Видатний польський архівіст Густав Каленський та його праця "Brakowanie akt"

Наведені акти державних установ, які повинні належати до категорії “А”, є такими: до категорії “А” належать акти тривалого значення для інтересів й історії держави, а також для публічної адміністрації, для прав громадян, для наукових досліджень (“Правила щодо зберігання архівів у державних установах”, Розділ 2).

На підставі цього визначення та засадах, розглянутих у попередньому розділі як керівні, спробуємо навести приклади актів, які повинні зберігатися постійно. Очевидно, що цей перелік буде неповним.

Потрібно зберігати постійно:

1) закони, декрети та розпорядження Президента Республіки; декрети, розпорядження та ухвали Ради міністрів і окремих міністерств; розпорядження керівників органів влади 1-ї та 2-ї інстанцій; інструкції, правила, обіжники, проекти та матеріали до законів і розпоряджень; 2) протоколи засідань дорадчих органів (комітетів, конференцій, комісій) із засадничих питань і важливих справ; 3) акти, що стосуються державного устрою; 4) акти, що відбивають адміністративно-територіальний устрій та його зміни; 5) акти про діяльність, розвиток, господарчі й інвестиційні заходи державних органів влади, установ, інституцій, та органів місцевого самоврядування; 6) проекти бюджетів, документи про їх виконання та додаткове кредитування; 7) періодичні звіти, особливо щорічні звіти; 8) звіти контролюючих органів; 9) зіставлення та статистичні таблиці, а також матеріали до найважливіших зіставлень; 10) міжнародні договори, конвенції та комерційні угоди; і 11) акти, що стосуються дипломатичних і економічних відносин Польщі з іншими державами.

Акти, що стосуються засадничих питань:

12) політичних; 13) національних; 14) релігійних, культурних та освітніх; 15) економічних (рільництва, промисловості, комерції і торгівлі); 16) комунікацій і транспорту (залізниці, автомобільних доріг, мореплавства, авіації, пошти, телеграфу, телефону і радіо); 17) розбудови сільського господарства, заселення, колонізації; 18) праці, заробітної плати і соціального страхування; 19) соціального забезпечення; 20) гігієни і публічного здоров'я; 21) організації і вишколу армії; 22) політичних переворотів, бунтів, страйків і політичних, економічних, соціальних, національних і релігійних заворушень; 23) надзвичайних подій і катастроф, спричинених стихійними лихами; 24) громадянських відносин, звичаїв, забобонів, ідолопоклонства; 25) особливо важливих національних і державних свят.

Крім того:

26) організаційні статути державних органів із змінами до них; 27) акти, що висвітлюють визначні події державного життя; 28) акти про відносини державних органів із громадянами; 29) особові справи вищих посадових осіб, починаючи з начальників відділів; 30) акти тих чиновників, які з тих чи інших причин стали видатними; 31) архівні описи, реперторії, реєстри, інвентарі, журнали кореспонденції, індекси, довідкові книги (до австрійських актів); 32) акти, які пояснюють, як здійснювалася експертиза цінності; 33) книги іпотек; 34) контракти та акти, які підтверджують придбання або продаж нерухомості, довічну оренду і земельні пожалування за службу; 35) акти, що стосуються успадкування, дарування, заповіданого майна, фундації наукових і благодійних закладів; 36) книги та акти про цивільний стан; 37) акти про набуття і втрату громадянства, зміну прізвища і місця проживання; 38) документи, що підтверджують права особи на приватну власність тощо.

Детальні списки актів категорії “А” складаються державними органами для себе, а також для підлеглих їм державних установ та погоджуються з Відділом державних архівів Міністерства освіти.

Під час складання цих списків вищим посадовим особам бажано вислуховувати думку досвідчених державних чиновників і представників підпорядкованих відділів, а Відділу державних архівів - консультуватися з спеціалістами відповідних галузей.

Акти, що не належать до категорії “А”, мають лише тимчасове значення. Строки їх зберігання, за винятком актів, наведених нижче, складають від двох до тридцяти років, залежно від термінів давності, встановлених законодавством. Теоретично можна утворити стільки цих термінів, скільки містить тридцятирічний період. Беручи до уваги найбільш важливі строки зберігання, акти категорії “В” можна розділити на чотири групи:

До групи І належать акти, які застарівають після закінчення тридцяти років (найдовший термін, установлений Наполеонівським, Австрійським і Прусським цивільними кодексами);

Група ІІ характерна актами, які старішають після того, як спливає строк давності у двадцять років (найдовший термін, визначений Кодексом зобов'язань);

Група ІІІ включає акти, що належать до звичайної рутинної адміністративної діяльності (державних установ 1-ої та 2-ої інстанцій, скарбових державних установ тощо), а також книги і комерційна кореспонденція, які повинні зберігатися десять років;

Групу ГУ складають акти, які не мають жодного юридичного значення, але повинні зберігатися два роки з практичних причин.

Понад 30 років зберігаються лише акти, необхідні для потреб державних органів, а також персональні або судові акти.

За винятком актів, включених до категорії “А”, судові акти кримінальних справ повинні зберігатися шістдесят років з моменту набрання вироком законної сили.

Якщо чиновник отримав право на пенсійне забезпечення, його акти мають зберігатися так довго, як чиновником або його найближчими родичами (дружиною і дітьми) можуть бути пред'явлені претензії Державному казначейству, тобто не менше шістдесяти років після закінчення виплати. Це зауваження не стосується актів особового походження, які належать до категорії “А”.

Державні органи повинні складати детальні списки актів категорії “В” із граничними термінами їх зберігання як для себе, так і для підпорядкованих державних установ, для кожної з інституцій окремо. Бажаним також є вислуховування думки досвідчених чиновників, з одного боку, а з другого, - Відділу державних архівів.

Прикладом цих списків є список актів державних установ 2-ої інстанції зі строками зберігання, включений до додатку французьких “Департаментських архівних правил” 1922 р.⁷⁸

Цей список містить понад 500 заголовків актів, згрупованих на темами. Строки зберігання наведено поряд із заголовками відповідних актів. Заголовки актів супроводжують коментарі щодо випадків винятків зі встановлених термінів зберігання. Наприклад, поряд з персональними актами наведено термін зберігання у шістдесят років, але під заголовком наведено виняток із цього правила, а саме: не підлягають знищенню акти вищих посадових осіб або тих чиновників, які стали видатними з різних причин. Перелік заголовків у алфавітному порядку додається до списку.

У плані актів⁷⁹ заголовку кожної теки має відповідати термін зберігання. Важливо, щоб план актів був систематизований належним чином. Заголовки актів у плані актів не повинні мати таких назв, як: “Rozne” [різне, польською], “Varia” або “Miscellanea” [змішане, лат.]. План актів повинен укладатися більш або менш детально та таким чином, щоб до тек уміщувалися акти стосовно лише однієї справи. Мета цього полягає у виокремленні до знищення цілих тек і, лише в окремих випадках, застосування методів, визначених французами, як “triage” [сортування, лат.], тобто поаркушного перегляду тек та виокремлення до знищення тільки тих листів і документів, що не заслуговують на тривале зберігання.

Переходимо до технічних аспектів експертизи цінності, під час якої можуть виникнути дві ситуації: 1) експертиза цінності поточних актів, упорядкованих на підставі детальних списків актів зі строками зберігання, і 2) експертиза цінності актів давнього походження, часто неупо- рядкованих. Ці ситуації будуть обговорюватися послідовно.

Експертиза цінності поточних актів

а) Оцінювання актів референтом. Експертиза цінності документів здійснюється на підставі детального списку актів зі строками зберігання. Бажано, щоб їх цінність установлювалася референтом, обізнаним із станом справ в установі.

Ця вимога суперечить положенням Розділу 7 правил зберігання актів “Przepisow o przechowywniu akt”⁸⁰, які вказують, що експертиза цінності та упорядкування актів здійснюється співробітником, відповідальним за архів установи, у співпраці з представником відповідного відділу, акти якого підлягають упорядкуванню. Це удаване протиріччя пояснюється іншим положенням того ж розділу правил, яке свідчить, що “способи і терміни упорядкування актів в державних установах визначено їх керівними органами”. Згідно з цим положенням, Міністерство скарбу включило до правил для його архівів таке:

“Зарахування файлів до першої чи другої категорії відбувається під час їхнього упорядкування. Розподіл актів здійснюється чиновниками як учасниками процедури упорядкування. Попередній розподіл може бути переглянутий в архіві установи і змінений”.

Оцінювання актів референтом краще відповідає меті експертизи, оскільки він ще добре пам'ятає загальний контекст і суть кожної справи, тому здатен легко приймати рішення, витрачаючи мінімум часу. З іншого боку, зміст справи, як правило, невідомий керівникові архіву установи, а з плином часу справа стане невідомою також представнику відповідного відділу, файли якого знаходитимуться у процесі упорядкування. Можна стверджувати майже впевнено, що акти не будуть аналізуватися тим самим чиновником, який уживав заходів у конкретній справі або створив документи, їх розбиратиме його наступник, часто другий або третій за чергою. Відтак, обидва чиновники, один із архіву установи, а інший - із відповідного відділу вважатимуть за необхідне ознайомитися з актами, невідомими для них. Ця процедура полягатиме не лише в перегляді, а й у вивченні актів, що потребуватиме часу. Сумнівно, що будь-який відділ або департамент зможе дозволити своєму представникові проводити місяці в архіві установи, розбираючи старі, завершені справи. Сумнівно також, що керівник архіву установи знайде багато часу для здійснення експертизи цінності актів. За таких обставин оцінювання актів, виконуване лише в архіві установи, без сумніву, буде неефективним і шкідливим для справи.

З метою економії часу і зусиль доцільно дотримуватися такої послідовності заходів: 1) оцінювання здійснюється референтом; 2) упорядкування - керівником архіву установи; 3) перевірка рішень керівника архіву - представником відділу-документоутворювача.

Доцільним є запровадження засадничого принципу, відповідно до якого акти, які не пройшли оцінювання у відділі-документоутворювачі, не повинні прийматися до архіву установи.

Рішення референта повинно відображатися: 1) у плані (списку) актів, 2) на обкладинці акту - шляхом дописування або викреслювання слів у штампованих або надрукованих заголовках; 3) у списку при- ймання-передавання актів, якщо такий список створюється в архіві установи.

в) Упорядкування актів керівником архіву установи. Виокремлення актів до знищення здійснюється керівником архіву установи з метою уникнення перевантаження архівосховища. Найкраща пора для здійснення цієї процедури - перший квартал календарного року. Визначення до знищення повинно відбуватися перед тим, як акти із структурних підрозділів передаватимуться до архіву установи, таким чином буде забезпечено простір для приймання нових актів.

Не можна не зупинитися на ролі керівника архіву установи в експертизі цінності документів. Про кваліфікаційні вимоги до кандидатів на цю важливу, але часто недооцінену посаду йтиметься окремо; тут же зважимо лише на таке.

Керівник архіву установи повинен досконало знати: 1) організаційний статут державної установи або установ, які передають акти до архіву, функції їхніх відділів, історію цих установ; 2) правові засади, пов'язані із функціонуванням установ, особливо правила, які встановлюють терміни давності; 3) приписи канцелярські, особливо ті, що визначають правила зберігання актів в архіві установи; 4) мови місцевих національних меншин; 5) взаємозв'язок і взаємозалежність різних видів актів, а також бухгалтерських книг та документів. Крім того, керівник архіву установи повинен повністю розуміти важливість виконуваної роботи, усвідомлювати те, що нерозважливе, непродумане знищення актів або документів може призвести до невідновлюваної втрати інформації для держави або шкоди для історії.

У процесі упорядкування актів керівник архіву повинен орієнтуватися на строки зберігання, визначені: а) у плані (списку) актів, в) детальними списками актів зі строками зберігання, с) списками при- ймання-передавання (якщо вони існують) і, нарешті, d) позначками на обкладинках актів. Кожна тека із актами перед знищенням повинна бути проаналізована, оскільки може статися так, що акти з плином часу набули історичної цінності і їх потрібно долучити до іншої групи. Акти, які керівник архіву установи відбирає на зберігання, відкладаються до актів категорії “А”; на обкладинках актів категорії “В”, які пропонуються до переміщення з нижчої до вищої групи, робляться відповідні анотації, а також вносяться позначки до списків приймання- передавання.

c) Перевірка впорядкування документів представником відділу-до- кументоутворювача. Під час упорядкування актів відділу його начальник делегує до архіву референта з метою перевірки виконаної праці.

Делегований референт повинен бути досвідченим співробітником свого відділу, досконало обізнаним із його історією. Безумовно, що його знання про акти і справи, пов'язані з ними, повинні перевершувати знання керівника архіву установи.

Результати поділу закріплюються в двох окремих списках. У першому списку відображаються поділені на групи за належністю точні заголовки актів, вилучених для знищення, зазначається кількість тек у кожній із груп. Надто стислі заголовки або ті, що не висвітлюють зміст теки, потрібно доповнювати пояснювальними примітками. Другий список має включати заголовки актів категорії “А”, передбачені для передавання до державного архіву. В обох списках порядок тек повинен збігатися із планом (списком) актів відділу. В обох списках також наводяться крайні дати (періоди) актів. Списки виготовляються в трьох примірниках. Перший примірник призначений для державного архіву, другий - для архіву установи і третій - для відділу, документи якого впорядковувалися. Всі примірники списків підписує керівник архіву установи і представник відділу-документоутворювача.

d) Перевірка впорядкування керівником державної установи. Списки розглядаються керівником державної установи. Як і керівник архіву установи, він має право переміщувати акти з категорії “В” до категорії “А”, від нижчої до вищої групи. Про зроблені зміни він повідомляє в графі “Uwagi” (“Коментарі”), вносячи позначки навпроти кожного із заголовків актів, яких ці зміни стосуються. На всіх примірниках списків керівник державної установи накладає резолюцію “Побачив” (“Widzialem”), дату і підпис.

e) Затвердження вищою інстанцією. Перед надсиланням списків до архіву потрібно надати можливість вищій за ієрархією інстанції ознайомитися із результатами впорядкування і висловитися з цього приводу.

Результати впорядкування актів староства повинні затверджуватися в адміністрації воєводства, актів державних установ воєводства - Міністерством внутрішніх справ⁸¹. Технічний бік процедури - аналогічний. Усі списки актів надсилаються до вищої інстанції. Керівник державного органу або його заступник мають право вносити до них зміни у той самий спосіб, як і керівник державної установи, акти якої впорядковувалися. Після затвердження списки повертаються.

f) Затвердження державним архівом. Після затвердження вищою інстанцією акти передаються до державного архіву (перші примірники). До списку актів категорії “А”, які державна установа передає архіву, долучається план актів відповідного відділу.

Архів має два місяці на з'ясування своєї позиції. Якщо протягом цього часу архів не внесе жодних поправок до списку актів, вилучених для знищення або не висловить заперечень щодо приймання на зберігання актів категорії “А”, через брак простору чи з інших причин, тоді плани державної установи здійсняться. Акти, відібрані до категорії “А”, державна установа передасть до архіву, а акти категорії “В” знищить.

Архів повинен здійснювати контроль за правильністю впорядкування актів. Цей контроль може здійснюватися двома способами: 1) шляхом відрядження уповноваженого представника до державної установи, яка здійснює впорядкування актів або 2) шляхом надсилання вимоги щодо передавання до архіву тих тек актів категорії “В”, які були вилучені для знищення неправильно. Немає потреби надсилати запит щодо передавання до архіву актів категорії “А”, які й так будуть передаватися на зберігання до архіву.

Для уніфікації цієї процедури протягом перших кількох років після запровадження правил щодо зберігання документів доцільно було б, щоб Відділ державних архівів здійснював ці функції, які зазвичай мають виконувати державні архіви, або принаймні контролював відповідну діяльність архівів. Для реалізації такого контролю державний архів повинен надсилати Відділу державних архівів списки актів категорії “В”, отримані від державної установи, разом зі своїми коментарями. Відділ, після аналізу списків, повертатиме їх до архіву із зауваженнями і висновками своїх фахівців.

Бажано, щоб Відділ державних архівів, а також архів у сумнівних випадках ураховував думку вчених - фахівців відповідної галузі.

2. Експертиза цінності актів, створених до видання списків актів зі строками зберігання.

Ці акти можуть бути поділені на дві групи: 1) акти, що знаходяться в архіві установи; 2) акти, що знаходяться в архіві.

а) Файли, що знаходяться в архіві установи. Оцінювання цих актів повинно здійснюватися керівником архіву установи разом із представником відповідного відділу-документоутворювача.

Перед початком експертизи цінності обидва чиновники повинні ґрунтовно дослідити сучасну організацію, компетенцію і поділ функцій установи. Із цією метою необхідно ретельно вивчити організаційний статут установи, відповідні закони, розпорядження, інструкції, обіжники тощо. Далі потрібно встановити, яка система була запроваджена у діяльності канцелярії - німецька, російська, австрійська або змішана. Далі - як були створені акти; чи вони систематизовані за планом актів, чи існує список тек. Якщо використовувалася австрійська канцелярська система, то потрібно з'ясувати, в який спосіб були створені акти? Чи були вони систематизовані відповідно до номерів, зазначених у реєстраційних журналах (звичайна нумераційна система), чи згідно з номерами справ (система Кильмансегга⁸²) або предметними рубриками?

У сумнівних випадках доцільно звертатися за інформацією і поясненнями до чиновників, які служили в установах від початку їх заснування і добре пам'ятають минулу практику.

Більше того, необхідно визначити, чи дійсно ці акти згруповані за системою (системами), відповідно до якої (яких) вони були створені. У разі недотримання систематизації за відповідною системою, оригінальний порядок має бути відновлений. Під час виконання цієї роботи потрібно з'ясувати повноту документального комплексу та визначити, які документи і з якою інформацією відсутні.

Тільки після виконання цих завдань можна приступати до оцінювання і впорядкування актів із використанням списків зі строками зберігання, укладеними установою за погодженням із Відділом державних архівів. Акти, датовані від перших років існування Відродженої Польщі⁸³ до 1922 р. включно, повинні оцінюватися державним архівом, а не установою. Акти, створені пізніше, потрібно оцінювати найобережніше не лише через їх важливе значення для історії молодої держави, але й тому, що вони, як правило, не створювалися планово і компетентно. Тому ці акти мають старанно оцінюватися і не тільки на підставі заголовків тек. Акти, створені відповідно до австрійської нумераційної системи, необхідно переглядати подокументно та поаркушно, оскільки в іншому випадку неможливо здійснити їх оцінювання належним чином.

Подальша процедура впорядкування актів аналогічна до тієї, що використовується для поточних актів.

в) Акти, що знаходяться в архіві. Правила, які застосовуються під час експертизи цінності актів, що знаходяться в архіві установи, прийнятні й до актів державних установ, що зберігаються в архіві.

Експертиза цінності актів органів тих держав, під окупацією яких перебувала Польща. Акти установ держав-загарбників, знайдені в польських державних установах, повинні передаватися до державних архівів. Експертиза цінності цих актів повинна виконуватися лише державними архівами.

Таке завдання складніше і відповідальніше, ніж експертиза цінності польських актів, тому що ці акти належать до періодів історії Польщі, які до теперішнього часу [1934 р.] детально не досліджені істориками, оскільки доступ до цих актів унеможливлювався [Першою] Світовою війною і в них з різних причин часто зустрічаються лакуни. Після визначення наявних лакун під час їх систематизації, необхідно з'ясувати можливість заміщення, як зазначено у Розділі 2.

Взагалі кажучи, під час експертизи цінності актів колишньої окупаційної влади, потрібно керуватися засадничим принципом, відповідно до якого непотрібно переглядати акти певного відділу у разі вилучення для знищення не більше ніж 20 % із них.

Статися може й таке, що для пришвидшення вивільнення місця в архівній установі експертиза цінності, всупереч установленим принципам, може розпочатися перед упорядкуванням усього фонду. В таких випадках робота розпочинається з утилізації актів, відсутність цінності яких найочевидніша, таких, як: різні квитанції, первинні бухгалтерські книги і, нарешті, акти тих відділів, які, як у цілому, так і за деякими винятками, не мають ні історичної, ні практичної цінності.

Під час упорядкування актів і експертизи цінності пильну увагу необхідно приділяти реперторіям, описам і взагалі спискам актів у будь- яких формах. На першому етапі роботи такі списки актів допомагають зорієнтуватися у розсипах, створених у певному відділі актів.

Іноді під час систематизації актів деякі аркуші випадають із тек. Їх називають “летючі папери”. Величезна їх кількість з'являється серед австрійських актів, які раніше не зшивалися. “Летючі папери” не можна знищувати, їх потрібно збирати разом і пізніше повернути на свої місця до відповідних тек.

Чи є потреба наголошувати на тому, що експертиза цінності актів в архівах вимагає від архівіста володіння значними обсягами юридичних та історичних знань, широкого горизонту мислення і здатності до аналізу актів і справ з різних точок зору? Ці архівісти повинні добре володіти мовами, якими написані документи.

Знищення виділених актів. Акти, виділенні до знищення, утилізуються двома способами: спалюванням або переробленням на папір. Секретні або конфіденційні акти повинні спалюватися. Потрібно спалювати акти, в яких містяться відомості про ведення каси, застави, векселі, сплачені позики тощо.

Інші акти можуть продаватися на державні паперові фабрики для перероблення. Якщо акти продаються для перероблення приватним паперовим фабрикам, від них необхідно отримати письмові гарантії щодо перетворення актів на паперову масу. Перед продажем акти доводяться до стану невпізнанності: зшиті або склеєні акти розриваються і перемішуються між собою. Для знищення актів також використовуються механічні засоби.

Доцільним є видалення з актів, призначених до знищення, всього невикористаного паперу та зняття обкладинок із бухгалтерських і канцелярських книг. Увесь інший вміст теки повинен знищуватися. Не дозволяється видалення особистих документів, бланків, штампів, автографів відомих осіб з метою їхнього долучення до публічних і приватних колекцій.

Посилання

1 Адам Гржегорж Дабровський пише, що Густав Каленський народився в с. Різня (сучасний Малинський район Житомирської області) в Україні 1885 р. Див.: D^browski A. G. Projekt przepisow archiwalnych dla urz^dow administracji publicznej autorstwa Gustawa Kalenskiego z 1928 r. / Adam Grzegorz D^browski // Teki archiwalne. - Warszawa, 2001. - T. 6(28). - S. 71-81. У некролозі в “Історичному щоквартальнику” Польського історичного товариства зазначено, що Г. Каленський народився у 1885 р. Див.: Konarski K. Gustaw Kalenski (18851944) / Kazimiers Konarski. // Kwartalnik Historyczny/ - Krakow: Nakladem Polskiego Towarzystwa Historycznego, 1947. - S. 58-59. У “Польському біографічному словнику”, виданому Інститутом історії Польської академії наук, указано, що Г.Каленський народився в с. Різня (Україна) 1881 р. Див.: Ploski S. Gustaw Kalenski (1881-1943) / Stanislaw Ploski // Polski Slownik Biograficzny. Tom XI. - Wroclaw - Warszawa - Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1964-1965. - S. 437-438; У польському варіанті “Wikipedia” вказано, що Г. Каленський народився у 1885 р. у с. Різня, яке знаходиться поблизу м. Житомир. Див. Gustaw Kalenski. [Electronic resource] // Wikipedia. Mode of access: http://pl.wikipedia.org/wiki/Gustaw_ Kalenski. М. Фішбейн, директор Управління експертизи цінності документів у Національному архіві США, готуючи переклад праці Г. Каленського до видання в США, провів свою розвідку і в передмові зазначив, що Каленський народився в 1881 р. Див.: Fishbein M. H. Record Selection / Meyer H. Fishbein // American Archivist. - Vol. 39, № 1.- 1976, January. - Р. 26.

2 Chmielewski Z. W ramach suwerennej Rzeczypospolitey 1918-1939 / Zdzislaw Chmielewski. Polska mysl archiwalna w XIX I XX wieku. - Warszawa - Szczecin: Naczelna Dyrekcja Archiwow Panstwowych, 1994. - S. 83; Konarski K. Gustaw Kalenski (1885-1944) / Kazimiers Konarski. // Kwartalnik Historyczny/ - Krakow: Nakladem Polskiego Towarzystwa Historycznego, 1947. - S. 58-59 та інші.

3 Матяш І. Б. “Перша кузня архівного знання в Польщі”: феномен “Ар- хейону” / Ірина Борисівна Матяш // Архіви України. - К., 2005. - № 4 (257). - С. 43-59; Матяш І. Архівознавство: методологічні засади та історія розвитку / Ірина Матяш. - К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2012. - С. 231.

4 Державний архів Житомирської області (далі - Держархів Житомирської обл.), ф. 146 “Волинські дворянські депутатські збори, м. Житомир Волинської губернії”, оп. 1, спр. 2646, арк. 525, 529.

5 Держархів Житомирської обл., ф. 146, оп. 1, спр. 2646, арк. 529.

6 Держархів Житомирської обл., ф. 146, оп. 1, спр. 2646, арк. 529, 532- 533зв.

7 Держархів Житомирської обл., ф. 146, оп. 1, спр. 2646, арк. 529зв.-530 зв.

8 D^browski A. G. Projekt przepisow archiwalnych dla urz^dow administracji publicznej autorstwa Gustawa Kalenskiego z 1928 r. / Adam Grzegorz D^browski // Teki archiwalne. - Warszawa, 2001. - T. 6(28). - S. 72.

9 Польський легіон (Legiony Polskie) - добровольче військове з'єднання, створене з ініціативи Юзефа Пілсудського у серпні 1914 р. у Галичині, у своєму складі мало три бригади.

10 Польська організація військова (Polska Organizacja Wojskowa) - створена у листопаді 1914 р. з ініціативи Юзефа Пілсудського для боротьби за звільнення польських земель від російської окупації.

11 Травневий переворот у Польщі відбувся 12-14 травня 1926 р. під керівництвом Ю. Пілсудського, який установивши військову диктатуру, що тривала до 1935 р., офіційно посідав міністерські крісла і проводив державні реформи в умовах постійних конфліктів із Німеччиною та СРСР.

12 Фото вперше опубліковано у праці: Irena Mamczak-Gadkowska “Archiwa panstwowe w II Rzeczypospolitej”. - Poznan: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu, 2006. - C. 73.

13 Січневе повстання в Царстві Польському, Північно-Західному краї та на Волині розпочалося 22 січня 1863 р. і тривало до осені 1864 р., мало на меті відновлення Речі Посполитої у кордонах на сході 1772 р. Це найбільше повстання, яке мало характер національно-визвольної боротьби, а також партизанської війни проти Російської імперії. Воно скінчилося поразкою повстанців: декілька тисяч загинули, тисячі інших страчено або заслано на каторгу до Сибіру. Наслідком повстання стало скасування автономії Царства Польського. Однак під час повстання згуртувалися широкі верстви польського суспільства і значно зросла національна самосвідомість.

14 Шреттер Теодор (Teodor Szretter) - учасник Січневого повстання, нагороджений орденом “Virtue Militari”.

15 Дідьє Альфонс (Alfons Didier) - француз, був бомбардиром у лавах повстанців під час Січневого повстання, після повстання повернувся у діючу армію в Монпельє.

16 Битва під Кжикавкою (Krzykawka) відбулася 5 травня 1863 р., була однією з кривавих битв Січневого повстання, у ній брав участь італійський добровольчий легіон під командуванням Франческо Нулло (Francesco Nullo, 1826-1863), який загинув під час битви.

17 Gasiorowski J. Bibljografja drukoSw dotyczacych powstania styczniowego, 1863-65 / Janusz Gasiorowski. - Warszawa, Wojskowy instytut naukowo-wydaw- niczy, 1923. - 394 s.

18 Після здобуття незалежності у листопаді 1918 р. у Польщі видано декрет від 7 лютого 1919 р. про створення державних архівів і опіку над ними “Dekretem z 7 lutego 1919 r. o organizacji archiwow panstwowych i opiece nad archiwaliami”, відповідно до якого були засновані державні архіви. Вони підпорядковувалися Відділу державних архівів Міністерства духовних справ і народного просвітництва (Wydzial Archiwow Panstwowych Ministerstwa Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego). Разом із цим були створені центральні архіви у Варшаві: Головний архів давніх актів (Archiwum Glowne Akt Dawnych), Архів давніх актів (Archiwum Akt Dawnych), Архів скарбовий (Archiwum Skarbowe), Архів просвітництва (Archiwum Oswiecenia), Військовий архів (Archiwum Wojskowe), а після 1930 р. - Архів нових актів (Archiwum Akt Nowych). У ряді міст, які були центрами воєводств, засновано державні архіви, а також поновлено архіви церковні, архіви муніципалітетів та архіви, які зберігали акти про народження. Див.: Dzieje archiwow. [Electronic resource] / Naczelnej Dyrekcji Archiwow Panstwowych // Mode of access: http:// www.archiwa.gov.pl/pl/archiwa-pastwowe/73-dzieje-archiwow.html; Dekretem o organizacji archiwow panstwowych i opiece nad archiwaliami. [Electronic resource] / Naczelnej Dyrekcji Archiwow Panstwowych // Mode of access: http:// www.archiwa.gov.pl/images/stories/dekret%201919.pdf

19 Matuszak Т. Ksztaltowanie zasobu archiwalnego w Polsce w latach 19181939 / Tomasz Matuszak // Piotrkowskie Zeszyty Historyczne. T. 12. - Piotrkow Trybunalski, 2011. - S. 95-109.

20 Навроцький Станіслав (Stanislaw Nawrocki) - 1925-2000, директор Державного архіву в Познані (Великопольське воєводство) у 1949-1995 рр., професор Інституту бібліотекознавства та інформатики та Інституту історії та ар- хівістики, викладач архівознавства, керівник аспірантури.

21 Pawlowski B. Nieco o brakowaniu akt / Bronislaw Pawlowski // Archeion. - Warszawa, 1928. - Т. 3. - S. 23-29.

22 Павловський Броніслав Август (Bronislaw August Pawlowski) - 18831962, польський історик і архівіст, дослідник військової історії, офіцер Війська Польського, засновник і перший директор Центрального військового архіву (1918-1933).

23 Nawrocki S. Rozwoj polskiej mysli archiwalnej / Stanislaw Nawrocki // Archeion. - Warszawa, 1997. - T. 48. - S. 18.

24 Прухнік Адам (Adam Prochnik) - 1892-1942, польський політичний діяч, член Польської соціалістичної партії, депутат Польського Сейму (з 1928 р.), історик, засновник міської бібліотеки у Піорткові Трибунальському, автор численних публікацій на історичну та архівну тематику.

25 Kalenski Gustaw, Kalenska Weronika [Electronic resource] // Lista Imienna. Wiezniowie Pawiaka. Lata 1939-1944. Mode of access: http://www.stankiewicze. com/pawiak/nazk.htm

26 Ploski S. Gustaw Kalenski (1881-1943) / Stanislaw Ploski // Polski Slownik Biograficzny. Tom XI. - Wroclaw - Warszawa - Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1964-1965. - S. 437-438.

27 Конарський Казимеж Богдан (Kazimierz Bogdan Konarski) - 1886-1972, видатний польський історик-архівіст, професор Варшавського університету, директор Архіву давніх актів у Варшаві (1921-1939), член редколегії журналу “Archeion”, автор численних праць із архівознавства.

28 Konarski K. Nowozytna archiwistyka polska i jej zadania / Kazimierz Konarski. - Warszawa, 1929. - 160 s.

29 Kalenski G. Brakowanie akt / Gustaw Kalenski. Przejrzal I uzupelnil dr. Aleksy Bachulski. - Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Oswiaty, Wydzial Archiwow Panstwowych, 1948. - 35 s.

30 Бахульський Алексій (Aleksy Bachulski, 7 жовтня 1893 р. - 9 травня 1951 р.) - відомий польський архівіст. У 1915-1925 рр. навчався на філософському факультеті Варшавського університету. Захистив дисертацію з історії Червіньського монастиря регулярних каноніків і отримав ступінь доктора наук. З 1920 р. до 1937 р. працював зберігачем фондів у Скарбовому архіві у Варшаві, а також був асистентом Кабінету історичних наук Варшавського наукового товариства. У 1922-1931 рр. як експерт входив до Комісії ревін- дикації, займався поверненням документів органів влади періоду входження Польщі до Російської імперії з архівів Москви та Ленінграду до архівів Польщі. У 1926 р. проходив стажування в архівах Брюсселя (Бельгія) та Парижа (Франція). У 20-30-х рр. ХХ ст. викладав на архівних курсах. З 1937 р. працював заступником директора, а потім директором Публічної бібліотеки у Варшаві. У 1940-1944 рр. очолював міський архів м. Варшава. З 1931 р. до 1951 р. секретарював у Товаристві любителів історії у Варшаві. З 10 листопада 1939 р. до 4 квітня 1940 р. утримувався нацистами як заручник. Наукові інтереси А. Бахульського зосереджувалися на експертизі цінності документів, архівній термінології та організації роботи архівів економіки. Двічі А. Бахуль- ського нагороджено Золотим Хрестом за Заслуги: 1939 р. - за роботу в ревін- дикаційній комісії, 1945 р. - за збереження пам'яток культури. Див.: Slownik biograficzny archiwistow polskich. - T. 1. - 1918-1984. - Warszawa, etc., 1988. - S. 26-27.

31 Біографії згаданих у статті американських архівістів див. у монографії: Левченко Л. Архіви і архівна справа Сполучених Штатів Америки: історія та організація: [монографія] / Лариса Левченко. - Миколаїв: Іліон, 2013. - 1204 с.

32 Пржеласковський Річард (Ryszard Przelaskowski) - 1903-1971, директор Публічної бібліотеки у Варшаві в 1945-1949 рр.

33 Чейн Леон (Leon Chajn) - начальник Дирекції державних архівів (19651976).

34 Fishbein M. H. Record Selection / Meyer H. Fishbein // American Archivist. - Vol. 39, № 1. - 1976, January. - Р. 25-26.

35 Kolsrud O. Developments in Archival Theory / Ole Kolsrud // Encyclopedia of Library and Information Science: Vol. 61. / Executive Editor Allen Kent. - New York: Marcel Dekker, Ink., 1998. - Р. 107.

А також див.: Burckel N. C. Paks and archival education: Part II: individual paks / Nicholas Burckel C. // Georgia Archive. - Vol. 10, Iss. 1, Article 9.- P. 51; Stapleton Richard Stephen. The ideas of T. R. Schellenberg on the appraisal, arrangement and description of archives. A thesis submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree of master of archival studies in the faculty of arts. The University of British Columbia, 1985. - P. 59.

36 Kalenski G. Brakowanie akt / Gustaw Kalenski. Przejrzal I uzupelnil dr. Aleksy Bachulski. - Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Oswiaty, Wydzial Archiwow Panstwowych, 1948. - 35 s.

37 Kalenski G., Fishbein M. H. Record Selection / Gustaw Kalenski, Meyer H. Fishbein Editor // American Archivist. - Vol. 39, № 1.- 1976, January. - Р. 25-43.

38 Під час перекладу збережено термін “АКТ”, оскільки очевидним є той факт, що у своїй праці Г. Каленський чітко розрізняє “акти” і “документи”. Під “актами” він розуміє документи вищих державних органів і державних установ. О. Пол у своєму перекладі використала англомовний термін “file” на заміну польського “akt”, а М. Фішбейн наполягав на застосуванні терміна “document”, оскільки вважав його властивим польській архівістиці.

39 Коментар Г. Каленського, наведений у виданні 1948 р. “Вживаний термін “brakowanie” (експертиза цінності документів) однаково застосовується як для “ocene” (оцінювання), так і для “wydzielanie akt” (упорядкування документів). Термін “wydzielanie” використано в “Przepisach o przechowywaniu akt w urzedach administracji rzadowej” (Monitor Polski Nr 2 z 1932 r.) у Розділі 7. Він має виключне значення не лише для визначення належності актів до відповідної категорії, а й для передавання актів категорії “А” до архіву та знищення актів категорії “В”. Зрештою цей термін хоча й має німецьке походження, однак здавна вживається в польській мові та є зрозумілим. Інші терміни в польській архівістиці не здобули поширення, а саме: “skartowanie”, “szkartowanie”, “szkart”, “segregowanie”, “sortowanie” В інших іноземних мовах термін “brakowanie” перекладається як: у німецькій мові - “Aussonderung”, “Kassation”, “Ausscheidung”; в австрійській мові - “Aktenausscheidung”, “Scartierung”; у російській мові вживаються терміни “разбор”, “разборка дел”, “отборка архивного материала к уничтожению”; у французькій мові - “suppresion”, “triage””.

40 Кюв'є Жорж Леопольд - 1769-1832, французький натураліст, фундатор порівняльної анатомії і палеонтології.

41 Franciszk I - так вказано в тексті польського видання 1948 р. Насправді йдеться про Франца ІІ (1768-1835) - останнього імператора Священної Римської імперії (1792-1806) та першого імператора Австрії (1804-1835), короля Богемії, Угорщини, Галичини та Володимирії (1792-1835). Його династичне ім'я та номер - Франц І.

42 Посилання Г. Каленського - Franz Loher, Archivlehre, - Paderborn, 1890. - Р. 324; Muller, Feith, Fruin, Anleitungzum Ordnen und Beschreiben von Archives, - Leipzig-Graingen, 1905. - Р. 93; Georg Holtzinger, Handbuch der Registratur und Archivwissenschaft. 2d ed. - Leipzig, 1908. - Р. 161.

43 Ідеться про книгу Чарльза Хіларі Дженкінсона - Jenkinson H. A Manual of Archive Administration including the problems of War Archives and Archive Making [Text] / Hilary Jenkinson. - Oxford: at the Clarendon Press, 1922. - 243 р. Перевидання - Jenkinson H. A Manual of Archive Administration. New and revised edition [Text] / Hilary Jenkinson. - London: Percy Lund, Humphries and Co LTD, 1937. - 282 р.

44 Посилання та пояснення Г. Каленського: Jenkinson H. A Manual of Archive Administration including the problems of War Archives and Archive Making [Text] / Hilary Jenkinson. - Oxford: at the Clarendon Press, 1922. - Р. 130-131. Принцип адміністративних рішень був відмінений Державним архівом Великої Британії для документів, які зберігаються агенціями довше ніж 5 років.

45 Богоявленський Сергій Костянтинович - 1871-1947, російський і радянський історик, археограф, джерелознавець, археолог. Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Академії наук СРСР. Ідеться про його працю - Богоявленский С. К. Работа Поверочной и разборочных комиссий / С. К. Богоявленский // Архивное дело. - 1926. - Вып. 5-6. - С. 68-83.

46 Посилання Г. Каленського - Богоявленский С. К. Работа Поверочной и разборочных комиссий / С. К. Богоявленский // Архивное дело. - 1926. - Вып. 5-6. - С. 68-83.

47 Мімеограф (ротатор) - машина трафаретного друку для розмноження книг і документів невеликими накладами, сконструйована американським винахідником Томасом Едісоном.

48 Посилання М. Фішбейна - Lewinson P. The Preservation of Government Publications / Paul Lewinson // American Archivist. - 1959, April. - Vol. 22, № 2. - Р. 181-188.

49 Віденський конгрес - 1814-1815 рр., загальноєвропейська конференція, яка визначила нові кордони країн Європи після наполеонівських війн (листопад 1799-1815).

50 Липнева революція відбулася у Франції 27 липня 1830 р.

51 Франко-російська війна 1812 р. - війна між Росією і наполеонівською Францією 1812 р.

52 Ідеться про адміністративну реформу в Царстві Польському, запроваджену після придушення польського повстання у 1863 р., яка спрямовувалася на остаточну інкорпорацію Царства Польського до складу Російської імперії.

53 Велике герцогство (князівство) Познанське, створене за рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. із західних земель Варшавського герцогства (Великої Польщі), було однією з 10 провінцій Пруссії.

54 Північно-німецький союз (North German Confederation) був створений після перемоги Пруссії над Австрією та іншими німецькими державами в Ав- стро-Прусській війні (1866 р.), існував як федеративна німецька держава (конфедерація) у 1866-1871 рр., на основі якої 1871 р. виникла Німецька імперія.

55 Такі дати зазначено Г. Каленським. Перша російська революція відбувалася у період з січня 1905 до червня 1907 рр.

56 Верхня Сілезія приєднана до Польщі 20 жовтня 1921 р.

57 Республіка Серединна Литва - державне утворення, яке існувало з жовтня 1920 р. до березня 1922 р. на східних територіях сучасних Литовської Республіки та Республіки Білорусь, інкорпорована до складу Польщі 22 березня 1922 р. Серединна Литва не вказана у тексті, підготовленому до видання А. Ба- хульським, 1948 р. Можна припустити, що Серединна Литва згадувалася Г. Каленським у виданні 1934 р. або добавлена М. Фішбейном в американському перекладі.

58 Коментар А. Бахульського - “Аналогічно можна визначити 1939 р., перед яким існувала Друга Річ Посполита (1918-1939), період характерний боротьбою з окупантами, відновленням держави та відбудовою господарства”.

59 В американському перекладі М. Фішбейна зазначено “Міністерством внутрішніх справ” (“Ministry of the Interior”). У польському виданні “Brako- wanie akt”, підготовленому до видання А. Бахулським 1948 р., зазначено Міністерство адміністрації публічної (Ministerstwo Administracji Publicznej). Однак Міністерство адміністрації публічної у Польщі функціонувало з 1 січня 1945 р. до 28 квітня 1950 р. (тобто Г. Каленський, який написав свою працю 1934 р. і загинув 1943 р., не міг вказати це міністерство) Воно було правонаступником Відділу адміністрації публічної (Resortu Administracji Publicznej), який діяв з 21 липня 1944 р. до 31 грудня 1944 р., тобто за часів Польського Комітету Визволення Народового (Polski Komitet Wyzwolenia Narodowego) Див.: Kozyra Waldemar. Ustroj administracji panstwowej w Polsce w latach 1944-1950 // Czasopismo Prawno-Historyczne. - Tom LXIII. - 2001. - Zeszyt 1. - S. 175-176; Degen Robert. O usprawnienie kancelarii Min isterstwa Administracji Publicznej. Projekt Mariana Cieszynskiego z grudnia 1947 r. // Krakowski Rocznik Archiwalny. - Tom 11. 2005. - S. 204.

Упродовж 1918-1939 рр. у Польщі функціонувало Міністерство внутрішніх справ (Ministerstwo Spraw Wewn^trznych), створене 1 лютого 1918 р. У його структурі з лютого 1918 р. діяв Відділ адміністрації загальної (Wydzial Administracji Ogolnej); з 1 квітня 1921 р. - Департамент адміністраційний (Departament Administracyjny), у складі якого був окремий Відділ адміністраційний (Wydzial Administracyjny); з 12 липня 1923 р. - Департамент адміністраційний, у складі якого функціонував Відділ організаційно-адміністраційний (Wydzial Organizacyjno-Administracyjny); з 19 грудня 1923 р. - Департамент адміністрації, у структурі якого були створені Відділ організаційний (Wydzial Organizacyjny) та Відділ адміністраційний (Wydzial Organizacyjny); з 1 липня 1926 р. окремо функціонували Департамент організаційний та Департамент адміністраційний, у складі якого діяв Відділ адміністраційний; за Статутом організаційним (Statut organizacyjny) від 25 вересня 1931 р. ці департаменти і відділи залишились; за Статутом організаційним від 25 червня 1932 р. у складі Міністерства внутрішніх справ функціонував лише Департамент адміністраційний; на лютий 1939 р. у складі Міністерства внутрішніх справ функціонував Департамент адміністраційний, у складі якого перебував Відділ адміністраційний. Див.: Ministerstwo Spraw Wewn^trznych (1918-1939) // Електронний ресурс “Wolna encyklopedia”: http://pl.wikipedia.org/wiki/Ministerstwo_ Spraw_WewnЈtrznych_n_RP#Statut_organizacyjny_z_12_lipca_1923_r.

Відтак, Міністерство адміністрації публічної не функціонувало у структурі польського уряду на час написання праці Г. Каленським (1934 р.). Очевидно, що виправлення з'явилося під час підготовки праці Г. Каленського до видання у 1948 р. А. Бахульським.

60 Посилання М. Фішбейна - Див.: Schellenberg T. R. The Appraisal of Modern Public Records / T. R. Schellenberg // Bulletin No. 8 of the National Archives. - 1956, October. - Р. 17; М. Фішбейн мав іншу точку зору, представлену в статті - Fishbein M. H. A Viewpoint on Appraisal of National Records / Meyer H. Fishbein // American Archivist. - 1970, April. - Vol. 33, № 2. - Р. 175187.

61 Гмін - найменша адміністративна одиниця у Польщі: місто, село або група міст і сіл.

62 Посилання Г. Каленського - “Kodeks zobowiazan, - rozporzadzenie Prezydenia Rzplitej z dnia 27 pazdziernika 1933 r. (Dz. U.R.P. Nr. 82 poz. 598). Dzial VII. Przedawnienie. Rozdzial iii. Terminy przedawnienia. Art. 281-287. Przepisy, wprowadzajace kodeks zobowiazan (rozporzadzenie Prezydenia Rzplitej z dnia 27 pazdziernika 1933 r. (Dz. U.R.P. Nr. 82 poz. 599). Rozdzial IV. Art. XVIII, XXII, XXVII § 2, XXXVIII. Зазначені вище норми вказаних розділів і статей відповідних цивільних кодексів частково змінені Кодексом зобов'язань. За браком місця ці терміни не перелічуються, а читач відсилається до відповідних кодексів”.

63 Посилання Г. Каленського - “Rozporzadzenie Prezydenia Rzplitej z dnia 27 czerwca 1934 r (Dz. U.R.P. Nr. 57 poz. 502). Kodeks handlowy (Commercial Code), Art. 56”.

64 Коментар М. Фішбейна - більшості бізнес-структур було рекомендовано зберігати первинні журнали необмежений строк. Вони зберігалися в біз- нес-архівах.

65 Зауваження М. Фішбейна - порівняймо із Т. Р. Шелленбергом (Schellenberg T. R. The Appraisal of Modern Public Records / T. R. Schellenberg // Bulletin No. 8 of the National Archives. - 1956, October. - Р. 15-18) та Л. Дж. Дартером (Darter L. J., Jr. Records Appraisal: A Demanding Task / Lewis J. Darter, Jr. // Indian Archives. - 1969, January. - № 18. - Р. 6-7')

66 Матейко Ян - 1838-1893, видатний польський художник, вивчав живопис у Краківській академії мистецтв. Серед його історико-патріотичних полотен два присвячено історії України - “Вернигора” та “Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом”.

67 Кельце - місто в центральній Польщі, розташоване в 170 км на південь від Варшави.

68 Велике герцогство Варшавське створене 1807 р. з польських земель, що відійшли за другим і третім поділом Речі Посполитої до Пруссії і Австрійської імперії, перебувало під протекторатом наполеонівської Франції, проіснувало до 1815 р., коли більша частина його території увійшла до Російської імперії.

69 Понятовський Юзеф Антоній - 1763- 1813, князь, національний герой Польщі, польський політичний і військовий діяч, маршал наполеонівської Франції.

70 Міцкевич Адам - 1798-1855, видатний польський поет епохи романтизму, публіцист, діяч національно-визвольного руху. У 1825-1828 рр. А. Міцке- вич був чиновником канцелярії генерал-губернатора в Москві.

71 Словацький Юліуш - 1809-1849, видатний польський поет і драматург. У 1829 р. працював у державній комісії доходів і скарбу (канцелярія казначейства у Королівстві Польському, у 1821-1830 рр. її очолював князь Франциск Ксаверій Дракі-Любек) у Варшаві.

72 Реймонт Владислав - 1867-1925, видатний польський письменник, лауреат Нобелівської премії у галузі літератури. Деякий час працював на залізниці.

73 Пшибишевський Станіслав - 1868-1927, видатний польський письменник, у 1919-1920 рр. служив у Дирекції пошти і телеграфів у Познані, у 19201924 рр. працював на польських залізницях, з 1924 р. - в цивільній канцелярії президента у Варшаві.

74 У тексті, опрацьованому А. Бахульським, зазначено гданське поштове управління. У тексті, підготовленому до друку М. Фішбейном, наведено німецьку назву м. Гданськ (Gdansk, польською) - м. Данциг (Danzig, німецькою).

75 М. Фішбейн уважав, що ці документи є цінними для виставок.

76 Міністерство соціального забезпечення (Ministerstwo Opieki Spolecznej) - йдеться про Міністерство праці та соціального забезпечення (Ministerstwo Pracy I Opieki Spolecznej), таку назву це міністерство мало до 1932 р. Його правонаступником стало Міністерство соціальної політики (Ministerstwa Polityki Spolecznej), а потім Міністерство праці і соціальної політики (Ministerstwo Pracy i Polityki Spolecznej).

77 Коментар А. Бахульського - “Знищення майже 95 % актів центральної влади у Варшаві, а також державних архівах Гданська, Познані і Вроцлава спонукає до виняткового обережного ставлення до актів, які містять рішення тих органів влади, осередки яких знаходилися у перелічених містах”.

78 Посилання Г. Каленського - “Loi, decrets, aretes, reglements et instructions concernant le service des archives departamentales. - Melun, 1922”. Див.: Gerer les archives / Publications / Lois et reglements. Archives de France. Archives de France. [Electronic resource] // Mode of access: http://www.archivesdefrance. culture.gouv.fr/gerer/publications/lois/

79 “План актів” (file plan - амер.)- класифікаційна схема, яка описує різні типи актів, спосіб їх ідентифікації, зберігання, індексації для пошуку. Інші споріднені назви: система реєстрації (filing system) або система документо- ведення (recordkeeping system). Див.: Pearce-Moses R. A Glossary of Archival and Records Terminology [Text] / Richard Pearce-Moses. - Chicago: Society of American Archivists, 2005. - Р. 165, 166, 332. В українській архівній термінології термін близький до “номенклатури справ”.

80 Роз'яснення наведено А. Бахульським - “Інструкція про зберігання актів у Міністерстві скарбу (Przepisow o przechowywniu akt w Ministerstwie Skarbu (Dr. Urz. Min. Skarbu Nr 22 z r. 1932, poz. 341, § 1); Zarzadzenie Ministra Skarbu z dn. 5 sierpnia 1936 r. o przechowywniu we wladzach i urzedach skarbowych (Dz. Urz. M-stwa Skarbu Nr 21 poz. 651)).

Інструкція про зберігання актів у Міністерстві соціального забезпечення та підпорядкованих йому органах і закладах (Przepisy o przechowywniu akt w Ministerstwie Opieki Spolecznej oraz urzedach i zakladach podleglych (Dz. Urz. M-stwa Opieki Spolecznej z r. 1935 Nr 9)).

Інструкція про зберігання і знищення актів і книг із судових справ і судової адміністрації (Przepisy o przechowywniu i niszczenie akt i ksiag w sprawach sadowych i administracji sadowej (Roz. Ministra Sprawiedliwosci z dn. 2.V. 1937. - Dz. U.R.P. Nr 42 poz: 335).

Інструкція про тимчасове зберігання актів у державних органах воєводств і старост (Przepisy tymczasowe o przechowywanie akt w urzedach wojewodzkich i starostwach. Okolnik Nr 14 z dn. 27 lutego 1936 r. Dz. Urz. M-stwa Spraw Wewn. Nr 6 poz 26)).