Особливості адміністративного апарату Давньоруської держави

Доба феодальної роздробленості на Русі також відобразилася на організаційній структурі Церкви. Поява тріумвірату Великих князів сприяла виникненню поряд із Київською двох нових митрополій - Чернігівської та Переяславської [77, с. 101]. Тоді місцеві (удільні) князі, борючись за самостійність своїх володінь, прагнули обзавестися власним єпископом, що надавало б їхнім землям більшої автономії від Києва [65, с. 552-553], що призвело до автокефалії місцевої церковної організації. У період роздрібненості на Русі деякий час діяло аж три митрополита [78, с. 87-88]. Церква продовжувала отримувати стабільний дохід із земель, що знаходилися в загальнодержавному користуванні, та мала власний апарат для збору поборів із місцевого населення без опори на князівську адміністрацію [79, с. 93]. Літописи містять свідчення, що, крім земель, у церковну власність передавалися рухоме і нерухоме майно, великі маєтки та села разом з їхніми мешканцями [75, стб. 348].

За правління тріумвірату (дуумвірату) Великих князів важлива роль в управлінні державою відводилася київському віче, яке тоді представляло більше інтереси міського боярства та не відповідало класичним демократичним принципам народних зборів [80, с. 67]. З оформленням вотчинного землеволодіння вплив князівської (боярської) ради на владу Великих князів значно зріс, а на початку XII ст. до неї входили бояри-феодали, вищі урядові чини княжого двору та представники місцевої князівської адміністрації [81, с. 380]. Вплив князівської ради та віче на давньоруських землях був не однаковий. Наприклад, у Новгороді та Галичі князівська рада і віче мали вирішальний вплив на управління державою, а в Києві головну роль продовжував відігравати Великий князь, князівська рада виконувала суто дорадчі функції, а віче взагалі скликалося зрідка [9, с. 102].

Апарат місцевих князівств повністю копіював апарат Києва, де головним управлінським центром був двір князя. З утвердженням феодального землеволодіння місцеві (удільні) князі набули великої автономії від центру, а їхні князівства перетворилися на самостійні держави у складі Русі. У ХІІ-ХШ ст. Давньоруська держава існувала у формі конфедерації самостійних князівств [82, с. 8]. Зрештою, феодальна роздрібненість, безкінечні князівські війни за владу, економічна та військова слабкість підірвали оборонну здатність окремих князівств, і вони не могли вистояти проти зовнішньої агресії, що призвело до остаточного занепаду держави.

Отже, враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що адміністративний апарат давньоруської держави з кінця IX до кінця XII ст. еволюціонував і мав свої особливості на різних періодах розвитку держави, а на його трансформацію впливали соціальні, економічні, політичні, релігійні, військові, економічні та інші чинники. У період становлення державності (кінець ІХ - X ст.) Русь являла собою союз племінних князівств, а формування вищих органів влади відбувалося шляхом упровадження десяткової системи, яка не виокремлювала центральне управління від місцевого. Великий князь київський був наділений найвищою управлінською, політичною, військовою, фіскальною, судовою та сакральною владою. Управляючи державою, він прислухався до думки представників родоплемінної знаті, найстарших дружинників і місцевих управителів. Управління у містах здійснювали воєводи гарнізонів князівської дружини: тисяцькі, соцькі і десяцькі, а також виборні посадові особи - старці (старости) у селах. Основу місцевого самоврядування становили територіальні громади мешканців міст і сіл, а їхнім головним самоврядним органом були збори вільних членів громади - віче, на якому вирішувалися найважливіші питання.

У період розквіту Давньоруської держави (кінець Х - друга половина XI ст.) відбулося посилення влади Великого князя Київського, яка з XI ст. стала майже необмеженою, однак усе ж таки залежала від підтримки населення та дружини. Великий князь уважався носієм вищої державної влади та суверенітету, він був головним воєначальником, організовував і особисто керував військовими походами, приймав нові закони, призначав увесь адміністративний апарат, мав виключне право карбування монети, розпоряджався скарбницею та прибутками держави, був головним збирачем данини, визначав зовнішню і внутрішню політику, виступав вищою судовою інстанцією, а також сприяв поширенню християнства. На рішення Великого князя мали вплив князівська (боярська) рада і віче, що в деяких випадках навіть обмежували князівську владу. Управління у великих містах і передмістях здійснювали посадники Великого князя (князівські сини, мужі, місцеві князі та князі-вожді), волостелі у волостях, тіуни у погостах, а також старости у селах (вервах). Тоді існувала багаторівнева система територіальних громад, у якій можна виокремити громади старших міст, громади підпорядкованих їм молодших міст (передмість) і сільські громади (верви). Самоврядування громади старшого міста та волості були нероздільними, але головним носієм влади виступала громада старшого міста. Незмінними у містах і селах лишилися вічові традиції.

У період феодальної роздрібненості на Русі (друга половина XI - кінець XII ст.) обсяг влади Великого князя Київського значно зменшився, а він став лише «першим із рівних собі» князів. Міжкнязівські відносини набули васального характеру, а їх основою стали земельне пожалування та вільна служба своєму сюзерену. Цьому періоду був притаманний колективний сюзеренітет, коли долю держави вирішував з'їзд князів, на якому шляхом компромісів приймалися найважливіші державні рішення. Упродовж XI-XП ст. відбувалося становлення двірцево-вотчинної системи управління, яка деякий час співіснувала із десятковою, але згодом повністю її витіснила. Княжий двір поступово перетворився на політичний і адміністративний центр управління державою не тільки на центральному, а й на місцевому рівні. Особливої різниці між управлінням державою та управлінням приватним господарством князя не існувало, а посадові особи, які входили до його двору, наділялися ще й певними управлінськими функціями. Згодом у великих містах і волостях князівський двір разом з усіма його посадовцями став типовою моделлю організації місцевої влади. У цей період активно розвивалося князівське, боярське та церковне землеволодіння й остаточно оформилася вотчинна форма власності, згідно з якою землю можна було відчужувати та передавати у спадок разом із населенням, яке на ній проживало. Давньоруська Церква тоді не просто перетворилася на великого землевласника, а й отримала право самоврядування в межах своїх єпархій. Ще однією особливістю цього періоду було те, що управління державою до першої половини ХІІ ст. одночасно здійснювало декілька Великих князів (тріумвірат князів, який згодом змінився на дуумвірат), а всі важливі державні питання приймалися ними спільно. У період тріумвірату (дуумвірату) значно зріс вплив князівської (боярської) ради та київського віче на владу Великих князів.

До кінця ХІІ ст. Русь існувала у вигляді конфедерації самостійних князівств-держав, однак постійні міжусобиці, економічна слабкість і зовнішня загроза призвели до остаточного занепаду держави.

ЛІТЕРАТУРА

1. Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя. Київ : Наукова думка, 1991. 560 с.

2. Грушевський М.С. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / за ред. П.С. Сохань (гол.) та ін. Київ : Наукова думка, 1993. Т 3. 592 с.

3. Котляр М.Ф. Княжа служба в Київській Русі. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2009. 251 с.

4. Котляр М.Ф., Ричка В.М. Княжий двір Галича. Княжий двір Південної Русі Х-ХІІІ століть. Київ : Ін-т історії України НАН України,

2008. 357 с.

5. Котляр Н.Ф. Княжеская администрация в Древней Руси. История и источниковедение. № 2(40). С. 28-40.

6. Ричка В.М. Вся королівська знать (Влада Київської Русі). Київ : Ін-т історії України НАН України, 2009. 180 с.

7. Толочко П.П. Київ і Київська земля ХИ-ХИ століть. Київ : Наукова думка, 1980. 222 с.

8. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. Киев : Наукова думка, 1989. 256 с.

9. Толочко П.П. Київська Русь. Київ : Абрис, 1996. 360 с.

10. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ: Нариси історії від утворення Старокиївської держави до кінця XV! ст. : навчальний посібник. Київ : Перун, 1996. 496 с.

11. Юшков С.В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі / за ред. С.М. Бєлоусова. Київ : Ін-т історії України АН УРСР, 1939. 210 с.

12. Юшков С.В. История государства и права России (ІХ-ХІХ вв.) : учебное пособие ; изд. доп. и перераб. Ростов-на-Дону : Феникс, 2003. 735 с.

13. Юшков С.В. К вопросу о политических формах Русского феодального государства до ХІХ в. Вопросы истории. 1950. № 1. С. 71-93.

14. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права ; изд. 6-е. Санкт-Петербург ; Киев : Типография Н.Я. Оглоблина, 1909. 699 с.

15. Свердлов М.Б. Домонгольская Русь: Князь и княжеская власть на Руси VI - первой трети ХІІ в. : монография. Санкт-Петербург : Академический проект, 2003. 736 с.

16. Свердлов М.Б. Генезис и структура феодального общества в Древней Руси : монография. Ленинград : Наука, 1983. 240 с.

17. Сергиевич В.И. Вече и князь. Русское государственное устройство и управление во времена князей Рюриковичей : исторические очерки. Москва : Типография А.И. Мамонтова, 1867. 426 с.

18. Пресняков А.Е. Княжое право в древней Руси. Очерки по истории X-XII столетий : исторические очерки. Санкт-Петербург : Типография М.А. Александрова, 1909, 316 с.

19. Ключевский В.О. Русская история. Полный курс лекций : в 3-х т. Минск : Харвест, 2003. Т I. 592 с.

20. Фроянов И.Я. Киевская Русь. Очерки социально-политической истории : монография. Ленинград : Ленинградский ун-т, 1980. 256 с.

21. Карамзин Н.М. История Государства Российского : в 3 кн. Кн. 1. Москва : Ермак, 2004. 668 с.

22. Греков Б.Д. Киевская Русь. Москва : Госполитиздат, 1953. 569 с.

23. Лихачев Д.С., Романов Б.А. Повесть временных лет. Ч. 1: Текст и перевод / под ред. В.П. Адриановой-Перетц. Москва ; Ленинград : АН СССР, 1950. 405 с.

24. Полное собрание русских летописей : в 43-х т. Т 2, изд. 2-е. Ипатьевская летопись / Историко-Археографическая комиссия АН СССР Санкт-Петербург, 1908. 1028 с.

25. Літопис Руський / пер. з давньорус. Л.Є. Махновця ; за ред. О.В. Мишанич. Київ : Дніпро, 1989. 591 с.

26. Правда руська. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій / С.В. Юшков. Київ : Українська академія наук, 1935. Ред. 4. С. 137-144.

27. Мишанич О.В. Слово о полку Ігоревім та його поетичні переклади й переспіви в українській літературі. Київ : Акта, 2003. 668 с.

28. Історія держави і права України : підручник / за ред. А.Й. Рогожина. Київ : Ін Юре, 1996. Ч. 1.368 с.

29. Швидько Г.К., Романов В.Є. Державне управління і самоврядування в Україні: історичний нарис. Київ : УАДУ, 1997. Ч. 1. 138 с.

30. Карпічков В.О., Савіцька В.В. Еволюція інституту князівської влади в Давньоруській державі (ІХ-ХІІ ст.). Юридичний вісник. 2020. Вип. 3. С. 31-39.

31. Карпічков В.О. Становлення та розвиток органів місцевої влади в Давньоруській державі. Актуальні проблеми держави і права. 2020. Вип. 88. С. 44-65.

32. Папакін Г.В. Історія державних установ України. Урядуючі інституції та державні установи ІХ - початку ХХ ст. : лекції. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2010. 243 с.

33. Институты самоуправления: историко-правовое исследование / В.Г. Графский и др. ; под ред. Л.С. Мамут ; Институт государства и права РАН. Москва : Наука, 1995. 301 с.

34. Музиченко П.П. Історія держави і права України : навчальний посібник. Київ : Знання, 2007. 471 с.

35. Горский А.А. Древнерусская дружина (К истории генезиса классового общества и государства на Руси) : монография. Москва : Прометей, 1989. 124 с.

36. Князь, его дума и администрация. Русская история в очерках и статьях : в 4-х т. / под ред. М.В. Довнаръ-Запольского. Москва : Московское учебное книгоиздательство, 1912. Т. 1. 592 с.

37. Посадник. Юридична енциклопедія : у 6 т. / за ред. Ю.С. Шемшученка та ін. ; Інститут держави і права імені. В.М. Корецького НАН України. Київ : Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2002. Т 4 : Н-П. 720 с.

38. Затыркевич М.Д. О влиянии борьбы между народами и сословиями на образование строя Русского государства в домонгольский период. Москва : Императорское общество истории и древностей российских при Московском ун-те, 1874. 475 с.

39. Мателешко Ю.П. Рівні, типи та функції руського посадництва (кін. ІХ - поч. ХІІ ст.). Гоані. 2007. № 3. С. 8-12.

40. Спадщина поколінь. Прадавні українські літературні пам'ятки. Повість минулих літ : навчальний посібник. Київ : Грамота,

2005. 591 с.

41. Повесть временных лет по Лаврентьевскому списку. Санкт-Петербург : Издание Археографической комиссии, 1872. 512 с.

42. Погост / Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона : в 86 т. Санкт-Петербург : АО Ф.А. Брокгауз - И.А. Ефрон, 1907-1909. Т 50. 498 с.

43. Дьяченко Г. протоиерей. Полный церковно-славянский словарь. Москва, 1993. 1158 с.

44. Яхшиян О.Ю. Крестьянская община и местное самоуправление в России. Российская государственность: традиции и вызовы XXI века: материалы Всеросс. науч.-обществ. конф., г. Великий Новгород, 19 сентября 2012 г. Москва : Научный эксперт, 2013. С. 538-551.

45. Давня історія України : навчальний посібник : у 2-х кн. Кн. 2 / П.П. Толочко та ін. Київ : Либідь, 1995. 224 с.

46. Институты самоуправления. Историко-правовое исследование / В.Г. Графский и др. ; под ред. Л.С. Мамут ; Институт государства и права РАН. Москва : Наука, 1995. 301 с.

47. Баран Я.В. Верв. Енциклопедія історії України : у 10 т. / за ред. В.А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1. 688 с.

48. Надолішній П.І. Вітчизняна традиція демократичного врядування як аспект національного державотворення: до 360-ї річниці конституції Пилипа Орлика. Вісник державної служби України. 2009. № 4. С. 69-78.

49. Хрестоматия по истории России с древнейших времен до наших дней : учебное пособие / А.С. Орлов и др. Москва : Проспект,

1999. 589 с.

50. Прыжов И.Г. Очерки. Статьи. Письма. Москва ; Ленинград : Academia, 1934. 486 c.

51. Чичерин Б.Н. Опыты по истории русского права : сборник статей. Москва : Издательство Солдатенкова и Щепкина, 1858. 389 с.

52. Історія державної служби в Україні : у 5 т. / О.Г. Аркуша та ін. ; за ред. Т.В. Мотренка та ін. ; Головне управління державної служби України. Інститут історії України НАН України. Київ : Ніка-Центр, 2009. Т 1. 544 с.

53. Атоян О.И. История государства и права Украины (с древнейших времен до середины XVII века) : курс лекций / под ред. А.Н. Литвинова ; МВД Украины, Луганский институт внутренних дел. Луганск : РИО ЛИВД, 2001.472 с.

54. Сергеевич В.И. Русские юридические древности. Территория и население : в 3-х т. Санкт-Петербург : Типография Н.А. Лебедева, 1890. Т 1. 517 с.

55. Софроненко К.А. Общественно-политический строй Галицко-Волынской Руси XI-XIII вв. Москва : Госполитиздат, 1955. 140 с.

56. Мордвінцев В.М. Історія Росії (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.) : навчальний посібник ; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ : Знання, 2013. 455 с.

57. Зимин А.А. Правда русская : монография ; Министерство юстиции Российской Федерации. Российская правовая академия. Москва : Древлехранилище, 1999. 411 с.

58. Проценко Ю.Л. Древнерусское государство и право : курс лекций. Волгоград : ВолГУ, 2000. 60 с.

59. Котляр М.Ф. Мобільність княжого двору в Південній Русі. Україна у Центрально-Східній Європі. 2008. № 8. С. 35-52.

60. Бойко О.Д. Історія України : посібник ; вид. 2-е, доп. Київ : Академія, 2002. 662 с.

61. Захарченко П.П. Історія держави і права України : підручник. Київ : Атіка, 2005. 367 с.

62. Григорчак І.М. Зародження політико-адміністративної еліти в Київській Русі. Інвестиції: практика та досвід. 2011. № 13. С. 77-81.

63. Рожков Н.А. Город и деревня в русской истории. Краткий очерк экономической истории России ; изд. 4-е. Петроград : Книгоиздательство В.С. Клестова, 1919. 128 с.

64. Правда русская : в 3-х т. / под. ред. Б.Г. Грекова. Москва ; Ленинград : АН СССР, 1940. Т 1 : Тексты. 506 с.

65. Голубинский Е.Е. История русской Церкви : в 2-х т. Т 1, 1-я половина тома ; изд. 2-е, испр. и доп. Москва : Университетская типография, Страстной бульвар, 1901. 9б0 с.

66. Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства : навчальний посібник. Київ : Глобус, 1996. 224 с.

67. Введение христианства на Руси / под ред. А.Д. Сухова ; Институт философии АН СССР Москва : Мысль, 1987. 302 с.

68. Щапов Я.Н. Княжеские уставы и Церковь в Древней Руси ХІ-ХМ вв. : монография. Москва : Наука, 1972. 342 с.

69. Соловьев С.М. История России с древнейших времен : сочинения : в 15 кн. Кн. 1. Москва : Издательство социально-экономической литературы, 1959. 816 с.

70. Саган О.Н. Відзначення 1020-ліття хрещення Київської Русі: першооснови та сьогодення духовної традиції українського народу. Пам'ять століть. 2008. № 3. С. 6-15.

71. Артамонов Г.А. Земля и власть в Киевской Руси : дис. ... канд. ист. наук : 07.00.02 ; Москов. пед. гос. ун-т. Москва, 1996. 171 с.

72. Полное собрание русских летописей : в 43 т. Т 2. Ипатьевская летопись / Историко-Археографическая комиссия Академии наук СССР Санкт-Петербург : Типография Эдуарда Праца, 1843. 377 с.

73. Грамоты Великого Новгорода и Пскова / подгот. к печати В.Г. Вейман ; под ред. С.Н. Валка ; Институт истории АН СССР Москва : АН СССР, 1949. 407 с.

74. Щапов Я.Н. Церковь в системе государственной власти Древней Руси / В.Т. Пашуто и др. Древнерусское государство и его международное значение. Москва : Наука, 1976. С. 329-333.

75. Полное собрание русских летописей : в 43 т. Т 1. Лаврентьевская и Троицкая летописи / Историко-Археографическая комиссия АН СССР Санкт-Петербург : Типография Эдуарда Праца, 1846. 377 с.

76. Патерик Києво-Печерський / упоряд., адапт. укр. мовою, дод. і прим. І.В. Жиленко ; за ред. В.М. Колпакова ; вид. 2-е. Київ : Наукова думка, 2001.348 с.

77. Поппе А.В. Русские митрополии Константинопольской патриархии в ХІ столетии. Византийский временник. 1968. Т 28(53). С. 86-108.

78. Назаренко А.В. Митрополии Ярославичей во второй половине XI века. Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2007. № 1(27). С. 85-103.

79. Щапов Я.Н. Государство и Церковь в Древней Руси Х-ХІІІ вв. Институт истории АН СССР Москва : Наука, 1989. 228 с.

80. Малиновський В.Я. Державне управління : навчальний посібник ; вид. 2-е, перероб. і доп. Київ : Атіка, 2003. 576 с.

81. Вирський Д.С. Боярська дума. Енциклопедія історії України : у 10 т. / за ред. В.А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. Київ : Наукова думка, 2003. Т 1. С. 363-688.

82. Федака С.Д. Політична історія України-Русі доби трансформації імперії Рюриковичів (ХІІ століття) : монографія ; Ужгородський державний університет. Ужгород : Видавництво В. Падяка, 2000. 340 с.

Размещено на Allbest.ru