Главная
Коллекция "Otherreferats"
Журналистика, издательское дело и СМИ
Формування ринку інформаційних послуг в Україні
Формування ринку інформаційних послуг в Україні
Інформаційно-консультаційні послуги як складова ринкової інфраструктури. Консультування та інформаційні послуги органів державного управління. Ринок ділової електронної інформації, особливості його розвитку в Україні. Зміст і контроль консалтингу.
| Рубрика | Журналистика, издательское дело и СМИ |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.01.2010 |
| Размер файла | 72,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Промисловий сектор інформаційних технологій (ІТ) в Україні демонструє більш високі темпи зростання порівняно з іншими галузями промисловості. Разом з тим нижчий у короткостроковій перспективі рівень рентабельності ІТ-галузі порівняно з ресурсодобувним або фінансовим сектором стримує залучення до неї інвестицій. Одночасно вітчизняна ІТ-галузь страждає на суто “місцеві” хвороби: відносна закритість ринку, намагання його лідерів до одноосібної монополізації у більшості секторів ринку, прагнення вітчизняного бізнесу до відтворення патерналістських відносин з державними органами (або окремими посадовими особами).
Досить інтенсивно розвивається ринок експорту ІТ. Компанії-лідери ринку нині дедалі більше розуміють доцільність консолідації зусиль усередині України і кооперації з російськими та білоруськими розробниками. Останнім часом дещо припинився масовий відплив ІТ-фахівців за кордон. На зовнішніх ринках у середньостроковій перспективі (до 2012 року) можна очікувати збільшення попиту на послуги ІКТ, що потенційно створить передумови для зростання експорту національних розробок у цій сфері. Це дозволяє з високим ступенем імовірності стверджувати, що у довгостроковій перспективі (2025-2030 роки) розвиток інформаційного суспільства може стати одним з найважливіших чинників структурної перебудови всієї економіки країни та еволюційного переходу до європейської соціальної стратифікації Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства України (проект, друга версія) / Створено ГРГ «Електронна Україна» та Фондом «Інформаційне Суспільство України» за підтримки та фінансової допомоги Міжнародного фонду «Відродження».- www.e-ukraine.com.ua. [13; 14;].
Активно розвиваються системи та засоби телекомунікацій і зв'язку. Найбільш динамічним сектором ринку комунікацій залишаються мережі мобільного зв'язку, якими нині охоплені практично всі обласні та районні центри України, причому територія покриття і кількість абонентів продовжує стрімко зростати. Водночас Україна посідає лише 55 місце зі 104 країн світу за кількістю телефонних ліній - 21,6 на 100 жителів.
У той же час Україна помітно відстає від розвинених країн за показниками комп'ютеризації та доступу до Інтернету. Парк комп'ютерної техніки за кількістю є значно меншим, аніж у розвинених країнах, зосереджується переважно у великих містах і значною мірою складається із застарілих машин. Відповідно недостатнім є рівень комп'ютерної грамотності населення. Це зумовлює порівняно низькі показники доступу громадян до всесвітньої мережі. До того ж, за підрахунками фонду “Інформаційне суспільство України”, “підключеним” до Інтернету на 2005 рік був лише 1% шкіл, на даний момент ситуація трішки окращилась. Таким чином, необхідним є різке, випереджальне збільшення темпів зростання доступу населення до Інтернету.
Наведені чинники стримують також розвиток інших елементів інформаційного суспільства і, зокрема, не дають можливості формуватися повноцінному попиту на електронні урядові послуги, впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (наприклад - дистанційної освіти), гальмують розвиток електронного бізнесу тощо.
Всі попередні урядові програми щодо розвитку інформаційного суспільства, судячи із мінімальних позитивних зрушень, виявилися неефективними. З попередньою пов'язана також проблема незахищеності медіа-простору Української держави. Його формування від самого початку відбувалося під безпосереднім впливом іноземних центрів тиску, особливе місце серед яких посідає Російська Федерація.
Неадекватною масштабам України є її інформаційна представленість у веб-просторі, недостатньою - присутність в Інтернеті україномовних інформаційних ресурсів.
Україна володіє значним кадровим ресурсом для розвитку інформаційної сфери. За даними ж Міжнародного агентства Brain Bench, ринок праці щорічно поповнює 30 тис. українських випускників, які мають освіту у сфері ІТ. Україна посідає четверту позицію у світі після США (194 тис), Індії (145 тис) та Росії (68 тис) за кількістю сертифікованих програмістів (за цими ж даними).
Українське законодавство у низці аспектів “відстає” від динаміки змін, що відбуваються у процесі розвитку інформаційного суспільства в Україні. Через це багато елементів останнього існують поза правовим полем, не регулюються нормативними актами, що стримує його повноцінний розвиток. Досі відсутня значна частина підзаконних нормативно-правових актів, розробка та затвердження яких передбачена чинним законодавством. Запропоновані відповідними державними органами проекти таких актів є здебільшого недосконалими і некоректними з точки зору відповідності законодавству.
Так, через брак дієвих підзаконних актів і через свою неузгодженість із суміжними законами практично не працює Закон України “Про електронний цифровий підпис”. Електронний документообіг та підпис нині широко поширений у світі як легітимний засіб ведення господарської діяльності та обміну інформацією між громадянами, підприємствами і органами державного управління (наприклад, податкова та статистична звітність, реєстрація підприємств та підприємців, отримання рахунків, запити, роз'яснення тощо). Запровадження розгалуженої системи електронного документообігу в Україні зменшить видатки держави і підприємств, стимулює розвиток підприємництва.
Також я вважаю, що потрібні зміни у податковій політиці, спрямовані на стимулювання ІКТ, могли б суттєво підвищити темпи впровадження новітніх технологій управління підприємствами, а отже і конкурентоспроможність нашої держави.
Держава не відіграє керівної ролі у розбудові інформаційного суспільства. Інституціональні інструменти реалізації державної політики щодо побудови інформаційного суспільства в Україні є малоефективними або відсутніми взагалі. За великим рахунком, інформаційне суспільство в Україні формується стихійно, за відсутності ефективної та працюючої державної стратегії його розвитку. Періодичні намагання держави вплинути на процеси розвитку інформаційного суспільства є не завжди дієвими. Міністерства і відомства здійснюють нескоординовану політику у сфері впровадження ІКТ, що призводить до низької ефективності їх використання.
Україна за минулі роки втратила у рейтингу 7 пунктів і відповідно опуститися з 54 місця у 2005 році на 61 у 2007 році. Причому якщо у 2005 році Україна отримала 3,79 бала (з 10 можливих), то у 2007 році - 3,62. Тобто причина спаду не стільки в інтенсивнішому розвиткові інших країн, скільки у тому, що знизився рівень поширеності електронних послуг в українському суспільстві.
Порівнюючи “е-готовність”, укладачі оцінювали не стільки кількість користувачів кабельних і бездротових мереж, скільки рівень розвитку бізнес-середовища, яке використовує Інтернет-технології. Тобто фактично оцінювалася сукупність таких чинників, як рівень використання електронних платежів, електронного банкінгу, системи оплати податкових платежів через глобальну мережу, готовність ринку до впровадження нових технологій, забезпечення інформаційної безпеки і готовність уряду сприяти розвиткові цифрових технологій.
Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинно стати одним з пріоритетних завдань держав: гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування правової держави та демократії, зрілого громадянського суспільства. Але порівняно з розвиненими країнами нинішній стан розбудови інформаційного суспільства в Україні є недостатнім і при цьому далеко не відповідає потенціалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дій щодо подолання “цифрової нерівності” для України є виважене, координоване державою співробітництво з іншими країнами, використання їхнього досвіду на основі розкриття та розвитку власного потенціалу. Виходячи з цієї формули, оптимальними стратегічними напрямами формування сучасного інформаційного суспільства в Україні мають бути такі.
Широке використання інформаційно-комунікаційних технологій для удосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм спілкування між державними органами і фізичними та юридичними особами.
Підвищення ролі громадськості й масмедіа у створенні нового інформаційно-комунікаційного середовища в країні.
Прискорення впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя, економіку України, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Удосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин, виробництва програмного забезпечення, діяльності постачальників інформації та послуг зв'язку, режиму діяльності систем електронної торгівлі й оплати, реклами, публікацій, функціонування глобальних комп'ютерних мереж, запобігання поширенню шкідливої та незаконної інформації глобальними комп'ютерними мережами.
Забезпечення комп'ютерної грамотності населення, насамперед шляхом створення освітньої системи, орієнтованої на використання нових інформаційно-комунікаційних технологій.
Захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту приватної інформації про особу.
Створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля.
На мою думку, цілком логічно віднести до повноважень Міністерства функції формування і вдосконалення нормативної бази, стратегічного і тактичного планування, розробки програм і проектів. Також доцільним є проведення розробки та затвердження Інформаційного кодексу - кодексу законів про інформаційне суспільство. Організувати оприлюднення розроблених проектів шляхом проведення громадських слухань, експертних “круглих столів", прозорого розгляду та врахування пропозицій і зауважень громадськості щодо вказаних проектів.
Необхідно також розробити законопроект “Про електронний цифровий підпис” та відповідних підзаконних актів. Відсутність реальних механізмів втілення у життя положень цих законів стримує розвиток не тільки електронного бізнесу, але й створює бар'єри на шляху підвищення ефективності процесів взаємодії між громадянами, підприємствами і органами державного та місцевого самоврядування.
Введення електронної системи документообігу, електронної системи ухвалення рішень і контролю з боку громадян буде сприяти, на мою думку, боротьбі з корупцією та бюрократизацією державного апарату.
З метою стимулювання розвитку електронної торгівлі необхідно розробити й прийняти закони “Про електронну торгівлю” і “Про державні електронні послуги”, а також розробити та затвердити правила ліцензування надання послуг з IP-телефонії, нормативно-правову базу діяльності з транзиту міжнародного трафіку. Слід зазначити, що держава повинна не фінансувати якісь поодинокі проекти, а стимулювати прихід інвесторів, виступати гарантом подальшої підтримки ІТ-індустрії.
14 лютого 2007 року набрав чинності довгоочікуваний Закон України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки", зміст і філософія якого, з погляду авторів, загалом відповідають потребам українського суспільства та держави Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України // Урядовий кур'єр. - 2007. - 14 лютого. - № 28. [17]. Таким чином, зроблено суттєвий (але далеко не достатній) крок у становленні інформаційного суспільства в Україні.
На даний момент пропозиція на ринку інформаційних послуг розширилась, що дозволяє виділити основні напрями діяльності: власне інформаційні послуги (надання адресно-довідкової інформації, телекомунікаційні послуги та інші), інформаційно-консультаційні послуги, які були розглянуті в попередніх пунктах.
Крім проблем становлення інформаційного суспільства в Україні, важливу роль відіграє формування, розвиток і контроль інформаційно-консалтингових послуг в економіці України. Адже формування ринку з інформаційно-консалтинговими послугами не тільки надасть можливість розвивати цей ринок по всій Україні а й підніміть престиж серед країн СНД і навіть Європи. В зарубіжних країнах інформаційний консалтинг відіграє важливу роль, для розвитку держави і суспільства. Тому, на мою думку слід розглянути більш детальніше зміст консалтингу, його завдання, мету, для більш детального вивчення інформаційних послуг.
1.5 Зміст і контроль консалтингу. Основні види і завдання консалтингу
Консалтинг - це професійна допомога з боку фахівців з управління господарством керівникам і управлінському персоналу різних організацій (клієнту) в аналізі і рішенні проблем їхнього функціонування і розвитку, здійснювана у формі рад, рекомендацій і спільно вироблюваних із клієнтом рішень. Власне кажучи під консалтингом розуміється те, що в нашій країні раніше називалося “запровадженням науки у виробництво". Однак консалтинг - поняття ринкової економіки, і потім він відрізняється від науково-впроваджувальної діяльності в колишньому СРСР тією ж мірою, у який ринкова економіка відрізняється від планово-централізованої Коростельов В.А. Управлінське консультування. Навч. Посіб. МАУП, Київ. - 2003. - 104с. [19].
Консалтинг здійснюється на комерційних початках незалежними виробниками консалтингових послуг в умовах конкурентної боротьби. Це висуває високі вимоги до якості й ефективності таких послуг і викликає їхню орієнтованість на інтереси клієнта. У країнах з ринковою економікою запрошення професіоналів є престижним свідченням того, що фірма володіє достатньою діловою культурою, щоб використовувати запропонований ринком інтелектуальний капітал в області менеджменту. Відсутність фахівців-консультантів при розробці відповідального рішення розглядається так само, як відсутність архітектора при розробці проекту будинку, лікаря при лікуванні хворого чи дизайнера при розробці нової моделі автомобіля. Фахівці, які надають професійну допомогу, називаються консультантами.
Розрізняють зовнішніх і внутрішніх консультантів. Зовнішні - це незалежні консультаційні фірми чи індивідуальні консультанти, які надають послуги клієнтам на основі відповідного договору. Внутрішні - це фахівці з економіки і управління, зайняті в штаті тієї чи іншої організації (вони складають аналітичну, “штабну" підсистему організації).
Далі в роботі терміном “консультант” будемо називати будь-яку консультаційну структуру незалежно від того, чи є вона консалтинговою фірмою чи індивідуальним консультантом. Крім того, якщо це не обговорено особливо, то мова буде йти переважно про зовнішніх консультантів.
Переваги консультантів по менеджменту перед менеджерами наступні:
1) незалежність, неупередженість поглядів;
2) більш широкий кругозір, володіння великою інформацією у всіляких областях менеджменту і господарювання (у силу меншої завантаженості проблемами поточного управління);
3) орієнтація на широке вивчення і перенос досвіду інших організацій (в основному це стосується зовнішніх консультантів).
Консалтингові послуги найчастіше здійснюються у формі консалтингових проектів, а не у формі усних, одноразових порад. Вони містять у собі наступні основні етапи:
1) діагностика (виявлення проблем);
2) розробка рішень;
3) впровадження рішень.
Здійснення такого проекту може займати від декількох днів до декількох місяців. Іноді контакти з клієнтами можуть бути і багаторічними. З погляду методів можна розрізняти наступні види консультування: експертне, процесне і навчальне.
При експертному консультуванні консультант самостійно здійснює діагностику, розробку рішень і рекомендацій з їх упровадження. Роль клієнта зводиться, в основному, до забезпечення консультанту доступу до інформації й оцінки результатів.
При процесному консультуванні консультанти на всіх етапах проекту активно взаємодіють із клієнтом, спонукуючи його висловлювати свої ідеї, розуміння, пропозиції, проводити за допомогою консультантів аналіз проблем і вироблення рішень. При цьому, роль консультантів полягає, в основному, в абсорбції (зборі) цих зовнішніх і внутрішніх ідей, оцінці рішень, отриманих у процесі спільної з клієнтом роботи і приведенні їх у систему рекомендацій.
При навчальному консультуванні консультант не тільки збирає ідеї, аналізує рішення, але і підготовляє ґрунт для їхнього виникнення, надаючи клієнту відповідну теоретичну і практичну інформацію у формі лекцій, семінарів, посібників і т.д.
Чим відрізняється консультування від навчання? Перевагою консультування є його конкретно-індивідуальний, “штучний” підхід. При цьому знання, якими володіють консультанти, трансформуються так, щоб вирішити конкретні проблеми того чи іншого підприємства. При навчанні ж знання в області менеджменту, економіки, права і т.д. передаються менеджерам у загальній формі і потім уже застосовуються ними на практиці. Позитивні сторони того й іншого способу передачі знань поєднуються в навчальному і процесному консультуванні.
Зрозуміло, у конкретних проектах чи на їхніх різних стадіях можуть застосовуватися комбінації всіх трьох перерахованих видів консультування і тоді воно стає експертно-процесним, що провесно - навчає, експертно-навчальним і т.д. У промислово розвинутих країнах переважно здійснюється процесне і експертно-процесне консультування, тоді як в Україні та Росії поки що найбільше поширення одержало експертне й експертно-навчальне консультування. Це пояснюється, у першу чергу, непідготовленістю самих українських клієнтів до творчої роботи з консультантами, бажанням керівників одержати готові рішення. Таке положення часто приводить до негативних наслідків і незадоволеності від підсумків консультаційних проектів, тому що, по-перше, клієнт може взагалі не сприймати готових рішень, якщо вони не вироблені разом з ним; по-друге, деяка істотна інформація не може бути отримана консультантом поза режимом активного діалогу з клієнтом. У Росії існує багато об'єктів консультування, що можуть бути розділені принаймні на наступні групи:
за формою власності: державні, приватні, акціонерні і змішані підприємства;
по розмірах: малі, середні і великі підприємства;
по територіальній ознаці: центральні (федеральні) і регіональні адміністративні утворення.
Відповідно клієнтами консультантів є власники менеджери приватних підприємств, керівники державних чи підприємств відповідних відомств, центральні і місцеві органи влади, а також керівники таких територіальних утворень як технопарки, екополіси, технополіси, вільні економічні зони і т.д. Досвід роботи консультантів по економіці і керуванню показує, що за інформаційно-консалтинговими послугами звертаються насамперед наступні види організацій:
1) Молоді, швидко зростаючі частки підприємства і банки.
2) Прогресивно набудовані місцеві органи влади.
3) Державні і колишні державні підприємства, що знаходяться в кризовій ситуації.
Перші дві групи керуються при цьому золотим правилом менеджменту, сформульованим Томасом Пітерсом: “Реформувати потрібно те, що працює добре, тому що тут сили можуть бути мобілізовані негайно чи, принаймні, швидше, ніж в інших сферах". Що стосується третьої групи, те і для неї не усе загублено: у консалтинзі існують спеціальні методи подолання кризових ситуацій. Зокрема, поруч консультантів успішно здійснюється розробка програм реформування й оздоровлення підприємств, що знаходяться в “зоні ближнього банкрутства". Сучасний набір консалтингових послуг склався в 1950-60-і роки, що на Заході називають “золотим століттям консалтингу", що зв'язано з післявоєнним прискореним розвитком і інтернаціоналізацією економіки, що викликали посилення потреб у консультаційних послугах. У Європейському довіднику-покажчику консультантів по менеджменті в даний час виділено 84 виду консалтингових послуг, поєднуваних у 8 груп.
Види інформаційно-консалтингових послуг (Відповідно до класифікації Європейського довідника-покажчика консультантів по менеджменту):
1. Загальне управління: визначення ефективності система керування; оцінка бізнесу; керування нововведеннями; визначення конкурентоздатності/вивчення кон'юнктури ринку; чи диверсифікованість становлення нового бізнесу; міжнародне керування; оцінка керування; злиття і придбання; організаційна структура і розвиток; приватизація; керування проектом; керування якістю; реорганізація інженерних служб; дослідження і розвиток; стратегічне планування.
2. Адміністрування: аналіз роботи канцелярії; чи розміщення переміщення відділів; керування офісом; організація і методи керування; регулювання ризику; гарантії безпеки; планування робочих приміщень і їхнє оснащення.
3. Фінансове управління: системи обліку; оцінка капітальних витрат; оборот фірми; зниження собівартості; неплатоспроможність (банкрутство); збільшення прибутку; збільшення доходів; оподатковування; фінансові резерви.
4. Управління кадрами: професійний рух і скорочення штатів; культура корпорації; рівні можливості; пошук кадрів; добір кадрів; здоров'я і безпека; програми заохочення; внутрішні зв'язки; оцінка робіт; трудові угоди і зайнятість; навчання менеджменту; планування робочої сили; мотивація; пенсії; аналіз функціонування; психологічна оцінка; винагорода; підвищення кваліфікації працівників.
5. Маркетинг: реклама і сприяння збуту; корпоративний образ і відносини з громадськістю; післяпродажне обслуговування замовників; дизайн; прямий маркетинг; міжнародний маркетинг; дослідження ринку; стратегія маркетингу; розробка нової продукції; ціноутворення; роздрібний продаж і дилерство; керування збутом; навчання збуту; соціально-економічні дослідження і прогнозування.
6. Виробництво: автоматизація; використання устаткування і його технічне обслуговування; промисловий інжиніринг; переробка матеріалів; регулювання внутрішнього розподілу матеріалів; упакування; схема організації робіт на підприємстві; конструювання й удосконалювання продукції; керування виробництвом; планування і контроль за виробництвом; підвищення продуктивності; закупівлі; контроль якості; контроль за постачанням вузлів і деталей.
7. Інформаційна технологія: САПР/АСУ; застосування комп'ютерів в аудиті й оцінці; електронна видавнича діяльність; інформаційно пошукові системи адміністративні інформаційні системи; проектування і розробка систем; вибір і установка систем.
8. Спеціальні послуги: навчальне консультування; консалтинг по керуванню електроенергетикою; інженерний консалтинг; екологічний консалтинг; інформаційний консалтинг; юридичний консалтинг; консалтинг по управлінню розподілом матеріалів і матеріально; технічному постачанню; консалтинг у державному секторі; консалтинг по телекомунікаціях.
Класифікація, приведена, є предметною, тобто відповідно до схеми консалтинг розрізняється по видах відповідно до функцій, що виконують менеджери. Консультанти не виконують самих цих функцій, а виробляють рекомендації з їх виконання. Вони радять менеджерам як здійснювати загальне керування, адміністрування, фінансове керування, реалізацію інформаційних технологій і інші функції.
Розглянемо коротко, для рішення яких задач Ви можете запросити консультантів по кожній з перерахованих консалтингових послуг.
Консультантів по загальному керуванню запрошують для допомоги в рішенні проблем, зв'язаних із самим існуванням Вашого підприємства і перспективами Вашого бізнесу. Вони оцінюють стани справ у Вашій організації в цілому і зовнішню для неї середовище, визначають загальні цілі і систему цінностей організації, розробляють стратегію розвитку, складають прогнози, допомагають в організації філій і дочірніх фірм, дають рекомендації з зміні форм власності і складу власників, придбанню майна, чи акцій паїв, удосконалюванню організаційних структур і т.д.
Консультанти по адміністративному керуванню (адмініструванню) займаються такими питаннями як формування і реєстрація компаній, організація роботи офісу, обробка даних, система адміністративного контролю і т.д. Їхня основна задача - оптимізувати керування організацією.
Консультанти по фінансовому керуванню роблять допомогу в рішенні трьох основних задач:
1) пошук джерел і використання фінансових ресурсів;
2) оцінка і підвищення поточної фінансової ефективності діяльності організації;
3) зміцнення фінансового положення організації на перспективу. Вони займаються питаннями фінансового планування і контролю, оподатковування, бухгалтерського обліку, розміщення акцій і паїв на ринку, кредиту, страхування, прибутку і собівартості, неплатоспроможності і т.д.
Консультанти по керуванню кадрами розробляють рішення з питань підбора співробітників, контролю якості кадрового складу, системи оплати праці, підвищення кваліфікації і керування кадрами, охорони праці і психологічного клімату в колективі.
Консультанти по маркетингу надають менеджерам допомогу в рішенні життєво важливої для будь-якого підприємства, що діє в умовах ринкової економіки, задачі: забезпечення такого його функціонування, щоб вироблені їм товари і послуги були куплені споживачем. Вони займаються питаннями дослідження ринку і забезпечують прийняття рішень в області збуту, ціноутворення, реклами, розробки нової продукції і т.д.
Консультанти по організації виробництва, що розбираються в економічних, управлінських і інженерних питаннях надають менеджерам допомогу.
Консультанти по інформаційних технологіях займаються розробкою рекомендацій із упровадження систем автоматизованого проектування (САПР) і автоматизованих систем керування (АСУ).
Спеціалізовані консалтингові послуги - це ті види послуг, що не відноситься ні до однієї із семи вищеописаних груп. Вони відрізняються від них або по методах, або по об'єктах, або по характері впроваджуваних знань (інженерний консалтинг, юридичний консалтинг і т.д.).
Специфіка консалтингової послуги полягає в її удаваній невідчутності, непомітності та, як правило, у відсутності завершеної матеріальної форми. Тому ідентичні консалтингові продукти, виконані двома консалтинговими фірмами, можуть відрізнятися не тільки за формою, але й мати різну методологій розробки та зміст. Клієнт може оцінити якість наданої йому послуги або відразу після завершення процесу консультування, або через деякий проміжок часу.
Кон'юнктура ринку консультаційних послуг визначається співвідношенням попиту і пропозиції, рівнем ціноутворення і стратегією поведінки продавців та покупців на цьому ринку.
Потреба у допомозі консультантів обумовлена не тільки їх новими знаннями, аналітичними уміннями, заходами та методологічними підходами, які може привести консультант в клієнтську організацію, а й тим, що сторонні консультанти покликані допомагати менеджерам орієнтуватися в складних умовах прискорення технологічних змін, швидкого зростання ділової активності, що надзвичайно впливає на майбутнє організації.
Список використаних джерел
1. Захарченко В.І. Ринкові перетворення і формування територіально-галузевих корпоративних структур // Економіка АПК. - 2004. - № 2. - С.113-118.
2. Мостовий Г.І. Агробізнес: державне регулювання: Монографія. - Харків: Основа, 2002. - 300 с.
3. Колос Б.О. Управління державою третього тисячоліття або стратегія і тактика побудови української національної держави. - Львів: Ініціатива, 2004. - 976с.
4. Завадський Й.С. Менеджмент: Management. - У 3 т.1. - 3 вид., доп. - К.: Вид-во Європ. Ун-ту. - 2001. - 542с.
5. Організація інформаційно-консультаційного забезпечення АПК України. За ред. академіка УААН П.Т. Каблука. - К.: ІАЕ УААН. - 2003. - 437с.
6. Месель-Веселяк В.Я. Реформування аграрного сектора України: здобутки і проблеми // Економіка АПК. - 2006. - № 5. - С.3-8.
7. Александров В.Т., Гусєв В.О. Послуги системи державного управління // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Вип.3 (18) / Редкол.: Г.І. Мостовий, В.Я. Амбросов, О.Ю. Амосов та ін. - Х.: ХРІДУ НАДУ “Магістр", 2003. - С. 208-213.
8. Концепція адміністративної реформи в Україні. - К., 1998.
9. Верба В.А., Решетняк Т.І. Організація консалтингової діяльності: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000. - 244 с.
10. Романків І.Я. Розвиток ринку послуг в Україні // www.meta-ukraine.com.ua
11. http://www.academy.gov.ua
12. http://www.tsd.com.ua/main_ua. php
13. Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства України (проект, друга версія) / Створено ГРГ "Електронна Україна" та Фондом "Інформаційне Суспільство України" за підтримки та фінансової допомоги Міжнародного фонду "Відродження". - www.e-ukraine.com.ua
14. Голобуцкий О., Шевчук О. E-Ukraine. Інформаційне суспільство: бути чи не бути. -К.: Атлант UMS, 2001. - 104 с.
15. Додонов О., Горбачик О., Кузнєцова М. Державна інформаційна політика і становлення інформаційного суспільства в Україні // Стратегічна панорама. - 2002. - №1. - С.166-170.
16. Тоффлер Е. Третя Хвиля / Пер. з англ. А. Євса. - К.: Вид. дім "Всесвіт", 2000. - 480 с.
17. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України // Урядовий кур'єр. - 2007. - 14 лютого. - № 28.
18. Дємідова Л. Сфера послуг у постіндустріальній економіці // Світова економіка і міжнародні відносини. - К.: Наукова думка, 2003. - С.16-31.
19. Коростельов В.А. Управлінське консультування. Навч. Посіб. МАУП, Київ. - 2003. - 104с.
Подобные документы
Інформація як товар і економічний ресурс: властивості, класифікація й особливості ринку. Реклама, виставки, конференції і друковані видання як джерела інформаційних продуктів. Сегментація і тенденції розвитку інформаційного ринку в розвинених країнах.
курсовая работа [61,3 K], добавлен 13.10.2012Розгляд інформаційної політики Росії в Україні. Особливості російсько-українського інформаційного простору та його складові. Комплексне вивчення впливу російських ЗМІ на формування суспільної думки в Україні та визначення факторів його ефективності.
дипломная работа [80,7 K], добавлен 05.01.2011Раціоналізація суспільства як необхідна умова його розвитку. Теорія політичної модернізації та етапи її розвитку. Вплив засобів масової інформації на процеси демократизації. Особливості та напрямки функціонування ЗМІ в Україні, перспективи їх розвитку.
дипломная работа [93,7 K], добавлен 10.12.2011Культура мовлення як складова загальної культури людини. Засоби масової інформації - носії культури. Роль засобів масової інформації, їх види та функції в Україні. Позитивний та негативний вплив засобів масової інформації на культуру спілкування.
курсовая работа [60,9 K], добавлен 20.10.2014Засоби масової інформації: сутність, функції, права, обов’язки. Дослідження основних проблем функціонування сучасних ЗМІ (преси, радіо, телебачення). Особливості книговидання в Україні. Результати використання глобальної інформаційної мережі Інтернет.
курсовая работа [26,3 K], добавлен 25.11.2010Особливості функціонування преси, радіо і телебачення в Україні як самостійної індустрії, спрямованої на формування громадської думки, національної політичної свідомості населення з використанням організаційно-технічних комплексів передачі інформації.
контрольная работа [34,6 K], добавлен 07.01.2017Поняття державного регулювання, його сутність і особливості, механізми, законодавча та правова база. Зміст державного регулювання у видавничій справі, його методи та функції. Пріоритети державного регулювання політики у видавничій справі України.
курсовая работа [48,7 K], добавлен 22.04.2009Дослідження сутності та ґенези механізмів міжнародної інформаційно-аналітичної діяльності українських засобів масової інформації. Роль журналіста в поширенні міжнародних новин. Основні загрози та перспективи розвитку міжнародної журналістики України.
статья [22,1 K], добавлен 07.02.2018Роль засобів масової інформації у політичній, соціальній, бізнесовій сфері. Основні ознаки ділової інформації. Характеристика ділових видань "Бизнес", "Эксперт", "ИнвестГазета", а також загальнонаціональних "Дзеркало тижня", "Україна молода", "День".
курсовая работа [41,5 K], добавлен 30.04.2015Традиційна класифікація інформаційних жанрів. Система жанроутворення в сучасній пресі. Поняття про коментар, його призначення, жанрові особливості. Колонка як оперативний відгук на подію. Особливість журналіста як жанро-твірна ознака колумністики.
реферат [29,7 K], добавлен 11.01.2011
