Політичні репресії радянської доби на Чернігівщині (1918-1939 роки)

У 1928 р. ярлик «шкідництво» активно використовувався для формування відповідної громадської думки у контексті так званої «Шахтинської справи». Квітневий пленум ЦК і ЦКК ВКП(б) підкреслив, що політичне значення «Шахтинської справи» полягає в зв'язках «старих фахівців»- шкідників з іноземними розвідками і закордонними промисловцями, що прагнуть підірвати обороноздатність Радянського Союзу. У травні И. Сталін закликав «не церемонитися» зі «старими фахівцями», заявляючи: «Шахтинська справа свідчить про наявність у країні активних класових ворогів»²²¹.

Втім українська інтелігенція ставилася до «Шахтинського процесу» як до «продукту творчості ГПУ з метою виправдання всіх невдач господарської політики, що її проводить партія»²²². З кінця 1920-х рр. подібні процеси над «спеціалістами» стали типовим явищем маніпулювання громадською думкою, відвертими політичними репресіями проти інтелігенції.

Пошук «контрреволюціонерів» та «шкідників» не обмежувався середовищем «колишніх технічних фахівців». У грудні 1930 - січні 1931 рр. по Україні прокотилася хвиля арештів учасників «Всесоюзної військово-офіцерської контрреволюційної організації». Офіцери обвинувачувалися в організації «контрреволюційних груп» у вищих навчальних закладах, «саботажі» та «шкідництві» - «зниженні вимог до військових знань» студентів та курсантів, участі у різних «куркульських», «фашистських» організаціях та заколотах. Ця операція мала назву «Весна», оскільки змовники нібито навесні очікували на інтервенцію Антанти. Арешти відбулись у Ро- менській, Чернігівській, Полтавській, Вінницькій, Дніпропетровській та Запорізькій округах²²³.

Скільки всього було репресовано осіб по справі «Весна» поки що невідомо. Лише в архівах Києва зберігаються справи на 3 496 осіб, заарештованих у Москві та Харкові. Крім того, близько 700 колишніх офіцерів було засуджено в Ленінграді²²⁴.

Політичні репресії, що застосовувалися більшовицьким керівництвом в Україні, мали специфічну спрямованість - проти «українського сепаратизму» та його потенційних ідейних керівників - української інтелігенції. Більшість її не поділяла політику Кремля в Україні, критично ставилася до подій, що відбувалися в СРСР. Це дало підстави керівництву ГПУ УСРР ще у вересні 1926 р. у циркулярі «Про український сепаратизм» констатувати стрімкий ріст національної самосвідомості, спричинений «політикою українізації». Заступник голови ГПУ УСРР К. Карлсон вивів «формулу контрреволюційних елементів» в Україні - мова, наука, культура, територія, суверенність. Соціальною базою таких вимог, на його думку, були УАПЦ та Академія наук України²²⁵.

У 1930 р. за ініціативи вищого партійно-державного керівництва СРСР ГПУ УСРР сфальсифікувало справу «Спілки визволення України», яка «готувала повалення радянської влади шляхом збройного повстання та встановлення військово-фашистської диктатури». За схемою, складеною співробітниками ГПУ, члени «СВУ» діяли на терені 31 округи. Окремо у доповідній записці голови ГПУ УСРР В. Балицького від 1 грудня 1929 р. виділені Чернігівська, Прилуцька й Глухівська округи²²⁶.

Судовий процес продемонстрував національну спрямованість політичних репресій. Серед підсудних виявилися не лише представники «ворожих класів», а й носії «українського буржуазного націоналізму». Так звана «справа» об'єднала 45 осіб - академіків, професорів, лікарів, священиків, викладачів вищих навчальних закладів, вчителів та студентів на чолі з відомим діячем українського національного руху академіком С. Єфремовим²²⁷.

Справа «СВУ» привернула пильну увагу владних структур до національно налаштованої інтелігенції. Так, був заарештований директор Чернігівської школи ім. Коцюбинського Г. Холодний. Його звинувачували у поширенні «шовіністичних ідей серед дітей», «вихованні ненависті до росіян», співанні гімну «Ще не вмерла Україна»²²⁸. Загалом, після завершення основного процесу в Харкові, у регіонах України за обвинуваченням у приналежності до «СВУ» було заарештовано близько 700 осіб²²⁹.

Згодом «українських націоналістів» поєднали з «троцькістами». Широкого резонансу набула постанова політбюро ЦК КП(б)У від 3 листопада 1934 р. «Про контрреволюційну роботу рештків націоналістів і троцькістів і пособництво їм з боку гнилих лібералів і ліберальствуючих елементів». Вона спричинила чергову хвилю пошуків «проявів класового ворога» на місцях. У довідній записці Чернігівського обкому КП(б)У в ЦК КП(б)У було наведено такий факт: «У Чернігівському районі, в с. Сивки, вчителька Теминська на заняттях говорила учням: «Тепер бідняків, середняків та куркулів нема - всі бідняки, всіх обібрали». У бібліотеці Новгород-Сіверського педтехнікуму були виявлені книги Троцького «Терроризм і комунізм», «1905 рік», «Туди і назад», Зінов'єва «Історія ВКП(б)», також твори українських «націоналістів-контрреволюціо- нерів» - Гермайзе, Тютюнника, Яворського. У школі с. Гринівка Дмитрівського району трапилася книга Троцького «Жовтнева революція».

Аналіз доповідної записки свідчить про намагання керівників Чернігівської обласної парторганізації виявити факти «притуплення класової пильності». Так, редактора Дмитрівської райгазети Макарця та завідувача районного відділу освіти Лімаса звинуватили «у наданні можливості ворогу використати райгазету як свою трибуну», редактора газети «Коммуна» політвідділу Мринськой МТС Носівського району - у замовчуванні вбивства Кірова. Редакцію газети політвідділу Засульскої МТС звинуватили у публікації лише урядового повідомлення про вбивство Кірова²³⁰.

Прологом «великого терору» стала партійна «чистка», яка розпочалася у 1933 р. у Київській, Донецькій, Одеській та Вінницькій областях, у 1934 р. - у Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській областях та Молдавській АСРР. Прийом у КП(б)У був тимчасово припинений.

На думку вищого партійно-державного керівництва, слід було вичистити «класово-чужі і ворожі елементи, що ошуканством пролізли в партію і лишаються там, щоб розкладати партійні лави; дворушників, які живуть ошуканством партії, які приховують від неї свої справжні прагнення і під прикриттям брехливої клятви на «вірність» партії намагаються зірвати на ділі політику партії; одвертих і прихованих порушників залізної дисципліни партії і держави, що не виконують ухвал партії й уряду, піддають сумніву і дискредитують ухвали і встановлені партією плани балаканиною про їх «нереальність» і «нездійсненність»; переродженців, що зрослися з буржуазними елементами, що не хочуть боротися на ділі з класовими ворогами, що не борються на ділі з куркульськими елементами, рвачами, ледарями, злодіями і розкрадачами громадської власності; кар'єристів, шкурників і збюрократілі елементи, що використовують перебування в партії і службу у радянської держави для своїх особистих шкурницьких цілей, які відірвалися від мас і нехтують потреби та запити робітників і селян; морально розкладених, що підривають своєю непристойною поведінкою гідність партії, які поганять прапор партії»²³¹. Усього було притягнуто до відповідальності 104 458 членів КП(б)У, з них виключено 39 017 осіб²³².

Черговою партійною «чисткою» виявилися перевірка та обмін партійних документів, які проводилися з травня 1935 р. по листопад 1936 р. На пленумі ЦК КП(б)У 3 - 8 січня 1937 р. П. Постишев констатував виключення з партії 38 141 особи²³³.

До перевірки партійних документів активно залучалися органи державної безпеки. На основі матеріалів, наданих УГБ УНКВД по Чернігівській області, було виключено 329 членів та кандидатів у члени партії, на 886 осіб у партійні організації області направлені компрометуючі матеріали, на понад 500 осіб документи відсилалися за межі області²³⁴. Таким чином, якщо в Чернігівській обласній партійній організації на початку 1934 р. налічувалось 15 917 комуністів, то на 1 січня 1937 р. залишилось 11 17 3²³⁵.

Вбивство 1 грудня 1934 р. секретаря Ленінградського обкому ВКП(б), одного з найближчих соратників И. Сталіна С. Кірова дало офіційні підстави до розгортання И. Сталіним масштабних політичних репресій. Того ж таки дня на пропозицію И. Сталіна ЦВК СРСР ухвалила постанову «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Термін розслідування обмежувався 10 днями, розгляд справи у суді проводився без участі прокурора та адвоката. Касаційне оскарження вироків і подача клопотань про помилування не допускалися. Голова ВУЦВК 9 грудня 1934 р. підписав постанову «Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу УСРР», яка враховувала вищезгадані положення²³⁶.

Діючий режим повністю скористався можливістю розгорнути політичну чистку. При розслідуванні справи про вбивство С. Кірова Й. Сталін наказав розробляти «зінов'євский слід». Г. Зінов'єв і Л. Каменев були заарештовані 16 грудня 1934 р. і спочатку засуджені Військовою колегією Верховного Суду СРСР до 5 років ув'язнення, а у серпні 1936 р. - розстріляні.

ЦК ВКП(б) 18 січня 1935 р. розіслав партійним організаціям закритий лист «Уроки подій, пов'язаних із злодійським вбивством тов. Кірова». Окрім пред'явлення Л. Каменеву і Г. Зінов'єву звинувачень у керівництві «ленінградським» і «московським центрами», які були «по суті справи замаскованою формою білогвардійської організації», Й. Сталін нагадував і про інші «антипартійні угрупування» - «троцькістів», «робочу опозицію», «правий ухил» тощо. Очільник ВКП(б) надавав діям чи заявам політичних опонентів значення організованого антирадянського виступу. Перед партійними осередками ставилося завдання пошуку і викриття «антипартійних елементів всередині партії»: «Стосовно дворушника не можна обмежуватися виключенням з партії, його потрібно ще заарештувати й ізолювати, щоб завадити йому підривати міць держави пролетарської диктатури»²³⁷. Цей лист місцеві керівники розглядали як пряму вказівку до пошуку «ворогів народу». Так, заступник начальника УНКВД по Чернігівській області Саковський 28 лютого 1935 р. інформував Чернігівський обком КП(б)У про «факти підривної роботи класового ворога». За поточний період чекісти за антирадянську агітацію і поширення листівок притягнули до кримінальної відповідальності 275 осіб, віддали під суд 224 особи, вислали 444 особи з «числа куркульського та антирадянського елементу»²³⁸.

Усі партійні осередки були зобов'язані широко обговорити лист ЦК ВКП(б) серед комуністів. Невдовзі Чернігівський обком КП(б)У звітував ЦК КП(б)У: «Рішення ЦК обговорювалося разом із заходами щодо поліпшення організаційно-партійної і партійно-виховної роботи в парторганізаціях». Секретар Середино-Будського райкому КП(б)У писав: «Опрацьовування листа ще більше здибило всю парторганізацію навколо підняття пильності у боротьбі із залишками контрреволюційного блоку троцькістів, націоналістів, зінов'євців, показало одностайність всієї парторганізації, об'єднання її навколо Ленінського ЦК і тов. Сталіна». Секретар Бахмацького райкому КП(б)У повідомляв: «Викладач історії у Бахмацькій школі № 1 Бойко і директор Обма- чівськой школи Василенко, агітуючи на словах за боротьбу з троцькістсько-зінов'євським охвістям, на ділі перший приховав від парторганізації, а другий узяв під захист контрреволюційні виступи окремих учнів школи під час опрацьовування питання про вбивство тов. Кірова, по двурушницьки намагаючись змазати їх класово-ворожу суть (обидва виключені РПК з партії)»²³⁹.

Аналіз документів другої половини 1930-х рр. свідчить, що в Україні політичні репресії - і зокрема «великий терор» - мали свою специфіку. Вона полягала у національній спрямованості - звинувачення в «націоналізмі», «українському шовінізмі», «націоналістичних ухилах», співчутті «націоналістичній контрреволюції» виступали як універсальний засіб репресивно-каральних органів при фальсифікації тієї чи іншої справи. Не випадково Й. Сталін у звітній доповіді ЦК ВКП(б) XVII з'їзду партії наголосив на необхідності посилення боротьби з українським націоналізмом як головною небезпекою в національному питанні в Україні²⁴⁰.

Після серпневого 1936 р. московського судового процесу над «Об'єднаним троцькістсько-зінов'євським терористичним центром» Сталін спрямував вістря обвинувачень на вище партійно-державне керівництво України. Постанова ЦК ВКП(б) від 29 вересня 1936 р. стверджувала, що «троцькістсько-зінов'євські елементи» докотилися до ролі «розвідників, шпигунів, диверсантів і агентів фашистської буржуазії в Європі»²⁴¹.

В Україні у справі «Центру» заарештували кількох видних партійно-радянських працівників. Цих колишніх троцькістів обвинуватили у співробітництві з Каменевим і Зінов'євим, створенні блоку з «українськими націоналістами», «агентами польських і німецьких фашистів» з метою убивства Й. Сталіна і керівників України - С. Косіора і П. Постишева²⁴².

Паралельно велася кампанія з посилення «більшовицької пильності», «уміння розпізнавати ворогів партії, як би ті не маскувалися». На численних мітингах і зборах приймали резолюції, ганьбили «зрадників», закликали розстріляти їх як «скажених собак». У газеті Бахмацького райкому КП(б)У та райвиконкому «Прапор комуни» було вміщено низку інформаційних повідомлень про реакцію громадян: «Робітники станції Бахмач пасажирський на повідомлення прокуратури Союзу РСР про підлі вилазки троцькістів одностайно постановили - просити надзвичайний суд покінчити з падлюками, роздушити гадів»²⁴³.

У вересні 1936 р. на посаду наркома НКВД СРСР політбюро ЦК ВКП(б) призначило М. Єжова. У жовтні-листопаді 1936 р. він дав санкцію на арешти «колишніх троцькістів» в оточенні П. Постишева²⁴⁴. Тільки в грудні 1936 р. з партії були виключені й заарештовані 25 кандидатів і членів ЦК КП(б)У. їх обвинувачували у зв'язках із «троцькістами», «зінов'євцями», «українськими націоналістами»²⁴⁵.

Наступним ударом по партійно-державних органах України стала постанова ЦК ВКП(б) від 13 січня 1937 р. «Про незадовільне партійне керівництво Київського обкому КП(б)У і недоліки у роботі ЦК КП(б)У». Кремль прямо звинуватив у засміченості «ворогами народу» апарату ЦК КП(б)У. Для участі у засіданні політбюро ЦК КП(б)У 16 січня 1937 р. до Києва приїхав Л. Каганович. Написане під диктовку Л. Кагановича рішення містило прямі політичні обвинувачення у відсутності пильності і зв'язках з ворогами народу на адресу П. Постишева, С. Косіора, секретарів українських обкомів партії, керівників науково-культурних організацій. Незабаром П. Постишева змінив на посаді першого секретаря обкому С. Кудрявцев, а першого секретаря Харківського обкому М. Демченка - М. Гикало²⁴⁶. Нові призначенці, виконуючи волю Сталіна, очолили кампанію політичних обвинувачень, спрямованих проти інших українських керівників.

17 лютого 1937 р. були проведені збори Чернігівського обласного та міського партійного активу. Різкій критиці та політичним обвинуваченням піддали відповідальних співробітників Чернігівського обкому КП(б)У: завідуючого промислово-транспортним відділом Дашевського, завідуючого радторгвідділом Щепановського, редактора обласної газети Сазонова, секретаря Корюківського райкому КП(б)У Кигима. Секретаря Чернігівського обкому КП(б)У звинуватили у «шкідницькому» підборі кадрів, «сліпій довірі ворогам народу», невиконанні вказівок ЦК ВКП(б) щодо підбору кадрів²⁴⁷.

«Політичний дозвіл» на розгортання масових репресій був одержаний на лютнево-березневому 1937 р. пленумі ЦК ВКП(б). Головні прорахунки у соціально-економічному розвитку СРСР поклали на «шкідників» та «ворогів народу». Вимога пленуму посилити боротьбу з «класово-ворожими елементами» була активно підтримана партійними і державними структурами.

У червні 1937 р. для розгортання репресій в Україні московське керівництво замінило В. Балицького на посаді наркома внутрішніх справ УРСР І. Леплевським. Пленум ЦК КП(б)У, який відбувся 3-4 липня 1937 р., вивів зі складу трьох репресованих членів і двох кандидатів у члени політбюро. Наприкінці серпня 1937 р. зі складу політбюро було виведено ще два його члени і два кандидати у члени. Отже, «великий терор» в Україні розпочався з репресій в управлінських структурах у другій половині 1936 р.

У вересні 1937 р. за участю першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора відбувся пленум Чернігівського обкому КП(б)У. Керівництво обкому партії на чолі з першим секретарем Маркітантом і секретарем Тодресом звинуватили в участі у «контрреволюційній націоналістичній українській організації», очолюваній П. Любченком та А. Хвилею. С. Косіор звинуватив вже заарештованих Маркітана і Тодреса, керівників та відповідальних працівників Чернігівського облвиконкому Загера, Косячного, Ідіна та інших у «шкідництві» в сільському господарстві, промисловості, «зриві заходів партії з поліпшення умов життя робітників та селян», намаганні «викликати невдоволення радянською владою». У резолюції пленуму від 6 вересня 1937 р. Чернігівський обком КП(б)У зобов'язувався «очистити партійний апарат обкому та райкомів, політвідділів, залізниці, колгоспів та радгоспів від «ворогів народу», «шкідників», ліквідувати наслідки «контрреволюційної роботи» колишнього керівництва Чернігівського обкому КП(б)У та облвиконкому, розглянути діяльність тих членів партії, які користувалися «довірою та підтримкою» П. Маркітана²⁴⁸.

Вже 19 вересня 1937 р. секретар Чернігівського обкому КП(б)У А. Михайлов звітував першому секретарю ЦК КП(б)У С. Косіору та завідуючому ОРПО ЦК ВКП(б) Г. Маленкову про результати перевірки апарату обкому КП(б)У Станом на 10 вересня 1937 р. було знято з посад 19 відповідальних співробітників обкому, вирішувалося питання щодо перебування ще 16 осіб у КП(б)У²⁴⁹.

«Кадрова революція» другої половини 1936 - першої половини 1937 рр. з початком масових репресивних операцій переросла у «великий терор». їх ініціювало політбюро ЦК ВКП(б), яке 2 липня 1937 р. затвердило розроблену И. Сталіним постанову «Про антирадянські елементи». У надісланій секретарям обкомів, крайкомів, ЦК республіканських компартій телеграмі пропонувалося «узяти на облік усіх куркулів, що повернулись на батьківщину, і карних злочинців з тим, щоб найворожіші з них були негайно розстріляні в порядку адміністративного переведення їхніх справ через трійки, а інші, менш активні, але все-таки ворожі елементи, були переписані й вислані до районів за вказівками НКВД. ЦК ВКП(б) пропонує у п'ятиденний строк подати до ЦК склад трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само й кількість тих, хто підлягає засланню»²⁵⁰.

У Києві телеграму отримали 3 липня 1937 р. На засіданні 4 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У сформувало обласні трійки у складі першого секретаря обкому, начальника обласного управління НКВД і обласного прокурора, які мали бути затверджені політбюро ЦК ВКП(б). До складу Чернігівської «трійки» пропонувалися Корнєв (голова трійки), Маркітан та Склярський²⁵¹. Наркому внутрішніх справ УРСР І. Леплевському доручили негайно направити оперативну директиву по лінії НКВД УРСР²⁵².

Пізно ввечері того ж дня, о 22 год. 30 хв., нарком внутрішніх справ УРСР отримав телеграму № 11924 за підписом наркома НКВД СРСР М. Єжова. Він вимагав від керівництва НКВД та начальників УНКВД країв та областей взяти на облік куркулів та кримінальників і розділити на 2 категорії. До першої мали потрапити найбільш «ворожі елементи», що підлягали арешту та розстрілу у порядку адміністративного проведення їх справ через «трійки». До другої - менш активні ворожі елементи, що підлягали висланню в райони Півночі за вказівкою НКВД СРСР. До 8 липня 1937 р. І. Леплевський мав визначити кількість осіб 1 та 2 категорій з визначенням окремо куркулів та кримінальників.

Нарком внутрішніх справ УРСР продублював телеграму начальникам обласних управлінь НКВД з вимогою ознайомити секретарів обкомів з директивою ЦК ВКП(б) щодо анти- радянської ворожої діяльності куркулів та кримінальників. Начальників міських та районних відділів, прикордонних загонів, оперативних пунктів НКВД зобов'язали протягом двох діб, мобілізувавши апарат УГБ та міліції, перевірити облікові та агентурні матеріали щодо кримінального та куркульського елементів. На 5-6 липня 1937 р. в облуправліннях НКВД мали бути впорядковані списки куркулів та кримінальників, що повернулися із заслання, з розподілом на категорії. На 7 липня 1937 р. цифрові дані, згідно з телеграмою ЦК ВКП (б), надавалися у розпорядження І. Леплевського. Для збереження таємниці майбутніх розстрілів начальники рай- апаратів НКВД інформувалися, що перша категорія намічалася до суворої ізоляції, друга - до вислання²⁵³.

За декілька днів облуправління НКВД отримали «Оперативний план по вилученню куркулів і кримінальників 1-й категорії», в якому було викладено механізм проведення операції. Співробітників обласних управлінь НКВД зобов'язували організувати на місцях перевірку повноти матеріалів, зібраних на найбільш «озлоблених» осіб.

Перелік документів слідчої справи включав: дані для визначення місцезнаходження заарештованого та склад його родини, довідку і характеристику сільради та колгоспу про соціально-майновий стан і соціальну небезпеку, довідку судово-слідчих і адміністративних органів про судимість і реєстрацію, протоколи допитів свідків, очних ставок, довідку, складену за агентурними даними, санкцію прокурора на арешт, висновок по справі.

Головну роль у проведенні арештів зіграли міжрайонні оперативні групи чекістів, створені у колишніх окружних центрах і великих населених пунктах. Очолювали групи відповідальні співробітники облуправлінь НКВД, начальники міськрайвідділів чи окрвідділів. Заарештованих відвозили у в'язниці чи брали під варту в місцях розташування чекістських груп. Арешти санкціонувалися начальниками груп і узгоджувалися з районним прокурором. До участі в операції залучався актив з членів ВКП(б). Для запобігання втечам за кордон куркулів і кримінальників, прикордонним загонам надіслали розпорядження за 5 днів до початку операції перейти на посилений режим охорони. На території республіки створювалися 45 міжрайонних оперативних груп. У Чернігівській області діяли Глухівська, Городнянська, Конотопська, Ніжинська, Новгород-Сіверська, Прилуцька, Роменська, Чернігівська міжрайонні оперативні групи та Шосткин- ський райвідділ НКВД УРСР.

На початок масових операцій (липень 1937 р.) у И. Сталіна вже склався загальний план «чистки» радянського суспільства. Вона мала проходити за двома напрямками. Перший - «соціальна чистка», тобто вилучення тих соціальних категорій, які «традиційно» були ворогами більшовизму (куркулі, колишні працівники державного апарату Російської імперії, офіцери, члени опозиційних партій, служителі церкви тощо). Другий напрям становили «національні операції» - вилучення національних груп радянських громадян, які мали реальні чи потенційні зв'язки з капіталістичними державами - сусідами СРСР.

Відлік масовим операціям розпочав оперативний наказ НКВД СРСР № 00439 від 25 липня 1937 р. «Про операцію щодо репресування німецьких підданих, підозрюваних у шпигунстві проти СРСР». Особлива увага приділялася німцям, які працювали на оборонних заводах та у транспортній галузі. Арешти розпочалися 29 липня 1937 р. Вже 6 серпня 1937 р. Єжов рапортував про арешт по СРСР 340 німецьких підданих, у тому числі - 52 в Україні.

Арешти німецьких підданих стали лише прологом масштабної «німецької національної операції». Станом на 7 грудня 1937 р. УНКВД у Чернігівській області заарештувало та передало на розгляд «трійки» 32 німців, з них засуджено до розстрілу 29 осіб, до ув'язнення в таборах - 3 особи. На розгляді в НКВД СРСР знаходилися справи ще на 98 осіб²⁵⁴. Усього в Україні заарештували 21 229 німців. Загалом в СРСР було засуджено 55 005 осіб, з них 41 898 - до розстрілу²⁵⁵.

Однією з наймасовіших стала «куркульська операція», яка розпочалася відповідно до оперативного наказу № 00447 НКВД СРСР від 30 липня 1937 р. «Про операції щодо репресії колишніх куркулів, кримінальних елементів та інших антирадянських елементів». У наказі зазначалося, що операція в Україні повинна початись 5 серпня і тривати чотири місяці. Заарештовані «вороги народу» розподілялися на дві категорії: перша - негайний арешт і розстріл, друга - ув'язнення в таборах чи тюрмах терміном від 8 до 10 років. Усього планувалось заарештувати в СРСР 259 450 чоловік, з них 72 950 розстріляти. Однак, цифри були неповними, тому що в наказі не згадувався ряд регіонів, а місцевим керівникам дозволялося просити у Москви додаткові ліміти на репресованих. Сім'ї репресованих підлягали висланню й ув'язненню в таборах. Циркуляром № 61 від 7 серпня 1937 р. про посилення боротьби зі злодіями та рецидивістами НКВД СРСР «простимулював» місцевий апарат щодо виконання оперативного наказу № 00447.

Ліміт для Чернігівської області спочатку складав 300 осіб по першій категорії (розстріл) та 1 300 осіб по другій категорії (вислання до таборів).²⁵⁶ Але 2 жовтня 1937 р. начальник УНКВД по Чернігівській області М. Корнєв, звітуючи про виконання оперативного наказу № 00447 НКВД СРСР, вимагав додаткових лімітів. Він писав, що початковий ліміт (перша та друга категорії) складав 1 600 осіб, а потім по першій категорії був збільшений на 200 осіб. Станом на 2 жовтня 1937 р. Чернігівською «трійкою» за першою категорією було засуджено 455 осіб, за другою - 1 101 особа, всього 1 556 осіб. Невикористаний ліміт складав 244 осіб. Але у ході «операції» було заарештовано 2 388 осіб. Таким чином, залишок ліміту не покривав «потреб» керівництва УНКВД по Чернігівській області на 588 осіб. Водночас, на думку М. Корнєва, операція не була закінчена. Тому він вимагав додаткових лімітів по першій категорії - 200 осіб, по другій - 700 осіб²⁵⁷. У цілому станом на 6 листопада 1937 р. загальні ліміти для області складали 100 осіб по першій категорії, 2 800 - по другій категорії²⁵⁸.

Тільки з 1 червня по 1 грудня 1937 р. було заарештовано по «загальних справах» - 584 особи, «по вилученню кримінально-куркульського елементу» - 4 585 осіб, усього - 7 169 (на 7 грудня загальна цифра складала вже 7 265) осіб. За оперативним наказом НКВД СРСР № 00447 було засуджено 4 585 осіб (на 7 грудня загальна цифра складала вже 4 600 осіб²⁵⁹), них: колишніх куркулів - 2 559, кримінальних злочинців - 910, інших «контрреволюційних елементів» - 872 особи; було арештовано та розслідувались справи на 1 184 осіб, з них по «загальних справах» - 916 осіб, по «куркульській операції» - 268 осіб²⁶⁰.

Чернігівська «трійка» станом на 1 січня 1938 р. засудила 5 150 громадян, з них по першій категорії - 1 700 осіб, по другій - 3 450. Із загальної кількості засуджених 3 274 складали «куркулі», 931 - кримінальники, 945 - інші «контрреволюційні елементи». За національним складом: 949 українців, 139 росіян, 15 білорусів, 10 циган тощо²⁶¹. Водночас справи на мешканців області направлялися для розгляду до спеціальної колегії обласного суду, військових трибуналів та Особливої наради при НКВД СРСР.

Особливу увагу нарком НКВД УРСР I. Леплевський приділяв «розгрому українського антирадянського націоналістичного підпілля». Стрімко зростала в області кількість виявлених «українських контрреволюційних елементів». Тільки за друге півріччя 1937 р. в області було заарештовано 322 особи, з них 280 осіб - «учасники контрреволюційних організацій», 42 - «контрреволюціонери одинаки». М. Корнєв звітував І. Леплевському, що на території 18 районів чекісти виявили «контрреволюційні повстанські осередки», які загалом охоплювали 64 населені пункти. Серед арештованих більшість складали колишні «петлюрівці» - 87 осіб, «куркулі» - 81 та «політичні бандити» - 43. За професійною ознакою: 165 - селяни, 63 - службовці, 59 - вчителі²⁶². Станом на 1 грудня 1937 р. «по лінії української контрреволюції» засудили 725 осіб²⁶³.

Однією з найбільш масштабних серед «національних операцій» вважалася «польська лінія». Вона розроблялася згідно з оперативним наказом № 00485 від 11 серпня 1937 р. «Про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, капітулянтську і терористичну діяльність польської розвідки в СРСР». З 20 серпня до 20 листопада 1937 р. підлягали арешту та засудженню виявлені в процесі слідства та до цього часу не розшукані активні члени «ПОВ», військовополонені польської армії, які залишилися в СРСР, перебіжчики з Польщі, незалежно від часу їх переходу до СРСР, політемігранти та політобмінені з Польщі, колишні члени ППС та інших польських антирадянських партій, найактивніша частина місцевих антирадянських націоналістичних елементів польських районів²⁶⁴. За цим оперативним наказом створювався новий поза- судовий орган «двійка» - комісія у складі наркома НКВД СРСР та прокурора СРСР - та запроваджувався «альбомний порядок» оформлення справ, який передбачав їх розгляд за списками, зшитими в «альбоми». Такий порядок застосовувався при проведенні усіх «національних операцій».

Станом на 4 січня 1938 р. УНКВД у Чернігівській області були заарештовані 873 поляки²⁶⁵. Загалом в СРСР протягом 1937 -1938 рр. було засуджено 139 815 поляків, з них 111 071 розстріляно²⁶⁶.

Протягом другої половини 1937 - початку 1938 рр. на території області здійснювалися масові репресії відповідно до циркулярів № 409 від 5 серпня 1937 р. (операції з репресування найактивніших антирадянських елементів у таборах), № 68 від 22 серпня 1937 р. (про іноземців), № 52691 від 22 грудня 1937 р. (про репресії серед китайців), № 326 від 16 лютого 1938 р. (про репресії серед афганців); наказів № 00593 від 20 вересня 1937 р. (про операцію з репресування колишніх службовців Китайсько-Східної залізниці і реемігрантів з Манжоу-Го (харбінців)), № 00698 від 28 жовтня 1937 р. (про консульські зв'язки), № 50215 від 11 грудня 1937 р. (операція по арештам греків), № 202 від 29 січня 1938 р. (про арешти іранців), меморандуму № 49990 від 30 листопада 1937 р. (латиська операція).

Масові арешти спричинили проблему членів родин «ворогів народу». Оперативний наказ № 00486 від 15 серпня 1937 р. за підписом М. Єжова передбачав, що дружини «ворогів народу», засуджених по першій і другій категоріях, підлягали ув'язненню в таборах, «у залежності від ступеня соціальної небезпеки, не менш ніж на 5 - 8 років». Станом на 7 грудня 1937 р. у Чернігівській області заарештували 189 дружин «зрадників батьківщини»²⁶⁷. Оперативний наказ яскраво засвідчив прагнення И. Сталіна та його оточення в контексті приготувань до майбутніх збройних конфліктів позбутися потенційної небезпеки однієї із складових «п'ятої колони» - сімей репресованих громадян.

Співробітники органів державної безпеки детально інструктувалися щодо практики «вилучення» дітей репресованих. Чекісти складали два списки (діти дошкільного віку та до 15 років). Згідно з оперативним наказом, вони автоматично оголошувалися сиротами.

Окремо надавалася характеристика на дітей старше 15 років, здатних «на соціально небезпечні та антирадянські дії». На таких підлітків заводилися окремі слідчі справи. Подальшу долю неповнолітніх вирішувала Особлива нарада НКВД СРСР. У залежності від віку, ступеня небезпеки і можливостей «виправлення», діти підлягали ув'язненню в таборах, виправно-трудових колоніях та дитячих будинках особливого режиму наркоматів освіти союзних республік. На жаль, поки що не вдалося встановити, коли з'явилися «дитячі будинки особливого режиму наркомату освіти». Можливо, вони були створені на основі вже існуючих, можливо, це цілком нові дитячі будинки. їх персонал, який приймав дітей, перевірявся місцевими чекістами на предмет політичної благонадійності.

Наркоми внутрішніх справ республік і начальники УНКВД країв та областей повідомляли по телеграфу особисто заступнику начальника АГУ НКВД СССР М. Шнеєрсону списки дітей, які підлягали «вилученню». В списках вказувалося прізвище, ім'я, по-батькові, рік народження, клас навчання. Зверталася увага на те, щоб до одного дитячого закладу не потрапили діти, які були родичами чи знайомими²⁶⁸.

Після отримання списків заступник начальника АГУ НКВД СРСР особисто розподіляв дітей по дитячим закладам. Телеграфом він повідомляв керівників НКВД республік та начальників УНКВД про направлення дітей у визначенні будинки. Копія телеграми надсилалась завідувачу дитячим закладом і була підставою для прийому дітей. Свідоцтво про народження дитини, де вказувалися місце народження та батьки, запечатувалося в окремий конверт і зберігалося у керівника дитячого закладу. Але набули поширення випадки, коли діти прибували без документів. Так, начальник УНКВД по Чернігівській області А. Єгоров 23 липня 1938 р. повідомляв заступника наркома НКВД УРСР І. Шапіро, що з Дніпропетровського УНКВД у Борзнянський дитбудинок прибуло 80 дітей, з них 33 - без документів, з Київського УНКВД - 23 дитини, Вінницького УНКВД - 6 дітей²⁶⁹.

При реалізації оперативного наказу НКВД СРСР № 00486 «Про операцію щодо репресування дружин та дітей зрадників батьківщини» співробітники органів державної безпеки прораховували можливу кількість «дитячого контингенту», але масштаби репресій постійно зростали. Автоматично збільшувалася кількість дітей, які підлягали розміщенню у спеціальних дитячих закладах. Нарком НКВД СРСР М. Єжов 1 червня 1938 р. у листі до голови РНК СРСР В. Молотова писав, що починаючи з липня 1937 р. по 10 травня 1938 р. НКВД СРСР направило у дитячі будинки наркомату освіти 15 347 дітей²⁷⁰ репресованих батьків. Він просив голову уряду СРСР виділити асигнування на «вилучення» (арешт) та розміщення додатково 5 000 «дитячого контингенту». Керівник НКВД СРСР планував розмістити в РСФРР - 3 000, в УРСР - 2 000 дітей. На етапування дітей НКВД СРСР просив виділити додатково 1 525 000 крб.²⁷¹ Із вказаної суми на залізничні квитки для дітей планувалося витратити 300 тис., на супроводжуючих осіб - 600 тис., харчування дітей в дорозі - 250 тис., добові супроводжуючих - 375 тис. крб.²⁷²

Голова РНК СРСР В. Молотов 9 серпня 1938 р. підтримав ініціативу М. Єжова і додаткові кошти для етапування дітей були виділені. Однак складніше виявилося розмістити дітей у дитячих будинках наркомату освіти. Голова РНК РСФРР М. Булганін вважав за можливе розмістити заплановану кількість дітей (3 тис.) в існуючих дитбудинках без додаткових асигнувань. На відміну від російського колеги, голова РНК УРСР Д. Коротченко у листі до В. Молотова від 28 червня 1938 р. зазначив, що розміщення 2 000 дітей можливе лише за умови створення додаткової мережі дитячих будинків, оскільки «діючі вже перевантажені». Тому необхідно виділити державного бюджету додаткове фінансування у розмірі 2 650 000 крб. Він надав навіть калькуляцію видатків на утримання дітей, починаючи з 1 липня 1938 р.²⁷³

Норма витрат поточного утримання на одну дитину у дитячому будинку

(з 1 липня 1938р.)

Таблиця 1.

Водночас Д. Коротченко направив і розрахунок додаткових асигнувань для розміщення 2 тис. дітей у дитячих закладах України (див. таб.2).

Розрахунок додаткових коштів на утримання 2 тис. дітей репресованих батьків на 1938р. (по областям УРСР)

Таблиця 2.

політичний державний терор уряд

Каральна політика більшовиків спрямовувалася на руйнування «соціально чужих сімей», відрив дітей від батьків і передачу їх у відповідні дитячі та виправно-трудові заклади для формування більшовицького світогляду та «комуністичного виховання». Практика «перевиховання» дітей яскраво продемонструвала намагання вищого партійно-державного керівництва СРСР виховати своєрідних «радянських яничарів», позбавлених роду-племені та батьківщини.

Для формування громадської думки щодо необхідності арештів вище політичне керівництво наказало повсюдно провести показові судові процеси над «шкідниками» та «контрреволюціонерами». їх метою було переконати громадськість в існуванні масового «шкідництва» у різних галузях народного господарства і тим самим виправдати свої економічні прорахунки. Більшовицьке правління протягом двох десятиліть після 1917 р. здебільшого не змінило рівня життя населення в порівнянні з початком XX ст.²⁷⁴

Зокрема, в другій половині 1936 р. в Україні значно погіршилося постачання населення продовольством. Республіка не виконала значно збільшені, в порівнянні з 1935 р., плани по здачі державі зерна, цукрового буряка, інших сільгосппродуктів. Ситуація в сільському господарстві УРСР викликала серйозне невдоволення И. Сталіна, який звинуватив українське керівництво у потуранні «контрреволюціонерам». Тому в ході весняної сівби 1937 р. у республіці пройшла масова кадрова заміна працівників районних і обласних земельних управлінь, значна частина яких після звільнення з роботи була обвинувачена органами НКВД у «шкідницькій» діяльності²⁷⁵.

З другої половини 1937 р. збирання врожаю та здача державі зерна супроводжувалися розгортанням репресій проти місцевих партійно-радянських працівників. 3 серпня 1937 р. И. Сталін направив секретарям ЦК національних компартій, крайкомів і обкомів шифровку, в якій писав: «Останнім часом у краях, областях і республіках розкрита шкідницька робота ворогів народу в області сільського господарства, спрямована на підрив господарства колгоспів і на провокування колгоспників на невдоволення проти радянської влади, шляхом цілої системи глузувань і знущань над ними.

ЦК вважає істотним недоліком керівництва справою розгрому шкідників у сільському господарстві той факт, що ліквідація шкідників проводитися лише закритим порядком по лінії органів НКВД, а колгоспники не мобілізуються на боротьбу зі шкідництвом і його носіями.

Вважаючи необхідною політичну мобілізацію колгоспників навколо роботи, проведеної по розгрому ворогів народу в сільському господарстві, ЦК ВКП(б) ставить за обов'язок обкомам, крайкомам і ЦК нацкомпартій організувати в кожній області по районах 2-3 відкритих показових процеси над ворогами народу - шкідниками сільського господарства, що пробралися до районних партійних, радянських і земельних органів (працівники МТС і райземвідділів, голови РВК, секретарі райпарткомів і т. п.), широко висвітливши хід судових процесів у місцевій пресі»²⁷⁶. У Чернігівські області в 1937 р. провели 4 відкритих процеси, на яких було засуджено 21 особу²⁷⁷.

Широкий резонанс викликав процес над працівниками обласного земельного управління, який відбувся в жовтні 1937 р. Засоби масової інформації висвітлювали перебіг процесу: «Обурення й огиду викликають мерзенні злочини зрадників-шкідників, які стоять перед спеціальною колегією Чернігівського обласного суду. Ні перед чим не зупинились ці фашистські запроданці, аби тільки підірвати міць колгоспів, спаплюжити і зірвати заходи партії та радянської влади на селі. Щоб покалічити племінних биків, призначених для метизації колгоспного поголів'я, шкідники з облземзаготконтори Єрмоленко і його підручні гнали їх в ожеледь за десятки кілометрів.

Колишній старший зоотехнік облплемзаготконтори Хоменко був активним помічником Єрмоленка в його шкідницькій діяльності. На суді він себе видає за сліпе знаряддя в руках Єрмоленка, але члени суду і прокурор викривають його справжнє обличчя запеклого ворога народу. Припертий до стіни незаперечливими доказами й фактами, Хоменко сам визнає себе ворогом народу.

Колишній начальник конеуправління облЗУ Рева заявляє, що він «просто вповз в антира- дянську організацію». А насправді Рева не тільки «вповз» сам, а й потяг за собою зоотехніків Дашка, Третяка і Шаровара. Уся ця підла компанія по шкідницькому організувала справу запліднення конематок, свідомо затримувала розвиток конеферм і зривала поставку коней Червоній Армії».

18 жовтня 1937 р. був оголошений вирок. Співробітники облплемзаготконтори «контр- революціонери-шкідники Єрмоленко, Хоменко, Рева, Дашко, Шаровар і Третяк» були засуджені до розстрілу²⁷⁸.

Нагнітання страху, істерії пошуку «ворогів народу» та масштабні арешти спричинили руйнування традиційних людських стосунків. Побоювання привернути увагу до себе, спілкуючись з «ворогом народу», створювала навколо звинуваченого у «шкідництві» та його родичів атмосферу обструкції, своєрідного відчуження.

Показовою стала справа колишнього секретаря Буринського райкому КП(б)У Є.Л. Єле- гіна. На виїзному засіданні партійної комісії від 23 березня 1938 р. у м. Конотоп йому була винесена догана «за притуплення більшовицької пильності». Як перший секретар Буринського райкому КП(б)У він не вжив рішучих заходів щодо викриття «ворогів народу» - Орла, Воскобой- нікова, Базалія. Також, начебто, він не поінформував партійну організацію про членство (в минулому) в ЄСДРП та про своє непролетарське соціальне походження (народився у родині дрібного торговця)²⁷⁹. Невдовзі на нього була заведена кримінальна справа. Зважаючи на це, Чернігівський обком КП(б)У 31 липня 1938 р. виключив члена партії з 1919 р. Є.Л. Єлегіна з лав КП(б)У як «ворога народу»²⁸⁰. Не витримавши знущань, він наклав на себе руки. В його передсмертній записці яскраво дався взнаки психологічний стан особистості, яку привселюдно оголосили «ворогом народу»: «Не поспішайте робити висновки, що я пішов тому, що я ворог народу. Я пішов тому, що більш не в змозі терпіти становище зайвої людини»²⁸¹.

Сталінський «великий терор» створював конфлікт між набутими навичками людського співіснування та інстинктом виживання, боротьби за власне життя. Намагаючись вижити та врятуватися від невблаганної «машини смерті», дехто відволікав увагу слідства від власної персони, переключаючи її на іншого в'язня. Так, на ім'я начальника Чернігівського УНКВД був відправлений лист: «Вважаю своїм обов'язком повідомити Вам, незалежно від своєї справи, наступне: я знаходжусь під арештом у комендатурі Чернігівського Управління НКВД і сиджу в камері № 2. Разом зі мною в цій же камері знаходяться колишній заступник голови Корюківського райвиконкому гр. Баранов П.А. та політпрацівник Козелецького району Дівакович О.Б. Вони часто ведуть контрреволюційні розмови»²⁸². Однак, як показувала практика, результати таких спроб врятувати власне життя зводилися до мінімуму.

Загалом протягом 1937 р. в Україні було заарештовано 159 573 особи, в 1938 р. - 106 119 осіб²⁸³.

«Великий терор» був припинений директивами ЦК ВКП(б) і РНК СРСР. Перша - від 15 листопада 1938 р. - скасувала практику розгляду справ заарештованих «трійками», друга - від 17 листопада 1938 р. - заборонила проведення «масових операцій по арештах і виселенню». Отже завершення «великого терору», як і його початок, було суворо централізованим процесом, яким керувало політбюро ЦК ВКП(б).

Звільнення 25 листопада 1938 р. М. Єжова з посади наркома внутрішніх справ та призначення Л. Берії призвело до масової чистки органів державної безпеки, перегляду справ засуджених. Так, були заарештовані начальник УНКВД по Чернігівській області Єгоров, начальники 2 та 3 відділів УНКВД Баутін та Александрович.

У квітні 1939 р. для ліквідації наслідків «злочинної діяльності єжовців» в УНКВД по Чернігівській області був направлений з перевіркою начальник 2 відділу УГБ НКВД УРСР капітан державної безпеки Павличев. Він виявив, що з 1 455 арештованих, які перебували під слідством станом на 17 листопада 1938 р., слідство завершено щодо 853 осіб і справи направлені за підсудністю, звільнено 512 осіб. Звільнялися громадяни, притягнуті до відповідальності по сфальсифікованих справах «червоних партизанів», «шосткинських інженерів оборонних заводів», обвинуваченнями у контрреволюційній діяльності, «українській контрреволюції», яких співробітники УНКВД під керівництвом Єгорова заарештовували з розрахунком на «опрацювання» справи методом «вибиття» зізнання щодо існування цілих «повстанських дивізій», «загонів» тощо. Розробка справи здійснювалася без врахування агентурних проробок, показів свідків, експертних оцінок²⁸⁴.

Однак щодо 141 особи слідство продовжувалося, з них 51 - була арештована вже після 17 листопада 1938 р. «Беріївська відлига» не означала припинення репресій - зменшилися лише їх масштаби завдяки підвищенню вимог щодо доказової бази й підстав для арешту. Так, після виходу листопадових 1938 р. постанов ЦК ВКП(б) і РНК СРСР, боячись відповідальності за масові арешти, начальник 2 відділу УНКВД по Чернігівській області Баутін безпідставно, на думку керівництва НКВД УРСР, звільнив понад 70 колишніх повстанців, політичних бандитів, білих офіцерів, есерів тощо. На цих громадян малися «докази щодо контрреволюційної та шкідницької діяльності». Вказівку про повторний арешт громадян начальник УНКВД по Чернігівській області Дмитрієв одержав від заступника наркома НКВД УРСР Кобулова²⁸⁵.

Керівництво ВКП(б) в черговий раз інтерпретувало свої дії як «виправлення помилок» органів НКВД, як подолання дій чергового високопоставленого «ворога народу» М. Єжова. Водночас, 10 січня 1939 р. на місця була відправлена шифротелеграма, яка, до певної міри, виправдовувала незаконні методи слідства: «ЦК ВКП(б) пояснює, що застосування фізичного впливу в практиці НКВД, починаючи з 1937 р., було дозволено ЦК ВКП(б)... Відомо, що всі буржуазнірозвідки застосовують методи фізичного впливу проти представників соціалістичного пролетаріату і застосовують ці методи у найогиднішій формі. Виникає питання, чому соціалістичні органи державної безпеки мають бути гуманнішими щодо запеклих агентів буржуазії та заклятих ворогів робітничого класу і колгоспників. ЦК ВКП(б) вважає, що засоби фізичного впливу повинні обов'язково застосовуватися і надалі, винятково щодо відвертих ворогів народу, таких, що не роззброїлися, як припустимий і доцільний метод»²⁸⁶.

Зазначимо, що державний терор не припинився, а лише зменшив оберти. В Україні у 1939 р. було заарештовано 12 тисяч осіб, а у 1940 р. їх кількість зросла в чотири рази і досягла майже 50 тисяч осіб²⁸⁷.

Таким чином, аналіз документів свідчить, що більшовицьке керівництво обрало державний терор як метод державного управління. Відповідно до потреб реалізації внутрішньої чи зовнішньої політики партійна верхівка посилювала чи зменшувала репресивний тиск на українське суспільство.

Політичні репресії в Україні у період з 1919 до кінця 1930-х рр. мали виразне національне спрямування. Типові звинувачення у «націоналізмі», «українському шовінізмі», «націоналістичних ухилах», співчутті «націоналістичній контрреволюції» свідчили про намагання вищого партійно-державного керівництва СРСР знекровити українське суспільство й підготувати підґрунтя для створення нової спільноти - «радянського народу».

Література

1. Ленін В.І. Постанова про створення робітничого та селянського уряду // Повне зібр. тв. - Т. 35. - С. 26.

2. Див.: Кульчицький С. Російська революція 1917 року: новий погляд. - К., 2003. - С. 68.

3. Бойко В. Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові // Сіверянський літопис. - 1997. - № 6. - С. 3.

4. Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації. - К., 1980. - С. 49.

5. Там само.

6. Там само. - С. 54.

7. Там само. - С. 49.

8. Известия губернского исполнительного комитета Советов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов Черниговщины. - 1919. - № 130. - С. 1-2.

9. Черниговская земская газета. - 1919. -- № 60-61.

10. Там само. -- № 70-71.

11. Там само. - 1918. - 6 декабря. - № 91-92.

12. Вітковський В.М. На вістрі часу. - Вінниця, 2007. - С. 26.

13. ВЦВК 6 лютого 1922 р. реорганізував ВЧК в «Государственное политическое управление при НКВД РСФСР» на чолі з Ф. Дзержинським. ВУЦВК постановою від 22 березня 1922 р. при НКВД УСРР було організовано ГПУ УСРР. Див.: Лубянка. ВЧК - КГБ. Документы. - М.: МФД, 1997. - С. 8-10.

14. Переписка Секретариата ЦК РКП(б) с местными партийными организациями (январь-март 1919 г.). Сб. докум. - М., 1971. - Т. 6. - С. 62.

15. ВЧК уполномочена сообщить - М., 2004. - С. 62.

16. Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО). - Ф. Р-46. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.11.

17. Известия губернского исполнительного комитета Советов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов Черниговщины. - 1919. - № 65. - С. 4.

18. ДАЧО. - Ф. Р-47. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.410.

19. Там само. - Ф. Р-4609. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.17.

20. Красный террор. - 1918. - № 1. - С. 2.

21. Морозова Г. Єврейські погроми на Чернігівщині у 1918-1921 рр. // Сіверянський літопис. - 2000. -№ 6. - С. 118-120.

22. Симоненко В. Єврейські погроми // Євреї в Ніжині. - Ніжин, 2001. - С. 91.

23. Нежинские ведомости. - 1919. - № 4. - 23 октября.

24. Новейшая История Отечества. XX век. В 2 томах. - М., 1999. - Т. 1. - С. 341.

25. Докладніше див.: Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1918 - 1928). - К., 1996. 396 с.

26. Серп и молот. - 1919. - 24 августа. - № 10. - С. 1.

27. Знамя советов. - 1920. - 1 декабря. - № 276. - С. 3.

28. Иванов Ю.М. Очерки теории и практики тоталитарного социализма. - М., 1997. - С. 45-46.

29. ДАЧО. - Ф. Р-4688. - Оп.1. - Спр.9. - Арк.21.

30. Сводка узаконений и распоряжений по военно-продовольственному снабжению упродвоенснаба Наркомпрода УССР. - 1921. - 9 марта. - № 6. - С. 1.

31. ДАЧО. - Ф. Р-56. - Оп.1. - Спр.3. - Арк.32.

32. Відділ Державного архіву Чернігівської області у м. Ніжині (далі - НВ ДАЧО). - Ф. Р-3802. - Оп.1.

33. Спр.2. - Арк.6.

34. Там само. - Спр.5. - Арк.39.

35. ДАЧО. - Ф. Р-1394. - Оп.2. - Спр.48. - Арк.490.

36. Енциклопедія історії України. - К., 2004. - Т. 2. - С. 214.

37. ДАЧО. - Ф. Р-15. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.20.

38. Там само. - Ф. Р-154. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.82.

39. Знамя Советов. - 1920. - 4 июня. - № 123. - С. 1.

40. ДАЧО. - Ф. Р-5. - Оп.1. - Спр.37. - Арк.21.

41. Там само. - Ф. П-8477. - Оп.3. - Спр.61. - Арк.23.

42. Там само. - Ф. Р-47. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.440.

43. Державний архів Вінницької області (далі - ДАВО). - Ф. Р-925. - Оп.8. - Спр.56. - Арк.17-18.

44. НВ ДАЧО. - Ф. Р-3802. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.125-126.

45. Известия губернского исполнительного комитета Советов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов Черниговщины. - 1919. - № 126. - С. 4.

46. ДАЧО. - Ф. Р-5080. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.29.