Зовнішні державні запозичення України

Суттєвою відмінністю ЄБРР від інших регіональних банків розвитку є те, що він має на меті сприяння переходу постсоціалістичних країн від командно-адміністративної системи управління економікою до відкритої, орієнтованої на ринок, моделі. На відміну від статутів раніше створених міжнародних кредитно-фінансових організацій в установчих документах ЄБРР заявлена необхідність дотримання політичних вимог організації при наданні з її боку допомоги. До загальних політичних вимог можна віднести стабільність політичних режимів, а також заборону на участь країни у військових діях і на використання наданих кредитів на військові цілі. Банк виходить з того, що неможливо створити ринкову економіку і демократію, не маючи демократичної держави і сильних структур влади.

ЄБРР здійснює такі види фінансування: кредити для комерційних підприємств з максимальним терміном близько 10 років; кредити для проектів у галузі розвитку інфраструктури з максимальним терміном близько 15 років; інвестиції в статутні фонди підприємств; гарантії; участь у підписці і купівля боргових зобов'язань.

Кредити банку комерційним, включаючи кредити приватизованим державним, підприємствам не обумовлені гарантіями урядів. Як правило, ЄБРР фінансує не більш як 35 % загальних витрат позичальника, але при цьому він може допомогти відшукати партнерів на решту коштів.

Відсоткові ставки Банк визначає, виходячи з маржі, встановленої залежно від конкретних умов кредиту, понад базову ринкову ставку (як правило, ЛІБОР). Банк може надавати кредити з плаваючою процентною ставкою або з фіксованою ставкою з використанням операції «своп».

Банк віддає перевагу спільному фінансуванню, яке може виступати в різних варіантах:

фінансування в узгоджених з партнерами пропорціях;

паралельне фінансування (фінансування різних комплексів заходів);

синдикування (кредитування іншими фінансовими інститутами за документацією Банку).

Стратегічними напрямами діяльності ЄБРР в Україні є: сприяння розвиткові приватного сектора в різних галузях економіки (хімічній, металургійній, машинобудівній, переробній, в енергетиці, на транспорті тощо) та банківського сектора; проекти в агропромисловому секторі; сприяння уряду в приватизації інфраструктурної сфери; фінансування проектів у державному секторі (специфічний напрям, оскільки ЄБРР віддає перевагу співробітництву з приватними підприємствами), реалізація останнього напряму передбачає виконання державними підприємствами певних вимог, а саме: забезпечення гарантії уряду по кредитах, самоокупність, належний рівень менеджменту тощо. Всі проекти мають бути прибутковими (рис.3.4).

Рис. 4. Сфери діяльності ЄБРР в Україні [www.ebrd.com]

Ключовим інструментом організації співпраці між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку для самого банку є Стратегія ЄБРР в Україні. 18 вересня 2007 року, Радою Директорів Банку було схвалено нову Стратегію, яка направлена на вирішення основних ключових проблем періоду розвитку ринкової економіки України, зокрема, стосовно диверсифікації виробничої бази та загального покращення конкурентоспроможності країни, розвитку місцевих ринків капіталу, продовження реформи енергетичного сектору та покращення корпоративного управління і прозорості.

Розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими інститутами має базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади [www.djerelo.com]:

- прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабілізації та інтегрування України і Європейський Союз;

- відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам її економічного та соціального розвитку;

- спрямування цих ресурсів (запозичень) на забезпечення стабільного економічного зростання;

- здійснення структурних перетворень, формування розвинутого внутрішнього ринку і припинення практики використання позик для фінансування поточних витрат;

- мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;

- дотримання економічно обґрунтованих та загальновизнаних меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

- залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України.

Перспективи розвитку державних запозичень в умовах глобалізації фінансових ринків

Накопичення державою значного рівня державної заборгованості, яка загрожує стійкості фінансової системи країни з боку зовнішніх і внутрішніх кредиторів може призвести до боргової кризи.

Боргова криза - це криза державної заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати внутрішню та зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод.

Виникнення боргової кризи зумовлюється низкою факторів:

- слабкою законодавчою та нормативною базою;

- неоптимальною структурою управління державним боргом;

- неузгодженістю фіскальної та монетарної політики;

- неузгодженістю фіскальної політики в частині регулювання бюджетного дефіциту та політики управління державним боргом;

- неефективним аналізом використання залучених з зовнішніх джерел коштів тощо.

Країни, які є неспроможними обслуговувати власні борги, повинні здійснити ряд заходів щодо врегулювання боргової кризи. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються. В рамках реструктуризації може відбуватися: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків на обслуговування боргу тощо.

Сьогодні загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм [www.grinchuk.lviv.ua]:

- викуп боргу - надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів;

- капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов'язання даної країни на акції її промислових, торговельних та інших корпорацій;

- конверсія “борг-борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов'язань новими борговими зобов'язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов'язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов'язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов'язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов'язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її зобов'язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов'язані, насамперед, зі скороченням валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

Загроза виникнення боргової кризи в Україні вимагає від органів управління державним боргом проведення ряду превентивних заходів.

По-перше, з метою підвищення ефективності державної економічної політики необхідно запровадити систему індикаторів попередження негативних та несприятливих подій для економіки держави. Також необхідно розвивати можливості Уряду проводити активні операції з борговими зобов'язаннями держави, що не тільки підвищить ефективність управління державним боргом, а й забезпечить економічну та фінансову безпеку.

По-друге, одним із стратегічних напрямів урядової політики має бути щонайшвидше отримання міжнародного кредитного рейтингу інвестиційної категорії, що надасть можливість не тільки отримувати досить дешеві фінансові ресурси для фінансування перспективних напрямів державної політики, а й дозволить підвищити кредитні рейтинги вітчизняних суб'єктів господарювання. Тільки в цьому випадку можна очікувати збільшення інвестицій в галузі вітчизняного господарства, що створить кумулятивний ефект для економіки всієї країни. Зміцнення боргового суверенітету України, підвищення її кредитного рейтингу і міжнародної репутації можна досягнути шляхом активізації менеджменту боргового процесу.

По-третє, підвищенню рівня боргової безпеки держави в інституційному та фінансово-бюджетному аспектах повинні сприяти [www.niss.gov.ua]:

- удосконалення законодавчого забезпечення формування внутрішньої та зовнішньої заборгованості: прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів, зокрема Закону України “Про державний борг”;

- визначення оптимального співвідношення між зовнішнім та внутрішнім боргом, яке б відповідало поточній економічній ситуації та стратегічним інтересам України;

- удосконалення процедури визначення ліміту державного боргу на поточний рік, шляхом введення додаткових індикаторів боргового навантаження;

- визначення допустимих меж використання бюджетних надходжень для обслуговування державного боргу;

- здійснення контролю та постійного моніторингу потоків грошових коштів, та в разі можливості перевищення в певні періоди граничних показників проводити політику попередження негативних явищ;

- розробка та реалізація стратегії управління державним боргом, що дозволить перейти від практики “латання бюджетних дірок”, до дійсно цілеспрямованої політики в сфері управління державним боргом.

Тільки застосування ефективної стратегії управління державним боргом сприятиме ефективному використанню запозичень та створить необхідні умови для оптимізації боргового навантаження.

Методи реструктуризації державного боргу та їх використання в Україні

Світова громадськість приділяє велику увагу проблемі реструктуризації заборгованості. Реструктуризація державного боргу це засіб подолання боргової кризи шляхом перегляду умов погашення заборгованості за чинними зобов'язаннями з огляду на складне фінансове становище країни-боржника. Реструктуризація передбачає переоформлення раніше сформованого боргу на нових умовах за досягнутими домовленостями при неспроможності країни-боржника своєчасно (за графіком) виконувати власні зобов'язання [Кучер Г.В. Управління державним боргом: Підручник/ Київський національний торговельно-економічний ун-т. - К: КНТЕУ, 2002. - ].

Механізм проведення реструктуризації визначається залежно від резиденства кредиторів, типу боргу тощо. Реструктуризуються лише борги, строк погашення яких перевищує 1 рік, які виникли до настання “дати відсіку”, і за наявності відповідних кредитних угод між країною-боржником та з МВФ. Строки погашення боргу мають припадати на період кредитування її МВФ.

Реструктуризація боргів може проводиться Паризьким або Лондонським клубами кредиторів, окремими кредиторами, що не входять до зазначених клубів (раніше входили до Токійського клубу), та іншими неклубними кредиторами.

Реструктуризація заборгованості залежить від багатьох факторів, що ускладнюють цю процедуру [Кучер Г. Державна боргова криза та перспективи її врегулювання у контексті світового досвіду/ Г. Кучер // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №2. - с.26-28, с.28]:

- врахування положень міжнародного права і правових засад окремих країн, що мають свою специфіку;

- обговорення реструктуризації із значною кількістю приватних кредиторів;

- незбіг інтересів приватних кредиторів, що ускладнює (чи зводить нанівець) переговори з реструктуризації.

На сьогодні найвідоміші сім основних схем (методів) реструктуризації зовнішнього державного боргу: зовнішній борг облігації; зовнішній борг акції; сек'ютеризація, зовнішній борг - експорт, зовнішній борг - внутрішній борг, зовнішній борг - програми розвитку, викуп зовнішнього боргу, списання зовнішнього боргу.

Схема “зовнішній борг облігації” (debt security) передбачає переоформлення наявного державного боргу на нові ринкові інструменти цінні папери. Найпоширенішим способом проведення подібних угод є так званий план Брейді (за ім'ям міністра фінансів США, що уперше виступив з такою ініціативою у 1989 році).

У рамках плану Брейді може передбачатися: використання операцій зниження боргу та зменшення виплат в рахунок його обслуговування (DDSR) на ринковій основі; проведення цих операцій з використанням ресурсів міжнародних фінансових організацій; достроковий викуп боргових зобов'язань позичальника за цінами вторинного ринку; застосування конверсійних схем обміну боргу на акціонерний капітал; реалізація позичальником середньострокової стабілізаційної програми.

За планом Брейді відбувається переоформлення заборгованості на ліквідні фінансові інструменти - “облігації Брейді” цінні папери, які випускаються внаслідок обміну кредитних вимог комерційних банків на нові облігації, забезпечені заставою. Паритетні і дисконтні облігації є найбільш поширеними різновидами облігацій Брейді. Вони випускаються з терміном погашення 30 років і мають забезпечення у вигляді 6езризикових активів (в основному казначейських зобов'язань США) [Вахненко Т. Реструктуризація зовнішнього боргу комерційними кредиторами: методи і умови застосування// Економіст. - 2004. - №8. - с.23-27, с.24].

Умови кожної з операцій плану Брейді визначаються шляхом переговорів між країною-позичальником і Консультативним комітем банків. Умови реструктуризації боргу мають бути погоджені з критичною масою кредиторів, яким пропонуються різні варіанти для обміну їх боргових вимог. Підставою ж для реалізації такої схеми в тій чи іншій країні є узгодження урядом цієї держави програми економічних дій з МВФ.

Проведення операцій типу Брейді розпочалося у 1990 році, коли Мексика провела обмін простроченої суверенної заборгованості на брейді-облігації. Згодом аналогічні варіанти реструктуризації широко застосовувалися в країнах Латинської Америки (Аргентині, Бразилії, Коста Ріці, Еквадорі, Перу, Панамі тощо), Східної Європи (Болгарії, Польщі), Африки (Нігерії, Марокко, Кот д'Івуарі), Південно-Східної Азії (Філіппінах, В'єтнамі).

Схема “зовнішній борг акції” (debt-for-equity swap) передбачає обмін боргових зобов'язань на акції в рамках державної програми приватизації. Схема проведення зазначеної операції виглядає таким чином: інвестор викуповує боргові зобов'язання боржника на зовнішньому ринку із значним дисконтом і продає їх центральному банку країни-позичальника за національну валюту, що потому використовується для придбання державних активів чи інвестування у приватні активи.

Конверсія боргу в акціонерний капітал стала важливим інструментом прискорення приватизаційних процесів (з цією метою вона була застосована в Аргентині, Мексиці, Філіппінах, Чилі, Бразилії, Колумбії тощо). За вказаною схемою може використовуватися і прямий обмін боргових зобов'язань на акції компаній, що перебувають у державній власності.

Для позичальника реалізація такої конверсійної схеми має ряд суттєвих переваг зменшується зовнішній борг, скорочуються обсяги субсидування державних підприємств; в перспективі стає можливим зростання бази оподаткування; відбувається стимулювання експорту, заміна імпорту вітчизняним виробництвом, а також репатріація громадянами країни вивезеного капіталу. З іншого боку, застосування схеми “зовнішній борг акції” на рентабельних підприємствах може створити податкові проблеми в результаті скорочення надходжень від цих підприємств до бюджету. До того ж великомасштабні операції за розглянутою схемою можуть привести до інфляції, якщо обмін фінансових ресурсів іноземного інвестора на місцеву валюту не супроводжуватиметься компенсаційними грошово-кредитними заходами [Зражевська Н.В. Механізми реструктуризації зовнішнього державного боргу // Фінанси України. - 2005. - №9. - с.47-55, с.50].

Для кредитора реалізація даної схеми також може принести низку вигод: по-перше, можливість збільшення інвестицій у галузях раніше закритих чи важкодоступних для іноземного капіталу; по-друге, здобуваючи борги в іноземних банках з набагато більшою знижкою, ніж знижка країни-дебітора, закордонний інвестор отримує фінансовий виграш; по-третє, надається низка пільг, у тому числі податкових, іноземним інвесторам.

Результатом застосуваня такої схеми є не лише зниження обсягу зовнішнього боргу країни, але й створення додаткового каналу залучення у країну іноземних інвестицій.

Схема “сек'юритизація боргу” (securatization) передбачає випуск позичальником нових боргових цінних паперів, які або підлягають продажу і виручка від їх реалізації спрямовується на викуп боргу, або безпосередньо обмінюються на поточні боргові зобов'язання. Якщо продаж нових цінних паперів відбувається за ціною, що перевищує курс існуючих зобов'язань, то загальна сума боргового тягаря для позичальника знижується. Така схема може бути реалізована, якщо вдається забезпечити пріоритетність нових боргових зобов'язань по відношенню до інших. Якщо ж нові цінні папери не мають ніяких переваг чи додаткових гарантій, вони можуть бути продані лише за тим же курсом, за яким котируються існуючі. У такому випадку проведення операції сек'юритизації втрачає сенс [Вахненко Т. Реструктуризація зовнішнього боргу комерційними кредиторами: методи і умови застосування// Економіст. - 2004. - №8. - с.23-27, с.25].

Тобто уряд-позичальник може реалізувати схему сек'юритизації лише у тому випадку, коли нові цінні папери виявляться більш надійними (матимуть певне забезпечення, як у випадку з брейді-облігаціями) та/або ліквідними чи коли борговий тягар є настільки високим, що зменшення суми боргових вимог підвищуватиме ймовірність виконання позичальником тих зобов'язань, що залишилися, і таким чином загальний обсяг боргових виплат на користь кредиторів збільшиться.

Реструктуризації заборгованості окремих країн через проведення операцій сек'юритизації набули значного поширення та стали складовою частиною плану Брейді. Таку схему використовували Боснія і Герцоговина, В'єтнам, Бразилія тощо.

Схема “зовнішній борг експорт” (debt commodity swap) полягає у погашенні зобов'язань у формі отримання кредиторами права на реалізацію вітчизняного товару за встановленою ціною, частина від якої повертається боржнику, інша (обумовлена) частина залишається у кредитора в рахунок погашення виставлених вимог.

Кредиторів від застосування такої схеми стримує часто виставлена боржником умова передоплати належної йому вартості товару до моменту надходження коштів від реалізації, а також надання боржником номенклатури товарів, що мають з тих чи інших причин (якість, застаріла технологія, ціна тощо) незначний попит на світовому ринку. До того ж кредитора примушують до нехарактерної для нього діяльності торгівлі. Якщо основні позиції експорту країни є високоліквідним товаром, у вигляді тієї самої валюти, тільки в іншому матеріальному вираженні, то застосування такої схеми у кінцевому підсумку мало відрізнятиметься від погашення боргу грошима. Позитивний ефект для країни-боржника при застосуванні цієї схеми може бути досягнутий, якщо в зарахування зовнішнього боргу йдуть товари кінцевої переробки (що сприяє зміцненню вітчизняного, орієнтованого на експорт, виробництва), товари, які з тих чи інших причин зазнають дискримінації на зовнішніх ринках, а також якщо зарахування експортних товарів (навіть високоліквідних) відкриває нові ринки збуту [Зражевська Н.В. Механізми реструктуризації зовнішнього державного боргу // Фінанси України. - 2005. - №9. - с.47-55, с.52].

Схема “зовнішній борг внутрішній борг” (debt-for-local currency swap) це випуск центральним банком облігацій з номіналом у місцевій валюті в обмін на зовнішні боргові зобов'язання. Тобто за рахунок застосування цієї схеми відбувається зміна зовнішнього кредитора держави на внутрішнього. Необхідними умовами впровадження такої схеми є довіра вітчизняного інвестора до державних цінних паперів, наявність у нього достатніх інвестиційних ресурсів та бажання вкладати гроші у державні цінні папери. Крім того, розміщення державних боргових зобов'язань на внутрішньому ринку здатне створити серйозну конкуренцію вітчизняним корпоративним паперам, обмежуючи можливості розвитку вітчизняних компаній за рахунок фінансових ресурсів, що залучаються ними.

Схема “зовнішній борг програми розвитку” (debt-for-development swap) є механізмом реструктуризації країн, що розвиваються, при одночасному покращенні їх соціально-економічних умов.

Такі операції можуть набувати форми обміну боргових зобов'язань на екологічні програми (debt-for-nature swap) та обміну боргових зобов'язань на програми технічної, гуманітарної допомоги (debt-for-aid swap).

Конверсія боргових зобов'язань на екологічні програми є варіантом полегшення боргового тягаря країни за рахунок здійснення глобальних екологічних послуг світовому співтовариству. Подібні домовленості є уже у США та Бразилії і стосуються збереження бразильських лісів. Застосування схеми “зовнішній борг екологія” може здійснюватися тільки з офіційними кредиторами, тому що комерційні банки і фірми не мають потенціалу для фінансової підтримки екологічних проектів на безповоротній основі.

Конверсія боргових зобов'язань на програми технічної, гуманітарної допомоги здійснюється, як правило, через викуп донором чи спеціалізованою установою зовнішніх зобов'язань на вторинному ринку за погодженою ціною у національній валюті; отримані кошти згодом спрямовуються на фінансування програми розвитку, схваленої урядом-позичальником.

Схема “викуп зовнішнього боргу” (debt buyback. Debt repurchase) передбачає викуп боргових зобов'язань держави на вторинному ринку з дисконтом за іноземну валюту Для викупу можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій.

Проведення операцій дострокового викупу виявляється можливим лише у таких випадках [Вахненко Т. Реструктуризація зовнішнього боргу комерційними кредиторами: методи і умови застосування// Економіст. - 2004. - №8. - с.23-27, с.25]:

- за спеціальними програмами, підтримуваними офіційними кредиторами планом Брейді і Програмою зниження боргу МАР;

- за наявності в умовах випуску боргових цінних паперів окремого положення, що надає право позичальнику проводити їх дострокове погашення;

- при досягненні угод з кредиторами щодо здійснення дострокового викупу за рахунок власних коштів позичальника або кредитів міжнародних організацій.

Якщо країна-позичальник не погоджує свої дії щодо дострокового викупу із кредиторами, то їй загрожує ізоляція від міжнародного ринку капіталів.

Кредитори отримують користь при достроковому викупі боргу позичальником лише у тому випадку, коли покращення фінансового стану позичальника завдяки проведенню такого викупу дозволяє йому збільшити загальну суму боргових виплат на користь кредиторів. Міжнародні фінансові організації погоджуються на фінансування операцій дострокового викупу за рахунок власних ресурсів тоді, коли очікується, що дефолт буде мати суттєві негативні наслідки для всієї світової фінансової системи.

Схема “списання зовнішнього боргу” передбачає безоплатне списання зовнішнього боргу країною-кредитором частково чи цілком. Списання боргу перебуває між найгіршим варіантом розв'язання боргової проблеми абсолютним дефолтом (повною відмовою боржника від своїх зобов'язань) і найкращим для обох сторін (боржника і кредитора) реструктуризацією, яка передбачає переоформлення боргу в тій чи іншій формі (нехай навіть з деякими втратами для кредитора). Подібна практика досить часто застосовується, наприклад, Паризьким клубом кредиторів до найбідніших країн світу.

Схема “списання державного боргу” відбувається промислово розвиненими країнами не лише за роздумами політичного характеру (такі кроки, як правило, багаторазово підвищують політичну вагу країн-донорів), а й чисто економічними розрахунками. Наприклад, такі країни, як Лаос, Замбія і Руанда, за найсприятливішого збігу обставин, зможуть у зримому майбутньому погасити лише половину своєї зовнішньої заборгованості; Ефіопія,,Малаві, Маврикій, Уганда, Мозамбік і Гвінея-Бісау лише третину її. У цій ситуації списання боргів таких країн можна вважати реальною переоцінкою активів промислово розвинених держав [Зражевська Н.В. Механізми реструктуризації зовнішнього державного боргу // Фінанси України. - 2005. - №9. - с.47-55, с.55].

Цей варіант передбачає досить жорсткі умови відбору претендентів на списання боргів. Існує кілька критеріїв для зазначеної процедури. Так, наприклад, відповідно до неаполітанських угод промислово розвинених країн, країна-кандидат на списання має відповідати одній з двох умов: коли ВВП на душу населення не перевищує 500 дол. США на рік, або відношення вартості боргу до щорічного обсягу експорту перевищує 350%. Крім того, упродовж трьох років програма економічного розвитку таких країн має бути погоджена з МВФ і Паризьким клубом кредиторів, а їхнім урядам необхідно досягти консенсусу з основними кредиторами щодо питань реструктуризації інших категорій боргу.

Додатковою умовою, що дає змогу розглядати процедуру списання боргу у пришвидшеному порядку, є ситуація на світових товарних ринках. Так, якщо економіка країни значною мірою залежить від експорту двох чи трьох видів природних ресурсів і при цьому їхні ціни досягли історичних мінімумів, то ця держава може розраховувати на визначене поліпшення умов списання своєї заборгованості. Дія тих чи інших чинників зумовлює ймовірність зменшення боргового тягаря аж до 80% від його первісного обсягу.

Застосування країною-боржником різних методів реструктуризації дає змогу розв'язати проблему непомірного обслуговування державного боргу, домогтися довіри інвесторів і досягти фінансової стабілізації.

Размещено на Allbest.ru