Тенденції розвитку ринку праці в країнах світу

Об'єктивною основою переманювання «умів» провідними центрами світового змагання за висококваліфіковані кадри є нерівномірність опанування окремими країнами досягнень науково-технічної революції, відмінності в рівні капітальних вкладень у розвиток науки й техніки. США завдяки свій економічній та науково-технічній перевазі над основними конкурентами стали головними «викрадачами умів» у світі. Вже починаючи з другої половини 60-х років спостерігається зростання відпливу фахівців та науковців у США, а також Велику Британію й Канаду, і динаміка цього процесу не послабшала й до теперішнього часу. Постачальниками інтелектуальної робочої сили у високорозвинуті країни є як індустріальне розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. Перші -- через відставання від лідерів у нарощуванні науково-технічних потенціалів, другі -- через відсутність матеріально-технічних й економічних умов для творчої діяльності. Слід зазначити, що в останні два десятиріччя країни, що розвиваються, а також деякі колишні соціалістичні країни посіли перше місце за еміграцією фахівців та науковців. У США, наприклад, питома вага фахівців з цих країн в останні роки досягла близько 90% загальної кількості іноземних спеціалістів й науковців. Хоча починаючи з 1980 р. США обмежують інформацію про рівень імміграції наукових співробітників, є дані про те, що свою потребу в математиках, наприклад, вони наполовину задовольняють за рахунок іммігрантів, здебільшого з колишнього СРСР. В Угорщині в 1989 р. 12% учених та спеціалістів виїхали на роботу за кордон, переважно у США й ФРН. Основними причинами виїзду вони називають погіршення умов роботи, недостатнє матеріальне забезпечення, скорочення дотацій держави.

«Відплив умів» із країн, що розвиваються, відбувається двома напрямами. З одного боку, емігрують висококваліфіковані кадри, що здобули вищу освіту у своїх країнах й не знайшли відповідної їхнім кваліфікації й прагненням роботи. З іншого боку, з країн, що розвиваються, у США, Англію, Канаду їдуть з метою здобуття освіти молоді люди, які по завершенні навчання не повертаються на батьківщину. Основними постачальниками на світовий ринок кадрів високої кваліфікації виступають Індія, Пакистан, Єгипет та ін.

Незважаючи на те, що науково-технічна революція набула глобального характеру, і сьогодні зберігаються численні види виробництва, де застосовується некваліфікована праця. Сучасна технологія та методи розподілу складного виробничого процесу на окремі операції дають можливість використовувати без значної підготовки некваліфіковану робочу силу, що забезпечує виграш у затратах на оплату праці. Навіть у найбільш високорозвинутих країнах нерідко трапляються види робіт, що вимагають нескладної фізичної праці. Вакансії в галузях, де переважає напівкваліфікована фізична праця, не користуються попитом на місцевих ринках праці, бо національні працівники шукають престижнішої роботи. Тож основними претендентами на заповнення цих вакансій є іммігранти, що погоджуються виконувати будь-яку роботу та на будь-яких умовах. Абсолютну більшість мігрантів у світі досі становлять напівкваліфіковані або некваліфіковані робітники.

Потужним каталізатором міждержавного переливання робочої сили є інтернаціоналізація виробництва та пов'язана з нею діяльність ТНК. Зосередження в руках ТНК колосального науково-технічного та виробничого потенціалу, поширення ними свого панування на ключові галузі економіки сприяють концентрації на підприємствах міжнародних корпорацій армії найманої праці, яка дедалі зростає.

До передумов розгортання діяльності ТНК в певному регіоні належить наявність робочої сили, котра за якістю та кількістю відповідає вимогам сучасного виробництва. За дефіциту трудових ресурсів у країнах Західної Європи, в яких здебільшого базуються ТНК, важлива роль відводиться мігрантам із слаборозвинутих країн. Таким чином, ТНК використовують дешеву робочу силу економічно відсталих регіонів та країн як шляхом створення в цих країнах підприємств та філій, так і через імпорт робочих рук із них. У такий спосіб стимулюється міжнародна міграція не тільки капіталу, а й робочої сили. І якщо основна маса експортованого капіталу розмішується у високорозвинутих індустріальних країнах, то переважна маса мігрантів залучається із країн, що розвиваються, або менш розвинутих індустріальних країн. На відміну від минулих часів, коли наймана праця рухалася слідом за капіталом, тепер їхній рух часто має зустрічний характер.

Підвищений інтерес міжнародних монополій до використання праці мігрантів зумовлений насамперед тією специфічною роллю, яку вони відіграють у сучасному виробництві. Їхня праця, як уже зазначалося, застосовується головним чином на важких, брудних, непрестижних видах робіт в обробній промисловості й сфері послуг. Це стосується таких галузей, як хімічна промисловість, будівництво, чорна металургія, громадські роботи з найскладнішими умовами (в запилених приміщеннях, за підвищеної загазованості, низької чи, навпаки, високої температури, а також за великої ймовірності нещасного випадку).

Крім того, за рахунок мігрантів ТНК значною мірою задовольняють потребу в спеціалізованих робітниках, особливо в будівній, автомобілебудівній, електротехнічній та інших технічно передових галузях.

Відчуваючи нестачу у кваліфікованих кадрах, ТНК вербують із слаборозвинутих країн і працівників, які вже мають необхідну підготовку й вирізняються міцним фізичним здоров'ям. Проте і їхня питома вага в загальній чисельності іммігрантів невелика. Тому монополії організують курси для навчання іноземців деяких спеціальностей, що необхідні для виконання виробничих функцій. Створено центри з підготовки кваліфікованих робітників у країнах еміграції, що дає змогу відбирати найкращі місцеві кадри, здійснити їх спеціалізацію заздалегідь, а потім у відповідності з профілем робітника залучити його на роботу в ту країну, де розміщене підприємство ТНК.

Посилення експлуатації й збільшення додаткової вартості досягається, як відомо, шляхом оплати робочої сили нижче за вартість її відтворення та шляхом підвищення тривалості й інтенсивності праці. Використання іноземної робочої сили відповідає обом вимогам одночасно. У філіях американських ТНК у ФРН, наприклад, іммігранти отримують на 25% менше, ніж німці, й лише 54% зарплати американців.

Разом з тим ТНК використовують заробітну плату і як засіб перехоплювання кваліфікованих робітників у національних монополій та закріплення їх на своїх підприємствах. Це досягається шляхом встановлення такого рівня зарплати, який дещо перевищує середній у країні або в галузі. Міжнародні корпорації широко застосовують різноманітні преміальні системи оплати праці. Це також стимулює приплив іммігрантів на виробництва ТНК. Останні віддають перевагу стороннім робітникам ще й тому, що вони є найменш організованою й активною масою трудящих, тож найменш спроможні боротися за поліпшення умов й охорони праці, виплату пільг та пенсійних допомог, допомог з безробіття та інвалідності. Крім того, іммігранти заповнюють ті місця на виробництві, які не потребують кваліфікації, що дає змогу місцевим працівникам освоювати складніші професії й види робіт.

Міжнародні корпорації впливають на міграційні процеси також шляхом переведення частини свого адміністративно-управлінського персоналу, службовців, спеціалістів на виробництва й філії, що створюються в інших країнах.

3.4 Напрямки і форми інтеграції України в міждержавний обмін робочою силою

Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого втягнення України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі. Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:

· по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;

· по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;

· по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

· по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;

· по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемне, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.

Почуття постійного занепокоєння в населення країни викликають два чинники, що загрожують його фізичній та економічній безпеці: безпрецедентне зростання бандитизму і насування масового безробіття.

На 1 січня 2004 p. кількість офіційно зареєстрованих безробітних становила в Україні 1017,2 тис., або 4,72% загальної чисельності працездатного населення. За розрахунками Міжнародної організації праці, цей показник набагато вищий і становить майже 15% працездатного населення. А з урахуванням так званого прихованого безробіття цей показник сягає від 30 до 45% загальної чисельності зайнятих.

Об'єктивних передумов для швидкого подолання катастрофічної ситуації, що склалася в суспільстві, в даний момент немає. Можливості держави полегшити людям фінансові й матеріальні негаразди вкрай обмежені, насамперед через величезний дефіцит державного бюджету.

Оцінюючи зовсім нову для України проблему безробіття, слід зважати на один важливий урок, що випливає з досвіду західних країн: довготривале безробіття приховує надзвичайно високу соціальну небезпеку. Зростання армії довготривало безробітних призведе не тільки до великих матеріальних і психологічних утрат та збільшення затрат держави, а й до цілковитої дискваліфікації безробітних, що позбавить їх будь-яких шансів знайти роботу.

Досягнення в найближчий період оптимальної зайнятості є для України нездійсненним завданням, і передусім через те, що якість наявної робочої сили не відповідає суспільним потребам.

Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас населення може бути частково вирішена за рахунок міграції, виїзду частини громадян України за її межі в пошуках роботи і засобів проживання. Не секрет, що через постійне погіршення соціально-економічної й морально-психологічної ситуації в Україні еміграційні настрої в населення зростають. Але якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то в останній період таким став економічний фактор.

Після зняття штучних перешкод на шляху возз'єднання сімей кількість емігрантів з України зростала дуже швидко. Здебільшого емігрували євреї, німці, угорці, греки. За даними статистики, з 95,4 тис. осіб, які покинули Україну в 1990 p., 92% виїхали в Ізраїль. У 1987 p. дозвіл на виїзд за кордон на постійне проживання отримали 6,8 тис. громадян України, в 1988 p. -- вже 17,7 тис., а в 1989 p. -- 50 тис., у 1990 p. -- 95,4 тис. Правда, в 1991 p. цей показник упав до 50 тис. чол. Стабілізація і навіть скорочення кількості тих, хто виїжджає за кордон на постійне проживання, свідчить, з одного боку, про певну вичерпаність ресурсів етнічної еміграції, а з іншого -- про посилення обмежувальної імміграційної політики країн-реципієнтів.

У 2002 p. чисельність емігрантів з України становила 420 тис. чол. (у 2001 p. -- 550 тис. чол.). До країн далекого зарубіжжя прямував кожний п'ятий емігрант. Упродовж 1996--2002 pp. найбільша кількість вихідців з України, за даними Держкомстату, вирушила в Росію (798,0 тис.), Ізраїль (101,6 тис.), США (69,0 тис.), Німеччину (49,7 тис. чол.).

За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.

Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Більше того, не відома кількість емігрантів, які виїжджають за кордон на постійну або тимчасову роботу. Спробувати працевлаштуватися за кордоном в період поїздки за особистим запрошенням прагне половина тих, хто отримує дозвіл на виїзд. Їх можна віднести до категорії напівлегальних іммігрантів, оскільки, діставши право на виїзд у ту чи іншу країну, вони не мають при цьому дозволу на отримання роботи, але в нелегальний спосіб усе-таки отримують її.

Загалом у найближчій перспективі є підстави очікувати безпрецедентного відпливу за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини.

Головні чинники масової еміграції:

· велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;

· відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних людей;

· економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;

· відсутність безпеки громадян.

На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигід:

· по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;

· по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25--30 млрд. дол. США);

· по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн -- можливих користувачів її трудових ресурсів.

Крім того, міждержавні трудові міграції -- важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.

Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статевовіковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.

Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили.

Такі угоди, крім правової й соціальної захищеності співвітчизників за кордоном (маються на увазі ті, хто збереже українське громадянство), повинні передбачати планомірний, цілеспрямований відбір наших земляків, їх професійну підготовку й перепідготовку на місці, до виїзду за кордон, застережувати умови проживання і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів нашою державою (витрати на виховання, освіту, оздоровлення та ін.). Важливою функцією молодої української дипломатії має стати захист інтересів громадян України за кордоном, незалежно від того, в якій країні вони перебувають.

Необхідно створити спеціалізовані біржі праці -- для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордоном. Такі біржі брали б на себе функцію підбору робочих місць, укладання контрактів, гарантували б додержання угод стороною, що приймає.

Міграція -- це двосторонній процес. Експортуючи власну робочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СП, їх участь у приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. Можливі канали припливу іммігрантів:

· по-перше, повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;

· по-друге, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

· по-третє, запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. Поки що Україна використовує працю іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці відчувається нестача робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі.

В середині 90-х років кількість іноземних громадян, які працювали на підприємствах України, становила близько 23,0 тис. чол. Крім того, за неофіційними даними, нині в Україні мешкає понад 500 тис. нелегальних іммігрантів;

· по-четверте, в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: в Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується понад 300 тис.

Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

Висновки

На закінчення можна сказати, що аналіз економічної ситуації в Україні показує, що деякі механізми ринку праці вже створено, але повноцінного цивілізованого ринку ще немає. Причиною цьому є глибока економічна криза, яка пронизує всі ланки та механізми суспільного виробництва і характеризується глибокими структурними диспропорціями та розбалансованістю економіки, прогресуючим спадом виробництва майже в усіх галузях господарства, значним вивільненням робочої сили, зростанням незайнятості та безробіття, підвищенням цін, інфляцією, різким зниженням реальних доходів і зубожінням населення тощо. Тому, розв'язуючи проблеми стабілізації економіки, без якої зараз неможливий прогрес у створенні ринкового господарства, доцільно вивчати та розробляти шляхи формування сучасного ринку праці, використовуючи зарубіжний та вітчизняний досвід. За таких умов потрібна науково обґрунтована державна політика в створенні умов ефективного функціонування механізмів ринку праці.

Відомо, що ринок праці охоплює різноманітні сфери та ланки суспільного виробництва. Він функціонує і в межах підприємства, і поза ним. До проблем ринку праці в межах підприємства відносять, зокрема, проблеми, пов'язані з організацією праці та заробітної плати, охороною праці, наймом і звільненням працівників, їхньою оцінкою та розвитком, дисципліною праці та плинністю кадрів і т. п. Частина з цих проблем, особливо визначення та диференціація трудових доходів, урегулювання трудових конфліктів, є предметом розгляду і на макрорівні. Їх можна вважати основними проблемами ринку праці, які цікавлять і роботодавців, і найманих працівників. Не менш важливими виявляються також проблеми інфраструктури, які виникають в умовах цивілізованого ринку праці, а саме: забезпечення зайнятості та скорочення безробіття, законодавче регулювання трудових відносин, соціальний захист, соціальне партнерство, включаючи колективно-договірне регулювання за участю профспілок, спілок роботодавців і держави, пенсійне забезпечення та ін.

У пропонованій роботі було зроблено спробу з теоретичної та прикладної точок зору розглянути проблему формування ринку праці при переході до соціальне орієнтованої ринкової економіки в Україні. Як концептуальна основа розв'язання цієї проблеми запропоновано підхід до ринку в сфері зайнятості найманою працею як до механізму відтворення робочої сили в усіх його фазах: виробництво, розподіл, обмін і використання. При цьому в основу покладено теоретичне припущення про те, що головні соціально-економічні та організаційні питання відтворення робочої сили в ринкових умовах, як і суспільного продукту взагалі, мають вирішуватись в Україні приблизно так, як і в інших країнах, виходячи з об'єктивних закономірностей НТП, демократичної системи управління виробництвом і суспільством, дотримання норм права, товарно-грошових відносин. Проте в питаннях формування системи відтворення робочої сили та ринку в сфері зайнятості найманою працею треба враховувати також і місцеві особливості, а саме: галузеву та територіальну структуру національного господарства, рівень розвитку національної системи загальної та професійної освіти та системи перепідготовки й підвищення кадрів, традиції в системі соціального захисту, рівень розвитку соціального партнерства, якість робочої сили тощо.

Список використаної літератури

Ведяпин В.І. Загальна економічна теорія. - М., 1995.

Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и др.. - СПб., 1994.

Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. З англ.. В. Мусієнко та В. Овсієнко. - К., 1996.

Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

Либанова Э.М. Рынок рабочей силы. - К., 1993.

Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика - М.: Республіка, 1992.

Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

Мэнкью Г. Макроэкономика / Пер. с англ. - М., 1994.

Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами. - К.: Кондор, 2003.

Павленко В.А. Рынок труда. - М., 1992.

Петрова І. Процес сегментації ринку праці // Економіка України. - 1995. - № 3.

Петюх В.М. Ринок праці. - К., 1999.

Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. - К.: МАУП, 1997.

Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпченко, О.І. Рогач, О.І. шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000.

Экономика и рынок труда / Под ред. А.С. Головачева. - Минск, 1994.

Словник економічних термінів

Глобалізація ринку праці - формування єдиного механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили незалежно від країни проживання тієї чи іншої людини, розвивається на фоні глобалізації економіки.

Міграція - це переселення, переміщення населення, пов'язане зі зміною постійного місця проживання як у межах однієї країни, так і з однієї країни в іншу.

Наймана праця - праця, що включається в процес виробництва через продаж робочої сили найманим працівником власнику засобів виробництва.

Попит на ринку праці - це платоспроможність суспільства щодо задоволення потреби в робочій силі.

Праця - цілеспрямована діяльність людей на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда та суспільства загалом.

Пропозиція на ринку праці - це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності.

Ринок - економічні взаємовідносини, які виникають у процесі товарно-грошових взаємозв'язків виробництва і споживання, обслуговування потреб пропозиції та попиту.

Ринок праці - це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.

Робоча сила - сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці.

Світовий ринок праці -- це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.