МПрП як система юридичних норм

- недискримінаційний - тобто іноземці підпорядковуються загальним правилам поведінки у іноземній для них державі.

40. Національний режим та режим найбільшого сприяння

Режим найбільшого сприяння - один з основних принципів торговельних договорів, що укладають з іноземними державами. У силу даного принципу іноземці користуються максимумом тих прав, які надані особам іншої держави. Зазначений принцип полягає в тому, що іноземним юридичним і фізичним особам у торгівлі, мореплаванні або в інших галузях надається такий же режим, який надається або буде надаватися в майбутньому юридичним і фізичним особам третьої країни. Той режим в галузі торгівлі, мореплавання, правового положення становища іноземних організацій, застосовуваний до однієї іноземної держави, з якою укладений торговельний договір, буде застосовуватися й до будь-якої іншої держави, з якою також укладений торговельний договір на основі принципу найбільшого сприяння. Таким чином, у силу цього принципу створюються рівні умови для всіх іноземних держав і їхніх організацій і фірм відносно тих питань торгівлі, які передбачені торговельним договором.

Національний режим - іноземним громадянам і юридичним особам надається такий самий режим, який надається вітчизняним громадянам і юридичним особам. Оскільки, на іноземних фізичних і юридичних осіб поширюються ті права й переваги, якими в даній країні користуються місцеві фізичні і юридичні особи, всі вони ставляться в рівне положення. Відмінність національного режиму від режиму найбільшого сприяння полягає в тому, що в силу останнього в рівне положення ставляться іноземні організації й іноземні громадяни між собою.

41. Спеціальний режим

Іноді спеціальний режим визначається у національному законодавстві та міжнародних угодах, наприклад щодо здійснення правосуб”єктності у вільних економічних зонах, стосовно інвестицій. Спеціальний режим запроваджується на певний строк.

Спеціальний режим надається співробітникам дипломатичних і консульських представництв, а також міжнародних міжурядових організацій і передбачає вилучення зазначених осіб з-під юрисдикції держави перебування, як правило, з питань, пов'язаним зі здійсненням представницьких функцій.

43. Матеріальна та формальна взаємність.

При наявності іноземного елемента й застосуванні колізійних норм насамперед постає питання про дію старого юридичного правила, відповідно до якого іноземець не повинен мати більші права, ніж громадянин у своїй країні. Такий підхід виникає з початку рівності громадян і юридичних осіб у процесі міжнародного спілкування й спрямований на практичну реалізацію цього початку.

Сама взаємність може бути матеріальною (припускає надання рівного або хоча б схожого обсягу об'єму прав) і формальною (надання іноземцям прав, передбачених для власних громадян і організацій). Через істотні розходження внутрішнього права окремих країн матеріальна взаємність практично недосяжна, і мова може йти тільки про надання формальної взаємності. У сфері колізійного права взаємність має ту особливість, що припускає застосування іноземного права у двох відповідних державах.

Значення початку взаємності зберігається в спеціально передбачених правом випадках, не виключається звертання до нього юрисдикційних органів у гострих ситуаціях для охорони прав власних громадян і юридичних осіб.

44. Реторсії в МПрП

У зв'язку із взаємністю виникає питання про реторсію, тобто про застосування відповідних обмежень. Якщо одна держава вживає заходів, що наносять безпідставний у порядку дискримінації збиток інтересам іншої держави або його громадян, то ця остання держава може прийняти відповідні обмежувальні заходи. Метою таких заходів є звичайно досягнення скасування обмежень, установлених першою державою.

Відповідно до положень міжнародного права застосування обмежувальних заходів у відношенні певної визначеної іноземної держави (його органів, юридичних осіб і громадян) як реторсія (відповідної міри заходу) не може розглядатися як порушення принципу недискримінації.

45. Загальна характеристика суб'єктів МПрП.

У МПрП основним суб'єктом являються окремі особи - фізичні і юридичні. Фізичні особи - це громадяни, а юридичні особи - це державні організації, приватні фірми, підприємства, науково-дослідні й інші організації. Бувають випадки, коли й держава як така стає суб'єктом відповідних відносин, але ці випадки не являються для МПрП типовими. Якщо державою випускається позика або надається концесія, держава безпосередньо бере участь у цих відносинах. Держава може також стати спадкоємцем майна, що лишилося за кордоном. Але в більшості випадків як суб'єкт МПрП виступають громадяни або юридичні особи різних держав.

47. Поняття особистого закону фізичної особи.

Особистий закон (lex personalis) відома у вдвох видах:

- національний закон, або закон громадянства (lex patriae), т.я. закон цієї держави, в якій дане лице належить по своєму громадянству;

- закон місця проживання (lex domicilii), тобто закон держави, на території якого дана особа вважається такою, що має "осілість" (це поняття загальне для всіх правових систем, але вони різними шляхами визначають місце, яке варто розглядати як місце осілості).

Особи, що не має ні звичайного місця постійного перебування, ні постійного житла, закон наділяє фіктивним місцеперебуванням, що стає їх юридичною прив'язкою, що визначає громадянський стан цих осіб. Засобами запобігти відсутності прив'язки є являється прив'язка по походженню (людина здобуває ту прив'язку, що на момент її народження мав її батько), що протиставляється прив'язці на вибір.

48. Опіка та піклування в МПрП.

1. Встановлення і скасування опіки та піклування над неповнолітніми, недієздатними або такими, дієздатність яких є обмеженою, повнолітніми особами регулюються особистим законом підопічного.

2. Обов'язок опікуна (піклувальника) прийняти опікунство (піклування) визначається за особистим законом особи, яка призначається опікуном (піклувальником).

3. Правовідносини між опікуном (піклувальником) та особою, яка перебуває під опікою (піклуванням), визначаються правом країни, орган якої призначив опікуна (піклувальника). Проте якщо особа, яка перебуває під опікою (піклуванням), проживає в Україні, застосовується право України, якщо воно є більш сприятливим для цієї особи.

4. Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, які проживають за межами України, визнається дійсною в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) або проти її визнання немає законних заперечень відповідного консульства України.

51.Доктрина та практика МПрП про визначення національності юридичної особи

Особистий статут юридичної особи означає

· її правове становище, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб;

· порядок її створення та припинення існування; структуру; управління нею;

· поширення певного виду правового режиму” визначення обсягу правоздатності;

· реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності.

Для визначення статуту юридичної особи необхідно встановити її „національність”, тобто державну належність та її особистий закон. „Національність” особи визначається за різними принципами:

1. критерій місця створення (заснування) юридичної особи - означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу і зареєстровано її статут (закон інкорпорації);

2. критерій місцезнаходження особи (місце осілості). Використовується також:

3. принцип місця основної діяльності юридичної особи;

4. принцип належності (громадянства) засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи.

Загалом наявність різних критеріїв для визначення „національності” юридичної особи зумовлена тим, що створення, реєстрація установчих документів, знаходження органів правління, здійснення діяльності можуть бути в різних країнах. До того ж засновники об'єднання можуть мати різне громадянство чи доміцелій.

54. Іноземні юридичні особи в Україні

Правове становище іноземних юридичних осіб в Україні визначається як нормами українського законодавства, так і положеннями міжнародних договорів України з іншими державами.

Правоздатність юридичних осіб визначається законодавством держави, за законами якого воно засновано.

Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з торговельного , банківського або судового реєстру і т.п.

Іноземні юридичні особи можуть створювати в Україні підприємства, які повністю належать їм, філії й інші відособлені підрозділи, а також придбати у власність діючі чинні підприємства цілком. Участь іноземного капіталу в спільних підприємствах, засновуваних і в Україні, приводить до створення юридичних осіб права України.

У визначених питаннях іноземні юридичні особи будуть підкорятися законам країни своїй національності (з питань, що визначаються особистим статутом цієї юридичної особи, в тому числі щодо установи і ліквідації).

Крім зазначених, з інших питань діяльності іноземних юридичних осіб на території України діє українське законодавство.

Український публічний порядок може не допустити застосування іноземного закону. У цьому випадку lex socіetatіs повинний бути замінений на lege forі (матеріальним правом держави суду).

55. Національний режим діяльності іноземних юридичних осіб в Україні.

Національний режим - іноземним громадянам і юридичним особам надається такий самий режим, який надається вітчизняним громадянам і юридичним особам. Оскільки, на іноземних фізичних і юридичних осіб поширюються ті права й переваги, якими в даній країні користуються місцеві фізичні і юридичні особи, всі вони ставляться в рівне положення.

Правове становище іноземних юридичних осіб в Україні визначається як нормами українського законодавства, так і положеннями міжнародних договорів України з іншими державами.

Правоздатність юридичних осіб визначається законодавством держави, за законами якого воно засновано.

Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з торговельного , банківського або судового реєстру і т.п.

Іноземні юридичні особи можуть створювати в Україні підприємства, які повністю належать їм, філії й інші відособлені підрозділи, а також придбати у власність діючі чинні підприємства цілком. Участь іноземного капіталу в спільних підприємствах, засновуваних і в Україні, приводить до створення юридичних осіб права України.

У визначених питаннях іноземні юридичні особи будуть підкорятися законам країни своїй національності (з питань, що визначаються особистим статутом цієї юридичної особи, в тому числі щодо установи і ліквідації).

Крім зазначених, з інших питань діяльності іноземних юридичних осіб на території України діє українське законодавство.

Український публічний порядок може не допустити застосування іноземного закону. У цьому випадку lex socіetatіs повинний бути замінений на lege forі (матеріальним правом держави суду).

56. Міжнародні транснаціональні компанії.

 

ТНК -- це спілки, об'єднання, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або держави.

ТНК притаманні такі ознаки:

§ економічно єдина система;

§ група самостійних підприємств;

§ діяльність проводиться на території кількох держав;

§ структурні підрозділи є суб'єк-тами національного права;

§ керівництво та контроль здійс-нюється з єдиного центру;

§ корпорація знаходиться поза юрисдикцією окремої держави, групи держав або міжнародних організацій.

За характером взаємовідносин з материнським підприєм-ством залежні підприємства поділяються на:

· філії - не є юридичними особами, діють на підставі положення, затвердженого для них материнським підприємством.

· дочірні підприємства - утво-рюються в договірному порядку або ж їхня залежність від материнського підприємства визначається тим, що останнє має акції дочірнього підприємства.

· спільні підприємства (змі-шані товариства) - мають у своєму статутному фонді частку, що належить і національному капіталові.

Аналіз діяльності ТНК показує, що їхні прямі капітало-вкладення є важливим чинником у розвитку економіки держав. ТНК поділяються на декілька груп.

§ По-перше, це корпора-ції, національні за своїм капіталом, але міжнародні за сферою діяльності (наприклад, "Дженерал моторз", "Сіменс", "Філіпс" тощо).

§ По-друге, це ТНК, які є міжнародними за своїм капіталом та за сферою діяльності, вони належать капіталові декількох держав. Це концерни: нафтовий "Роял датч -- Шелл", "Інтернешнл нікл компані оф Кенада"; "Арбед"; "Агфа-Ге-верт"; "Данлоп-Шреллія”.

Спільним для цих двох груп є те, що ці монополії створені як юридичні особи однієї держави, хоча можуть мати в інших країнах численні філії, дочірні підприємства тощо. З правово-го погляду вказані монополії не в міжнародними юридичними особами, хоча термін "міжнародний" застосовується і в офі-ційних назвах деяких із них.

§ По-третє, це численні картелі й синдикати, об'єднання ви-робничого та виробничо-технічного характеру, що не є юри-дичними особами.

Єдиного нормативного акта, який регулював би діяльність ТНК, немає. Нечисленні міжнародно-правові документи є або регіональними, або ж їх норми не мають імперативного (обов'язкового) характеру.

Кожна держава має право в межах своєї юрисдикції регулювати й контролювати діяльність ТНК.

У зв'язку з діяльністю ТНК у міжнародній практиці виникло питання про визнання їх міжнародними юридичними особами. Нині такими вважаються особи, створені: 1) безпосе-редньо міжнародним договором або 2) на підставі національ-ного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного договору.

57. Особливості правового положення держави в міжнародних цивільних правовідносинах

Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Відносини поділяються на:

- такі, що регулюються нормами міжнародного публічного права, виникають між державами, державою та міжнародними організаціями у сфері міжн. торговельного права, валютних відносин, промислового, с/г, науково-технічного співробітництва, транспортних перевезень тощо.

- це правовідносини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави (з одного боку) та іноземних юридичних осіб, міжнародних господарських організацій, фізичних осіб - з іншого боку.

Як суб'єкт МПрП держава може виступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за закордоном.

Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи ін. Чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи земельної ділянки. Держава може бути також учасником спільних підприємств. Вона несе відповідальність за свої дії.

Різним є правове становище держави і міжнародних організаціях. У всіх правовідносинах від імені держави діють уповноважені нею суб'єкти.

58. Поняття та види імунітету держави в МПрП.

Імунітет держави у широкому застосуванні - це принцип, згідно з яким до держави або її органів не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди.

У МПрП під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус ха-рактеризується як par in parem non habet imperium - рівний над рівним не має влади.

У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів іму-нітету:

1) судовий - непідсудність держави без її Згоди судам іншої. Причини притягнення до відповідальності значення не мають.

2) від попереднього забезпечення позову - не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна.

3) від примусового виконання рішення - без згоди держави не можна здійснити примусове виконан-ня судового рішення, винесеного проти неї судом іншої дер-жави.

4) майновий (власнос-ті) - питання може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді.

Застосування імунітету вважається загальновизнаним у су-часній міжнародно-правовій практиці Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього Принципу. Тому доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсо-лютного та функціонального (обмеженого).

Відповідно до теорії абсолютного імунітету держави іму-нітет заснований на імперативному принципі сучасного між-народного публічного права -- суверенній рівності держав. Держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча вияв її правосуб'єктності може бути різним. Тому, як суб'єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена (владної особи), а продовжує діяти у цій сфері як суверен, користуючись абсолютним імунітетом.

Згідно з цією теорією має місце достатньо широке тлума-чення та застосування імунітету, яке полягає в тому, що з'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки зі згоди компетентної держави.

У більшості держав набула поширення теорія функціональ-ного (обмеженого) імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторго-вельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не во-лодіє. Не застосовується імуні-тет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.

Проте імунітет зберігатиметься, якщо правовідносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов:

1) дру-гою стороною у спорі є також держава;

2) сторони у письмовій формі спеціально домовилися про визнання імунітету;

3) некомерційний договір було укладено на території іноземної держави, і він підпорядковується нормам її адміністративного права.

59. теорія «функціонального імунітету»

Імунітет держави у широкому застосуванні - це принцип, згідно з яким до держави або її органів не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди.

У МПрП під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном.

Застосування імунітету вважається загальновизнаним у су-часній міжнародно-правовій практиці Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього Принципу. Тому доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсо-лютного та функціонального (обмеженого).

У більшості держав набула поширення теорія функціональ-ного (обмеженого) імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторго-вельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не во-лодіє.

Не застосовується імуні-тет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.

Проте імунітет зберігатиметься, якщо правовідносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов:

1) дру-гою стороною у спорі є також держава;

2) сторони у письмовій формі спеціально домовилися про визнання імунітету;

3) некомерційний договір було укладено на території іноземної держави, і він підпорядковується нормам її адміністративного права.

60. Представництво в МПрП.

Представництво -- це структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами розміщення юридичної особи (засновника), що його створила, і від її імені.

Угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо).

Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

61. Закон, що застосовується до форми та строку дії довіреності.

Форма і строк дії довіреності визначаються за законом країни, де була видана довіреність. Однак довіреність не може бути визнано недійсною внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам радянського закону.

Якщо видано відповідно до вимог українського законодавства, то вона не може бути визнана недійсною, навіть якщо не відповідає вимогам про форму за законом місця її видачі. Тобто, якщо особа випише доручення в Англії, і таке доручення не буде відповідати вимогам про форму по англійському закон , а буде складена відповідно до розпоряджень українського закону, то в суді вона НЕ може бути визнана недійсне на тій підставі , що не відповідає за формою вимогам закону місця її видачі.

62. Колізійні питання права власності.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження майном.

Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань права власності майже у всіх державах є поділ майна на рухоме й нерухоме. Від цього залежить визначення змісту права власності, форма й умови переходу права власності на це майно.

Щодо нерухомого майна законодавства, судова практика, доктрина багатьох держав свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі. Таким вважається закон держави, на території якої знаходиться річ на момент виникнення факту, що викликає правові наслідки.

Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна є дещо складніше. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Крім цієї колізійної прив'язки можуть застосовуватися й інші, наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виняток або в окремих країнах (Аргентина, Бразилія).

Загальновизнано, що коли річ певній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, то в разі зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником.

У законодавстві багатьох держав колізійне регулювання права власності пов'язане з інститутом набувальної давності, зміст якого полягає в тому, що фізична чи юридична особа, яка хоч і не є власником майна, але добросовісно і для себе здійснює володіння цим майном, наче власним, упродовж тривалого строку, набуває право власності на це майно.

63. Вирішення колізійних питань власності в Україні та інших країнах.

Визначальним у формуванні колізійних норм щодо питань права власності майже у всіх державах є розподіл майна на рухоме і нерухоме. Від цього залежить визначення права власності, форма й умови переходу права власності на це майно.

Щодо нерухомого майна зак-во, судова практика, доктрина багатьох держав свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі.

Питання колізійного регулювання прав статусу рухомого майна є трохи складніше. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Крім цієї колізійної прив'язки можуть застосовуватися й інші , наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виключення або в окремих країнах (Аргентина, Бразилія).

Загальновизнано, що коли річ у визначеній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, те у випадку зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником.

64. Правовий режим власності укр. держави, громадян України та укр. юридичних осіб за кордоном.

Власність держави знаходиться в особливому положенні, вона користується імунітетом. Імунітет власності тісно зв'язаний з імунітетом держави. У той самий час власність держави може розглядатися як самостійний вид майна. Тому, наприклад, майну іноземної держави в області оподатковування надається особливий режим. Це закріплено як у внутрішньому законодавстві держав, так і в різних міжнародних угодах.

На власність іноземної держави не поширюється дія принципу "закон місцезнаходження речі", або, у відношенні цієї власності повинні робитися вилучення з загального поширення на власність іноземних осіб чинності закону країни місцезнаходження майна.

Імунітет власності іноземної держави знаходить вираження й у тому, що органи іншої держави не можуть входити в розгляд питання про те, чи належить власність іноземній державі, коли вона знаходиться в його владі, якщо іноземна держава заявляє, що майно належить йому.

78. Поняття, види та особливості зовнішньоторговельних угод.

Зовнішньоторговельні угоди - це угоди, в яких хоч одна із сторін є іноземним громадянином чи іноземним юр.лицем, змістом яких є операції щодо ввозу чи вивозу товарів за кордон чи підсобні операції, пов'язані з вивозом чи ввозом товарів. Заключення зовн.екон.дог. опосредує торгівельно-економ. співпраця різних країн. Такі угоди в більшості випадків є підставою виникнення зобов'язань в зовнішньому обороті.

Види:

1) за кількістю сторін

- односторонні (видача довіреності іноз. особі на здійснення дій..)

- двосторонні (купівлі-продажу, бартер)

- багатосторонні (договори о спільній діяльності)

2) щодо об'єкту

- договір міжнародної купівлі-продажу

договір підряду

договір Мені

договір лізингу

страхування

договір на представлення різних послуг.

Особливості:

- зоввн.ек. угоди можуть укладатися під умовою, невиконання якої може призвести до розірвання угоди;

- якщо договір підписується через біржу, аукціон українцем, то формув. Договорів визначають правилами аукціонів бірж;

- як розплата використовується іноземна валюта (у.о.)

- конфлікти щодо зовн.ек. угод можуть бути передані в арбітражний суд при торговій палаті України так і до арбітражу, який ств. сторони ad hoc.

- Можуть бути як на основі вільного вибору контрагенту, так і при угоді в спеціальних між правительств угодах

- В правовому регулюванні значну роль відіграють міжнародні договори регіонального і універсального характеру та міжнародний звичай.

79. Суб'єкти зов.торг. угод. Загальні положення договірного права стосовно зовн.торг. угод.

- Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоторговельної угоди мають бути здатними до її укладання.

- При складанні тексту вони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено.

- Угода укладається у простій письмовій формі.

- Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом України, вважаються діями цього іноземного суб'єкта.

- Для підписання угоди не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації (хоча є винятки).

- Суб'єкти мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо заборонені законами.

- договір може бути визнано недійсним, якщо він не відповідає вимогам законів.

- Форма і місце зовнішньоекономічної угоди сторін визначається правом місця її укладання.

- Права та обов'язки сторін - правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.

- При відсутності погодження між сторонами відносно права, застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона.

- При прийманні виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги право місця проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше.

- Товарообмінні операції, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню. ТОЩО.

80. Джерела правового регулювання відносин щодо зовнішньоторговельних угод.

Зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено або у виключній формі законодавством України.

Правові акти, які регулюють:

- Цивільний кодекс України;

- Закон про зовн.екон. діяльність;

- Закон про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті;

- Про операцію з давальницькою сировиною у зовн.екон. відносинах;

- Про регулювання товарообмінних операцій;

- Закон про застосування міжн. Правил інтерпретацій міжн.термінів тощо.

Віденська конвенція купівлі-продажу 1980р.

81. Колізійні питання договорів.

1) принцип автономії волі

2) зобов'язальний статут угоди

3) додаткові колізійні норми.

1) можливість для сторін встановлювати зміст договору, усі вимоги, в межах правил;

Особливості:

- сторони можуть вибрати право країни, яке буде регулювати умови договору;

- автономія волі є формулою прикріплення, яка займає верховенство позиції в зовнішньоекономічних зобов'язаннях;

- автономія волі як колізійна формула прикріплення буде мати свій розвиток в законодавстві різних країн.

2) встановлюється шляхом вибору права яке використовується в зовн.-тогров. Угоді.

Значення:

- визначає права та обов'язки сторін, наслідки невиконання;

- визначає обставини звільнення від відповідальності

- за цим статутом вирішуються питання давності.

3) Додаткові колізійні норми - визначають правила вибору права, регламент цього зовнішньоекон. Угоди, використ, якщо сторонам не зрозуміло право якої країни використовувати:

I. Норми сформульовані для кожного виду зовн.ек. діяльності за якими права і обов'язки сторін регулюються правом країн, де живе, працює одна сторона.

Кредитного - кредитор, для договору купівлі-продажу - продавець тощо.

I I. Спеціальні правила, які враховують специфіку деяких видів договорів

- для договорів про виробництво співробітн. спеціал. і коопер. застосовується право сторони боку де здійснюється діяльність lex loci solutions;

- для договорів про створення спільних підприємств - право держави, де створюється;

для договору укладеного на аукціоні - право де проводиться аукціон - lex loci-a clus.

82. Форма договорів.

За російським законодавством форму договорів завжди визначають за російським правом.

Зовнішньоекономічні договори повинні виконуватись в письмовій формі. Письмові докази не допускаються. Письмова форма рекомендується й Модельним гражданським кодексом держав-учасниць СНГ - тільки в письмовій формі.

Існує ще й порядок підписання угод. Повинні підписуватись 2-а особами (керівник чи зам організації), а також особи уповноважені довіреностями, підписані керівником організації. Все це є вимогою щодо дійсності цієї угоди, якщо все це не виконується, то угода виявляється недійсною.

Росія зараз не передбачає особливого порядку підпису угод 2-а особами.

Україна за законом про Зовн.екон. діяльність

- зовн.екон.догов. може підписувати лише фізична особа від імені других осіб зовн.екон.діяльн. Цей договір підписують дві особи: - доленосна особа, - з довіреністю.

- до Віденської конвенції купівлі-продажу 1990р. - можливе не в письмовій формі.

83. Застосування права з питань змісту угод.

При визначенні права головний принцип - це принцип автономії волі при виборі права.

- права і обов'язки з зовн.екон. угод визначаються правом країни, яку вибрали сторони;

- права і обов'язки за місцем здійснення угоди.

Не у всіх договорів допускається свобода вибору права:

- при утворенні спільного підприємства з іноземн.юрид. і застосовується право, де це підприємство утворено;

- заст..право країни де провод. Аукціон чи біржа, якщо угода укладена там.

Принцип локалізації договорів не застосовується.

Не можна використовувати будь-які початки права чи справедливості, а тільки порядок, який діє у країні.

Принцип автономії волі діє не лише щодо усіх зовн.економ. угод, але й до договорів.

Якщо не можуть дійти до згоди у виборі права, то рекомендують застосовувати „права континентальної Європи, якщо ні, то право буде визначено з урахуванням колізійних норм з нашого законодавства (закон місця заключення угоди, чи право країни, де заснована має місце життя, чи місце діяльності сторона:

1) продавцем - в договорі купівлі-продажу;

2) наймодавцем - майно найму;

3) хранителем - в договорі охорони;

4) перевізником - в договорі перевізки.

Договори о промисл.співтовариств, будівництві, виконання монтажних робіт використовувалося право країни, де це відбувається. Шляхом визначення права визначається статут угоди (обов'язки сторін та наслідки не виконання, звільнення від відповідальності).

85. Поняття договору.

Договір - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій,

Укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором чи законом.

Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів або міжнародних договорів.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).

86. Колізійні питання договору міжнародної купівлі-продажу. Віденська Конвенція ООн про договори міжнародної купівлі-продажу.

Це найпоширеніший вид зовнішньо економічних договорів (не впливає на дію інших договорів). Укладення регламентується законодавством України та зовнішніми договорами - один із таких договорів Віденська конвенція 1980р., поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться в різних державах.

Не застосовується для продажу товарів:

1) для особистого використання;

2) з аукціону;

3) в порядку виконавчого провадження;

4) цінних паперів і грошей;

5) суден, водного і повітряного транспорту;

6) електроенергія.

Не застосовується до договорів:

- на постачання товарів, що слід виготовити, якщо замовлення постачає значну частину необхідних матеріалів;

- яких обов”язне постачальника - виконання робіт, надання послуг.

Не трапляється:

1) чинності договору;

2) регулювання питань власності на проданий товар;

3) регламентація відповідальності продавця за шкоду.

Характерно для неї диспозитивність - у широкій автономній волі.

Сфера застосування може бути обмежена через використання державою учасницею заяв та застережень.

Регулюються договори купівлі-продажу, укладені через обмін офертою та акцептом.

Оферта - пропозиція певній особі укласти угоду з урахуванням викладених умов. Може мати письмову або усну форму. О. вважається прийнятою після її акцепту

Акцепт - згода однієї сторони страхових відносин (страхувальника або страховика) з пропозиціями іншої сторони про укладення договору страхування або перестрахування на умовах, що відповідають цим пропозиціям.

87. Базисні умови договору.

Обов'язкові умови:

- назва;

- номер договору;

- дата і місце укладання;

- преамбула з зазначенням повного та скороченого найменування сторін та документів, якими керуються контрагенти під час укладання;

- предмет договору;

- кількість та якість товару;

- базисні умови поставки;

- ціна та загальна вартість договору;

- умови платежів;

- упаковка та маркування;

- форс-мажорні обставини;

- санкції та рекламація;

- арбітраж;

- юридичні адреси;

- поштові та платіжні реквізити.

Можуть бути додаткові умови за домовленістю:

- страхування;

- гарантії якості;

- норми завантаження;

- передача технічної документації;

- порядок сплати податків.

Порядок підписання договорів:

- якщо фізичною особою, підписується тільки нею;

- від інших суб'єктів зовн. економ. Діяльності можуть 2 особи: та, що має право підпису з посадою і уповноважена довіреністю.

Також існує поняття про реєстрацію зовнішньо економічних договорів.

88. Якість товару

Товар за кількістю, якістю, описом, упаковкою повинен відповідати вимогам контракту. Якщо сторони не домовилися про інше, товар не відповідає договору, якщо він:

- не придатний для тієї мети, з якою відповідно до опису він звичайно використовується;

- не придатний для будь-якої конкретної мети, про яку продавець прямо чи непрямо був повідомлений під час укладання контракту, за винятком випадків, коли для покупця було нерозумно покладатися на компетентність і судження продавця;

- товар не має якостей, відповідних тим зразкам чи моделям, що були надані продавцем покупцю;

- немає тари чи упаковки, які звичайно використовують для товарі, або за відсутності такої тари чи упаковки відсутні такі тара чи упаковка, які допомагають зберегти і захистити товар.

92. Строк поставки

Поставка товару повинна проводитися у визначені строки, які можуть передбачатися контрактом. Крім цього дозволяється поставка у розумний строк після укладення договору. За загальним правилом продавець зобов'язаний поставити товар, вільний від будь-яких вимог чи претензій третіх осіб за винятком випадків, коли покупець погодився прийняти товар, обтяжений тяжкою вимогою чи претензією. Передача документів, які містять відомості про товар, повинна відбуватися у строк, місці та формі, встановлених контрактом.

Встановлено відповідальність за порушення строків ввезення товарів за бартерним договором - стягнення пені за кожен прострочений день у розмірі 0,3% вартості не одержаних товарів.

93. Ціна.

Для оцінки товарів застосовують ціни, що визначаються на договірних засадах з урахуванням попиту і пропозиції, а також інших бартерних договорів. Найчастіше ціни визначаються на основі поточних світових цін і на умовах, прийнятих у практиці міжнародної торгівлі, з урахуванням технічного рівня та якості товарів.

Якщо в укладеному договорі не передбачено ні ціни, ні порядку її визначення, вважається, що сторони, за відсутності іншої домовленості, мали на увазі ціну, яка в момент укладання договору звичайно сплачується за товари, що передавалися за порівнюваних обставин. Якщо ціна встановлена залежно від ваги товару, то у сумнівних ситуаціях вона визначається за вагою нетто.

94. Умови розрахунків

Зазвичай в угодах встановлюється порядок проведення платежів між учасниками зокн.ек. зв'язків. Платежі здійснюються у певній валюті , по клірингових рахунках, які відкриваються в уповноважених банках кожної з договірних держав. З цією метою вказані банки підписують відповідний технічний банківський договір. Платежі по неторговельних операціях, що випливають із виконання угод, регулюються договорами між компетентними органами держав, що домовляються.

Платежі по контрактах, укладених юридичними особами та організаціями договірних держав самостійно поза межами щорічних Протоколів про товарообіг. Здійснюються на умовах, визначених цими контрактами. Іноді в угодах зазначається, що платежі можуть здійснюватися засобами відповідно до валютного законодавства, яке діє в кожній країні.

95. Звільнення від відповідальності, відстрочка виконання чи припинення договору в силу особливих обставин.

Розрізняють оперативні санкції та власне заходи відповідальності. До оперативних санкцій належать вимоги про зменшення покупної ціни, про заміну неякісного товару. Заходи відповідальності - це неустойка і відшкодування збитків (позитивних та упущеної вигоди).

Застосовувати оперативні санкції можна на підставі факту порушення контрактних зобов'язань, а заходи відповідальності - тільки у разі вини контрагента за договором. Це означає, що форс-мажорні обставини виключають цю вину і звільняють сторону від відповідальності. Сторона не відповідає за невиконання будь-якої умови договору, якщо доведе, що воно буде викликане перепоною поза її контролем і що від неї не можна було розумно очікувати врахування цієї перепони при укладені договору. Обставини форс-мажору підтверджуються в установленому нормативно-правовими актами порядку.

97. Поняття та види лізингових операцій з іноземним елементом.

Лізинг буває внутрішній та міжнародний.

При здійсненні внутрішнього лізингу, лізингодавець, лізингоотримувач і продавець - резиденти України. Регулюється законодавством України. При здійсненні міжнародного лізингу вони не є резидентами України.

Сублізинг - особливий вид відносин, через переуступку прав використання предметом лізингу 3-й особі, що оформлюється договором сублізингу. Права і обов'язки регулюються внутрішнім законодавством (внутрішній лізинг).

Міжнародний лізинг - регулюються згідно конвенцією Юнідрусе міжнародного фінансового лізингу.

- стосовно права, то вони обираються згідно з згодою сторін відносно конвенції.

Договір лізингу - якщо він має вказівку на напічне інвестування грошей в предмет лізингу і те, що є напічне передачі предмету лізин. Лізингоотримувачу.

- розв'язання конфлікту лізингу за правом, яке застосовувалося.

98. Агентські договори

Агентський договір є консенсуальним: сторони зобов'язані одна перед одною з моменту досягнення домовленості щодо усіх істотних умов договору. Він є двостороннім та оплатним.

На сьогодні у розвинених країнах агентський договір належить до пойменованих та унітарних.

- агент може діяти від імені принципала як повірений від імені довірителя. При цьому дії агента можуть бути спрямовані на здійснення юридичних фактів (укладення угод, передачу товару транспортним організаціям тощо);

- як і повірений, агент не набуває жодних прав та обов'язків за укладеними договорами (їх набуває лише принципал);

- особистісний характер виконуваного зобов'язання покладає на повіреного та агента певні обов'язки стосовно обрання свого заступника або замісника;

- агент, як і повірений, є повністю підзвітним принципалу і має точно виконувати його вказівки або мати вагомі підстави, щоб не дотримуватися їх;

- агент, як і повірений, одержує винагороду за свої дії в інтересах принципала, а також компенсацію за понесені витрати. Розмір винагороди визначається в агентському договорі.

Основним критерієм, за яким агентський договір відрізняється від договору доручення, є можливість вчинення агентом не тільки юридичних, а й фактичних дій, наприклад, пошук споживачів, обговорення з ними істотних умов продажу товарів принципала, передача принципалу замовлення споживача.

100. Міжнародні дистриб'юторські договори

У світовій торговельній практиці використовуються два типи дистриб'юторських угод, і в договорі повинне бути ясно і недвозначно зазначено , який тип мається на увазі:

перший тип - дистриб'ютор зобов'язується розміщати щорічні замовлення у виготовлювача,

другий тип - дистриб'ютор зобов'язується розміщати такі замовлення в міру одержання їхній від клієнтів за кордоном;

Незважаючи на те, що в обох випадках дистриб'ютор зобов'язується розмістити своє замовлення від свого власного імені (а не як агент іноземного клієнта) і нести персональну відповідальність за ціну, сутність його зобов'язань різна. В останньому випадку експортер несе відповідальність, тільки якщо він не в змозі сумлінно передати виготовлювачеві отримані їм замовлення клієнтів, у той час як у першому випадку він зобов'язаний замовити товари обговореної вартості незалежно від їхнього одержання. Іноді у випадку не виконання дистриб'ютором визначеного бюджету, передбачається розірвання контракту.

Дистриб'ютор зобов'язується починати всі зусилля для максимально можливого розширення ринку збуту Виробів на Території, він зобов'язаний постійно пропонувати, рекламувати, брати участь у демонстраціях і інших способах стимулювати продаж Виробів на Території.

При тлумаченні умов дистриб'юторської угоди варто мати на увазі, що сторони мають намір створити тривалі взаємні відносини. Незначні відхилення від умов договору не можна використовувати як підстава для припинення договору в цілому, хоча такі відхилення можуть дати підстави для вимоги про відшкодування збитків. Це особливо актуально, якщо дистриб'ютор, не приймаючи на себе зобов'язання, поніс значні витрати по просуванню на ринок товарів виготовлювача.

101. Поняття грошового зобов'язання

Основним об'єктом правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) є грошове зобов'язання. Грошове зобов'язання - це один з видів майнових відносин, що мають грошове вираження . У відносинах неспроможності поняття грошового зобов'язання у вузькому змісті - як зобов'язання боржника сплатити кредиторові визначену грошову суму відповідно до цивільно-правового договору і по інших підставах , передбаченим цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і зроблені послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, що зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення виробництва в справі про банкрутство, якщо інше не встановлено дійсним Законом. До складу грошових зобов'язань боржника не включаються: пеня, штраф; зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життя і здоров'ю громадян; зобов'язання по виплаті авторської винагороди; зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.

103. Валюта платежу

Валюта контракту (грошова одиниця, у якій виражена ціна товару) уможливлює застосування колізійної прив'язки закон валюти боргу . Цей принцип означає, що висновок контракту у визначеній валюті підкоряє контракт із питань валюти праву держави, якому вона належить. Валюта платежу - валюта, у якій відбувається фактична оплата товару або погашення міжнародного кредиту.

104. Види гарантійних валютних застережень.

Валютне застереження - умова в м/н торговельній , кредитній або іншій угоді, що обмовляє перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти застереження з метою страхування експортера або кредитора від ризику знецінення валюти. Валюта платежу при цьому ставиться в залежність від більш стійкої валюти застереження. В умовах нестабільності валютних курсів, що плавають, одержали поширення багатовалютні застереження, відповідно до яких сума грошового зобов'язання перераховується в залежності від зміни курсового співвідношення між валютою платежу і групою валют. обираних за згодою сторін .

105. Форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки - це платежі по зовнішньо торгівельним операціям. Особливості: форма розрахунків наводиться в зовнішньо торгівельному договорі; розрахунок відбувається за рахунок акредитиву в порядку інка ссе; широке застосування в систему розрахунків отримав вексель і чек;

Кредитні відносини - відносини сторін, за якими кредитор зобов'язується передати в використання „зайомнику” валютні цінності, а заємник повинен повернути їх чи предоставити кредитору компенсацію, як правило з відсотками в певні терміни і на умовах, які були зазначені сторонами. Ці відносини утворюються на основі міждержавних угод, чи на основі громадянсько-правової угоди.

Акредитив - будь-яка угода, в силу якої банк діючи на прохання за умовою інструкції клієнту, повинен:

- призвести платіж 3-й особі;

- оплатить векселя;

- дати повноваження другому банку призвести платіж 3- й особі;

- дати повноваження другому банку оплатить векселя.

106. Колізії законів, які регулюють Зобов'язання внаслідок завдання шкоди

1. Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

2. Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, а його сторони мають звичайне місце перебування або місце знаходження в одній країні, визначаються за правом цієї країни.

3. Іноземне право не застосовується, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

4. Сторони зобов'язання у будь-який час після його виникнення можуть обрати право суду.

107. Колізійні питання деліктних зобов'язань в українському законодавстві.

Lex loci delicti за законом місця заподіяння шкоди:

- повністю дотримується;

- діє кумулятивно з іншими;

- виняток.

1) прив'язки до закону прапора (в морі, Антарктиці);

2) закон суду;

3) закон місця реєстрації транспорту;

4) місця знаходження підприємства;

5) місця проживання;

lex patria - громадянство осіб.

108. Зобов'язання із безпідставного збагачення та інші зобов'язання недоговореного характеру.

Фактично, недоговірні зобов'язання поділяються на зобов'язання по виконанню публічної обіцянки та по відшкодуванню завданої шкода (так звані деліктні зобов'язання). Окрім, цього чинне законодавство України кваліфікує внедоговірні зобов'язання також по наступним напрямкам:

2.Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (до моменту схвалення особою, в інтересах якої діяли)

3. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (без відповідних на те повноважень)

4. Усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи (особи, яким є загроза чи їх майну, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює; і відповідно якщо не буде усунуто - то виникає внедоговірне зобов'язання по відшкодуванню нанесено б таким чином шкоди)

6. Зобов'язання по набуттю, збереженню майна без достатньої правової підстави.

109. Колізійні норми щодо умов укладення шлюбу та його форми.

Сімейне право - самостійна гілка права, під якою розуміють сукупність правових норм, які регулюють сімейні (власні та майнові) відносини, які утвор. між людьми в формі браків, з кровного юродства, усиновлення і прийняття дітей в сім'ю на виховання.