовірніше, це інтуїтивне, але точне передбачення майбутнього. Показово, що найвиразнішими виявляються паралелі саме щодо тих структурно-семантичних елементів, які в сукупності своїй і складають комплексне поняття "поетика":

полемічність - намагання сконструювати у тексті позицію наукового опонента - знаходить чимало прихильників серед сучасних дослідників наукової прози: Х.А. Крамерс, аналізуючи новітню стилістику фізики, вказує, що "в сучасній науковій літературі. значно жвавіше. займаються "філософуванням"; на думку ж Л. Славгородської, автор сучасної полемічної статті вбачає у читачеві не пасивного реципієнта, а потенційного партнера (тому автор і "не може не надати йому слова");

риторичність - зорієнтованість тексту не лише на читання "про себе", а й на виголошення - так само наочно простежується у творах ХІХ - початку ХХ ст., коли універсальність моменту "семіотичного вибуху" разом зі специфічно українськими обставинами сприяли свідомому створенню текстів для усного відтворення або ж моделюванню риторичних ситуацій у текстах писемних. Сучасний структуралізм підтверджує ефективність опрацьованих в українській науковій літературі підходів до взаємодії науки і риторики шляхом опосередкованої констатації: "Веденню науки підлягають усі ті дані, які суспільство вважає гідними повідомлення. наука - це те, що викладається" (Р. Барт). У проаналізованих текстах не просто використовуються риторичні прийоми - втілюються цілісні риторичні сценарії, в результаті чого деякі написані та опубліковані твори сприймаються як виголошені;

образність - здатність автора "бачити очима душі" та відтворювати "побачене" у словесних образах - традиційно вважається привілеєм художньої і близьких до неї видів літератури. Її ж "присутність" у проаналізованих наукових текстах - це і прагнення наблизити до читача незрозумілі події, явища, факти і, водночас, результат інтелектуальних зусиль, словесної вправності автора. Хоч як не типово для наукової літератури, але у багатьох випадках образність тексту вивищується над рівнем прагматичних потреб порозуміння з читачем і стає самодостатнім естетичним елементом викладу.

8. Надзвичайно популярними у проаналізованих текстах виявилися і різноманітні засоби увиразнення викладу - від найпростіших (епітети, порівняння) до складних, доступних лише видатним творчим особистостям (метафори, іронія, трансформації усталених зворотів тощо).

Метафоричність, у якій вже за наших часів науковій літературі наполегливо відмовляли, - в останні роки можна вважати вповні "реабілітованою": Х. Вайнріх стверджує, що "вигнати метафори означає не лише вирвати всі квіти на шляху до істини, але й позбавити самого себе транспортного засобу, що дозволяє скоротити шлях до неї", а Х. Ортега-і-Гасет взагалі вважає метафору "однією з найплідніших можливостей людини".

Такою ж "реабілітованою" виступає в сучасних інтерпретаціях і іронія - тонке глузування, приховане під коректністю форми. Найвищого розквіту в українській науковій літературі вона досягла наприкінці ХІХ ст., коли, по-перше, прийоми її вже були добре опрацьовані літературою художньою, а отже, могли бути вгадувані і в наукових текстах; по-друге, коли науковий стиль викладу вже впевнено "зіп'явся на ноги", аби автори-науковці могли почуватися достатньо розкутими. Іронічність притаманна багатьом науковим розвідкам В. Навроцького, І. Франка, О. Маковея, С. Єфремова, В. Дорошенка та ін., - завдяки чому твори їх досі, попри природно втрачену злободенність змісту, продовжують сприйматися як літературні явища. "Твір, який не будить емоцій, лишає людей байдужими" (Х. Ортега-і-Гасет), - обов'язковим же елементом зацікавлення була і залишається іронія.

9. Під знаком поетики відбувалися в окреслений період і типологічно-жанрові пошуки українських науковців: саме на цей час припадає формування загальнонаукового ("Записки НТШ"), науково-оглядового ("Літературно-Науковий Вістник"), загальногуманітарного ("Україна"), часописів, - тобто, ті типи періодичних видань, що, уміщуючи власне наукову інформацію, були свідомо пристосовані для впливу на широкий читацький загал і, отже, "приречені" на використання засобів такого впливу. З усього сформованого у світовій науковій літературі "асортименту" жанрів найбільш затребуваними виявилися передовсім жанри "гуманізовані", позначені особистістю їхніх авторів, здатні до передавання найширшого спектру людських емоцій, - наукові огляди, наукові рецензії, наукові портрети та епістолярій.

10. Вироблені у ХІХ - на початку ХХ ст. основні типоформувальні риси української наукової літератури дають підстави говорити про неї як про яскравий феномен науково-творчої та загальнокультурної діяльності українських учених, а також - попри певну спорадичність виявів справді естетичного в сучасній українській науковій прозі - все ж наполягати на їхній продуктивності та перспективності. Це підтверджується і позитивним досвідом минулого, і актуальним прикладом сучасних зарубіжних наукових видань. Для реалізації завдань, які об'єктивно ставляться перед сучасною наукою щодо втілення, поширення та впровадження власних результатів, оптимальним засобом може бути саме така наукова література - з її жанровим розмаїттям та універсальним впливом на читацьку аудиторію.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографія

1. Зелінська Н.В. Поетика приголомшеного слова: українська наукова література ХІХ - початку ХХ ст. - Львів: Світ, 2003. - 352 с.

2. Рец.: Сербенська О. Надія Зелінська. Поетика приголомшеного слова. - Львів: Видавництво "Світ", 2003. - 352 с. - Наклад 300 прим. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Т. CCXLVI. Праці Філологічної секції. - Львів, 2003. - С.710-713.

Навчальні посібники

3. Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою твору (літературне опрацювання тексту): Навч. посібник. - К. / УМК з вищої освіти, 1989. - 76 с.

4. Зелінська Н.В. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан. - Львів: Світ, 2002. - 268 с.

5. Рец.: Катола О. Наукова література в Україні як репрезентант доби і носій суспільної ідеології // Збірник праць Науково-дослідного центру Центру періодики. - Львів / Львів. наук. бібліотека ім.В. Стефаника НАН України, 2003. - Вип.12. - С.443-452.

6. Сковронська І. Лоцман у морі наукової книги // За вільну Україну. - 2004. - 22 січ. - С.6.

7. Сковронська І. Наукова творчість - інтелектуальна вершина національної культури // Дзвін. - 2004. - № 2 (712). - С.151-153.

8. Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела (ХІХ - перша третина ХХ ст.) / Н. Зелінська, Н. Черниш, Е. Огар, Л. Івасенко, І. Капраль, І. Мельник, М. Іваник, Р. Дименко; За ред.Н. Зелінської. - Львів: Світ, 2003. - 612 с.

Статті у фахових виданнях

9. Зелінська Н.В. Який він, науковий стиль? // Культура слова. - К.: Наук. думка, 1990. - Вип.38. - С.13-17.

10. Зелінська Н.В. "Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка": міст між минулим і майбутнім // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 1993. - Вип.28. - С.7-10 (у співавт. з В. Є. Савчук).

11. Зелінська Н.В. Публіцистичність української наукової прози (спроба ретроспективного огляду) // Вісник Київ. ун-ту. - Сер. Журналістика. - Вип.2. - К., 1995. - С.230-239.

12. Зелінська Н.В. У пошуках втраченого жанру (огляд у жанровій системі української наукової літератури) // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 1995. - Вип.30. - С.137-142.

13. Зелінська Н.В.М. Грушевський і "Літературно-науковий вістник": перші кроки у Львові // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / Львівська наукова бібліотека ім.В. Стефаника НАН України. - Вип.2. - Львів, 1995. - С.286-294 (у співавт. з О.І. Пилипів).

14. Зелінська Н.В. Розвиток типологічної схеми української наукової літератури у ХІХ ст. // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 1997. - Вип.32. - С.165-171.

15. Зелінська Н.В. Поетика як стратегія текстотворчості: трансформація лексичного значення // Система і структура східнослов'янських мов. - К., 1998. - С.254-258.

16. Зелінська Н.В. "Як з кождого іншого діла штуки" (Наукова книга як об'єкт естетичної оцінки) // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 1999. - Вип.35. - С.250-255 (у співавт. з Г.В. Янишівською).

17. Зелінська Н.В. "Мова вирішила долю українського відродження" // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 2000. - Вип.36. - С.150-156 (у співавт. з Н.Б. Благовірною).

18. Зелінська Н.В. Українська наукова публіцистика: феномен чи фантом? // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. - Вип.9. - Львів, 2001. - С.230-248.

19. Зелінська Н.В. Дзеркало сучасної науки: книговидання в Україні 90-х // Слово і Час. - 2001. - № 9. - С.75-82.

20. Зелінська Н.В. Наукова книга і реклама - дві речі сумісні // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 2001. - Вип.37. - С. 194-203.

21. Зелінська Н.В. Видавнича оцінка сучасної наукової книги (з досвіду зарубіжних дослідників) // Ex professo. - Дніпропетровськ, 2001. - С.402-408.

22. Зелінська Н.В. Становлення професійної видавничої діяльності в українській періодиці кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.: проблеми, погляди, паралелі // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. - Вип.10. - Львів, 2002. - С.288-297.

23. Зелінська Н.В. Сучасний редактор: проблеми професійного вишколу // Наукові записки Інституту журналістики / Київ. нац. ун-т. - 2002. - Т.7. - С. 19-22 (у співавт. з Е. Огар, Ю. Фінклером, Н. Черниш).

24. Зелінська Н.В. Історія видавничої справи в Україні: до перегляду концепції // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 2002. - Вип.39. - С. 19-26.

25. Зелінська Н.В. "Від. конкретних виображень зовнішнього світа. до з'ясування научних дослідів" (універсальна поетика Володимира Домбровського як інструмент аналізу наукового тексту) // Вісник Сумського держ. ун-ту. - Сер. Філологічні науки. - 2003. - № 1 (47). - С.88-91.

26. Зелінська Н.В. Сучасна наукова періодика очима зарубіжних дослідників: коли традиція визначає перспективи // Збірник праць Науково-дослідного центру Центру періодики. - Львів / Львів. наук. бібліотека ім.В. Стефаника НАН України, 2003. - Вип.11. - С.443-452.

27. Зелінська Н.В. Наукове книговидання в Україні: міфи та реалії // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Літературознавство. Журналістика. - 2003. - Вип.6. - С.23-29.

28. Зелінська Н.В. Українська наукова література ХІХ - початку ХХ ст.: поетика тематики // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 2003. - Вип.40. - С.148-159.

29. Зелінська Н.В. Нова модель наукової комунікації і дискурс // Стиль і текст. - К., 2003. - Вип.4. - С. 19-27.

30. Зелінська Н.В. Естетична оцінка наукового тексту як складова поетики Олександра Потебні // Вісник Сумського держ. ун-ту. - Сер. Філологічні науки. - 2004. - № 1 (60). - С.155-161.

31. Зелінська Н.В. Культура наукової книги: розкіш чи необхідність? // Друкарство. - 2004. - № 3. - С.35-38.

32. Зелінська Н.В. Сучасний науковий дискурс: парадокси розвитку // Вісник Київського Міжнародного університету. - 2004. - Вип.3. - С.13-25.

33. Зелінська Н.В. Наукова рецензія у жанровій палітрі української публіцистики ХІХ - початку ХХ ст.: проблематика, структура, особливості викладу // Збірник праць Науково-дослідного центру Центру періодики. - Львів / Львів. наук. бібліотека ім.В. Стефаника НАН України, 2004. - Вип.12. - С.186-201.

Статті у наукових виданнях

34. Зелінська Н.В. Згортання тексту в процесі редагування // Журналістика: преса, телебачення, радіо. - К.: Либідь, 1991. - С.151-161 (у співавт. з Л.М. Шеремет).

35. Зелінська Н.В. Риси полеміки в українській науковій публіцистиці (на матеріалах рецензій у "Записках НТШ") // Журналістика: преса, телебачення, радіо. - К.: Либідь, 1992. - С.165-174.

36. Зелінська Н. Навроцький Володимир // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. - Львів, 1995. - Вип.2. - С.143-147.

37. Зелінська Н.В. Український науковий стиль: поле взаємодії слов'янських мов і культур // Biaіostocki Przegl№d Kresowy. - Sіowianszczyzna w badaniach Filologicznych / Un-t Warszawski. Filia w Biaіymstoku. - Biaіystock, 1996. - S. 195-203.

38. Зелінська Н.В. До джерел формування сучасного наукового стилю // Книга і преса в контексті культурно-історичного розвитку українського суспільства. - Львів, 1995. - С.9-20.

39. Зелінська Н.В. Між двома "Вісниками": роздуми про українську наукову публіцистику // Генеза-експерт. - Львів, 1996. - Вип.3. - С.35-41.

40. Зелінська Н.В. Українська наукова книга і взаємодія слов'янських культур // Діалог культур: Україна у світовому контексті. - Вип.2. - Львів: Каменяр, 1996. - C.260-264.

41. Зелінська Н. Трильовський Кирило // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. - Львів, 1996. - Вип.3. - С.299-302.

42. Зелінська Н.В. Наукова книга на книжковому ринку України: що попереду? // Реалії та перспективи книжкового ринку України: Про інформаційний маркетинг. І не лише про нього… - Львів: Аз-Арт, 1997. - С.44-63.

43. Зелінська Н.В. Українські трактати ХVII-XVІІІ ст.: проблеми типологічного, жанрового та стильового синкретизму // Книга і преса в контексті культурно-історичного розвитку українського суспільства. - Вип.2. - Львів, 1998. - С.7-16.

44. Зелінська Н.В. Українська наукова книга в контексті розвитку світової науки // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта. - Вип.3. - Львів: Каменяр, 1998. - С.305-308.

45. Зелінська Н.В. Ринкові перспективи сучасної наукової книги: зміна критеріїв видавничої оцінки // Квалілогія книги: Зб. наук. праць. - Львів, 1998. - С.35-37.

46. Зелінська Н.В. Українська наукова публіцистика: до проблеми відновлення жанрової системи // Наукові записки Української академії друкарства. - Львів, 1999. - Вип.1. - С.78-79.

47. Зелінська Н.В. Сучасна наукова періодика: пошуки "нової мови" // Актуальні проблеми журналістики: Зб. наук. праць. - Ужгород, 2001. - С.444-448.

Матеріали конференцій

48. Зелінська Н.В. Літературна якість наукового тексту в загальній проблематиці культури мовлення // Мова і духовність нації: Тези доп. рег. наук. - практ. конф. - Львів, 1989. - С.96-98.

49. Зелінська Н.В. Засоби інтелектуалізації сучасного наукового стилю // Мова і культура нації: Тези респ. наук. - практ. конф. - Львів, 1990. - С.43-45.

50. Зелинская Н.В. Проблемы организации научного текста в лингвистических и книговедческих исследованиях 50-80-х гг. // 34-я юбилейная научно-практ. конф. … Сб. тез. докл. - М.: Моск. полиграф. ин-т, 1990. - С.96-97.

51. Зелінська Н.В. Культура мовлення як відображення культури мислення // Культура і перебудова: діалектика духовних процесів. - Ч.1. Духовність у системі культури. - Львів, 1990. - С.48-50.

52. Зелінська Н.В. Напрямки формування мовної культури в середовищі науковців // Філософія. Культура. Цивілізація: Тези доп. наук. - практ. конф. - Львів, 1992. - С.30-31.

53. Зелінська Н.В. Культура наукового тексту: сучасне осмислення концепції І. Огієнка // Іван Огієнко (Незабутні імена української науки): Тези доп. Всеукр. наук. конф. - Львів, 1992. - С.88-90.

54. Зелінська Н.В. Формування сучасного наукового стилю і подолання провінціалізму // Проблеми української наук. - техн. термінології: Тези І Міжнар. наук. конф. - Львів, 1992. - С.30-32.

55. Зелінська Н.В. Неориторична модель наукового тексту // Звітна наук. - техн. конф. … за 1992 р.: Тези доп. - Вип.1. - Львів, 1993. - С.140.

56. Зелинская Н.В. Польские элементы в украинском научном стиле периода его формирования // Беларуска-руска-польскае супастаўляльнае мовазнаўства: Матэрыялы Другой міжнар. навук. канферэнцыі. - Віцебск, 1993. - С.30-32 (у співавт. з Н.П. Бутенко).

57. Зелінська Н.В. Гуманізація наукового стилю в ретроспективному і проспективному аспектах // Проблеми української наук. - техн. термінології: Тези ІІ Міжнар. наук. конф. - Львів, 1993. - С. 197-199.

58. Зелінська Н.В. Національні джерела формування сучасної риторичної культури // Україна: становлення незалежності. Зміст і методика висвітлення в курсах соціальних та гуманітарних наук: Всеукр. наук. - метод. конф.: Доп. і вист. - Одеса, 1993. - С.77-79.

59. Зелінська Н.В. "Літературно-науковий вістник": пошуки нового типу // Українська періодика: Історія і сучасність: Тези наук. - теор. конф.9-10 грудня 1993 р. - Львів, 1993. - С.170-174.

60. Зелінська Н.В. Історія української науки як пошук гуманістичного ідеалу // Історія науки і техніки: проблеми дослідження, викладання, гуманізації освіти: Тези Міжрегіон. наук. - практ. конф. - Дніпропетровськ, 1994. - С.16-17.

61. Зелінська Н.В. Естетичні властивості наукового мовлення (на матеріалах української наукової прози) // Проблеми української наук. - техн. термінології: Тези ІІІ Міжнар. наук. конф. - Львів, 1994. - С.45-46.

62. Зелінська Н.В. Українська наукова періодика кінця ХІХ - початку ХХ ст. як джерело формування мови сучасної науки // Українська періодика: історія і сучасність: Мат. другої Всеукр. наук. - теор. конф.21-22 грудня 1994 р. - Львів; Житомир, 1994. - С.16-20.

63. Зелінська Н.В. Від поетики теми до поетики стилю (українська наукова література як об'єкт естетичної оцінки) // Звітна наук. - техн. конф. проф. - виклад. складу. …: Тези доп. - Вип.2. - Львів, 1995. - С.153.

64. Зелінська Н.В. Наукова книга в українській культурі // Книга в соціокультурному просторі (досвід книговидання ХІХ-ХХ ст. і сучасні проблеми): Доп. і повід. Міжнар. наук. конф. - Львів, 1995. - С.42-44.

65. Зелінська Н.В. Епістолярна спадщина кінця ХІХ - поч. ХХ ст.: сторінки видавничого поступу в Україні // Українська періодика: історія і сучасність: Мат. третьої Всеукр. наук. - теорет. конф.22-23 грудня 1995 р. - Львів, 1995. - С.152-156.

66. Зелінська Н.В. "Сильна мовна особистість" в контексті формування національної наукової еліти // Національна еліта та інтелектуальний потенціал України: Тези Міжнар. наук. конф. - Львів, 1996. - С.118-119.

67. Зелінська Н.В. Українська наукова книга ХІХ ст. як об'єкт національної бібліографії (спроба історико-типологічного визначення) // Теоретичні та організаційні проблеми проблеми формування репертуару української книги та періодики: Доп. і повід. Міжнар. наук. конф.25-26 серпня 1995 р. - Львів, 1996. - С.17-33.

68. Зелинская Н.В. Украинская научная книга на стыках столетий: осмысление опыта // Книга и книжное дело на рубеже тысячелетий: Восьмая науч. конф. по проблемам книговедения: Тез. докл. - М., 1996. - С.161-162.

69. Зелінська Н.В. Науковий текст як явище національної культури // Язык и культура: Четвертая Междунар. конф.: Материалы. - К., 1996. - С.66-72.

70. Зелінська Н.В. Поетика наукового тексту: парадигма естетичної оцінки // Квалілогія книги: Доп. і повід. Міжнар. наук. конф. - Львів, 1996. - С.15-16.

71. Зелінська Н.В. Поетика української наукової прози: спомин про майбутнє // Третій Міжнар. конгрес україністів. - Літературознавство. Бібліографія. Інформатика: Доп. і повід. - Харків, 1996. - С.131-136.

72. Зелінська Н.В. Українська наукова проза: традиції "вченого діалогу" // Звітна наук. - техн. конф. проф. - виклад. складу…: Тези доп. - Вип.3. - Львів, 1997. - С.170.

73. Зелінська Н.В. Поетика конфронтації: Іван Тивонович і українська преса Австрії // Українська періодика: історія і сучасність: Мат. четвертої Всеукр. наук. - теор. конф. 19-20 грудня 1997 р. - Львів, 1997. - С.286-288.

74. Зелінська Н.В. Наукова творчість Івана Франка: самореалізація поетики "непоетичного" // Іван Франко: письменник, мислитель, громадянин: Мат. Міжнар. наук. конф. - Львів: Світ, 1998. - С.242-246.

75. Зелінська Н.В. Наукове товариство імені Шевченка: традиційні і нові форми видавничої діяльності // Звітна наук. - техн. конф. проф. - виклад. складу…: Тези доп. - Вип.4. - Львів, 1999. - С.214.

76. Зелінська Н.В. Українська наукова публіцистика в сучасних типологічних вимірах: реалії та прогнози // Українська періодика: історія і сучасність: Мат. п'ятої Всеукр. наук. - теор. конф.27-28 листопада 1998 р. - Львів, 1999. - С.396-408.

77. Зелінська Н.В. Наукове книговидання в Україні як чинник формування "культурної зрілості нації" // Українознавство - наука самопізнання українського народу: Мат. Х Міжнар. конф. - К., 2001. - С.144-146.

78. Зелінська Н.В. Становлення професійної видавничої діяльності у дзеркалі української періодики (кінець ХІХ - перша третина ХХ ст.) // Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. і повід. сьомої Всеукр. наук. - теор. конф.17-19 травня 2002 р. - Львів, 2002. - С.518-521.

79. Зелінська Н.В. "Традиційна" наукова періодика у дослідженнях зарубіжних учених: проблеми та перспективи // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. і повід. восьмої Всеукр. наук. конф.17-19 жовтня 2003 р. - Львів, 2003. - С.569-573.

Анотація

Зелінська Н.В. Поетика наукового тексту: українська наукова публіцистика ХІХ - початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - журналістика. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2004.

Дисертація є першою спробою на основі комплексного аналізу значного масиву текстів представити українську наукову публіцистику ХІХ - початку ХХ ст. як яскравий феномен науково-творчої та загальнокультурної діяльності українських учених, а також наполягати на продуктивності та перспективності "поетизації" сучасної української наукової прози. Здійснюється періодизація формування української наукової літератури, розвитку її типологічної схеми, а в її межах - пропонується уточнена та доповнена дефініція поняття "наукової публіцистики". Досліджуються теоретичні засади поетики наукового тексту із залученням як теорій ХVII-XVIII ст., так і, особливо, універсальних теорій поетики ХІХ - початку ХХ ст. (О. Потебня, І. Франко, В. Домбровський). На реальних матеріалах демонструється ефективність творення та аналізу наукових текстів з позицій поетики; визначаються основні складові поетики та виокремлюються жанри наукової публіцистики, що мають найвищий "поетичний" потенціал.

Ключові слова: наукова публіцистика, наукова література, науковий дискурс, поетика, структурно-семантичні рівні та комунікативно-прагматичні складові поетики, жанри наукової публіцистики, засоби увиразнення викладу, тропи, літературна форма, типологічна схема, синкретизм наукової літератури.

Зелинская Н.В. Поэтика научного текста: украинская научная публицистика ХІХ - начала ХХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.08 - журналистика. - Институт журналистики Киевского национального университета имени тараса Шевченко. - Киев, 2004.

Диссертация является первой попыткой на основе комплексного анализа значительного массива текстов представить украинскую научную публицистику ХІХ - начала ХХ ст. как яркий феномен научно-творческой и общекультурной деятельности украинских ученых, а также настаивать на продуктивности и перспективности "поэтизации" современной украинской научной прозы.

Осуществлена периодизация формирования украинской научной литературы (VIII-XII, XVI - начало XVIII, XIX - начало XX ст.), развития ее типологической схемы, - что имеет самодостаточную научную ценность и может стать классификационным "фоном" в любых близких исследованиях, которые оперируют периодизациями и классификациями произведений различных видов литературы). В рамках предложенной типологической системы уточняется и дополняется дефиниция понятия "научная публицистика": она определена как совокупность произведений (изданий), содержание которых - научная информация общего характера (сведения о людях науки и их достижениях, выдающиеся факты и оригинальные гипотезы, обобщенные описания экспериментов и размышления о состоянии науки и т.д.) - представляет публичный интерес за пределами ее создания и непосредственного использования и воплощается в таких жанровых разновидностях научного изложения, которым присущи одновременно логичность и эмоциональность, объективность и субъективность, нейтральность и экспрессивность, обезличенность и образность - при условии присутствия выраженной позиции автора (научная заметка, научная рецензия, научный обзор, научный портрет, научная биография и т.д.).

Исследуются теоретические основы поэтики научного текста с привлечением как теорий ХVII-XVIII ст., так и, особенно, универсальных теорий ХІХ - начала ХХ ст. (А. Потебня, И. Франко, В. Домбровский), благодаря которым поэтика выросла в мощную интегральную филологическую дисциплину, способную обеспечить потребности создания, анализа и оценки текстов различных типологических рядов и содержательной наполненности, а также способную объяснить причины текстуальных "побед" и "поражений", исходя из "поведения" всех участников коммуникативного процесса.

На реальных материалах - отдельных публикациях и изданиях ХІХ - начала ХХ ст., среди которых особое место принадлежит принципиально научно-публицистическим журналам "Записки Наукового товариства імені Шевченка", "Науково-Літературний Вістник", "Україна", - демонстрируется эффективность создания и анализа научных текстов с позиций поэтики; определяются основные составляющие поэтики (поэтика тематики, поэтика литературной формы, поэтика средств выразительности) и выделяются жанры научной публицистики, имевшие в описанный период самый высокий "поэтический" потенциал (научный обзор, научная рецензия, научный портрет, эпистолярий).

Ключевые слова: научная публицистика, научная литература, научный дискурс, поэтика, структурно-семантические уровни и коммуникативно-прагматические составляющие поэтики, жанры научной публицистики, средства выразительности изложения, тропы, литературная форма, типологическая схема, синкретизм научной литературы.

Annotation

Zelinska N.V. Poetics of scientific text: the Ukrainian scientific publicistics of XIX - early XX cent. - Manuscript.

The thesis is presented to obtain a Doctor's Degree of Philology within the specialization 10.01.08 - Journalism. - Institute of Journalizm of Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2004.

The thesis is the first attempt of presentation of the Ukrainian scientific publicism of XIX - early XX cent. on the base of the complex analyses of great amount of texts as bright phenomenon of scientific-creative and cultural activity of the Ukrainian scientists, scholars as well as the endeavour of proving the productivity and perspectiveness of "poeticizing" of modern Ukrainian scientific prose. The division of forming the Ukrainian scientific literature and developing its typological scheme into periods is realized, and corrected and supplemented definition of the concept "scientific publicism" within this scheme is proposed.

The theoretic base of poetics of the scientific text involving the theories from ХVII-XVIII cent. as well as, especially, the universal theories of poetics of XIX - early XX cent. (O. Potebnia, I. Franko, V. Dombrovsky) is researched. Using the real materials the effectiveness of creating and analysise of the scientific texts from the point of view of poetics is demonstrated; the main components of poetics are established, the genres of the scientific publicism having the highest "poetic" potential are separated out.

Key words: scientific publicism, scientific literature, scientific discourse, poetics, structural-semantic levels and communicative-pragmatic components of poetics, genres of scientific publicism, means of expressiveness of narration, tropes, literary form, typological scheme, syncretism of scientific literature.

Размещено на Allbest.ru