Український селянський фактор у німецько-радянській війні 1941-1945 рр.

На ефективності роботи галузі негативно позначався дефіцит профільних спеціалістів, механізаторів і працівників масових сільськогосподарських професій, низький рівень кваліфікації керівників господарств. Проблема з останніми вирішувалася шляхом їх масової підготовки. Негативно позначалися на організації роботи командно-адміністративні методи управління.

Польові роботи у 1943-1945 рр. відбувалися у надзвичайно складних умовах. У більшості сіл не було майже ніяких технічних засобів, не вистачало тягла, робочих рук, посівного матеріалу. Основною робочою силою були жінки, люди похилого віку і підлітки, до збиральних робіт широко залучалися сільські та міські діти. Як тягло масово використовувалися корови, застосовувалося ручне перекопування землі, а нерідко селяни самі впрягалися в плуги та борони. У таких складних умовах в 1943 р. у визволених районах України було освоєно близько 60%, у 1944 р. - 69,2%, а 1945 р. - 76% довоєнних посівних площ. У результаті збільшувалося виробництво сільгосппродукції. Так, якщо у 1943 р. трудівники села здали державі 105,2 млн пудів зерна, то в 1945 р. - 340,8 млн пудів (59,6% від рівня 1940 р.) та багато іншої рослинницької продукції [10, 311, 313, 316, 324, 326].

У визволених районах відразу ж розпочиналася цілеспрямована робота з відновлення тваринницької галузі. Зусилля зосереджувалися насамперед на відновленні поголів'я худоби у громадських господарствах. Джерелами для цього були: худоба, здана селянами на добровільній, а нерідко, й примусовій основі, реевакуйована (близько 100 тис. голів), поставлена із союзних республік у порядку допомоги (1101 тис. голів), одержана від військових частин трофейна худоба, але основним джерелом - контрактація молодняку в сільських мешканців. За 1944-1945 рр. за рахунок контрактації на колгоспно- тваринницькі ферми надійшло понад 1919 тис. голів худоби [10, 328; 24, 15]. Одночасно, незважаючи на значні вилучення за договорами контрактації молодняку, зростало й поголів'я худоби в особистому користуванні. У результаті на початку 1945 р. поголів'я ВРХ становило 6815,4 тис. голів (64,9% від наявного поголів'я на 1 січня 1941 р.), свиней - 1784 тис. (19,9%), овець і кіз - 2653,8 тис. голів (42,5%), коней - 1747 тис. голів (38,6%) [вираховано за: 13, 51 зв.]. У роботі тваринницької галузі мали місце серйозні проблеми: малим було поголів'я продуктивних корів та породистої худоби, значною була захворюваність тварин, погано проводились догляд та відгодівля худоби та ін. У результаті цього, незважаючи на адміністративний тиск, не виконувалися плани виробництва тваринницької продукції. Загалом у 1945 р. українські колгоспи та радгоспи здали державі лише 259 тис. л молока і 145 тис. т м'яса [10, 338].

По мірі визволення регіонів України та розгортання відбудовного процесу держава здійснювала заходи з відновлення системи оподаткування та заготівель сільськогосподарської продукції. Вони базувалися на введених у дію в передвоєнні роки та до окупаційний період війни й чинних на той час на території СРСР законах з цих питань та директивних документах, які регламентували ці сфери на визволеній від загарбників території України.

Аграрії сплачували ті ж податки, що й у до окупаційний період. Водночас було відмінено культжитлозбір, збільшено ставки сільськогосподарського податку, розширено контингент платників податку на неодружених, одиноких та малосімейних громадян за рахунок малосімейних, котрі мали одну і дві дитини. Особливостями застосування податкової системи було скасування недосплат за попередні роки, надання економічно слабким господарствам пільг щодо обсягів і термінів сплати податків, предметніша диференціація норм прибутковості селянських господарств для обкладання податком залежно від економічних особливостей областей, районів та населених пунктів, надання податкових пільг сотням тисяч селян. Так, зокрема, лише по сільськогосподарському податку сім'ям військовослужбовців упродовж січня - вересня 1944 р. було надано пільг на суму 158 млн крб. [25, 120]. Разом із тим, для селянських господарств, що не мали жодних пільг, річне сумарне податкове навантаження, порівняно з довоєнним періодом, зросло у понад 6 разів. У післяокупацій- ний період проблема накопичення грошей для сплати податків, а на додаток до цього й оплати страхових внесків, була найболючішою для більшості українських селян. У результаті значна частина селянських господарств через неплатоспроможність мала заборгованість по сплаті податків.

Поряд із грошовими податками, колгоспи та селянські господарства виконували зобов'язання з поставок сільськогосподарської продукції. Встановлені державою ціни, за якими колгоспи та сільські мешканці здавали продукцію, були дуже низькими, у декілька, а то й десятки разів нижчими від базарних. Фактично держава безкоштовно заготовляла в значних розмірах товарну продукцію колгоспів та селянських господарств.

Стан справ у сфері обов'язкових поставок продукції дещо пом'якшувався тим, що держава списала з колгоспів та селянських господарств всі недосплати за поставками і позичками за попередні роки та надавала їм пільги щодо обсягів та строків поставок особливо постраждалим від окупації господарствам, а також господарствам тих категорій сільського населення, для яких вони були передбачені законодавчими актами. Виконання обов'язкових поставок у більшості селянських господарств відбувалося з великими труднощами. На боржників накладалися штрафи, а злісні порушники притягалися до кримінальної відповідальності.

Значні ресурси сільськогосподарської продукції одержувалися також шляхом державних закупівель у колгоспів, радгоспів та селянських господарств із тих фондів, які залишалися в їхньому розпорядженні після виконання ними обов'язкових поставок, натуральної оплати за виконані МТС обсяги польових робіт у колгоспах, гарнцевого збору. Кількість зерна та іншої продукції, які передбачалося одержати з цих джерел, також визначалася плановими завданнями. З метою виконання планів закупівлі зерна владні структури поряд із адміністративним тиском вдавалися до заборони торгівлі хлібом та заходів стимулюючого характеру, зокрема організовували зустрічну торгівлю гостродефіцитними продовольчими та промисловими товарами. Напружені плани хлібозаготівель супроводжувалися негативними наслідками: з метою виконання планів (а часом і для здачі понад план) відбиралися насіннєві фонди, під заготівлі здавався хліб, залишений для видачі колгоспникам на трудодні.

Таким чином, податкова та заготівельна політика радянської держави в післяокупаційний період була важким тягарем для більшості колгоспів, радгоспів та українських селян, ускладнювала ліквідацію руйнівних наслідків війни та окупації й особливо негативно позначалася на повсякденному житті сільських трудівників.

Одночасно з відбудовою господарства селяни вирішували не менш складні завдання, пов'язані з відновленням сільської соціально-побутової сфери. Зусилля насамперед спрямовувалися на відбудову житла. Однак через відсутність у колгоспів і селян потрібних коштів і будівельних матеріалів обсяги і темпи були далекими від реальних потреб. Відновлення втраченого житла залишалося здебільшого особистою справою селян. До кінця 1945 р. було відновлено 61,1% житла зруйнованого за роки війни та окупації. Водночас на кінець 1945 р. ще понад 179 тис. сімей сільських мешканців не мали власного житла, з яких майже 62 тис проживали в землянках. Більшість відновленого житлового фонду була низької якості [10, 371].

До кінця 1945 р. не вдалося відновити на довоєнному рівні мережу торгівельних і побутових закладів, що значно ускладнювало повсякденне життя сільських мешканців. У більшості селян був недостатній харчовий раціон, не вистачало одягу та взуття. За таких умов селяни змушені були значно більшою мірою, ніж до війни, займатися побутовим самообслуговуванням. Характерною ознакою повсякденного життя більшості сільських сімей був низький матеріальний достаток і бідність.

До середини 1945 р. було відновлено (порівняно з довоєнним рівнем) 91,5% лікарень, 90% амбулаторій та значну частину інших медичних закладів [10, 378]. Це дозволило покращити рівень медичного обслуговування населення. Поряд із цим недостатнім було матеріально-технічне та кадрове забезпечення лікувальних закладів, серйозні недоліки були в організації лікувальної справи.

Відносно успішно здійснювалося відродження сільської освітньої мережі. На початку 1945/1946 навч. р. у селах республіки працювало 25 014 денних шкіл (98,1% від довоєнної кількості), у яких навчалося 3619,1 тис сільських дітей (81,5% довоєнної кількості) [10, 301]. Однак повністю забезпечити здійснення загальної обов'язкової освіти не вдалося. Через складні матеріальні умови багато сільських підлітків змушені були працевлаштуватися в колгоспах та на підприємствах, були мобілізовані до шкіл ФЗН і ремісничих училищ або на фронт. Чимало дітей та підлітків не відвідували школу через відсутність одягу, взуття та з інших причин. На роботі сільських закладів освіти негативно позначалися їх слабка матеріальна база, відсутність підручників та шкільного приладдя, гостра нестача педагогічних кадрів.

На початок 1945 р. у сільських населених пунктах вже функціонувало 14 593 клубних закладів (66,8% від наявних у довоєнний період), у західних областях їх було навіть більше ніж до війни. Більшість відновлених клубів мали слабку матеріальну базу, а з настанням холодів взагалі припиняли роботу. Через відсутність приміщень та книжкового фонду на початок 1945 р. відновили роботу лише 15,7% сільських бібліотек, книжковий фонд яких становив 7,0% від довоєнного рівня [10, 407]. Сільські клуби та бібліотеки, разом зі школами, були не лише осередками культурно-просвітницької роботи, але й провідниками компартійної ідеології та політики на селі.

Недостатнім було забезпечення сільського населення періодичною пресою, повільно відновлювалася радіофікація та телефонізація сіл, погано працювала пошта.

В означений період село продовжувало втрачати свій людський потенціал у зв'язку з мобілізацією до лав Червоної армії та на відбудовні роботи в промисловості й з інших причин.

Війна, криваві злочини німецьких окупантів та їх сателітів завдали величезної шкоди економіці українського села. На час визволення території України від загарбників вона перебувала у стані неймовірного спустошення та занепаду. Майже повністю були зруйновані матеріально-технічна база та цілі галузі сільськогосподарського виробництва. У 1943 р. валова продукція сільського господарства України становила лише 16% довоєнного рівня.

У загальній сумі прямих збитків 285 млрд крб., заподіяних окупантами економіці і населенню України, прямі збитки колгоспів, радгоспів та МТС сягають майже 32,5% [26, 155]. Але ж прямі збитки становили лише частину шкоди, завданої сільському господарству України. До суми, що виражає прямі збитки, не увійшли такі втрати, як зменшення прибутку від виробництва продукції в результаті припинення і скорочення роботи колгоспів, радгоспів, МТС та інших структурних підрозділів галузі, прямі та додаткові витрати, викликані перебудовою роботи галузі відповідно до умов війни, витрати на евакуацію та реевакуацію ресурсів сільського господарства, втрати прибутків населення під час війни та ін. Як відомо, гітлерівське нашестя та «господарювання» обійшлось Україні в 1 трильйон 200 млрд крб. [26, 155] і в цій астрономічній цифрі частка втрат українського села є досить значною. На подолання наслідків війни для сільського господарства України знадобилися величезні матеріальні ресурси та десятиліття напруженої праці мільйонів трудівників села.

Надзвичайно згубними для сільського соціуму України виявилися демографічні наслідки війни. Чисельність сільського населення з 1 січня 1941 р. по 1 січня 1945 р. скоротилася з 27,2 млн до 19,8 млн осіб. Різка зміна вікових і статевих пропорцій негативно позначилася на таких показниках, як народжуваність, смертність, тривалість і якість життя, зайнятість жінок на виробництві й у домашніх справах тощо.

Війна та окупація особливим чином позначилася на морально-психологічному стані сільських мешканців. Баналізація насильства і смерті, втрата соціальних зв'язків унаслідок загибелі рідних та близьких, матеріальні нестатки й душевні страждання залишили глибокий слід у масовій свідомості й пам'яті тих, хто пережив цей трагічний період їхнього життя.

Висновки. Викладене вище дозволяє констатувати, що український селянський фактор був вагомим сегментом у німецько-радянській війні 1941 - 1945 рр. Селянство України зробило величезний внесок у зміцнення обороноздатності країни. Матеріальні та людські ресурси українського села відіграли надзвичайно важливу роль у перемозі над нацизмом, адже доля війни вирішувалася не лише на полях битв, а й на хлібних полях і тваринницьких фермах, повсякденною тяжкою працею мільйонів сільських трудівників. Селянство вирішувало в роки війни найвідповідальніше після виробництва озброєння та боєприпасів завдання - воно забезпечувало фронт і тил продовольством і сировиною.

Список використаної літератури та джерел

1. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941-1945 гг: в 3 т Киев : Политиздат Украины, 1975. - Т.1. - 544 с.

2. История Украинской ССР: в 10 т. Киев : Наук. думка, 1984. - Т 8. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза (1941-1945) / ред. В. И. Клоков. 640 с.

3. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945 / ред. І. О. Герасимов. Київ : «Книга Пам'яті України», 2000. 944 с.

4. Політична історія України. XX ст.: у 6 т. / ред. І. Ф. Курас. Київ : Генеза. 2003. Т 4. Україна у Другій світовій війні, 1939-1945. 584 с.

5. Історія українського селянства. Нариси в 2-х томах. / ред. С. В. Кульчицький. Київ : Наукова думка, 2006. Т 2. 655 с.

6. Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси : в 2 кн. / ред. В. А. Смолій. Київ: Наукова думка, 2010. Кн. 1. 735 с.

7. Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945 рр.). Київ : Альтернатива, 1999. 336 с.

8. Історія українського селянства. Нариси в 2-х томах. / ред. С. В. Кульчицький. Київ : Наукова думка, 2006. Т. 2. 655 с.

9. Перехрест О. Г Сільське господарство України в роки Великої Вітчизняної війни (1941 - 1945 рр.). Київ : Ін-т історії України, 2010. 150 с.

10. Перехрест О. Г. Українське село в 1941 - 1945 рр. : економічне та соціальне становище. Черкаси : Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, 2011. 668.

11. Кучер В. І., Потильчак О. В. Україна 1941-1944 : трагедія народу за фасадом Священної війни. Київ ; Біла Церква : ТОВ «Білоцерківдрук», 2011. 368 с.

12. Народне господарство Української РСР в 1961 році. Київ : Статистика, 1972. 547 с.

13. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф. 1. Оп. 23. Спр. 3987.

14. Народне господарство Української РСР в 1973 році. Київ : Політвидав України, 1974. 884 с.

15. Гриневич В. А. Українці у складі Червоної армії. Кількісний аспект питання. Україна у Другій світовій війні: Уроки історії та сучасність : Матеріали міжнародної наукової конференції (27 - 28 жовтня). Київ : Інститут історії України НАН України, 1995. 225 с.

16. Григорович В. П., Замлинский В. О., Немятый В. Н. Коммунистическая партия Украины в годы Великой Отечественной войны. Киев : Политиздат Украины, 1980. 335 с.

17. Черниговщина в годы Великой Отечественной войны (1941 - 1945 гг.). Киев : Политиздат Украины, 1978. 419 с.

18. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны : в 3 т. Киев : Наукова думка, 1985. Т 1. 518 с.

19. Коваль М. В. Все - для перемоги. Подвиг трудящих України у Великій Вітчизняній війні. 1941-1945 рр. Киев : Наукова думка, 1970. 195 с.

20. Перехрест О. Г. Сільське господарство України в роки Великої Вітчизняної війни (1941 - 1945 рр.). Київ : Ін-т історії України, 2010. 150 с.

21. Марьяхин Г Л. Очерки истории налогов с населения в ССР. Москва : Финансы, 1964. 251 с.

22. Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941-1945 рр.) / упоряд. : О. В. Бажан, А. В. Кентій, В. С. Лозицький. Киев : Парламентське видавництво, 2001. 319 с.

23. Патриляк І. К. Радянські партизани та українські повстанці (порівняльна характеристика за віком, освітою, соціальним походженням і національністю). Сторінки воєнної історії України. 2003. Вип. 7. Ч. 2. С. 19 - 26.

24. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України). Ф. Р 27. Оп. 17. Спр. 8880.

25. ЦДАВО України. Ф. Р 2. Оп. 7. Спр. 582.

26. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 - 1945 рр.: в 3 т Київ : Політвидав України, 1967. Т 3. 455 с.

Olexander G. Perehrest

Doctor of history, Professor, Professor of the Department of World History and International Relations, Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy, Cherkasy, Ukraine

Olena O. Titika

candidate of Historical Sciences, associate Professor of the Department of World History and International Relations, Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy, Cherkasy, Ukraine

THE UKRAINIAN PEASANT FACTOR IN THE GERMAN-SOVIET WAR 1941 - 1945

Introduction. Among the most important problems of national history, a special place belongs to those related to the history of the Ukrainian village in the period 1941 - 1945. This is due to the fact that its economic and human potential was one of the main factors determining the course and consequences of military conflict between USSR and Germany. Both warring parties depended heavily on Ukraine's raw materials, food, and labor resources. Ukrainian rural society became an important source of manning combat units of the USSR Armed Forces and formations of the anti-Nazi Resistance movement. With their military and labor victory and sacrifice, the Ukrainian peasantry made a significant contribution to the victory over the invaders.

Purpose. In the context of this involvement ofpublications is an analysis of the Ukrainian peasant segment of the German- Soviet war of1941 - 1945, determining the places and role of the Ukrainian peasantry in the defeat of Nazi Germany.

Methods. The authors used a socio-cultural approach, as well as general scientifi c principles of historicism, science, objectivity, etc.

Results. The above allows us to state that the Ukrainian peasantfactor was important in the German-Soviet war of 1941 -1945. The peasantry of Ukraine made a huge contribution to changing the defense capabilities of countries. The material and human resources of the Ukrainian countryside played an extremely important role in the victory over Nazi Germany.

Originality. The results of the research obtained by the authors are scientifi cally signifi cant and new. They signifi cantly expand and supplement previous knowledge about the place and role of the Ukrainian peasant factor in the German-Soviet war 1941 -1945.

Conclusion. The materials of the research allow to significantly supplement the knowledge of the national history of the war in general, and the history of the Ukrainian peasantry of this period as a holistic and multifaceted phenomenon.

Key words: German-Soviet war, Ukrainian peasantry, agriculture, forms of participation of the peasantry in the struggle against the invaders, the contribution of the peasantry to victory, the tragic consequences of the war for the peasantry.

Размещено на Allbest.ru