Міжнародна торгівля у сучасних умовах стала об'єктом нового підходу до аналізу міжнародних економічних відносин. Це зумовлено тим, що, крім традиційних учасників міжнародного обміну - націй-держав, значний обсяг зовнішньоторговельних операцій виконують багатонаціональні фірми. Нині між країнами переміщуються не тільки товари і послуги, а все мобільнішими стають і фактори виробництва, особливо капітал.

Глобальну стратегію фірм одним з перших намагався пояснити шведський вчений С.Б. Ліндер. Він вважав, що закон пропорційності факторів виробництва може обґрунтувати лише певну частку обсягу міжнародної торгівлі, зокрема, обмін промислових товарів на сировину, які здійснюють між собою держави Півночі та Півдня.

Ліндер, а також Ж. Лафай для пояснення торгівлі промисловими товарами почали розглядати фактори, пов'язані з природою та обсягом попиту. Вони стверджували, що технологічно складні товари фірма виготовляє для задоволення потреб, перш за все, внутрішнього ринку, а після задоволення внутрішнього попиту, через розширення виробництва робляться спроби завоювати зовнішній ринок.

Отже, зовнішні ринки вчені розглядали як продовження внутрішніх. Експорт товарів з країни, як вони стверджували, вимагає певної передумови - існування місткого внутрішнього ринку, що є певною стартовою точкою завоювання зовнішнього ринку. Але структура споживання країни, яка імпортує, повинна бути подібною до тієї, де знаходиться експортна компанія. Отже, ця теорія робить спробу в торгівлі технологічно складними виробами пояснити зустрічні потоки подібних виробів між країнами, що близькі між собою за рівнем доходів і вимогами до якості продукції.

Ця теорія була доповнена введенням такого поняття, як диференційований попит (французький економіст Б. Лассюдрі-Дюшен). Товари, якими торгують країни, подібні, але не ідентичні. Вони відрізняються між собою певними специфічними рисами, інакше зникне природний стимул до торгівлі. Країни, в яких усе однакове, не мають чим обмінюватись між собою.

Суттєве продовження теорія Ліндера отримала в концепції "життєвого циклу продукту" (Раймонд Вернон), яка пояснює закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великої кількості товарів. Цю концепцію розробляли, виходячи з досвіду США 60-х років.

За моделлю Р. Вернона, деякі види продукції в своєму розвитку проходять цикл чотирьох етапів:

1) впровадження (фірми США, задовольняючи потреби певного кола своїх заможних споживачів, розробляють нові види продукції. Попит на цю продукцію виникає не тільки в США, а й в інших країнах, де є такі ж забезпечені люди. Тому американські фірми започатковують експорт нових продуктів);

2) зростання (за кордоном попит на нові імпортні товари постійно зростає. На це починають реагувати і місцеві виробники. У результаті виникає імпортозамінне виробництво. Імпорт зі США скорочується);

3) зрілість (місцеве виробництво розширюється настільки, що починається зворотний рух товарів - з місцевих ринків на ринки США);

4) занепад (фірмам США потрібно переходити на виробництво нового товару, попит на який уже виник).

Ці етапи можуть відбуватися по-різному і тривати від кількох років до кількох десятиріч.

Виробництво такої продукції переміщується з країни в країну залежно від стану життєвого циклу товару. Якщо в якійсь країні настає стан зрілості і вона насичена певним товаром, в іншій країні в цей час може відбуватись впровадження цього товару як нового.

Американський економіст Джонсон розвив положення теорії Давіда Рікардо про порівняльні переваги, поєднавши його концепцію з теоремою Гекшера - Оліна - Самюелсона та сучасними економічними поглядами. Він показав, що первинні порівняльні переваги після проходження певного часу зникають, розчиняючись у світовій економіці. Отже, теорія порівняльних переваг на сьогодні містить у собі такі поняття:

а) технічного прогресу й нерівномірності його розповсюдження;

б) зростаючої віддачі, що підсилює концентрацію виробництва;

в) позафірмової економії засобів, які сприяють розвитку відповідних галузей промисловості;

г) різниці між країнами за рівнями заробітної плати, що впливає на розміщення капіталовкладень;

д) зовнішньої дії (особливо втручання іноземних держав), яка може модифікувати порівняльні переваги.

Зовнішньоекономічну стратегію фірм (але вже наприкінці 80-х років) пояснював вчений із США М. Портер у теорії міжнародної конкурентоспроможності націй. За цією теорією, конкурентоспроможність країни на світових ринках залежить від чотирьох параметрів:

1) здатності створювати відсутні фактори;

2) умов попиту на внутрішньому ринку;

3) впливу споріднених та обслуговуючих галузей;

4) стратегії фірми та конкуренції.

Отже, міжнародна спеціалізація є функцією порівняльної ефективності комбінації факторів виробництва у набагато складнішому просторі, ніж запропонував Рікардо.

Це такий простір, де:

- якісним елементам належить основна роль;

- фактори виробництва мають певну мобільність;

- виробництвом вважається будь-яка доцільна діяльність людини;

- ефекти розміру з'являються як на рівні виробничих одиниць, так і ринків збуту;

- державна політика може викликати викривлення.

При цьому слід відзначити, що більшість теорій будується у масштабах країни і міждержавних зв'язків, але рішення про торгівлю, як правило, приймаються на рівні фірм, розглядаючи стимули до експорту та імпорту.

Стимули до експорту:

1) використання надлишкових потужностей;

2) зниження собівартості одиниці продукції;

3) збільшення націнок;

4) розподіл ризику збуту.

Стимули до імпорту:

1) дешевше постачання товарів;

2) розширення асортименту;

3) зниження ризику переривання постачання товарів.

Усі розглянуті школи економічної думки відзначають, що вільний міжнародний поділ праці дозволяє досягти економічного оптимуму як на світовому рівні, так і на рівні кожної країни.

Список літератури