Аналіз ефективності управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства ТОВ "Сяйво"

Загальна характеристика ТОВ "Сяйво", аналіз ефективності експорту. Аналіз виявлених сильних і слабих сторін у діяльності ТОВ "Сяйво". Розробка напрямів та заходів щодо удосконалення системи управління експортно-імпортною діяльністю підприємства.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 23.02.2015
Размер файла 4,5 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2005 рік

2004 рік

1. Виручка від реалізації продукції.

100

100

2. Прямі затрати.

2.1. Прямі затрати матеріальних резервів.

45

43

2.2. Прямі затрати трудових резервів.

8

7

2.3. Разом прямі затрати.

53

50

3. Операційні (непрямі) затрати.

3.1. Витрати на адміністративне управління.

7

8

3.2. Витрати на маркетинг та рекламу.

2

3

3.3. Комерційні витрати.

1

1

3.4. Разом операційні витрати.

10

12

4. Відсоток за кредит.

3

2

5. Амортизація.

9

8

6. Разом затрати.

75

72

7. Прибуток до оподаткування.

25

28

8. Податок на прибуток.

10

10

9. Накопичений прибуток.

15

18

Результатом вертикального аналізу виручки за її складовими дозволяють робити висновки про напрямок і силу впливу прибутку, що накопичується (капіталізований), а також таких важливих груп факторів, як прямі та непрямі витрати, амортизація і податки. Напевно, зниження частини чистого прибутку у виручці ТОВ «Сяйво» було пов'язано із зростанням прямих матеріальних трудових витрат, а також відсотків, що виплачуються банкам по короткострокових кредитах.

Вертикальний аналіз проводиться також за даними бухгалтерського балансу для оцінки структурної динаміки активів підприємства і джерел його утворення. Для цього визначається питома вага кожної балансової статті в загальному підсумку. Розрахунки, як правило, оформляються в таблиці (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Структурний баланс ТОВ «Сяйво» на 31 грудня 2005 року (скорочений варіант в вертикальній формі)

Показники балансу

На 31 грудня 2005р.

На 31 грудня 2004р.

Активи

Поточні активи.

1. Грошові кошти на короткострокові фінансові інвестиції.

2

1

2. Рахунки до отримання (дебітори).

10

10

3. Запаси.

3.1. Сировина та матеріали.

10

17

3.2. Незавершене виробництво

1

1

3.3. Готова продукція.

5

12

3.4. Разом запаси.

22

30

4. Інші поточні активи.

<0

<0

5. Разом поточні активи.

34

42

Активи довгострокового використання

6. Будівлі, споруди, обладнання за первісною вартістю.

Х

Х

7. Нарахована амортизація будівель, споруд, обладнання.

Х

Х

8. Будівлі, споруди, обладнання за залишковою вартістю.

63

53

9. Довгострокові фінансові інвестиції.

<0

<0

10. Будівлі та споруди, що будуються, обладнання та монтажі.

3

5

11.Разом активи довгострокового використан

66

58

12. Разом активи.

100

100

Фінансові зобов'язання та капітали власників.

Поточні короткострокові зобов'язання.

13. Короткострокова кредиторська заборгованість банкам.

1

4

14. Рахунки до сплати постачальникам.

4

8

15. Рахунки до оплати по заборгованості перед працівниками та фондами соц. страхув

<0

<0

16. Розрахунки з бюджетом.

<0

<0

17. Інші короткострокові фінансові зобов'яз.

3

6

18.Разом короткострокові фінансові зобов'яз.

9

18

Довгострокові фінансові зобов'язання.

19. Довгострокова кредиторська заборгованість банкам.

7

8

20. Разом довгострокова кредиторська заборгованість банкам.

7

8

Капітал банків.

21. Акціонерний капітал.

42

3

22. Накопичений прибуток.

43

71

23. Разом капітал власників.

84

74

24. Разом фінансові зобов'язання та капітали власників.

100

100

Вертикальний аналіз структури балансу дозволяє робити висновки про перерозподіл вкладень в різні види майна і про зміни джерел фінансування активів підприємства. За період, що аналізується, ТОВ «Сяйво» збільшило загальну балансову вартість своїх активів на 246042,8 грн. (548997,1 - 302954,3), або на 81% (246042,8:302954,3х100).

Це збільшення відбулося за рахунок нарощування інвестиції в довгострокові види майна, що повинно спричиняти позитивний вплив на виробничий потенціал підприємства.

Можна говорити про покращення фінансового стану підприємства за звітний рік, оскільки загальний приріст майна на 95,6% був забезпечений за рахунок власних джерел (табл. 2.13).

Таблиця 2.13

Фактори приросту активів підприємства.

Показники

Величина приросту активів, грн.

Питома вага участі %

Розрахунок

1. Загальна зміна балансової вартості активів.

246042,8

100,0

548997,1-302954,3

2. Короткострокові фінансові зобов'язання.

-481,5

-0,2

53137,5- 53619,0

3. Довгострокові фінансові зобов'язання.

11361,7

4,6

36555,6-25193,6

4. Власний капітал.

235162,6

95,6

453904,0 - 224141,4

Приоритетне фінансування приросту майна за рахунок власного капіталу забезпечує підприємству більшу незалежність від кредиторів. При цьому слід мати на увазі, що у випадках дешевих кредитних ресурсів, за низькою ставкою процента позикового капіталу та високою швидкістю кругообороту коштів підприємствам вигідно залучати в свій оборот значні позикові кошти та ефективно використовувати великий фінансовий важіль.

У закордонній практиці проведення аналізу ефективності фінансових операцій використовуються численні фінансові коефіцієнти. Як правило, виділяють такі основні групи:

1. Коефіцієнт рентабельності.

§ рентабельність капіталів власника;

§ рентабельність загальних інвестицій у підприємстві;

§ ліверидж;

§ рентабельність продаж;

§ прибуток на одну акцію;

2. Коефіцієнт ліквідності.

§ коефіцієнт робочого оборотного капіталу (маневреності);

§ коефіцієнт швидкої ліквідності;

§ коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

§ коефіцієнт оборотності виробничих запасів

3. Коефіцієнти фінансової стійкості.

§ коефіцієнт позикового і власного капіталу;

§ частка власного капіталу у фінансуванні активів підприємства;

§ частка позикового капіталу у фінансуванні активів підприємства.

4. Ринкові індикатори (коефіцієнт ринкової активності).

§ співвідношення ринкової і бухгалтерської вартості (ціни) однієї акції підприємства;

§ співвідношення дивідендів, що виплачуються на одну акцію і ринкової вартості однієї акції.

Розглянемо більш докладно методику розрахунку та економічну інтерпретацію перерахованих фінансових коефіцієнтів на прикладі звітних даних ТОВ «Сяйво»

1. Рентабельність капіталів.

Це один із найважливіших індикаторів рівня ефективності роботи підприємства. Він характеризує рівень прибутків, що отримують з капіталів, інвестованих власниками в дане підприємство. Рентабельність власного капіталу розраховується за формулою:

Рентабельність капіталів власників = Накопичений прибуток за період, що аналізується/ Капітал власників в середньому за період.

Для ТОВ «Сяйво» розмір рентабельності власного капіталу за поточний рік буде дорівнювати:

235162,6:341722,7х100 = 68,8%. (2.15)

Середньомісячне значення власного капіталу розраховане за простою середньоарифметичною формулою:

(459304,0+224141,4):2 = 341722,7 грн. (2.16)

2. Рентабельність загальних інвестицій у підприємство.

Цей показник показує прибутковість інвестицій, зроблених в активи підприємства. Він розраховується за формулою:

Рентабельність загальних інвестицій у підприємство = (Накопичений прибуток за період, що аналізується + Відсотки, виплачені за кредит, скориговані на ставку податку на прибуток) /Середньорічна вартість інвестицій підприємства в активі.

За даними балансу ТОВ «Сяйво» можна розрахувати цей коефіцієнт наступним чином:

(235162,6+(47032,5х0,6)):425975,7х100 = 61,8%. (2.17)

Витрати по відсотках за кредит включені в розрахунок коефіцієнта, тому що вони характеризують віддачу, отриману кредиторами за надані підприємству позики.

Відсотки, сплачені за кредит, коригуються на 0,6, тому що ставка податку на прибуток складає 40%. Середньорічна вартість інвестицій в активи підприємства розраховується за даними.

(548997,1+302954,3):2 = 425975,7 грн. (2.18)

Значення показника рентабельності інвестицій в активи свідчать про те, що в аналізованому році було отримано 61,8 коп. Прибутку з кожної гривни всіх інвестицій (як власних, так і позикових чи залучених), вкладених у підприємство.

Оскільки даний коефіцієнт рентабельності має велике значення, корисно мати більш докладне уявлення про механізм і основні чинники, що беруть участь у його формуванні. Для цього можна використовувати таку схематичну модель факторної системи (рис. 2.1)

Рисунок 2.1 Модель факторної системи коефіцієнту рентабельності всіх інвестицій в активи.

3. Ліверидж.

Цей показник представляє собою різницю значень рентабельності власних капіталів і загальних інвестицій в активи підприємства. Для ТОВ «Сяйво» ліверидж дорівнює 7 відсотків (68,8-61,8).

4.Рентабельність продаж.

Цей показник визначається як відношення накопиченого прибутку до вартості реалізованої продукції (експорт - імпорт).

Для ТОВ «Сяйво» рентабельність продаж дорівнює 0,15 коп. Даний показник характеризує розмір прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства та міститься в одній гривні реалізованої продукції. Ефективність продаж є найважливішою умовою стабільності фінансового стану підприємства.

Коефіцієнт робочого оборотного капіталу.

Однією з найважливіших економічних характеристик оперативного фінансового стану підприємства є розмір “робочого капіталу”. Цей показник характеризує рівень фінансування оборотних активів власним капіталом підприємства (за умови цільового використання довгострокових кредитів). “Робочий капітал” визначається як різниця між поточними оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями. Він розраховується за даними бухгалтерського балансу. У нашому прикладі для ТОВ «Сяйво» стан на кінець 2005 року “робочого капіталу” дорівнює 31401,5 грн.

(184539,0-53137,5).

Відносна забезпеченість підприємства “робочим капіталом" вимірюється за допомогою спеціального коефіцієнта, що розраховується як відношення поточних оборотних активів і короткострокових зобов'язань. На ТОВ «Сяйво» цей коефіцієнт дорівнює 3,47 (184539,0-53137,5) грн.

5. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

Даний коефіцієнт є відношенням високоліквідних активів до поточних зобов'язань. До них відносяться кошти і фінансові вкладення в короткострокові цінні папери. У нашому прикладі коефіцієнт швидкої ліквідності на кінець звітного року дорівнює 0,17 (9206,0:53137,5). Це означає, що на дату балансу на 1 грн. боргів підприємство мало 17 коп. мобільних платежів засобів для їх оплати.

6. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

За ступенями ліквідності за відвантажену їм продукцію, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує рівень ефективності отримання грошей від дебіторів. Він розраховується як відношення вартості товарів, реалізованих в кредит, до середньої вартості дебіторської заборгованості. В 2005 році ТОВ «Сяйво» продало в кредит товарів на суму 627100,3 грн. (приблизно 40% від загального обсягу продаж). За балансом (табл.2.3.2) середня вартість дебіторської заборгованості складає: (53562,7+30681,8):2=421222,3грн. Тоді коефіцієнт оборотної дебіторської заборгованості за звітний рік становить 14,9. Це означає, що за рік дебіторська заборгованість здійснила біля 15 оборотів.

Крім коефіцієнта, наочним індикатором оборотності дебіторської заборгованості є показник тривалості одного обороту. Він визначається як відношення кількості календарних днів у періоді до коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості. Для ТОВ «Сяйво» середня тривалість перебування коштів у розрахунках із дебіторами в звітному році складала 24 дні (365 :14,9)

Одним з приблизних елітарних критеріїв “нормальності” терміну обороту дебіторської заборгованості є неперевищення ним полуторного значення одержаних підприємством позичок. Наприклад, якщо середня тривалість кредитів складає 30 днів, то максимально допустима тривалість розрахунків із дебіторами дорівнює 45 днів.

7. Коефіцієнт оборотності виробничих запасів.

Цей коефіцієнт показує рівень ліквідності виробничих запасів. Він розраховується за тим елементом виробничих запасів, що є основним натурально-речовим компонентом готової продукції підприємства. Коефіцієнт оборотності запасів визначається як відношення вартості прямих витрат матеріальних ресурсів, списаних на витрати реалізованої продукції (табл. 2.12), і середньорічної вартості запасів по балансу (табл. 2.13). У нашому випадку маємо: 705487,8 : ((88030,8+50991,3)):2=10,1раз.

Це означає, що засоби, вкладені ТОВ «Сяйво» у сировину і матеріали, оберталися протягом звітного року приблизно 10 разів.

Отже, за звітний період (2005 року) ТОВ «Сяйво» має позитивні показники за системою спеціальних коефіцієнтів.

На підставі показників, які аналізувалися, можна бачити, що чим більше показники економічної ефективності експорту та імпорту наближаються до 1, тим імпорт та експорт відповідних товарів ефективніший. На основі цього показника підприємство може обрати найбільш прийнятний товар з врахуванням не тільки його ціни, але і майбутніх експлуатаційних витрат.

Отже, в основі розділу ІІ покладено аналіз та оцінка ефективності управління експортно - імпортною діяльністю ТОВ «Сяйво».

1. Аналіз господарської діяльності ТОВ «Сяйво» проводиться за допомогою різних методичних прийомів: логічних (деталізація, порівняння, елімінування, узагальнення), статистичних (зведення, групування цифрового матеріалу, середні величини, індекси, ряди динаміки), математичних (математичне моделювання, математичний аналіз, інтегральний метод, математична статистика, теорія можливостей, економічна кібернетика), евристичних.

2. При проведенні аналізу обчислюють різноманітні аналітичні показники у вигляді абсолютних або відносних величин (середні величини, розраховано також вплив взаємодіючих факторів; встановлено схему взаємозв'язку між показниками).

3. Основними завданнями аналізу зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Сяйво» є:

1) Оцінка рівня і якості виконання ТОВ «Сяйво» зобов'язань по контрактам з іноземними партнерами;

2) Характеристика розвитку зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Сяйво»;

3) Оцінка раціональності використання коштів, залучених для виконання зобов'язань по контрактах. Виконання вказаної задачі передбачало послідовне або паралельне вивчення оборотності капіталу підприємства, дослідження непрямих витрат по експорту та імпорту товарів, вивчення ефективності зовнішньоекономічних операцій, узагальнення попередніх результатів аналізу за допомогою коефіцієнту віддачі оборотного капіталу, що і дозволило відповісти на питання, наскільки раціонально використано оборотний капітал в процесі зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Сяйво».

4) Аналіз фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Сяйво».

5) Аналіз фінансового стану ТОВ «Сяйво»

3. Напрями вдосконалення системи управління експортно - імпортною діяльністю підприємства

3.1 Проблеми управління експортно-імпортними операціями

Процеси глобалізації економіки набули надзвичайно високого темпу з 90-х років минулого століття. У зв'язку з цим практично перед усіма країнами світу виникли численні проблеми як скоригувати свою національну стратегію розвитку, в системі державного управління, для найповнішого використання переваг глобалізації і мінімізації значної шкоди, що з нею пов'язана? Проблеми мають комплексний характер і, якщо їх не розв'язати, це може призвести у будь-якій країні, у тому числі до стратегічних втрат.

На превеликий жаль, нині в Україні питанням вироблення стратегії і поточної політики державного управління в умовах поглиблення процесу глобалізації не приділяється належної уваги. Останніми роками з цієї проблематики видно лише декілька фундаментальних досліджень здебільшого загальнотеоретичного плану.

На сьогодні нагальною є потреба у виробленні й проведенні такої стратегії економічного розвитку, котра б ґрунтувалися на послідовній адаптації до економічної глобалізації. Звичайно, це потребує корекції практично всіх складових економічної політики країни, зокрема зовнішньоекономічної стратегії.

Вироблення адекватної зовнішньоекономічної політики має передбачити чітке усвідомлення захисту процесу глобалізації і відмінностей від попередніх етапів розвитку процесу інтернаціоналізації економіки.

Це означає, що:

o під впливом революції в галузі інформації, комунікації та розвитку інформаційних технологій виникли якісно нові можливості для здійснення економічної діяльності, в якій фактор географічного розташування суб'єктів такої діяльності, а також ресурсів для її здійснення вже не має домінуючого, а навіть істотного значення;

o головним рушієм розвитку економічних зв'язків у світовому господарстві стає створення транснаціональних виробничих, і фінансових структур; обсяги іноземного інвестування збільшуються швидше, ніж світова торгівля товарами, дедалі більша частина (на сьогодні - третина) світової торгівлі перетворюється на потоки товарів між філіями транснаціональних корпорацій або є результатом їхньої комерційної діяльності на відкритому ринку (на сьогодні це ще третина обсягу світової торгівлі);

o внаслідок потужного розвитку транснаціоналізації національні економічні кордони у подальшому зникають, потоки ресурсів (факторів виробництва) стають дедалі лібералізованішими, їхня концентрація збільшується під впливом не вузьконаціональних, а глобальних критеріїв ефективності;

o під впливом транснаціоналізації і глобальної економічної лібералізації відбувається становлення глобальної системи регулювання основних економічних процесів із покладенням відповідних функцій на провідні міжнародні організації (СОТ, МВФ, світовий банк, ОЕСР, Всесвітню організацію інтелектуальної власності), різко зростає потреба в нових інститутах глобального управління й міжнародних регульованих нормах.

У цьому контексті дехто з учених наголошує на тому, що виникла об'єктивна необхідність створення системи глобального управління, яка зокрема передбачає розробку глобальних стратегій, програм і рішень, координацію роботи зі створення міждержавних управлінських структур і розробку міждержавних управлінських технологій, виконання наднаціональних і наддержавних функцій.

Ступінь участі нашої країни у процесах глобалізації, можливості отримувати від неї переважно позитивні результати значною мірою залежить від здатності забезпечити в своєму національному господарстві розвиток у зазначених напрямах, а також дієву координацію своєї національної стратегії і поточної політики з країнами чи групами країн, які об'єктивно мають схожі стратегічні інтереси.

Проте на сьогодні Україна не зовсім вписується у ці процеси оскільки вона:

o значно відстає від провідних держав світу в галузі інформатизації і розвитку інформаційних технологій;

o перебуває лише на початку формування власних ТНК, здатних вистояти в умовах глобальної конкуренції, і до здійснення глобальної стратегії розвитку;

o досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію.

Протягом 90-х років лібералізацію в Україні здебільшого сприймали як дерегуляцію, і вона не асоціювалася зі створенням ефективних ринкових методів регулювання, що значною мірою зумовлювало негативні наслідки спроб лібералізації;

o Україна до цього часу не є членом СОТ, яка на сьогодні найбільш універсальна установа з глобального економічного регулювання;

o Не приділяє належної уваги координації своїй зовнішньоекономічній політиці з іншими пострадянськими і постсоціалістичними країнами й країнами, що розвиваються, - це робить її політику малогнучкою і у цілому послаблює зовнішні позиції.

Нині стало вже очевидним, що радикальне й стратегічно ефективне розв'язання проблем глобалізації не може відбуватися у вузьких рамках суто національного підходу. Воно лежить у площині послідовного впровадження загальносвітових принципів зовнішньоекономічної політики, що базуються на накопиченому за останні десятиліття міжнародному досвіді розвитку зовнішніх економічних зв'язків, адаптованому до національної специфіки економіки України.

Одним із найдискусійніших протягом останніх десяти років було співвідношення політики лібералізації зовнішньої торгівлі і захист національного товаровиробника в умовах перехідного періоду.

Успіх трансформаційного процесу й можливості ефективного включення нашої України в процеси економічної глобалізації багато в чому пов'язане з тим, наскільки ефективно реалізуватиметься стратегія нарощування конкурентоспроможності національних виробників.

Стратегія конкурентоспроможності не буде успішною, якщо вона залишатиметься пасивною і уникатиме конкуренцій. Надмірно протекціоністські тенденції практично повсюдно і завжди призводять до гальмування прогресивних структурних перетворень, поглиблення явищ застою й макроекономічної дестабілізації.

Важливу роль у підтримці національних виробників повинна відігравати система фінансового стимулювання й кредитування експорту, яка має забезпечувати дешевими фінансовими ресурсами. З цією метою варто використовувати досвід багатьох країн світу із застосуванням систем стимулювального фінансування експорту й страхування експортних -кредитів, що підтримуються державою.

Належне місце тут має посісти і правильне використання механізмів промислової політики. Хоча остання і здатна вносити в економіку викривлення, що перешкоджають раціональному розподілу ресурсів, створювати надмірну залежність уряду від окремих галузей, які лобіюють вигідні їм рішення, проте повна відмова від інструментарію промислової політики в умовах глобалізації була б неприпустимою помилкою.

У нових економічних умовах глобалізації важливо дедалі більше переходити від вертикальної (засіб підтримки державою окремих галузей) до горизонтальної промислової політики, що характерні для промислової політики країн ЄС. Тобто йдеться про необхідність створення гнучких законодавчих норм, інфраструктурних передумов, у рамках яких підприємства можуть пристосуватися до структурних змін.

В Україні політика експортно-імпортного регулювання у 90-х роках призвела до досить суперечливих результатів. Поряд із тим, що лібералізація експорту сприяла збільшенню поставок на зарубіжні ринки українських товарів, його структура залишається недосконалою. Більше того, вільне вивезення окремих видів сировини і матеріалів, які використовуються у національному виробництві, спричинило зменшення їх пропозиції на внутрішньому ринку, підвищення внутрішніх цін на них, і в результаті знизилася конкурентоспроможність відповідних видів національного виробника.

Регулювання імпорту на початку 90-х років було мінімальним. І навіть нарощування тарифного захисту галузей національної економіки із середини 90-х років у цілому не наблизило України до рівня тарифного захисту, який практикується у більшості країн, що розвиваються, з їхнім розвитком національної промисловості. Нині Україна, ще не будучи членом СОТ, має середньоарифметичний рівень імпортного мита нижчий за 10%, середньозважений - 7,1%, у тому числі з промислових товарів - лише 5,55%. Це набагато менше, ніж у багатьох країнах - членах СОТ [31].

Водночас спроби в умовах України значно підвищити рівень імпортного мита на окремі товари, як правило, не давали ефекту. Основні принципи такого стану полягають у тому, що:

1. Зростання протекціонізму наштовхувалося на контртенденцію до зростаючого зсуву імпорту в "тіньову економіку", за якого спостерігалося масове ухилення від сплати мита і податків на імпорт (ПДВ, акцизний збір). Отже, підвищення рівня митного захисту за таких умов спричинило фактичне зниження рівня захисту тих, хто у повному обсязі сплачував податки.

2. Надто пасивний захист національного виробника призвів до штучного відгородження його від зовнішнього конкурентного середовища. Підтримка з боку держави надавалася без чітко сформульованих пріоритетів структурної політики, в результаті чого гальмувалися прогресивні структури зрушення, зберігалася висока енергостійкість економіки, її високий рівень залежності від імпортних енергоносіїв. Нерідко уряд обирав структурні орієнтири які не спиралися на наявні в країні потенційні конкретні переваги.

3. В Україні не тільки відсутні механізми пільгового фінансування страхування експорту, а й спостерігається хронічне неповерненя експортером сплаченого ПДВ, причому сума заборгованості держави становить, за різними оцінками, від 3,5 до 6 млрд. грн. Це істотно знижує конкурентоспроможність українських експортері на міжнародних ринках.

4. Не було створено стимулів для нарощування імпорту високих технологій, закупівлі ліцензій, ноу-хау для виробництва конкурентноспроможних національних виробів. З цією метою нeзастосовувалися ані пільгові ставки імпортного мита, ані знижені ставки податку при ввезенні машин та обладнання, вироблених на основі запатентованих технічних рішень і захищених технологій.

5. Недосконалими залишилися механізми регулювання імпорту за допомогою стандартів, економічних, санітарних та інших норм гарантування безпеки споживання, що не виключає можливості збуту на ринку України за низькими цінами неякісних і небезпечних для здоров'я або навколишнього середовища товарів.

6. Таким чином, пріоритетами політики зовнішньоторговельного регулювання мають стати усі ті проблеми, які треба розв'язати у контексті адаптації законодавства України до норм загальносвітової системи зовнішньоекономічної діяльності.

Говорячи про діяльність ТОВ «Сяйво», можливо виділити такі основні проблеми, що пов'язані з організацією фінансового планування:

o нереальність фінансових планів;

o оперативність складання планів;

o прозорість планів для керівництва;

o відрив довгострокових фінансових планів від короткострокових;

o реалізація планів;

o комплексність.

Майже третина проблем пов'язана з нереальністю фінансових планів, що викликано, як правило, необґрунтованими даними щодо збуту, питомої ваги коштів у розрахунках, заниженими термінами погашення дебіторської заборгованості, невиконання контрактних зобов'язань. Одна з головних причин такої ситуації - функціональна роз'єднаність підрозділів, що беруть участь у формуванні фінансових планів.

Іншою проблемою для ТОВ «Сяйво» є оперативність складання планів. Економічні служби й далі готують значну кількість непридатних для фінансового аналізу документів, а відсутність чіткої системи підготовки і передачі планової інформації з відділу до відділу, необхідність тривалих процедур їх ітераційного узгодження, недостовірність інформації призводять до того, що навіть добре опрацьований план стає непотрібним, бо спізнюється до планового терміну.

Дві попередні проблеми неминуче викликають третю - “непрозорість» планів для керівництва. Це природний наслідок відсутності чітких внутрішніх стандартів формування фінансових планів. Дуже важливо, щоб укладачі бюджету і напрямків діяльності підприємства брали участь у прийнятті його остаточного варіанту.

На ТОВ «Сяйво» існують ще дві проблеми - реалізація планів та їхня комплексність. Крім того, необхідно використовувати інструменти факторного аналізу, щоб оцінити можливі варіанти розвитку подій при зміні ключових планових показників, особливо в експортно - імпортній діяльності. Для більшості українських підприємств, в тому числі і для ТОВ «Сяйво» є виручки, собівартість і прибуток. Водночас, не аналізуються такі показники, як рентабельність, оборотність активів, запас фінансової міцності, темп економічного зростання компанії. Дуже часто на ТОВ «Сяйво» не формується плановий баланс і не аналізується його структура, не прогнозується динаміка зміни фінансової стійкості і ліквідності. Відсутність такого аналізу на етапі довгострокового планування істотно знижує його ефективність як інструменту управління підприємством.

3.2 Напрямки удосконалення зовнішньоекономічної та фінансової діяльності ТОВ «Сяйво»

Реалізація фінансової стратегії ТОВ «Сяйво» безпосередньо пов'язана з його перспективним фінансовим плануванням і особливо в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показника, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей ТОВ «Сяйво». Перспективне планування включає прогнозування фінансової діяльності ТОВ «Сяйво» та розробку його фінансової стратегії.

За умов ринкової економіки, зростання самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності постає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На розв'язання таких питань спрямовується фінансова стратегія підприємства.

Фінансова стратегія визначає довгострокову мету фінансової діяльності підприємства, що залежить від його фінансової політики, вибору найефективніших напрямів його досягнення.

Завдання фінансової стратегії:

Ш визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

Ш визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

Ш фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

Ш вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розроблення та здійснення заходів із забезпечення фінансової стійкості;

Ш розроблення способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

Фінансова стратегія - це складова фінансового планування. Як частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи об'єктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємств за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об'єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово - економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності на вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядкуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку і ринкової вартості ТОВ «Сяйво». У процесі розробки фінансової стратегії слід враховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденцію розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності ТОВ «Сяйво».

Формування фінансової стратегії ТОВ «Сяйво» здійснюється за такою послідовністю:

§ визначення періоду реалізації стратегії;

§ аналіз факторів зовнішнього фінансового середовища діяльності підприємства;

§ формування стратегічної мети фінансової діяльності;

§ розроблення фінансової політики підприємства;

§ розроблення системи заходів із забезпечення реалізації фінансової стратегії;

§ оцінка розробленої фінансової стратегії.

У результаті розроблення системи заходів, що забезпечують реалізацію фінансової стратегії, на підприємстві формуються “центри відповідальності”, визначаються права, обов'язки і міра відповідальності їхніх керівників за результати реалізації фінансової стратегії підприємства.

Під час розроблення фінансової стратегії ТОВ «Сяйво» необхідним є оцінювати її ефективність, яка ґрунтується на прогнозних розрахунках різних фінансових показників, а також на прогнозуванні динаміки нефінансових результатів реалізації розробленої стратегії - зростання ділової репутації підприємства, підвищення рівня управління фінансовою діяльністю його структурних підрозділів.

Ефективність фінансової стратегії ТОВ «Сяйво» може досягнути за:

§ відповідності розробленої фінансової стратегії загальній стратегії ТОВ «Сяйво» - мірі узгодження цілей, напрямів і етапів реалізації цих стратегій;

§ узгодження фінансової стратегії ТОВ «Сяйво» і прогнозованих змін у зовнішньому підприємницькому середовищі;

§ реалізації розробленої підприємством фінансової стратегії з формування власних і залучених зовнішніх фінансових ресурсів.

У процесі розроблення фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.

Фінансова стратегія ТОВ «Сяйво» забезпечить:

§ формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

§ виявлення найефективніших напрямів інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямах;

§ відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

§ визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямів фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Вихідним етапом планування є прогнозування основних напрямів фінансової діяльності підприємства, що здійснюється в процесі перспективного планування. На цьому етапі визначаються завдання і параметри поточного фінансового планування. У свою чергу, база для розроблення оперативних фінансових планів формується саме на стадії поточного фінансового планування.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства в перспективі.

На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розроблення трьох основних прогнозів:

§ прибутків та збитків (фінансових результатів);

§ руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

§ балансу активів та пасивів підприємства.

Прогноз щодо прибутків та збитків показує обсяг прибутку, який передбачено одержати в наступному періоді.

Прогноз руху грошових коштів (табл. 3.1.) відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною, фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

Таблиця 3.1

Прогноз руху грошових коштів

Показник

2003

2004

2005

Надходження грошових коштів

Доходи (виручка) від основної операційної діяльності

27600

31400

32600

Інші доходи

1200

1800

2200

Емісія цінних паперів

Отримані банківські кредити

980

1200

1400

Інші надходження

1100

1400

1600

Витрачання грошових коштів

Збільшення товарно-матеріальних запасів

2600

3200

2590

Капітальні вкладення (інвестиція в збільшення основного капіталу).

1600

1800

2000

Заробітна плата

13200

14250

15350

Інші витрати

200

150

300

Погашення позик та оплати відсотків

35

40

55

Податки та інші обов'язкові платежі

1235

1438

1540

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна з'ясувати, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства; синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу і перевірити майбутню ліквідацію підприємства.

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування ТОВ «Сяйво».

Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли управління фінансами централізовано, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово - економічної ситуації.

Значення фінансового планування для підприємства полягає в тому, що воно дає:

§ “унаочнення” розроблених цілей у формі конкретних фінансових показників;

§ забезпечення фінансовими ресурсами, закладених у виробничому плані економічних пропорцій розвитку;

§ визначення з допомогою фінансового плану життєздатності проекту підприємства за умов конкуренції;

§ залучення фінансових ресурсів від зовнішніх інвесторів.

Фінансове планування дає змогу ТОВ «Сяйво» визначити:

§ розмір грошових коштів, що їх може отримати підприємство у своє розпорядження;

§ джерела надходження коштів;

§ відповідність фінансових ресурсів в обсязі операційної та інвестиційної діяльності;

§ частину коштів, яка має бути переказана в бюджет, державні цільові фонди, банкам та іншим кредиторам;

§ норми розподілу та використання прибутку на підприємстві;

§ міру забезпечення реальної заборгованості планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У процесі планування використовуються різні методи, тобто конкретні способи і прийоми планових розрахунків. Найпоширенішими є такі: балансовий; нормативний; розрахунково - аналітичний; оптимізацій планових рішень; моделювання.

Балансовий метод планування фінансових показників передбачає не тільки балансування підсумкових показників доходів і витрат фінансового плану, а й визначення конкретних джерел покриття для кожної статті витрат.

Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що на основі певних фінансових норм та техніко - економічних нормативів розраховується потреба підприємства у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Такими нормативами є ставка податків, ставка зборів та внесків до державних цільових фондів, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів і т.д.

За використання розрахунково - аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які слугують базою для розрахунків, та враховують їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробленні варіантів планових розрахунків для вибору найоптимальнішого.

Для цього можуть бути використані різні критерії вибору:

§ максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

§ економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

§ економія поточних витрат;

§ мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

§ максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Метод економіко - математичного моделювання уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають.

Економіко - математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних засобів. Моделювання може передбачати функціональний або кореляційний зв'язок факторів.

Функціональний зв'язок виражається рівнянням виду:

Y=f(x); (3.1.)

Де Y - відповідний показник;

f(x) - функціональний зв'язок, виходячи з показника x. [30]

Кореляційний зв'язок - це ймовірна залежність, яка виявляється тільки в загальному вигляді і за великої кількості спостережень. Цей зв'язок виражається рівнянням регресії різного виду. Економіко - математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів, виходячи з різних умов та напрямів розвитку підприємства з наступним вибором варіанта фінансового плану.

Фінансовий план лише тоді стане реальним інструментом управління підприємством, коли його виконання можна буде оперативно контролювати.

Створення гнучкої системи управління фінансами, спрямованої на вирішення питань бюджетної, кредитної, інвестиційної політики, дасть змогу ТОВ «Сяйво» суттєво підвищити ефективність діяльності.

Фактичні результати треба періодично порівнювати з запланованими і складати звіт за результатами порівняння для визначення позиції бюджету, що виявилися невиконаними і з'ясування причин відхилень.

З метою здійснення контролю за виконанням бюджетів використовується дорівнева система контролю:

§ нижній рівень - контроль за виконанням бюджетів структурних підрозділів підприємства, що безпосередньо здійснюється економічними службами цих підрозділів;

§ верхній рівень - контроль за виконанням бюджетів цих структурних підрозділів, що здійснюється безпосередньо фінансово - економічною службою підприємства та його бухгалтерією.

Роботу з бюджетування виробничої діяльності підприємство розпочинає з формування річного бюджету підприємства. Далі бюджет першого кварталу доцільно деталізувати у місячних бюджетах, а перший місячний бюджет - у тижневих. Наступним етапом є оперативний (щотижневий) контроль. Саме він є базовим при описові процесів управлінського обліку. На основі даних оперативного обліку проводиться контроль і здійснюється оперативне управління.

У подальшому проводиться коригування наступного місячного бюджету за підсумками виконання бюджету минулого місяця. Таким чином, внутрішній цикл місячного планування і контролю замикається. Аналогічно здійснюється процес квартального обліку й контролю. Нарешті, за підсумками року проводиться контроль виконання й коригування річного бюджету в усіх напрямах і за критеріями досягнення цілей.

У підсумку отримуємо комплексну модель планування й контролю діяльності підприємства. Створені моделі мають обов'язково документуватися у вигляді текстових звітів для подальшого використання при впровадженні розроблених процесів.

Застосування бюджетної системи дасть можливість підприємствам досягти:

§ поліпшення оперативного управління, зокрема збалансованості надходжень і витрачання коштів підприємства;

§ поліпшення управління борговими зобов'язаннями та інвестиціями;

§ здешевлення та ефективного планування проектів залучення фінансування;

§ оптимізації структури дебіторської і кредиторської заборгованості;

§ створення надійної бази для оцінки ефективності роботи кожного з підрозділів підприємства, а також його фінансового стану в цілому;

§ швидкого реагування на зміни у зовнішньому середовищі.

3.3 Заходи щодо удосконалення системи управління експортно-імпортною діяльністю підприємства

Зміцнення позиції української зовнішньоекономічної діяльності потребує концентрації зусиль уряду на реалізації таких завдань:

1. Прийняття державних програм розвитку експортного потенціалу, структурної перебудови економіки з орієнтацією на високотехнологічний розвиток і створення міжнародних конкретних переваг. Проте реалізація програм має орієнтуватися насамперед не на надання значних галузей податків та інших пільг (що робилося до цього часу), які надзвичайно дорогі для державного бюджету і не дуже результативні, в аспекті стимулювання конкурентоспроможності й, крім того, породжують численні претензії до України з боку інших країн. Акцент має бути зроблений на таких формах державної підтримки зростання конкурентоспроможності, як значне збільшення державних витраті на науку, освіту, інформатику, державне сприяння просуванню українських високотехнологічних товарів і послуг на зарубіжні ринки.

2. Стимулювання розвитку ринкової інфраструктури, оскільки її якість визначає можливості ефективної діяльності усіх суб'єктів ринку, не порушуючи при цьому умов рівноправної конкуренції. У цьому зв'язку пріоритетним є створення в Україні сучасної системи кредитування зовнішньоекономічних операцій, довгострокового кредитування проектів конкурентноспроможних виробництв, серед сучасних зовнішньоекономічних інвестиційних ризиків, сучасної системи інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Такі системи зовсім необов'язково мають бути державним, активне залучення приватного капіталу може зробити їх гнучкішими та економічно ефективнішими. Проте, як доводить зарубіжний досвід держава повинна тією чи іншою мірою виступати ініціатором створення таких систем; і брати в них певну участь.

3. Перенесення в імпортній політиці акцентів з митно-тарифного захисту та інструменти технічного регулювання (стандарти технічні, екологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні вимоги) й процедури забезпечення прав споживачів, які мають бути гармонізовані з міжнародними європейськими нормами. Тенденції останнього десятиліття одночасно свідчать, що при загальному зниженні у світі середніх рівнів імпортних тарифів застосування засобів технічного регулювання зростає. Це безпосередньо пов'язане із структурними змінами у міжнародній торгівлі. Високий рівень стандартів і технічних та інших вимог може не тільки надійніше захисти національний ринок від недоброякісного імпорту, а й стимулом для зростання конкурентоспроможності національних виробників.

4. Забезпечення присутності українських експортів на пріоритетних для нашої країни ринках і створення умов для успішного просування на нові зарубіжні ринки, потужним механізмом досягнення цієї мети може стати створенням умов, для прискореного формування українських ТНК, готових вистояти в умовах глобальної конкуренції. Водночас істотну роль тут має відіграти і активне використання політичних інститутів, й насамперед системи закордонних представників України для підтримки українських експертів на зарубіжних ринках.

Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами могла б сконцентруватися в таких головних напрямках:

§ Відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників;

§ забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;

§ орієнтація технічної технологічної промислової і соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку;

§ гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;

§ підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках.

Поступово інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Як свідчить практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структуру, промислову і зовнішньоекономічну політику.

Отже, в третьому розділі дипломної роботи дається характеристика основним проблемам та шляхам вдосконалення діяльності ТОВ «Сяйво». Говорячи про діяльність ТОВ «Сяйво», можливо виділити такі основні проблеми, що пов'язані з організацією фінансового планування:

o нереальність фінансових планів;

o оперативність складання планів;

o прозорість планів для керівництва;

o відрив довгострокових фінансових планів від короткострокових;

o реалізація планів;

o комплексність.

Ефективність фінансової стратегії ТОВ «Сяйво» може досягнути за:

§ відповідності розробленої фінансової стратегії загальній стратегії ТОВ «Сяйво» - мірі узгодження цілей, напрямів і етапів реалізації цих стратегій;

§ узгодження фінансової стратегії ТОВ «Сяйво» і прогнозованих змін у зовнішньому підприємницькому середовищі;

§ реалізації розробленої підприємством фінансової стратегії з формування власних і залучених зовнішніх фінансових ресурсів.

У процесі розроблення фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.

Фінансова стратегія ТОВ «Сяйво» забезпечить:

§ формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

§ виявлення найефективніших напрямів інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямах;

§ відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

§ визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямів фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Висновки та пропозиції

Важливою умовою переходу України до ринкової економіки є створення такої системи зовнішньоекономічних відносин, які б відповідали новим внутрішнім і міжнародним напрямам розвитку належної держави.

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в країнах з перехідною економікою був пов'язаний з необхідністю перейняти ринковий досвід розвинутих країн, виходом на нові ринки збуту, необхідністю розвитку конкуренції, підвищення рівня виробництва, отримання іноземних інвестицій, нових технологій, фінансової підтримки для ринкової трансформації їх економіки. Для вирішення проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності необхідно було розширити права підприємств - надати їм прав самостійного виходу на зовнішньоекономічний ринок. Крім того, необхідно було здійснити власну зовнішньоекономічну політику, яка визначила б основне завдання та мету держави в цілому, з групами країн або окремими країнами.

Зовнішньоекономічна політика регулює всі види зовнішньоекономічної діяльності: міжнародну торгівлю товарами і послугами, а також міжнародне пересування матеріальних грошових і інтелектуальних ресурсів з допомогою інструментів зовнішньоекономічної політики держава може активно впливати на формування структури і напрямки розвитку власних зовнішньоекономічних зв'язків.

Сучасне державне регулювання зовнішньоекономічною діяльністю здійснюється країною з допомогою широкого кола різноманітних засобів, число яких постійно зростає.

Це пояснюється тим, що розширення зовнішньоекономічних зв'язків вимагає від держави на все нових інструментів для регулювання їх участі в міжнародній спеціалізації, захист національної економіки від коливань валютних курсів, циклічних спадів, недоброякісної конкуренції для зміцнення національних виробників на світовому ринку.

3 перших днів існування України, як належної держави виникла необхідність у створення ефективної системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ця система охоплює фінансові, валютні, митно-тарифне і нетарифне регулювання і повинно захоплювати економічний суверенітет країни, захищати її безпеку, стимулювати розвиток і реформування національної економіки, забезпечувати її інтеграцію в Світове господарство.

Головним ланцюгом в системі управління зовнішньоекономічною діяльністю являється Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, на яке покладені функції здійснення державної політики в цій області. Окремі сфери зовнішньоекономічної діяльності регулюють НБУ Міністерство фінансів, Міністерство іноземних справ, Державний митний комітет та інші органи державної влади.

Формування сучасної зовнішньоекономічної політики України вимагає таких методів державного впливу, які б виконували стимулюючу і регулюючу функції, і сприяли б покращенню механізмів зовнішньоекономічної діяльності. Не дивлячись на те, що в сучасних умовах національна економіка стає все більш відкритою, держава повинна враховувати у своїй зовнішньоекономічній політиці взаємозв'язок процесів, що відбувається в середині економіки і в сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Тому лібералізація умов зовнішньоекономічної діяльності повинна проходити у поєднанні і з системою засобів по забезпеченню державних інтересів у цій області.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.