США та Україна. Взаємовідносини другої половини ХХ ст.

Починаючи із осені 2001 року, візити високоповажних осіб із США стали помітно частішими. Серед них приїзд Поли Добрянськи, заступника державного секретаря США з глобальних питань, в ході якої нею було зроблено заяву про те, що в України та США "спільні інтереси на ... виборах". Далі в Україну прослідувала делегація від Національного демократичного інституту США (НДІ) на чолі з Мадлен Олбрайт, державним секретарем США у адміністрації Б. Клінтона. В ході її візиту М. Олбрайт дала зрозуміти чітко, що стан відносин між США та Україною буде залежати від того, яким чином влада зарекомендує себе на виборах-2002. У США таку велику і часто критичну увагу, яка приділялася Україні, намагалися представити як "конструктивну критику з боку друзів". Незважаючи на всю ту критику, якій піддавалася Україна через численні порушення власного ж виборчого законодавства, все ж таки така увага з боку США, хоч переважно і негативна, означала, що стратегічний партнер все ще цікавить їх.

Перше місце за пропорційними списками блоку В. Ющенка, здобуте у ході парламентських виборів, справило на США в цілому позитивне враження. Після оголошення результатів виборів екс-прем'єра у американських ЗМІ було названо "новою людиною України" (The Wall Street Journal), а його перемогу розцінено як "крок України у напрямку Заходу" (The Washington Times) та успішне ствердження самого лідера як реального претендента на президентське крісло у 2004 році.

20-22 листопада у Празі відбувся саміт країн-членів НАТО, де вирішувалося питання подальшого розширення альянсу. Україна висловлювала бажання бути присутньою на саміті. 14 травня Україну туди було запрошено. 23 травня Рада безпеки і оборони України зробила заяву про намір Києва вступати до НАТО у довгостроковій перспективі. У липні Леонід Кучма підписав відповідний указ, який повинен був підтвердити серйозність намірів України щодо євроатлантичної інтеграції.

Реакція Заходу була досить стриманою. Україні знову нагадали про необхідність проведення внутрішніх реформ, а новий виток "касетного скандалу" восени 2002 року призвів до підкреслено холодного ставлення до Кучми на Празькому саміті - аж до відмови лідерів США і Британії сидіти із ним поруч.

4.2 "Іракгейт" - новий поворот в україно-американських

відносинах

Реалізації прозахідної орієнтації України став на заваді так званий "Іракгейт" - скандал, пов'язаний із серйозними звинуваченнями вищих державних чиновників України на чолі із її Президентом Леонідом Кучмою у постачанні радарних установок "Кольчуга" Іраку в обхід накладеним на цю країну санкціям ООН.

Підозри про те, що Ірак все ж таки продовжує купувати зброю всупереч резолюції ООН №661, що накладає ембарго на продаж зброї та іншого військового обладнання режиму Саддама Хусейна, виникали давно. Однією із перших про те, що Україна може бути одним із продавців цієї зброї, написала Нью-Йорк Таймз ще 18 червня 2001. Обвинувачення стали більш конкретними та стали відомі деталі операції в кінці березня-на початку квітня, в період парламентських виборів завдяки плівкам колишнього співробітника Служби охорони Президента Миколи Мельниченка. У той час як американська преса була нещадною до українського президента, американські посадовці традиційно намагалися уникати відповідей на питання про майбутнє України в разі підтвердження обвинувачень або відповідали досить абстрактно.

Офіційні обвинувачення проти Л. Кучми та його найближчого оточення з боку американської сторони надійшли у вересні, коли було підтверджено автентичність епізоду плівок М. Мельниченка від 10 червня 2000 року, під час якого український президент погодився на поставку Іраку радарних установок "Кольчуга" в обхід санкцій ООН. В результаті 24 вересня американський уряд заморозив пакет фінансової допомоги українському уряду на суму 55 млн. доларів. Цікаво, що у часі це співпало із масовими акціями протесту проти влади, організованими українською опозицією.

Рішучість Вашингтона можна пояснити остаточною зневірою в здатності українського президента проводити внутрішні реформи в країні. Але все ж таки, з перших місяців 2003 року намітилося деяке потепління в українсько-американських відносинах. Справу „Кольчуги" вирішено щонайменше не чіпати з огляду на більш серйозні обставини - розв'язання війни США проти Іраку, яке викликало неоднозначну реакцію у всьому світі і яке може призвести до значного перегляду нинішньої системи міжнародної безпеки.

Висновки

В результаті можна сказати, що Україна займає важливе значення в зовнішній політиці Сполучених Штатів Америки. Особливі відносини з якою в 1994-1995 рр. почали розглядатися багатьма політиками і експертами в США як спосіб стримування неоімперської політики Росії.

Вважається, що велику роль в просуванні американської політики зіграв екс-міністр закордонних справ України, раніше посол України в НАТО і ЄС, Б. Тарасюк. Під час свого візиту у Вашингтон в 1994 р. він наголошував на прийняття США спеціальної стратегії по відношенню до України, згідно з якою, після підписання трьохстороннього договору по ядерному озброєнні українська проблематика відійшла на другий план.

Приводом до перегляду підходу США до України послужила переоцінка, пріоритетів російської зовнішньої політики, на перше місце серед яких було поставлено СНД. Суттєву роль зіграло і те, що в 1995 р. адміністрація Клінтона піддавалась різній критиці за надмірну персональну зацікавленість в президенті Єльцині і „русоцентризмі”. Стали помітні ознаки відходу США від негласного договору про розподіл сфер впливу. Позиція США, підтримувана Великобританією, була направлена на недопущення більш тісної інтеграції України і СНД. Зб. Бжезінським була сформульована свого роду нова доктрина стримування Росії.

Проте, що Україна, напевне, буде важливим пріоритетом для любої американської адміністрації в наступні 100 років, заявив представник держдепартаменту Н. Бернс. Про особливе місце, котре займає Україна в політиці США, говорить той факт, що вона стала третім після Ізраїлю та Єгипту отримачем американської допомоги.

Стратегічне значення України посилюється ще й тим, що вона розглядається, як один з можливих транзитних шляхів енергопостачання з Центральної Азії.

Отже, аналіз українсько-американських відносин дає підстави стверджувати, що політика США стосовно України, як зазначалося вище, базується на нинішньому зовнішньополітичному курсі американської адміністрації, спрямованому на встановлення нового світового порядку, в якому б Америка посідала домінуючі позиції. Вашингтон чудово розуміє велике значення України для майбутнього розвитку Європи загалом і східноєвропейського регіону зокрема - її важливе геополітичне становище, вагомість українсько-російських відносин як лакмусового папірця для регіональної політики Росії. За думкою американських аналітиків, без України імперські амбіції Росії не зможуть бути реалізовані, тому американське керівництво активно виступає за геополітичний відрив і протиставлення України - Росії.

Список використаної літератури

1. Україна на міжнародній арені: Зб. Документів і матеріалів: 1986-1990 рр. // Упорядник Ю.К. Качуренко. - К.: Україна, 1993.

2. Україна на міжнародній арені: Зб. Документів і матеріалів: 1991-1995 рр. // Упорядник Ю.К. Качуренко. - К.: Україна, 1998.

3. Історія України XX - початку XXI століття: Навч. посіб. Рекомендовано МОН / Панченко П.П., Барановська Н.П., Падалка П.П. та ін.; За заг. ред. В.А. Смолія. - К.Знання, 2004.

4. Гайдуков Л.Ф., Кремень В.Г. та ін. Міжнародні відносини та зовнішня політика. - К.: Либідь, 2001. - С. 624.

5. Грицак Я. Страсті за націоналізмом. - К.: Критика, 2004.

6. Каменський Є., Шашкевич А. Політика США щодо України. - К., 1998.

7. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини ХХ сторіччя. - К.: 1999.

8. Литвин В.М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ ст.) / НАН України; Ін-т історії. - К.: Наук. думка, 2001.

9. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000 р.). Т. 14 / НАН України; Ін-т історії. - К.: Альтернатива, 2000.

10. Литвин В. М. Україна 2004. Події. Документи. Факти. У 3 т. - К.: ТзОВ, 2005. - Т. 1-3.

11. Олійник С.Д. Геополітичне становище України з точки зору США. - К., 1994.

12. Турченко Ф.Г., Панченко П.П. Новітня історія України. - К.: Генеза. - 2006.

13. Сорока М.М. Світ відкриває Україну (Про зовнішню політику Української держави у 90-х роках ХХ ст. Статті. Документи. Коментарі). - К.: Київська правда, 2001.

14. Дубовик В. Політика США по відношенню до незалежної України (1991-1994 рр.). Аналіз концепцій американської політології ?? Автореферат дисертації на здобуття звання к. п. н. - Одеса, 1996.

15. Грайнер Б. Американская внешняя политика от Трумена до наших дней. - М.: 1986.

16. Гарань О. Розпад СРСР і українське питання в політиці США Сучасність. - 1995. - №4.

17. Рудич Ф. Місце і роль України в новому геополітичному просторі // Нова політика. - 1998. - №5.

18. Харбан І. США - Україна. Зиґзаґи партнерства // Віче. - К., 2004. - №4.

19. Щербак Ю. Позначені безпрецедентним динамізмом // Політика і час. - 1996. - №11.

20. Бадрак В. Руський хук. С помощью Украины Москва наносит удар по Вашингтону // Зеркало недели. - 2001. - №7 (331). - 17-23 февраля.

21. Карлос Паскуаль: Определяйтесь…Посол США о „ проблемных местах” и „ колосальних возможностях ” Украины // День. - №23. - 2002. - 6 февраля.

22. Лебедев И.Л. Об американской правительственной помощи странам СНГ // США. Канада: економіка, політика, культура. - 1996. - №12.

23. Мостовая Ю. Мирные переговоры на фоне войны // Зеркало недели. - 2001. ? №43 (367). ? 3-9 ноября.

24. Немчинов И. Украинский ответ на геополитические вызовы //Підтекст. - 1998. - №27-28.

25. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. www.rada.gov.ua., www.zakon.rada.gov.ua

26. Офіційний сайт Ради Національної Безпеки і Оборони України - www.rnbou.gov.ua.

27. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України - www.km.gov.ua.

28. Brzezinski Z. Post-Communism Nationalism // Foreign Affairs. - Vol. 68. - №5 (Winter, 1989/ 1990) //www.refine.org.ua/pageid-3168-4.html