Глобалізація світогосподарських зв’язків

В умовах глобалізованої економіки величезна відповідальність лягає на плечі організаторів і керівників виробництва, торгівлі, фінансів, сфери послуг менеджерів. Підприємницька діяльність вимагає багатьох специфічних здібностей і знань, навіть якщо мова йде про малу або середню по розмірах фірму. Що ж говорити про сучасні великі і найбільші транснаціональні корпорації або банки з філіалами та дочірніми компаніями в десятках країн, з багатьма тисячами співробітників різних національностей.

Глобалізація поставила на порядок денний відбір і підготовку не просто менеджерів, а фахівців саме в області глобального менеджменту, які вже почалися в ряді вищих учбових закладів різних країн, зокрема в Німеччині.

І ще один досить важливий момент, пов'язаний з роллю людського чинника в умовах глобалізації. Мова йде про економічне і в той же час психологічне явище, яке називається “очікування”. На очікуваннях людей, їх оцінках, розрахунках і прогнозах грунтується вся ринкова економіка. Ці очікування і оцінки завжди присутні в неусвідомленій, усвідомленій або навіть в суворо розробленій, формалізованій формі в економічній діяльності, будь то початок невеликої справи, дрібного або великого інвестиційного проекту, фінансової операції на валютному або фондовому ринку. Все це, складаючись з оцінок і розрахунків мільйонів людей, безпосередньо впливає на їх споживчі, інвестиційні, фінансові, виробничі рішення, а разом з тим на загальну динаміку реального економічного життя [13,14].

З величезним ускладненням економічної діяльності в умовах глобалізації і відповідно в потоку інформації, що безперервно змінюється, ці очікування і оцінки надто ускладнюються, нерідко набувають ірраціонального характеру і породжують або загальні панічні настрої, або невиправдану ейфорію (те і інше часом захоплює не тільки широку публіку, але і фахівців, які при цьому стараються витягнути вигоду з ситуації, що складається ), які тягнуть за собою серйозні економічні наслідки світового масштабу.

Вказані межі і особливості глобалізації носять взаємопов'язаний, комплексний, багаторівневий характер. У цей процес залучені сфери міжнародного виробництва, міжнародного обміну, міжнародних фінансів, а над ними величезне інформаційне поле і психологічне поле очікувань. Тут діють багатоскладові ланцюжки причинно-наслідкові зв'язки, які аж ніяк не вписуються в примітивні уявлення про “базис і надбудову”. Ось, наприклад, один з таких ланцюжків: інформація (систематична або разова, повністю або частково обгрунтована або зовсім не обгрунтована, аж до навмисної дезінформації) - очікування, оцінки і розрахунки, що поступово приймають масовий характер, - переважаючі економічні рішення (споживчі, фінансові, інвестиційні) - реальні зміни в економічному житті - нова інформація і нові очікування і прогнози і т.д.

Сучасна економіка (і в національних, і в регіональних, і в глобальних масштабах) існує в трьох вимірах, трьох взаємодіючих “полях”: матеріальне економічне поле з відомими законами (попиту і пропозиції, витрат і прибутку, конкуренції і т.д.), інформаційне поле і, нарешті, поле очікувань. При цьому процеси глобалізації, пов'язані з величезним розширенням масштабів економічної діяльності (і в територіальному, і в галузевому, і в функціональному значенні), багато разів збільшують об'єм і ускладнюють зміст інформації, яка безперервно обертається, а разом з тим і неминуче накопичення і зростання “шумів”, що спотворюють цю інформацію. А це робить всю систему відносно менш стійкою.

Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. Як будь-які процеси в ринковій економіці, все найбільш суттєве тут ініціюється і розвивається передусім на рівні самостійних господарюючих суб'єктів. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати.

Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній, всесвітня за своїм характером - будь то орієнтація на ринки збуту по всьому світу або на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах. Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу (хоч і не єдину) послідовність в розвитку даного процесу: збут - постачання - виробництво.

Так складається фундамент глобалізації, і по мірі розвитку цього процесу він потребує підтримки державної влади, її макроекономічної політики. Якщо головне джерело і генератор глобалізації полягає у всесвітньо орієнтованій стратегії на рівні окремих фірм і компаній, то на загальнонаціональному рівні відображаються макроекономічні наслідки цього процесу, які, в свою чергу, викликають ті або інші політичні реакції, підтримуючі цю тенденцію або що гальмують її. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки в державній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті “лібералізація”. Глобалізація економічної діяльності наполегливо вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це і відбувається протягом останніх десятиріч, саме цим передусім займалася міжурядова Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), а зараз (з 1995 р.) продовжує займатися його спадкоємиця - Світова організація торгівлі (СОТ).

Реальність же полягає в тому, що глобалізація представляє об'єктивне і абсолютно неминуче явище сучасності, яке можна призупинити засобами економічної політики (що і відбувається в ряді випадків), але не можна зупинити або “відмінити”, бо така є імперативна вимога сучасного суспільства і науково-технічного прогресу. У всесвітньо-історичному масштабі це, зрозуміло, позитивний поступальний рух на шляху до подальшого економічного і соціального розвитку, такеж прогресивне в цьому значенні, як в свій час мануфактурна стадія капіталізму, а потім велика машинна індустрія, поява акціонерних компаній, становлення і подальший розпад колоніальної системи, формування міжнародних економічних організацій і регіональних об'єднань. Але все це, так би мовити, прогрес в стратегічній перспективі, а на сьогодні в сфері поточних тактичних інтересів глобалізація, як і всі згадані вище явища, здатна викликати неминучі протиріччя, пов'язані з явними перевагами для одних компаній, галузей, сфер господарства, країн і так же явними втратами для інших. До того ж баланс “виграшів і програшів” постійно змінюється, так що який-небудь однозначний висновок тут неможливий. Можна лише визначити деяку загальну і цілком зрозумілу закономірність. У періоди сприятливої економічної кон'юнктури (в рамках світової економіки загалом або окремих регіонів і країн) переваги глобалізації, її вигоди для більшості груп і країн відчуваються в більшій мірі, а тому інтенсивніше йдуть процеси лібералізації в економічній політиці.

Навпаки, в періоди криз сильніше діє принцип “кожний сам за себе”, “врятовуйся, хто і як може”, звідси рецидиви протекціонізму, а відкат назад від досягнутого рівня лібералізації. Ось чому, хоч в довгостроковому плані глобалізація представляється безповоротним процесом, тенденція ця розвивається і, очевидно, буде розвиватися не прямолінійно; тут на якихось відрізках можливі і зигзаги і рухи в зворотньому напрямку.

З всього сказаного витікає, що термін “глобалізація” закономірно виник для позначення нового явища в світовій економіці, досить значного за своїм змістом і далеко йдучим наслідкам, які в повній мірі поки ще важко передбачити.

З новизною цього явища пов'язано і відсутність досі комплексної теорії глобалізації. Існують і продовжують розвиватися теорії, що відносяться до окремих сторін цього різноманітного явища (наприклад, різні теорії міжнародної торгівлі, теорії прямих іноземних інвестицій, теорії фінансових ринків, в останні роки з'явився ряд концепцій, які намагаються осмислити феномен ТНК). Однак кожна з цих теорій існує як би сама по собі, у відриві від інших, тоді як глобалізація - це єдиний комплексний процес, що вимагає єдиного комплексного теоретичного підходу. Узагальнення великої кількості емпіричних даних повинно призвести до формування такого підходу.

Звідси випливає принципове питання, яке вже починає звучати в літературі: а чи піддається взагалі сучасна світова економіка раціональному пізнанню? Напевно, в якійсь мірі піддається, але тільки в якійсь обмеженій і, швидше усього, в не дуже значній мірі. Ця скромна відповідь може здатися дивною на фоні тієї майже загальної ейфорії навколо поняття “наука”, яке характерне для нашого часу. Проте в перспективі, очевидно, доведеться все більше стикатися не тільки із захоплюючими досягненнями наукової думки, але і з її межами, особливо в сфері суспільних наук, до яких відноситься і економічна теорія.

У цих умовах абсолютно справедлива та характеристика ситуації, що склалася, яку дає відомий російський економіст В. М. Кудров: “Сучасний світ наприкінці XX сторіччя набув зростаючої динаміки і ще більшої непередбачуваності свого майбутнього. Серйозні дослідники і економічні оглядачі не тільки не встигають узагальнювати і професіонально реагувати на ці зміни, гнучко пристосуватися до умов, що швидко міняються, але часто виявляються не в змозі навіть “відстежувати” і грамотно осмислювати їх. І якщо їм при цьому ясно, від чого світ йде, то повної ясності про те, до чого він приходить, немає”.

В умовах глобалізації ще виразніше і у великих масштабах виявляється одна з основних закономірностей всієї ринкової економіки: жодна компанія, будь то мала, середня, велика жодна країна незалежно від рівня її розвитку і розмірів, жоден регіон або регіональне угрупування не займають якесь незмінне, назавжди закріплене за ними місце в світовій економіці і на шкалі життєздатності і конкурентоздатності (що багато в чому одне і те ж).

Тому не слід, з одного боку, занадто захоплюватися різними економічними “чудесами”, надаючи то одній, то іншій країні титул “чуда” (його вже носили Німеччина, Японія, країни ПСА, Кувейт), а з іншого - занадто засмучуватись, втрачати витримку і впадати в паніку, коли “чудо” кінчається і приходить час економічних потрясінь. Як в долях окремих людей нерідко чергуються злети і падіння, так чергуються вони і в економічних долях окремих країн. Аналогія ця тим більше справедлива, що і в тому, і в іншому випадку підйоми і спади виявляються результатом складного і часто важко передбачуваного поєднання об'єктивних і суб'єктивних чинників.Тільки по відношенню до економіки країни цих чинників незмірно більше, ніж в житті окремої особи, так що виявити, а тим більше передбачити їх значно складніше.

Що ж до суб'єктивних чинників, то при цьому мається на увазі економічна політика тієї або іншої країни, яка здійснюється цілком конкретними особами, що стоять при владі.

З цього погляду зрозуміла позиція тих економістів (наприклад, американця Дж. Стігліца), які радять не поспішати ставити хрест на колишніх фаворитах - країнах ПСА і передбачують їх успішне відновлення.

У цьому ж руслі надаються рекомендації навіть найуспішнішим і процвітаючим компаніям “не заспокоюватися на досягнутому” і не втрачати пильності. Так йде справа, наприклад, з однією з досить глобалізованих галузей промисловості - фармацевтичної. Лідируючі позиції займають тут європейські компанії, але, як відмічається в одному дослідженні, “глобальна конкурентоздатність вимагає постійної уваги і постійної боротьби”, і ці компанії повинні тому зробити відповідні висновки.

2. Глобалізація світової економіки

2.1 Транснаціональні корпорації та прямі іноземні інвестиції як основа глобалізації

Сутність глобалізації легше зрозуміти, якщо проаналізувати деякі висновки й цифри з недавніх статистичних досліджень. Протягом останніх десятиліть кількість “транснаціональних” або “багатонаціональних” компаній бурхливо зростала. За даними ЮНКТАД, їх кількість у 14 найбагатших країнах світу більш ніж потроїлася за останню чверть століття, тобто з 7 тис. у 1970 р. досягла близько 30 тис. у 1997 р. А всього в світі у 1999р. нараховувалося близько 60 тис. транснаціональних ком паній (ТНК). Через них по всій планеті здійснюються поставки та про дажі майже на 6 трлн дол., що майже дорівнює обсягу всього ВВП США [51].

У зв'язку з таким ступенем насиченості світових ринків вкрай загострюється конкуренція на них. Щоб стати конкурентоспроможною, мало бути транснаціональною чи багатонаціональною компанією (БНК), - треба стати “глобальною”, тобто розширити сфери своєї діяльності на весь світ. Метою глобальної компанії, де б вона не з'явилася, є спрямування всіх її ресурсів проти конкурентів. Для глобальної компанії не досить обмежитися перенесенням виробничих потужностей туди, де можливо скористатися найкращими умами й найдешевшими руками, а необхідно зламати всі внутрішні бар'єри, які заважають рухові людей, ідей та капіталів.

Транснаціональні корпорації є основою глобалізації, її головною рушійною силою, несучою конструкцією всієї сучасної міжнародної економіки. Для ТНК закордонна діяльність має не менш, а все частіше і більш важливе значення, ніж внутрішні операції. Про це можна судити по наступним даним, що відносяться до 10 найбільших ТНК (2010 р.) (табл. 2.1.).

У доповіді ООН про іноземні інвестиції роль ТНК і прямих іноземних інвестицій як основних компонентів глобалізації визначається таким чином: “Внаслідок все більш ліберальної політики і технологічних досягнень і під тиском конкуренції глобалізація все в більшій мірі формує сучасну світову економіку.

Прямі іноземні інвестиції транснаціональних корпорацій грають зараз найважливішу роль в об'єднанні багатьох національних економік і створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи виробничого ядра світової економіки, що глобалізується”[29,30].

Таблиця 2.1.

Компанія	Країна	Галузь господарства	Активи іноземні	Активи загальні	Закордонні активи в% до всіх активів	Продаж за кордон в % до загального об'єму продажу	Ч исло зайнятих за кордоном в % до загального числа зайнятих
Роял Датч-Шелл	Нідерланди/Великобританія	Нафтодобувна	67,0	110,0	60,9	73,3	77,9
Форд Мотор Компани	США	Автомобілебудування	Даних немає	237,5	-	30,6	29,8
Дженерал електрик	США	Електроніка	128,6	355,9	36,1	24,4	32,4
Екссон	США	Енергетика	50,1	70,0	71,5	79,6	53,7
Дженерал Моторс	США	Автомобілебудування	73,1	246,7	29,6	29.2	33.9
АйБіЕм	США	Комп'ютери	43,6	86,1	50,6	62,7	50,1
Тойота	Японія	Автомобілебудування	44,9	131,5	34,1	45,1	23,0
Нестле	Швейцарія	Харчова промисловість	35,6	41,1	86,6	98,2	97,0
BP AMOCO	Великобританія	Нафтодобувна	40,5	54,9	73,7	-	-
Даймлер-Бенц	Німеччина	Автомобілебудування	36,7	159,7	22,9	63,2	22,2

Про те ж йде мова і в дослідженні Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), виданому в 2010 р.:

“Прямі іноземні інвестиції продовжують бути рушійною силою процесу глобалізації, характерною для сучасної міжнародної економіки. Нинішній бум в сфері прямих іноземних інвестицій свідчить про все більш важливу роль, яку грають транснаціональні корпорації в розвинених і країнах, що розвиваються” [52].

ТНК розміщують в різних країнах свої матеріальні і нематеріальні активи (капітал, технологію і НДДКР, організаційний і управлінський досвід) з метою підвищити свою конкурентоздатність і ефективність, що знаходить вираження в прибутку. Разом з тим діяльність ТНК зміцнює ресурсну і виробничу базу приймаючих країн, розширює їх експортні можливості, сприяє реструктуризації їх економіки і в результаті поліпшує їх економічне становище. В принципі ТНК справляють позитивний вплив і на економіку тих країн, “звідки вони родом”, де знаходяться їх штаб-квартири.

Які ж причини перетворюють велику компанію в транснаціональну? Відповідь на це питання не така проста, як може здатися з першого погляду. І стандартне міркування - отримання прибутку, хоч і справедливо, не є достатнім для пояснення. Оскільки тут діє цілий ряд причин, причому не у всіх випадках вони однакові.

У одних випадках це, звичайно, те, що називається економікою, або ефектом масштабу. Все більше виходячи на глобальні ринки, компанії нарощують виробництво, “набирають вагу”, стають крупнішим, а разом з тим ефективніше. Особливої уваги заслуговує інша форма ефекту масштабу, яку представляє, наприклад, компанія “Кока-Кола”. Тут вирішальну роль грають масштаби не виробництва, а збуту, маркетингу на основі мережі незалежних фірм, діючого по ліцензії головної компанії.

Інший чинник в створенні ТНК - вертикальна інтеграція, пов'язана з придбанням фірм-постачальників або фірм-споживачів. Так забезпечуються гарантії стійкості для джерел постачання або каналів збуту. І якщо фірми, що поглинаються знаходяться за кордоном, головна компанія перетворюється в транснаціональну.

Третій чинник - конкурентна боротьба в масштабах світового ринку. Великі компанії, що зросли в конкурентному середовищі, характерному для розвинених країн, найкращим чином пристосовані до цієї боротьби.

Нарешті, формування ТНК само по собі породжує своєрідну ланцюгову реакцію, витягуючи за собою на міжнародний рівень суміжні з ними обслуговуючі виробництва, що постачають необхідні товари і послуги. Прикладами можуть служити компанії засобів зв'язку або інжинірінгові, лізингові та консультаційні фірми .

Приблизно половина всіх прямих іноземних інвестицій здійснюється за допомогою злиття і поглинання, переважно серед фірм в розвинених країнах. Саме США, зокрема, всі останні роки виявляються на першому місці по розмірах залучених прямих іноземних інвестицій. Вже протягом багатьох років приблизно 3/5 всіх таких інвестицій прямують в розвинені країни і лише 2/5 в країни, що розвиваються.

Разом з тим галузева структура цих інвестицій поступово змінюється. Якщо раніше переважали інвестиції в сировинні галузі, особливо в нафтодобувну для вивозу за кордон, то в цей час все більша частина цих інвестицій націлена на використання місцевого ринку, особливо по мірі зростання рівня життя в цих країнах і звідси попиту на автомашини, комп'ютери і інші предмети споживання. Ось чому автомобільні компанії створюють свої підприємства в Таїланді і Бразілії: не для експорту автомашин в Японію або США, а для збуту їх в Південно-Східній Азії і Південній Америці. Частково з цієї ж причини (особливо працюючи на перспективу) саме Китай займає нині провідне місце серед ринків, що розвиваються по залученню іноземних інвестицій (хоча у 80-і роки їх там майже не було). Темпи економічного зростання в Китаї вже багато років знаходяться на рівні 8-10% в рік.

Ці темпи і пов'язані з ними перспективи і визначають географію іноземних прямих інвестицій. Так, в 2010 р. азіатські країни (без Японії) “захопили” 80 млрд. дол. цих інвестицій (приблизно 2/3 їх загального об'єму в всіх країнах, що розвиваються ). На частку Латинської Америки припало в тому ж році 39 млрд. дол. У той же час більшість африканських країн, незважаючи на їх багаті природні ресурси, майже не залучають іноземний капітал: споживчий ринок тут надто вузький, політична обстановка нестабільна, часто спалахують збройні конфлікти.

ТНК сьогодні - це приблизно 60 тис. основних (материнських) компаній і 500 тис. їх закордонних філіалів[29], що впливають все більшим чином на всю систему міжнародних економічних відносин і світову економіку в цілому. Загальний об'єм накопичених прямих іноземних інвестицій становить приблизно 3-4 трлн. дол., а об'єм продажу закордонних філіалів ТНК - 10 трлн. дол. Продаж цих зарубіжних філіалів росте на 20-30% швидше, ніж прямий експорт ТНК.

Що стосується прямих іноземних інвестицій ТНК, то в останні роки вони росли в 3 рази швидше, ніж внутрішні інвестиції, хоч на їх частку припадає всього 6% щорічних інвестицій в промислово розвинених країнах. Ще одна показова цифра: 70% всіх міжнародних платежів, пов'язаних з кредитами і ліцензіями, представляють платежі між материнськими компаніями і їх закордонними філіалами.

При цьому темпи зростання прямих іноземних інвестицій в 90-і рр. істотно випереджали темпи зростання світового виробництва (ВВП) і експорту (табл. 2.2.).

Ці дані, однак, не дають повного уявлення про масштаби інтернаціоналізованого виробництва. До них треба додати такі форми міжнародної діяльності ТНК, що не відбиваються в статистиці прямих інвестицій, як субпідрядні і ліцензійні угоди з іноземними компаніями, угоди типу франчайзинг, договори про управління.

Таблиця 2.2. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) і міжнародне виробництво, 2002--2010 рр.

	Вартість в поточних цінах (млрд. долл.)	Середньорічні темпи зростання (%)
	1995г.	12008г.	2002-1990гг.	1991-2008гг.	1997г.	2010г.
Вивіз капіталу в формі ПІІ	317	349	24,4	17,1	32,6	10,3
Накопичений об'єм ПІІ	,866	3,233	18,7	11,7	18,2	12,8
Об'єм продажу закордонних філіалів	5,933	6,412	17,3	4,0	12,5	8,1
Активи закордонних філіалів	7,091	8,343	19,9	11,2	13,1	17,7
ВВП	28, 264	30,142	10,7	6,4	9,5	6,6
Валове накопичення основного капіталу	6,088		10,7	4,5	12,4	-
Експорт товарів і послуг	5,848	6,111	14,3	7, 4	16,2	4,5
Платежі за ліцензії і патенти	48	--	21,9	12,0	16,4	-

При цьому різні форми інтернаціонального виробництва замінюють або доповнюють один одну в залежності від загальної стратегії тієї або іншої ТНК. Мета такої стратегії полягає в тому, щоб забезпечити з найбільшою ефективністю доступ до ринків товарів і послуг, а також до ринків факторів виробництва.

В умовах зростаючої глобалізації зовнішня торгівля виявляється у все більш тісному зв'язку з прямими інвестиціями, розвиваючись на основі цих інвестицій, отримуючі внаслідок цього велику стійкість, постійність і передбачуваність.Ці процеси знаходять відображення і в політиці, що стосується режиму іноземних інвестицій.

Загальна тенденція тут така, що нарівні з лібералізацією зовнішньоторгівельного обміну відбувається (хоч і в меншій мірі) лібералізація в області іноземних інвестицій (табл. 2.3.).

Як видно переважна більшість змін, що відбулися в десятках країн протягом 1991-2008рр., передбачало послаблення обмежень, лібералізацію інвестиційного режиму.

Ці дані, однак, стосуються заходів прийнятих в односторонньому порядку. До них варто додати подібні заходи, прийняті на основі дво- та багатосторонніх угод, кількість яких особливо збільшилась в 90-і рр. Так, на 1 січня 1997р. діяло більше 1330 таких угод за участю 162 країн.

Таблиця 2.3. Лібералізація іноземних інвестицій, 1991--2008 рр. (кількість країн і кількість змін в цій галузі)

	1991 г.	1992г.	1993г.	1994г.	1995г.	2008г.
Кількість країн, що внесли зміни в режим іноземних інвестицій	35	43	5 7	49	64	65
Кількість прийнятих змін	82	79	102	110	112	114
З них:
в напрямку лібералізації або заохочення інвестицій	80	79	101	108	106	98
в напрямку посилення контролю	2	-	1	2	6	16

Аналіз прямих іноземних інвестицій ТНК, їх масштаби і динаміка виявляють ще одну істотну закономірність: ведуча, переважаюча роль у всіх цих процесах належить найбільш розвиненим індустріальним країнам, причому не тільки як донори, звідки поступають за кордон ці інвестиції, але, і що необхідно особливо підкреслити, як реципієнти, куди прямують інвестиції. Чим більш розвинена в економічних відносинах та або інша країна, тим більше бере участь вона в сучасних умовах в цьому двосторонньому русі прямих інвестицій. Справедливо і зворотнє: менш розвинені країни в набагато меншій мірі “притягують” іноземний капітал (в формі прямих інвестиції) і, звичайно, ще менше служать джерелом таких інвестицій. Ось як виглядають ці потоки в 1980-х і 1990-х рр (табл. 2.4).

Закономірним результатом цих процесів є концентрація основного масиву прямих іноземних інвестицій в розвинених країнах, передусім в країнах, що представляють три основних економічних центра сучасного світу: США, Європейський Союз, Японія.

Таблиця 2.4 Приплив та відтік прямих іноземних інвестицій 1982--2008 гг. (млрд. долл.)

Роки	Розвинені Країни	Країни, що розвиваються	Країни Центральної та Східної Європи	Усі країни
	Приплив	Відтік	Приплив	Відтік	Приплив	Відтік	Приплив	Відтік
2004	43	53	19	4	0,02	0,01	61	5 7
2005	142	183	31	1 2	0,6	0,02	174	195
2006	172	202	29	15	0,3	0,02	200	218
2007	176	226	35	17	0,3	0,04	211	243
2008	115	188	41	11	2,5	0,04	158	199
2009	111	171	55	19	4,4	0,02	170	191
2010	129	193	73	29	6,4	0,08	208	222
2011	135	189	84	33	0,3	0,07	226	222

Показовими є дані про найбільш розвинені країни, виступаючі в ролі імпортерів капіталу ( у вигляді прямих інвестицій) (табл. 2.5).

Таблиця 2.5. Частка підприємств, які знаходяться під іноземним контролем, в загальному обсязі продажу обробної промисловості в 1980 и 1990рр. (%)

Країна -- імпортер капіталу	2009р.	2009-2010 рр.
США	5	15
Канада	51	48(1987)
Японія	5	2 (1987)
Австралія	34(1982-1983)	32 (2002-1987)
Франція	27	28(1988)
Німеччина	26	25
Ірландія	46(1983)	55(1988)
Італія	19	22 (1988)
Великобританія	19(1981)	25
Швеція	8	15

Джерело OECD (1992); nationale Statistiken. (Borrmann A., Regionalismmustendenzen in Welthandel. Baden-Baden, 1995).

Звертає на себе увагу як сам порядок цих цифр, так і майже повсюдна тенденція до їх зростання.

При порівнянні всієї групи розвинених країн з групою країн, що розвиваються в першій групі, природно, виявляється активний баланс по поточній динаміці інвестицій (як переважно донорів для країн, що розвиваються ), а у другий пасивний баланс (як переважно реципієнтів цих інвестицій).

Ця ж тенденція безпосередньо виражається в такому показнику, як співвідношення всього об'єму накопичених даною країною прямих інвестицій за кордоном, з одного боку, і такими ж іноземними інвестиціями в цій же країні, з іншою. Цей коефіцієнт в 90-і рр. виглядає таким чином.

Таблиця

Данія	1,14	Швейцарія	2,03
Франція	1,46	Японія	16,86
ФРН	1,66	Італія	0,97
Нідерланди	1,59	Іспанія	0,36
Великобританія	1,19	Австралія	0,37
США	1,05	Канада	0,69
Швеція	3,40	Бельгія-Люксембург	0,79

Надзвичайно показові дані! Чим більш економічно розвинена та або інша країна, тим активніше вона експортує і імпортує капітал (у вигляді прямих інвестицій) [11].

Характерною рисою в 1990-х рр. стало зростання частки країн, що розвиваються як одержувачів нових іноземних інвестицій. Якщо виключити інвестиції між країнами ЄС, на частку країн, що розвиваються в 1995 р. припало 35% всіх інвестицій, а в 2008 р. - 44%. Однак за цією цифрою по суті переховується головним чином одна країна - Китай, частка якої в цьому відношенні серед всіх країн, що розвиваються в 2008 р. становила 40%. Правда, і без Китаю прямі інвестиції в країни, що розвиваються виросли з 46 млрд. до 51 млрд. дол. в 2008 р., тобто на 11% (таким чином, із загального об'єму в 84 млрд. дол. інвестицій у країни, що розвиваються в цьому році 34 млрд. дол. - це вкладення в Китай і 50 млрд. дол. - у всі інші країни, включаючи приблизно 150 великих і малих країн). У 2008 р. відповідні цифри становили 129 млрд. дол. - всі країни, що розвиваються і в тому числі 43 млрд. дол. - Китай. У останні роки нарівні із заходами, що продовжуються по залученню іноземних інвестицій в Китаї стали вимогливіше оцінювати інвестиційні проекти, підходити до них більш виборче, домагатися більш широкої географії інвестицій в Китаї, маючи на увазі не тільки прибережні, але і внутрішні райони країни [11,14].

Що стосується, розподілу іноземних інвестицій між країнами, що розвиваються, то тут виявляється все та ж закономірність: явна перевага в цьому відношенні більш розвинених країн в порівнянні з менш розвиненими. Тому список відповідних регіонів очолюють країни Східної, Південної і Південно-Східної Азії (в 2008 р. на їх частку припадало 81,2 млрд. дол.), потім слідують країни Латинської Америки і Карібського басейну (38,5 млрд. дол. в тому ж році). У той же час в найменш розвинені країни було вкладено всього 11,6 млрд. дол.

Що стосується країн Центральної і Східної Європи, то вони займають нині досить скромне місце в загальних потоках прямих інвестицій - їх приток в регіон в 2008 р. становив всього 12,2 млрд. дол. (для порівняння: вкладення в Сингапур в тому ж році - 9,4 млрд. дол.), а загальний об'єм накопичених інвестицій дорівнював 46,3 млрд. дол. (в Сингапурі - 66,7 млрд. дол.). До того ж велика частина інвестицій в цьому регіоні зосереджена усього в трьох країнах: Чехії, Угорщині і Польщі.

Ще одна сучасна тенденція: значна, і в ряді випадків зростаюча, частка всередині регіональних прямих інвестицій. Особливо виразно це видно на прикладі Західної Європи і Європейського Союзу, а також Азії. Тут, як і в потоках міжнародної торгівлі, знаходить вираження процес регіоналізації економічної діяльності, детальніше про який йтиметься нижче.

Іноді розрізнюють ТНК і БНК (тобто транснаціональні і багатонаціональні компанії), причому останній термін використовується для того, щоб визначити переважаючу прихильність компанії до країни свого походження (за обсягом діяльності, зв'язків з діловими і політичними колами, зосередження наукових досліджень і т.п.), тоді як сфера дій і “адреса” ТНК - весь світ. Це дійсно глобальні, космополітичні компанії.

У інших випадках під багатонаціональними все частіше мають на увазі такі компанії, ядро яких утворить капітал двох або трьох країн (наприклад, знаменита англо-голландська компанія Роял - Датч-шелл), на відміну від звичайних ТНК з контролюючим капіталом однонаціонального походження. У зв'язку з наростаючою хвилею міжстранового злиття і поглинання число таких двухнаціональних ТНК виросло і продовжує зростати.

Закордонні інвестиції у вигляді іноземних філіалів ТНК є одним з генераторів міжнародної торгівлі. Світ ТНК охоплює - всупереч усталеної думки - не лише крупні компанії. В їх число все більше входять також малі і середні фірми (з кількістю зайнятих не більш 500 чоловік). У рамках ЮНКТАД складений приблизний список, що включає 50 таких компаній з розвинених країн. Їх середній індекс транснаціональності рівний 27%, причому в 13 він перевищує 40%, а в 6 - навіть 50%. При цьому транснаціоналізація цих компаній йде переважно по лінії зайнятості (44%), потім по лінії активів (28%) і об'єму продаж (26%) за кордоном. З цього слідує, що такі фірми функціонують у відносно більш трудомістких галузях і прагнуть знизити витрати на робочу силу за допомогою зарубіжного виробництва [52].

Глобалізація набуває різного значення в залежності від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи про світове виробництво взагалі. Для окремої компанії глобалізація визначається тим, на скільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що залежать від неї .

Тойота є хорошим прикладом високоглобалізованої компанії, в якій в 2010 р. одна третина загального обсягу виробництва здійснювалася у дочірніх компаніях, які повністю або частково належали головній ком панії. Виробництво автомобілів було налагоджено у 25 країнах Європи, Азії та Америки. Більше того, Тойота експортувала 38% свого вітчизняного виробництва з Японії на зарубіжні ринки і була залучена до знач них внутрішніх поставок фірми, що здійснювалися між її дочірніми структурами [43]. Наприклад, всередині її регіональної мережі на південному сході Азії Тойота експортувала дизельні двигуни з Таїланду, трансмісії з Філіппін, рульові механізми з Малайзії та бензинові двигуни з Індонезії. Поглиблення процесів глобалізації змусило керівництво компанії продовжити політику скорочення виробництва на національному ринку та розширювати його за межами своєї країни. За підсумками 2010 р. Тойота за межами Японії виробила автомобілів на 21% більше, ніж у 1997 р. У 1999 р. було завершено будівництво нового автозаводу Тойота у США і у стадії завершення було будівництво за воду у Європі. Водночас у грудні 2010 р. було закрито автозавод у районі Токіо, який випускав моделі Согоllа та Sprinter [43].

Головними показниками глобалізації компанії є: міжнародне розосередження надходжень від продажів та основних активів; внутрішньо-фірмова торгівля напівфабрикатами, заготовками та готовою продукцією; внутрішньофірмові потоки технологій.

Одним із прикладів успіху глобальної компанії, яка зуміла наприкінці 1990-х років скористатися перевагами глобалізації, може слугувати діяльність автомобільного концерну Ленд Ровер (Великобританія), придбаного у 1995 р. компанією БМВ (Німеччина) [44]. Компанія Ленд Ровер, яка протягом 50 років випускала лише чотирьохприводні джипи, розробила й почала випускати у 1997-1999 рр. три нові моделі в рамках проекту Freelander, які відразу ж стали популярними. Занепадаюча компанія добилася успіху завдяки технічним інноваціям, а також внутрішньо фірмовій кооперації та повернула собі лідерство на світовому ринку спортивних джипів високого класу.

Глобалізація на рівні окремої галузі визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг одержує ком панія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують свої стратегічні дії в усіх країнах своєї активності. Так, галузь промисловості, що виробляє спортивне взуття, на всіх ринках представлена домінуючими компаніями Nike, Reebok та Adidas. Головними показниками глобалізації галузі промисловості є співвідношення обсягів зустрічної торгівлі усередині галузі з обсягом світового виробництва, співвідношення зустрічних інвестицій з усім інвестованим у цю галузь капіталом, а також пропорції прибутків, що отримали конкуруючі компанії галузі у всіх головних регіонах світу [41, c.95-96].

Глобалізація галузі характеризується також концентрацією капі талу, що зростає, через аквізицію та злиття компаній [35, c. 335]. Злиття, які найбільш серйозно вплинули на фармацевтичний ринок, можна дати у такому хронологічному порядку:

1989 -- Smithkline Beckman + Beecham = Smithkline Beecham (UK);

1994 -- American Home Products + American Cyanamid = American Home Products (USA);

1994 -- Glaxo + Welcome = Glaxo Welcome (UK);

1994 -- Roche + Syntex = Roche (Fr);

2008 -- Ciba + Sandor = Novartis (Swiss);

2008 -- Pharmacia (Sweden) + Upjohn (USA) = Pharmacia&Upjohn.

Злиття, яке можна вважати одним з найбільш успішних у галузі, безперечно, є утворення Novartis. У Novartis йде постійне оновлення продукції. Те ж характерне й для інших лідерів світової фармацевтики. Наприклад, Eli Lilly (Великобританія) у 2010 р. завоювала ринок новими продуктами -- антидепресантом Ргоzас та засобом проти шизофренії Zурrеха. Компанія Merck (Великобританія) є світовим лідером по виробництву ліків від серцево-судинних захворювань, найбільшої групи лікувальних препаратів. Однак у 2010 р. з'явився новий лідер серед фармацевтичних товарів -- Viagra, засіб проти імпотенції у чоловіків, виріб компанії Pfizer. Вважається, що це буде найбільш популярний по продажах медикамент століття [45].

В табл.2.6. представлено 20 найбільших за обсягом капіталізації ринків фармацевтичних компаній, які активно змагаються за поділ одного з найбільших глобальних ринків медикаментів.

Таблиця 2.6.

“Big Pharma” - найбільша за рівнем капіталізації компанії за станом на 10.03.2009

Капіталізація ринку, Капіталізація ринку,

Компанія млрд дол. США. Компанія млрд дол. США.

Merck 198,0 Zeneca * 38,6

Pfizer 179,9 Astra * 32,3

Bristol-Myers Squibb 126,7 Monsanto 27,8

Novartis 122,9 Pharmacia & Upjohn 27,5

Roche 116,6 Bayer 24,7

Glaxo Wellcome 114,6 Hoechst*** 24,6

Eli Lilly 105,0 Sanofi** 20,8

Schering-Plough 82,9 BASF 19,9

American Home Products 82,0 Rhone-Poulenc *** 16,8

Smithkline Beecham 80,7 Synthelabo 10,8

Наведене вище лише підтверджує, що глобалізація галузі вимагає від компаній, які прагнуть до успіху, постійної уваги до пошуку новинок, розробки найефективнішої продукції та реструктуризації підприємств з метою зростання їхньої рентабельності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існує декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

співвідношення зовнішньоторгового обороту і ВВП;

прямі іноземні інвестиції, які спрямовуються в країну і з країни, та портфельні інвестиції;

потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з переданням технологій.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічним взаємозв'язком між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних по токах товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються. Чітким підтвердженням цьому є такі тенденції:

за період з 1989 по 2008 рр. середньорічне зростання зустрічної торгівлі товарами та послугами дорівнювало 6,2% -- майже у 2 рази швидше, ніж середньорічний темп зростання (3,2%) всесвітнього ВВП за аналогічний період часу;

з 1989 до 1994 рр. ПІІ зросли з 4,8 до 9,6% по відношенню до всесвітнього ВВП за такий же період часу;

у 1970 р. співвідношення обсягів зустрічної торгівлі облігаціями та акціями до ВВП було нижче 5% у США, Німеччині, Японії. У 2008 р., тобто через більш як чверть століття, відповідні показники для цих країн дорівнювали 152, 197 та 83% відповідно.

Центр ООН з транснаціонального співробітництва (UNCTC) у своїх дослідженнях глобальних потоків ПІІ повідомляє про форму вання кластерів ПІІ, у яких ключовими є члени глобальної тріади ЄС-США-Японія. Навколо них формуються регіональні кластери ПІІ, до яких входять 37 країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. За підрахунками UNCTC понад 40% усіх ПІІ світу розміщуються у ме жах цих кластерів[49]. На рис.2.1 показано потоки ПІІ в системі “тріада -- кластери”.

Наведене вище пояснення важливості процесу глобалізації на різних рівнях наочно демонструє той факт, що найбільшим досягненням ділового життя кінця XX та початку XXI ст. було піднесення та розвиток глобальної торгівлі. Оцінюючи це, журнал “Економіст” пише: “Глобальні фірми можуть перекидати у будь-яку точку земної кулі величезні обсяги товарів з великою швидкістю ”[50]. Враховуючи результати Уругвайського раунду, а також переваги, які принесли домовленості на зразок ГАТТ/СОТ, НАФТА, АПЕК, МЕРКОСУР та інші, нині кожна краї на намагається збільшити обсяги свого експорту в зв'язку зі значним зниженням рівня торгових бар'єрів як у межах регіональних утворень, так і у світі в цілому.

Рис. 2.1 Кластери ПІІ

Виникає питання, чи торкнулася глобалізація України та тих процесів, що у ній відбуваються? На жаль, рівень реструктуризації економіки України поки що дуже невисокий, і уповільнені темпи реформ не дозволяють їй цілеспрямовано й ефективно брати участь у процесах глобалізації, хоча побічно ці процеси зачіпають життя кожного в Україні, незалежно від його бажання.

При всій безперечній ролі ТНК в міжнародних потоках товарів, капіталу, технології не треба перебільшувати міру їх глобальності. Типова, середня з цих корпорацій виготовляє у власній країні понад 2/3 всієї продукції і використовує тут же 2/3 свого персоналу, хоч для найбільших ТНК цей “індекс міжнародності” (або “транснаціональності”) часто значно вище.

Варто відзначити ще одну характерну тенденцію, пов'язану з глобалізацією: зростання ТНК і відповідно прямих інвестицій, що надходять з країн, що розвиваються. Їх абсолютні і відносні розміри поки невелики (51,4 млрд. дол. в 2008 р., або приблизно 14% їх загального об'єму). Однак в1980-1984 рр. ця цифра становила всього 5%. При цьому мова йде передусім не про всі нові індустріальні країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Масштаби цих ТНК, звичайно, істотно поступаються найбільшим ТНК з розвинених країн. Зіставлення 25 найбільших ТНК, що базуються в розвинених країнах, і 25 ТНК з країн, що розвиваються дозволяє судити про їх порівняльну потужність.

У першій групі активи компаній складають від 24 млрд. до 252 млрд. дол., а їх “індекс транснаціональності” від 20 до 92%. У другій групі активи більшості компаній знаходяться в межах 1,5-8 млрд. дол., а “індекс транснаціональності” значно нижче (від 3 до 40%).

Головне, однак, складається не в цьому порівнянні, а неминучому русі будь-якої країни, що досягає певного рівня економічного розвитку, цим шляхом.

Це загальна тенденція, яка, однак, реалізується далеко не прямолінійно і не безконфліктно. Діяльність ТНК, як, проте, і всіх інших господарюючих суб'єктів в ринковій економіці, пов'язана з безперервною боротьбою суперечливих інтересів, з виявом не лише позитивних, але і негативних моментів і тенденцій. Причому коли мова йде про ТНК, то в орбіту цієї боротьби і протиріч виявляються втягнутими цілі країни і регіони, і економічні чинники при цьому викликають нерідко політичні наслідки.

Зіткнення інтересів йде за декількома напрямками:

по-перше, конкуренція між ТНК в масштабах світової економіки (як між ТНК з різних країн так і часом між ТНК, що базуються в одній і тій же країні);

по-друге, це складний комплекс взаємовідносин між ТНК і приймаючими країнами їх населенням, діловими і, офіційними колами;

по-третє, це аж ніяк не завжди співпадаючі інтереси ТНК і їх власних країн.

Примітно, що в останні роки нарівні з явним ослабленням критики в адресу ТНК з боку країн, що розвиваються, які нині більше стурбовані їх залученням, посилюється критика в країнах їх основного базування, особливо в зв'зку з проблемою зайнятості.

З боку країн, що розвиваються вже давно значно втихли грізні обвинувачення на адресу ТНК, що звучали і в ООН, і на різних форумах в 60-70-і рр. Навпаки, ці країни конкурують між собою за залучення іноземного капіталу. А в розвинених країнах (так би мовити, на батьківщині ТНК) така критика продовжується і навіть посилюється. При цьому звичайно мова йде про те, що якщо компанія, діюча тільки в “своїй” країні, вимушена рахуватися з її законами і соціальними нормами, то транснаціональна корпорація має можливість обійти ці закони. Якщо, скажімо, її не влаштовує соціальне законодавство в США, вона може перевести виробництво в Мексику, де зарплата і пільги для робітників менше. Вона може також частково йти від податків шляхом внутрішніх трансфертних цін, переводячи таким чином більше прибутку в країни з меншими податками. Це створює підгрунття для ослаблення соціальної політики, щоб не відлякувати інвестиції ТНК.

Згідно з іншими поглядами, в цьому є свій позитивний момент, що втримує уряди розвинених країн від надмірних податків і регулювання економіки, оскільки існує безліч країн, що розвиваються, що мріють про те, щоб як можна більше зазнати “експлуатації” з боку тих же ТНК.

Ще один розхожий докір на адресу ТНК полягає в тому, що, створюючи робочі місця в країнах з дешевою робочою силою, вони збільшують безробіття у себе вдома. Для деяких галузей це дійсно так, наприклад для текстильної промисловості і електроніки. Але часто цей аргумент перебільшений. У розвинених країнах зарплата становить нині всього 10-15% витрат виробництва в порівнянні з 25% в 1970-х рр., так що цей мотив багато в чому відходить на другий план.

Зростаюча економічна потужність ТНК неминуче спричиняє і їх вплив в політичній сфері, причому в глобальних масштабах.

“Корпорації починають функціонувати подібно урядам. Наприклад, IВМ фактично являє собою цілу країну. У неї, як і в інших великих ТНК, є свої кадри дипломатів-співробітників, що займаються діловими відносинами з національними державами. Її справжній електорат - це, звичайно, не американці загалом, а її акціонери. Таким чином, по мірі розширення глобалізації ми вступаємо в еру корпоративного феодалізму”[13].

Дійсно, сучасна економічна і політична карта світу виглядає як химерне поєднання і переплетення звичайних держав і володінь транснаціональних корпорацій, причому кордони тих і інших не співпадають, і нарівні з відкритими або частіше прикритими, тліючими територіальними суперечками між державами йде безперервна боротьба між ТНК за сфери переважаючого впливу.

У останні роки ця боротьба характеризується двома особливостями. По-перше, в арсеналі її коштів все більше місце займають злиття і поглинання конкуруючих компаній (в інших країнах, а часом і в своїй країні), що вже отримало назву “слонячих весіль”.

По-друге, стратегічні альянси між ТНК як правило, є довгостроковими і охоплюють в різних випадках різні стадії всього ланцюжка - від наукових розробок до спільного виробництва і збуту.

Конкуренція і співпраця - ось, мабуть, що характерно для ТНК в умовах глобалізації. І те і інше, однак, дає позитивні результати, якщо спиратися на економічні досягнення і переваги кожної з учасників.

Звідси витікають висновки і для українських компаній. Розраховувати на успіхи в конкуренції на світовому ринку важко. А ось в сфері співпраці, безсумнівно, є можливості і перспективи, якщо, звичайно, з глуздом їх використати.

2.2 Основні напрями глобалізації та її показники

Глобалізація економічної діяльності розвивається у наступних основних напрямах:

1.Міжнародна торгівля:

товарами;

послугами;

технологією;

об'єктами інтелектуальної власності.

2. Міжнародне рух факторів виробництва:

капіталу (у вигляді прямих іноземних інвестицій);

робочої сили (у вигляді стихійних міграцій некваліфікованих і малокваліфіованих робітників і у вигляді “відпливу умів”).

3. Міжнародні фінансові операції:

кредити (приватні, державні, міжнародних організацій);

основні цінні папери (акції, облігації і інші боргові зобов'зання);

похідні фінансові інструменти (ф'ючерси, опціони і інш.);

валютні операції.

При цьому співвідношення як між цими трьома напрямами, так і різними формами в рамках кожного з них в останні роки істотно змінюється [55].

Для початку варто зупинитись на короткому огляді чотирьох найголовніших аспектах глобалізації.

Торгівля: у сукупності частка країн, що розвиваються у світовій торгівлі збільшилася з 19 відсотків у 1971 році до 29 відсотків у 1999 році. Однак має місце глибоке розходження між найбільшими регіонами. Наприклад, країни Азії з новою індустріальною економікою досягли високих показників, у той час як для Африки в цілому характерні погані результати. Важливе значення має також структура експорту країн. Істотно випереджальними темпами йшов ріст експорту продукції обробної промисловості. Частка первинних продуктів у світовому експорті (таких як продукти харчування і сировина), виробництвом яких нерідко займаються найбідніші країни, скоротилася.

Рух капіталу: рис. 2.2 служить ілюстрацією явища, яке нерідко асоціюється з процесом глобалізації, - різкого зростання припливу приватних капіталів у країни, що розвиваються, протягом більшої частини 90-х років ХХ століття. З графіка видно також, що а) цей ріст відбувся після періоду особливо вираженого “пересихання” цих потоків у 80-і роки, що б) чисті припливи офіційної “допомоги” чи допомоги з метою розвитку помітно скоротилися з початку 80-х років і що в) структура приватних потоків зазнала радикальних змін. Найбільш важливою категорією стали прямі іноземні інвестиції. Портфельні інвестиції і банківські кредити також збільшилися, однак вони характеризувалися більшою нестійкістю й особливо різко скоротилися слідом за фінансовими кризами наприкінці 90- х років.

Переміщення людей: частково пересування працівників з однієї країни в іншу пояснюється бажанням знайти кращі можливості для працевлаштування. Кількість людей, що беруть участь у такому переміщенні, все ще досить незначна, однак за період з 1965 по 1990 рік частка робочої сили, представлена народженими в іншій країні, зросла у світовому масштабі приблизно наполовину.



Мал.

В основному міграція відбувається між країнами, що розвиваються. Проте, приплив переселенців у країни з розвинутою економікою, очевидно, служить засобом, завдяки якому скорочується розрив між розмірами заробітних плат у світі. Поряд з цим, цей процес потенційно може сприяти зворотній передачі навичок у країни, що розвиваються і підвищенню рівня зарплат у цих країнах.

Поширення знань і технологій: обмін інформацією складає невід'ємний аспект глобалізації. Наприклад, прямі іноземні інвестиції приносять із собою не лише збільшення реальних капітальних фондів, але і технічні нововведення. У більш загальному плані можна сказати, що придбання знань виробничих методів, управлінських прийомів, експортних ринків і економічної політики вимагає дуже низьких витрат, хоча такі знання представляють собою надзвичайно коштовний ресурс для країн, що розвиваються.

Варто відмітити передусім загальну закономірність: всі сфери міжнародної економіки по темпам зростання випереджають темпи зростання реального сектора, тобто валового внутрішнього продукту. Звідси зростання їх питомої ваги (їх частки, або квот) в ВВП: це торкається і торгівлі, і руху капіталу, і фінансових операцій.

Серед вказаних трьох напрямків швидше всього збільшується об'єм міжнародних фінансових операцій, потім слідують міжнародний рух капіталу (прямі інвестиції) і, нарешті, міжнародна торгівля. Разом з тим в рамках фінансового напряму особливо стрімко зростають валютні операції і об'єм міжнародних операцій з цінними паперами (включаючи похідні фінансові інструменти), процес, що відображає все більшу сек'юритизацію сучасних фінансових ринків (і внутрішніх і міжнародних).

Що стосується прямих іноземних інвестицій, то їх зростання перевершує темпи зростання міжнародної торгівлі, в якій випереджальними (в порівнянні з товарами) темпами збільшується торгівля послугами, технологією, об'єктами інтелектуальної власності.

Ці тенденції знаходять відображення і в інформаційному полі глобалізованної економіки, в якому все більше місце займає фінансова інформація, і у випереджальному зростанні активів фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), і в кадрових потребах міжнародної економіки, і в сфері очікувань, які частково зміщаються у бік найбільш жвавих, мінливих і тому найменше передбачуваних фінансових ринків. Нарівні з раціональними очікуваннями тут виникає чимало ірраціональних, які мають реальний вплив на ці ринки.

Як і в інших економічних явищах, слідом за характеристикою їх якісної природи встає питання про їх кількісні параметри. У цьому випадку мова йде про те, як “виміряти” глобалізацію економічної діяльності, як визначити її міру, динаміку її у часі [64].

Передусім тут треба розрізнювати два питання. Перше з них - це параметри, по яких можна судити про рівень глобалізації всієї світової економіки. Друге питання - це міра відкритості економіки окремої країни або групи країн, рівень її або їх участь в глобальних економічних процесах.