Засоби масових комунікацій як фактор розвитку сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико - методологічні основи комунікації

1.1 Ключові поняття

1.2 Функції, структура та види ЗМК

1.3 Глобалізація системи масової комунікації

Розділ 2. Інтернет як сучасний засіб масової комунікації

2.1 Поняття «Інтернет» та його характеристика

2.2 Особливості інтернету та його значення

2.3 Інтернет як умова оптимізації навчально-виховного процесу

Список літератури

Вступ

Сучасний світ складний, різноманітний, динамічний, пронизаний протиборчими тенденціями. Він суперечливий, але взаємозалежний, багато в чому цілісний. Розвиток суспільних відносин супроводжується поглибленням відносин спілкування і розгалуженням зв`язків людини з людиною, народу з народом, суспільства із суспільством, тобто розвитком процесів соціальної комунікації. Hауково-технічна революція, виникнення і розширення впливу загальнодемократичних рухів, інтенсифікація міжнародного співробітництва й інші важливі фактори підвищують значення масово-комунікативних процесів.

Однією з характерних особливостей нашого часу є безпрецедентний розвиток засобів масової комунікації. Інформація стає реальним соціальним ресурсом, а весь світ все зриміше набуває обрисів того, що М. Маклюен назвав «глобальним селом».

Багато поколінь наших предків користувалися єдиним засобом накопичення, зберігання і передачі інформації - усним словом. З появою паперу, винаходом набірного шрифту і друкарського верстата, а потім друкарською машини, поширення друкованого слова набуває масового характеру. З виникненням у 20 столітті електронних засобів зв'язку характер ЗМК - а фактично життя в цілому - змінився докорінно. На кінець 20 століття кількість радіоприймачів і телевізорів вже вимірювалося мільярдами, а тиражі періодичних видань газет і журналів досягали сотень мільйонів примірників, і цифри продовжують рости. Воістину інформація править світом. Окремі дослідники масових комунікацій почали говорити про те, що настала епоха «медіакратії» - влади ЗМК, які вже не тільки відображають та інтерпретують дійсність, але й конструюють її за власними правилами. Відбувається глобалізація засобів масової інформації та комунікації, трансформується вся структура комунікативного досвіду людини. Масова комунікація стає не тільки «магічним вікном», через яке ми дивимося на світ, а й «дверима», через яку ідеї проникають в нашу свідомість. Це відноситься до всіх засобів масової комунікації, і, перш за все, до всесвітньої комп'ютерної мережі Інтернет.

Актуальність теми данної роботи полягає у тому, що засоби масової комунікації у сучасному світі набувають планетарного характеру. Сучасні люди вже не бачать життя без інтернету. телебачення, радіо, журналів, газет. Більша кількість людей підвласна інформації мас-медіа.

Об`єкт - суспільство в умовах розвитку сучасних комунікаційних процесів.

Предмет - Засоби масових комунікацій як фактор розвитку сучасного суспільства

Мета: теоретичне обґрунтування видів комунікації та мережи Інтернет як найбільш перспективного засобу масової комунікації та розвитку сучасного суспільства.

засіб масова комунікація інтернет

Розділ 1. Теоретико - методологічні основи комунікації

1.1 Ключові поняття масових комунікацій

Слід розрізняти поняття масової комунікації, масової інформації та засобів масової комунікації (ЗМК) й засобів масової інформації. Масові комунікації вирізняє насамперед застосування ЗМК, або мас-медіа. Комунікація як одна з базових умов існування людської спільноти властива будь-якій формі спільного існування людей. Тому вона є соціальним утворенням.

Комунікація (лат. communicatio -- зв'язок, повідомлення) -- передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.

Вона може бути вербальною (передача інформації за допомогою усних чи друкованих слів), візуальною (за допомогою образного ряду), орієнтованою на сприйняття за допомогою слуху (музична), невербальною (коли одержувач інформації інтерпретує міміку, жести, символи тощо), комбінованою.

Масова комунікація - це процес розповсюдження соціальної інформації за допомогою різних технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно та відеотехніка), це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передумовою суспільного розвитку та організації. Масова комунікація соціально обумовлена. За допомогою її засобів набувають масового тиражування духовні цінності та соціальні норми, які в систематизованому вигляді відбивають пануючі світоглядні уявлення, суспільний настрій. Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації є засобом політичного, економічного та інших впливів на свідомість (мислення) та діяльність (поведінку) людей [4].

Деякі дослідники розширюють поняття масової комунікації. Так, О. Кузнєцова вважає, що це явище не обов'язково співвідноситься із ЗМК, а з'являється водночас із виникненням людського суспільства і навіть до появи мови існує як живе спілкування через жести, міміку, звуки, предмети. Таке доволі дискусійне твердження потребує окремого розгляду та системи аргументації, щоб з'ясувати, що саме автор має на увазі під масовою комунікацією. Необов'язковість зв'язку масової комунікації та ЗМК може бути також простежена через зауваження Б. Потятиника про те" що на Майдані під час Помаранчевої революції, безсумнівно, здійснювалася масова комунікація, але без посередництва ЗМК. Однак подібні пропозиції все ж мають локальний характер, оскільки відділення мас-медіа від масової комунікації є неприродним. Масова комунікація - одне з тих важливих явищ сучасного суспільства, що помітно позначається на розвитку суспільних відносин усередині кожної країни і між країнами і народами.

Масова комунікація уплетена в тканину сучасного суспільства, у його економіку, політику і культуру, охоплює міжнародні, міжгpупові і міжособистісні відносини. Триваюче революційне перетворення засобів масової комунікації робить зростаючий вплив як на матеріально -виробничу, так і на соціально -політичну, культурно-ідеологічну сфери життя всього людства і кожної окремої людини.

Щоб вижити, людство має виробити своє нове політичне мислення, новий погляд на відносини людини з людиною, держави з державою. У зв`язку з цим відкриваються нові можливості розширення діалогу, співробітництва і взаєморозуміння по ряду важливих питань. Без такого співробітництва не зберегти світу, не вирішити глобальних проблем сучасності. Масова комунікація має пряме відношення до всіх цих проблем і сама може розглядатися як одна з найважливіших глобальних проблем.

Масова комунікація - це процес розповсюдження соціальної інформації за допомогою різних технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно та відеотехніка), це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передумовою суспільного розвитку та організації. Масова комунікація соціально обумовлена. За допомогою її засобів набувають масового тиражування духовні цінності та соціальні норми, які в систематизованому вигляді відбивають пануючі світоглядні уявлення, суспільний настрій. Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації є засобом політичного, економічного та інших впливів на свідомість (мислення) та діяльність (поведінку) людей [10].

Зміст повідомлень, одержуваних через засоби масової інформації, формується з урахуванням особливостей та закономірностей психологічного впливу в діапазоні від звичайного інформування до навчання, переконання та навіювання. Техніка масової комунікації орієнтується на задоволення потреб і запиту різних соціальних верств населення. Розповсюдження інформації, її ритм і масштаб визначаються характером розвитку та функціонування тієї чи іншої соціальної системи. Ці системи утворюють комплекси технічних засобів, які виробляють, зберігають, приймають і передають газетну, теле-, радіо-, відеоінформацію.

Масова комунікація - це процес розповсюдження масової соціальної інформації за допомогою технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно, відеотехніка), це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передмовою суспільного розвитку та організації. Масова комунікація суспільно обумовлена. За допомогою її засобів набувають масового тиражування духовні цінності та соціальні норми, які в систематизованому вигляді відбивають пануючі світоглядні уявлення, суспільний настрій. Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації засобом політичного, економічного та інших впливів на свідомість (мислення) та діяльність (поведінку) людей [19].

Д. де Флер та Е. Деніс розглядають масову комунікацію як процес, що включає в себе кілька стадій:

* Повідомлення формулюється професійними комунікаторами.

* Повідомлення надсилається швидко і безперервно за допомогою медій.

* Повідомлення поширюється відповідно до величини та складу масової авдиторії, яка звертає увагу на медії різними шляхами.

* Окремі представники аудиторії інтерпретують значення повідомлення згідно з їхнім досвідом, що більшою чи меншою мірою співвідноситься з намірами професійних комунікаторів.

* Як результат засвоєння цих значень члени авдиторії зазнають певного впливу. Це означає, що комунікація має якийсь ефект. Під масовими комунікаціями розуміють складний процес представлення і взаємодії через мас-медіа поглядів та інтересів різних соціальних верств суспільства. З такого погляду вживаємо цей термін у множині, бо йдеться про багато різноманітних комунікацій. Масові комунікації відбивають стосунки всередині суспільства і забезпечують його ефективність. Вони мають свої внутрішні закони й закономірності. Д. Мак-Квейл називає масову комунікацію концептом, теоретичною парадигмою і системою, що спирається на велику кількість медіа-каналів. У такому розумінні цей термін вживається в однині. Він також може означати медіа-виробництво як таке. В. Різун відзначає загальнокультурний аспект масової комунікації: це організоване спілкування, що є видом суспільно-культурної діяльності. О. Чекмишев пише про журналістику як певний соціальний інститут, що забезпечує функцію масової комунікації, уможливлює і підтримує процес соціальної взаємодії за допомогою інформаційних повідомлень. Тобто завдяки своїй професійній діяльності журналісти виступають професійними комунікаторами.

В. Шульц зазначає, що масова комунікація є комунікаційною взаємодією за допомогою технічних засобів. Масова комунікація завжди публічна, тобто принципово доступна для кожного, і орієнтується переважно на велику анонімну авдиторію. І. Бертнанд та П. Гаґес пишуть, що в комунікаційній теорії медіюм (засіб) є посередником, що дає змогу чи шанс спілкуватися крізь час і простір. Навіть між двома людьми медіюмом може виступати третя людина або якісь засоби зв'язку на кшталт телефону, листа чи факсу. Коли ми говоримо про масову комунікацію, маємо на увазі зв'язки між великими масами людей, які здійснюються за допомогою мас-медіа.

Радянська і теперішня українська традиції пропонують вживати це поняття в однині, акцентуючи увагу на явищі чи навіть на парадигмі. Масова комунікація нібито саме в такому контексті досліджувалася вітчизняною наукою. Але річ у тім, що цей процес у нас ніколи не вивчався. Тоталітарна система не потребує досліджень масових комунікацій, оскільки вона не зацікавлена в жодному зворотному зв'язку із суспільством. У сучасній Україні масові комунікації громадянського суспільства починаються з Чорнобильської катастрофи. Це була та інформація, яку неможливо було приховати від масової авдиторії. Відтак відбулася загальносуспільна рефлексія над нею, що тягнула за собою певні наслідки. До того в Україні здійснювалася односпрямована тоталітарна комунікація від комуністичного керівництва СРСР до широких мас населення. Ця постановка питання змушує нас вживати визначення "масові комунікації" у множині, розуміючи їх як певну різноспрямовану інформаційну взаємодію, тобто багато різнорідних актів комунікації всередині суспільства.

Масова комунікація -- систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінки і поведінку людей.

Нарешті, під засобами масової комунікації розуміють спеціальні канали, завдяки яким відбувається поширення інформаційних повідомлень для масової авдиторії. В Україні має місце деяка плутанина у вживанні термінів ЗМК і ЗМІ (засоби масової інформації), які є синонімами. Спостерігаються спроби підкреслити особливий комунікативний наголос, що нібито має місце у ЗМК і відсутній у ЗМІ. Насправді ключовим словом для розуміння обох визначень є слово медії (засоби) для поширення масової інформації: друковані періодичні видання, книжки, радіо, мобільні телефони, кіно, телебачення, аудіо та відеозаписи, засоби кабельного і супутникового зв'язку" відеоігри, Інтернет. Комунікативне значення у цьому разі полягає не у збільшенні зворотного зв'язку між медіями та їхніми авдиторіями, а в тому, що ЗМК/ЗМІ обслуговують інтереси різних соціальних груп суспільства, розвиваючи зв'язки" тобто комунікацію між ними.

На цю термінологічну колізію з дещо іншого погляду звертає увагу О. Гриценко. На її думку, засоби масової комунікації - це поняття, синонімічне мас-медіям. Поруч із тим, авторка відзначає, що у працях сучасних українських і російських авторів1 вживається вужче радянське поняття "засоби масової інформації", яке, за визначенням, передбачає лише інформування пасивної авдиторії з боку держави. У цьому ж контексті Б. Потятиник нагадує призабутий сталінський термін ЗМІП - "засоби масової інформації та пропаганди", що виступає джерелом для теперішнього скороченого варіанта: ЗМІ. Обидва поняття калькувалися з російської" відповідно СМИП та СМИ.

З погляду історії засобів масової комунікації, вважає Д. Мак-Квейл, ми маємо справу з чотирма головними елементами, які треба враховувати при спробах класифікації медій з метою їх глибшого розуміння. По-перше, це технологія. По-друге - політична, соціальна, економічна і культурна ситуація суспільства. По-третє - види діяльності, функції та потреби. По-четверте - люди, особливо організовані в групи, класи та за інтересами. Всі ці елементи лягають в основу різних пріоритетів і вимог у ставленні до різних медій, що представлено у таблиці нижче:

Комунікація, хоч і пов'язана з передачею інформації, але не обмежується лише цим. Тому часто розмежовують поняття масової комунікації та масової інформації.

Масова інформація - стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику, географічно розпорошену аудиторію.

Засоби масової інформації - соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення інформації.

Засоби масової інформації - це технічні засоби фіксації, копіювання, тиражування, збереження текстів і системного, постійного поширення цілісного потоку інформації, адресованого масовій аудиторії [22].

Поняття масової інформації відповідно характеризує таку інформацію, яка виробляється для споживання масовою аудиторією. З огляду на її соціальну значущість замість терміна "масова інформація" іноді вживають визначення "соціальна інформація" (В. Іванов). Воно відбиває суспільні відносини, пов'язане з різними видами людської діяльності, зафіксоване свідомістю, опосередковане психологічними чинниками, використовується для впливу на інших людей. Соціальна інформація має складну структуру, яка включає науково-технічну, економічну, соціально-політичну, ідеологічну та інші види інформації. Соціальну інформацію можна визначити як повідомлення, передані будь-яким зрозумілим людині кодом, що містять у собі відомості про процес функціонування суспільства, а також усе те, що стосується і може вплинути на ці процеси.

З розвитком суспільства, ускладненням соціальної структури і соціокультурних відносин змінювалися форми та особливості аудиторії, на яку було спрямовано інформацію. Відповідно змінювалася й комунікація, що дало підставу вести мову про масову комунікацію в індустріальних суспільствах, яка здійснюється за допомогою технічних засобів поширення повідомлень.

Засоби Масової Інформації (ЗМІ) - являють собою установи,створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціальноготехнічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам [3] - цевідносно самостійна система, що характеризується множинністюскладових елементів: змістом, властивостями, формами, методами і визначеними рівнями організації (у країні, в регіоні, на виробництві).

ЗМІ - спеціальні соціальні інститути, які займаються збором, обробкою, розповсюдженням та збереженням інформації. Інформація - документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, в державі та навколишньому середовищі.

Крім того, інформація має ще одну важливу якість: вона ніколи не буває нейтральною, інертною щодо людей, хоч як би й доводили протилежне. У засобах масової комунікації інформація завжди являє собою мову, акти мовлення, нехай це буде й у формі письмового тексту. Я промовляю, я фіксую вашу увагу на події, на персоні і, отже, я у цій дії, у цьому, на перший погляд, безневинному акті інформування масово, загальнозначуще стверджую своє розуміння, своє бачення, свою волю до влади. Якраз тому засоби масової інформації-- це водночас засоби масового ствердження владних інтенцій, бажань, очікувань, волінь.

Інформація і комунікація є двома рівнями процесу спілкування. Перший -- пізнавальний (когнітивний) -- пов'язаний з поширенням соціально важливих відомостей серед широкої аудиторії. На цьому рівні інформація створює умови для пізнавальної діяльності соціальних суб'єктів, є пізнавальним ресурсом при формуванні уявлень, ціннісних орієнтирів, стереотипів поведінки тощо. На другому рівні процесу спілкування одержана соціальним суб'єктом інформація поєднується з системою існуючих норм і цінностей, регулює контакти з оточуючим середовищем, передусім соціальним. За цих умов процес комунікації має безпосереднє відношення до соціальної дії. Усе це свідчить, що комунікація -- розгалуженіший процес, який суттєво впливає на функціонування соціуму. З масовою інформацією її ріднить те, що обидві вони конституюються лише засобами масової інформації (ЗМІ) і не можуть існувати поза ними.

Сучасні ЗМК, особливо телебачення набувають планетарного характеру, звертаються до багатомільйонної аудиторії, створюють новий тип культури - аудіовізуальний.[30]

1.2 Функції, структура та види ЗМК

Функції масової комунікації, реалізовані комунікатоpом -- вплив на аудиторію за допомогою її цілеспрямованого інформування для здійснення задач соціальної системи.

Функції ЗМК:

* інформування громадян про найважливіші для них і влади події освіти (доповнює діяльність спеціальних навчальних закладів -- шкіл, коледжів, технікумів, університетів, академій);

* критики й контролю, реалізація якої спирається на громадську думку та закон;

* артикуляції та інтеграції, що сприяє об'єднанню та згуртуванню суспільних інтересів, є умовою для формування впливової опозиції;

* мобілізації, котра спонукає людей до певних політичних дій (або свідомої бездіяльності);

* інновації, що виявляється в ініціюванні політичних змін шляхом постановки важливих проблем перед владою й громадськістю;

* формування громадської думки з ключових питань суспільного життя;

* оперативну, яка полягає в обслуговуванні ЗМК політики певних партій, громадських рухів, соціальних груп.

Серед функцій ЗМК найголовнішими є:

-- інформаційна -- спрямована на задоволення інформаційних потреб індивідів і соціальних груп щодо різноманітних подій в суспільстві та світі;

-- комунікативна -- полягає в організації інформаційної взаємодії між різними соціальними верствами населення, а також між громадськістю та джерелом її інформування;

-- виховна -- пов'язана з формуванням, зміною установок та ціннісних орієнтацій індивідів, заохочуванням аудиторії до пропаганди певного способу життя, з формуванням суспільно значущих рис, засвоєнням соціального досвіду;

-- управлінська -- виявляє себе в контролі за взаєминами між членами суспільства, а також між ними і системою керівних органів;

-- соціальної адаптації та орієнтації -- спирається на потреби аудиторії в інформації для орієнтування у соціальних процесах та явищах, адаптації до змін соціальних, політичних, економічних умов життя;

-- соціальної ідентифікації -- базується на потребі людини відчувати свою спільність із певними соціальними групами, верствами тощо;

-- відтворення певного емоційно-психологічного тонусу -- спрямована на зняття психологічної напруги тощо;

-- рекреативна -- пов'язана з відпочинком, розвагами тощо.

ЗМІ реалізують свої можливості не тільки на макрорівні (у глобальних соціальних вимірах). Не менш важливими є мезо- та мікрорівень їх діяльності, зорієнтованої на конкретні соціальні групи та індивіди. Щодо цього ефективність їх діяльності залежить від особливостей психологічних та соціальних ефектів, які вони справляють на аудиторію, серед яких виділяють:

-- утилітарний -- виражається у задоволенні індивіда інформацією, необхідною йому для вирішення життєвих, практичних завдань;

-- престижу -- являє собою задоволення інформацією, що підтверджує цінності групи, до якої належить індивід;

-- посилення позицій -- виявляється в позитивному впливі на індивіда інформації, що підтверджує думку, судження людини з певного дискусійного питання;

-- задоволення пізнавального інтересу -- полягає у відчутті поінформованості з певного кола питань;

-- емоційний -- виявляється в компенсації пізнавальної потреби;

-- естетичний -- базується на задоволенні сприйняття прекрасного, естетичному збагаченні;

-- комфорту -- формується внаслідок зняття особистісної напруги.

Масова комунікація - це процес розповсюдження соціальної інформації за допомогою різних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно та відеотехніка), це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передумовою суспільного розвитку.

Види комунікації:

Відомі два типи засобів комунікації:

1. природно виниклий (мова, міміка, жести)

2. штучно створений (технічний)

Останній розподіляється на:

а) традиційний (преса, друкарство, писемність)

б) типово сучасний (радіо, телебачення, кінематограф).

У ході аналізу історичних етапів розвитку системи засобів масової комунікації особлива увага приділяється розгляду двох взаємовиключних точок зору. Відповідно до першої - виникнення системи засобів масової комунікації зв'язується з появою типово сучасних засобів, появою радіо, кінематографа і телебачення.

Hа цій підставі заперечується, у свою чергу, наявність «спорадично» виникаючого процесу масової комунікації в суспільних формаціях.

Відповідно до другої - передумови появи процесу масової комунікації і його засобів, що забезпечують цей процес, розглядаються в зв'язку з процесом становлення і розвитку культури людського суспільства. Еволюція засобів масової комунікації, якщо її розглядати крізь призму розвитку людської культури, показує, як поступово збільшувалася швидкість обміну інформацією, для того, щоб зберегти шлях до оволодіння людиною суми знань, добутих попередніми поколіннями людей. Засоби комунікації не тільки ведуть до стану тотального сприйняття і миттєвого усвідомлення дійсності, але і сприяють розширенню органів і почуттів людини в просторі і в часі.

Засоби масової комунікації (кінематограф, печать, радіомовлення і телебачення) - активно беруть участь у процесі становлення суспільної думки. Роль показника сукупної ефективності діяльності засобів масової комунікації грає на стан масової свідомості, але додання йому бажаних якостей складає лише частину цілей інформаційної діяльності, не менш важливими цілями правомірно вважаються: удосконалювання існуючої в суспільстві системи соціальних інститутів, розвиток у суспільно-необхідному напрямку всього комплексу соціальних відносин, поліпшення ланок і елементів соціальної організації.

Складність комунікативного процесу зв'язана з тим, що та сама інформація може бути по різному зрозуміла й осмислена різними людьми.

Більш того, та сама інформація не може бути сприйнята однаково навіть однією людиною в різні періоди її життя або коли вона знаходиться в різних емоційних станах.

У Женеві в червні 1986 року був створений всесвітній інформаційний центр, у сфері уваги якого були би питання війни і світу, гонки озброєнь, pоззброєння, розвитку й інші глобальні проблеми. Головне завдання ВІЦ полягає в створенні нової всесвітньої інформаційної системи серед широкого кола неурядових організацій, таких, як організацій учених, лікарів, журналістів, викладачів, як профспілки, а також релігійні, жіночі й інші організації. У такий спосіб важлива інформація з глобальних проблем у глобальному ж порядку доводилася б по каналах неурядових організацій усім їхнім членам, тобто до відомості громадськості. Оскільки нова всесвітня інформаційна система використовувала б усі доступні сучасні засоби зв'язку - звичайну й електронну пошту, телефакс, телекс і комп'ютерні мережі, то найширші народні маси були б сповіщені про важливі події у світі, стан глобальних проблем за лічені години, у крайньому випадку, дні. Ще більш цікаві, дійсно багатообіцяючі можливості обіцяють ініціативи, що спираються на останні технологічні розробки, наприклад такі, як відеоглобальний проект. Можна укласти, що всесвітня інформаційна ВІЦ, дозволить обмінюватися між собою інформацією неурядовим організаціям будь-якого профілю і будь-якої країни Півночі і Півдня, Сходу і Заходу.

Безсумнівно, що засоби масової комунікації відіграють не останню роль і у процесі ознайомлення людства з глобальними проблемами виживання [10].

На сучасному етапі існують такі види масової комунікації:

Друк (газети, тижневики, журнали, альманахи, книги) придбала особливе місце в системі ЗМІ. , Що вийшла з-під друкарського верстата продукціянесе інформацію у вигляді надрукованого літерного тексту, фотографій,малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображально-графічнихформ, які сприймаються читачем-глядачем без допомоги яких-небудьдодаткових коштів. Ця обставина сприяє прояву рядуважливих властивостей взаємин преси та аудиторії.

По-перше, є можливість швидкого, оглядового ознайомлення з усім

«Репертуаром» повідомлень, включених в номер або книгу. Завдяки цьомуможна скласти загальне враження про зміст випуску і, далі, вибравшизацікавив матеріал, визначити характер «вилучення» (перегляд,вибіркове ознайомлення, докладне читання, збереження номера або вирізки знього для зберігання й повторного ознайомлення і т.д.). Крім того, у людиниє можливість самому аналізувати інформацію.

По-друге, можна користуватися можливостями «відкладеного читання», післяпервинного ознайомлення залишити матеріал для уважного і детальногопрочитання в зручний час і в потрібному місці (припустимо, перенестизнайомство з номером на вечір, перервати читання книги, щоб повернутися донього пізніше і т.д.).

Все це можливо тому, що друковані видання легко мати «при собі» ізвертатися до «вилученню» інформації в зручний час, не заважаючи оточуючим,і в обставинах, що не дозволяють або заважають слухати радіо або дивитисятелепередачі (у поїзді, метро, автобусі, літаку і т.д.). При цьому читаннятексту і сприйняття образотворчого друкованого матеріалу проходить ввідповідно до бажання вибірково, в тому порядку, темпі й ритмі, яківстановлює сам читач. Він може звертатися до одного й того жтвору кілька разів, зберігати потрібне, підкреслювати, робити позначки наполях (маргіналії) і т.д., і т.п. Все це визначає безлічпозитивних сторін при контакті з друкованими виданнями, що робить їх наданий період незамінними і важливими носіями масової інформації.

Радіо

Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення. Найбільш характерною його рисою є те, що носіємінформації в цьому випадку виявляється тільки звук (включаючи і паузи).

Радіозв'язок (що використовує радіохвилі - ефірне мовлення, що здійснюється запроводах - проводове мовлення) дозволяє миттєво передавати інформацію нанеобмежені відстані, причому отримання сигналу відбувається в моментпередачі (або - при передачі на дуже великі відстані - з невеликоюзатримкою). Звідси можливість такої оперативності радіомовлення, колиповідомлення надходить практично в момент здійснення події, чого неможливов принципі домогтися в пресі. Крім того, радіо дуже популярне середавтолюбителів, оскільки немає можливості звертатися до друкованих видань ітелебаченню.

Якщо спочатку радіо було здатне транслювати тільки мовніповідомлення, то в міру вдосконалення передавальної і приймаючоїрадіотехніки стала можливою передача звуку всіх типів - звуковій мові,музики, шумів. Завдяки цьому радіо здатне створювати повноціннузвукову картину світу. Винахід різних способів запису звукудозволило широко використовувати можливості монтажу, відтворювати повністюабо "цитувати" давно минулі передачі, і т.д.

Характерним для радіо є вневізуальность - (лат. Viceo-«Бачення»). На перший погляд це недолік радіо, насправді ж,складаючи глибоку основу специфіки радіо, вневізуальность дозволяєреалізувати можливості звуку в такій мірі, в якій не дозволяє зробитице телебачення. Відсутність відеоряду представляє слухачам радіо двагрупи можливостей сприйняття. Слухачі радіо мають можливістьсприймати звук більш повно й глибоко, оскільки слухач не відволікаєтьсявід усної мови, музики, голосів життя, "не ділить" своєї уваги міжзвуком і тим, що його супроводжує. У цьому сенсі існує великарізниця між прослуховуванням концерту класичної музики по радіо і

"Слуханням - смотреніем" його по телебаченню (адже в першому випадку --аудиторія сприймає вже "зроблене" твір, а в другому - маєможливість спостерігати за тим, "як робиться" твір диригентом,оркестровими групами, окремими оркестрантами і т.д.) Радіо як бивідфільтровує звук від всіх інших елементів ситуації, що несуть призоровому сприйнятті інформацію, часто непотрібну і навіть небажану, ітим самим зосереджує сприйняття на ньому "самому по собі". Але "монополія"звуку, зрозуміло, обмежує можливості для аудиторії "побачити", як іким створюється "звукова картина".

Крім цього, ще одна особливість радіо - та, що відсутність відеорядудозволяє слухачам проявити свої здібності "фантазування" уявногообразу. Радіотеатр, радіомемуари, читання художніх творів іпередача літературно - музичних композицій дозволяють створювати за допомогоюмузики і тексту своє бачення персонажа, відповідне особистого характерусприйняття художнього твору (хоча актор або ведучий деякимчином "задає рамки" слухацької фантазії).

Інтернет

Що ж таке Інтернет? Сьогодні він, безумовно, несе в собі відтінки всіх трьох вищеназваних функцій - зв'язку (як джерело комунікацій), ЗМІ (як джерело інформації) та виробництва (як основи для бізнесу).

Всупереч деяким песимістичним прогнозам, існуюча система віртуальної реальності інтернету, на даний момент не тільки приносить користь, але і в деяких випадках, рятує суспільство від глобальних катастроф.

Людський фактор у «повсякденності». Цей термін під прапором «облік психології індивідуума в суспільних процесах »перейшов в соціологію з техніки, де він означає вплив оператора на технологічний процес.

Незважаючи на тривалі дискусії в галузі психології та соціології,думаю, виділити компоненти «людського фактора» в общем-то не такскладно. В індивідуально-психологічному аспекті - це вплив органівпочуттів на модель «я», що створюється людиною в процесі його індивідуальногорозвитку, а в соціально-психологічному - вплив місця, займаноголюдиною в суспільстві, на модель «я і вони», яка створюється в процесісоціального розвитку. Ці моделі взаємозалежні і взаємодіють. Наскільки швидко людина може змінитися і як багато часу потрібно дляформування нових світогляду і способу життя - це і означаєвзаємодія між моделями «я» і «я і вони».

Сьогодні на шляху розвитку комп'ютерних інформаційних технологій майже повністю відсутні будь-які бар'єри. Інтернет - породжена цими технологіями система пошуку та передачі інформації поза сумнівом, в самому найближчому майбутньому придбає абсолютний набір ступенів волі. Крок у крок зрозвитком цієї великої інформаційної структури йде розвитоквзаємозалежної з нею іншої системи - віртуальної реальності.

Сучасна психологія зазвичай описує пасивних суб'єктів, які формуютьсяактивним середовищем, або ж активних суб'єктів, що діють в середовищі, позбавленоїопору, але практично ніколи - активних суб'єктів в активнійсередовищі. А феномен Інтернету як раз і дає приклад саме такої системивідносин.

Як ми бачимо, системи віртуальної реальності все більше виявляються задіяними в процесі життєдіяльності людини, а також всьогосуспільства. Цілком розумним, правильним і своєчасним є прагненнявсебічно вивчити можливості віртуальної реальності, ступеня їїпрояви, сторони її впливу.

Глибоке і всебічне вивчення цього явища відкриває величезніможливості для творчості, навчання, моделювання та багатьох іншихобластей, а віртуальні технології, створені й застосовувані на основірозуміння явища віртуальної реальності, принесуть безсумнівну користь якокремо взятої людини, так і державної системи в цілому.

На сьогоднішній день існують окремі дослідження системвіртуальної реальності, що висловлюють різні думки щодо майбуттяцих систем. Існує чимало оптимістичних прогнозів, при якихдослідники, вчені, аналітики з переконанням заявляють про те, що

Людство, поза сумнівом, чекає повне можливостей цифрове майбутнє [6].

Телебачення

Телебачення увійшло в життя в 30-х роках і стало, як і радіо,рівноправним учасником «тріумвірату» засобів масової інформації в 60-хроках XX століття. Надалі він розвивався випереджаючими темпами і по рядупараметрів (подієва інформація, культура, розвага) висунулося наперше місце.

На телебаченні можлива організація оперативних передач як із студії,так і з місця подій (хоча пряме включення має ряд труднощівтехнічного порядку, який може здолати з розвитком відеотехніки і каналівзв'язку). Переваги ж такої оперативної «живий» передачі, що йде прямо вефір з місця події, в значно більшому, ніж у радіо, «ефектіприсутності », оскільки в органічній єдності перебувають звуко-і відеоряді задіяні обидва найважливіших типи рецепторів людини, що забезпечує створення більш міцних зв'язків з аудиторією.

На телебаченні "аудіо" і "відео" можуть виступати і на рівних, але внеобхідних випадках передачі робляться з акцентом або на звуковий ряд абона відеоряд (як, наприклад, передача з картинної галереї). Специфіка телебачення визначає особливості всіх типів програм - іпубліцистичних, і художніх, і науково-популярних.

Зі ЗМІ та телебаченням зокрема давно вже вважаються як із серйозною силою в суспільстві. Ця тема не виходить з «моди». Однак, незважаючи на те,що телебачення - явище комплексне, багатовимірне, робіт, які враховували б комплексність проблеми впливу ЗМІ на культуру суспільства нетак вже й багато. Найчастіше вчені досліджують той чи інший бік явища, не ставлячи завдання дійти до усвідомлення проблеми як цілого, як системи. Це - один зсамих економічних способів роботи, коли звуження кола досліднихінтересів сприяє виявленню найбільш дієвих зв'язків і стійкихтенденцій. Однак, ознайомившись з літературою з даного питання, мизіткнулися з нестачею ясних підходів до вивчення телебачення.

Телебачення як ЗМІ існує трохи більше півстоліття, проте, навіть за такий невеликий за історичними мірками проміжок часу воно стало однією з важливих соціальних потреб людини. Однозначно, що жодне з нинідіючих засобів масової каммунікаціі не може змагатися зтелебаченням за величиною і силою впливу на суспільні процеси. І чим більше вага даного інституту в соціальній спільності, тим краще простежуються основні функції телебачення:

1. розважальна;

2.інформатівная (повідомлення про факти, які є значущими для даної спільності);

3. передача духовної спадщини, трансляція цінностей культури;

4. виховна, заснована на прийнятих установках;

5. Рекреаційна, і т.д.

Ми впритул підійшли до суб'єктивного у відносинах глядач-телебачення.

На індивідуальному рівні глядач може і не відчувати, що його інформують,навчають чи виховують. Вкрай рідко людина вмикає телевізор для цихцілей. Повторимо ще раз, телепередавачів включається тому що по ньомупередають «зміни». Це є основним стрижнем будь-якої передачі. І всерізноманіття телепередач можна звести до двох типів:

1. телепередачі з сюжетом;

2. телепередачі з особистістю.

З сюжетом все виглядає досить ясно. Так чи інакше, навіть репортажі вінформаційних програмах самі журналісти називають «сюжетами». Те ж самевідбувається і в популярних телегра і, безумовно, в кінофільмах ісеріалах.

З особистістю все виглядає трохи складніше. Тут, здається, наша теорія проглядацькому уваги дає грунтовну тріщину ... Розплутати цей вузол можна,почавши з самого слова «особистість». Найчастіше ми використовуємо зі словомособистість прикметник «сильна». А сила, як відомо, робить зміни. Таким чином, особистість на екрані цікава, перш за все, тим, що вона змінює або вже змінила щось у собі, у своїй галузі або всуспільстві в цілому.

У створених людиною технічних системах існують 4 основні типи комунікації: «людина-людина», «людина-машина», «машина-людина», «машина-машина». У першого роду комунікації використовуються природні мови, а в інших - поряд із природними і штучні. Соціальний аспект комунікації умовно поділяється на три види комунікації [12]:

1) комунікація масова;

2) комунікація міжособистісна;

3) комунікація наукова.

1) Масова комунікація становить собою форму комунікації, що розвилася на основі технічних засобів розмноження і передачі повідомлень. Масова комунікація здійснюється спеціальними організаціями (видавництвами, агентствами, редакціями, студіями), що утворюють соціальний інститут. Особливість процесів масової комунікації - у з'єднанні централізованого, інституціонально організованого виробництва інформації з її розосередженим масовим споживанням. Отже, масова комунікація - одна з найбільш ефективних способів соціального контролю над масовою поведінкою.

У соціальних концепціях технологічного детермінізму затверджується, що масова комунікація - плід удосконалення тільки технічних засобів переробки і поширення інформації, що дозволяє одержати практично одночасний доступ до соціально-значимих повідомлень великій кількості людей, незалежно від місця їхнього проживання і соціального статусу. Однак як явище масова комунікація виникла з поділом суспільства на класи і появи ідеології як регулятора розподілу і поширення соціальної інформації. Масова комунікація завжди була могутнім способом формування суспільної думки, світогляду людей, впливу на їхню соціальну орієнтацію і поводження, розвиток культури, освіти і т.д.

2) Міжособистісна комунікація - це форма комунікації, при якій у ролях комунікатора і реципієнта виступають окремі індивіди. Для міжособистісної комунікації характерний безпосередній контакт між суб'єктами спілкування, що обумовлює ряд особливостей цієї форми комунікації: тісний зворотний зв'язок, що регулює хід спілкування; багатство використовуваних кодів, у тому числі невербальних; двосторонній обмін інформації у вигляді діалогу.

При міжособистісній комунікації обмін інформацією між суб'єктами тісно переплетений з їхньою психологічною взаємодією, утворити єдиний процес спілкування. За характером взаємодії розрізняють особистісну і рольову міжособистісну комунікацію. Перша носить більш експресивний характер, зв'язаний із самовираженням «я». Сама участь у комунікації має самодостатню цінність. Як форма, так і зміст особистісної комунікації не зв'язані скільки-небудь строгими нормами, а мають індивідуалізований і ситуативний неформальний характер.

Рольовий різновид міжособистісної комунікації більш формалізований у своїх проявах, його зміст і форма визначені рольовими відносинами партнерів, а процес передачі інформації націлений на досягнення певного результату. Тому комунікація носить більш стандартний, раціональний і інструментальний характер. Для комунікації усередині групи чи організації першу роль грають розподіл відносин (підпорядкованість, співробітництво і т.д.) між членами групи, спільність і взаємність їхніх намірів і потреби в комунікації, особливості прийнятих правил комунікації. На рівні організації комунікація виконують інформативну, командну, інтегративну (що забезпечує цілісність організації) і переконуючу функції.

Будучи найбільш древньою формою, міжособистісна комунікація зберігає й у сучасному суспільстві провідну роль у формуванні особистості й у її відносинах із зовнішнім світом.

Рольова міжособистісна комунікація з груповою комунікацією складають основу системи комунікації в організаціях.

3) Наукова комунікація - це встановлення пізнавальних і соціальних відносин усередині наукового суспільства, для виробництва і застосування наукового знання, обміну інформації і т.д. Структуру наукової комунікації складають наступні компоненти:

а) зв'язки, опосередковані технічними засобами тиражування інформації (публікації, звіти);

б) безпосередні зв'язки (бесіди, дискусії, доповіді);

в) змішані зв'язки (конференції, виставки, ЕОМ).

Розглянувши всі основні види і моделі комунікації, можна визначити загальну специфіку комунікативної сторони спілкування, відмітні риси, умови здійснення і функції якої наступні:

1) обмін інформацією (а не проста передача інформації).

Люди не просто обмінюються значеннями, а прагнуть виробити загальний зміст.

2) вплив і вплив зі зміною самого типу відносин;

3) необхідність розуміння: комунікативний вплив можливий лише тоді, коли дві сторони мають єдину чи подібну систему кодификації і декодифікації (тобто усі повинні говорити на одній мові).

Будь-який обмін інформацією можливий лише за умови інтерсуб'єктивності знака, тобто прийняття єдиної понятійної системи значень - так званого «тезауруса». Але і цього замало. У сторін, що спілкуються, повинні бути ідентичні не тільки лексичні і синтаксичні системи, але і розуміння ситуації, що можливо лише у випадку включення комунікації в деяку загальну систему діяльності;

4) наявність бар'єрів комунікації, що за характером перешкод можна розділити на: технічні (перешкоди і несправності в каналах), психофізичні (біологічні обмеження меж слуху і мозкового сприйняття), психічні (негативна установка на партнера), семантичні (невідповідність кодів чи мов), соціальні і культурні (різниця в понятійній системі й образних рядах);

5) фільтр «довіри» і недовіри, коли абсолютно правдива інформація може виявитися неприйнятою, а помилкова -прийнятою.

Засоби, що допомагають прийняттю інформації і послабляють дію фільтрів, А.А. Брудний назвав фасцинацією. Прикладами фасцинації є: музичний супровід мови, просторовий чи колірний супровід, «тло», тон) [5, с.39];

6) мета комунікації. Сама по собі інформація, що виходить від комунiкатора, може бути двох типів: спонукальна (у формі наказу, прохання, заборони) і констатуюча. Спонукальна інформація у свою чергу може викликати одну з трьох реакцій поведінки: активізацію, інтердикцію (заборона), дестабілізацію.

Функції масової комунікації. У 1948 р. Г. Лассуелл виділив три основні функції масової комунікації: огляд навколишнього світу, що можна інтерпретувати як інформаційну функцію; кореляція з соціальними структурами суспільства, що можна тлумачити як вплив на суспільство і його пізнання через зворотний зв'язок; передача культурної спадщини, що можна розуміти як пізнавально-культурологічну функцію, функцію спадкоємності культур.

У I960 р. К. Райт виявив ще одну функцію масової комунікації - розважальну. На початку 1980-x рр.. фахівець з масової комунікації Амстердамського університету Мак-Квейл назвав ще одну функцію масової комунікації - мобілізуючу, маючи на увазі специфічні завдання, які виконує масова комунікація під час різних кампаній, частіше - політичних, рідше - релігійних.

У вітчизняній психолінгвістиці виділяються чотири функції, типові для радіо-і телевізійного спілкування: інформаційна; регулююча; соціального контролю; соціалізації особистості - прищеплення особистості тих рис, які бажані для суспільства.

Інформаційна функція полягає в наданні масовому читачеві, слухачеві і глядачеві актуальної інформації про самих різних сферах діяльності - ділової, науково-технічної, політичної, юридичної, медичної тощо Отримуючи великий обсяг інформації, люди не тільки розширюють свої пізнавальні можливості, але і збільшують свій творчий потенціал. Знання інформації дає можливість прогнозувати свої дії, економить час. При цьому помітно посилюється мотивація до спільних дій. У цьому сенсі дана функція сприяє оптимізації корисної діяльності суспільства та індивіда.

Регулююча функція має широкий діапазон впливу на масову аудиторію, починаючи з встановлення контактів і закінчуючи контролем над суспільством. Масова комунікація впливає на формування суспільної свідомості групи й особистості, на формування громадської думки та створення соціальних стереотипів. Тут же криються можливості маніпулювати і керувати суспільною свідомістю, фактично здійснювати функцію соціального контролю. За певних умов ця функція має на меті сприяння «промивання мізків».

Люди, як правило, приймають ті соціальні норми поведінки, етичні вимоги, естетичні принципи, які переконливо пропагуються ЗМІ як позитивний стереотип способу життя, стилю одягу і т.п. Так відбувається соціалізація індивіда у відповідності з нормами, бажаними для суспільства в даний історичний період.

Культурологічна функція містить у собі ознайомлення з досягненнями культури і мистецтва та сприяє усвідомленню суспільством необхідності спадкоємності культури, збереження культурних традицій. За допомогою ЗМІ люди знайомляться з особливостями різних культур і субкультур. Це розвиває естетичний смак, сприяє взаєморозумінню, зняттю соціальної напруженості і в кінцевому рахунку сприяє інтеграції суспільства.

З цією функцією пов'язано поняття масової культури, ставлення до якої в плані її соціальної цінності неоднозначно. З одного боку, прагнення познайомити широкий загал з досягненнями світового мистецтва, новими напрямками є безсумнівною заслугою ЗМІ. З іншого боку, низький художній рівень розважальних програм, необмежені можливості їх тиражування виховують поганий смак у споживачів масової культури.

Соціальна сутність масової комунікації: це - потужний засіб впливу на суспільство з метою оптимізації його діяльності, соціалізації індивіда та інтеграції суспільства.

Дослідження комплексу проблем виникнення, розвитку та функціонування СУЯ тісно пов'язано з поняттям ефективності їх діяльності.

Структура засобів масової комунікації

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знаків, точніше, знакових систем. Існує кілька знакових систем, що використовуються в комунікативному процесі, відповідно їм можна побудувати класифікацію комунікативних процесів. При грубому розподілі розрізняють вербальну комунікацію (коли за знак використовується мова) і невербальну комунікацію (немовні знакові системи).

Невербальна комунікація у свою чергу поділяється на 4 форми: кінесика, паралінгвістика, проксемика, візуальне спілкування.

Кожна з них використовує свою власну знакову систему, і тому практично існує 5 видів комунікативного процесу.

Кінесика - це оптико-кінетична система знаків (жести, міміка, пантомім, загальна моторика різних частин тіла, що відображає емоційні реакції людини).

Паралінгвістична і екстралінгвістична системи знаків становлять «добавки» до вербальної комунікації. Паралінгвістика - це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність. Естралінгвістика - це включення в мову пауз, покахикувань, сміху, плачу; сам темп мови, тобто її вкраплення, що виконують функцію фасцинації (збільшення семантично значимої інформації «навколо мовними» прийомами).

Проксемика - вивчення норм і специфічних наборів просторової і тимчасової організації спілкування, тимчасових констант комунікативних ситуацій, так званих «хронотопів». Простір і час організації комунікації - теж особлива знакова система, що несе значеннєве навантаження.

Візуальне спілкування - це «контакт очей».

Англійський дослідник Аргайл М. розробив навіть певну «формулу інтимності», що включає ступінь близькості розташування партнерів, їхні пози, повороти, висвітлення і т.д. [4]

Складність при дослідженні і роботі з невербальною комунікацією складається у відсутності на даний момент способу кодування невербальної інформації (тобто в кодуванні і декодуванні). Бёрдвістл запропонував навіть скласти «словники» тілорухів, прийнявши за мінімальну семантичну одиницю тілорухи «кін», чи кінему, а людське тіло розділивши на 8 зон. Спроба йому не удалася [1]. Подібна була застосована щодо способу кодування міміки [3]. У літературі існує понад 20000 описів виражень обличчя. Для їхньої класифікації була запропонована методика П. Екмана, так звана FAST. Обличчя поділялося на 3 зони, потім виділялися 6 основних емоцій і фіксувалися «по зонах». Однак скільки-небудь задовольняючого результату отримано не було. [4]

Основним засобом вербальної комунікації є мова - діяльність людини, що полягає в передачі іншим людям думок за допомогою тієї чи іншої мови. Тобто це процес користування мовою. Мова становить знакову систему будь-якої фізичної природи, що виконує пізнавальну і комунікативну функцію в суспільстві. Мова буває природною (мова повсякденного життя для спілкування) і штучною (мова математичної символіки, різні системи сигналізації і т.д.). Порівняльним вивченням знакових систем від найпростіших систем сигналізації до природних і формалізованих мов займається семіотика, у якій розрізняють: відношення знаків один до одного (сінтактика), відношення знаків до того, що ними позначається (семантика), відносини використовуваного знака до уживаних ним знакових систем (прагматика). Що ж таке в загальному випадку знак?

Знак - це матеріальний почуттєво сприйманий предмет, подія чи дія, що виступає в пізнанні як указівка, чи позначення представника іншого предмета, події, дії, суб'єктивного утворення. Функціям знака приділяли увагу ще античні філософи (Платон, Аристотель, стоїки), мислителі 17 ст. (Локк, Лейбніц, Кондильяк). У 19 ст. нові моменти в дослідження знака внесли лінгвістика і математична логіка, у 20 ст. - семіотика (Пірс, Соссюр, Ч. Морріс, структуралісти).