З життя газопроводів: південний Кавказ йде від Росії до Ірану?

Азербайджанський газовий сектор. Історія проекту газопроводу Іран—Вірменія. Проблеми газової промисловості Азербайджану. Реформування енергетичного сектора Грузії. Газовий сектор Вірменії та Грузії, тиск газотранспортної системи. Будівництво газопроводів.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 17.08.2010
Размер файла 29,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

З життя газопроводів: південний Кавказ йде від Росії до Ірану?

Автор: Володимир САПРИКІН (Центр Разумкова)

Прихід іранського газу до республік Південного Кавказу, попри його відносно незначні обсяги, є знаковою подією, оскільки це перші реальні кроки до диверсифікації джерел газопостачання в країнах СНД. Не витісняючи російський газ, а лише доповнюючи баланс країн, він стає реальною альтернативою, сприяючи припиненню їх монопольної залежності від російського «Газпрома». Незважаючи на те, що головним перспективним напрямом газового експорту Ірану має стати Європейський Союз, його нові поставки газу розпочнуться саме з Південного Кавказу. Поява серйозного конкурента Росії на газовому ринку Євразії змусить «Газпром» переглянути його газову стратегію та пріоритети. У свою чергу це зачіпає й українські інтереси і матиме неоднозначний вплив на розвиток газового сектора України.

Азербайджанський газовий сектор: усе на продаж

Попри великі запаси природного газу (до 2 трлн. кубометрів), а також значні обсяги запасів та видобутку супутнього нафтового газу, газова промисловість Республіки Азербайджан розвинена слабо. Домінування нафтогазових родовищ над газовими та технічні проблеми з використанням супутнього газу, насамперед на шельфі, не дають змоги швидко нарощувати видобуток.

Як відомо, за часів СРСР Азербайджан отримував газ із країн Центральної Азії та Ірану, проте після розпаду колишнього Союзу поставки було припинено. Тривалий час забезпеченням Азербайджану газом займалася Міжнародна група компаній «Итера», що постачала переважно туркменський газ. Після зміни стратегії на теренах СНД «Газпром» повернувся і до цієї країни.

Видобуток газу в цій кавказькій республіці за 10 місяців 2004 року становив 4,1 млрд. кубометрів (на 3,8% менше, ніж за відповідний період минулого року), в т. ч. природного газу -- 1,6 млрд. кубометрів (на 0,5% менше), супутнього газу -- 2,5 млрд. кубометрів (на 5,8% менше). Зменшення обсягів видобутку зумовлено насамперед вичерпанням старих родовищ та незацікавленістю західних компаній у збільшенні обсягів використання супутнього газу, оскільки це потребує значних витрат, і такий газ передається республіці на безоплатній основі.

За попередніми даними, видобуток газу 2004 року в Азербайджані становив близько 5 млрд. кубометрів при споживанні 11--12 млрд. кубометрів. Дефіцит газу компенсує російсько-казахстанське СП «КазРосГаз» (4,5 млрд. кубометрів казахстанського газу та 1 млрд. кубометрів російського газу), якому переуступив свій контракт російський «Газэкспорт» (дочірня структура «Газпрома»). Постачання газу здійснюється газопроводом Ширвановка--Моздок--Казі--Магомед, який потребує модернізації та часткового оновлення. Так, з 21 по 23 квітня 2004 року «КазРосГаз» повністю припинив постачання газу внаслідок необхідності ремонту магістрального газопроводу.

Окрім цих проблем, стабільному газозабезпеченню заважають терористичні акти (лише 2004 року на газопроводі сталося три вибухи внаслідок терактів; останній відбувся 7 грудня 2004-го в Дагестані, через що на кілька днів було повністю припинено поставки газу до Азербайджану). Загалом протягом 2004-го внаслідок аварій та терактів на північнокавказькій ділянці газопровід простоював до 50 діб. Лише наявність в Азербайджані двох підземних сховищ газу дає змогу йому пом'якшувати проблеми газопостачання.

Нафтогазове родовище Бахар, розташоване на шельфі на південь від півострова Апшерон, сьогодні дає до 40% видобутку газу в країні, однак уже вичерпується. Додаткові обсяги видобутку газу в Азербайджані можуть бути отримані здебільшого зі старих родовищ за рахунок супутнього газу нафтових родовищ та кількох нових родовищ, що потребує створення відповідної інфраструктури. Так, у рамках проекту розширення Сангачальського нафтового термінала (розробка морських нафтових родовищ проекту Азері--Чіраг--Гюнешлі) необхідно збудувати установку комплексної підготовки газу, оскільки отриманий супутній газ спалюється на промислах у факелах; також планується пробурити до 20 газових свердловин на мілководній частині родовища Гюнешлі.

Попри підвищення цін на газ у листопаді минулого року (для населення ціна зросла з 7,2 до 16,5 дол. за 1000 кубометрів, для інших споживачів -- до 48,1 дол. ), його внутрішній продаж є невигідним, оскільки імпортований газ країна купує за ціною у 52 дол. за 1000 кубометрів. З 2005 року скасовуються субсидії з держбюджету для ЗАТ «Азерігаз» (2004 року вони мали становити 46 млн. дол. ), що неминуче призведе до подальшого зростання внутрішніх цін.

Переговори про встановлення цін на російський газ у 2005 році між гендиректорм «Газэкспорта» О. Медвєдєвим та віце-прем'єр-міністром Азербайджану Я. Ейюбовим, що відбулися 10 грудня 2004 року, завершилися безрезультатно. Російська сторона, запропонувавши збільшити ціну з нинішніх 52 дол. за 1000 кубометрів газу до 70--80 дол. , першою розпочала «парад газових цін». Проте азербайджанська сторона не погодилася.

Як результат, з 1 січня «Газэкспорт» повністю припинив постачання газу до Азербайджану і відновив його лише ввечері 10 січня (за деякими даними, досягти підвищення ціни на газ не вдалося). Сорок районів країни протягом десяти діб залишалися без палива, що створило серйозні проблеми для населення та промисловості. Офіційна російська версія: припинення поставок газу зумовлене неполадками на газопроводах, що проходять через Туркменистан та Узбекистан до Росії.

Другою країною, яка продовжила «парад газових цін», наприкінці минулого року став Туркменистан, запропонувавши збільшити ціну газу для Росії та України з 44 до 60 дол. за 1000 кубометрів (поставки на 2005-й для РФ мають становити 7 млрд. кубометрів). Він припинив постачання газу до Росії (та України) з 10-ї години за московським часом 31 грудня 2004 року з мотивацією: проведення ремонтно-відновлювальних робіт на газопроводах Середня Азія--Центр. О. Медвєдєв заявив, що це не вплине на виконання «Газпромом» зобов'язань перед споживачами в Росії та за кордоном.

Незначна частка туркменського газу в балансі РФ свідчить про елементарний тиск російського газового монополіста на Азербайджан. Проблемне співробітництво цих двох країн у газовій сфері підштовхує Баку до пошуку альтернативного постачальника газу, яким у регіоні є Іран.

Царський подарунок від СРСР

Перспективна газоконденсатна структура Шах-Деніз на шельфі Каспію була відкрита 1976 року, але за наявності гігантських родовищ Західного Сибіру її розвідка та розробка були визнані недоцільними. Детальна розвідка родовища розпочалася у 1996 році після підписання контракту з консорціумом іноземних компаній. Загалом реалізація проекту здійснюється дещо окремо від інших проектів газової галузі Азербайджану, що зумовлено його експортною спрямованістю -- на Туреччину, далі -- до Греції, а можливо, й до інших країн Європи, насамперед до Італії.

Як відомо, Азербайджан, Грузія та Туреччина домовилися про постачання 178 млрд. кубометрів газу (перша фаза проекту) з родовища Шах-Деніз. Видобуток газу розпочнеться в середині 2006 року (спочатку планувався на 2004-й) і на першій стадії проекту становитиме 8,1 млрд. кубометрів, надалі -- до 16 млрд.

Консорціум міжнародних компаній під керівництвом компанії Statoil (на першій стадії проекту) планує постачати до Туреччини 6,3, до Грузії -- 0,8, до Азербайджану -- 1,5 млрд. кубометрів газу. 21 жовтня 2004 року компанія ВР оголосила про початок будівництва Південно-Кавказького газопроводу (більш відомого, як газопровід Баку--Тбілісі--Ерзерум, або БТЕ) -- на 213-му кілометрі ділянки газопроводу (Азербайджан) відбулося зварювання труб. Воно має бути завершено протягом 10 місяців. За цей час на азербайджанській ділянці буде зварено 443 км труб на грузинській -- також 443 км. Підрядниками є грецька компанія та франко-американський альянс, постачальником труб -- японська Sumitomo.

Керівники нафтогазового комплексу Азербайджану заявляють про відмову від імпорту газу вже в найближчі два-три роки. Однак оптимізм азербайджанських чиновників поки що безпідставний. По-перше, Баку не зможе самостійно розпоряджатися газом Шах-Денізу, оскільки азербайджанська частка в консорціумі становить лише 10%. Більше того, існують законтрактовані обсяги газу, які необхідно експортувати газопроводом БТЕ. По-друге, існують певні технічні проблеми з видобутком та використанням супутнього газу, що видобувається на шельфі, а перспективний видобуток природного газу на інших родовищах не буде значним.

Необхідно додати, що «слабким місцем» азербайджанського газу може стати його ціна -- як відомо, морський видобуток значно дорожчий, ніж на суходолі. Більше того, глибини, на яких буряться свердловини на родовищі Шах-Деніз, перевищують 6,5 км. Внаслідок цього вже збільшено бюджет першої стадії проекту Шах-Деніз з 2,7 млрд. дол. до 3,2 млрд. (включно з вартістю будівництва газопроводу). У грудні 2004-го прес-секретар компанії BP Т. Одоун заявив, що витрати на проект Шах-Деніз можуть зрости на чверть. Таким чином, початкова вартість проекту -- 3,2 млрд. дол. (з яких 2,3 млрд. планується витратити на видобуток газу, ще 0,9 млрд. передбачалося на будівництво 1050 км трубопроводу потужністю 15--20 млрд. кубометрів газу на рік) збільшиться до 4 млрд. дол. Можна очікувати, що це не останнє подорожчання проекту.

Разом зі значною відстанню до Європи та складною геологічною структурою родовища все це кардинально збільшує кінцеву вартість азербайджанського газу. На кордоні з Туреччиною вона становитиме до 100 дол. за 1000 кубометрів. Це ускладнює конкуренцію з іранським газом, ціна якого на кордоні з тією ж Туреччиною менше 100 дол. При цьому Анкара вважає іранський газ занадто дорогим і просить Тегеран зменшити його ціну.

З іншого боку, Азербайджан у найближчі п'ять-шість років залишиться імпортером газу. Грузія як країна-транзитер намагатиметься отримати більші обсяги азербайджанського газу, ніж записано в контракті, -- з метою позбавлення від російської залежності. Наскільки це їй вдасться при дешевшому російському газі (55--60 дол. проти приблизно 70--80 дол. за 1000 кубометрів) і обмежених обсягах газу з Шах-Денізу, взагалі невідомо.

Безумовно, ціни на газ в Європі є значно вищими, ніж у Закавказзі. Однак велика протяжність газопроводу БТЕ до Європи робить кінцеву ціну азербайджанського газу занадто високою навіть для Туреччини. Водночас повна політична підтримка цього проекту з боку як США, так і ЄС (а останній підтримує проект і фінансово -- через кредит ЄБРР Азербайджану) дає гарантії його реалізації шляхом збалансування взаємних претензій. 14 грудня 2004 року ЄБРР виділив Азербайджану 170 млн. дол. на здійснення газових проектів, з них 110 млн. дол. надійде на освоєння родовища Шах-Деніз (загальна вартість оцінюється в 4,3 млрд. дол. ), а 60 млн. дол. -- на будівництво газопроводу БТЕ (проектна вартість -- 1 млрд. дол. ).

Попри присутність російського «ЛУКОЙЛа» в консорціумі з розробки Шах-Денізу, поява нового конкурента Росії на газовому ринку ЄС ніяк не влаштовує Москву, про що свідчить систематична критика азербайджанського проекту в російських ЗМІ. Проте до яких заходів вдасться «Газпром» щодо експорту газу до Азербайджану покаже час. Заходи впливу в нього є -- від різкого збільшення ціни газу (що вже відбувається) до обмеження його обсягів.

Таким чином, Азербайджан при середньостроковій потребі в імпорті газу намагається вийти зі своїм газом на турецький, а надалі й європейський ринки. Така уразлива ситуація, до того ж ускладнена високою вартістю власного газу, робить Азербайджан заручником цінової газової політики основних конкурентів -- Росії та Ірану. Всі перелічені проблеми створюють підґрунтя для чергового зриву графіка реалізації проекту Шах-Деніз.

Іран -- друг-конкурент

Не обійдеться Азербайджан і без іранського газу, про що свідчить раніше підписаний між двома країнами меморандум щодо постачання газу до Нахчіванської Автономної Республіки (НАР). Автономія не має кордонів з Азербайджаном, через територію Вірменії постачання неможливе внаслідок протистояння двох країн, а це означає, що відсутня можливість забезпечення газом з території республіки. Переговори щодо постачань іранського газу до НАР проходили досить складно, що викликано як відсутністю газової інфраструктури в Нахчівані, так і особливостями розрахунків за поставки. Іран в обмін на щорічні поставки 0,35 млрд. кубометрів свого газу хоче отримати еквівалентні обсяги газу з родовища Шах-Деніз. Надалі можливе збільшення обсягів постачань газу до 0,5 млрд. кубометрів на рік. Це пов'язано із планом переведення турбінних блоків Нахчіванської ТЕС з рідкого палива на газ.

Іранський газ буде надходити до НАР газопроводом Джульфа--Нахчівань протяжністю 42 км, будівництво якого фінансуватиметься з бюджету Азербайджану.

Для газифікації НАР необхідно 12,6 млн. дол. і Азербайджан згодний на виконання робіт іранською стороною. Повернення газу Ірану має відбуватися газопроводом Газі--Магомед--Астара (на азербайджанській території), який потребує відновлювальних робіт вартістю 18,3 млн. дол. Це гілка газопроводу Газах--Астара--Іран, введеного 1971 року і багато років не експлуатованого. Його пропускна спроможність становила 10 млрд. кубометрів на рік. Згідно домовленостям між двома країнами, азербайджанський газ повинен мати тиск 50 атм. , для чого необхідно побудувати на території Азербайджану газокомпресорну станцію та газовимірювальний вузол. Перший іранський газ надійде до НАР у вересні-жовтні 2005-го в обсязі 0,05 млрд. кубометрів.

Треба відзначити, що позиція Ірану стосовно Азербайджану через її подвійність виглядає дуже сильною: Тегеран є конкурентом Баку в поставках газу до Туреччини (вже постачає газ) та Європи і водночас співрозробником родовища Шах-Деніз і стане постачальником газу до НАР. Таким чином Тегеран потенційно має досить сильний вплив на формування газових потоків з Азербайджану.

Наведені проблеми газової промисловості Азербайджану, скоріш за все, у найближчі 5--7 років не дозволять справдитися сподіванням на «газовий прорив» до ЄС. По-перше, можна очікувати, що експорт газу буде обмежений лише Туреччиною без постачань до ЄС, тобто проект Шах-Деніз отримає суто регіональний статус. По-друге, незначний обсяг експорту азербайджанського газу до Туреччини може унеможливити окупність проекту вартістю понад 4 млрд. дол. По-третє, Азербайджан не стане великим експортером газу через серйозні прорахунки у газовій стратегії країни, здебільшого внаслідок ставлення до газової промисловості як до похідної від нафтової. По-четверте, намагання експортувати газ, маючи статус нетто-імпортера газу, може призвести до різкого подальшого підвищення цін на газ для Азербайджану з боку Росії, а надалі, можливо, й Ірану. І головне, Азербайджану доведеться зосередитися на газовій самодостатності країни, що є найбільш реальним.

Газовий сектор Грузії: гострий присмак політики

Грузія видобуває мізерні обсяги газу: 2003 року видобуто 0,02 млрд. кубометрів; водночас вона видобуває значно більші обсяги нафти. На початку 90-х років газ до Грузії постачав Туркменистан, але після нагромадження багатомільйонних боргів поставки було припинено. З середини 90-х років «Итера» стала основним постачальником як російського, так і туркменського газу. У 2002 році обсяг постачань газу становив 1,34 млрд. кубометрів, а ціна -- 60 дол. за 1000 кубометрів. Частина газу йде грузинською територією транзитом і надходить до Вірменії (сумарно в дві країни -- до 2,5 млрд. кубометрів).

На початку жовтня 2003-го «Итера» припинила постачання газу після повернення до Грузії «Газпрома». За роки роботи в Грузії «Итере» вдалося придбати майже за безцінь 90% акцій заводу мінеральних добрив «Азот», а також частину газорозподільних мереж низького тиску.

Шлях російського газу до Туреччини через Грузію є одним з найкоротших. Проте він пролягає нині через Україну та інші європейські країни, а також через Чорне море -- по новозбудованому газопроводу «Блакитний потік». Це свідчить лише про одне: траси газопроводів не завжди вибирає економіка -- часто й політика, а також енергетична безпека країн. Останнє вочевидь засвідчили домовленості Грузії та Ірану, про які буде вестись мова нижче.

Для приятеля нового не цуратися старого?

Грузія кілька років, починаючи з кінця 90-х, провадила консультації з «Газпромом» щодо створення з ним АТ «ГрузРосГазпром». Однак 2002 року переговори були перервані з ініціативи грузинської сторони. Тбілісі тоді вирішив, що створення такого СП негативно вплине на енергетичну безпеку країни.

У липні 2003-го керівник «Газпрома» Олексій Міллер і міністр палива та енергетики Грузії Д. Мірцхулава (за дорученням президента Грузії Е. Шеварднадзе) підписали 25-річну угоду про стратегічне співробітництво у газовій галузі, яка охоплює співпрацю в усіх підсекторах газової промисловості -- від реалізації газу до реконструкції та розширення газотранспортної системи. Грузинська опозиція, в т. ч. і майбутній прем'єр-міністр Грузії З. Жванія, назвали цей договір «зрадою національних інтересів країни».

Після масованого витіснення «Итеры» з газового ринку СНД до Грузії 1 жовтня 2003 року прийшов «Газэкспорт», але ціна газу не змінилася. Хоча Грузія й виступала за присутність двох постачальників, проте «Газпром» не дав «Итере» шансу залишитися.

Слід зазначити, що США не лише наполегливо виступали проти створення Грузією СП з «Газпромом», а й доводили невигідність постачань газу магістральним газопроводом Владикавказ--Тбілісі--Єреван (про останнє говорив у червні 2003-го спеціальний радник адміністрації США з питань енергетичної політики на Каспії С. Манн). Головною мотивацією було таке: «Не мають бути ущемлені інтереси» проекту БТЕ; співробітництво з «Газпромом» (насамперед щодо реконструкції магістрального газопроводу) скорочує ринкову вартість БТЕ; Грузія отримає від реалізації БТЕ значні преференції, в т. ч. і газом.

Останнє твердження мало реальні підстави -- за транзит по БТЕ Грузія отримуватиме до 2015 року 300 млн. кубометрів газу щороку плюс ще 500 млн. кубометрів зможе купувати за пільговими тарифами. Свого часу С. Манн попередив Грузію: «Якщо магістральні газопроводи Грузії будуть продані «Газпрому», то країна втратить можливість отримувати ті бонуси, які належать їй від транспортування азербайджанського газу по газопроводу БТЕ». Водночас у Грузії потреби у газі більш як утричі вищі, не кажучи вже про те, що БТЕ запрацює лише у 2006 році. Таким чином, Грузія була змушена вибирати одного з двох монополістів («Итера» або «Газпром») -- третього не було.

У вересні 2004 року той же З. Жванія в новій якості (як прем'єр-міністр) провів робочу зустріч з делегацією «Газпрома» щодо приватизації об'єктів газової промисловості Грузії і насамперед газотранспортної системи та газорозподільної компанії «Тбілгаз». Представники «Газпрома» запропонували 300 млн. дол. за контроль над грузинською ГТС. Грузинська сторона погоджується на продаж підприємства «Тбілгаз» за 5,4 млрд. дол. Однак переговори поки що не дали результатів.

«Газпром» (утім, як й «Итера») регулярно зменшує обсяги постачання внаслідок нагромадження боргів за спожитий газ. Основним чинником нагромадження боргів є низький рівень фінансування з боку уряду Грузії та бюджету столиці, які повинні компенсувати частину вартості газу для населення та бюджетних установ. Попри постійну наявність заборгованості з боку Грузії, «Итера» та «Газпром» інколи дуже тонко «відчували» момент для кардинального зменшення подачі газу під час політичного загострення відносин між двома країнами. Наприклад, під час червневих подій 2004 року в Південній Осетії постачання газу до Тбілісі було зменшено вдвічі.

У жовтні минулого року «Тбілгаз» та «Газэкспорт» підписали контракт на постачання газу в 2005 році. Ціна газу залишилася тою самою і становила 60 дол. за 1000 кубометрів. Заборгованість за спожитий з грудня 2003 року російський газ досягає майже 8 млн. дол. і погашатиметься поетапно. Питання платоспроможності Грузії залишається у найближчий час відкритим -- борг Грузії 13 країнам-кредиторам, які підпадають під рішення Паризького клубу, перевищує 600 млн. дол. Економіка країни багато років потерпає від системної корупції, обтяжена, окрім боргів, ще й нестабільністю окремих грузинських територій, і навряд чи скоро зможе одужати. Реформування енергетичного сектора Грузії, як і економіки в цілому, потребує міжнародної фінансової допомоги.

Двоє нових приятелів

З середини 1990-х років провадилися ірано-грузинські консультації щодо постачання газу. Однак домовленості не було досягнуто. Головна причина -- висока вартість іранського газу. Після «революції троянд» Грузія повернулася до цього питання і почала розглядати можливі варіанти постачання газу з Ірану. Цьому сприяли як нестабільність роботи об'єктів ПЕК з різних причин, так і загальне погіршення відносин з Росією.

Реально існує два транзитні напрямки поставок газу: через Азербайджан і через Вірменію. На обох напрямках існують газопроводи, проте вони потребують ремонту, а на окремих ділянках -- нового будівництва. Порівняння витрат двох варіантів транспортування газу свідчить на користь вірменського напрямку. Проте Грузія вибрала шлях на Азербайджан.

У липні 2004-го під час офіційного візиту президента Грузії М. Саакашвілі до Ірану були досягнуті домовленості про обмежені поставки іранського газу до Грузії.

На початку січня 2005 року Грузія завершила ремонт газової магістралі в іранському напрямку (вартість ремонту становила 0,5 млн. дол. ). Зі свого боку, Іран теж закінчив ремонт газової інфраструктури на власній території вартістю 180 тис. дол. Поставки іранського газу до Грузії можна буде розпочати вже в січні-лютому в обсязі до 4 млрд. кубометрів.

Офіційні представники міністерства енергетики Грузії заявляють, що поставки іранського газу не будуть постійними, а здійснюватимуться лише в екстрених випадках -- під час призупинення або припинення постачань російського газу. Головна причина тимчасовості імпорту -- вища ціна іранського газу порівняно з російським. Безумовно, заходи Грузії щодо іранського газу пов'язані з питанням забезпечення енергетичної безпеки країни, а швидкі темпи його реалізації можна пояснити погіршенням російсько-грузинських відносин.

Виходячи з викладеного, можна зробити деякі висновки. По-перше, ймовірне подальше загострення російсько-грузинських відносин може перетворити тимчасовий імпорт іранського газу до Грузії на основне джерело поставок, хоч і на обмежений період. По-друге,будь-які наміри розширення економічної співпраці Росії з Грузією, і насамперед приватизація або передача в оренду грузинських підприємств ПЕК росіянам, отримують політичне забарвлення, наштовхуючись на супротив як всередині Грузії, так і з боку США. По-третє, наявність у Грузії кількох джерел надходження газу створює умови для здешевлення газу за рахунок виключення монополії на постачання.

Газовий сектор Вірменії: зміна віх

У вірменських графах «запаси та видобуток нафти та газу» міцно вписано нуль. Сьогодні повну відсутність запасів власних вуглеводнів Вірменії вдається компенсувати імпортом з Росії.

Вірменія була включена до Єдиної системи газопостачання СРСР у 1959 році, і за часи існування колишнього Союзу там було прокладено до 2 тис. км газопроводів. Тоді інфраструктура газопостачання Кавказу експлуатувалася як єдина система за рахунок поставок газу головним чином із Середньої Азії до Азербайджану і далі до Грузії та Вірменії. Розпад СРСР та виникнення міждержавних конфліктів на Закавказзі призвели до руйнування єдиної системи газозабезпечення цього регіону. Причому внаслідок останньої причини руйнація виникла як у фізичному розумінні, так і в «географічному» сенсі, тобто блокування кордонів унеможливило не лише використання існуючої газової інфраструктури (що спричинило її занепад), а й будівництво нових, альтернативних газотранспортних шляхів.

У грудні 1997 року було створено ЗАТ «АрмРосгазпром» для реалізації всього спектра робіт у вірменській газовій сфері (власники: міністерство енергетики Вірменії та «Газпром» -- по 45% акцій, 10% -- «Итера»). Багато років газ до Вірменії постачала «Итера», однак з червня 2003-го її повністю замінив «Газпром», який 2004 року планував збільшити поставки газу до 1,4 млрд. кубометрів.

На сьогоднішній день два газопроводи, що з'єднують Азербайджан і Вірменію, відключені; з боку Туреччини постачання газу неможливі навіть теоретично через її блокаду вірменських кордонів, внаслідок чого єдиним маршрутом постачання газу до Вірменії є газопровід, що йде з Росії через Грузію.

Тиск газотранспортної системи Вірменії визначається компресорною станцією (КС) Моздок (Росія), яка внаслідок різкого скорочення обсягів поставок газу до Грузії та Вірменії працює нестабільно.

З 1 березня 2004-го підвищено ціни на природний газ з 89 до 100 дол. за 1000 кубометрів для підприємств Вірменії, які споживають менше 10 тис. кубометрів на місяць, ціну для споживачів менших обсягів газу не змінювали (79,1 дол. ). Однак «АрмРосгазпром» залишиться збитковим, до того ж компанія увійшла у 2004 рік з боргом у 17,54 млн. дол.

Враховуючи темпи газифікації країни та загальне зростання споживання газу внаслідок поліпшення соціально-економічної ситуації у Вірменії, компанія «АрмРосгазпром» планує збільшення поставок газу цього року до 1,6--1,7 млрд. кубометрів. Починаючи з 2007-го, газотранспортні системи Вірменії та Ірану буде з'єднано, і країна почне отримувати іранський газ.

Як вірмени вмовили США та Росію на іранський газ

Історія проекту газопроводу Іран--Вірменія і проста, і складна водночас. Після розпаду СРСР російський чи туркменський газ постачався до Вірменії територією Грузії. Часті аварії та зменшення подачі газу внаслідок нерегулярної оплати його вартості споживачами на грузинській території призводили до систематичних переривань постачання газу. Єдиною перспективою для Вірменії був Іран. З 1992-го розпочалося обговорення проекту постачання іранського газу до Вірменії. Проте спротив «Газпрома» не давав йому шансу. Лише 1995 року Тегеран та Єреван підписали міжурядову угоду-намір про будівництво газопроводу. Однак не вдалося вирішити питання ціни газу. Черговим кроком стало підписання наприкінці 2001-го більш конкретизованого меморандуму про будівництво газопроводу.

Позиція «Газпрома» щодо газопроводу Іран--Вірменія останнім часом зазнала кардинальної зміни: замість жорсткого спротиву проекту, внаслідок втрати вірменського ринку, виникло розуміння необхідності його реалізації. Так, один з керівників «Газпрома» О. Рязанов, перебуваючи в Єревані в липні 2004 року під час чергового ознайомлення з вірменською ділянкою газопроводу, заявив: «Ми розуміємо, що газопровід для Вірменії -- стратегічний проект, пов'язаний з газопостачанням та енергетичною безпекою. . . оскільки газопровід на території Грузії перебуває в поганому стані та потребує капремонту». Проте «Газпром» чітко не відповів -- чи буде він брати участь у будівництві газопроводу. Перша стадія будівництва газопроводу вже відбувається без його участі.

З іншого боку, «Газпром» зацікавлений в участі у будівництві газопроводу Іран--Вірменія як з комерційної точки зору, так і задля отримання контролю над переміщенням конкурентного іранського газу в північному напрямку. Загалом, Росія вважає Вірменію одним з найважливіших стратегічних партнерів на Кавказі і досить пильно спостерігає за подіями у цій країні.

Другим, не менш вагомим, противником газопроводу Іран--Вірменія були США. Справді, ще до 2002 року США досить жорстко виступали проти цього проекту, вважаючи, що він принесе Ірану значні прибутки. Однак вірменським дипломатам вдалося в листопаді 2002-го переконати американську сторону в тому, що газопровід необхідний не лише для забезпечення енергетичної безпеки країни за рахунок диверсифікації джерел постачання, а й власне задля виживання економіки. Безумовно, це вагомі аргументи, але, вочевидь, не обійшлося й без наполегливості впливового вірменського лобі у США.

Кінцевий та зобов'язуючий договір про будівництво газопроводу Іран--Вірменія після 12 років переговорів було підписано 13 травня 2004 року в Єревані. Згідно з ним, з Ірану до Вірменії буде постачатися щороку 1,1 млрд. кубометрів газу (з можливістю збільшення обсягів до 2,3 млрд. кубометрів) протягом 20 років в обмін на поставки вірменської електроенергії (з Єреванської ТЕС) до Ірану. За деякими даними, ціна іранського газу становитиме 84 дол. за 1000 кубометрів.

Поставки газу розпочнуться у 2007 році, а крайній термін будівництва та введення газопроводу в експлуатацію -- 1 січня того ж року. Будівельні роботи (100 км газопроводу територією Ірану та 41 км територією Вірменії) триватимуть два роки, і кожна країна має будувати свою частину газопроводу самостійно. За попередніми розрахунками, вартість прокладання газопроводу вірменською територією становитиме 90 млн. дол. , іранською -- 120 млн. дол.

30 листопада минулого року у Сюнікській області на півдні Вірменії відбулася церемонія з нагоди початку будівництва 41-кілометрової ділянки Мегрі--Каджаран газопроводу Іран--Вірменія. Також у цей день була введена в дію друга лінія електромережі між Іраном та Вірменією для забезпечення експорту вірменської електроенергії в рахунок сплати вартості іранського газу.

Будівництво перших 10 км газопроводу на іранській території було розпочато ще у червні 2004-го і два іранські банки виділили 30 млн. дол. для будівництва на території Вірменії. Питання фінансування та будівництва наступних стадій газопроводу протяжністю 197 км в глиб Вірменії (Каджаран--Арарат) залишається відкритим.

З приходом іранського газу і здійсненням модернізації та розширення Абов'янського підземного газосховища (вартістю 27 млн. дол. ) в основному будуть реалізовані головні заходи з підвищення рівня енергетичної безпеки у газовому секторі Вірменії.

Український відступ

Як відомо, 2000 року київський проектний інститут ВНІПІТрансгаз розробив ТЕО проекту газопроводу з прокладанням 550 км труб по дну Чорного моря (від Супси до Феодосії), загальна вартість якого мала б становити 5 млрд. дол. ; його щорічна пропускна спроможність дорівнювала б 60 млрд. кубометрів, у т. ч. -- 10 млрд. кубометрів для України. Безумовно, цей проект був суто гіпотетичним, що зумовлено такими чинниками. По-перше, морська частина газопроводу такої потужності мала б п'ять і більше ниток паралельних трубопроводів, що є економічно недоцільним внаслідок колосальної вартості. По-друге, навіть на сьогодні Іран поки що не в змозі здійснювати експорт газу на цьому напрямку в таких обсягах (основні родовища газу розташовані на півдні, не готова й газова інфраструктура). По-третє, загалом вартість цього проекту в кілька разів перевищила б розрахункові показники і зробила б його нерентабельним.

Протягом багатьох років в Україні, Ірані та Вірменії лунали заяви про продовження газопроводу з Ірану до України (через Грузію та Чорне море, оминаючи Росію) та далі до Європи. Безумовно, транзит значних обсягів іранського газу через вірменську територію є вигідним для Вірменії, України, Ірану та країн Європи, і навпаки -- не вигідний Росії.

Попри певні проблемні місця проекту, загальна доцільність прокладання морем газопроводу на той час не викликала сумнівів, оскільки Росія не погодилася б на проходження іранського газу її територією. Водночас цей проект, не маючи для реалізації технічного та ресурсного підґрунтя, не дістав підтримки.

Сьогодні можливість продовження газопроводу Іран--Вірменія до України і далі до ЄС вже не викликає дискусій серед експертів. Попри спекуляції в деяких ЗМІ навколо того, що Іран будує газопровід значно більшого діаметра, ніж Вірменія (1200 мм замість 700 мм), і примушує Єреван до аналогічних дій, це не відповідає дійсності. Технічно неможливо газопроводом діаметром 700 мм здійснювати постачання газу навіть до України, не кажучи вже про країни Західної Європи. Іншими словами, технічні параметри газопроводу Іран--Вірменія, що будується, унеможливлюють міжрегіональне транспортування газу взагалі. На сьогодні це тупиковий напрямок шляху іранського газу до Європи. Це не є перемогою «Газпрома» або поразкою України чи Ірану. Швидше за все, це результат дії об'єктивних, насамперед політичних, чинників та недоопрацювання проекту.

Досить вагомим фактором успішної реалізації проекту було б приєднання до нього Туркменистану з його дешевшим газом та виключення морської частини газопроводу, тобто підключення до проекту Росії. Саме у форматі Туркменистан--Іран--Грузія--Росія--Україна--ЄС ця трансконтинентальна газова магістраль виглядає досить потужною, однак Туркменистан випав з проекту з різних причин.

У довгостроковій перспективі (10--15 років) без освоєння ресурсів півострова Ямал, басейнів Баренцова і Карського морів та деяких інших покладів природного газу прогнозується дефіцит газу для виконання Росією довгострокових контрактів з країнами Євразії (до того ж нині формується також східноазійський напрямок постачання російського газу). У найближчі роки Росія не здатна самостійно віднайти фінансові ресурси на рівні сотень мільярдів доларів на розвиток газової промисловості, а Захід не ризикуватиме інвестиціями. Таким чином, не виключено, що наступним кроком «Газпрома» може стати, окрім імпорту центральноазійського газу, імпорт або транзит іранського газу.

Росія, хоч і не в захваті, однак фактично вже не протистоїть з різних причин постачанню іранського газу до країн Південного Кавказу. Цікаво, на які ще поступки готовий піти «Газпром» (читай -- Росія) на вірменському напрямку в питанні недопущення іранського газу до Європи з іншого боку -- через Туреччину. Не маючи на цьому напрямку ніякого впливу на проходження іранського газу до Австрії через Туреччину, Болгарію, Румунію та Угорщину (проект Nabucco), «Газпрому» більш вигідно навіть пропускати цей газ власною територією з таких причин. По-перше, контроль над потоками конкурентного газу залишиться в «Газпроме». По-друге, Росія отримуватиме значні кошти від транзиту іранського газу. По-третє, навіть якщо іранський газ і дійде до ЄС, то через значну протяжність газопроводу обсяги постачань будуть відносно невеликими, при цьому чимала частина майбутнього газопроводу пройде російською територією.

Можна прогнозувати, що питання вірменського напрямку іранського газу знову буде порушене через три-чотири роки. Водночас існує низка гострих політичних питань, які необхідно вирішувати вже сьогодні.

По-перше, як і раніше, залишається проблема подолання традиційного опору США проти економічної співпраці з Іраном. По-друге, пошук коштів для будівництва величезного транскордонного газопроводу є значною перешкодою для всіх потенційних учасників проекту. По-третє, вкрай важливо подолати економічні суперечності між Іраном та Туркменистаном для приєднання останнього до проекту. По-четверте, Україна не виявила наполегливості у переговорах щодо газопроводу не лише в чотиристоронньому форматі (Україна--Іран--Вірменія--Грузія), а й у двосторонньому (Україна--Вірменія), наприклад, щодо участі у будівництві газопроводу Іран--Вірменія. Більш того, керівництво України не спромоглося налагодити мінімальні дружні та ефективні відносини з Вірменією протягом понад 10 років, підтримуючи виключно Азербайджан у Карабахському конфлікті. Приклад здійснення ефективної політики на Південному Кавказі дає Іран: підтримуючи територіальну цілісність Азербайджану, Тегеран налагодив нормальні відносини як з Єреваном, так і з Баку. По-п'яте, попри невдоволення окремих іранських державних діячів виникненням помаранчевої революції, саме її керівникам доведеться зайнятися іранським газом. (Про втручання США та Заходу в українські справи та їх підтримку помаранчевої революції заявив 16 грудня 2004 року керівник іранського парламенту Г. Адель під час зустрічі в Тегерані з головою Ради Федерації Росії С. Мироновим. )

Іголовне, на Вірменію завжди традиційно впливала Росія, де вона має значну кількість важелів економічного та політичного впливу. Відсутність згоди Росії у відправній точці газопроводу на території СНД та її неучасть у проекті глобально ускладнює реалізацію проекту. Час проекту ще не настав, але треба налагоджувати співпрацю і не чекати, коли самостійно «дозріють» усі потенційні його учасники.

З чого слід починати? Україна має всі можливості для участі в модернізації газового сектора Вірменії. Насамперед доцільно взяти участь у добудові газопроводу в глиб Вірменії для постачання іранського газу і модернізації та розширенні Абов'янського ПСГ.

Взагалі виглядає досить дивною участь України в нафтогазових проектах Південного Кавказу. Попри запрошення України до широкої участі у проектах БТД та БТЕ з боку США (в особі С. Манна) Київ не мав жодного відношення до поставок. Як і раніше, труби продовжує постачати японська Sumitomo. І навпаки, якщо реалізується проект без участі західних компаній, то Україна виграє тендери. Так у грудні 2004 року тендерна комісія «Азерігаз» визначила ВАТ «СМНВО ім. Фрунзе» переможцем тендера на будівництво газокомпресорної станції «Астара» на кордоні з Іраном. Вартість тендерної пропозиції СМНВО становила 15,9 млн. дол. Водночас українська корпорація «Інтерпайп» виграла тендер на постачання труб вартістю 7 млн. дол. для 41-кілометрового ірано-азербайджанського газопроводу (в Азербайджані).

Перші тактичні успіхи українських компаній на теренах Південного Кавказу вже є, але їх потрібно розвивати. Диверсифікація джерел поставок газу до України є стратегічним питанням і стає вкрай важливою в умовах загострення газових відносин у СНД по векторах: Туркменистан--Україна, РФ--Азербайджан, Туркменистан--РФ, Білорусь--РФ.


Подобные документы

  • Географічне, демографічне положення Грузії та її геоекономічне становище. Інтенсивність міграційних потоків в Грузії. Хвильова динаміка зростання та зменшення населення. Внутрішньополітичний потенціал держави. Визначення рівня дотримання законності.

    курсовая работа [502,6 K], добавлен 08.09.2011

  • Дослідження хронології міждержавних відносин між Україною та країнами Закавказзя. Історичне значення аналіз основних подій у економічній, політичній, соціальній та культурній сферах Вірменії, Азербайджану, Грузії; їх вплив на розвиток нашої держави.

    контрольная работа [63,8 K], добавлен 08.09.2011

  • Культурна та політична позиція Ірану в умовах глобалізації. Культурно-релігійне розмаїття історії Ірану. Обмеження консервативної політико-правової системи, соціально-економічне становище країни. Головні події в сучасних міжнародних відносинах Ірану.

    курсовая работа [477,0 K], добавлен 11.12.2011

  • Социальное значение, структура и механизм организации общественного сектора экономики государства, специфические условия его существования, масштабы и динамика в странах со смешанной экономикой. Функционирование общественного сектора Японии и Германии.

    реферат [30,7 K], добавлен 28.05.2009

  • Взаємовідношення Ісламської Республіки Ірану і країн Центральної Азії, суть та розвиток ірано-ізраїльського конфлікту. Особливість стосунків Тегерану з Іраком. Сучасні міжнародно-економічні відносини Росії з Іраном. Криза взаємин між Іраном і США.

    реферат [21,8 K], добавлен 27.01.2011

  • Трудности развития аграрного сектора Афганистана после гражданской войны. Восстановление сельскохозяйственного сектора - приоритетная задача программы развития Афганистана, сотрудничество с другими странами в этой области. Описание ресурсов страны.

    статья [22,5 K], добавлен 03.04.2011

  • Место и вклад каждого макрорегиона (США, Китай, Япония) в электронный сектор мировой экономики. Типологизация макрорегионов по соотношению производственной и непроизводственной составляющих электронного сектора путём введения специального индекса.

    дипломная работа [694,5 K], добавлен 11.03.2017

  • Инвестиции как материальная основа формирования и развития экономических секторов в национальной экономике. Основные показатели деятельности подразделений зарубежного и иностранного сектора в США в 2006 г. Отраслевая структура секторов на 2006 г.

    контрольная работа [295,4 K], добавлен 20.02.2010

  • Значення паливо-енергетичного комплексу в системі продуктивних сил України. Головні екологічні проблеми, які виникають. Роль паливно-енергетичного фактора в народному господарстві. Структура та динаміка зовнішньої торгівлі України енергоносіями.

    курсовая работа [403,0 K], добавлен 10.03.2015

  • Структура и динамика мирового спроса на основные энергоносители. Место традиционных и новых продуктов на мировом рынке газа. Сланцевая революция: ведущие производители, потребители и новые игроки. Российский газовый сектор в экономике страны и мира.

    реферат [452,7 K], добавлен 08.01.2017

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.