Діяльність генерала Олександра Рогози на посаді військового міністра української держави (травень-листопад 1918 р.)

У тривожні часи облоги столиці повстанськими військами й падіння гетьманського режиму, якому він намагався по можливості служити чесно, О.Рогоза перебував у Києві. Із приходом Директорії був затриманий, але зрештою зумів дістатися Одеси. Достовірних даних про його піврічне перебування у цьому місті немає. Відомо, що відбулася неприємна зустріч генерала з колишнім його підлеглим, сотником Н.Григор'євим, який перейшов на бік Директорії і тепер уже як повстанський комбриг зайняв Одесу. Є свідчення, що О.Рогоза намагався виїхати до Добровольчої армії, але не отримав згоди А.Денікіна. Із приходом більшовиків залишався в Одесі, а 29 червня 1919 р. за відмову перейти на службу до Червоної армії був розстріляний.

Отже, генерал О.Рогоза належав до вищого російського військового істеблішменту, володів великим командним досвідом мирного та воєнного часу й мав усі підстави обійняти посаду військового міністра гетьманської держави. Потомственний російський дворянин, він усвідомлював себе росіянином і тільки волею обставин, очоливши армію Української Держави, погодився на формальності власної української ідентифікації. На відміну від проросійськи налаштованої більшості міністрів-кадетів, постійно примикав до нечисленної «української» групи членів уряду. Міністр О.Рогоза працював над створенням українських збройних сил, виходячи з тогочасних внутрішніх можливостей та обмежень через іноземну військову окупацію. Розгалужені апарати міністерства, Генерального штабу, штаби корпусів і дивізій стали місцем працевлаштування кількох сотень вищих офіцерів, для більшості з яких служба в українській армії була справою вимушеною й тимчасовою. Політична ситуація не дозволила провести призов та укомплектувати війська підстаршинським і рядовим складом. Діяльність О.Рогози істотно стримувалася тією обставиною, що глава держави, будучи професійним військовиком, започаткував низку малоперспективних мілітарних проектів, які вносили децентралізацію та паралелізм у розбудову армії. З огляду на службову субординацію, військовий міністр мав протидіяти їх реалізації латентно. Загалом можна стверджувати, що генеральний бунчужний Олександр Рогоза на посаді військового міністра залишався вірним присязі «Українській Державі та ясновельможному панові гетьману», значною мірою обумовивши трагічний епілог власної долі...

Література

1. Киевская мысль. -- 1918. -- 18 октября.

2. Деникин А. Очерки русской смуты. -- С.439.

3. Чикаленко Є. Щоденник. Т.ІІ. С.134.

4. Крах германской оккупации на Украине (по документам оккупантов). Москва, 1936. С.180-181.

5. Литвин М., Науменко К. Збройні сили України. С.64, 108.

6. Державний вістник. -- 1918. -- 5 липня.

7. ЦДАВО України. -- Ф.1064. -- Оп.1. -- Спр.12. -- Арк.34.

8. Скоропадський П. Спогади... -- С.228.

9. Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 -- грудень 1918. -- К.; Філадельфія, 1995. -- С.179.

10. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917--1921). -- Кн.1. -- К., 2007; Його ж. Українські збройні сили: Березень 1917 р. -- листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). -- К., 2009; Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст.: Генерали і адмірали. -- Х.; Л., 2007.

11. Горелов В. Роль гетьмана П.Скоропадського у створенні Окремої Сердюцької дивізії // Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 р. -- К., 1998. -- С.55--57; Голубко В. Військове будівництво Павла Скоропадського: плани і реалії // Держава і армія: Вісник університету «Львівська політехніка». -- №377. -- Л., 1999. -- С.28--39; Богайчук В. Діяльність політичних партій у сфері військового будівництва України в період гетьманату 1918 р. // Політичний менеджмент. -- 2005. -- №6. -- С.156--165; Гайдай В. Військова доктрина Української Держави гетьмана Павла Скоропадського // Наукові записки: Збірник праць молодих учених і аспірантів. -- Т.23. -- К., 2011. -- С.260--266.

12. Гнатюк С. Військове будівництво в Українській Державі: Деякі аспекти української зарубіжної історіографії // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. -- Вип.5. -- К., 2001. -- С.249--261; Мельник Р. Аналіз військового будівництва періоду гетьманату в наукових і мемуарно-аналітичних працях військових істориків міжвоєнного двадцятиліття // Схід. -- 2012. -- №1. -- С.137--142.

13. [Електронний ресурс]: http://news.tut.by/society/369179.html

14. Литвин М., Науменко К. Збройні сили України... -- С.165; Енциклопедія історії України. -- Т.9. -- К., 2013. -- С.257.

15. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917--1921). -- Кн.1. С.520.

16. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -- ЦДАВО України). -- Ф.1064. -- Оп.1. -- Спр.6. Згаданий білоруський дослідник В.Бондаренко помилково стверджує, що О.Рогозу призначено військовим міністром 30 квітня і він був єдиним на цій посаді. Насправді в листопаді -- грудні 1918 р. відомство ще очолювали ґенеральні хорунжі Б.Шуцькой і Б.Ґенґросс.

17. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Т.ІІ. К., 2002. С.195-196.

Размещено на Allbest.ru