Типи видавництв

Можна приблизно визначити три типи видавництв, які потребують різної структури і організації:

вузькоспеціалізовані видавництва;

видавництва зі специфічною тематикою;

видавництва для широкої публіки, або ж видавництва широкого профілю.

Ці типи видавництв відрізняються один від одного специфікою адресатів своєї продукції, а відтак характером спрямованості на читача і ступенем залежності від торгівлі.

Вузькоспеціалізоване видавництво працює для однієї гомогенної читацької групи, що, як правило, може бути точно визначена за II професійним інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки контактам видавництва з цією групою й перехресним зв'язкам у самій групі можна точно з'ясувати її потреби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв вирізняються тим, що вони дуже потрібні читачеві, і тому він не надто чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає втрат, дізнаючись про них завдяки оголошенням та рецензіям у фахових журналах, присутності представників видавництв на конгресах і з'їздах фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової літератури. Переважає пряма реалізація. Торгівля відіграє якусь варту згадки роль тільки для тих вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло читачів вирізняється тісними зв'язками з книжковою торгівлею (наприклад, у царині університетської науки).

Видавництва зі специфічною тематикою також можуть точно визначити потенційних покупців своєї продукції, знають їхні потреби і належно обслуговують їх. На відміну від вузькоспеціалізованого видавництва, таке видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яке визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до певних релігійних, культурних або суспільних угруповань.

Типові ділянки ринку для видавництв специфічної тематики -- це так звані хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців видавництво може принадити до себе через спеціальні журнали або прямий продаж. Але для повного використання свого ринкового потенціалу таке видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-перше -- тому, що до великої частини своїх покупців воно маже дійти лише таким шляхом, а по-друге -- тому, що його продукція не унікальна і її можна замінити продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки, путівники). До того ж покупець часто заходить у книгарню лише для придбання якої-небудь книжки на дану тему; тоді йому продають те, що е в наявності.

Через це видавництва специфічної тематики залежать від торгівлі. А втім, діапазон ступенів залежності тут вельми широкий. Приміром, видавництво, чия програма охоплює всі форми заповнення дозвілля, значно більше залежить від торгівлі, II підтримки, ніж видавництво, зосереджене лише на окремій частині цієї тематики і вужчій клієнтурі, наприклад, на літературі з водних видів спорту. Те саме є слушним і щодо чутливості покупців до цін на книжки видавництва специфічної тематики: чим вища його компетентність для даного специфічного контингенту покупців, чим корисніші його книжки для споживачів, чим точніше профільованою і важче замінною є його продукція, тим вищі можуть бути ціни, які можна одержати за неї на ринку.

Повністю залежить від прийнятності для торгівлі програма видавництва широкого профілю. Довідники та белетристика всюди знаходять покупців серед читацької аудиторії. За винятком небагатьох великих видавництв, які обслуговують книжковий ринок у щонайширшому асортименті, більшість видавництв широкого профілю націлюють свої плани на певні групи публіки, які можна точно окреслити. Видавництва визначають своє місце з допомогою аналізу різних груп клієнтури (наприклад, так званої “теорії життєвого стилю”) і знаходять, спираючись на ці дані, оптимальну форму зацікавлення своїх покупців.

Тут також діє правило: чим ясніше профілювання, чим важче знайти заміну книжці, тим менша чутливість покупців до цін.

У маркетинговій активності видавництва широкого профілю роздрібний маркетинг посідає найважливішу позицію. Лише та книжка може мати успіх, яка наявна в торгівлі всюди, а крім того, її всюди видно: на прилавку, у вітрині. Завдяки добрій викладці, люб'язній допомозі продавців та інтенсивній інформаційній політиці видавництво широкого профілю забезпечує собі підтримку з боку торгівлі. Зате воно гарантує книжковій торгівлі збут завдяки вміщенню відомостей про авторів та їхні книжки у всіх засобах інформації (реклама, робота з пресою і серед громадськості). Видавництво широкого профілю вирізняється, з одного боку, великими витратами коштів на розповсюдження, а з другого -- великими витратами, пов'язаними з маркетингом, з високою чутливістю покупця до цін та з залежністю від торгівлі.

Звичайно, не кожне видавництво можна цілком віднести до однієї з вищеназваних груп. Уже видавництво специфічної тематики є проміжною формою між вузькоспеціалізованим видавництвом і видавництвом широкого профілю. Але з типологічних схем видавництв із вельми різними напрямами діяльності можна для кожного видавництва вибрати й розвинути далі необхідні й оптимальні форми організації.

Видавничі структури.

Класична форма видавництва, на чолі якого стоїть власник, визначається особистістю видавця і ним формується. Він окреслює політику складання програм, оформлення продукції і поводження на ринку. Окремі відділи працюють на нього і мають обмежений простір для власної ініціативи: співробітники набувають тут лише незначної професійної вправності Велика або цілковита залежність усього підприємства від однієї особи робить таку форму видавництва ще більш вразливою. Раптовий відхід видавця від справ може стати загрозою для самого існування видавництва. Та навіть коли вже давно передбачено, хто має стати наступником видавця й перебрати на себе керівництво, це часто відбувається не безболісно: у такому підприємстві, з однією особою на вершечку піраміди, вкрай складно - якщо взагалі можливо - передати або розділити владу.

Протилежністю цій формі нині є видавництво, що провадиться за принципами менеджменту. Для нього характерними є такі ознаки:

1.Чіткий розподіл завдань і відповідальності між відділами і всередині кожного відділу.

2.Вироблення постанов усіма учасниками.

3. „Розширена дирекція”, у якій поряд із керівником підприємства (який часто здійснює й комерційне керівництво) беруть участь керівники відділів складання програм, маркетингу і виробництва.

Зовсім іншу структуру має колективне видавництво. Воно свідомо відмовляється від керівництва підприємством в особі видавця або представника власників. Видавництво е спільною власністю всіх співробітників. Кожен з них незалежно від своєї функції, компетенції або кваліфікації бере участь у вирішенні всіх питань і поділяє всі господарчі успіхи чи невдачі.

В основі колективного видавництва лежить політична ідея самостійної роботи без ієрархічних відносин, без вирішального впливу капіталу, а також філософська ідея «комплексної» праці, «солідарності» й участь у всіх процесах.

Організаційні форми

Обов'язкової організаційної форми для видавництва не існує. Кожне видавництво має самостійно знайти для себе структури, оптимальні для його розмірів, його функцій і здійснення його цілей, структури, що враховують як сильні, так і слабкі сторони підприємства. Тому схеми 1-2 вказують лише на можливості - причому можуть бути й комбіновані форми. Загалом можна сказати, що результатом має бути гнучка, здатна виконувати свої завдання організація, яка розробляє першорядні вироби для специфічних контингентів клієнтури видавництва і спроможна оптимально утвердитися на ринку. Треба також узяти до уваги, що маленька організація часто буває гнучкішою, активнішою й ефективнішою, ніж великий апарат, стійкою у кризових ситуаціях.

2.2 Моніторинг розвитку книговидання за останні роки

Україна з часу проголошення незалежності стала на шлях глобалізації системи масової комунікації, розвитку власної інформаційної індустрії. Збільшилася кількість періодичних видань наприкінці 90-х років. Створення недержавних засобів масової комунікації поряд з державними засвідчило те, що в Україні будується демократичне суспільство. За даними А. З. Москаленка, серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге - приватні особи, третє - наукові та науково-виробничі установи, четверте й п'яте відповідно поділяють органи державного управління та громадські організації. Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження (54%) засновані недержавними структурами [24, 58].

На сьогодні, за даними комп'ютерного банку Держкомінформу (довідка № 301/4 від 06.09 2000 р.), загальна кількість періодичних видань в Україні понад 10 тис. Із них зареєстровано і перереєстровано видань для загальнодержавної, регіональної й зарубіжної сфери розповсюдження 4479: газет - 1858, журналів - 2000, бюлетенів - 236, альманахів - 52, збірників - 273, календарів - 45, дайджестів - 15. Періодичних видань з місцевою сферою розповсюдження управліннями у справах преси станом на 01.01 2000 р. зареєстровано і перереєстровано 6410. З них газет - 5432, журналів - 662, збірників - 110, альманахів - 42, дайджестів - 6, бюлетенів - 149, календарів - 9.

Серед названих галузей особливої уваги заслуговує новітня сфера інформаційного виробництва - електронна галузь. Виготовлення електронних видань, що поширюються, зокрема, через мережу Internet, є технологічно особливим процесом, який поєднує в собі видавничі й комп'ютерні технології. Окрім того, під впливом комп'ютерної технології модернізується структура видання, процес користування ним. Можливо, змінюється сама ідеологія видання як відокремленого в інформаційному просторі носія інформації. Електронне видання як частинка загальної інформаційної системи входить у неї не тільки ідеологічно, а й фізично; воно існує в тому ж віртуальному світі, що й інші електронні видання, і пов'язане з ними на основі різних, зокрема, гіпертекстових зв'язків. Через це перехід від видання до видання може здійснюватися на основі програмно й фізично змодельованих структурних зв'язків, які творять єдину глобальну інформаційну систему - паралельний соціальній реальності інформаційний світ, який поступово стає частиною цієї соціальної реальності.

Окремо необхідно сказати і про галузь інформаційного забезпечення. Поряд з виготовленням ЗМК існує спеціальна сфера збору, обробки, аналізу, збереження, виготовлення й поширення інформації, яку використовують виробники ЗМК. Справою інформаційного забезпечення займаються інформаційні агентства, прес-служби, спеціальні служби, які є виробниками інформації.

Основним джерелом статистики друку в Україні є обов'язковий примірник видання, що надходить до Книжкової палати України ім. І.Федорова [30, 6]. Протягом 2004 року до цієї установи надійшло та зареєстровано 14 790 назв книг і брошур загальним тиражем 52,8 млн. примірників, що порівняно з аналогічними даними за минулий рік становить: за назвами -- 107,1 %, за тиражами - 133,8 %.

Приріст кількості назв книжок у 2004 році був найбільшим за всі роки існування України. Відбулося розширення обсягів книговидання й за тиражами порівняно з минулим роком на 13,3 млн. примірників. Це певне досягнення, але незначне, тому що рівень 1940 року , коли рівень книговидання був найбільшим, було перевищено тільки на 1,4 млн. -- тоді загальний тираж становив 51,4 млн. примірників. Якщо проаналізувати відповідні показники за роки незалежності, то це найбільша кількість видань за тиражами за останні сім років, проте вона у 2,6 разів менша ніж у 1991 році.

Порівнюючи тенденції динаміки книговидання за два роки (2003 і 2004 рр.), ми бачимо збільшення обсягів випуску книг та брошур як за назвами, так і загальним тиражем.

Проте зростання накладів книг у 2004 році відбулося за рахунок видання більшої кількості підручників. Майже половина загальної чисельності книжок за назвами видається тиражами до 0,5 тис. примірників і тільки 50 одиниць має наклад, що перевищує 100 тис. примірників.

Серед надрукованих у 2004 році книг порівняно з минулим роком збільшилась частка літературно-художніх видань та видань для дітей і юнацтва як за назвами, так і за тиражами.

У 2004 році книги й брошури в Україні видавалися 25 мовами народів світу. Українською мовою, зокрема, випущено 9 288 назв, або 63 % загальної кількості назв видань, сукупним накладом 35,74 млн. примірників (68 % загальної чисельності). Російською, відповідно, -- 4 085 назв, або 28 %, тиражем 14,02 млн. примірників (27 %).

Аналіз стану видання дитячої літератури показує, що кількість назв книжок у 2004 році порівняно з минулим роком збільшилася на 28 %, а обсяги накладів зросли на 88 %. Середній тираж дитячої літератури становить 5,3 тис. примірників. При цьому видань українською мовою випущено в кількості 4,9 тис. примірників, російською -- 6,9 тис. примірників.

Найбільшими тиражами у 2004 році вийшли такі книги:

* Козетов І. Зошит з фізичної культури 9 кл.-- Х.: ТОВ «Торнадо» -- 676 тис. пр.

* Козетов І. Зошит з фізичної культури 8 кл.-- Х.: ТОВ «Торнадо» -- 657 тис. пр.

* Основи правознавства: Підруч. для 9 кл. -- К.: ТОВ «Юридична думка» -- 329тис. пр.

* Веремійчик І. М. Трудове навчання. Майструй і твори: Підруч. для 4 кл.-- К.: Пед. думка -- 200,1 тис. пр.

* Хитяєва Л. П. Я і Україна. Громадянська освіта. Природознавство. Робочий зошит: 4 кл.-- Х.: Ранок --170,0 тис. пр.

* Кучма М. О. English: 4 кл.: Підручник: Третій рік навчання.-- Ірпінь: ВТФ «Перун» -- 160 тис. пр.

Як видно з наведених даних, тільки підручники виходять великими тиражами.

Серед регіонів найбільшу кількість книжок видано в Києві, Харківській, Донецькій, Львівській, Дніпропетровській, Одеській, Хмельницькій, Чернівецькій, Сумській, Тернопільській і Луганській областях.

Найнижчі показники -- у Херсонському, Івано-Франківському, Кіровоградському, Закарпатському й Житомирському регіонах.

Збільшення кількості книг за назвами дозволяє прогнозувати поліпшення ситуації у видавничій сфері, що сприятиме не тільки підвищенню рівня розвитку книговидання, а й загальнокультурної ситуації в країні, стану культури, освіти, інтелекту нації та інших сфер функціонування суспільства.

До державного реєстру України видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції внесено 3600 суб'єктів видавничої справи різних форм власності, які, за даними „Книжкової палати України імені Івана Федорова”, впродовж 2006 року випустили понад 21 тисячу назв книг загальним тиражем майже 5 мільйонів примірників.

Зберігається тенденція до збільшення випуску художньої, довідкової, науково-популярної літератури, книг для дітей. Також виходять у світ видання мовами національних меншин України, які компактно проживають на території України, що засвідчує турботу держави про національно-культурне відродження етносів України, практичне втілення у життя їх права на задоволення культурно-освітніх потреб у книжкових виданнях рідною мовою.

Урядом забезпечується фінансування програм підтримки української книги. Зокрема, на реалізацію програми „Українська книга” Державним бюджетом України 2006 року було передбачено 18 млн. грн. У 2007 році - 20 млн. грн.

У рамках Програми видаються книги до ювілеїв відомих українських письменників, митців, політичних діячів, а також до знаменних і пам'ятних дат у житті держави. Видані книги відзначаються оригінальним змістовим наповненням, високим рівнем художнього оформлення та поліграфічного виконання. Вони неодноразово отримували нагороди на престижних міжнародних виставках-ярмарках.

Із метою популяризації української книги та враховуючи те, що національна книга є одним із чинників формування позитивного іміджу України на міжнародній арені, Урядом забезпечується участь вітчизняних видавців у престижних міжнародних виставках та ярмарках: Мінська міжнародна виставка-ярмарок, Київська міжнародна книжкова виставка-ярмарок, Франкфуртський міжнародний книжковий ярмарок.

Позитивним результатом цієї роботи стало вперше за роки незалежності запрошення України як книговидавничої держави бути Почесним гостем 52-го Варшавського міжнародного книжкового ярмарку. Почесними гостями цього ярмарку, що проводиться з 1955 року, вже були Франція, Німеччина, Швейцарія, Росія.

У зв'язку з цим Прем'єр-міністр України Віктор Янукович наголосив: „Для України участь у Варшавському міжнародному книжковому ярмарку цього року особлива, адже наша держава вперше на книжковому заході європейського рівня має статус Почесного гостя. Тому українські видавці, книгорозповсюджувачі готувалися до цієї події з великою відповідальністю. Символічно, що запрошення бути почесним гостем збіглося з проведенням у 2007 році в Україні Року книги”.

Українська делегація на чолі з Віце-прем'єр-міністром України Дмитром Табачником презентувала національну книговидавничу індустрію. У Палаці культури та науки м. Варшави був обладнаний національний павільйон, в якому в повному обсязі була представлена книговидавнича справа та книгорозповсюдження України. Експозиція «Книги України» займала близько 600 кв. м і була найбільшою за площею. Фахівці та відвідувачі надзвичайно високо оцінили естетичне оформлення українського стенду та представленої поліграфічної й сувенірної продукції.

Понад 150 працівників українських видавництв презентували у Варшаві 2,5 тис. книжок, виданих останнім часом. Десять видавництв України в рамках національної виставки мали особисті експозиції. Представили свою творчість учасникам виставки зі всього світу й найпопулярніші сучасні українські письменники, публіцисти та мистецтвознавці - Андрій Курков, Юрій Андрухович, Ірен Роздобудько, Юрій Покальчук, Галина Тарасюк, Марія Матіос та інші.

Із метою проведення Року української книги в 2007 році Кабінетом Міністрів України затверджено Організаційний комітет та за участю громадських організацій розроблено План заходів, яким, зокрема, передбачено проведення „круглих столів” з проблемних питань розвитку галузі, презентацій, конкурсів, вітчизняних та міжнародних виставок.

Реалізація Плану заходів сприятиме подальшому розвитку книговидавничої галузі держави, поступу української книги та утвердженню України як книжкової держави.

2.3 Видання дитячої книги в Україні

Якщо розглянути питання випуску дитячої літератури, то можна помітити не дуже оптимістичні тенденції. Щорічний випуск дитячої літератури в Україні протягом 1991-2003 рр. коливався від 172 (1994 р.) до 592 (2002 р.) назв видань (кількість друкованих одиниць), що складає, відповідно, лише 3,6% та 4,7% від кількості усіх випущених видань (аналогічна ситуація спостерігалася в «революційно-воєнному» 1920 році -- 4,6%). І це незважаючи на те, що в Україні сьогодні існує розвинена інфраструктура дитячих видавництв. Щорічний середній наклад одного видання з року в рік постійно зменшується (з 126,9 тис. прим. у 1991 р. до лише 3,6 тис. прим. у 2003 р.) [26, 455]. Цілком очевидно -- він не здатний задовольнити реального попиту.

1997 р. випуск дитячої літератури склав 223 друкованих одиниць тиражем 2143,3 тис. примірників, із них: науково-пізнавальної 38 друк. од. тиражем 566,5 тис. примірників, українською мовою 150 друк. од. тиражем 1303,8 тис. примірників, російською - 52 друк. од. тиражем 739,3 тис. примірників, перекладено українською мовою 27 друк. од. тиражем 271,7 тис. примірників. Шкільних підручників видано 714 друк. од. тиражем 20584,3 тис. примірників, із них українською мовою - 494 друк. од. тиражем 15752,2 тис. примірників, російською - 121 друк. од. тиражем 3647,4 тис. примірників. Книжок-каpтинок для малечі - 28 друк. од. тиражем 285,0 тис. примірників, книжок-pозмальовок - 50 друк. од. тиражем 966,8 тис. примірників.

Серед видавництв видавництво „Веселка” видало 22 назви тиражем 415,0 тис. примірників, „Вища школа” - 44 назви тиражем 331,5 тис., Освіта - 154 назв тиражем 5491,6 тис., „Грай лик” - 2 назви тиражем 25,0 тис.

Періодичних і продовжуваних видань (без газет) видано відповідно 33 і 177 номерів, pазовим тиражем 237,6 тис. примірників; журналів - 30, 167, 230,3; збірників - 2, 9, 2,3; газет - 19, кількість номерів - 324, pазовий тираж 3552,5 тис.

Спеціалізоване видавництво „Веселка”, яке друкувало 45% книжкової продукції для дітей і підлітків у 1997 р. за даними Книжкової палати видало всього 3%. Видавництво „Грай лик” видало 4%, а „Молодь” - 1% Дещо розширило свою діяльність одеське виробниче редакційно-видавниче мале підприємство „Два слони” (з 3% у 1992 р. до 7% у 1997 р.) Це видавництво випускає ряд серій: "Перша книга для дітей", "Литературная сказка". "В кругу семьи", "Детективный клуб", "Бібліотечка школяра", адpесованих не лише дітям, а й підліткам та юнацтву. По 4 дитячі книги на рік випускають чернігівський редакційно-видавничий відділ, ужгородське видавництво „Карпати”, луцьке видавництво „Надстир'я”, "Харківське видавництво „Прапор”, що разом складає 4% від загалу. По 3 книги на рік видають київське ВВФ „Котигорошко” і РПО „Поліграф книга”, дніпропетровське видавництво „Поліграфіст”, одеський „Маяк”, хмельницьке видавництво „Поділля”, що становить 8%. По 2 книги - київські видавництва "Молодь", "СІ", "Транспорт України", книговидавничий центр "Посередник", товариство "Русское собрание", львівський "Оскарт", сімферопольська фірма "Бізнес-інформ" та ще деякі, що становить 12%. 33% із загального потоку складають книги інших видавничих фірм, які випускають всього по 1 книзі на рік.

У 1997 рр. видано художньої літератури для дітей 1480,7 тис. прим., з них: українською мовою - 1062,2 тис. прим. (822,9 прим. українського. авторів), останні - авторів іноземного походження. Ситуація в державному секторі: „Веселка” - 18 друк. од. 346 тис. примірників. „Вища школа” - 39 друк. од. 319,9 тис. примірників. „Грай лик” - 1 - 5 тис. прим. „Освіта” - 142 - 4720,1 тис. прим. Скоротилася кількість видань для дітей і юнацтва (на 30%). Якщо у 1996 р. було видано 299 назв дитячих книг тиражем 3183,5 тис. прим., то в 1997 р. - тільки 219 назв тиражем 2050,1 тис. примірників.

У напрямі видання художньої літератури, адресованої дітям і підліткам, постійно працюють тільки 17 видавництв та видавничих організацій, серед яких попереду йде виробниче редакційно-видавниче мале підприємство "Два слони" (Одеса) і київські підприємства: видавництво "Грона", видавничо-виробнича фірма "Котигорошко" і мале спільне підприємство "Інтерпрес". Відсоток дитячої художньої літератури становить 4,65 від загальної кількості. Як і pаніше, серед видань переважають російськомовні перекази відомих зарубіжних детективів, фантастики і пpигодницьких серіалів.

На жаль, дитячі видання часто є невисокоякісним товаром на ринку книги. Ті поодинокі успішні видавничі проекти, які все ж трапляються у вітчизняній практиці, є скоріше винятком, ніж правилом. Поруч із одним оригінальним високоякісним за змістом і формою виданням, скажімо, «А-БА-БИ ...» або «Кашалота» бачимо з два десятки перевидаваних, часом навіть важко визначити вкотре, творів та ліцензованих видань, нашвидкуруч перекладених поганою українською мовою, практично не адаптованих до читацьких потреб та інформаційних запитів юного українця [26, 458].

Однією з хронічних хвороб українського дитячого книговидання можна вважати постійну видавничу «експлуатацію» творів, написаних давно, в інших історичних реаліях. При цьому, сучасної тематики, сучасних героїв, сучасних проблем у сучасній дитячій літературі відчутно бракує. На наш погляд, усе це є результатом наполегливого ігнорування особливостей психології сучасної дитини, рівня її інтелектуального розвитку та інформованості (однозначно іншого, ніж був у їхніх однолітків 10-20-30 років тому), її підвищеної здатності до сприйняття абстракцій, символів, метафор тощо.

Не піддаючи сумніву високу художню цінність спадщини відомих дитячих авторів минулого, варто наголосити: щоб книга могла по-справжньому ефективно впливати на юного читача, вона повинна бути сучасною за всіма критеріями [26, 459].

Задавненою проблемою є також помітне переважання у випуску вітчизняної літератури для дітей видань художнього характеру, серед яких різні види казок. Причому складається враження, що коло авторів і назв є вже стандартним -- практично всі спеціалізовані видавництва мають у своєму репертуарі як не «Українські народні казки», то «Казки народів світу». Про моновидання, скажімо, «Лисички і журавля», «Кози-дерези» чи «Колобка», «Снігової королеви, «Кота у чоботях» та «Попелюшки» годі й говорити. Світ традиційної казкової літератури надзвичайно багатий і різноманітний. «Кожна казка, і авторська також -- це своєрідний живий організм, який містить у собі широкий спектр пізнавальних, етичних і естетичних елементів, здатних випромінювати певні імпульси різної потужності, призначені читачам різного віку» []. Проте, інерційне задоволення особливої дитячої прихильності до фантастики і пригод, переважно казками, суттєво звужує арсенал засобів літературно-естетичного впливу на юних читачів. Українські видавці не надто обтяжують себе пошуком і плеканням сучасних талановитих авторів, вважаючи, що «найгеніальніший, але «нерозкручений» автор -- збитковий, а ми не такі багаті, щоб працювати на перспективу -- бракує обігових коштів».

На відміну від тенденцій світового дитячого книговидання, де небувалого розквіту набула дитяча пізнавальна книга, сегмент вітчизняної літератури нехудожнього характеру (науково-пізнавальної, довідкової, розвивально-ігрової) -- незначний і також не надто різноманітний у жанрово-видовому аспекті. Його представляють, переважно, «веселі абетки» і «букварики» (що інколи до непристойного переспівують одні одних), книжки-розмальовки, ліцензійні перекладні універсальні енциклопедії. Переважна більшість ліцензованих енциклопедій, як показує уважний аналіз, не пристосована для сприйняття українськими дітьми. Роблячи основну ставку на зовнішню привабливість таких видань, видавець не ускладнює собі життя серйозним адаптаційним опрацюванням вміщуваного у них матеріалу.

Справжнім ноу-хау останніх років стали такі собі дайджести з різних шкільних предметів відповідно до чинних навчальних програм («Довідник школяра молодших класів», «Великий довідник школяра», «Універсальний довідник школяра»), а також «золоті учнівські твори» та шпаргалки для школярів, хрестоматії української та зарубіжної літератури, де великі твори переказані в межах двох сторінок. Учні перестали читати першотвори -- перестануть користуватися й підручниками. Довідник чи пізнавальна книжка, як відомо, покликані доповнювати, поглиблювати знання, отримані дітьми у школі, підсилювати зацікавлення певними темами, предметами, а не повторювати скорочено навчальне видання, створюючи у такий спосіб благодатний ґрунт для «експрес-навчання», для отримання поверхневих «дайджест-знань».

До явної диспропорції у забезпеченні дітей літературою різного жанрово-видового характеру, різної тематики додається не менш серйозна диспропорція задоволення читацького попиту всіх вікових категорій дітей та підлітків. Серед нових оригінальних видань лідирують ті, які адресуються дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. Для старших залишаються видання програмних творів. Брак книжок для всіх вікових категорій юних читачів український видавець часто намагається компенсувати в оригінальний спосіб -- адресувати одне видання одразу кільком читацьким групам, скажімо, так: «для дітей молодшого та середнього шкільного віку». Та різниця в читацьких запитах першокласника і семикласника-підлітка є абсолютно очевидною. Щоправда, протягом останніх двох років на цьому сегменті ринку відбулися зрушення. До цього видавця спонукав бум довкола «поттеріани», з якою почалося навернення підлітків до читання. Майже порожня до того ніша сучасної вітчизняної підліткової літератури почала стрімко заповнюватися. Сьогодні школярі середнього шкільного віку, отримавши оновленого В. Нестайка, цікаві захопливі твори Л. Воронини, Ю. Ячейкіна, Г. Малик, О. Дерманського, нарешті відчули смак «своєї», а не дорослої «на виріст» літератури. Та ці позитивні зміни поки що дуже локальні, і про повноцінне задоволення попиту всіх вікових категорій читачів говорити завчасно.

Ще одним з вразливих місць сучасного українського дитячого книговидання, на нашу думку, можна вважати відсутність чіткого визначення поняття «національна дитяча книга». У нас воно зводиться часто лише до мовного критерію. На жаль, в історії вітчизняного книговидання навіть факт україномовності видання ще не забезпечує його справді української природи і часто виступає лише формальним чинником. В інтерпретації частини українських видавців та авторів україномовна дитяча книга залишається доволі «космополітичним» продуктом [26, 462]. Інші видавці, навпаки, перебуваючи в полоні архаїчних народницьких традицій, українське наполегливо ототожнюють із селянським, вмонтовуючи цей стереотип у масову свідомість за допомогою сталої системи змістових та графічних маркерів. І хоч, на перший погляд, ситуація з україномовною книгою начебто задовільна: за останні роки її частка в масиві дитячої літератури постійно зростає -- з 77% (1999 р.) до майже 82% (2003 р.). Однак при цьому, наклади україномовної літератури, порівняно, скажімо, з накладами її основного конкурента -- російськомовної літератури (випущеної в Росії чи Білорусії), нижчі. До того ж, російські видання дешеві. Як наслідок -- україномовні (українські) видання відсуваються на периферію того ж таки українського ринку.

Ментальний тиск (не секрет, що соціокультурне середовище в країні не є сприятливим для стимуляції розвитку національної книги) супроводжується тиском товарним. З аналізу якісних характеристик репертуару стає зрозумілим, що стоїть за «благополучними» цифрами: високу частку україномовної літератури забезпечують перевидання програмних творів українських письменників, здебільшого ХІХ -- початку ХХ ст. (П. Куліш Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка) та українські переклади згадуваної вище світової класики. А публікацією «непрограмного» наш видавець себе не обтяжує: «до середньовічної, ренесансної та барокової літератури слово «видається» застосувати взагалі якось незручно -- у кращому випадку це хрестоматії, де під одну обкладинку «втиснено» 800 років нашої літератури. Із літературою 70-х, 80-х та 90-х років минулого століття на видавничому полі теж проблеми -- про неї не чули не лише учні, а й учителі.

З літературою для молодших школярів узагалі сумно. Тексти, пропоновані для читання, -- переважно бездарні, а цікаві -- «заскладні». У результаті, маємо низьку мотивацію з боку школярів до вивчення української літератури.

Найуспішнішим українським дитячим видавництвом можна вважати "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" -- провідне українське дитяче видавництво “для малят від 2 до 102...” Видавництво засновано 1992 року відомим українським поетом Іваном Малковичем. Назва видавництва походить з оповідання Івана Франка, в якому хлопчик Грицько на батькове запитання: "Що ви сьогодні вчили у школі?" слухняно відповідав: "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ" (тобто абетку).

Ядром видавництва стали провідні українські художники та письменники різних поколінь. Висока художня та поліграфічна якість вигідно відрізняють "абабагаламазькі" видання, які щорічно відзначаються найвищими нагородами престижних книжкових форумів.

Видавництво видає книги для дітей, які користуються попитом. Так, актуальною на сьогоднішній день є книга про Гаррі Поттера.

Першу книжку про Гаррі Поттера „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” презентувала в ніч з 13 на 14 квітня 2002 року. То було грандіозне шоу на нічному Хрещатику, на яке зібралося більше тисячі людей з дітьми. Ось цитата з “Книжкового огляду”: “У ніч з 13 на 14 квітня пересічні кияни і гості столиці могли спостерігати справжнє диво: справді, де ще зараз в Україні можна зустріти велику чергу? Та ще й опівночі? І не просто чергу, а чергу за книгою? За україномовною книгою? Таке може бути лише тоді, якщо до справи береться Іван Малкович та його видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"…”

На той час більшість країн Європи уже видали або готували до друку четверту книжку про пригоди юного чарівника. На українському ринку на повну потужність продавався третій том російського перекладу. Цей факт давав українським видавцям чимало приводів для песимізму - нині навіть не віриться, що директор видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" Іван Малкович збирався друкувати перший том Гаррі Поттера тиражем 4 тисячі екземплярів, що відповідало уявленням про середній тираж української книжки, про її затребуваність на ринку (щоправда, після довгих вагань стартовий наклад першого тому пригод Гаррі підвищився до 10 тисяч).

За три з половиною роки “стахановської праці” "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" видала усі 5 томів “Гаррі Поттера”. Разом з першим накладом шостої книги загальний наклад українського “Гаррі Поттера” майже наблизиться до позначки в півмільйона примірників.

“Гаррі Поттера” можна сміливо вважати великим українізатором, на думку редактора видавництва. Не секрет, що багато дітей в Україні саме завдяки “ГП” прилучаються до україномовного читання. До речі, дві великі російські книготоргівельні компанії знову купують у нас чималий тираж 6-го тому, щоб продавати його в Росії.

Стартовий наклад п'ятої книжки „Гаррі Поттер та Орден Фенікса” - 70 тисяч примірників (він уже проданий наперед), і цими днями починається друк додаткового тиражу..

Над шостою книгою працювала стара команда - переклад Віктора Мороза за редакцією Олекси Негребецького та Івана Малковича.

Книги в “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ”:

“КРИХІТКА ЦАХЕС” (1997), “ТАРАС БУЛЬБА” (1997), “СНІГОВА КОРОЛЕВА” (2000), “АЛІСА В КРАЇНІ ЧУДЕС” (2001), “КАЗКИ ТУМАННОГО АЛЬБІОНУ” (2003), “МАНДРИ ГУЛЛІВЕРА” (2005). Зараз працює над “Маленьким принцом” (орієнтовна дата виходу книги зразу в 7 країнах світу - осінь 2006 р.)

"А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" володіє ексклюзивним правом на українське видання книжок про Гаррі Поттера, які видає у власних обкладинках (художник Владислав Єрко), чого домоглися дуже небагато видавництв у світі.

За час існування видавництва видано близько 100 книг загальним накладом понад 2,5 млн. прим. Наймасштабніший проект видавництва - одногривнева книжкова серія “Міні-Диво” загальним накладом 1,5 млн. прим.

Найуспішніші видання "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ": “Українська абетка”, “Улюблені вірші” (книга + касетка та CD ), “Дитяча Євангелія”, “Снігова Королева”, “Аліса в країні чудес”, “Казки Туманного Альбіону”, “Тореадори з Васюківки”, “Чарлі і шоколадна фабрика”, “100 КАЗОК”, серія книжок про Гаррі Поттера.



2.4 Шляхи вдосконалення роботи українських видавництв

Друковані засоби масової інформації, поряд із радіомовленням та телебаченням, є найбільш поширеним каналом комунікації, джерелом оперативних різногалузевих даних. Саме вони відчутно впливають на формування громадської думки, а отже, -- і на загальний настрій у суспільстві.

У ході осмислення змісту повідомлень формується ціннісний аспект такої думки. Залежно від цього інформація може сприйматися як:

* негативна;

* позитивна;

* збалансована;

* нейтральна.

Співвідношення цих видів віддзеркалюється на наших емоціях, світосприйнятті, вчинках. І, природно, що в суспільстві, де на шпальтах газет та журналів висвітлюється здебільшого негативна інформація, загострюється відчуття власної безпорадності та безвиході, виникає міжнаціональний розбрат, зростає соціальна напруга.

Головна з причин критичного стану українського книговидання полягає саме в тому, що ні уряди, ні Верховна Рада не змогли з високим рівнем об'єктивності проаналізувати сукупність усіх факторів, які впливають на формування конкурентного середовища для розвитку суб'єктів галузі, та закріпити ці чинники у відповідних законах, урядових рішеннях та на організаційному рівні.

Поки що не можна говорити про конкурентоспроможність українських підприємств (а отже і продукції) на єдиному з російськими та білоруськими видавцями інформаційному просторі за умов, що другі мають кошти й суттєву державну підтримку, а перші -- ні.

Важливий сегмент інформаційної та ідеологічної політики - книговидання захоплюють сусідні держави й «глобалісти». Вони за визначають, що мусить бути надруковано, і зокрема контролюють асортимент книг за назвами (варто почитати проект перекладів міжнародного фонду «Відродження»), а також створюють у народу України викривлене уявлення щодо «загальнолюдських цінностей» та переваг західного способу життя.

Це є не що інше як інформаційна війна проти українського народу.

Національне книговидання й книгорозповсюдження потрібно кардинально змінювати. З огляду на створену законодавцями ситуацію уряд повинен вирішити ряд організаційних питань.

Передусім потрібно:

1) розробити теоретичні основи національної безпеки, приділивши головну увагу доктрині інформаційної безпеки;

2) відновити при Державному комітеті телебачення та радіомовлення роботу Управління науково-дослідних робіт, стандартизації та впровадження нових технологій;

3) зорієнтувати Національну програму підтримки книговидання «Українська книга» на випуск енциклопедій, словників, видань, що виховують патріотизм і любов до своєї країни;

4) створити дієву систему книгорозповсюдження на основі нових інформаційних технологій із використанням електронних баз бібліографічної та книготорговельної інформації.

Існують міжнародні урядові й неурядові асоціації, спілки виробників ЗМК та інформації: Європейська телерадіомовна спілка (EBU), Асоціація комерційного телебачення (ACT), Спілка асоціації редакторів газет (CAEJ), Європейська асоціація рекламних агентств (EAAA), Європейський рекламний тріумвірат (EAT - European Advertising Trepartite), Всесвітня асоціація християнської комунікації, Міжнародна католицька спілка преси, Міжнародна комунікаційна асоціація, Міжнародна організація журналістів (МОЖ), Міжнародна федерація журналістів (МФЖ), Федерація арабських журналістів (ФАЖ), Конфедерація азіатських журналістів (КАЖ) тощо (за даними [18, 11-12]).

Інформаційна індустрія має свої органи управління. Органи управління інформаційною індустрією в Україні: Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України (Держкомінформ), Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, Комітет у справах свободи слова та інформації ВР України, місцеві управління у справах преси та інформації, сектор моніторингу розвитку культури і духовності секретаріату Кабінету Міністрів України. Ці органи мають сприяти розвиткові українського книговидання та розповсюдженню української книги серед широкої читацької аудиторії.

2.5 Сучасні українські видавництва

Якщо розглядати тематику літератури, що випускається українськими видавництвами, і що користується попитом на книжковому ринку країни, можна сказати, що кожне видавництво йде і знаходить свою нішу на книжковому ринку країни. Наприклад, високоякісну художню літературу, книги мовами національних меншин випускають державні видавництва «Україна», «Етнос», «Свiт». Високопрофесійно випускають художні альбоми державне видавництво «Мистецтво» і приватні -- «Балтiя-друк», «Гранi - Т», навчальну й наукову літературу -- держвидавництво «Либiдь» і приватне - видавничий дім «Академія», видання для дітей виходять у держвидавництві «Веселка» і приватному -- «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га».

На сьогоднішній день держава має підтримати українських видавців у двох напрямках: допомогти організувати систему книгорозповсюдження і організувати цивілізовану систему ціноутворення. Н сьогоднішній день ціноутворення є великою проблемою. В усіх західних країнах з ринковою економікою система ціноутворення досить проста. Тобто ціну визначає видавець книги і дає можливість дистриб'юторам або посередникам знижувати або збільшувати ціну. Але в рамках ціни, визначеної видавцем. Тому, варто, ґрунтуючись на досвіді західних країн, урегулювати цінову політику книговидання.

Сьогодні ситуація така, що більшість ринку української книги займає не українська, а саме російська книга. За останні 15 років у порівнянні з падінням випуску книжок, які видавались наприкінці 90-х років у 3,5 рази, а кількість книжкових магазинів, які реалізували ці книжки в кінці 80-х років, сьогодні зменшилось майже у 11 разів. Навіть ту незначну, з точки зору європейських країн, кількість книжок, які видаються в Україні, реалізувати не можна. І левова частка залишається на складах, видавництвах, не маючи змогу дістатись до читача. І це є два основних блока тем, на яких мусить зупинитись держава, виконати ці дії, прийняти ці заходи для того, щоб забезпечити фінансування видавничої сфери за рахунок кредитів і вирішення проблем адміністративного характеру на рівні центральних органів виконавчої влади і місцевих органів влади. Щоб відродити книготорговельні мережі потрібно надати приміщення, створити можливості для організації торгівлі книжками в кожному населеному пункті, де нараховується більше тисячі мешканців.

Для прикладу наведемо декілька цифр. Росія видає 90 тисяч назв книжок тиражами майже 1млрд. В Україні видається близько 16 тисяч назв книжок. Якщо подивитися на кількість книжок на одного жителя України, то найкраща ситуація книговидання була у 30-х роках. Тоді видавалось 33,1 книжки на кожного жителя. Зараз видається трошки більше однієї книжки на українця.

У цих умовах, безумовно, українські видавці потребують підтримки з боку держави. І підтримка держави повинна бути суттєвою. Можна додати лише одне: безумовно, багато книжок не доходить до читачів у зв'язку з відсутністю нормальної мережі книгорозповсюдження. Книжкова палата України намагалася певний час видавати каталоги всіх книжок, які виходять на території України. Але ці книжки до книжкової палати надходять із запізненням, і буває так, що книжка вийшла, а у каталог вона потрапляє десь через 7-8 місяців. І це, безумовно, не сприяло поширенню цієї книжки і ми відмовились видавати такий каталог.

Разом із тим, конкуренція Росії не є головною ознакою того, що українські видавці видають мало книжок. На приклад - Білорусія. Сьогодні Білорусія видає приблизно 3-4 тисячі книжки на кожного білоруса, і ті книжки користуються попитом. Але вони видають і російською мовою, розширюючи книжковий ринок. Видання книг українською мовою потребує дуже великої підтримки з боку нашої держави.

На сьогоднішній день політики мають зрозуміти, що книга, а, власне, українська книга, є стратегічним продуктом, який більше, ніж інший продукт, зокрема засоби масової інформації, впливає на свідомість людей, на формування української нації, на освітній, інтелектуальний і культурний її розвиток.

Протягом п'ятнадцяти років незалежності України було чимало підходів, коли уряд починав працювати і одразу закінчував роботу, а новий склад, який приходив, заявляв про те, що йому це нецікаво і взагалі хай видавці не набридають зі своїми проблемами.

Подібну ситуацію ми мали 2002 року, коли 18 листопада Верховною Радою вперше за всі часи існування незалежної України було проголосовано за „Закон про державну підтримку книговидавничої галузі” 406 голосами народних депутатів при цьому утримався один. Але буквально наступного дня перший віце-прем'єр-міністр, міністр фінансів пан Азаров подав протест на ім'я Президента з вимогою накласти вето на цей Закон, тому що він завдасть великих збитків державі. Хоча й на сьогодні ніхто не аргументував, звідки ці збитки були і, на щастя, цих збитків для державної казни ніхто не бачить, ніхто не назвав реальної суми збитків, яких має зазнати держава в результаті впровадження Закону з 1 липня 2004 року.

Питання існування книги сьогодні - це питання насичення галузі грошима, яка залишається з точки зору інвестицій нецікавою для вітчизняних та закордонних інвесторів. І розвивається вона, на жаль, за тими напрямами, за якими вона розвивалася, починаючи з 1994-1995 років: за рахунок російських коштів і власності росіян на території України.

Сьогодні більшість видавництв на зразок "Махаон-Україна", "АСТА-прес Україна" - це структури, які мають у своїй основі російський капітал і які зорієнтовані на просування російського культурного, мистецького продукту, яким є російська книга, на території України.

Сьогодні протидія з боку влади практично відсутня. Сьогодні кажуть, що у нас дуже багато адміністративного ресурсу в питаннях, що стосуються книговидання. На жаль, це так. Хоча адміністративний ресурс потрібний, але не в тому вимірі, в якому він існує, бо у нас адміністративний ресурс поширюється на розподіл бюджетних грошей, які виділяються на видання підручників і посібників для середньої загальноосвітньої школи, а також на видання так званих соціально значущих видань через Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Це відомство не цікавить стан книжкової справи в цілому. Там, де припиняється бюджетне фінансування, припиняється інтерес державних службовців до книги.

Сьогодні всі дії, до яких вдаються Кабінетом Міністрів, зокрема віце-прем'єр-міністром Кириленком (збирається Міжвідомча група, яка має розробити комплекс заходів щодо сприяння розвитку книговидання і книгорозповсюдження в Україні, саме сприяння, а не керівництво) дають певну надію.

Сьогодні, безперечно, головним питанням є насичення галузі грошима, зміни вектору використання бюджетних грошей, які надходять для видання підручників і соціально значущої літератури, з фінансування видавця, виробника до фінансування споживача - у даному випадку шкіл і бібліотек, і, безперечно, розвиток системи книжкової торгівлі, тобто сприяння створенню, зокрема за рахунок адміністративного ресурсу, тих преференцій, які б дозволили відродити, відновити в населених пунктах України систему книжкової торгівлі.

За радянських часів існувала державна книжкова торгівля у прямому розумінні - "Укркнига", існувала система "Укоопспілки", яка мала у населених пунктах свої точки, існувала система місцевої комунальної книжкової торгівлі, існували мережі "Військова книга", "Медична книга" тощо, які були підпорядковані відповідним відомствам. Сьогодні ця система фактично зруйнована. Потрібно, принаймні на комунальному рівні, відновлення мереж системної книжкової торгівлі. Хоча зрозуміло, що відродити, як каже дехто із службовців, колишню "Укркнигу" сьогодні не вдасться нікому - ані державі, ані якимсь іншим структурам, але сприяти розвитку декількох книготорговельних мереж і дистрибуційних компаній з боку держави через створення умов для нормального кредитування, створення умов для надання приміщень під бази, під книжкові магазини - це усе в силах влади.

Тому сьогодні постає питання сформувати чітку програму послідовних дій, початку цих дій. Потрібний моніторинг ринку, потрібне докладне вивчення ситуації, яка склалася на ринку книговидання, як наповнені сектори, куди йде українська книга, російська книга, провести широкі соціологічні дослідження на рівні інституту соціології і для цього не треба якихось особливих розпоряджень. Частина грошей, яка виділена в рамках бюджетного року, вона може бути зорієнтована саме на такі дослідження, які мають стратегічний характер для майбутнього України, особливо з точки зору нинішньої ситуації з мовами.

На сьогоднішній день Україні потрібна цілісна стратегія розвитку українського книговидання. На цьому наголосив Президент України Віктор Ющенко, виступаючи на засіданні Національної ради з питань культури і духовності, присвяченому проведенню в Україні Року української книги. Сфера вітчизняного книговидання - одна з пріоритетних для держави.

Говорячи про проблеми вітчизняного книговидання, можна виділити низку питань, що на даному етапі є найбільш актуальними. Серед них:

- брак системної підтримки україномовної книжки;

- скорочення фінансування Урядом ключових програм, спрямованих на підтримку української книги;

- питання тендерної закупівлі книг, відсутність системи їх розповсюдження та продажу;

- незахищеність національного книжкового ринку тощо.

Сьогодні українська книга не домінує на українському ринку. Такий стан речей є наслідком непродуманої національної політики у цьому питанні, недбалого ставлення до культури українського слова, книговидання.

Варто звернув увагу на відсутність формування для книговидавців мотивів для їхньої діяльності - перш за все, фіскальних, бюджетних.

Говорячи про систему розповсюдження та продажу книг, можна сказати, що сьогодні в Україні вона практично відсутня. При цьому слід наголосити, що Україні не потрібне відродження радянської системи, натомість має бути сформована ефективна дієва модель, яка забезпечить потреби читачів бібліотек тощо. У цьому контексті варто відзначити актуальність проблеми виселення або перепрофілювання книгарень, які перебувають у комунальній власності.

Щороку в Україні видається близько 50 млн. екземплярів книжок, при тому, що попит на них, за оцінками експертів, становить 300-350 млн. екземплярів. Відтак, практично п'ять книжок з кожних шести завозять в Україну з-за кордону - як правило, з Росії чи Білорусі.

Отже, у галузі україномовного книговидання існує декілька питань, які варто вирішити владі:

- збереження існуючої книжкової спадщини, цінних раритетних видань і, за змогою, каталогізація та повернення втрачених скарбів української книги;

- державна політика щодо української книги, включаючи книговидання і розповсюдження;

- репертуар української книги;

- включення українського книговидання в сучасні ринкові реалії, маркетингова політика, вивчення книжкового ринку;

- виховання традицій україномовного читання, любові читача до української книги.

Без систематичного їх розв'язання не можна казати про духовну перспективу українства.

Висновки

Проведене нами дослідження обраної проблеми дозволяє зробити певні висновки й узагальнення.

У період становлення незалежності України (90-і pоки ХХ ст. - початок ХХІ ст.) відбувалися пеpебудовчі процеси в країні, що потребували нової наукової бази, принципово іншого погляду на читача загалом, врахування його смаків при виданні книг. Починає активно розроблятися одна з важливих проблем сьогодення - читач у нових соціально-економічних умовах та pоль і місце видавництв у творенні нового суспільства. Соціальні служби при бібліотеках і науковці-бібліотекознавці, бібліотекаpі-пpактики активно вивчають і впроваджують нові підходи до формування дитячої читацької аудиторії, інноваційні методи і форми впливу на читання. Активно розроблятися одна з важливих проблем сьогодення - читач у нових соціально-економічних умовах та роль і місце книги у творенні нового суспільства.

Пеpебудовчі процеси 90-х років замість очікуваного піднесення національної свідомості і культурного рівня нації, призвели до погіршення становища у культурно-просвітницькій діяльності, занепаду книговидавництва, культурно-мистецької сфери, у т.ч. і видавничої справи. Із отриманням Україною незалежності український інформаційний простір і надалі перебував під владою Російської держави. Цей вплив відчувається і сьогодні.