Єврорегіони в системі міжнародного співробітництва

Поняття "єврорегіон" та передумови його формування. Організаційно-правовий механізм функціонування єврорегіонів. Основні перспективи діяльності Карпатського єврорегіону, соціально-економічні наслідки функціонування регіону. Аналіз проблем єврорегіонів.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 28.04.2015
Размер файла 581,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародних економічних відносин і бізнесу

РЕФЕРАТ

На тему: "Єврорегіони в системі міжнародного співробітництва"

Виконала студентка 3 курсу

групи МБ-303

Сівура Анна Василівна

Київ 2015

ПЛАН

Вступ

1. Суть поняття "єврорегіон" та передумови його формування

2. Організаційно-правовий механізм функціонування єврорегіонів

3. Особливості формування та функціонування Карпатського еврорегіону

3.1 Перспективи діяльності Карпатського еврорегіону

3.2 Соціально-економічні наслідки функціонування Карпатського єврорегіону

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Історія розвитку економічних відносин між державами свідчить про безперспективність курсу на самоізоляцію, який неминуче призводить до технологічного відставання та економічних втрат. Тому країни повинні приймати активну участь в інтеграційних процесах, особливо тих, що відбуваються в сучасній Європі. Для реалізації цієї стратегічної мети необхідно сформувати сприятливе макросередовище, перш за все, шляхом вдосконалення правового поля, реалізації економічних реформ для максимального наближення показників соціально-економічного розвитку країн до міжнародних стандартів. Особлива роль в розвитку цих процесів належить транскордонному співробітництву прикордонних територій країни.

Наукове дослідження різних аспектів проблеми транскордонного співробітництва тільки починається. Але інтерес до цього напряму міжрегіональних економічних відносин постійно зростає, насамперед, завдяки успішному розвитку транскордонних інституцій в Європі. Сьогодні Європейський континент є прикладом консолідованого вирішення складних соціально-економічних і політичних проблем континенту, здійснюючи таким чином суттєвий позитивний вплив на світове співтовариство. Цей процес був започаткований у 50-х роках XX століття, у тому числі і через ідею формування міжнародних прикордонних територіальних асоціацій - єврорегіонів. Системний аналіз міжнародного досвіду у розвитку транскордонного співробітництва показав, що найбільш ефективною організаційною формою концентрації міжрегіональних ініціатив є єврорегіони. Під цим поняттям слід розуміти територію добровільного транскордонного співробітництва, в межах якої шляхом економічної, культурної та гуманітарної взаємодії реалізуються конкретні транскордонні проекти, вирішуються проблеми зайнятості, розвитку інфраструктури, екології тощо.

За більш ніж піввіковий період їх функціонування на Європейському континенті сформувалися сприятливі умови для гармонійного розвитку прикордонних регіонів відповідно до чинних законодавств кожної з країн, суттєво зменшилася вірогідність відродження агресивного націоналізму з наступною загрозою втрати територіальної цілісності, етнічних конфліктів тощо. Окремі єврорегіональні міжнародні асоціації сьогодні є центрами соціально-економічного розвитку прикордонних територій. Тому надзвичайно важливим процесом є їх ретельне дослідження, вивчення та аналіз.

Особлива роль у розвитку транскордонних зв'язків належить найбільшій у Європі транскордонній інституції - міжрегіональній асоціації “Карпатський Єврорегіон” (створена 14 лютого 1993 року за участю прикордонних регіонів України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії), оскільки її діяльність повністю відповідає принципам Європейської Рамкової Конвенції з транскордонного співробітництва між адміністративно-територіальними одиницями та органами влади. Відповідно до статуту Карпатського Єврорегіону та організаційної структури, найвищим органом асоціації є Рада єврорегіону. До її складу входять по три представники від кожного учасника асоціації. Головною особою, що відповідає за функціонування структур єврорегіону, є виконавчий директор. Він обирається Радою з числа кандидатів на конкурсній основі і здійснює управління асоціацією через секретаріат і національних представників. На даному етапі функціонують 4 робочі комісії.

Тож, метою моєї роботи було дослідження та аналіз поняття "єврорегіон" та передумови його формування, особливості формування та функціонування Карпатського еврорегіону, його соціально-економічні наслідки функціонування.

1. СУТЬ ПОНЯТТЯ "ЄВРОРЕГІОН" ТА ПЕРЕДУМОВИ ЙОГО ФОРМУВАННЯ

Багаторічний світовий і, в першу чергу, європейський досвід взаємодії та інтеграції держав показав, що найбільший потяг до інтегрування в міжнародні економічні структури мають прикордонні та приморські території. Зокрема це засвідчує досить висока ефективність діяльності так званих "єврорегіонів".

Єврорегіон - це певний географічний простір, який включає частини територій двох або більше країн, що домовляються про координацію своєї діяльності в економічній, соціальній, культурній та інших галузях суспільного життя. Територіальними структуроутворюючими елементами транскордонних регіонів є, як правило, адміністративно-територіальні райони суміжних країн. [1]

Перевагами прикордоння є суміжність територій та невелика віддаленість підприємств і організацій - суб'єктів зовнішньоекономічних зв'язків, що вже само по собі є важливим ресурсом до інтегрування. Крім того, у переважній більшості прикордонні регіони характеризуються більш високою, порівняно з іншими територіями, питомою вагою сформованої інтеграційної інфраструктури, в тому числі локальної.

Передумовами до співпраці в соціальному плані є етнічна близькість населення, що проживає на прикордонних територіях, значна частина якого володіє мовою або мовами населення країн-сусід і в, досить високий рівень міжособових контактів, близькість елементів соціальної психології, культури. Вказані фактори є визначальними і в процесі формування транскордонних регіонів.

Перший єврорегіон «Гронау» було створено 1958 року на німецько-нідерландському кордоні. [2]

Правові засади розвитку єврорегіонів визначені в Європейській рамковій конвенції про транскордонне співробітництво територіальних утворень та їх органів урядування(Мадрид, 1980). Україна приєдналася до Конвенції в 1993 році. Транскордонне співробітництво регулюється також Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Верховною Радою України 1997).

У загальноєвропейській системі пріоритетів єврорегіон розглядається як інструмент інтеграції держав через інтеграцію регіонів. Їх діяльність спрямовується на прискорення соціально-економічного розвитку регіонів і формування їх експортної спеціалізації, інфраструктурну підготовку для поглиблення співробітництва з Європейським Союзом, розвиток системи міжрегіональних зв'язків у сфері туризму, рекреації, охорони навколишнього природного середовища. Єврорегіони дають можливість розв'язувати проблеми національних меншин, можуть бути засобом вирішення територіальних претензій. До транскордонної співпраці залучено понад 30 держав, які утворили більше 70 єврорегіонів.

Україна бере участь у створенні єврорегіонів з 1993 року. В єврорегіон «Карпати» увійшли північні райони Румунії, кілька областей Угорщини, частина східної Словаччини, частина Підкарпатського воєводства Польщі, Львівська область, Закарпатська область, Івано-Франківська область і Чернівецька область України. В 1995 році створено єврорегіон «Буг», до складу якого входять Волинська область України, частини території Польщі й Білорусі. В утворений 1998 єврорегіон «Нижній Дунай» увійшли Одеська область України, повіт Кагул (Молдова), повіти Галац, Бреїла, Тульча (Румунія). В стадії формування (на початок 2000-х років) перебуває єврорегіон «Верхній Прут» з участю Румунії, Молдови, Чернівецької області України.

Україна розглядає інститут єврорегіонів як інструмент просторового розвитку і чинник процесу європейської інтеграції.

Ідея становлення транскордонних регіонів була започаткована ще в перші повоєнні роки з ініціативи місцевих органів влади на прикордонних територіях Італії та Австрії. Починаючи з середини 60-х років, окремі контакти в галузі культури переросли у багатогалузеве співробітництво. А в 1978 році представники двох північно-східних областей Італії, чотирьох середньоавстрійських земель, Словенії, Хорватії та землі Баварія зібралися у Венеції з метою створення територіального об'єднання щодо реалізації спільної регіональної політики. Пізніше до Альпійсько-Адріатичної угоди приєдналися ще ряд областей Італії та Австрії, а в 1988 році - п'ять угорських округів. Із вступом у спілку в 1990 році швейцарського району Тіцінобуло завершено формування його територіальної організаційної структури.

Відповідно до договору було створено комісії з питань культури і науки, зв'язку, туризму, водного господарства, державного планування та питань рекреації. Уже за відносно короткий проміжок часу робота комісій дала хороші результати. Було реалізовано ряд спільних проектів, зокрема з будівництва газо- і нафтопроводів, розвитку туризму. Окремі зв'язки, часто спонтанні, на території єврорегіону "Альпи-Адріатика" трансформувалися в конструктивне прикордонне співробітництво на довгостроковій основі, яке дедалі більше впливає на економічне, соціальне і культурне життя в даному регіоні.

Згодом така локальна інтеграція дістала поширення на прикордонних територіях Франції, Швейцарії, ФРН, Бельгії, Скандинавії. Тепер у Європі нараховується понад двадцять регіонів, які досягли рівня транскордонних або наближаються до нього. У них інтенсивно розвивається регіональна інфраструктура. З метою здійснення співробітництва місцевим органам самоврядування делегуються відповідні повноваження центральної влади, розширюється їх самостійність при одночасному збереженні національного суверенітету та системи державної влади.

Показником успішного функціонування єврорегіонів є франко-німецько-швейцарський єврорегіон "Регіо". Він знаходиться між горами Вогезами (Франція), Чорним лісом (Німеччина) та горами Юра (Швейцарія). Особливістю транскордонного об'єднання є те, що в ньому представлені три істотно відмінних між собою варіанти демократичних систем:

- Південний Баден у Німеччині - парламентська демократія з розвинутим федералізмом.

- Верхній Ельзас у Франції - високоцентралізована парламентська демократія.

- Регіон Базеля Нордвестшвайц у Швейцарії - високоде-централізована директивна демократія.

Успішне тристороннє співробітництво на регіональному рівні може бути хорошим прикладом для наслідування. Уже тепер у досить широких масштабах здійснюються передача і обмін новітніми технологіями. Масштабною в межах єврорегіону є маятникова міграція робочої сили. Десятки тисяч жителів прикордонних територій щоденно перетинають кордон, їдучи на роботу в іншу країну. Спільними зусиллями створено центр з підготовки і підвищення кваліфікації менеджерів для країн- учасниць регіонального об'єднання. Досить ефективно функціонує спільне франко-швейцарське підприємство "Євроаеропорт Базель - Мюльхаузен - Фрайбург". На практичну основу поставлено концепцію створення мережі швидкісних потягів "Реджіо", що дасть можливість швидко і екологічно доцільно зв'язати всі центри прикордонного трикутника.

Із 1990-1991 років у створення єврорегіонів включилися посткомуністичні східноєвропейські держави, використовуючи дану форму як один із каналів включення нових демократій у загальноєвропейські інтеграційні процеси. Особливо інтенсивно йде формування єврорегіонів у західному прикордонні Чехії та Польщі з ФРН. Тут було створено перші транскордонні об'єднання держав - не членів ЄС. У ході переговорів представників місцевих органів влади прикордонних областей Чехії, Польші та ФРН, котрі проходили під егідою Комісії по прикордонних областях ЄС наприкінці травня 1991 року в м. Цвіккау (ФРН), до складу єврорегіону ввійшло сім німецьких і чотири чеських адміністративних райони прикордоння та польське воєводство Єлена Гура - У листопаді 1991 року на аналогічному зібранні в м. Хеб (Чехія) закладено підвалини єврорегіону "Егренчіс" у прикордонні Західної Чехії і Баварії. Проводиться активна робота з розбудови єврорегіону "Шумава", який включає чотири німецьких та чотири чеських прикордонних райони. Його специфіка - пріоритет охорони навколишнього середовища.

Створення єврорегіону дозволяє його учасникам створювати спільні економічні структури, розвивати прикордонну торгівлю, реалізовувати різні проекти в галузі туризму, екології, спорту і культури. В межах єврорегіону практично усуваються митні бар'єри і перешкоди для переміщення робочої сили.

Концепція єврорегіонів є наслідком політики Європейського союзу, спрямованої на децентралізацію політичної і економічної влади, створення своєрідних екстериторіальних утворень.

Існуючі єврорегіони об'єднані в Асоціацію європейських прикордонних регіонів (англ. Association of European Border Regions, AEBR), створену в 1971. Членами AEBR в даний час є 90 з 115 реально діючих єврорегіонів.

З 1985 діє Асамблея європейських регіонів (англ. Assembly of European Regions, AER), також бере участь у координації діяльності єврорегіональних утворень.

Єврорегіони можуть створюватися:

· в межах Євросоюзу (наприклад, австрійсько-чеський єврорегіон «Реция Нова» (лат. Raetia Nova));

· державами, що входять і не входять до Євросоюзу (шведсько-норвезький єврорегіон АРКО (швед. і норв. Arvika / Kongsvinger, ARKO));

· за межами Євросоюзу (єврорегіони «Донбас» (Ростовська, Донецька і Луганська області), «Дніпро» (Брянська, Чернігівська та Гомельська області), «Слобожанщина» (Білгородська і Харківська області), «Ярославна» (Курська і Сумська області), Росія - Україна - Білорусія), а також «Балтика», «Карелія», «Неман», «Псков-Лівонія».

Тобто, фактично, в останніх 2 випадках, створення єврорегіонів призводить до розширення інтеграційної концепції Європейського союзу за рахунок залучення в кооперацію нових територій.

До найбільш відомих сучасних єврорегіонів відносяться:

Перший єврорегіон з'явився на кордоні Німеччини та Нідерландів в 1958 році під назвою EUREGIO. Надалі єврорегіони стали поширюватися по всій Європі. [3]

Баригін І. Н. [2]: «На мікрорівні під міжнародним регіоном ми будемо розуміти територіальні утворення всередині двох або більше країн, що володіють необхідним набором целостнообразующіх характеристик, що складаються з одного або кількох адміністративних та інших районів і демонструють певну ступінь однорідності в загальному (природному, культурному, економічному, демографічному і т. д.) ландшафті. До таких утворень можливо віднесення, наприклад, категорії «єврорегіон».»

Як видно з назв, єврорегіони часто об'єднують території, пов'язані географічно (наприклад, регіон «Баварський ліс - Богемський ліс / Шумава» розташований в єдиному лісовому масиві; «Татри» - в єдиній гірській системі) або історично («Сілезія» - на території середньовічного незалежної держави; «Західна Паннонія» - частина давньоримської провінції).

Єврорегіони за участю Росії, України і Білорусії

Російські території в даний час входять в цілий ряд еврорегінальних утворень. Найбільш активним учасником транскордонних спілок є російський ексклав Калінінградська область.

У 1997 році було створено єврорегіон «Неман», до якого увійшли 5 районів Калінінградської області, Гродненська область Білорусії, Підляське воєводство Польщі, Вільнюський, Алитусский і Марьямпольскій повіти Литви.

4 вересня 1998 в Браславі було підписано угоду між прикордонними районами Білорусі, Литви та Латвії, утворивши тим самим єврорегіон «Озерний край». До складу єврорегіону входять: Браславський, Верхньодвінськом, Міорского, Поставський і Глубокський райони (Білорусія); Даугавпилсский, Красилівський, Прейльский і Резекненский райони, включаючи міста Даугавпілс та Резекне (Латвія); Зарасайскій, Ігналінської, Утенский і Швенченскій райони, включаючи місто Висагинас (Литва).

Єврорегіон «Балтика» створений в 1998 році у складі Калінінградської області (Росія), льонів Крунуберг, Кальмар і Блекинге (Швеція), комуну Борнхольм (Данія), Поморського та Вармінсько-Мазурського воєводств (Польща), Клайпеди округу (Литва) і так званого «Регіону планування узбережжя Балтійського моря» (Латвія). Серед цілей створення єврорегіону - розвиток інвестиційної активності та поліпшення якості життя населення.

Єврорегіон «Саулі» функціонує з 1999 року в складі Неманского і Славського районів та міста Славськ (Калінінградська область), Єлгавського району (Латвія), Таурагский і Шауляйського повітів (Литва), ленов Сконе і Седерманланд (Швеція). В рамках регіону здійснюється сприяння спільним транскордонним проектам економічного розвитку в сферах промисловості, сільського господарства та лісової промисловості, транспорту, зв'язку, обміну «ноу-хау», охорони навколишнього середовища, боротьби зі злочинністю.

У лютому 2000 року засновано єврорегіон «Карелія» у складі Республіки Карелія (Росія) і регіональної спілки комун - Північна Пох'янмаа, Кайнуу і Північна Карелія (Фінляндія). В рамках проекту створюються сприятливі умови для торговельних взаємозв'язків, розвитку лісового господарства та прикордонної інфраструктури, створення спільних підприємств.

Згадуваний вище єврорегіон «Дніпро» створений в 2003 році у складі Брянської області (Росія), Гомельської області (Білорусь) та Чернігівській області (Україна). Серед напрямків діяльності - забезпечення випереджаючого інноваційного розвитку трьох сусідніх областей за рахунок реалізації спільних інвестиційно-інноваційних проектів, поглиблення виробничої кооперації, створення спільних підприємств і виробництв.

У 2003 створено єврорегіон «Слобожанщина» у складі Бєлгородської області Росії та Харківської області України.

З 2004 діє єврорегіон «Псков-Лівонія», до якого входять 5 районів Псковської області, 4 райони Латвії і 3 повітових Союзу самоврядування Естонії.

У 2007 створено єврорегіон «Ярославна» у складі Курської області (РФ) та Сумської області (Україна).

Україна і Білорусія беруть участь, крім уже названих, ще в цілому ряді єврорегіональних утворень:

єврорегіон «Карпати» (створений в 1993) у складі 19 адміністративних одиниць України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії.

єврорегіон «Буг» (створений в 1995) у складі Волинської області (Україна), Брестської області (Білорусь) та Люблінського воєводства (Польща).

єврорегіон «Біловезька пуща» (створений в 2002) у складі 3 районів Білорусії і кількох територіально-адміністративних одиниць Польщі.

29 жовтня 2010 було підписано угоду про створення єврорегіону «Донбас» у складі Ростовської області (Росія) і Луганської області (Україна). У подальшому планується приєднання до єврорегіону Донецької області. Серед цілей створення єврорегіону - розвиток транспортної мережі, поглиблення наукової та культурної співпраці, охорона навколишнього середовища.

До кінця 2010 року планується створення Єврорегіону «Дністер» за участю декількох областей Молдови, Придністров'я та України.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОРЕГІОНІВ

Розвиток локальної інтеграції зумовив потребу у відпрацюванні єдиного типового договору, який би визнали всі країни Європи. На його підставі співробітництво між прикордонними общинами і муніципалітетами могло б набути додаткового імпульсу, сприяти всьому процесові інтеграції в Європі.

Багаторічні зусилля з вироблення спільного для Європи підходу до проблем співробітництва прикордонних регіонів, повноважень, якими повинні користуватися в цьому процесі регіональні структури, сприяли укладенню у травні 1980 року в Мадриді договору про "Європейську типову конвенцію протранскордонне співробітництво між територіальними общинами та властями". Таким чином, договором конституйовано створення єврорегіонів у Європейському співтоваристві, що стало базою для подальшого розвитку процесу. Згідно з угодою, з одного боку, регіонам надається можливість обирати оптимальні варіанти кооперації, з іншого - забезпечуються гарантії контролю над ними центральної влади за збереженням національного суверенітету. Хоча спільна угода не зобов'язує держави, які її ратифікували, здійснювати реорганізацію системи національного господарського механізму, цілком зрозуміло, що для ефективної реалізації регіональної політики виникає потреба у формуванні відповідного організаційно-правового інституту, який би здійснював функції координатора. [10]

Європейська типова конвенція про основні принципи транскордонного співробітніцтва між територіальними громадами або органами влади прийнята в рамках РЄ Хартія місцевого самоврядування є першим комплексним документом, що відбив и закріпив міжнародні стандарти становлення и Функціонування місцевого самоврядування на територіях конкретних держав[5]. Але ще 1980 р. держави-члени РЄ підписали Європейську (рамкову) конвенцію про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади, що врегулювала основні аспекти міжнародного прикордонного співробітництва між суміжними територіями держав-членів цієї організації. Вона стала, по суті, першим профільним міжнародним документом макрорегіонального характеру, який містить міжнародні стандарти у сфері міжнародного співробітництва місцевої влади, що має вихід на рішення локальних питань розвитку територій. єврорегіон формування проблема

В основі цієї діяльності, яка привела в результаті до формування прикордонних регіонів, лежала етнічна, або мовна близькість, або однорідність населення, що мешкає на суміжних територіях держав, високий рівень міжособистісних контактів, близькість елементів соціальної психології, культури. Ці процеси набули настільки навального характеру і привели до таких позитивних результатів (починаючи з середини 60-х років до початку 70-х років XIX ст. у результаті локальної інтеграції на прикордонних територіях Франції, Швейцарії, ФРН, Бельгії і Скандинавських держав було створено понад 20 регіонів, які досягли за своєю інфраструктурою рівня прикордонних), що державами-членами РЄ в травні 1980 р. у Мадриді було підписано договір "Про Європейську типову конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або органами влади", який потім було трансформовано у багатосторонню конвенцію про принципи такого співробітництва.

Таким чином, ще до вироблення спільних підходів до місцевої демократії держави-члени РЄ з ініціативи своїх органів місцевого самоврядування вже розробили і прийняли міжнародні стандарти з питань їх прикордонного співробітництва, що є одним з найбільш інтенсивних і розвинутих видів їхнього міжнародного співробітництва й одночасно найважливішим правом за Європейською хартією місцевого самоврядування.

Конвенція складається з Преамбули, 12 статей і Додатку. Виходячи з того, що вони становлять значний прагматичний інтерес в аспекті їх сприйняття національним законодавством України, проаналізуємо їх докладніше. У Преамбулі Конвенції зазначено, що її прийняття відповідає не тільки основній меті РЄ -- "досягнення більш тісної єдності між її членами і сприяння співробітництву між ними, що реалізується, зокрема, і шляхом укладення угод в адміністративній сфері", а й відповідає прагненню РЄ "забезпечити участь територіальних общин або органів влади Європи в досягненні цієї мети".

Тут же закріплені основні об'єкти прикордонного співробітництва, що становлять, безсумнівно, загальний взаємний інтерес для суміжних територій -- регіональний, міський і сільський розвиток, охорона навколишнього середовища, удосконалювання інфраструктур і обслуговування населення, а також взаємодія у випадках стихійного лиха.

Важливе значення має констатація факту, що таке міжнародне співробітництво, базуючись на наявному досвіді, дозволяє його учасникам ефективніше виконувати свої завдання і може сприяти розквіту й розвитку прикордонних регіонів", їх "економічному і соціальному прогресу й солідарності, що об'єднує європейські народи".

В обов'язок сторін (держав), що беруть участь у Конвенції, входить сприяння поглибленню транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади, що перебувають під їхньою юрисдикцією і юрисдикцією держави-партнера (ст. 1), причому таке співробітництво може бути не тільки двостороннім, а й багатостороннім. Сторони беруть на себе також: зобов'язання з дотримання конституційних положень кожної з них і сприяння укладенню угод і домовленостей, що можуть бути необхідні для цього.

Практичне значення має ст. 2 Конвенції, в якій тлумачаться основні терміни, уживані в документі. Так, за змістом даної Конвенції, транскордонне співробітництво означає "будь-які спільні дії, спрямовані на посилення і розвиток добросусідських відносин між територіальними общинами або органами влади, що перебувають під юрисдикцією двох або декількох договірних сторін, і укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей". Там само зазначена основна умова реалізації такого співробітництва -- воно здійснюється в межах компетенції територіальних общин або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством, причому рамки й характер такої компетенції Конвенція не змінює.

Для цілей даної Конвенції термін "територіальні общини або органи влади" означає общини, органи влади або організації, що здійснюють свої функції в межах місцевості або регіону і визнаються як такі внутрішнім законодавством кожної держави. Стаття закріплює право кожної держави під час підписання Конвенції або через подальше повідомлення Генерального секретаря РЄ визначити общини, органи влади або організації, а також діяльність і форми, якими вона має намір обмежити сферу застосування цієї Конвенції або виключити з неї.

Принципове значення мають положення ст. З Конвенції з переважно бланкетним характером: визначається, що держави-учасниці розвиватимуть прикордонне співробітництво через заохочення ініціативи територіальних общин і органів влади, яка базується на основних розроблених у рамках РЄ принципах співробітництва між місцевою владою; таке співробітництво, що носить дво- або багатосторонній характер, може здійснюватися як на базі особистих домовленостей, так і з урахуванням типових міждержавних дво- і багатосторонніх угод, розроблених у рамках РЄ, з метою сприяння співробітництву територіальних общин і органів влади; досягнуті домовленості та укладені угоди можуть базуватися, зокрема, на типових угодах, а також на угодах, статутах і договорах про основні принципи співробітництва, що містяться в Додатку до цієї Конвенції, шляхом їх відповідного пристосування до конкретної ситуації кожної із сторін.

Зазначені типові угоди, а також угоди, статути й договори про основні принципи співробітництва призначені тільки для керівництва в цій діяльності, тому вони не мають обов'язкового характеру. Разом з тим, ці документи в репрезентативному аспекті відзначаються типологічними, стандартизованими властивостями і немовби закріплюють можливі, бажані, допустимі на міжнародній арені шляхи й організаційно-правові форми реалізації міжнародного співробітництва місцевої влади. З позицій розвитку міжнародного співробітництва ці угоди несуть значні потенційні можливості із становлення, розширення та активізації співробітництва місцевої влади.

До типових міждержавних угод з прикордонного співробітництва Конвенція відносить документи, укладені з такого кола питань:

· про розвиток прикордонного співробітництва;

· про транскордонні регіональні зв'язки;

· про транскордонні локальні (місцеві) зв'язки;

· про прикордонне співробітництво на контрактній основі між місцевими органами влади;

· про органи прикордонного співробітництва між місцевими органами влади.

До основних питань співробітництва між місцевими органами влади, які розроблені в рамках РЄ і за якими можна укладати міждержавні угоди й договори і вносити відповідні положення в статути (національне законодавство локального рівня. -- Авт.), належать:

· утворення груп зв'язку між місцевими органами влади;

· координація управління на локальному рівні прикордонними державними справами;

· утворення прикордонних асоціацій, що займаються питаннями приватноправового характеру;

· постачання товарів або надання послуг між прикордонними місцевими общинами (за типом "приватне право");

· постачання товарів або надання послуг між прикордонними місцевими общинами (за типом "публічне право");

· утворення органів прикордонного міжобщинного співробітництва.

У п. 2 ст. З Конвенції містяться положення процесуального характеру, спрямовані на реалізацію її механізму кожною з дер-жав-учасниць. Серед них: право кожної 3 них в угодах про прикордонне співробітництво, що укладаються, визначати рамки, форми і межі, в яких можуть здійснювати таке співробітництво територіальні общини і місцеві влади, а також право визначати общини або органи, що беруть участь у цьому співробітництві. Спеціально закріплюється положення про те, що сторони за спільним бажанням можуть здійснювати й інші, не зазначені в Конвенції, форми прикордонного співробітництва (п. З ст. 3).

Важливе значення мають положення пунктів 4 і 5 ст. З Конвенції, в яких сказано, що всі договори і домовленості укладаються з дотриманням вимог внутрішнього законодавства кожної із сторін з питань повноважень у сфері міжнародних відносин і з дотриманням правил контролю або нагляду, що регулюють діяльність територіальних общин і місцевої влади. З цією метою кожна сторона, що бере участь, має під час підписання Конвенції або через подальше повідомлення Генерального секретаря РЄ визначити органи влади, що, відповідно до внутрішнього законодавства, уповноважені здійснювати такий контроль або нагляд.

Учасники Конвенції беруть на себе зобов'язання з усунення труднощів і перешкод юридичного, адміністративного або технічного характеру, що можуть стати перешкодою для розвитку і нормального здійснення прикордонного співробітництва, і з координації своєї діяльності з іншими учасниками при виникненні таких перешкод (ст. 4). Якщо прикордонне співробітництво розвивається і здійснюється відповідно до вимог конвенції, сторони можуть розглянути питання про доцільність надання територіальним общинам або органам влади, що беруть участь у ньому, таких самих можливостей, як і для співробітництва на національному рівні (ст. 5) (тобто розширити сферу його дії, коло суб'єктів і об'єктів тощо. -- Авт.).

Особливе значення надається інформаційному забезпеченню прикордонного співробітництва. Кожна із сторін, на прохання контрагента, має надати йому якнайповнішу інформацію з метою сприяння у виконанні його зобов'язань за цією Конвенцією. Крім того, вона має піклуватися про те, щоб територіальні общини або органи влади, що беруть участь у прикордонному співробітництві, були проінформовані про засоби діяльності відповідно до цієї Конвенції (статті б і 7). Учасники передають Генеральному секретареві РЄ відповідну інформацію стосовно всіх угод і домовленостей, досягнутих у рамках цієї Конвенції. На його ж ім'я має передаватися будь-яка пропозиція, що вноситься одним або кількома учасниками з метою доповнення чи розширення цієї Конвенції або типових угод. Така пропозиція вноситься потім Генеральним секретарем РЄ на розгляд Комітету Міністрів РЄ (у даний час -- Ради Міністрів РЄ), що приймає по ній рішення (ст. 8).

Незважаючи на те, що Конвенція 1980 р. відкрита для підписання тільки державами-членами через ратифікацію, прийняття або затвердження (ст. 9), вона носить відкритий характер, оскільки до неї, за запрошенням Комітету Міністрів РЄ, прийнятому одностайно в процесі голосування, може приєднатися будь-яка держава, що не є членом РЄ. Проте в цьому разі необхідна ратифікація цього документа, з подальшою чітко вираженою згодою про приєднання до нього, через передачу Генеральному секретареві РЄ документа про приєднання. По сплину трьох місяців після дати його передачі Конвенція вступає в дію для держави, що приєдналася (ст. 10). Передбачається можливість денонсації Конвенції шляхом офіційного письмового повідомлення про це Генерального секретаря РЄ (ст. 11).

Приєднання України до Європейської конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 p., здійснене за запрошенням Ради Міністрів РЄ, ще до її вступу в РЄ, завдяки Постанові Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. стало не тільки визнанням потенційних можливостей України в цій сфері як значної європейської держави, що обрала демократичні орієнтири розвитку, і вираженням бажання республіки брати участь в європейських інтеграційних процесах, що стрімко набирають силу і трансформуються в домінантну тенденцію регіональної і глобальної міжнародної політики, а й своєрідним першим запрошенням до родини європейських народів.

Приєднання України до Конвенції 1980 р. оформило процеси становлення прикордонного співробітництва регіонів України з регіонами суміжних держав (Карпатський єврорегіон) і послугувало правовою базою для активізації такого співробітництва надалі (єврорегіони "Буг", "Нижній Дунай", "Верхній Прут" та ін.). [9]

Розглянуті документи, що містять міжнародні норми із становлення, розвитку і функціонування інституту місцевого самоврядування на території конкретних держав, становлення і реалізації різнопланового та різнорівневого міжнародного співробітництва місцевої влади, носять однозначно миропозитивний характер. Прийняття міжнародно-правових документів з питань, врегульованих переважно нормами національного законодавства, є відбитком якісно інших, гуманістичних закономірностей розвитку світового співтовариства і міжнародного права, закріпленням нових прогресивних принципів і норм взаємовідносин держав у взаємопов'язаному і взаємозалежному світі. Можна стверджувати, що підписання або приєднання до таких документів і реалізація їхніх положень державними органами України та її органами місцевого самоврядування стало каталізатором процесів із становлення в нашій державі цивілізованої системи місцевої демократії.

Як позитивну реакцію на угоду можна навести приклад, коли в процесі реформування конституції в Австрії було прийнято поправку, згідно з якою землі мають право вступати в міжнародні контакти, підписувати договори в межах визначених повноважень. Разом з тим, незважаючи на певні досягнення в галузі національного законодавства, конфлікти між центром і регіонами час від часу виникають у процесі реалізації соціально-економічної політики. З досвіду функціонування єврорегіонів можна зробити висновок, що центральна влада все ще залишається швидше обмежуючим, ніж стимулюючим, фактором регіональної кооперації.

У той же час експерти вважають, що документ має низку упущень. Зокрема, не визнається юридичне право "територіальних органів влади" брати участь у транскордонному співробітництві, не запропоновані практичні правові норми регулювання прикордонних відносин тощо. Мадридська конвенція має відкритий характер і може бути підписана державами - не членами Ради Європи. Станом на 1997 рік Конвенція е багатосторонньою міжнародною угодою 18 європейських держав, у тому числі України, Польщі, Угорщини. Це означає, що держави визнають транскордонне співробітництво як легітимну діяльність регіональних та місцевих органів влади.

Після схвалення у 1989 році Радою Європи спеціальної Декларації з питань транскордонного співробітництва, здійснення "оксамитових революцій" 1989-1990 років у країнах Центрально-Східної Європи стало можливим чітко диференціювати єврорегіони на три категорії.

До першої належать прикордонні території держав Європейського Союзу, яким притаманні спільні економічні й адміністративні проблеми. Наприклад, межуюча територія Ірландії та Північної Ірландії, Іспанії та Португалії. Характерною рисою цих територій є відносно низький рівень валового продукту на одного жителя, виробленого валового продукту на душу населення порівняно з іншими регіонами Європейського Союзу, високий рівень безробіття.[6]

До другої категорії відносяться держави Європейського Союзу, особливістю яких є переважання аграрного виробництва. Класичним взірцем цієї категорії єврорегіонів є ті, що розташовані на французько-іспанському прикордонні.

Єврорегіони, які відносяться до третьої категорії транскордонних територіальних об'єднань, утворені на території країн, які не входять до Європейського Союзу. Специфіка їх формування і функціонування обумовлюється радикальними процесами, що відбуваються протягом останнього десятиліття у сферах політико-економічного життя країн цього регіону.

3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ КАРПАТСЬКОГО ЕВРОРЕГІОНУ

З ініціативи прикордонних областей Польщі, Словаччини, Угорщини й України був створений єврорегіон, до якого вперше ввійшли відповідні території винятково держав Східної Європи. До складу цього транскордонного об'єднання включено прикордонні адміністративні території країн-учасниць, зокрема Румунія, на першому етапі, взяла участь у діяльності Карпатського еврорегіону як спостерігач.

Історія Карпатського еврорегіону розпочалася у 1990 році, коли в Угорщині було ініційовано створення Асоціації "Каграіок-Тізга", одночасно розпочалося здійснення проекту транскордонного співробітництва у Польщі. Важливим кроком для створення єдиної платформи для співробітництва був транскордонний ярмарок у м. Ясло (Польща), семінар на тему "Можливості співробітництва між прикордонними регіонами Польщі, Чехословаччини, Угорщини та України". Зустріч завершилася підписанням Декларації, яка започаткувала Міжрегіональну раду з питань співробітництва у зоні Карпат. [7]

У листопаді 1991 року в м. Міхаловце на міжнародній конференції "Регіони у міжнародному співробітництві" було сформовано концепцію та визначено пріоритети регіональної взаємодії вказаних адміністративно-територіальних структурних підрозділів.

Важливим етапом безпосереднього формування Карпатського еврорегіону стала конференція в м. Ніредьгаза (Угорщина), яка відбулася у травні 1992 року, де вперше була проголошена і обговорена ідея його створення, та нарада представників зацікавлених регіонів, яка відбулася у червні того ж року в м. Ужгород (Україна). На ужгородській зустрічі був сформований спеціальний комітет, який у листопаді 1992 року завершив підготовчу роботу, і було прийнято два важливих документи - Договір і Статут організації. Вони як за формою, так і за змістом відповідають Мадридській конвенції по транскордонному співробітництву.

Карпатський єврорегіон з точки зору правового статусу не є юридичною особою. Це транскордонна регіональна асоціація прикордонних адміністративних територій Польщі, Словаччини, Угорщини й України, що створена з метою координації транскордонного співробітництва. Важливо, що асоціація не є наднаціональним органом. Крім того, Статутом передбачено, що кожен з її членів має право розвивати співробітництво з іншими регіональними утвореннями.

Із 1997 року повноправним членом Карпатського єврорегіону стала Румунія, п'ять повітів якої було прийнято до складу цієї міжнародної асоціації.

Концепція Карпатського єврорегіону виходить із досвіду західноєвропейської кооперації на державному і міждержавному рівнях. Визначальними факторами, які зумовили можливість і доцільність його формування, є географічне положення та історичне минуле прикордонних територій Угорщини, Польщі, Словаччини, Румунії та України.

Слід вважати доцільною більш активну участь прикордонних областей України у створенні цього та інших єврорегіонів на кордонах із сусідніми східноєвропейськими державами.

По-перше, це один із конкретних шляхів інтеграції в загальноєвропейський економічний простір і реальна участь у реалізації концепції "Європа регіонів", яку свого часу висунув Шарль де Голль.

По-друге, регіональна взаємодія прикордонних областей сприятиме об'єднанню наявних місцевих ресурсів і більш ефективному їх спільному використанню, а під проекти конкретних єврорегіонів можливо отримати валютно-фінансову допомогу ЄС.

По-третє, в межах єврорегіонів посилиться економічне, політичне та гуманітарне проникнення кордонів при їх непорушності, втратять гостроту територіальні претензії, поліпшаться зв'язки з етнічними групами в зарубіжному прикордонні. І, зрештою, одержить додатковий імпульс саме прикордонне економічне співробітництво, ефективні форми й основні напрямки якого можна буде прогнозувати, планувати та стимулювати спільно із зарубіжними партнерами. Таким чином, за сприятливих умов прикордонні території можуть найближчим часом перетворитися на кон'юнктуроутворюючий фактор міжнародних економічних зв'язків.

Особливу роль в розвитку прикордонного співробітництва України відіграють ЇЇ західні області. Специфічне місце в цьому регіоні посідає Закарпатська область, яка перебуває під значно більшим впливом факторів інтернаціоналізації суспільно-економічного життя порівняно з іншими областями. В основі розвитку даного процесу - наявність усіх перерахованих вище об'єктивних умов. Зокрема, ідеальне геоекономічне розташування Закарпатської області, яка має на заході кордони з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, набутий досвід у прикордонних зв'язках, вища, порівняно з іншими областями України, питома вага інтеграційної інфраструктури, відносно високий рівень ринкової культури жителів Закарпаття. Це зумовлюється значною мірою факторами поведінкового стереотипу, економічної інформації та набутого економічного досвіду.

Помітну роль у стимулюванні цих процесів відіграють і позаекономічні мотиви, що базуються на таких підвалинах, як наявність національно-споріднених етнічних груп у сусідніх країнах, належність у минулому до єдиного регіону, розділеного в силу історичних обставин політичними кордонами.

У багатьох випадках проблеми області набувають інтеррегіонального характеру через наявність у міждержавних стосунках етноприкордонних проблем, що вже чітко визначилися в деяких країнах Центрально-Східної Європи. Враховуючи фактор становлення незалежної України, її відносини з країнами Центрально-Східної Європи, актуальним стає завдання не допустити або максимально послабити можливі міждержавні суперечності. [8]

Формування Закарпатської області в перспективі як частини транскордонного регіону при непорушності існуючих політичних кордонів між країнами стане важливим фактором стабільних відносин України із сусідніми державами, інструментом комплексного соціально-економічного розвитку краю, перетворить область на активного посередника в процесі входження всієї країни до європейських економічних і політичних структур.

Детально продумана і зважена державна політика стосовно Закарпаття, формування на його території середовища міжнародної та соціальної доступності надасть йому не характеру можливого "яблука розбрату" між сусідніми країнами, а характеру регіону спільних інтересів, важливого плацдарму для проникнення західного капіталу на український ринок.

3.1 Перспективи діяльності Карпатського еврорегіону

Європейська практика транскордонного співробітництва характеризується численними суперечностями в політичній, економічній та інших сферах. Результати транскордонного співробітництва, досягнуті в межах діяльності Асоціації "Карпатський єврорегіон", виявили проблеми, які виникають у стосунках між органами влади сусідніх країн Центрально-Східної Європи. Основними з них є [4];

- недостатня підтримка ініціативи регіональних і місцевих органів державної влади центром;

- відмінність у структурах та повноваженнях урядових установ й органів місцевого господарювання;

- слаборозвинена інфраструктура;

- політичні тертя між країнами-учасницями;

- різне трактування членами Асоціації концепції прикордонного співробітництва;

- відсутність належних фінансових ресурсів.

Експерти вважають, що для подальшого динамічного розвитку Карпатського еврорегіону потрібно зосередитися на кількох найбільш важливих пріоритетах, зокрема:

- членам Асоціації потрібно досягти угоди про безпосереднє співробітництво між регіонами і потенційними донорами;

- розробити комплексну програму розвитку Карпатського еврорегіону;

- виробити механізм співробітництва з розвиненими країнами Заходу;

- запровадити пільгове оподаткування підприємств, створених з участю іноземних інвесторів;

- проводити спільні виставки, ярмарки;

- створити ефективну мережу обміну бізнесовою інформацією;

- домогтись взаємовизнання професійної кваліфікації працівників у країнах Карпатського еврорегіону;

- створювати міжнародні спеціальні економічні території (СЕТ).

Незважаючи на істотні відмінності в умовах функціонування транскордонних регіонів у країнах Західної та Центрально-Східної Європи, можна зробити кілька висновків щодо перспектив субрегіональної кооперації прикордонних областей України з відповідними партнерами. Така потреба зумовлюється тим, що Україна, займаючи вигідне геополітичне і геоекономічне положення в Європі, далеко не повною мірою використовує цей фактор у розв'язанні своїх соціально-економічних проблем. Зокрема це стосується і зовнішньоекономічних зв'язків через формування субрегіональних транскордонних об'єднань.

Підбиваючи загальні підсумки аналізу проблем єврорегіонів, слід відзначити таке:

По-перше, світова практика доводить, що важливим фактором при формуванні і подальшому функціонуванні транскордонних регіонів є вибір території регіону з точки зору оптимальних його розмірів та географічного розташування.

Найбільш ефективно в межах регіонального об'єднання питання вирішуються у випадку, якщо наявні спільність кордонів між адміністративно-територіальними суб'єктами міжнародних відносин та відносно рівне за величиною "представництво" держав в об'єднанні.

По-друге, формування субрегіонів передбачає дотримання принципу поступовості і поетапності, що обумовлюється різним рівнем готовності окремих держав-учасниць та їх адміністративно-територіальних одиниць до використання такої форми співробітництва.

По-третє, міжрегіональне економічне співробітництво може бути ефективним лише в разі сформування соціально-економічного середовища для активного включення в цей процес ринкових структур" Підтвердженням даного висновку можуть бути ускладнення, які виникали в процесі включення в інтеграційні процеси в межах транскордонного об'єднання "Альпи-Адріатика" східних (Угорського, Словенського, Хорватського) регіонів, де ці структури розвинені слабше.

Стосовно асоціації "Карпатський єврорегіон" слід відзначити, що його сучасний етап функціонування характеризується тим, що координатором соціально-економічних процесів є, головним чином, адміністративні органи; їх активність, ініціатива обумовлюються лише початковим етапом його формування. Подальші процеси повинні реалізовуватися через ринкові структури. Завдання адміністрацій за таких умов зводиться, головним чином, до забезпечення через систему важелів (економічних, правових, організаційних) оптимального співвідношення між особистими, регіональними та державними інтересами в ході реалізації відповідних програм.

По-четверте, ефективність співробітництва в межах єврорегіонів забезпечується при послідовній реалізації принципу інтеграції держав через інтеграцію регіонів, а не навпаки. Таким чином, необхідно створювати середовище, в якому пріоритет повинен надаватися регіональним інтересам. При цьому інтереси держави будуть реалізовуватися опосередковано, через реалізацію інтересів регіону.

По-п'яте, транскордонне регіональне співробітництво може успішно розвиватися лише в тому випадку, якщо адміністративна територія буде реальним суб'єктом зовнішньоекономічних відносин. Практика функціонування єврорегіонів, і зокрема Єврорегіону "Альпи-Адріатика", підтверджує це з усією очевидністю. Основним гальмуючим фактором інтеграційних процесів у цьому єврорегіоні є істотна диференціація в можливостях його членів самостійно розв'язувати регіональні проблеми. Таким чином, концепція розвитку прикордонної регіональної кооперації як складової інтеграційних процесів на макрорівні передбачає перерозподіл влади між центром і адміністративними територіями, що дасть можливість оперативніше реагувати на потреби ринку, в тому числі в межах відповідного транскордонного об'єднання.

Нарешті, основні нормативні положення щодо прикордонного співробітництва доцільно включати у відповідні договори і угоди України із сусідніми східноєвропейськими державами. Така договірна практика вже існує.

3.2 Соціально-економічні наслідки функціонування Карпатського євро регіону

Аналіз діяльності міжрегіональної асоціації “Карпатський Єврорегіон” протягом останніх п'яти років підтвердив доцільність її існування і вагому роль у налагодженні добросусідських відносин та розвитку економічних та гуманітарних зв'язків прикордонних регіонів. Однак є ще низка стримуючих факторів. Окремою проблемою є розбіжності в митному, податковому та іншому спеціальному законодавстві країн-учасниць. При цьому слід зауважити, що недостатня увага надається розвитку виробничої кооперації між підприємствами сусідніх держав, хоча існуючі приклади економічного співробітництва вказують на її високу ефективність.

Ефективність проектів транскордонного співробітництва значною мірою залежить від стану політико-правового середовища як на рівні регіонів конкретної прикордонної держави, так і на міжнародній арені. Виходячи з того, що норми міжнародного права, які визнала Україна в комплексі з системою міждержавних та міжрегіональних угод забезпечують достатній рівень правового забезпечення транскордонного співробітництва, я вважаю, що немає потреби у формуванні особливої нормативної бази для регулювання питань транскордонного співробітництва в Україні. Правові засади повинні розвиватися через вдосконалення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність загалом з врахуванням особливостей транскордонних зв'язків у спеціальному законодавстві.

Світова практика транскордонного співробітництва у формі “єврорегіонів” передбачає взаємодію між рівноцінними партнерами. Однак аналіз існуючих економічних зв'язків засвідчив нееквівалентність ринкових середовищ учасників транскордонного співробітництва, що призводить до еміграції кваліфікованої робочої сили з України в нецивілізованих формах, імпорту низькотехнологічного обладнання та торговельного капіталу, а також експорту капіталів в депозитній формі з нашої країни.

Розпочавши економічні реформи раніше від України завдяки лібералізації державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, Польща, Словаччина, Румунія та Угорщина досягнули достатньо високих результатів розвитку зовнішньої торгівлі. За результатами 1998 року обсяг зовнішньої торгівлі товарами на душу населення у Словаччині склав 3,7 тис. дол. США, в Угорщині - 2,7 тис. дол. США, у Польщі - 1,6 тис. дол. США, а в Україні лише 0,5 тис. дол. США. Порівняння обсягів експорту товарів вказаних країн на одиницю населення виглядає дещо менш контрастним.


Подобные документы

  • Суть поняття "єврорегіон" та передумови його формування. Організаційно-правовий механізм функціонування єврорегіонів. Приєднання України до Європейської конвенції. Формування та соціально-економічні наслідки функціонування Карпатського еврорегіону.

    презентация [540,4 K], добавлен 18.05.2015

  • Єврорегіони як території, на яких здійснюється прикордонна (транскордонна) співпраця. Програмами допомоги Європейського Союзу. Основні причини створення єврорегіонів. Завдання прикордонної співпраці. Розвиток співпраці.

    реферат [26,4 K], добавлен 07.08.2007

  • Сутнісні характеристики транскордонного співробітництва, його правові аспекти в Україні. Чинники розвитку співробітництва у прикордонних регіонах України і Росії на прикладах єврорегіонів "Слобожанщина" і "Ярославна", шляхи вдосконалення співпраці.

    дипломная работа [78,8 K], добавлен 12.12.2010

  • Огляд сучасного стану державної регіональної політики України. Нові форми транскордонного співробітництва. Основні закономірності формування та розвитку транскордонного регіону. Співробітництво в територіальному розвитку. Україна: досвід єврорегіонів.

    контрольная работа [20,7 K], добавлен 02.12.2016

  • Еволюція аутсорсингу в міжнародних економічних відносинах. Ціновий інструментарій його функціонування. Механізм його застосування в системі менеджменту підприємства. Роль та перспективи аутсорсингу в Україні на основі сфери інформаційних технологій.

    курсовая работа [1,1 M], добавлен 31.05.2014

  • Історія становлення та сучасний стан міжнародного права. Його структура, норми. Організаційно-правовий механізм імплементації та національний механізм реалізації правових норм. Основні напрямки, проблеми та перспективи його розвитку, значення для України.

    дипломная работа [57,1 K], добавлен 13.04.2016

  • Оцінка місця прикордонних регіонів у розвитку міжнародних економічних відносин. Регулювання транскордонного співробітництва та створення і функціонування єврорегіонів. Характеристика розбіжностей в митному та податковому законодавствах країн-учасниць.

    научная работа [659,1 K], добавлен 11.03.2013

  • Спільне підприємство як одна з форм міжнародного співробітництва, соціально-економічні передумови і порядок їх створення в світі та в Україні, особливості та закономірності функціонування. Розрахунок показників ефективності зовнішньоекономічної операції.

    курсовая работа [32,7 K], добавлен 06.03.2010

  • Мета створення Єврорегіону "Слобожанщина" - реалізація соціально-економічних функцій пограниччя, усунення бар'єрів для контактів населення, залучення інвестицій для стабілізації економіки. Задачі українсько-російського транскордонного співробітництва.

    реферат [463,7 K], добавлен 22.04.2015

  • Характерні риси, ознаки та особливості офшорних зон, передумови їх виникнення та еволюція. Формування та класифікація офшорних центрів, правові та податкові режими їх функціонування. Аналіз офшорного бізнесу на прикладі країн Тихоокеанського регіону.

    курсовая работа [64,3 K], добавлен 29.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.