Україна в світових інтеграційних процесах

Інтеграція у рамках СНД має окрім беззаперечних переваг, декілька суттєвих недоліків:

* Неможливість вирішення у даному економічному середовищі одного з основних перспективних питань технологічного прориву.

* Інтеграцію намагаються здійснити в умовах економічної кризи, що охоплює усі без винятку країни СНД, що ставить під сумнів її практичну реальність. Загроза економічного краху окремих країн СНД спонукає їх до певного двостороннього зближення, що дає підстави характеризувати дану модель як інтеграцію виживання на відміну від економічної інтеграції зростання.

Інтереси України як морської держави вимагають надання пріоритетного значення активізації її участі у Чорноморському Економічному Співробітництві (ЧЕС), де вона є однією з 11 країн-засновників. З метою поглиблення економічного співробітництва з країнами-учасниками ЧЕС Україна вживає конкретних заходів для розробки, розвитку і виконання проектів у таких галузях як транспорт і зв'язок, торгівля і промисловий розвиток, обмін економічно-комерційною інформацією, сільське господарство, наука тощо. Серед основних пріоритетів - поглиблення економічних відносин з Туреччиною - для забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості, Грецією - розвиток судноплавства в басейні Середземного моря, Болгарією та Румунією - розвиток торгівлі в Придунайському регіоні.

Необхідно розвивати позитивну тенденцію для збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі, особливо з США та Канадою.

У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами як Бразилія, Аргентина, Чилі, на нову фазу взаємин виходять відносини з Панамою та Перу, відновлюються зв'язки з Кубою.

Зростає роль торговельно-економічних зв'язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону. Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс) і західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), з Південно-Африканською Республікою.

Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференції. Необхідно активізувати співробітництво з Новими індустріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм і Індією, країнами Південно-Західної Азії (Близького та Середнього сходу) такі, як Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати. Вони мають велике значення з точки зору забезпечення економіки України джерелами енергоносіїв і споживання інженерно-технічних послуг України у спорудженні промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної інфраструктури. За певних умов доцільне співробітництво у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Українські підприємства ВПК можуть одержати в цьому регіоні необхідні для конверсії кошти від торгівлі воєнною технікою, озброєнням та надання ремонтних послуг.

Китай і Індія - основні партнери України в зовнішній торгівлі. В перспективі це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій, насамперед, для реконструкції об'єктів, збудованих колишнім СРСР.

Країни АСЕАН - потенційні партнери України в XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для вітчизняної машинобудівельної продукції, інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об'єктів енергетичного та промислового значення. Збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, виробництво важкого металобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція), імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.

Виходячи з викладеного, бачимо:

а) нагальну необхідність інтеграції Україні у систему світового економічного господарства;

б) Україну - як досить цілісну соціально-економічну систему, яка має вагомий потенціал для перспективного входження в світову економічну систему;

в) несприятливу економічну ситуацію, що склалася в державі, яка суттєво заважає інтеграції України у світогосподарські структури.

Розділ 3. Інтеграція України в міжнародну економіку як запорука благополуччя нашої країни

3.1 Особливості та шляхи інтеграції економіки України

Винятково за рахунок міжнародних фінансових ресурсів ні однієї глибокої економічної проблеми вирішити не можна. Було б дуже ризикованим, якби Україна вирішила б жити тільки за рахунок іноземної підтримки. Дуже важливим є і привабливість України для приватного капіталу. Необхідно шукати представників міжнародного бізнесу, що захочуть інвестувати свої засоби в розвиток нашої економіки, оскільки вони привезуть сюди своє устаткування, технології, робочі місця, відкриють нові експортні можливості. Процес інтеграції української економіки у світову може значно підвищити рівень життя населення. Тому необхідно працювати над питанням інтеграції України у світову економіку. Але для цього необхідно подивитися навколо, проаналізувати сьогоднішню ситуацію навколо країни, її положення у світі, перспективи одержання іноземних інвестицій в економіку країни.

Усі попередні програми підйому економіки, виходу з кризи, здійснення ринкових реформ споконвічно були приречені, тому що в них ігнорувалися проблеми безпосереднього виробника продукції. Тому нова програма робить ставку на вітчизняного виробника, на його державну підтримку, визначає галузеві пріоритети: машинобудування, металургія, хімічна і легка промисловість, сільське господарство.

Орієнтація на підтримку вітчизняного товаровиробника дозволяє більш ефективно вирішувати питання використання зовнішньоекономічного потенціалу. Зовнішня торгівля повинна бути одним з найважливіших джерел зростання виробництва ВВП. А поки ж вітчизняний виробник на зовнішніх ринках почуває себе незатишно, сковано, у постійному страху за падіння виробництва, зниження якості товарів, пасивне сальдо торгівлі.

На даний час торговельно - економічні зв'язки здійснюються більш як з 150 країнами в різних регіонах земної кулі, з неоднаковими масштабами і ефективністю. Балансування зовнішньої торгівлі здійснювалося за рахунок товарообігу з країнами Азії, Африки і Америки. Торгівля з країнами СНД і Європи принесла збитки. У значній мірі торгівля з цими країнами здійснювалася на бартерній основі.

До останнього часу не знайдено шляхів корінного поліпшення структури торгівлі з Росією, збільшення експорту товарів у противагу імпорту енергоносіїв.

Україна як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговому просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусії, Словаччини, Болгарії, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенційний ринок збуту української продукції. З цими країнами

Україна має загальну границю, а з Туреччиною і Грузією - морську в акваторії Чорного моря.

Україна явно недооцінила потенційні можливості цих країн у розширенні торгово-економічних відносин, у зміцненні своєї економіки. Відновлення раніше існуючих економічних зв'язків і їх значне розширення країн є для України об'єктивною необхідністю. Через простір цього ринку Україна може просувати свої товари на інші ринки

Просування товарів України на ринки ЄС проходить з великими труднощами в зв'язку з наявністю тарифних бар'єрів, експортних обмежень, антидемпінгового регулювання. У торгівлі з цими країнами виявилася повна безперспективність орієнтації на експорт сировини і виробів первинного ступеня переробки. Структура експорту України буде залежати від реалізації нової економічної програми уряду, орієнтованої на розвиток сучасного машинобудування, металургійної, хімічної промисловості. На ринку ЄС варто взяти курс на максимально швидке адаптування вітчизняного виробництва до економічних реалій сучасного ринку. На озброєння варто взяти досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню по енергозбереженню й умінню робити продукцію з мінімальними витратами, конкурентно здатну на цьому регіональному ринку. Без цього Україна не зможе успішно інтегруватися в ЄС і світову господарську систему.У торгівлі України з країнами ЄС видна її незбалансованість.

Україна повинна враховувати інтеграційні процеси в країнах Азії, АТР. Там набирає силу таке об'єднання держав у загальний ринок, як АРЕС (Аsіа and Pasifics Economics Corporation) у складі 15 держав, створене в 1989 році. У це угруповання входять країни АСЕАН, НИС і такі розвиті країни як Японія, США, Канада, Австрія, Нова Зеландія, а також Китай. Цей регіональний ринок самий великий, з величезними природними багатствами, де проживає близько 40% населення земної кулі, виробляється більш 50% ВНП світу. Україна на цьому ринку робить тільки перші кроки.

Щоб затвердиться на цьому ринку, Україна повинна постійно стимулювати торгівлю з країнами АТР. На цьому ринку знаходить збут продукція хімічної промисловості і насамперед, добрива, прокат чорних металів, електроустаткування, зварювальні апарати, газові турбіни, транспортні засоби, визначені види продукції АПК. Перспективними товарами на ринку АРЕС можуть бути високоякісна продукція машинобудування, суднобудування, електроніка.

Україна здійснювала торгівлю і з країнами такого великого ринку як НАФТА, куди входять США, Канада, Мексика. Це ринок високих технологій.

Торговельно - економічні відносини України з країнами НАФТА різко відрізняються, а з Мексикою знаходяться в зародковому стані. Україна здатна робити товари, що могли б знаходити збут у Мексиці. Мексика має попит на енергетичне устаткування, продукцію хімічної промисловості, машинобудування, суднобудування.

3.2 Основні проблеми та способи їх подоланняна шляхуінтеграції України до зовнішньо-економічного простору

Реальна трансформація зовнішньої економіки нашої країни передбачає взаємодію всіх чинників внутрішньоекономічного розвитку зі зміною співвідношення між ними. Більш тісна взаємодія української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою в нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є:

-- системна ринкова трансформація;

-- реструктуризація економіки;

-- формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.

Інтеграція України у світовий економічний простір залежить від трансформаційних процесів, які, сприяючи зростанню конкурентоспроможності субґєктів господарювання, визначатимуть напрями і форми взаємодії національного народного господарства зі світовим.

Ринкова трансформація економіки передбачає вирішення внутрішньоекономічних проблем шляхом адаптації перехідної економіки до зовнішнього ринкового середовища, що еволюціонізує. Процеси внутрішньої трансформації слід розглядати водночас і як процеси входження України до світогосподарського простору, оскільки формування зовнішнього сектору економіки є складовою формування ринкової економічної системи. Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що повґязує її з народними господарствами інших країн для розвґязання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання. Трансформація зовнішньої економіки має вирішувати два основних завдання: сприяти оптимальному розподілу факторів виробництва та економічному зростанню. Перше завдання передбачає визначення видів товарів і послуг та обсягів їх виробництва за наявного рівня ресурсів у суспільстві та вибір комбінації наявних факторів виробництва і типу виробничої технології. Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поділені між основними субґєктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох найважливіших реалій. По-перше, з потреб і тенденцій розвитку міжнародної економіки, по-друге, -- з рівня розвитку й структури національної економіки.

З погляду реальних міжнародних чинників визначальний вплив на формування зовнішнього сектору економіки в сучасних умовах має зумовлена діями високорозвинутих індустріальних країн тенденція до лібералізації світової економіки, в тому числі в рамках СОТ. Пріоритетний характер цієї тенденції не виключає контртенденцію -- до геоекономічного протекціонізму.

Формування зовнішнього сектору економіки України відбувається в умовах реструктуризації міжнародної економіки, суть якої полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багато-полярної системи субґєктів ЗЕД за радикальної зміни співвідношення сил між ними і центрами їх геоекономічного впливу. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високоінтегрованих економічних просторів, які обґєднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Таких потужних інтеграційних груп у світі сьогодні три: Європейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі та угруповання країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних звґязків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн -- учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зовнішньоекономічних звґязків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економічним інтересам, реалізації яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних звґязків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом.

Формування багатофункціональної моделі зовнішньої економіки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з інтеграційними угрупованнями. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі є співробітництво з країнами СНД. Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України також чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей ЗЕП. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовнішнього сектору економіки України визначаються як орієнтація країни на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на основі ЄС. Україна стоїть сьогодні на початку шляху до європейської спільноти. Набуття повноправного членства в ЄС передбачає послідовне здійснення певних практичних кроків.

1. Набуття Україною членства в COT. Це слід розглядати як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій.

2. Проведення переговорного процесу та підписання угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна Угоди про партнерство та співробітництво на Угоду про асоціацію України та ЄС визначатиме новий формат відносин, який відповідатиме довгостроковим інтересам України, і наближатиме її до кінцевої мети -- утворення передумов набуття повноправного членства в Євро-союзі

3. Проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка б передбачала функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, застосування відповідних правил походження товарів, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо.

4. Приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах.

5. Виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою про внутрішні перетворення у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно різних питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС.

6. Проведення переговорного процесу та створення митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері.

7. Повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі.

8. Створення реальних передумов для вступу України до ЄС. Тактичні цілі спрямовані на посилення співробітництва в рамках СНД. Це дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого -- нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких Україна відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві.

Євроінтеграційний курс нашої держави має органічно узгоджуватися з економічними відносинами з Росією. Ці стратегічні стосунки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Росія є нашим найбільшим торговим партнером, а Україна -- головний торгово-економічний партнер Російської Федерації. У свою чергу Україна залишається одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює наземні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку.

Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері в наступному десятиріччі мають стати:

-- співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

-- науково-технічне та інноваційне співробітництво;

-- розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

-- інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних звґязків;

-- розвиток військово-технічного співробітництва;

-- розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

-- взаємне розширення ринку трудових ресурсів.

Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньо економічних звґязків і з іншими країнами -- членами СНД.

Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою. Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та механізмів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозвґязків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в трансфері технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Слід суттєво активізувати зовнішньоекономічні звґязки з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної галузі.

Істотної реструктуризації потребують економічні взаємовідносини з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євроінтеграційного курсу України. Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у відносинах з МВФ поступово має зміститися в площину безкредитних стосунків, координації у сфері валютної політики, узгодження головних параметрів макроекономіч-ної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної конґюнктури, з динамікою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків.

Для повноцінного входження України до світового господарства потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, як це було в попередні роки, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений Цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії -- забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Інтеграція України у світові економічні структури потребує певного часу і відбуватиметься в міру формування внутрішніх і зовнішніх передумов. Основними з них є:

-- розвиток власних галузей, що мають конкурентні переваги у світовій економіці;

-- створення могутнього внутрішнього ринку -- основи для завоювання міжнародних ринків і закріплення на них;

-- забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

-- досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

-- постійна гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами СОТ.

Найбільш прийнятною для України є експортно орієнтована модель економічного розвитку. При цьому виникають певні проблеми: труднощі з проникненням на ринки розвинутих країн; сировинна орієнтація експорту може вести до занепаду обробної промисловості та машинобудування; внутрішнє економічне зростання залежатиме від конґюнктури міжнародних ринків. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Реалізація такої моделі повинна спиратися на комплексну і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, основними елементами якої мають бути:

-- інтеграція економіки в європейські та світові економічні обґєднання;

-- створення могутнього експортного сектору;

-- залучення іноземних інвестицій;

-- здійснення закордонної підприємницької діяльності;

-- гнучка податкова, цінова, кредитна, фінансова та валютна політика, що стимулюватиме диверсифікацію експортно-імпортних відносин;

-- формування розгалуженої зовнішньоекономічної інфраструктури;

-- кадрове забезпечення ЗЕД.

Головне завдання української держави сьогодні -- визначити нові напрямки, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії.

Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки, сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.

ВИСНОВОК

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві.

Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорило й урізноманітнило розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн транзитивної економіки, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни.

Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні - загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об'єднаннях типу ГУАМ, ОЧЕС. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних більш екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинутих країн. Крім того зростання попиту високо розвинутих держав на сировину для отримання біопалива створює сприятливі умови агропромислового комплексу України для розвитку відповідної галузі, орієнтованої на експорт продукції.

Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо.

В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.

Разом з тим є певні обмеження у розвитку процесів концентрації та спеціалізації. Відомо, що надмірна концентрація зусиль на розвитку однієї-двох галузей, зорієнтованих на експорт, зумовлює вразливість національної економіки та її сильну залежність як від світового ринку, так і від конкретної країни-партнера. Так, у колишньому СРСР більше 80 відсотків промислового виробництва України не мало на ЇЇ території завершеного технологічного циклу, що зробило Україну залежною від стану її зовнішньоекономічних зв'язків, причому левова частка цієї залежності припадає на колишні республіки СРСР.

Характер накопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, що склалася, з її орієнтацією на фондоємні види продукції вимагають значних інвестицій у базові галузі економіки України на відшкодування та якісне оновлення фондів. Так, у 2007 р. ступінь зносу основних виробничих фондів становив 37,1 відсотка, у тому числі в промисловості - 50, 3, у сільському господарстві - 26,2, у будівництві - 62,8 відсотка. За такої ситуації структурна трансформація економіки України перетворюється у найважливішу умову для інтеграції у світову економіку і визначення її місця в системі МПП.

У сучасному взаємозалежному світі розвиток соціально-економічних чинників МПП нівелює їхні відмінності в окремих національних господарствах, і цей факт дослідники пов'язують з формуванням однотипної за своїм соціально-економічним змістом системи світового господарства. Утверджуються ринкові методи господарювання, активізується державне регулювання певних напрямів розвитку економіки, береться на соціальну спрямованість її тощо.

Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.

Економіка України у 2011 році розвивається відповідно до світових трендів. Поступово відновлюється зростання, але обсяги виробництва у більшості країн є все ще нижчими їх потенційного рівня. Відновлення зростання в Україні у 2011 році відбувається у таких зовнішніх умовах:

1. Річний темп зростання світової економіки очікується на рівні 4,5 %, при цьому врозвинутих країнах - 2,5 %, у країнах, що розвиваються, - 6,5 %. Світова інфляція очікується на рівні 4,6 %, у розвинутих країнах - 2,2 %, у країнах, що розвиваються, - 6,9 %.

2. Очікується активізація фінансових ринків. Притоки капіталу у певні країни, що розвиваються, та в країни з перехідною економікою (зокрема, Бразилія, Китай, Індія, Мексика, Польща, Туреччина) вже досягли або перевищили докризовий рівень

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Скидан О. Продовольча сфера України в умовах глобалізацій них викликів//Економіка України. - 2009. - №11. - с.53-64.

2. Бачурин А. Интеграция экономик и создание общего рынка - веление времени // Экономист. - 2006. - № 7. - с. 43-51.

3.Дергачев В. Особенности мирохозяйственной интеграции Украины на основе свободных экономических зон // Экономика Украины. - 2007. - № 7. - с. 43-51.

4. І.М.Школа В.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини “Чернівці “Рута” 1996 ст.187-195

5. О.В. Гаврилюк А.П. Румянцев “Економічна інтеграція в сучасному світі” Київ 1995

6. О.В. Гаврилюк А.П. Румянцев “Економічна інтеграція в сучасному світі” Київ 1995

7 В.В.Козик Л.А.Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” ст. 63-73.

8. www.finance.ua - «Про гроші»

9. www.eufunds.in.ua - « Мережа експертів у сфері розробки та менеджменту евроінтеграційних проектів»

Размещено на Allbest.ru